Національний олімпійський комітет був створений 22 грудня 1990 року. Здобуття незалежності дало підстави претендувати на участь в Олімпіаді-1992. У той час зимові і літні Ігри ще відбувалися в один рік. Але що взимку в Альбервіллі, що влітку в Барселоні української команди не було. Першу місію щодо забезпечення участі країни в Олімпійських іграх тодішнє керівництво НОК на чолі з Валерієм Борзовим провалило. Чиновники не проявили наполегливості, яка ґарантувала участь у барселонських Іграх представникам Литви, Латвії та Естонії, а також Хорватії, яка перебувала у стані війни Югославією.

Наші спортсмени виступали під нейтральним стягом так званої Об’єднаної команди, разом із представниками ще 12 республік колишнього СРСР.

“Країнам Балтії було простіше, бо до того, як опинитися в складі СССР, вони вже виступали на Олімпіадах, – поясняє LIGA.net Валерій Борзов. – З отриманням незалежності на початку 90-х вони відновили свої Національні олімпійські комітети. Ми цей шлях розпочали з нуля”. За його словами, після визнання незалежності світовою спільнотою Україна отримала юридичне підґрунтя для участі в Олімпійських іграх. Однак треба було зважати і на інтереси Міжнародного олімпійського комітету. Спонтанна поява усіх республік СРСР у незалежному статусі на Іграх-1992 зруйнувала б програму змагань. Для збільшення кількості учасників не було ні матеріальних ресурсів, ні належної інфраструктури.

Україні запропонували компроміс – виступати в лавах об’єднаної команди під олімпійським стягом, але з дозволом використовувати символи незалежних держав під час нагородження. “То був перехідний етап, який дав змогу в 1993 році отримати НОКу України юридичне визнання Міжнародним олімпійським комітетом. Так, не приховую, політика тоді свою роль відіграла, але ми мусили піти на компроміс”, - пояснює Борзов.

Вперше у статусі незалежної команди Україна виступила на (зимовій) Олімпіаді в Ліллегаммері-1994. Першу нагороду – бронзу в спринтерській гонці – тоді здобула біатлоністка Валентина Цербе, а першою олімпійською чемпіонкою стала 16-річна фігуристка Оксана Баюл.

Перша літня Олімпіада в Атланті-1996 стала найуспішнішою в українській історії. Тоді наша команда завдяки кадровим ресурсам, зрощеним ще у СРСР і двом мільйонам доларів, що зібрала для спортсменів діаспора в США і Канаді, здобула дев’ять золотих і 14 інших нагород та посіла дев’яте місце в медальному заліку.
Розподіл еміґрантських коштів потім викликав чимало підозр та звинувачень на адресу пана Борзова, який очолював НОК.

“Ці кошти були на рахунках у США і Канаді, – стверджує Борзов – Ми до цих грошей мали стосунок лише змістовний. Тобто діаспора проводила за нашими заявками проплати усіх потреб. Після того, як знайшлися добродії, які написали в українській пресі, що ми покрали гроші діаспори, відбулася перевірка відповідних органів. І з’ясувалося, що всі до копійки кошти були витрачені за призначенням”.

Так чи інакше, невдовзі після Олімпіади в Атланті Борзов втратив посаду. Агітувати за його наступника Івана Федоренка на звітно-виборну конференцію НОК прийшла особисто тодішня міністерка молоді і спорту Валентина Довженко. Рішення про зміну олімпійської влади тоді вважали політичним, хоча формально втручання держави в справи Національного олімпійського комітету суперечить принципам Олімпійської хартії та теоретично могло загрожувати Україні неприємностями. Проте Борзов триматися за крісло не став.

Генерал-майор МВС Федоренко, який очолював НОК України у 1998-2002 роках, теж залишався в керівному складі НОК понад десятиліття й після відставки з керівної посади. Іван Никифорович був креатурою Суркіса-Медведчука. На це з-поміж іншого вказує і такий факт: 2007-го, коли Україна отримала право проводити футбольне Євро-2012, Федоренко очолив виконавчу дирекцію з проведення турніру при Федерації футболу України, очолюваній Григорієм Суркісом.

