Молоко “Яготинське” з диво-коровами на пакованні

Що насправді означають ці фантастичні звірі
>
Спецпроєкт

Серед художниць, які уособлюють Україну та українськість сьогодні, однією з найвпізнаваніших є Марія Примаченко. Її творчість, зокрема знамениті «звірині серії» – унікальне явище, аналогів якому немає не лише в українському, а й у світовому мистецтві.

Секрет магнетизму картин мисткині, від яких не можна відвести погляду, – не лише в незвичайних зображеннях фантазійних світів і яскравих, на перший погляд непоєднуваних кольорах, а й у закладених ідеях. За «наївними» малюнками приховані глибокі сенси.

Сьогодні унікальні роботи «оживають» у лімітованій серії молока Art Moloko від ТМ «Яготинське», яка занурює нас у чарівний світ українського мистецтва, вплітає в наше повсякдення й нагадує: нам є чим пишатись і що плекати для наступних поколінь.

У спецпроєкті, який підготували для ТМ «Яготинське», ми розповімо про джерела натхнення Марії Примаченко та символізм її диво-звірів, а ще покажемо роботи художниці, які перетворили молочні ряди супермаркетів на картинні галереї.

Символи достатку:

корови на картинах художниці

Звірі Примаченко – самобутні, характерні, зі своїм настроєм, вадами й прихованим символізмом, що сягає корінням української міфології. Вони написані яскравими фарбами, що задають настрій картині, та щедро декоровані квітами, листям і орнаментами. Часом це абсолютно реальні, але трішки переосмислені персонажі, яких авторка бачила у своєму рідному селі (бики, корови, птахи, зайці) чи лише на ілюстраціях (мавпи, леви), а часом – виключно плоди її уяви (тут і кочубарочка, і дикий горботрус, і довгошийка, і жар-птиця).

“Український бик”
“Восьминогий звір”
“Звір гуляє”
“Цей звір горобців ловив”

Усі зображення настільки оригінальні, що художники, в яких Примаченко навчалася в Центральних експериментальних майстернях при Київському державному музеї українського народного та декоративно-ужиткового мистецтва, навіть не дозволяли їй відвідувати зоопарк, щоб не зруйнувати це виняткове бачення.

Та серед усіх звірів Примаченко особливе місце посідають корови та бики – тварини, які були найближчими до селянського побуту та які щодня оточували художницю в рідній Болотні. Саме ці створіння стали не лише свідками її життя, а й носіями найглибших особистих переживань та символів української традиції.

Корова у слов'янській міфології традиційно асоціювалася з достатком і родючістю. Вона була годувальницею і символом домашнього вогнища, затишку, матеріального добробуту. Бик символізував силу, хоробрість, відвагу та був покровителем воїнів-захисників.

“Бик з блакитними рогами”
“Чорний звір”
“Бичок-третячок”

Тож не дивно, що корови з полотен «Корова отака дасть п'ять тисяч літрів молока» і «Українська корова сміється: розораної землі не вистачає – а вона молока багато має» Марії Примаченко саме такі – «щедрі». А ще – яскраві, сонячні та «квітучі», вони зігрівають очі й серце глядачів.

Утім, ці роботи мають і свій підтекст. У 1960-х роках партійні мистецтвознавці намагалися змусити Примаченко малювати агітаційні картини в радянському дусі – корову, яка «може дати п’ять тисяч літрів молока». Але художниця «про вічне думала», і її корови залишилися казковими, фантастичними істотами, а не ідеологічними плакатами.

“Мудрий звір”
“Корова отака дасть 5000 л молока”
“Бичок-третячок силу збирає”

А найвідомішою роботою художниці є «Синій бик» (1947) – картина, яку вона присвятила коханому Василю Маринчуку, який загинув у Другій світовій, але встиг подарувати їй сина. Картина зображує бика з короною і пишною бородою, чиє тіло вкрите зірками – символом ангелів, які сидять на сходах неба із запаленими свічками, або ж – душ спочилих воїнів.

«Синій бик» став одним з найпотужніших українських культурних символів сьогодення. У 2020 році Укрпошта випустила марку з цією картиною як символом року Бика. А у 2025 році на фестивалі Burning Man у Неваді презентували 10-метрову рухому платформу «Синій бик» – артоб'єкт, який, за словами його творців, є «архетипом сили й відновлення». Те, що ворог намагався знищити, спалюючи музеї зі спадком Примаченко, винесли на світову сцену.

“Синій бик”

Фантастичні звірі Примаченко

оживають на пакованні молока

Коли Марію Примаченко запитували, навіщо малювати тварин та квіти, яких не існує, вона відповідала: «Навіщо малювати їх такими, які вони є – вони й так гарні, а я свої малюю на радість людям. Так хочеться, щоб більше людей дивилися малюнки, і щоб усім подобалися».

Вона хотіла занурити людей у вигаданий світ, який дарує краплю радості й надії, піднесений настрій і «розмальовує» буденність

Навіщо малювати їх такими, які вони є - вони й так гарні, а я свої малюю на радість людям. Так хочеться, щоб більше людей дивилися малюнки, і щоб усім подобалися.

Сьогодні диво-звірі Примаченко оживають на пакованні лімітованої серії молока Art Moloko від ТМ «Яготинське». Кожне паковання – окрема картина художниці зі своєю історією та символізмом. Це спосіб познайомити нові покоління з самобутнім спадком художниці, чия уява подарувала нам світ, яким хочеться милуватися та пізнавати глибше.

Місія проєкту – принести у повсякдення українців трішки магії та казки, зробити наше мистецтво ближчим, занурюючи дітей та дорослих у дивовижний, наповнений щирістю та добротою світ однієї з найталановитіших представниць наївного мистецтва. Серію Art Moloko було створено у співпраці з Prymachenko Family Foundation, яким керують нащадки великої української художниці.

Від сільської хати до Парижа

Марія не мала змоги вільно пересуватися світом зовнішнім, тому вона створила світ внутрішній – населений яскравими квітами й неземними птахами, що приходили до неї в снах з малих літ. «Лежу, вночі не спиться, і бачу то пташку, то звіра, то квітку. Встаю, засвічу світло і малюю», – розповідала мисткиня. Образи, які виникали в уяві, часом так надокучали, що не давали заснути — і тільки перенесені на полотно вони відступали.

Лежу, вночі не спиться, і бачу то пташку, то звіра, то квітку. Встаю, засвічу світло і малюю.

Марія Примаченко. Без назви
Марія Примаченко. Без назви
“Сонце низенько, трактор близенько”

У 1930-х роках народну художницю помітили. У 1937 році її картини експонувалися на Всесвітній виставці в Парижі, де отримали золоту медаль. Там, у французькій столиці, на роботи української селянки звернули увагу відомі митці. Пабло Пікассо, який також виставляв там одну з найвідоміших своїх картин – “Герніка”, – сказав про творчість нашої землячки: “Я схиляюся перед мистецьким дивом цієї блискучої українки“.

Іншим шанувальником творчості Примаченко був ще один всесвітньо відомий художник-примітивіст – Марк Шагал. Він називав фантастичних істот у власних картинах "кузинами дивних звірів Марії Примаченко".