ЧОТИРИ
ПОКОЛІННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ
ЖУРНАЛІСТИКИ
timeline
Real journalism matters [still]
Такою є фокусна тема VIII Lviv Media Forum 2021 – найбільшої медіаконференції Центрально-Східної Європи, яка відбулася 26-28 серпня. Cаме справжні журналісти пояснюють, що трапилося, намагаються докопуватись до суті справи. Для деяких із них виконання роботи може стати питанням життя і смерті. І це добре видно з історії.

У цьому спецпроєкті розповідаємо про чотири покоління української журналістики: про людей, що впливали на її розвиток, і тих, хто бачив, як розвивається, на що впливає та з якими викликами зіштовхувались журналісти і журналістика за ці роки.


Спецпроєкт LIGA.net та Lviv Media Forum до восьмого Lviv Media Forum 2021
За підтримки Українського культурного фонду.

1999
1991
1991
1999

КЛЮЧОВІ ПОДІЇ
З’являється газета "Урядовий кур'єр" – щоденне видання центральних органів виконавчої влади України. Засновник – Кабінет Міністрів України.
жовтень
1990
"Голос України"
1991
1 СІЧНЯ
Виходить українська газета, офіційний друкований орган Верховної Ради України "Голос України".
1991
РАДІО СВОБОДА
Роман Купчинський, очоливши Українську службу "Радіо Свобода", заснував перше бюро у Києві, згодом розбудував кореспондентську мережу в Україні та за кордоном.
Газета "Комсомольское знамя" виходить під новою назвою – "Независимость". До 1995 року наклад газети перевищував 1,5 млн примірників.
Після розпаду СРСР газета "Независимость" була на самофінансуванні, однак не мала, окрім головного редактора та колективу газети, інших власників. У 2000 році газета припинила існування через брак грошей.
1991

Вийшов перший номер львівського видання "Post-Поступ", заснованого Олександром Кривенком.
24 серпня
1991

МАРІЯ БУРМАКА
Незалежність і її медіа розпочалися трохи раніше 1991 року. Пам’ятаю, як у 1988 році я приїжджала на з’їзд Товариства української мови до Києва з Харківського університету, тоді там виступав В’ячеслав Чорновіл. Я їздила на день народження Шевченка, співала біля пам’ятника Шевченка. А коли повернулась до Харкова на навчання, моїх друзів викликали в деканат, запитували, що там за заборонені матеріали привезла Бурмака з Києва?

Незалежність і її медіа почалися трохи раніше 1991 року. Пам’ятаю, як у 1988 році я приїжджала на з’їзд Товариства української мови в Київ з Харківського університету, тоді там виступав В’ячеслав Чорновіл. Я їздила на день народження Шевченка, співала біля пам’ятника Шевченка. А коли повернулась до Харкова на навчання, моїх друзів викликали в деканат, питали, що там Бурмака привезла з Києва за заборонені матеріали?

МАРІЯ БУРМАКА
А це були вірші Стуса, сценарій шевченківського свята і журнал "Кафедра" В’ячеслава Чорновола. Самвидав на друкарській машині.

Голодування студентів, перша "Червона рута" і фестиваль "Дзвін" сприяли тому, що багато студентів перезнайомилися між собою. Інтернет-зв’язку в ті часи не було, але ми всі одне про одного знали без інтернету і без медіа. Ми знали, що в Харкові є Бурмака, в Києві є Олесь Доній, у Львові – Маркіян Іващишин і "Дзиґа".

Ще у 1988 році, до першої "Червоної рути", до Харкова приїхав Олесь Доній налагоджувати зв’язки з молоддю. За півтора року до нашого офіційного знайомства. У нього в кишені лежали два телефони "надійних людей". Один із номерів був мій. "Надійній людині" тоді було 17. Мене тоді вдома не було, тому ми того разу не познайомилися. Всі ті події готували незалежність.
Перша "Червона рута" у 1989 році була з одного боку фестивалем інакомислення, з другого – осередком українства, а з третього – і це важливо – вона була ініційована комсомолом.

Хоча згодом саме партія його і придушувала, але з висоти років, аналізуючи ті події, ми з татом-істориком, з Сашою Зінченком, також істориком, дійшли висновку, що і у владі теж тривали процеси. Бо про нас точно знали в "органах", я колись запитувала у покійного тепер Євгена Кириловича Марчука. Він мені сказав, що звісно, що знали. Я тоді спитала, а чому ж не закрили? І він відповів: "Бо я теж українець".
Після "Червоної рути" вийшла велика стаття в "Україні молодій" Віктора Герасимова. Запам’ятала ім’я, бо в юному віці, коли тебе хтось ображає, це дуже добре врізається в пам’ять. Написав, що "на фестивалі виступали вікі бурмаки". Отак з маленької букви. Дуже прикро було. Тоді за мене вступився Микола Мозговий.


Уже в 1991 році, на черговій "Червоній руті", зібрались студенти, музиканти і журналісти – все молодь. Музика формувала свідомість того, що ми українці.

Тарас Петрів після того брав у мене інтерв’ю в готелі "Україна". Воно називалось "Я горда, що я українка". Навіть вирізку маю – батьки свого часу збирали. Це все були паралельні рухи.

Почалися публікації, які мали значення. Наприклад, в "Україні молодій" був хіт-парад від Бантини. Хто ховався за цим іменем – може, Дмитро Лиховій? Досі не знаю. Також в "Україні молодій" тоді друкували еротичні вірші Мстислави Чайки. Насправді це Вікторія Стах була. Це все середовище. Ми мало розділяли одне одного на журналістів і нежурналістів.
Це ж теж журналісти. Анжеліка Рудницька – однокурсниця Миколи Княжицького і Тараса Петріва. Може, це були не аналітичні дослідження, але це були новітні підходи.

Не можу не згадати "Гарячий компот" на радіо "Промінь". Радикально на той момент Промінь змінювався. Тоді там працювали Валєра Радочін, Сергій Филипенко і Женя Рибчинський. У витоків цього, до речі, стояв Макс Яковенко, який і зараз повернувся на Промінь. Там можна було почути нову українську музику. Вони розповідали про "Червону руту". Потім започаткувався хіт-парад "12 мінус 2".


Але з медіа був і кумедний випадок. Сєва Чєбодаєв, журналіст (зараз на харківському радіо працює) нещодавно виставив фото з однієї події. Я – харків’янка, мої батьки наприкінці 80-х, як і багато хто, слухали "Радіо Свобода". Ми, на той час студенти, поїхали встановлювати хрест пам’яті бійців УНР десь чи то в Балаклії, чи то в Новій Баварії. Нас не пустила міліція, навіть з вокзалу не випустила. І ми просто стояли і співали українських пісень. Потім поїхали додому. Але справа в тому, що я вранці сказала мамі, що їду до однокурсниці в гості. І ввечері на якійсь із заборонених радіостанцій – чи то "Радіо Свобода", чи "Голос Америки" – повідомляють, що харківські студенти хотіли встановити пам’ятник бійцям УНР, їх побили, серед них була відома співачка Марія Бурмака. Мама відривається від свого шиття, дивиться на мене і запитує: "А де ти була?". Тобто ці медіа як на той час дуже швидко передавали новини.

Коли вже Україна стала незалежною, я слідкувала за студією "Гарт" (була однією з перших розважальних телепередач для молоді на українському телебаченні, так само робила важливі матеріали про події в Україні та світі "майже підпільно". – Ред.). Для мене стало величезним шоком вбивство Вадима Бойка. Саме тоді стало зрозуміло, що журналістика – небезпечна професія. Дотепер приятелюю з Василем Яцурою, Олею Кислою та Володимиром Нечипоруком.



Потім – "Територія А", яка мала колосальне значення, величезний здобуток.
Найвідповідальнішими випусками "Гарту" я вважаю ті, що виходили перед референдумом 1 грудня 1991 року. Тоді кожному журналісту хотілося бути причетним до процесу переконання людей у тому, що незалежність нам необхідна
згадував ті часи Володимир Нечипорук.

Найвідповідальнішими випусками "Гарту" я вважаю ті, що виходили перед референдумом 1 грудня 1991 року. Тоді кожному журналісту хотілося бути причетним до процесу переконання людей у тому, що незалежність нам необхідна

згадував ті часи Володимир Нечипорук.