З посади президента НОК він пішов у 2002-му, мовчки поступившись місцем тодішньому прем’єр-міністрові України Вікторові Януковичу. Очоливши НОК, прем’єр посприяв, щоб протягом 2003-2004 років на підготовку українських олімпійців до Ігор-2004 в Афінах були витрачені безпрецедентні для того часу 227,9 млн гривень (близько $43 млн). І то без урахування необлікованих коштів, які, вочевидь, надходили з інших джерел – від шахт і заводів, про які Янукович говорив у своєму першому в статусі президента НОК інтерв’ю наприкінці 2002 року.

На Олімпіаді в Афінах Україна отримала високий результат: 13 місце і вісім золотих медалей.

Втім, завзяття Януковича, який опікувався підготовкою до Ігр не було альтруїстичним. Маючи амбіції стати главою держави, прем’єр за взірцем очільників авторитарних режимів зробив спорт і олімпійський рух одним із важливих елементів президентської кампанії-2004.

Настільки зухвало олімпійців у політичній агітації не використовували ні до, ні після. Публічні подяки спортовців і тренерів різних рангів на адресу Віктора Федоровича стали буденним явищем ще до Олімпіади, а особливо гучно лунали з уст чемпіонів і призерів на самих Іграх. Саме в ті часи футболіст Андрій Шевченко в післяматчевому інтерв’ю присвятив виїзну перемогу над турками з рахунком 3:0 (у рамках відбірного турніру до мундіалю-2006) кандидатові в президенти Януковичу. Вінцем мала стати участь Януковича в церемонії відкриття Ігор в Афінах. На них за лічені тижні до початку президентських виборів кандидат вийшов майже на чолі колони, слідом за плавцем Денисом Силантьєвим, котрий тоді ніс український стяг. На лихо Януковича, режисери трансляції були готовими до такого повороту подій і під час трансляції українського прем’єра проігнорували.

Програвши вибори, Янукович пішов з посади президента НОК 2005-го. Місце зайняв олімпійський чемпіон Сеула-1988, шестиразовий чемпіон і 35-разовий рекордсмен світу зі стрибків з жердиною Сергій Бубка. На той час Бубка був народним депутатом, входив у фракцію Партії регіонів. Після обрання Сергій Назарович оголосив про вихід з фракції, публічно проголосивши, що керівник НОК має бути рівновіддаленим від усіх політичних сил. Власне, з того часу Бубка не брав участі в жодних виборах і не входив у жодну політичну партію. Це не захистило його від "політичної" критики, наприклад, йому закидали обстоювання російських інтересів під час голосувань у Міжнародному олімпійському комітеті, де Бубка користується великим авторитетом.

За 16 років керівництва олімпійським комітетом Сергію Бубці доводилося перебувати в різних іпостасях. Приймати вітання разом із українськими олімпійцями, які привезли з Пекіну сім золотих медалей та 11 місце. А також шукати виправдання невдачам, як наприклад було після Олімпіади у Ріо-де-Жанейро, де Україна отримала найменше призових місць за історію – 11( у Токіо - 19 нагород). Незалежно від цього, керівник НОКу майже незмінний у своїх оцінках: "український спорт перебуває в кризі" – цитата 2010 року, "ситуація з розвитком спорту і здоров’ям української нації просто катастрофічна" – цитата 2016 року.

Словами Бубки, держава не приділяє достатньої уваги спорту, не сформувала системи його розвитку, а НОК тим часом робить все можливе: "Національний олімпійський комітет як громадська організація не залишається осторонь, ми інвестуємо свої фінанси, вживаємо залежні від нас заходи, але цього недостатньо – наші можливості дуже обмежені".

Національний олімпійський комітет і справді не зможе вплинути на реформування спортивної галузі країни. Втім, можливості НОКу для покращення олімпійських успіхів країни (заради цього, власне і був створений НОК) – чималі.

На державу припадає левова частка витрат на підготовку до олімпіад. За інформацією Міністерства молоді і спорту, сумарно бюджет олімпійського циклу 2016-2021 років склав 3,042 млрд грн. У цю суму входить підготовка і проведення заходів та навчально-тренувальних зборів з усіх видів. Підготовка спортовців в олімпійському циклі-2016 склала 1,003 млрд грн.

