ІСТОРІЇ
Розлучення під час карантину.
Як самоізоляція руйнує сім'ї
Як самоізоляція руйнує сім'ї
Автор: Тамара Балаєва
Кількість дзвінків на гарячу лінію з протидії домашньому насильству громадської організації "Ла Страда" за час карантину збільшилася на 40%. З 12 березня по 12 квітня там прийняли 2051 дзвінок. За кожним з них стоїть історія довгого й поступового руйнування стосунків. Ми розповімо одну з них.
Юлі 26 років. Вона стоїть в дверному отворі між кухнею й коридором в приватному будинку в Полтаві. На неї кричить цивільний чоловік Міша: «Це мій будинок! Я буду вирішувати, що в ньому можна, а що ні! Ти тут нічого не вирішуєш!». Потім розмахується і б'є Юлю по обличчю. Вона блідне від шоку, береться за щоку. Мовчки розвертається, забирає з кімнати дворічну дочку, надягає на неї й себе черевики і куртки та виходить з дому.
Останній скандал в сім'ї Юлі трапився на початку квітня 2020 року. Карантин тривав кілька тижнів, вона і чоловік позбулися роботи і сиділи вдома з трьома дітьми. Юля хотіла більше часу проводити з сім'єю, спілкуватися і дивитися фільми. Її чоловік хотів пити з друзями. Конфлікт інтересів закінчився сценою з ляпасом. Але перші дзвіночки пролунали задовго до цього - приблизно років за п'ять.
Останній скандал в сім'ї Юлі трапився на початку квітня 2020 року. Карантин тривав кілька тижнів, вона і чоловік позбулися роботи і сиділи вдома з трьома дітьми. Юля хотіла більше часу проводити з сім'єю, спілкуватися і дивитися фільми. Її чоловік хотів пити з друзями. Конфлікт інтересів закінчився сценою з ляпасом. Але перші дзвіночки пролунали задовго до цього - приблизно років за п'ять.
Спалах насильства
Якби Юля читала новини в перервах між сварками з Мішею, вона б знала, що її історія - частина світової тенденції. За даними ООН, в країнах, де запроваджено карантин, жінки стали вдвічі частіше скаржитися на домашнє насильство в служби підтримки. У Франції показник виріс на 32%, в Британії - на 25. Італійки почали телефонувати на гарячі лінії в два рази рідше, але не тому що у них все добре. Вони просто закриті в одних приміщеннях з аб'юзерами й бояться телефонувати.
За офіційними даними Національної поліції, в Україні кількість випадків домашнього насильства під час карантину не збільшилася. У правозахисників - інші цифри. На національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства громадської організації «Ла Страда» з 12 березня по 12 квітня поскаржилися 2051 чоловік. У січні дзвінків було 1203, в лютому - 1273. Директор департаменту національних гарячих ліній "Ла Стради» Олена Кривуляк вважає, що поліція часто посилається на карантин як на привід, щоб не реагувати на звернення.
- Потерпілі розповідають, що на 102 їх переадресовують до дільничного, а той відповідає: «Зараз карантин, я не маю права заходити до вас додому. Давайте повернемося до цього, коли все закінчиться». Насправді, патрульні й дільничні зобов'язані реагувати на такі виклики і приходити додому, - каже Олена Кривуляк.
За офіційними даними Національної поліції, в Україні кількість випадків домашнього насильства під час карантину не збільшилася. У правозахисників - інші цифри. На національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства громадської організації «Ла Страда» з 12 березня по 12 квітня поскаржилися 2051 чоловік. У січні дзвінків було 1203, в лютому - 1273. Директор департаменту національних гарячих ліній "Ла Стради» Олена Кривуляк вважає, що поліція часто посилається на карантин як на привід, щоб не реагувати на звернення.
- Потерпілі розповідають, що на 102 їх переадресовують до дільничного, а той відповідає: «Зараз карантин, я не маю права заходити до вас додому. Давайте повернемося до цього, коли все закінчиться». Насправді, патрульні й дільничні зобов'язані реагувати на такі виклики і приходити додому, - каже Олена Кривуляк.