Ще пам’ятаю "Уніка-TV". Микола Княжицький у рамках програми "Зелений острів" брав у мене інтерв’ю просто на Хрещатику, де вони разом з режисером Мішею Крупієвським, який до того стажувався на CNN, поставили два крісла посеред вулиці і писали інтерв’ю. Воно навіть у мене збереглося. Мені там 22, Княжицькому – 23. Перед тим у Гарті Княжицький впав зі стільця в ефірі, той зламався прямо під ним. Він тоді сказав в ефірі, що стільці такі само гнилі, як і система. Здається, після того його звідти і звільнили.
Ми всі були в одній тусовці. Тут щось разом робимо, а тут вже хтось із них бере в тебе інтерв’ю. З іншого боку, в нашому ж середовищі було багато людей, які співпрацювали зі спецслужбами. Наприклад, Піховшек сам про це сказав згодом, що співпрацював з КДБ. І ще щодо декількох людей є підозри. Але все одно доступ до інформації відбувався саме через газети, радіо, ТБ. Це зараз мені для того, щоб розповісти про новий альбом "Улюблені класики" на пісні українських класичних поетів зі шкільного курсу літератури, достатньо писати про це у Facebook чи Instagram. Тоді треба було, щоб у тебе взяли інтерв’ю.

КЛЮЧОВІ ПОДІЇ
Вадим Бойко, журналіст, народний депутат України першого скликання, загинув внаслідок вибуху, організованого в його квартирі. На той час він розслідував, куди поділися гроші КПУ після її заборони Президією Верховної Ради УРСР.
14 ЛЮТОГО
1992

Ухвалили Закон України "Про інформацію", де визначили поняття "масова інформація" та види ЗМІ.
1992

1992
ICTV
Вперше вийшли в ефір програми каналу "ICTV", який належав українському державному концерну РРТ та американській приватній корпорації Story First Communications. Взявши курс на розважальні програми, "ICTV" першим серед українських каналів опанував методику озвучення та дублювання закордонних кінострічок.
Вийшов перший номер видання "Зеркало недели". Головний редактор – Володимир Мостовий. Початковий видавець – Юрій Орліков, США.
1995
Виходить у друк таблоїд "Бульвар". Наклад одного номера в 90-х роках становив 570 000 примірників.

8 ЖОВТНЯ
1994
"KyivPost України"
1995
18 ЖОВТНЯ
Американець
Джед Санден заснував щотижневу газету KyivPost.
У 90-ті роки було відчуття, що українська журналістика розвивається дуже інертно. Навіть у порівнянні з журналістикою інших пострадянських країн. І це я говорю про газети. Телебачення ж стало виникати ще пізніше.

Перші незалежні газети в СРСР з'явилися наприкінці 1990 року. У Києві таку роль намагалися грати комсомольські газети. Насамперед це була "Молодь України" і "Комсомольское знамя", яке пізніше перейменувалося в "Незалежність". Вони дозволяли собі друкувати матеріали, які неможливо було собі уявити в партійних газетах.

ВІТАЛІЙ
ПОРТНИКОВ
Моя кар'єра починалася в "Молоді України", я тоді був московським кореспондентом київської газети.

Кінець 80-х - початок 90-х – час, коли ми намагалися змінити сам характер подачі інформації. Мав надії, що преса стане змінюватися з моменту проголошення незалежності. Але, на жаль, більшість газет зберегли стилістичний характер радянської журналістики. Навіть "Голос України" – нове видання Верховної Ради України – залишалося в рамках жанру.

Певний перелом стався, коли з'явилося "Дзеркало тижня". Я почав співпрацювати з ними буквально з першого дня. Хоча і їхній стиль був для мене чужим. "ДТ" нагадувало газети російської еміграції, в силу того, що у витоків створення стояли емігранти. Величезні тексти на шпальту. Це була газета київської міщанської інтелігенції і тих, хто хотів до них примкнути: бандитська еліта, яка перетворилася згодом у політичну еліту.
Була ще одна нерадянська газета - львівське видання "Post-Поступ", яку створив Олександр Кривенко. З ними я теж активно співпрацював, надсилаючи матеріали з Москви. "Post-Поступ" була не радянською, але дуже львівською. У ній був такий іронічний стиль подачі матеріалу, що я не дуже вписувався в це, на мій превеликий жаль.

Серед друкованих видань, які вже тоді нагадували сучасний стиль журналістики, були "Вісті з України" або News from Ukraine. Оскільки це були газети "на експорт", вони могли собі дозволити писати зовсім не так, як інші. Свої аналітичні колонки в той час я писав саме для них.

Номенклатурний стиль протягом 90-х поступово зникав. Володимир Рубан у різних виданнях методично працював над цим. Я досі вважаю, що це найсильніший головний редактор в українській газетній журналістиці того часу. Люди, які доклалися особисто до творення нового стилю написання текстів, – Лариса Івшина, Юлія Мостова, Сергій Рахманін, Олександр Кривенко. Плюс в журналістику прийшли дисиденти. Наприклад, Сергій Набока.

Коли навесні 2000 року з’явилася "Українська правда", поширеність інтернету в Україні була незначною. Тому навіть серед журналістів не всі знали про появу й існування "УП". Багато хто про це видання вперше почув уже після того, як зник Гонгадзе, і це стало новиною. Тоді ресурс і став широковідомим.

Загалом медіа на початку нульових неможливо пояснити без згадки про президентські вибори 99 року.
Та виборча кампанія була дуже брудною і продемонструвала, як працює репресивна вертикаль.


Стосовно телебачення, то в цей самий час Микола Княжицький на базі "Інтерньюз_Украіна" почав готувати перші незалежні новинні програми. Те, що потім у 1997 році перетворилося на СТБ. Це дало можливість робити міжнародну новинну програму українською мовою. Адже в той час довелося робити все з нуля. Міжнародної журналістики в Україні не було.
Дивно, що твої статті про Росію цікавіші читачеві, ніж статті про Україну

згадує слова Юлії Мостової та ті часи Віталій Портников.

Дивно, що твої статті про Росію цікавіші
читачеві, ніж статті про Україну

згадує слова Юлії Мостової та ті часи Віталій Портников.

Це було погано для України загалом, оскільки населення залишалося в російському інформпросторі. Довго російські політичні процеси здавалися українцям важливішими, ніж власні. Це і на моїй роботі позначалося.

Пам'ятаю, як Юлія Мостова мені говорила: "Дивно, що твої статті про Росію цікавіші читачеві, ніж статті про Україну". Столиця для багатьох залишалася у Москві. Парадокс у тому, що в московських виданнях затребувані були саме українські теми. Тобто я там писав про Україну, а тут – про Москву. І це змінилося аж в 2004 році, після Помаранчевої революції, коли українці нарешті зацікавилися собою.
Окремо стояло радіо. Це українська служба "Радіо Свобода", з якою я співпрацював з початку 90-х. З'явилася така фігура як Роман Купчинський. Він вплинув на всю українську журналістику загалом. Люди, які з ним працювали: Сергій Набока, Світлана Рябошапка, Андрій Дерепа. З'явилися люди, які стали працювати кореспондентами західних інформагентств – Олександр Ткаченко і Ростислав Хотин. Це вже була інша журналістика.

Стара модель взаємодії між владою та медіа зламалася наприкінці 80-х років. Так вона більше ніколи не ламалася. Колись колега передпенсійного віку з газети "Правда", коли ми акредитувалися на останній з'їзд партії, сказав: "Я все своє життя йшов до цієї акредитації, а ти, молокосос, вже тут стоїш". А я взагалі не розумів, що він від мене хоче, для мене це був черговий прохідний захід. Очевидно, що дистанція між журналістами та владою в 90-х просто стерлася. Пам'ятаю, як до мене підійшов голова КДБ УРСР, генерал Галушко, і сказав: "Віталіє, будь обережний, один із колег на тебе доносить". Дивлюся на нього здивовано і запитую, з ким бути обережнішим, якщо мені про це повідомляє перша особа в КДБ.
Однією з невтішних ознак медіа 90-х була конкурентна перевага російських ЗМІ

Протокол майже не дотримувався. Ми просто ходили. Потрібен коментар прем'єр-міністра – ми йшли до нього в кабінет. Горбачова можна було зловити за лацкан у Кремлі. Пам'ятаю, у 1991 році, на церемонії пам'яті подій Бабиного Яру, за парканчиком йшли Леонід Кравчук і представник ще тоді нерозваленого СРСР, Яковлєв. Я пробрався крізь огорожу після церемонії, щоб з ними поговорити. Яковлєв здивовано на мене подивився і запитав у Кравчука, чи не хоче "хлопчик" бути наступним президентом України. Кравчук тоді сказав: "Він дуже хоче". Це все було якось настільки просто і без дистанції, що всі ми тоді були цим практично розбещені. І потім, коли наприкінці 90-х ця сама дистанція стала виникати заново, нам всім було дивно і незвично. Це був такий стан – ми перебуваємо на рівних з чиновниками і маємо ту саму інформацію.