Інше джерело фінансування – позабюджетні кошти, які розподіляються через Національний олімпійський комітет. Це гроші спонсорів та матеріальна допомога Міжнародного олімпійського комітету. З державного бюджету НОК отримує порівняно незначну суму – з 3 млрд грн, витрачених державою на "олімпійські цілі" у 2016–2021 роках, НОК отримав і розподілив близько 200 млн грн.

Детальну інформацію про джерела надходжень, їхні розміри та розподіл НОК не поспішає оприлюднювати (LIGA.net надіслала відповідний запит 19 серпня 2021 року. На час публікації цієї статті, НОК не надав відповідь).
А отже і немає змоги зрозуміти, якими саме коштами оперує НОК і наскільки об’єктивним та повним є їхній розподіл. Так чи інакше, зі спонсорами масштабу Coca-Cola, Toyota, Samsung, Intertop-Ukraine відомство Бубки серйозно полегшує життя топовим українським спортовцям. НОК щомісяця визначає найкращих атлетів України, проводить урочисту церемонію “Герої спортивного року” і преміює лауреатів, а також витрачає чималі кошти на організацію масових заходів на кшталт олімпійських уроків, випуск сувенірної продукції, що сприяє популяризації олімпійського руху та здорового способу життя серед пересічних українців. До приходу Бубки на посаду ні на що схоже не було й натяку.

З приходом Сергія Бубки на посаду керівника НОК організація почала декларувати прозорість і на щорічному конгресі надає фінансові звіти про свою діяльність.

Попри це, зміни – не тектонічні. НОК і досі залишається переважно закритим клубом. З-поміж іншого на це вказують закупівлі, які проводить олімпійський комітет. Згідно з інформацією clarity-project.info, з 2017 року НОК провів закупівлі на 99,6 млн грн. Майже 40% цієї суми дісталися трьом фізичним особам – підприємцям. Лідером є Олена Сагайдачна (загальна сума отриманих нею підрядів –18,2 млн грн). Вона постачає комітету цілий спектр товарів і послуг: від брендованих пакетів і парадної форми для олімпійців у Токіо до послуг з організації великих спортивних заходів, на кшталт, проведення Генеральної асамблеї НОК України.


У трійці найбільших постачальників є також Ганна Афанасенко. 2016 року навколо її імені вибухнув скандал: Національна телекомпанія України поскаржилася в Антимонопольний комітет на НОК через те, що останній начебто порушив тендерну процедуру, в якій право на трансляцію телепрограм про підготовку та участь спортсменів-юніорів у зимових юнацьких Олімпійських іграх 2016 року в Ліллехаммері отримала згадувана вище Афанасенко. Натомість пропозицію НТКУ олімпійський комітет відхилив. Як наполягав у скарзі представник національної телекомпанії, Ганна Афанасенко є дочкою друга Бубки Олега Афанасенка. НТКУ вказувала на дружні відносини Олега Афанасенка та Сергія Бубки навіть у суді. За інформацією "Наші Гроші", Олег Афанасенко неодноразово вигравав тендери олімпійського комітету ще за часів Януковича. (Також видання зазначало, що Олег Афанасенко був продюсером дружини екснардепа Олега Радковського, який разом із президентом Національного олімпійського комітету Сергієм Бубкою входив до наглядової ради Національного спорткомплексу "Олімпійський"…)

АМКУ відмовив у задоволенні скарги і підприємиця таки отримала підряд на 382 500 грн. Відтоді підприємиця виграла ще у 13 конкурсах на суму понад 8 млн грн.

Згідно аналітичної системи bi.prozorro, в тендерах НОКу в середньому бере участь два-три учасники. Це занадто мала кількість, яка погіршує конкуренцію – у середньому ціна падає від очікуваної не більше ніж на 10%.

Окрім організаційних та маркетингових витрат Олімпійський комітет надає суттєву допомогу федераціям, спортсмени яких беруть участь в олімпійських змаганнях.

Наприклад, у 2020-му НОК надав федераціям фінансову допомогу на суму 17,3 млн грн. Сюди зокрема входить іменна фінансова допомога спортсменам, тренерам, фахівцям за результатами виступів на юнацьких Олімпійських іграх і Європейському юнацькому олімпійському фестивалі – загалом на 489 600 грн.

