21 жовтня 2020 року Людмила з Конотопа прокинулася з дивним відчуттям у горлі. Чи то застудилася, чи то незручно лежала уві сні і передавила шию. А може, взагалі щось із зубом. Ввімкнула на телефоні ліхтарик, підійшла до дзеркала і широко відкрила рот.

У відображенні побачила, що горло яскраво-жовте, з червоними прожилками – "такими, як на обличчі у алкоголіків". За 51 рік життя Людмила досить вивчила себе, щоб знати: коли вона застуджується, горло стає червоним, може з'явитися білий наліт, але вже точно нічого жовтого. "Приїхали. Найвірогідніше, це – коронавірус", – подумала Людмила і згадала, що напередодні ходила на захід по роботі, де було багато людей.

Наступного дня в неї підвищилася температура – 37,4. Водночас ані ознобу, ані слабкості не відчувалося. Та й горло не боліло, просто залишалося яскраво-жовтим. Людмила пішла спочатку до сімейного лікаря, через кілька днів – до лора. Та подивилась горло і порадила здати ПЛР-тест. Він виявися позитивним.

Людмила хворіла тижнів зо два, але загалом почувалася нормально, тільки на дев'ятий день перестала відчувати запахи. Навіть не брала лікарняний – вона програміст на залізниці і через карантин тоді працювала віддалено. Найцікавіше розпочалося, коли жінка одужала.

– Десь у середині листопада у мене почала скакати температура. За 15 хвилин могла підвищитися з 36,4 до 37,2. Ніби й небагато, але скачки були постійні та виснажливі, – розповідає Людмила. – Знаєте, що дивно? Коли температура підвищувалася, в голову як за помахом починали лізти дурні думки: все погано, навіщо мені все це потрібно, вже ніколи не буде нічого доброго, я нічого не хочу. Пам'ятаю, я прийшла на манікюр до майстрині, яку знаю давно. У нас хороші стосунки, ми завжди розмовляємо, поки вона упорядковує мої руки. А тут я сиділа і думала: що ж таке? Начебто все нормально, а мені не хочеться ані розмовляти, ані обирати колір лаку, ані навіть просто сидіти тут. Хочеться тільки додому.

Такі гойдалки тривали близько місяця і минули самі собою до середини грудня. А після новорічних свят у Людмили трапився аврал на роботі. Вона засиджувалась за комп'ютером до пів ночі, а за тиждень температура знову почала скакати і постійно хотілося спати.

– Я пішла в поліклініку до сімейного. А він каже: "Це у вас наслідки корони". Я про таке нічого не чула і не повірила йому, – згадує Людмила. – Прийшла додому, почала гуглити і знайшла в фейсбуці групу "Постковід". Там понад 42000 учасників, і у всіх розпочалися проблеми після коронавірусу.

Поступово у Людмили стало боліти все тіло. Вірніше, все, що колись боліло – рука в двох місцях переломів, коліно, з приводу якого п'ять років тому поставили діагноз "артроз", коліно, в яке Людмила випадково загнала ножиці, коли їй було шість років, поперек.

– Були і зовсім дивні речі. Наприклад, у мене почали боліти нижні передні зуби, я пішла до стоматолога, зробила рентген, і лікар каже: "Це наслідок травми". Я спочатку не зрозуміла, якої ще травми? А потім пригадала. 23 роки тому ми з маленькою донькою виходили з транспорту, я зашпорталась, впала обличчям в асфальт і вибила нижній передній зуб. Загалом, цієї зими мій організм пригадав усі травми і хвороби, які у нього були за 51 рік.

Десь до січня 2021 року життя Людмили стало зовсім нестерпним і безрадісним. Постійно щось боліло, причому хаотично: жінка могла йти містом і починала боліти рука. Через пів години –коліно, ще 200 метрів – спина. До лікаря з болями вирішила не йти, лікувалася симптоматично: одна мазь для колін, друга для спини, третя для руки. Це тривало близько місяця, до середині лютого поступово минуло. А ось поганий настрій – залишився.

– Не хотілося взагалі нічого. Відкрию стрічку фейсбук, п'ять хвилин погортаю – набридло. Увімкну кіно, десять хвилин подивлюся – нудно. Відкрию книгу, прочитаю два абзаци – не хочу. Раніше зі мною такого ніколи не було, а тут щодня я стала думати: найгірше, що могло статися, – це що я прокинулася вранці. Добре хоч, робоче місце за віддаленої роботи було в двох метрах від дивана, я працювала, потім лягала і дивилася в одну точку. Неначе світ перестав існувати. Я могла дивитися у вікно, але не бачити ані старої рами, ані сонця, ані хмар.

Апатію змінювали напади нервового тремтіння – починало швидко битися серце, тремтіти руки, здавалося, що трапилося або ось-ось станеться щось жахливе. Людмила вважає, що це були панічні атаки. Вони минули, коли жінка за призначенням лікаря пропила курс медикаментів.