КЛЮЧОВІ ПОДІЇ
1+1
У вересні 1995 року заснували телеканал 1+1. Перші два роки – ефір на частотах УТ-1. З 1997 року – на окремому каналі УТ-2. Засновниками 1+1 у 1995 році були Олександр Роднянський, Вадим Рабінович та Борис Фуксман.
ВЕРЕСЕНЬ
1995

ТЕРИТОРІЯ А
17 вересня 1995 року в ефір ICTV вперше вийшла програма "Територія А", створена продюсером Олександром Бригинцем. Ведучою програми була Анжеліка Рудницька.
17 ВЕРЕСНЯ
1995

26 квітня 1996 року ліцензію на частотах державної УТ-3 (мовлення на пів дня) отримала новостворена компанія "Українська Незалежна ТВ-корпорація", створивши канал "Інтер".

Одним зі співвласників на початку свого існування до 2015 року був російський "Перший канал". Основою новоствореного каналу була ексклюзивна ретрансляція програм виробництва "ОРТ".
ІНТЕР
КВІТЕНЬ
1996

13 березня 1997 року Петра Шевченка, власного кореспондента газети "Киевские Ведомости" в Луганську, знайшли повішеним у Жулянах після зникнення. Причиною вбивства могла бути серія репортажів про конфлікт місцевої влади та Служби безпеки України.
БЕРЕЗЕНЬ
1997
СТБ
1997
2 ЧЕРВНЯ
2 червня 1997 року вперше вийшов в ефір телеканал СТБ. "Головними цвяхами" каналу були новини "Вікна" та гумористичне "Шоу довгоносиків". Засновниками каналу є ЗАТ "Міжнародний медіацентр" та корпорація "Інтерньюз нетворк" (США). Менеджерив Микола Княжицький.
НОВИЙ КАНАЛ
27 лютого 1998 року – день початку мовлення "Нового каналу". Він ділив тоді сітку з "СТБ" і мовив у нерейтинговий денний час. Ефір складався з художніх та документальних фільмів (як західних, так і пострадянських), відеокліпів (у програмі "Нова музика на Новому каналі"), а також розважальної рубрики "Відпочинемо від занять".

27 липня 1998 року суд міста Слов'янськ порушив Конституцію України. Він заборонив журналісту Ігорю Александрову займатися журналістикою впродовж п’яти років. Згодом цей вердикт скасував суд вищої інстанції, а за два роки у приміщенні слов’янської телекомпанії Александрова вб’ють.

27 ЛИПНЯ
1998
2008
2000
2000
2008

КЛЮЧОВІ ПОДІЇ
Квітень. Створення інтернет-видання "Українська правда". Засновником і головним редактором став Георгій Гонгадзе. Заступницею головного редактора – Олена Притула.

КВІТЕНЬ
2000

Створення першого інформаційно-новинного інтернет-ресурсу Кореспондент.net. Видавець – Джед Санден, український медіамагнат американського походження.

КОРЕСПОНДЕНТ.NET
8 ЖОВТНЯ
2000
Викрадення журналіста Георгія Гонгадзе. Згодом обезголовлене тіло знайшли у лісі в Таращанському районі Київщини. Убивство Гонгадзе спричинило хвилю громадських протестів проти Президента Леоніда Кучми. А також привернуло міжнародну увагу до стану свободи слова в Україні.

СПРАВА ГОНГАДЗЕ
ВЕРЕСЕНЬ
2000
Грудень. Листопад. Олександр Мороз оприлюднює "плівки Мельниченка" – записи з кабінету Президента України Леоніда Кучми, які свідчать про причетність Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. 1 грудня "Українська правда" публікує їхню стенограму і аудіозапис.

"Касетний скандал" став одним із найбільших політичних скандалів в історії України і набув гучного міжнародного розголосу.



Грудень. Розпочинається громадська акція "Україна без Кучми". Акція засвідчила й адміністративний тиск на медіа.
ГРУДЕНЬ
2000

Вересень. Створили спеціалізоване видання "Телекритика". Мета ресурсу – сприяння звільненню українських медіа від цензури, проведенню медіареформ і формування національного дискусійного форуму для журналістів.
2001
Створення Могилянської школи журналістики, яка стала першим незалежним освітнім майданчиком в Україні. Засновник – Сергій Квіт.

2001
ТЕМНИКИ
Осінь. Поширення "темників". "Темники" – неофіційні, закриті директиви керівництвам ЗМІ, з детальною інструкцією, що і як висвітлювати в новинах про політичні події. Термін походить від назви документа "тема тижня".

Практику "темників" в адміністрації Президента Кучми перейняли від російських політтехнологів. Пік "темників" на українських телеканалах припав на серпень­-вересень 2002 року.
Коли навесні 2000-го з’явилася «Українська правда», поширеність інтернету в Україні була незначною. Тому навіть серед журналістів не всі знали про появу й існування «УП». Багато хто про це видання вперше почув уже після того, як зник Гонгадзе і це стало новиною. Тоді ресурс і став широковідомим.

Загалом медіа на початку нульових неможливо пояснити без згадки про президентські вибори 99-го.
Та виборча кампанія була дуже брудною і продемонструвала, як працює репресивна вертикаль.


ОКСАНА ФОРОСТИНА
Коли, наприклад, з облдержадміністрації могли зателефонувати на якусь локальну приватну радіостанцію і насварити за появу в ефірі когось небажаного. Тиск на ЗМІ був дуже відчутний. У деяких випадках він був опосередкований – з адміністрації Президента Кучми тиснули на власників медіа. Як, наприклад, на Оселедчика і Роднянського з каналу 1+1. Влада застосовувала певні санкції до ЗМІ, влаштовувала податкові перевірки, які тоді називали "маски-шоу", відкривала кримінальні провадження. Заручниками таких ситуацій ставали, насамперед, власники медіа і медіаменеджери.

Знаковим у тодішніх репресіях проти медіа був прихід у президентську адміністрацію Кучми Віктора Медведчука. За його часів і розпочалася епоха темників. Принаймні за Медведчука темники набули такого масштабу і форми, що про них заговорили. Міжнародні інституції, західні посольства, які в середині 2000 років працювали в Україні, були свідомі, що в українських ЗМІ є цензура і в країні – серйозні проблеми зі свободою слова.

Та після Помаранчевої революції багато західних донорів і програм вирішили, що нарешті в Україні настане свобода слова, тож допомога більше не потрібна. Тому багато програм різко скоротили свої ресурси і бюджети для медіа. Вважаю, це була фатальна помилка.

Певний час після революції тривала постреволюційна ейфорія. І в той період справді була свобода слова. Зрештою, вона протривала до кінця президентства Ющенка. Але ця свобода слова стала швидко корумпованою. Кучма свого часу створив систему балансування – контролював олігархів і грав на конкуренції між ними.

А коли після Помаранчевої революції олігархи пішли у вільне плавання, продовжуючи змагатися між собою, система централізованої цензури поступилася цензурі комерціоналізованій. Якщо раніше журналістів змушували щось робити, то після 2004 року їх просто почали підкуповувати.
Дореволюційний цензурний морок тих років став поштовхом для створення "5 каналу". Значною мірою завдяки цьому медіа революція закінчилася так, як закінчилася. Та історія його успіху виявилася доволі короткою. Занепад "5 каналу" стався синхронно з корумпованістю медіа.
У регіонах на початку 2000 років ситуація в медіа часто була ще гіршою, ніж в Києві. В деяких – адміністративний тиск був вкрай жорсткий і насильницький. Коли згадують про той період, говорять про Гонгадзе, але і перед ним, і після нього були напади та вбивства журналістів. І, насамперед, це були регіональні журналісти.
Дореволюційний цензурний морок тих років став поштовхом для створення "5 каналу". Значною мірою завдяки цьому медіа революція закінчилася так, як закінчилася. Та історія його успіху виявилася доволі короткою. Занепад "5 каналу" відбувався синхронно з корумпованістю медіа.

У регіонах на початку 2000 років ситуація в медіа часто була ще гіршою, ніж в Києві. В деяких – адміністративний тиск був вкрай жорсткий і насильницький. Коли згадують про той період, говорять про Гонгадзе, але і перед ним, і після нього були напади та вбивства журналістів. І, насамперед, це були регіональні журналісти.