Нижче подаємо таблицю, в якій вказані кошти, спрямовані НОКом на допомогу федераціям з олімпійських видів. Зауважимо, що наразі в лавах НОК України об'єднані 44 федерації. Вони складають левову частку колективних членів організації. У цій добірці зібрані цифри за останні чотири роки, без урахування поточного. У даних карантинного 2020 року врахована фінансова допомога НОК згідно рейтингу за результатами виступів спортовців на загальну суму 3,37 млн грн, а також звичні щорічні адміністративні ґранти розміром 50 000 грн для 26 федерацій із 44 на загальну суму 2,2 млн грн. Рейтинг федерацій формується щороку згідно з результатами, які показують представники окремо взятих видів впродовж сезону.

Зауважимо, що в цій добірці наведені показники за 25 із 44 федерацій з олімпійських видів спорту, які є членами НОК. Показники решти не перевищують 50 000 гривень. Волейбол та хокей у цій таблиці наведені для розуміння, чому ігрові види спорту в Україні перебувають у такому глибокому занепаді. І якщо хокей після тривалої кризи, внаслідок якої українська збірна скотилася в третій ешелон чемпіонату світу, почав поволі відроджуватися лише в останні кілька років, то чоловіча збірна з волейболу в 2019-му вперше в історії цього виду за часи незалежності вийшла у чвертьфінал чемпіонату Європи. Але поки на матеріальні заохочення від Національного олімпійського комітету це не впливає. Показово, що в новому рейтинг-листі матеріальної допомоги від НОК, складеному за результатами виступів у 2016-2019 роках, волейболу відведено 31 місце серед 32 видів спорту, які потрапили у цей список (ще 12 видів додаткових виплат не заслужили у зв’язку з відсутністю досягнень). Виділена сума мізерна – 10 000 гривень. Вище волейболістів розташовані навіть такі неуспішні для України види як фігурне катання (27 місце), бадмінтон (28) і санний спорт (30), де наші представники є безнадійними аутсайдерами.

Цікаво, що Українська асоціація футболу є єдиною, яка відмовилася від дотацій НОКу взагалі, будучи організацією прибутковою і самодостатньою. При цьому віце-президентами НОК є колишній і нинішній глави ФФУ/УАФ – Григорій Суркіс і Андрій Павелко, які власне й відмовилися від додаткових дотацій, які для футболу є копійчаними. Їхня присутність у керівному штабі Національного олімпійського комітету додає організації статусності, а також сподівання, що футболісти колись все ж спроможуться створити команду, здатну вперше в історії вийти на Олімпійські ігри.

Взагалі ж, ігровими видами Україна не була представлена на Олімпіадах з 2004 року, коли бронзові нагороди виграли гандболістки на чолі з тренером Леонідом Ратнером. Нині український гандбол перебуває в глибокому занепаді. Найкращі серед українських ігровиків шанси пробитися на Олімпіаду в Париж у 2024-му мають уже згадувані чоловіки-волейболісти. Проте найліпше НОК і Мінмолодьспорт серед ігрових видів фінансують не волейбол, а баскетбол (з урахуванням, що власник мережі будівельних гіпермаркетів “Епіцентр” Олександр Герега є віцепрезидентом Федерації волейболу України і головним спонсором чоловічої збірної).

Основні баскетбольні досягнення пов’язані з непоганого рівня жіночою збірною, за яку виступає найкраща баскетболістка Європи Аліна Ягупова і новим підвидом гри – баскетболом “три на три”. Щоправда, попри непогані перспективи, представники вуличної “кошиківки” на Олімпіаду в Токіо не пробилися. Найцікавіше, що президент Федерації баскетболу України Михайло Бродський до керівних органів НОК не входить.

Зазначимо, що найбільшу матеріальну допомогу від НОК 2021-го отримає Федерація легкої атлетики – 358 477 грн. Далі йдуть фехтування (298 466), спортивна гімнастика (293 413), вільна боротьба (212 367) і біатлон (199 973).

