Після призначення в уряд Олексія Гончарука міністр Кабміну Дмитро Дубілет розмістив заманливу пропозицію у Facebook: “Якщо вам цікаво взяти участь у нашій неймовірній пригоді по перебудові Кабміну, надішліть резюме та короткий супровідний лист…”. Обраний спосіб хедхантингу виглядав безпрограшним – у Дубілета понад 160 000 підписників.

Завдяки цьому посту радником тодішнього міністра економіки Тимофія Милованова став Денис Паламарчук, до цього – топменеджер аграрної компанії Астарта-Київ. Він надіслав резюме Дмитру Дубілету та одночасно в офіс реформ митниці Максиму Нефьодову. Після кількох співбесід отримав дві пропозиції, з яких обрав посаду радника. Цього року він просунувся у кар’єрі – очолив департамент агрополітики у Мінекономіки, у штаті якого 65 працівників.

Високі шанси отримати запрошення стати радником є у людей, добре впізнаваних у сфері, де керівник шукає якісних порад.

Наприклад, журналістку-розслідувачку Катерину Каплюк голова НАЗК Олександр Новіков минулої зими запросив стати своєю радницею (спочатку позаштатною, потім штатною) саме тому, що вона добре знає, як шукати інформацію у найрізноманітніших реєстрах – зокрема, закордонних. І тепер проводить тренінги для працівників підрозділу, який займається моніторингом способу життя держслужбовців.

За законодавством, своє оточення президент, міністр, генпрокурор, судді обирають самі, без конкурсів. Мова йде про патронатну службу, до якої входять штатні радники, помічники та прессекретарі топчиновника. Єдина вимога до кандидатів – відповідний досвід.

Деякі держоргани виставляють додаткові фільтри. Наприклад, помічником судді не стане іноземець та людина з непогашеною судимістю. А щоб стати радником або помічником міністра внутрішніх справ, потрібні диплом про вищу освіту, вільне володіння державною мовою та, якщо перефразувати міністерські положення, бажання допомагати міністру.

Формально за такими критеріями підійде кожен другий. Втім, на практиці з численного масиву претендентів, керівник найчастіше обирає людину, яка поєднує в собі три компоненти: впізнавана через свою активність (у бізнесі чи громадському секторі); компетентна (має реалізовані проєкти); викликає довіру (має гарну репутацію або знайома із потенційним роботодавцем).

Свого часу таким критеріям відповідав, наприклад, спортивний журналіст Юрій Маслак. Міністру спорту Равілю Сафіуліну сподобалися матеріали Маслака, і він запропонував йому місце радника з питань піару та комунікацій.

Досвід роботи в патронатній службі став у пригоді Маслаку 2016-гоі, коли йому запропонували місце прессекретаря заступника міністра юстицій Дениса Чернишова.

Кілька формальностей – резюме і попередня співбесіда, після чого журналіста запросили на зустріч із майбутнім керівником. “Заступник міністра запитав про мету в житті, що я думаю про пенітенціарну систему (напрямок, який той курував). Я запропонував план дій і через два тижні вийшов на роботу”, – розповідає Маслак.

“Якщо ти працюєш довго і професійно в одній сфері, середовище тебе саме знаходить, – розповідає про свій шлях до посади радника міністра розвитку громад та територій Іван Лукеря, у минулому – експерт із децентралізації та місцевого самоврядування в ГО “Реанімаційний пакет реформ”. Після парламентських виборів 2019-го відбулася низка зустрічей, у тому числі на Банковій, коли Олексій Гончарук ще був заступником керівника Офісу президента. Він запропонував працювати у напрямку місцевого самоврядування”.

Міністр фінансів Сергій Марченко також не робить таємниці із добору своєї команди. “Горбуненко (Роман) – мій помічник (прийшов зі мною), Коваленко (Сергій) – аналітик, Масальський (Андрій) – комунікаційник і спічрайтер, також допомагає пресслужбі Мінфіну”, – наводить приклади міністр і додає, що позаштатники – це люди з експертизою у різних галузях економіки, позаяк в Мінфіні потрібна експертиза за всіма питанням діяльності уряду. “Наприклад, Віталій Ломакович – у минулому керівник одного з банків. Він не може працювати в штаті, але може надати якісну експертизу і власну позицію на банківському ринку”, – пояснює Марченко. Свою команду міністр обирав собі сам, і запевняє, що це було неважко.

Працівники патронатної служби не мають права давати доручення іншим державним службовцям. Водночас радник фактично стоїть на другій сходинці після керівника, бо:

1) веде пріоритетні проєкти від імені керівника,
2) спілкується з усіма членами команди на всіх рівнях,
3) впливає на керівника і постійно з ним у контакті.

Ця особа долучена до формування робочої повістки керівника, бере участь у нарадах та засіданнях за участі керівництва, безперешкодно заходить в усі приміщення відомства, читає листи керівника, готує запити та аналітичні довідки. Але – його підпису немає на жодному документі.

Катерина Каплюк, штатна радниця голови Нацагентства із запобігання та протидії корупції раніше займалася журналістськими розслідуваннями. Потім здобула другу вищу освіту з фінансової розвідки, стажувалася в податковій міліції. Тепер підказує керівникові НАЗК Олександру Новікову, як можна розширити можливості агентства для пошуку прихованих активів декларантів.

“Я постійно аналізую, чого нам бракує в нашій роботі, – пояснює Катерина. – Бачу, що є державні бази та реєстри, до яких у нас фактично немає доступу, хоча за законом таку можливість ми повинні мати. Я кажу про це голові – він погоджується і процес підключення бази починається”. Радниця координує відділ моніторингу способу життя, і регулярно організовує тренінги для працівників НАЗК, щоб ті краще орієнтувалися, як, скажімо, працювати з іноземними реєстрами, або використовувати розширені можливості пошуку в Google – про які мало хто знає.