Специфічним був Львів. Там ще з 80-х були традиції сильної журналістики. Ще з того часу, коли поставала підпільна чи напівпідпільна преса. Був "Поступ", "День", "Львівська газета". І оскільки сильних видань було багато, їхні журналісти дозволяли собі більше, ніж преса інших регіонів. У певному сенсі, десь з 2000 року і до Помаранчевої революції у медійному плані Львів був островом свободи. Наприкінці 2003 року я почала працювати у "Львівській газеті". На власників газети Маркіяна Іващишина і Ярослава Рущишина відкрили кримінальні справи. Той передреволюційний період був часом війни газети з молодшим Медведчуком. Сергій Медведчук очолював львівську обласну податкову адміністрацію і відповідав за репресивний апарат, зокрема, і в медіа.

Влітку і восени 2003-го "Львівська газета" мала найвищий рейтинг цитованості серед усіх українських видань. Часто нас цитували на 1+1 в ТСН. Це був такий хитрий спосіб з їхнього боку обійти цензуру – коли треба було сказати таке щось крамольне для влади, журналісти робили огляд преси і цитували "Львівську газету".

Згодом "Львівська газета" певною мірою віддзеркалила постреволюційну тенденцію того, що відбувалося з медіа. Навесні 2005 року Іващишин і Рущишин продали видання одному зі львівських бізнесменів. Саме тоді ми в редакції побачили, як виглядають спроби встановити цензуру. Але нам вдалося швидко з цим розібратися і пояснити новим власникам, що колектив так не працюватиме. У 2006 році ми підписали угоду між директором, який представляв власника, редактором і колективом журналістів про дотримання журналістських стандартів. Це була перша така угода в пресі.







У 2007 році з’явився "Український тиждень" і дуже обнадіяв. Журнал виглядав професійно, там працювала сильна команда. Але доволі швидко в редакції розпочалися проблеми. Для мене це сумна історія. Зараз, коли там редактором є Дмитро Крапивенко, журнал виглядає значно краще, але пам’ятаю період, коли в УТ з’являлися пасквілі на Грицака, бо редактор вишукував зрадників. І це було сумно. "Українському тижню" треба віддати належне за певну стійкість і тривкість, але хотілося би, щоб це не була історія такого швидкого сповзання.
Це був такий хитрий спосіб з їхнього боку обійти цензуру
Цей час – роки повільної смерті друкованої журналістики в Україні. Вона ледве народилася і не встигла оформитися в якісь традиції, як одразу поступилася інтернет-журналістиці. Крім того, з’явилася індустрія піару, яка у свій спосіб спричинила корумпованість медіа. Багато хто з амбітних журналістів пішли з професії в значно краще оплачувану індустрію піару і комунікацій. Це дуже послабило професійний рівень журналістики.
Розумію, що це дещо несправедливе узагальнення і дуже грубе, але якщо говорити в масштабах країни, то українську журналістику до вироблення власного порядку денного змусив Майдан і війна
згадує Оксана Форостина.

Розумію, що це дещо несправедливе узагальнення і дуже грубе, але якщо говорити в масштабах країни, то українську журналістику до вироблення власного порядку денного змусив Майдан і війна.
згадує Оксана Форостина.

У 2008 році я працювала в консалтинговій компанії pro.mova, ми досліджували українські медіа, їхні джерела під час російсько-грузинської війни. Дослідження показало, що переважно це був копіпайст російських медіа. Вкрай мало наших журналістів читали англійською. Тому під час міжнародних криз українські уявлення про світ переважно формували російські медіа. Різниця була лише в тому, що для одних взірцем була лєнта.ру, а інші орієнтувалися на "Кольту" і "Сноб", такі нібито опозиційні російські медіа. Це практично не змінювалося аж до Майдану.


Розумію, що це дещо несправедливе узагальнення і дуже грубе, але якщо говорити в масштабах країни, то українську журналістику до вироблення власного порядку денного змусив Майдан і війна.
Загалом у розмові про медіа 2000 років важливо говорити про поділ: до Помаранчевої революції і після. У період другого президентського терміну Кучми адміністративний тиск на медіа був очевидним і загальновідомим. І люди, які його здійснювали, медіаменеджери чи чиновники, досі присутні у владі і медіа. Вони не понесли жодних репутаційних втрат.



ГРАНТОЇДИ
2002
Поява терміну "грантоїд". "Грантоїди" – це зневажлива назва організації чи людини, часто медіа, яка живе коштом західних грантів. Автором терміну вважають журналіста Володимира Скачка.

КНМП
2002
Створення Київської незалежної медіапрофспілки. КНМП – це об’єднання київських журналістів, аби захищати свої професійні, соціальні та трудові права, боротися з цензурою, відстоювати прозорі правила роботи в українських медіа.

Створення "Львівської газети". Засновники – Маркіян Іващишин і Ярослав Рущишин. Головним редактором став Олег Онисько.
2002
ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА

2004
5 КАНАЛ
Вересень. Створення "5 каналу". Ідея медіа належить журналістам Роману Скрипіну, Андрію Шевченку і Євгену Глібовицькому. Під час президентських виборів 2004 року
"5 канал" був єдиним телеканалом, який надавав ефірний час як владі, так і опозиції.

ПІК
2004. Травень. Вийшов останній номер журналу "ПіК" (Політика і Культура). "ПіК" був першим україномовним тижневиком в Україні, який виходив друком з березня 1999 року. Засновником був Зиновій Кулик. Першим головним редактором – Олександр Кривенко.
На початку 2000-их Наталія Лигачова писала критичні матеріали про українське телебачення. Зрештою, в газеті «День» їй стало тісно і вона пішла робити своє видання. Так з’явилася «Телекритика». На той момент це стало дуже несподіваним рішенням, бо не було відчуття, що це може бути цінний ресурс.
ЄВГЕН ГЛІБОВИЦЬКИЙ
Ще не існувало інфраструктури, яка би обслуговувала внутрішньокорпоративні проблеми медіа. Лигачова почала робити цю інфраструктуру першою. Середовище "Телекритики" не було абсолютно безстороннім, воно мало позицію, але вона полягала в тому, щоб обслуговувати довготерміновий інтерес тих, хто захищає свободу. І тому, якщо в них час від часу пасіонарність і перемагала безсторонність, це не шкодило справі. Роль Наталії Лигачової як харизматичної лідерки "Телекритики", а потім і "Детектора медіа", неоціненна в тому, що вона системно і послідовно багато років відстоювала довготерміновий інтерес української медійної сфери як сфери, яка є фундаментальною для демократії. А також втримувалася від багатьох спокус, щоб цю планку не припинити утримувати.

Темники, які з’явилися за Кучми, використовували, аби повністю консолідувати інформаційний простір. За їхньою допомогою хотіли формувати віртуальну реальність і формувати порядок денний, який забезпечував би реалізацію політичних потреб тодішньої влади. Такою потребою було недопущення Ющенка до влади і продовжити, як розумію тепер, перебування при владі Кучми.
Але тодішні політичні технологи недооцінили спроможність альтернативних шляхів доступу до інформації. Особливо коли з’явився "5 канал", який став політичним камертоном для аудиторії, яка мала високий соціальний капітал. Це також засвідчило, наскільки політтехнологи, які працювали на перемогу на виборах 2004 року Януковича, не врахували складність тодішніх суспільних процесів в Україні.

Одним із тих, хто придумував архітектуру медійної політики в Україні за Кучми, був Зиновій Кулик. У певний момент він програв конкуренцію більш агресивним політтехнологам з російським корінням. Однак, маючи ресурси і бажання продемонструвати інший спосіб підходів до роботи зі змістами, Кулик створив журнал "ПіК", куди запросив Олександра Кривенка. Дуже важливо, що цей журнал продемонстрував, що можна робити, маючи ресурси і свободу. Такі проєкти як "ПіК", "Post-Поступ" чи "Громадське радіо" ставали камертонами для цілих поколінь, встановлювали планку, формували професійні підходи, які потім повторювали журналісти, які на тих зразках виростали. "ПіК" був таким заповідником свободи, та це не могло тривало дуже довго.


На початку нульових влада активно протидіяла громадянському суспільству – коли з’являлися якісь організації, їм скасовували реєстрацію. Це робило товариства, які займалися спротивом цензурі, дуже вразливими. Тому ми почали шукати таку форму організації, за якої було би неможливо скасувати реєстрацію. І знайшли – такою формою була профспілка. Оскільки радянське профспілкове законодавство не зазнало реформи в незалежній Україні, профспілки формували явочним порядком, для заснування достатньо було протоколу. Відтак профспілку неможливо було зняти з реєстрації, бо сам факт реєстрації не був дозвільним. Так у 2002 році ми створили Київську медіапрофспілку, яка згодом стала всеукраїнською.



До і під час революції київська профспілка була переважно про свободу слова. Та після революції, особливо коли приєдналися багато регіональних журналістів, то змінився порядок денний і заговорили про зарплати, про якісь соціальні гарантії.