Суми разових чи щорічних виплат затверджує комісія з нагороджень НОК під головуванням віцепрезидента організації Валерія Борзова. До складу комісії входять і олімпійські чемпіони Олександр Волков, Олена Костевич та Ельбрус Тедеєв, а також голови регіональних відділень НОК Чернігівщини та Полтавщини Валерій Куліч і Олександр Удовиченко, ще – Владлен Ковтун, член ради Федерації хокею на траві.

Додамо, що стабільними для кожної федерації є лише щорічні адміністративні ґранти розміром 50 000 грн. Виплати згідно рейтингу й індивідуальні преміальні спортовці здобувають за допомогою призових місць чи місць у перших десятках в офіційних стартів, якими є чемпіонати світу, Європи та Олімпійські ігри. Згідно з рейтинговою шкалою оцінювання, кожна Федерація впродовж року набирає певну суму балів, відповідно до якої отримує визначені заздалегідь виплати. Приміром, легкоатлети своїх 358 500 гривень отримали завдяки тому, що 2019 року здобули 2932 рейтингова очка. Згадувана вже Федерація з хокею на траві не отримала жодної копійки, оскільки рейтинг у неї нульовий.

Решту виплат від НОКу федерації чи окремі спортовці повинні попередньо аргументувати. Скажімо, надати кошторис вартості спеціального екіпірування, потребу провести чи з’їздити на семінари, отримати соціальну допомогу тощо.

КОМАНДА БУБКИ

Дуже рідко на зібраннях НОК лунає альтернативна думка. Більшість рішень ухвалюють одноголосно, а самі збори чи конференції носять радше протокольний характер. Добра частина членів виконавчого комітету НОК перебувають там уже майже два десятиліття. Це стосується згадуваного вже Борзова, Суркіса-старшого, Сафіулліна, президента Федерації біатлону Володимира Бринзака, екскерівниці Держкомспорту, а нині авторки численних книг про історію олімпійського руху Марії Булатової, міністра молоді і спорту 2006-2007 років, а нині глави фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” Віктора Коржа, колишнього віцеспікера парламенту Миколи Томенка. Ці семеро, а також київський міський голова, вічний чемпіон світу з боксу за версією WBC Віталій Кличко, президент УАФ Андрій Павелко, відомий київський забудовник, а одночасно президент Федерації України зі стрибків у воду Ігор Лисов, обіймають посади віцепрезидентів НОК.

Мабуть, важко в Україні знайти іще один такий управлінський орган, в якому існувала б така гармонія. Оскільки Міжнародним олімпійським комітетом закріплений принцип невтручання держави у справи спорту, український НОК є фактично оберегом тих принципів, на яких наша спортивна галузь тримається ще з радянських часів. Показово, що революційні події 2014 року зачепили практично всі галузі нашого життя, а в Національному олімпійському комітеті надалі на провідних ролях ексрегіонали Шуфрич, Сафіуллін, Лисов, Корж, Герега, Волков, колишній есдек, а нині член ОПЗЖ Суркіс.

Те, що свіже, нове і може змінити звичний устрій українського спорту, сприймається українським спортивним істеблішментом вкрай нетовариськи. Показовою була ситуація, яку довелося спостерігати на початку весни 2020-го. Тоді керівник об’єднаного Міністерства культури, молоді і спорту Володимир Бородянський презентував керівника новоствореного Департаменту спорту при міністерстві. Ним став, вигравши конкурс, колишній президент Федерації карате України Сергій Левчук.

На першій апаратній нараді новий керівник сполошив представників спортивних товариств.

“Представникам спортивних товариств на зустрічі я поставив просте запитання: чи можемо ми сформувати діяльність таким чином, щоб вона була зрозумілою пересічним громадянам України, аби прості люди розуміли формат видатків бюджету на це, аби були чіткі критерії ефективності? Тобто щоб ми розуміли, скільки людей залучено до занять фізкультурою і спортом, і яка кількість коштів на це витрачена. І щоб ця діяльність виходила з конкурентних засад. Вони відповіли, що згідні з тим, що працюють за радянською моделлю. Але, кажуть, дайте нам нові законодавчі підстави для того, щоб ми могли робити по-іншому. Я запропонував їм напрацьовувати зміни разом”, – згадує про перший день роботи на новому місці Левчук.