У той час у Людмили було тільки два бажання – плакати та малювати. Майже рік тому дочка подарувала їй картину за номерами – на ній зображена жінка, яка танцює фламенко. До хвороби у Людмили не було часу її розфарбовувати, а тут вона подумала: раз нічого не тішить, може, хоча б це спрацює? І справді, Людмилу затягнуло, вона могла три-чотири години поспіль розфарбовувати картину, від цього ставало спокійніше, погані думки відступали. Але щойно Людмила клала пензлик на підставку, світ довкола і всередині знову ставав чорним.

Зрештою, жінка вирішила піти до психіатра. Той вислухав скарги і запитав: "Хоч щось вас тішить?" Людмила розповіла про малювання і додала, що начебто відволіклася, коли днями ходила в гості до куми, вони розмовляли по душах і пили мартіні. Психіатр зробив призначення: кума з мартіні, спілкування в спокійних обставинах та транквілізатори. Людмила розпочала курс.

Псіхотерапевтка Оксана Холод перехворіла на коронавірус у листопаді. Перенесла легко. З симптомів – тільки біль у м'язах, знижена температура – 35-35,2, втрата нюху та погіршення сну. За два тижні всі ознаки хвороби, крім безсоння минули. А ще за тиждень Оксана зрозуміла, що відчуває роздратування та тривогу.

– Де б я не була – в кафе з друзями, на зустрічі, в магазині – мені весь час хотілося втекти і побути вдома. Відчути тишу та спокій, – згадує Оксана. – Звуки міста втомлювали, хоча раніше я за собою такого не помічала. Водночас я мало спала. Спочатку просто вставала раніше, потім не могла довго заснути. А далі – взагалі спала три-чотири години на день.

Щойно Оксана робила ковток кави – відчувала біль у голові, схожий на спазм. Раніше вона спокійно могла пити декілька чашок кави на день, і це аж ніяк не позначалося на самопочутті.

Оксана зрозуміла: якщо вдавати, ніби нічого не відбувається і продовжувати жити та працювати, як раніше, відновити здоров’я не вийде. Вона вирішила допомогти собі сама.

– Я стала піклуватися про себе, як про дитину: корисна їжа, смішні фільми, нескладні фізичні вправи, дихальна гімнастика, прогулянки в парку, – розповідає Оксана.

Врешті стан покращився, проте сон залишався поверхневим і тривога подекуди поверталася. Тоді вона вирішила, що потребує повноцінного відпочинку та оздоровлення. Знайшла постковідну програму в санаторії у Трускавці та поїхала на два тижні.

– Ці два тижні я не працювала, пила воду з джерела, ходила на процедури і масажі, приймала ванни з травами, пила заспокійливі чаї, медитувала та багато гуляла на свіжому повітрі. Я стала почуватися добре. Почала краще спати і до кінця відпочинку зрозуміла, що готова повернутися до звичного життя.

Клієнти Оксани, які перенесли коронавірус, теж стали скаржитися їй на погіршення стану – у багатьох з'явилася тривога і безсоння, хтось став прокидатися вночі в поту з відчуттям страху, у когось з’явилися суїцидальні думки.

– Я помітила, що депресія розвивалася у людей, які не моги дати собі перепочинок, – розповідає Оксана. – Багато хто навіть під час ковіду продовжував працювати віддалено. Їм здавалося: ну ГРВІ якась, температура – то й що? Вони продовжували жити в тому ж ритмі, і стан ускладнювався. Після ковіду у декого з’явились проблеми з нервовою системою, у когось – з судинною. Багато хто не розумів, що саме зараз необхідно себе поберегти – менше напруження, стресу, роботи.

За спостереженнями Оксани, клієнти, які після хвороби дали собі час перепочити і розслабитися, проводили час на свіжому повітрі, переважно верталися до норми за короткий час. У тих, хто продовжував інтенсивно працювати та перевантажуватися, іноді виникали панічні атаки та тривожні стани.

Віталію Коваленку з Києва 39 років. Він займається фрилансом – пише код на замовлення, і до осені 2020 року його справи йшли добре – замовлень більшало, чоловік збирався працювати, жити та радіти.

19 листопада Віталій захворів на коронавірус. Переніс досить легко – "як несерйозна ГРВІ". Тиждень трималася невисока температура, кашель, була підвищена пітливість. Коли чоловік думав, що вже одужує, розпочалися, як він сам каже, американські гірки.

– Раптово вночі відчув печіння і біль у грудях, поміряв тиск – високий, – розповідає Віталій. – Не знав, що думати – чи щось з легенями, чи серцевий напад. Пішов до лікаря, зробив купу досліджень – ехограма, кардіограма, щось іще. Показники – в межах норми. Водночас по ночах – дивні напади. Серце боліло і працювало в різних режимах – то 60 ударів на хвилину, то 90. Було складно вдихнути. Що три години футболка ставала мокрою від поту.