Дуже важливою в той час стала поява "5 каналу". Його ідея полягала в тому, аби дати можливість вільної дискусії там, де вона була немислима. Концепт робили в надії на міжнародну інвестицію. А тоді, коли зрозуміли, що її не буде, Шевченко виступив комунікатором з Петром Порошенком. Той задекларував готовність працювати з "5 каналом" через редакційну угоду, і це дало нам значний рівень свободи. Тому "5 канал" був медіа, де серед усіх інших критикували і Ющенка. Де виступали й ті, хто був проти Ющенка. Оскільки канал був присутній у малій кількості мереж, то єдиний спосіб впливу, який міг отримати – не через кількість аудиторії, а через її якість. І одним із стратегічно важливих рішень було випускати новини щогодини і з самого ранку. Так, аби їх могли дивитися в ньюзрумах інших телеканалів. Щоб дивилися і сказали – дивіться, чому п’ятому можна, а нам – ні. І в певний момент кількість тих питань досягнула критичної маси. В жовтні 2004 року настав переломний момент, коли кілька каналів, один за одним, почали позбавлятися цензури. На той момент це була дуже важлива перемога.


Вплив "5 каналу" на свободу слова та створення Київської профспілки

Коли в 2005 році почали реформувати Національну телекомпанію України, то не мали ні концепції, ні бажання її реалізувати. Це було чітко видно за кадровими рішеннями і завданнями, які ставили. Треба було ухвалювати пакет законів, які зробили би власність медіа прозорою, переосмислити роль Національної ради з питань теле- і радіомовленя тощо. Тобто зробити набір кроків, які би привели до якісних змін у медіасфері. Ющенко мав у руках усі важелі, щоб це зробити. Але не скористався ними. Думаю, це була жахлива бездіяльність.

У пізніх нульових набула поширення практика так званих доплат журналістам. Таке було і на початку 2000 років, але не часто, натомість згодом стало масовим явищем. Доплати ті могли в рази перевищувати формальний дохід. Це була плата за лояльність чи нечутливість до тиску, який чинили на журналістів.
Власники медіа платили стільки, скільки люди не коштували на ринку праці. Коли в 2005 році я йшов з медіа, у своєму останньому інтерв’ю сказав, що те, чого не з’їла цензура, доїсть корупція. І, зрештою, так і сталося. Виявилося, що купувати людей набагато ефективніше, ніж ламати їх через коліно. І вже політичні наступники Кучми, які зробили висновки з поразки Януковича в 2004 році, добре це враховували.

Журналіст, який звикав до певного рівня доходів і розумів, що коли вийде з гри, стільки ніде не отримуватиме, з високою імовірністю перетворювався на слухняного виконавця. Так журналісти ставали корумпованими, навіть не усвідомлюючи того. Бо те, що було хабарем за лояльність, сприймали як справедливу оплату праці. Унормована корупція, яку не сприймали як корупцію. І профспілка з цим боролася, але тільки з частиною. Тільки з неформальністю цього явища. Це триває й до сьогодні.



timeline
2004. Жовтень. Початок журналістської революції.
Найрезонансніше з хронології:
timeline
2004. Жовтень.
Початок журналістської революції.
Найрезонансніше з хронології:
25 ЖОВТНЯ
25 журналістів "5 каналу" вирішили висловити протест проти тиску на телеканал, оголосивши безстрокове голодування. Акція тривала до 2 листопада, коли суд скасував арешт рахунків телеканалу.
28 ЖОВТНЯ
Журналісти телеканалів "Інтер", ІСТV, Новий, Тоніс та НТН заявили про політичний тиск на їхні медіа. Семеро журналістів "1+1" на знак протесту проти цензури звільнилися.

3 ЛИСТОПАДА
Міжнародна федерація журналістів підтримала спротив українських жур­налістів цензурі.

21 ЛИСТОПАДА
"5 канал" розпочав безперервний телемарафон прямих включень з Майдану.

25 ЛИСТОПАДА
На Першому національному каналі ведуча сурдоперекладу Наталія Дмитрук розповіла аудиторії українців з вадами слуху про фальсифікацію виборів.

2005 КВІТЕНЬ
Призначення віцепрезидентом Національної телекомпанії України Андрія Шевченка. Новий очільник запропонував концепцію утворення суспільного мовлення. Та після відмови Президента Віктора Ющенка реформувати НТКУ подав у відставку.

2005 ТРАВЕНЬ
Створення газети "Коммерсантъ Украина", щоденного російськомовного видання, філії російської газети в Україні.


2007 ТРАВЕНЬ
Створення інтернет-видання Zaxid.net, яке стало одним з перших в Україні онлайн-майданчиків інтелектуальних дискусій про Львів та Україну. Засновник і головний редактор – Ігор Балинський.

2007 ЛИСТОПАД
Створення журналу "Український тиждень", україномовного тижневика.





2008
Інтернет-журналістика,
піар і джинса.





2014
2009
2009
2014

КЛЮЧОВІ ПОДІЇ
Правоохоронці затримали головного обвинуваченого у вбивстві Георгія Гонгадзе – колишнього генерала міліції Олексія Пукача. Він сім років переховувався від слідства та був оголошений у міжнародний розшук.

2009

В автомобільній аварії загинув український телеведучий, тележурналіст, шоумен та продюсер Ігор Пелих
Його посмертно нагородили спеціальною премією "Телетріумф" від Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення за особливий внесок у розвиток українського телебачення.


Юлія Тимошенко
Печерський суд заборонив розміщувати на білбордах, радіо та телебаченні, мережі інтернет, в електронних ЗМІ "антирекламу" проти Юлії Тимошенко
До цього з відповідним позовом до суду звернулися представники партії БЮТ. Але згодом через суспільний резонанс позов був відкликаний.

CКАНДАЛ ЦИФРОВОГО МОВЛЕННЯ
Перший конкурс на цифрове ефірне мовлення в Україні. Він відбувався зі скандалом, оскільки ліцензії отримали маловідомі телеканали, тоді як більш відомі великі канали не змогли.


Президент Віктор Янукович та прем’єр-міністр Микола Азаров очолили рейтинг ворогів преси в Україні. Медіаспільнота постійно наголошувала про порушення прав журналістів та встановлення тотального контролю над українськими ЗМІ.

2010

Журналісти створили рух
"Стоп цензурі!"
Журналісти створили рух "Стоп цензурі!". До нього увійшли 570 журналістів та 135 громадських організацій. Вони об'єдналися після обрання президентом Віктора Януковича, аби відстоювати свободу слова, запобігати встановленню цензури в Україні, перешкоджанню професійній діяльності журналістів та порушенню професійних стандартів під час висвітлення суспільно-політичних питань.


Журналісти створили рух "Стоп цензурі!"
Журналісти створили рух "Стоп цензурі!". До нього увійшли 570 журналістів та 135 громадських організацій. Вони об'єдналися після обрання президентом Віктора Януковича, аби відстоювати свободу слова, запобігати встановленню цензури в Україні, перешкоджанню професійній діяльності журналістів та порушенню професійних стандартів під час висвітлення суспільно-політичних питань.



Україна різко опустилася на 131 місце
Україна різко опустилася на 131 місце у міжнародному рейтингу свободи преси (до цього перебувала на 89 місці зі 175). У звіті організації "Репортери без кордонів" йшлося про те, що ситуація зі ЗМІ в Україні погіршилася з обранням Віктора Януковича президентом і викликає занепокоєння. Особливо цензура зачепила телебачення.

Запустили українську версію телеканалу Euronews. Трансляція охоплювала європейський континент, середземноморський басейн та Центральну Азію. Медіаспільнота критикувала українську службу Euronews через тенденційне редагування новин на користь Віктора Януковича.

2011

ОБМЕЖЕННЯ
СВОБОДИ
ПРЕСИ
Freedom House заявив про негативні тенденції в Україні, які розпочалися з президентства Януковича. Зокрема обмеження на свободу преси, залякування цивільного суспільства і більший вплив уряду на судову систему.

ОБМЕЖЕННЯ
СВОБОДИ
ПРЕСИ
Freedom House заявив про негативні тенденції в Україні, які розпочалися з президентства Януковича. Зокрема обмеження на свободу преси, залякування цивільного суспільства і більший вплив уряду на судову систему.


ДОНБАС
БЕЗ ЦЕНЗУРИ

У Донецькій та Луганській областях журналісти створили рух "Донбас без цензури".