До реформ справа так і не дійшла, адже вже через чотири дні Міністерство культури, молоді і спорту було розформоване, а разом з ним зник і Департамент спорту. Як зазначив у розмові з LIGA.net на умовах анонімності спортивний функціонер, що проти змін на зустрічі з президентом Володимиром Зеленським на початку березня 2020-го рішуче висловилися Сергій Бубка, а надто – глава Паралімпійського комітету України Валерій Сушкевич. Начебто саме після зустрічі з ними глава держави погодився повернути профільне Міністерство молоді і спорту і призначив на посаду його керівника Вадима Гутцайта, чию кандидатуру спортивна спільнота підтримала одноголосно.

Зауважимо, що всі перелічені керівники і члени виконкому входять у НОК на громадських засадах. А в штаті Комітету трудиться 34 особи. Це – три представники служби президента Бубки; п’ятеро працівників виконавчої дирекції; дев’ятеро співробітників департаменту співпраці з суб’єктами олімпійського руху, в який входять як працівники пресслужби, так і титуловані спортсменки Ганна Сорокіна (як головний менеджер Олімпійських ігор) та Олена Яценко (менеджер зі зв'язків із суб’єктами олімпійського руху); два члени юридичного відділу; п’ять працівниць бухгалтерії; дві представниці міжнародного відділу; вісім робітників управління логістики. Окрім того, НОК має свій друкований орган – щомісячний журнал “Олімпійська арена”.

Квартирується НОК України в Олімпійському домі на Хорива, 39-41, шестиповерхому будинку, який відкривав для потреб олімпійців у травні 2012-го тодішній президент України Янукович. Зазвичай усі зібрання НОК, засідання Олімпійської академії, медіазаходи й нагородження олімпійців відбуваються саме там. Лише для підсумкових конгресів наприкінці кожного року, коли окрім представників всіх федерацій з’їжджаються делегати від кожного з регіональних осередків, винаймається окреме приміщення. Втім, попри велелюдність особливих дискусій на таких подіях, зазвичай, немає. Здебільшого присутні мовчки слухають промови ораторів, дисципліновано в унісон голосують, найочікуваніша частина події – святковий бенкет.

МЕТОД БУБКИ

За останні 15 років олімпійський рух в Україні став нерозривно пов’язаним з одним прізвищем. До певної міри, це стало схожим на культ особи, хоча Бубка ніколи диктаторськими навичками й не відзначався.

Одна найсвіжіша історія часів Олімпіади в Токіо, коли Бубка втрутився у визначення складу олімпійської команди, добре демонструє, як керує олімпійським спортом Сергій Назарович. Цього разу мова про художню гімнастику. Головний тренер команди Ірина Дерюгіна рішуче відстоювала перед поїздкою на Ігри кандидатуру гімнастки, яка здобула олімпійську ліцензію – Влади Нікольченко. Однак через низку причин, однією з яких було захворювання на Covid-19, Влада останнім часом результатами не вражала. За підсумками внутрішніх змагань право їхати в Токіо вибороли Христина Погранична та Вікторія Онопрієнко. Попри це Ірина Дерюгіна продовжувала настоювати на кандидатурі Нікольченко. І лише після безпосереднього втручання Бубки та спортивного міністра Вадима Гутцайта на Ігри відправилися ті, хто здобув це право за спортивним принципом.

Власне, розголос цій історії дала сама Дерюгіна. Бо не сумнівається, що будучи тренеркою збірної, знала ліпше, від якої з гімнасток користі на олімпійських помостах буде більше. До того схожих суперечок, де б фігурувало ім’я Сергія Бубки, у публічному просторі не виникало. А отже й тут, як і у випадку з грішми, залишається хіба місце для здогадок.

Попри все Бубка наразі має авторитет настільки беззаперечний, що критикувати його не наважуються навіть опоненти. Точніше, опонентів цих в Україні не видно взагалі.

P.S.

Вже після публікації цієї статті (16.09.2021) Національний олімпійський комітет надав LIGA.net відповідь на частину запитань щодо отриманих коштів у період 2016–2021 рр. Нижче ми наводимо ці дані. Отримана інформація – не повна. Для прикладу, НОК не повідомив про суми та джерела надходжень з позабюджетних джерел та про їхній розподіл. Ці запитання були у запиті редакції.