Кирило Криволап зараз працює радником прем'єр-міністра на громадських засадах. Його робоче місце не в будинку уряду, а в Раді з питань економічного розвитку (дорадчий орган Кабміну). “Я координую взаємодію понад 300 осіб в процесі підготовки Національної економічної стратегії. Загалом, статистика на прикладі Програми стимулювання економіки та Програми дій Уряду – Кабмін затвердив і погодився з 84% наших рекомендацій”, – розповідає він.

Посада у патронатній службі – гарний трамплін для стрибка кар’єрними сходами.

Кілька тижнів тому Іван Лукеря мав робоче місце в кабінеті на трьох людей. Проте кілька тижнів тому переїхав у нове просторе приміщення, де є місце лише для нього. Це не дивно – півроку він був радником міністра розвитку громад і територій Олексія Чернишова, і той був настільки задоволений його роботою, що призначив своїм заступником.

Поки що полиці в робочій шафі Лукері майже пусті, на столі – мінімум предметів, на стінах немає картин. Замміністра планує повісити велику карту України з новим адміністративним устроєм і якісь картини з регіонів…

Ба більше, дві третини з них працюють поза штатом і не отримують грошову винагороду. Тож, що рухає особу, яка погодилась стати радником?

Відповідь є у директора Інституту соціально-економічної трансформації Іллі Несходовського. Він – позаштатний консультант двох найбільш завантажених законопроєктами парламентських комітетів: з питань економічного розвитку та з питань фінансів, податкової та митної політики.

За його словами, експерти громадських організацій та консультанти з бізнесу завдяки статусу радника або помічника підвищують свій статус. У результаті – стають більш відомими, розширюють клієнтську базу, отримують більше замовлень. Саме тому вони готові працювати і на волонтерських засадах.

“Отримавши посвідчення консультанта топчиновника або парламентського комітету, експерт підвищує свій статус. Це додає ваги мені, це додає ваги інституту, який очолюю, – пояснює Ілля Несходовський. – Також депутати звертаються до деяких консультантів, щоб ті вже на оплатній основі проводили дослідження, вивчали проблематику, писали законопроєкти”.

Інколи штат радників та помічників маскують у підрозділах із завуальованими назвами типу “відділ забезпечення діяльності керівництва” або “відділ організаційного забезпечення діяльності Генерального прокурора” (такий, до речі, насправді існує).

Наприклад, у трудовій книжці Катерини Баско написано, що вона “документознавець”, але фактично виконує обов’язки помічниці замміністра розвитку громад та територій. І паралельно веде діловодство у директораті регіональної політики.

Третина коментаторів під дописом міністра Кабінету міністрів Дмитра Дубілета про вакансії в уряді цікавилася – яку ж зарплату там пропонують? І жартували, мовляв, сюди йдуть працювати на волонтерських засадах.

"Рівень окладів прирівнюється до аналогічного в приватних компаніях? В іншому випадку – це чистої води альтруїзм”, – пише у коментарях користувач Стас Борисов, в профілі якого вказано місце роботи – компанія “Інтерпайп”.

Ще є додаткові бонуси – це так звана матеріальна допомога “для вирішення соціально-побутових питань” та “для оздоровлення”.

Так, навіть з окладом в 10 000 гривень, з урахуванням всіх доплат середньомісячний дохід радника за рік може скласти близько 42 000 гривень.

Але і це – далеко не верхня межа.

Шестеро радників, з якими ми спілкувалися, на умовах анонімності зізналися, що отримують “конверти”, сума в яких у три-чотири рази більша за “білу” зарплату. “Моя офіційна зарплата була близько тисячі доларів – це з усіма надбавками та преміями. Але ще три тисячі доларів я отримував “зверху”, – розповідає один із них.– За це я працюю в режимі 24/7, гарантую конфіденційність – стосовно неоднозначних процесів, які відбуваються у кабінеті керівника, і використовую свої зв’язки та базу контактів – в його інтересах”.

Звісно, від тих, хто погоджувався говорити офіційно про зарплати, ми не почули таких зізнань. Так, наприклад, Денис Паламарчук запевняє, що ніколи не отримував зарплату в конверті: "Я би не взяв, мені ці проблеми не потрібні. Це не в моїх принципах, по-перше. Нульова толерантність до корупції. Проблеми з правоохоронними органами, як результат. Мені розповідали, що за часів минулої влади в конвертах отримували не тільки радники. Однак це чутки, я не був свідком цього. Зараз навіть про такі розмови не чув".

Радник прем’єра Кирило Криволап каже, що левову частину свого робочого часу присвячує роботі на уряд, але отримувати зарплату в конвертах для нього “немає потреби”.

“Я асоційований партнер міжнародної консалтингової компанії CIVITTA, з високим доходом, а роботу Центру оплачують донори з боку бізнесу і бізнес-асоціацій”, – за словами Криволапа, його робота на Уряд не впливає на успіхи CIVITTA. “ В українській CIVITTA крім мене ще три партнери. І вони всі дуже раді, що просувається тема єдиної економічної стратегії. Цей вкрай значуща подія для країни”.

Більше подробиць про те, яку роль виконує патронатна служба у різних галузях державного управління LIGA.net розповість у серії наступних публікацій. Якщо Ви вважаєте, що володієте важливою інформацією на цю тему, пишіть на адресу [email protected].