Причиною його створення стали тиск та безпідставні перевірки податковими органами незалежних ЗМІ, спроби втручання в редакційну політику, систематичне ігнорування місцевою владою інформаційних запитів, обмежений доступ вільних ЗМІ до пресконференцій керівників Луганської та Донецької ОДА тощо.
ДОНБАС
БЕЗ ЦЕНЗУРИ

У Донецькій та Луганській областях журналісти створили рух "Донбас без цензури".

Причиною його створення стали тиск та безпідставні перевірки податковими органами незалежних ЗМІ, спроби втручання в редакційну політику, систематичне ігнорування місцевою владою інформаційних запитів, обмежений доступ вільних ЗМІ до пресконференцій керівників Луганської та Донецької ОДА тощо.

В Українському католицькому університеті заснували Школу журналістики УКУ (тепер Школа журналістики і комунікації УКУ) – експериментальну магістерську програму, котра стала явищем на освітньому ринку України. У 2016 році згідно з дослідженням ГО "Детектор Медіа" Школа журналістики УКУ стала найкращою магістерською програмою з журналістики.

2011

Шеф-редакторка інтернет-видання “Детектор Медіа”, ексшеф-редакторка видання “Телекритика”.

На початку 2000 років Наталія Лигачова писала критичні матеріали про українське телебачення. Зрештою, в газеті "День" їй стало тісно і вона пішла робити своє видання. Так з’явилася "Телекритика". На той момент це стало дуже несподіваним рішенням, бо не було відчуття, що це може бути цінний ресурс.
НАТАЛIЯ ЛИГАЧОВА
З погляду журналістики найнеприємнішим у 2009 році (президентство Ющенка) був розгул корпоративної джинси - хто заплатив, той і потрапив у телевізор. Єдиний, хто не платив - президент. Це традиція за всіх президентів.
З одного боку, це забезпечувало певний політичний плюралізм. Але з іншого - це було кричущим порушенням журналістських стандартів. І в програші опинялися ті політичні сили, в кого не було олігархічної підтримки.
Партії самі диктували, хто приходить в гості на ефіри. Діяли такі собі пакетні домовленості на інформаційний супровід. Тобто певна партія платила телеканалам за вихід певної кількості новин, участі її певних спікерів у токшоу тощо.

Наприклад, одного разу у студію "Шустер.Live" увірвалися депутати Партії регіонів. У той момент там була Тимошенко. Формат програми передбачав діалог прем’єр-міністра України з журналістами. Депутати, що увірвалися, зірвали ефір.



Згодом одна з представниць Партії регіонів, Ганна Герман, звинуватила Шустера у подвійній грі, ніби він не попередив інших журналістів та учасників шоу про їхній візит.

Тобто це були певні домовленості між власниками телеканалів та продакшном.

Коли стартували президентські вибори, то моніторинг медіаринку, який проводили громадські організації, показував, що дедалі більше матеріалів були з ознаками джинси (тобто прихованої немаркованої реклами. – Ред.).

Наприклад, це підтверджує знаковий скандал на телеканалі "Інтер", коли на ефіри не пускали тодішню прем’єрку Юлію Тимошенко. Близький до неї Костянтин Григоришин подав позов проти "Інтера". Тоді спливла історія з фальшивими документами на купівлю каналу. Закінчилося тим, що звільнили генпродюсерку Ганну Безлюдну.


Крім того, що в цей рік прийшов до влади Янукович і почалися утиски свободи слова, у 2010 році Ігор Коломойський став власником телеканалу "1+1". Деякі журналісти телеканалу тоді заявили, що з’явилися цензурні вимоги. Заяву журналістів "1+1" підтримали колеги з СТБ і група ентузіастів з журналістів та активістів вирішили створити потужний рух спротиву, який назвали "Стоп цензурі!".

Рух відіграв величезну роль у роки президентства Януковича, адже акумулював у собі протестний рух журналістів, який потужно проявлявся на різних акціях. Наприклад, на Всесвітньому конгресі пресі у Києві учасники "Стоп цензурі!" пронесли крізь охорону плакати з написами, що в Україні є цензура, і розгорнули їх під час заходу, на якому був і Янукович. Подія набула міжнародного резонансу. Також журналісти "Стоп цензурі!" їздили у Межигір’я та влаштовували акції щодо свободи слова.




Тоді, попри вічні розбіжності у журналістській тусовці, медійники об’єдналися проти влади Януковича і цензури, яка була нав’язана. Дрібні непорозуміння між журналістами відходили на задній план і всі виступали єдиним фронтом.

Рух користувався авторитетом і у влади. Наприклад, у 2011 році прессекретарем президента призначили Дарку Чепак, яка свого часу входила у "Стоп цензурі!". Вона спробувала налагодити відносини з журналістами, і на одній із зустрічей з нею була напрацьована загальна логістика проведення пресконференцій Януковича, яка всіх влаштовувала.


У залі було кілька мікрофонів, і журналісти ставали в чергу і самостійно вирішували, хто ставить запитання. Це змінилося за Порошенка і Зеленського, коли прессекретар вирішує, хто має ставити запитання.

У 2011 році був ще один конкурс на цифрове мовлення. І тоді була закладена основа створення "112 каналу" (перший конкурс відбувся у 2009 році). Тоді отримали ліцензії компанії, які створили за день до конкурсу. Згодом вони об'єдналися в одну мережу, на її основі був створений "112 канал".
2010 рік запам’ятався рухом "Стоп цензурі!"


2012 рік закарбувався історією з телеканалом ТВі. Канал був опозиційний. Засновники Микола Княжицький, Костянтин Кагаловський та Володимир Гусинський. Після бізнес-конфлікту, з великою долею політичних домішок між акціонерами, частина колективу, зокрема Мустафа Найєм та Павло Шеремет, пішли з ТВі й телеканал занепав. А у 2013 році ця команда стала фундаментом Громадського телебачення.

Важливо, що у 2012 році "Квартал 95" прийшов з телеканалу "Інтер" на "1+1" і розпочалася історія, яка привела Зеленського до перемоги на президентських виборах.

Ще 2012 рік запам’ятався тим, що кілька телеканалів підписали меморандум про дотримання журналістських стандартів з громадськими організаціями, які їх моніторили за посередництва фонду "Відродження".


Навряд чи можна запідозрити керівників медіагруп в романтизмі. Це було елементарною спробою захисту, оскільки за Януковича їм не давали заробляти. Також відіграв свою роль тодішній конфлікт між Валерієм Хорошковським, власником "Інтеру", та Миколою Азаровим, тодішнім прем’єр-міністром, а загалом - з самим Януковичем.

Влада вимагала безкоштовно ставити про себе сюжети, а опонентів не дозволяли брати в ефіри навіть за гроші. І під маркою підписання меморандуму вони намагалися заробити.
Але це добре вплинуло і на інтереси суспільства, бо на телеканалах з’являлися бодай якісь реалістичні сюжети та певний плюралізм.

А історія з "Інтером" завершилася тим, що начебто Хорошковський продав акції Фірташу та Льовочкіну, хоча пізніше з`ясувалося, що він таки залишився співвласником телеканалу, а це була більше гра для того, щоб "сім’я" Януковича "не віджала" канал. Як це сталося з холдингом UMH group Бориса Ложкіна, який був змушений продати його наближеному до Януковича Сергію Курченку. Також в ті роки зростала медіаімперія Сергія Арбузова.






У 2013 році вперше вийшли в ефір Громадське телебачення та Громадське радіо, яке отримало грант від фонду "Відродження". На початку Революції гідності Громадське телебачення відіграло величезну роль, адже було противагою маніпулятивним висвітленням подій на Майдані 112 каналом, який вже також розпочав тоді своє мовлення, та на телеканалах "Інтер", "Україна", державному НТКУ, де учасників Революції гідності називали не активістами, а екстремістами, та подавали події вкрай маніпулятивно.



У 2013 році вперше вийшли в ефір Громадське телебачення та Громадське радіо, яке отримало грант від фонду "Відродження". На початку Революції гідності Громадське телебачення відіграло величезну роль, адже було противагою маніпулятивним висвітленням подій на Майдані 112 каналом, який вже також розпочав тоді своє мовлення, та на телеканалах "Інтер", "Україна", державному НТКУ, де учасників Революції гідності називали не активістами, а екстремістами, та подавали події вкрай маніпулятивно.

Оскільки особистий конфлікт з Януковичем був у Ігоря Коломойського, то 1+1 весь Майдан був на боці протестувальників. Це не була "журналістська революція", як у 2004 році, просто співпали інтереси журналістів та власника каналу. Але те, що потужний канал давав альтернативну іншим олігархічним каналам картинку реальності - було важливим.