Віталій майже перестав спати – ночами лежав і дивився в стелю. Міг йти вдень вулицею, почуватися нормально, а потім різко з’являлася втома, ніби розвантажив 20 вагонів. Або раптово починалася панічна атака. Чоловік пішов до кардіолога, і той виписав препарати від підвищеного тиску і серцебиття.

– Нічого не допомагало. Я кілька разів збирався вже писати заповіт, часто викликав швидку, – згадує Віталій. – Не міг зрозуміти, що коїться – то все гаразд, а за 10 хвилин у грудях пече, не можеш встати. Постковід виявився хворобою з хорошою фантазією – ніколи не знаєш, на які нові симптоми чекати завтра.

До проблем з серцем за кілька місяців додалися невралгічні болі – то оперізуючий біль зліва, то між лопатками, то рука віднімається. Потім розпочалися спалахи у всьому тілі – наче коли вдаришся ліктем об кут. Ще за кілька днів Віталій став відчувати, як тілом розливається щось гаряче, потім – холодне. Став міряти температуру і зрозумів, що в лівій частині тіла вона на градус вища, ніж у правій.

– 39 років до цього я взагалі нічим не хворів, не пив жодних таблеток. А тут мені вже стало цікаво, що ще трапиться і коли це все закінчиться, – каже Віталій. – В якийсь момент я вирішив, що все, вистачить киснути, буду багато ходити і відразу стану бодрячком. І що ви думаєте? Я пройшов 6 км, хоча раніше ходив і більше, повернувся додому – а на коліні дві гематоми, і сам я з ніг падаю від утоми.

Кілька місяців Віталій ходив по лікарях, але майже марно – вони списували всі симптоми на психосоматику і радили зайнятися нервами. Зрештою, після кількох досліджень, поставили діагноз нестабільна стенокардія. Лікарі сказали, що через високу ймовірність інфаркту є показання до коронарного стентування серця. Цю операцію зробили чотири місяці тому.

Після операції Віталій відчув себе краще, але не в усьому. Покращився сон, але болі в серці не зникли, стали снитися кошмари, а часом – навіть з'являлися слухові галюцинації по ночах.

– Кілька разів здавалося, що прийшла вона, з косою. Ходить навколо ліжка і човгає капцями. Родичі снилися померлі, якийсь страх був постійно, – згадує Віталій. – А потім у мене стався напад, після якого з’явилися нові симптоми. Я йшов вулицею і раптом ніби відчув удар в ніс і відчуття запеченої крові в носоглотці. Сили різко зникли, я схопився за лавочку і ледве доповз додому. Після цього у мене почалася легка деперсоналізація. Іноді встаєш з ліжка – і здається, ніби тебе немає, весь час слабкість і туман в голові. Я не міг пройти і 100 метрів – паморочилося в голові.

Все це налякало Віталія, і він пішов до невролога. Той прописав антидепресанти, і за місяць чоловік почув себе краще, нормалізувався сон, пройшли болі в усьому тілі. Залишилася слабкість. Віталій раз на два дні намагався вийти на вулицю випити кави, але в очах темніло, і він повертався додому. А місяць тому родичі запропонували чоловікові приїхати до них в Рівне і лягти в стаціонар у відділення неврології. Він погодився.

Відтоді, як Людмила перехворіла на коронавірус, минуло сім місяців. Відчутно їй покращало в квітні. Вона пропила курс транквілізаторів, змінила роботу на менш стресову – і відчула себе майже так само, як до хвороби. Хоча настрій все ще іноді скаче, а слизова горла так і не відновилася.

– Досі щось дивне із запахами. Я не відчуваю, коли курять поряд, але відчуваю, коли за рогом, – розповідає Людмила. – Можу прибирати котячий туалет і не чути запаху, а на відстані 2 м він вже буде мені смердіти. Щодня ходжу повз магазин зі свіжою випічкою, але запах чую тільки раз на тиждень. Дуже довго одеколон, парфуми, спиртні напої, перегар пахли для мене спиртом. А найдивніше знаєте що? Я наприкінці квітня працювала на клумбі та відчула запах квітів. Дивлюся – а цвітуть тільки крокуси. Але ж вони не пахнуть.

В іншому Людмила, нарешті, почувається здоровою. І навіть каже, що постковід навчив її спокійніше ставитися до проблем: все минає, і це мине.

Оксана Холод почувається добре після відпочинку в Трускавці. Щоправда, місяць тому вона почала відчувати фантомний запах ацетону – ним пахли бензин, гель для душу та морквяний фреш. За три тижні всі запахи повернулися до норми.

Оксана змінила спосіб життя і стала більше відпочивати, гуляти, ходити на масаж, дивитися життєстверджувальні фільми, пити вечорами трав'яні чаї. Зараз вона почувається повністю здоровою.