Перше повідомлення радянських ЗМІ про аварію з’явилося 28 квітня, його тривалість була 14 секунд і воно не містило жодних важливих деталей. Публічне звернення Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова відбулося 14 травня. Можливо, через 18 днів після аварії Горбачов надав населенню достовірну і повну інформацію? Ні.

Ця промова містить багато маніпуляцій та неправди. А чверть виступу була присвячена закидам у бік західних країн. VoxCheck ретельно перевірив твердження і факти з цієї промови. Розбір брехні очільника СРСР дає чудове розуміння, чому сталася ця найбільша техногенна катастрофа в історії людства і чому її наслідки виявились настільки руйнівними.

Нижче — три неправди і маніпуляції Горбачова, про які необхідно знати 35 років потому.

СРСР дійсно не стикався з техногенними катастрофами рівня ЧАЕС до 1986 року. Проте слід пригадати ті аварії, про які СРСР аж ніяк не хотів згадувати. Чому? Тому що виявиться, що вади реактора РВПК-1000 (який використовувався на ЧАЕС) були відомі до 1986 року або те, що правила безпеки на радянських АЕС регулярно порушувались.

30 листопада 1975 року трапилась аварія на першому блоці Ленінградської АЕС, що призвела до радіоактивного забруднення (викиди до 1,5 млн кюрі у порівнянні з 50 млн кюрі в результаті аварії на ЧАЕС). Офіційною причиною СРСР назвав заводський дефект обладнання. Однак комісія Міністерства середнього машинобудування СРСР встановила у 1976 році, що основна причина — принципові недоліки у конструкції реактора. Втім, персоналу ЧАЕС не було відомо про характер та реальні причини аварії на Ленінградській АЕС.

На ЧАЕС також були аварійні ситуації до 1986 року, хоча й значно меншого масштабу. Так, відомо про перші аварії у 1978-1979 роках після запуску першого енергоблоку АЕС. У 1982, 1983, 1984 роках зафіксовані витоки радіації. А протягом 1983-1985 років сталося 5 аварій та 63 відмови обладнання. Останній інцидент — в лютому 1986 року.

КДБ неодноразово повідомляв у доповідних записках про недоліки конструкції та експлуатації радянських АЕС. “Ленінградська, Курська та Чорнобильська АЕС наразі є найбільш небезпечними з точки зору їхньої подальшої експлуатації, що може мати загрозливі наслідки”, — так оцінював співробітник КДБ техніку безпеки у 1983 році.

Експерти Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ) вважають, що аварії на Ленінградській АЕС та пошкодження палива на першому блоці ЧАЕС у 1982 році свідчили про експлуатаційні вади реакторів РВПК-1000. Проте виявлені недоліки ретельно не аналізувались і не обговорювались. Саме тому реактори не були вчасно модернізовані, а культура безпеки на АЕС залишилася низькою.

У 1993 році Міжнародна консультативна група з ядерної безпеки (INSAG — англ.) при Генеральному директорі МАГАТЕ опублікувала звіт INSAG-7, який доповнював висновки про аварію на ЧАЕС, зроблені у 1986 році (звіт INSAG-1). Окрім особливостей конструкції реактора та помилок персоналу, фахівці МАГАТЕ наголошують, що на перебіг та наслідки аварії справила вплив низька культура безпеки на ЧАЕС:

Ні, хронологія подій свідчить про інше — інформація від СРСР не була ні повною, ні своєчасною, а дії не завжди послідовними.

Західні країни на саміті G7 4-6 травня виступили із заявами про Лівію та Чорнобильську катастрофу, але це не були єдині питання на порядку денному. У центрі уваги також були обговорення стану світової економіки, координація економічної політики (Токійська економічна декларація), питання миру та безпеки (Токійська декларація “З надією на краще майбутнє”). Але, може, західні країни в контексті Чорнобиля піддали нищівній критиці Радянський Союз? Знову ні. У Заяві щодо наслідків Чорнобильської ядерної аварії від 5 травня країни G7:

По-перше, виправдовувати власні помилки посиланням на іноземців — поганий тон для політика. По-друге, інформація про аварію на “Три-Майл-Айленд” стала відомою за кілька годин.