Водночас у 2013 році в Україні розпочали активну роботу проросійські ЗМІ. Зокрема, стартувало видавництво безкоштовної газети "Вести", а у 2014 році запустили й радіо "Вести". Якщо газета одразу була проросійською, то радіо тривалий час було доволі якісним.

У 2014 році на російському "Першому каналі" вийшов сюжет про так званого "Распятого мальчика". Це стало однією з найгучніших вигадок російської пропаганди та символом інформаційної війни Росії проти України.
Восени 2014 року Окружний адмінсуд Києва заборонив в Україні ретрансляцію 15 російських телеканалів. Це було неоднозначно сприйнято багатьма українцями, але я боролася за це з іншими представниками громадськості, Нацради з питань телебачення і радіомовлення, вважаю, що заборона зменшила вплив токсичної російської пропаганди в українському медіапросторі.

Після Революції гідності багато журналістів стали політиками. Добре це чи погано, судити можна по-різному. Але це був прецедент масового заходу журналістів у політику. Це має свій вплив донині. Бо журналісти вміють себе подати, мають гарну репутацію в електораті і великий вплив на громадську думку. І навіть ті, хто не переобрався на другий термін до парламенту, нині залишаються на високих посадах.


Загалом ці роки показали, що в екстремальних ситуаціях медіаспільнота може об’єднатися.

згадує Наталія Лигачова.

Загалом ці роки показали, що в екстремальних ситуаціях медіаспільнота може об’єднатися

згадує Наталія Лигачова.


Недолік ситуації у тому, що ніхто з них не повертається у журналістику. Єгор Соболєв колись пояснював це тим, що журналістика, на жаль, не має того впливу на владу та громадськість, як активізм та політика.

Поганим є те, що попри всі зусилля, ми не змогли створити дієвий орган для саморегулювання. Комісія з журналістської етики, Незалежна медійна рада поки що не є ефективним інструментом, до якого дослухаються і медіа, і регулятор.




КЛЮЧОВІ ПОДІЇ
2012
Нардеп від Партії регіонів Віталій Журавський ініціював законопроєкт, який передбачав кримінальну відповідальність для журналістів за "посягання на честь, гідність та ділову репутацію людини".
Рада навіть ухвалила його у першому читанні. Проте через тиск громадськості проєкт закону був відкликаний.



Журналісти зустріли Януковича протестом проти цензури. Президент Віктор Янукович, виступаючи на відкритті Всесвітнього газетного конгресу в Києві, сказав, що заяви про брак свободи слова в Україні "хибний стереотип".

Під час його виступу близько десяти журналістів піднялися з плакатами, на яких англійською та українською мовами було написано: "Влада хоче арештовувати дифамацію", "Влада прослуховує телефони журналістів", "Виборців ізолюють від критики влади", "Медіаолігархи обслуговують владу".

Подія набула широкого міжнародного розголосу, а міжнародна організація "Репортери без кордонів" заявила про різке погіршення стану свободи слова в Україні.





РЕЄСТР
ІНТЕРНЕТ-ЗМІ

Незалежна медіапрофспілка України закликала медійні організації та редакції провідних видань розпочати дискусію щодо необхідності ведення реєстру інтернет-ЗМІ. Зокрема пропонувалося, що у реєстрі інтернет-ЗМІ має бути вказана адреса, телефони видання, імена засновників тощо.

РЕЄСТР
ІНТЕРНЕТ-ЗМІ

Незалежна медіапрофспілка України закликала медійні організації та редакції провідних видань розпочати дискусію щодо необхідності ведення реєстру інтернет-ЗМІ. Зокрема пропонувалося, що у реєстрі інтернет-ЗМІ має бути вказана адреса, телефони видання, імена засновників тощо.


2013
Суд визнав винним у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе колишнього генерала міліції Олексія Пукача. Його засудили до довічного ув'язнення.

На запитання, чи зрозумілий йому вирок, Пукач сказав: "Буде зрозуміло тоді, коли Кучма (експрезидент України) й Литвин (ексголова Адміністрації президента при Кучмі, ексголова Верховної Ради) будуть разом зі мною. Вони все розкажуть. Тому запитайте про мотив і про умисел у Литвина та у Кучми".




ДОСІ СЛІДСТВО НЕ НАЗВАЛО ЗАМОВНИКІВ ВБИВСТВА
ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ

СТРАЙК ТВі

Колектив телеканалу TBі оголосив страйк через конфлікт, пов’язаний зі зміною власників каналу та заяв про його рейдерське захоплення. Був звільнений ведучий Павло Шеремет, а згодом пішов Мустафа Найєм та ще 30 працівників телеканалу.

СТРАЙК ТВі

Колектив телеканалу TBі оголосив страйк через конфлікт, пов’язаний зі зміною власників каналу та заяв про його рейдерське захоплення. Був звільнений ведучий Павло Шеремет, а згодом пішов Мустафа Найєм та ще 30 працівників телеканалу.


Стартувало мовлення Громадського телебачення.
Його створили вісім українських журналістів – Мустафа Найєм, Роман Вінтонів, Сергій Андрушко, Роман Скрипін, Юлія Банкова, Андрій Баштовий, Дмитро Гнап та Данило Яневський.

Мовлення каналу у прямому ефірі розпочалося раніше запланованого часу через рішення Кабміну про призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС та початок Революції гідності.

Громадське стало одним з найважливіших джерел інформації про події на майдані. Тільки за перші два тижні роботи трансляцію каналу дивилось близько
100 000 глядачів.



"Львівський медіафорум"

У Львові заснували громадську організацію – "Львівський медіафорум", яка розробляє комплексні рішення для медіа та популяризує найкращі світові медіапрактики в Україні.



"Львівський медіафорум"

У Львові заснували громадську організацію – "Львівський медіафорум", яка розробляє комплексні рішення для медіа та популяризує найкращі світові медіапрактики в Україні.


Lviv Media Forum
Тоді ж відбувся і перший Lviv Media Forum – найбільший щорічний медіафестиваль у Центрально-Східній Європі.

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ
В Україні почалася Революції гідності. За повідомленнями деяких ЗМІ, масово люди відгукнулися на заклик журналіста Мустафи Найєма у соціальній мережі Facebook виходити на Майдан Незалежності.

Хвиля протестів прокотилась Україною та світом. Окрім підтримки євроінтеграційного курсу, мітингарі вимагали відставки президента Віктора Януковича та уряду під керівництвом Миколи Азарова.





ТІТУШКИ
Спортсмен із Білої Церкви Вадим Тітушка напав на журналістів Ольгу Сніцарчук та Владислава Соделя.

Напад зафіксували фотокореспонденти, що стало доказом у суді. Згодом прізвище молодика стало збірною назвою найманців ("тітушки"), які використовувалися владою для дій проти вуличних протестів. Термін "тітушки" стали використовувати не лише в українських, але і в закордонних ЗМІ.




ЗАМАХ
25 грудня на журналістку Тетяну Чорновол скоїли замах. Вона, зокрема, працювала над матеріалом про резиденцію Межигір’я.

Чорний Porsche Cayenne, пасажирами якого були п’ятеро молодих людей, в’їхав в її машину. Запис із відеореєстратора її автомобіля підтверджує це. Коли машина Чорновол заглухла, невідомі напали на неї та побили до втрати свідомості. Журналістку знайшли працівники ДПС, коли приїхали оглянути авто, кинуте посеред Бориспільської траси. Нині кримінальне слідство встановило лише виконавців замаху й одного з організаторів.

СКАНДАЛ
З СЕРГІЄМ КУРЧЕНКОМ

Український олігарх Сергій Курченко (нині переховується у Росії) придбав 98% акцій одного з найбільших медіахолдингів України – UMH group у Бориса Ложкіна. До складу медіахолдингу входили журнали "Кореспондент", Forbes Україна, газети "Комсомольская правда в Украине" та "Аргументы и факты – Украина". Через встановлення політичної цензури з боку нового власника почалися масові звільнення як журналістів, так і головних редакторів видань. Компанія Forbes Media заявила, що UMH Group більше не має права використовувати бренд Forbes, а також контент цього видання.

СКАНДАЛ
З СЕРГІЄМ КУРЧЕНКОМ

Український олігарх Сергій Курченко (нині переховується у Росії) придбав 98% акцій одного з найбільших медіахолдингів України – UMH group у Бориса Ложкіна. До складу медіахолдингу входили журнали "Кореспондент", Forbes Україна, газети "Комсомольская правда в Украине" та "Аргументы и факты – Украина". Через встановлення політичної цензури з боку нового власника почалися масові звільнення як журналістів, так і головних редакторів видань. Компанія Forbes Media заявила, що UMH Group більше не має права використовувати бренд Forbes, а також контент цього видання.


2014
З початку анексії Криму Росією на півострові ведуть цілеспрямовані репресії щодо неугодних російській владі журналістів. Проти журналістів, громадянських журналістів та блогерів застосовують репресії, використовуючи різні приводи: одних нібито за участь у забороненій організації, інших за пропаганду насильства чи екстремізм.

Загалом з початку анексії правозахисники зафіксували понад 300 фактів переслідування журналістів і блогерів у Криму.




ВЯЧЕСЛАВ ВЕРЕМІЙ

У центрі Києва вбили українського журналіста В’ячеслава Веремія. Він помітив озброєних "тітушок" в камуфляжі та масках і намагався їх сфотографувати з машини, в якій їхав додому з роботи. Озброєні люди напали на автомобіль. Веремія сильно побили, після чого вистрелили в спину. Присутні на місці працівники міліції не втручалися.

Через втрату крові та травми журналіст помер у лікарні. Разом з іншими загиблими під час Революції гідності посмертно удостоєний звання "Герой України".





СУСПІЛЬНЕ
МОВЛЕННЯ
В Україні розпочинається робота над створенням Суспільного мовлення. Нині НСТУ мовить на двох загальнонаціональних телеканалах UA: ПЕРШИЙ та UA: КУЛЬТУРА, трьох загальнонаціональних радіоканалах UA: Українське радіо, UA: Радіо Промінь та UA: Радіо Культура, а також на 24 регіональних теле- і радіоканалах. Має новинний сайт Суспільне|Новини.





ЦЕНТР "МИРОТВОРЕЦЬ"

В Україні створили центр "Миротворець". Сайт створювали для протидії російським спецслужбам та дослідження злочинів проти нацбезпеки України. Разом з тим центр неодноразово звинувачували у використанні особистих даних громадян України та вимагали припинення його роботи.

Зокрема на сайті Миротворець опублікували список з понад 4000 журналістів, які нібито отримували акредитацію у "владних структурах ДНР". До прізвищ, імен та по батькові журналістів додавались номери їхніх мобільних телефонів та електронні адреси.
На це відреагували представники ЄС, ОБСЄ, міжнародні журналістські організації, а прокуратура Києва відкрила кримінальне провадження. Згодом сайт закрили.


ЦЕНТР
"МИРОТВОРЕЦЬ"

В Україні створили центр "Миротворець". Сайт створювали для протидії російським спецслужбам та дослідження злочинів проти нацбезпеки України. Разом з тим центр неодноразово звинувачували у використанні особистих даних громадян України та вимагали припинення його роботи.

Зокрема на сайті Миротворець опублікували список з понад 4000 журналістів, які нібито отримували акредитацію у "владних структурах ДНР". До прізвищ, імен та по батькові журналістів додавались номери їхніх мобільних телефонів та електронні адреси.
На це відреагували представники ЄС, ОБСЄ, міжнародні журналістські організації, а прокуратура Києва відкрила кримінальне провадження. Згодом сайт закрили.




НОВОЕ ВРЕМЯ
Створений журнал "Новое время". НВ почали видавати журналісти, які у 2003-2013 роках працювали над українським російськомовним журналом "Корреспондент". Інвестором проєкту став чеський бізнесмен Томаш Фіала, голова української інвестиційної компанії Dragon Capital.



Фактично 2009-2014 роки – період приходу до влади Януковича, монополізації ним влади та фіаско. Відповідно, історія української журналістики та медіа значною мірою пов’язані з історією режиму Януковича, який визначався намаганням монополізувати владні впливи на медіапросторі. Хотів якщо не безпосередньо контролювати, то опосередковано через вплив олігархів – власників медіа.
ОЛЕКСАНДР СУШКО
Виконавчий директор міжнародного фонду "Відродження", експерт у сфері міжнародних відносин, розвитку громадянського суспільства.
А також це період запуску власного, наближеного медіахолдингу "сім’ї Януковича" та зачистки медіаполя, зокрема через створення несприятливих умов для незалежних медіа. Все це разом фактично визначило ситуацію з українськими медіа на той період.

З’явився величезний медіахолдинг Сергія Курченка UMH group, який спробував монополізувати велику частину українських друкованих медіа на той момент ("Форбс", "Кореспондент" тощо). Це фактично найбільш масштабна спроба владної команди міцно зайти на ринок медіа і встановити безпосередній контроль над впливовими ЗМІ.

І це без урахування традиційних медіахолдингів, які завжди були на боці Януковича. Це медіа, що належали Рінату Ахметову, які також розширювалися та зміцнювали свої позиції.

Це позначилося і на долі журналістських колективів, і на стані свободи слова в Україні, і певним чином мобілізувало журналістів.
Період Януковича характеризується і певною мобілізацією демократичної журналістської спільноти, яка бачила велику загрозу своїм базовим цінностям і професійним потребам.

На цей період припадає пік активності української незалежної медіапрофспілки, яка регулярно виступала з позиційними документами. Зокрема називала ворогів преси. Тобто щороку оголошували ворогів преси, серед яких були й сам Янукович, і наближені до нього люди, такі як прем’єр-міністр Микола Азаров та міністр освіти Дмитро Табачник.

Водночас, були зусилля зі створення незалежних медіа. На той момент група журналістів працювала над створення Громадського телебачення і радіо. Це модель, яка, за задумом, мала стати прототипом суспільного мовника (його на той момент неможливо було створити у зв`язку з політичною ситуацією в країні). Тому була створена така перехідна модель, яка не відображатиме партійні інтереси чи олігархічних власників, а буде голосом суспільства, де чесно висвітлюватимуть ключові події в країні та світі.
І хоча не все сталося так, як планувалося під час заснуванні цього медіа, Громадське відіграло значну роль у становленні незалежних медіа. Це одна з тривалих історій.

Окрема тема – роль філій російських медіа в Україні на той період. Хоча українські читачі та глядачі ніколи масово не надавали перевагу російським медіа, однак тиражі українських версій "Комсомольської правди", "Аргументів і фактів", "Комерсанта" та інших медіа були значними, як і нав’язування російського порядку денного.


Натомість українські незалежні медіа шукали гроші, бізнес-моделі, які задовольняли би можливості розвитку. Це було непросто, оскільки будь-яка незалежна позиція медіа означала потенційний тиск на їхніх інвесторів, власників та джерела їхніх доходів.

У цей самий період відбувається масова поява соцмереж. Вони з’явилися значно раніше, але саме на період 2009-2014 років припадає період значного зростання аудиторії й відповідно впливовості соцмереж, зокрема Facebook, який в Україні поступово вийшов на перші позиції. Хоча на тому етапі значну роль відігравали також російські соцмережі – Одноклассники, Вконтакте.

Загалом відбулося стрімке зростання аудиторії соцмереж з усіма відповідними наслідками. З одного боку, це призвело до зростання можливостей донесення інформації. Журналісти завдяки соцмережам значною мірою розв’язали проблему цензури, бо там, де можна було стримати певні інформаційні потоки на телебаченні, у соцмережах неможливо.




Громадське відіграло значну роль у становленні
незалежних медіа


Канали донесення інформації до аудиторії суттєво урізноманітнилися. Відповідно, і тиск цензури перестав бути непереборним. Водночас, значний технологічний прогрес спричинив зростання маніпуляційної інформації, сповненої неперевірених фактів, перекручувань тощо.

Розпочалася епоха великої інформаційної революції, яка триває донині, наслідки її неоднозначні. З одного боку, спростився доступ до будь-якої інформації, будь-якої незалежної думки. Але з іншого – в інфопросторі стало набагато більше неперевіреної інформації, яка значно більше, ніж раніше, здатна впливати на масову свідомість людей, навіть якщо вона неправдива.



2021
2015
2015
2021

КЛЮЧОВІ ПОДІЇ
2015
Після перемоги на президентських виборах в Україні створили Міністерство інформаційної політики. Міністром призначили екскерівника "5 каналу" Юрія Стеця, через що відомство почали називати "Мінстець".




Головною функцією МІПу було відбиття інформаційних атак проти України. Медіаспільнота критикувала створення такого міністерства, побоюючись цензури й виходила на акції протесту під Верховну Раду з плакатами "Мінстець", "Stop міністерство правди", "Стоп цензурі!", "Проти МінПравди" тощо.




ОЛЕСЬ
БУЗИНА
16 квітня біля свого будинку у Києві був вбитий проросійський журналіст та телеведучий Олесь Бузина. Смерть Бузини викликала бурхливий резонанс, привернувши увагу багатьох політиків, включно з президентами України та Росії.




ЗАКОН ПРО
ПРОЗОРІСТЬ