Аварія на другому реакторі АЕС Три-Майл-Айленд трапилася вночі 28 березня 1979 року. Однак про неї США та світ дізналися набагато швидше, ніж за 10 днів. Уже зранку 28 березня оператори АЕС оголосили стан надзвичайної ситуації та повідомили про інцидент федеральній та місцевій владі. Того ж дня віцепрезидент компанії Met Ed, що володіла другим реактором АЕС, дав коментар ЗМІ. У перші дні надходила суперечлива інформація, тому що не були відомі масштаби та можливі наслідки аварії. Комунікацію вели і з Конгресом — 29 березня голова Комісії з ядерного регулювання (орган, що займається безпекою ядерної енергії) та представники Met Ed обговорили інцидент із членами Конгресу.

30 березня губернатор штату Пенсильванія, де розташована станція, виступив із заявою та рекомендував вагітним жінкам та дітям дошкільного віку покинути 8-кілометрову зону навколо АЕС. А 1 квітня президент США Дж. Картер особисто відвідав АЕС. Ця історія широко висвітлювалась в американських ЗМІ, тому ні Конгрес, ні світова спільнота не могли не знати про інцидент.

Якщо ж Горбачов мав на увазі публікацію документа про детальні причини, хід, наслідки аварії, його опублікували пізніше (як і доповіді про причини аварії на ЧАЕС). Доповідь Президентської комісії щодо інциденту на АЕС Три-Майл-Айленд оприлюднили у жовтні 1979 року. Також розслідування вели фахівці з Комісії з ядерного регулювання — підсумки її розслідування опублікували у 1980 році.

Нарешті, аварії на ЧАЕС та на АЕС Три-Майл-Алейнд — це катастрофи різного характеру, масштабів та наслідків. Внаслідок технічних несправностей та помилок операторів на АЕС Три-Майл-Айленд зруйнувався другий реактор станції, проте, на відміну від ЧАЕС, вибуху та пожежі не було. Більшість радіоактивних викидів залишились всередині самої станції, а не зовні. Частина викидів була випущена в атмосферу через спеціальні фільтри станції, що зменшило потенційну небезпеку.

У результаті аварії на американській АЕС не загинуло жодної людини. Також немає відомих випадків, в яких би людина постраждала від радіоактивних викидів після цієї аварії. Внаслідок аварії на ЧАЕС, навпаки, були як загиблі, так і постраждалі від радіаційного випромінювання.

Брехня та замовчування про аварію на ЧАЕС стали для радянської номенклатури ще одним ударом, що прискорив розпад СРСР. У результаті катастрофи в Україні активізувався національно-демократичний рух, до нього приєднались “зелені”, противники екологічного забруднення. Почастішали акції протесту проти експлуатації старих та будівництва нових АЕС. “Перші масові демонстрації проти комуністичної влади відбувалися у Радянському Союзі під екологічними гаслами. Люди боялися радіації”, — вважає Сергій Плохій, історик, автор книги “Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи”.

У радянській владі почали зневірюватись навіть її прибічники. “Аварія на АЕС розкрила головну виразку нашої дійсності: відірваність верхівки від народу, турбота лише про особисте. Наше суспільство зазнало величезних моральних втрат. Все це може призвести до остаточного розвалу нашої країни…”, — писав український партієць Михайлу Горбачову 15 травня 1986 року.

Утім, головна ціна, яку довелось заплатити за брехню, популізм та недбалість, — це людські життя. VoxCheck вшановує пам’ять загиблих, постраждалих внаслідок Чорнобильської трагедії, учасників ліквідації наслідків аварії.