Перші дзвіночки
Юля та її майбутній чоловік познайомилися в школі в Пирятині (Полтавська область). Обидва займалися футболом, разом грали. Він став проводжати її додому, відправляти шкільною поштою валентинки, запросив потанцювати на дискотеці - і закрутилося.
Їхні батьки були знайомі між собою, і для Юлі було зрозуміло: вони закінчать навчання й одружаться. Вона пішла вчитися на кухаря в технікум, Міша - на будівельника в училище. Вони стали жити разом, але коли справа дійшла до весілля - він не захотів.
- Сказав, що його батьки проти, і весілля не буде. А потім його батько казав моїй сестрі: «Юля не знає, який наш син насправді. Він дуже піддається впливу, і коли у нього з'являться нові друзі, він буде підлаштовуватися під них і ставити їх на перше місце. Сім'ї у них все одно не вийде», - згадує Юля.
Міші запропонували роботу з хорошою зарплатою в Єсентуках (Росія), і вони поїхали туди на кілька років. Там Юля народила першу дитину й була щаслива навіть без весілля.
- Міша дуже радів, вагітність пройшла ідеально. Кожен день він брав мене за руку і вів гуляти. Возив на Ельбрус. Навіть коли дитина народилася, ми постійно ходили в Макдональдс, в парки. Взагалі не сиділи вдома. Це було прекрасно, є, що пригадати, - говорить Юля, і її голос в трубці стає мрійливим.
Через три роки Юля і Міша повернулися в Пирятин. Спочатку жили у батьків Юлі, але «мама лізла в усі справи», і вони зняли квартиру в Полтаві.
Міша дуже хотів сина, і в 2015 році Юля завагітніла вдруге. Якраз тоді й з'явилися перші дзвіночки.
Вагітність була важкою - у Юлі почалися проблеми із серцем, судоми і напади задухи. Міші потрібно було працювати, а Юлю - возити по лікарях. Він хотів відпочивати ввечері, а вона потребувала уваги. Ночами Міша хотів спати, але доводилося виносити Юлю на вулицю під час задухи.
- Його все це дратувало. На лікарів йшло багато грошей. Постійно приїжджали батьки й вчили нас жити. Міша став говорити, як він втомився весь час працювати і не відпочивати, не бачити зароблених грошей. А потім я народила, і він не приїхав забирати мене з пологового будинку.
Їхні батьки були знайомі між собою, і для Юлі було зрозуміло: вони закінчать навчання й одружаться. Вона пішла вчитися на кухаря в технікум, Міша - на будівельника в училище. Вони стали жити разом, але коли справа дійшла до весілля - він не захотів.
- Сказав, що його батьки проти, і весілля не буде. А потім його батько казав моїй сестрі: «Юля не знає, який наш син насправді. Він дуже піддається впливу, і коли у нього з'являться нові друзі, він буде підлаштовуватися під них і ставити їх на перше місце. Сім'ї у них все одно не вийде», - згадує Юля.
Міші запропонували роботу з хорошою зарплатою в Єсентуках (Росія), і вони поїхали туди на кілька років. Там Юля народила першу дитину й була щаслива навіть без весілля.
- Міша дуже радів, вагітність пройшла ідеально. Кожен день він брав мене за руку і вів гуляти. Возив на Ельбрус. Навіть коли дитина народилася, ми постійно ходили в Макдональдс, в парки. Взагалі не сиділи вдома. Це було прекрасно, є, що пригадати, - говорить Юля, і її голос в трубці стає мрійливим.
Через три роки Юля і Міша повернулися в Пирятин. Спочатку жили у батьків Юлі, але «мама лізла в усі справи», і вони зняли квартиру в Полтаві.
Міша дуже хотів сина, і в 2015 році Юля завагітніла вдруге. Якраз тоді й з'явилися перші дзвіночки.
Вагітність була важкою - у Юлі почалися проблеми із серцем, судоми і напади задухи. Міші потрібно було працювати, а Юлю - возити по лікарях. Він хотів відпочивати ввечері, а вона потребувала уваги. Ночами Міша хотів спати, але доводилося виносити Юлю на вулицю під час задухи.
- Його все це дратувало. На лікарів йшло багато грошей. Постійно приїжджали батьки й вчили нас жити. Міша став говорити, як він втомився весь час працювати і не відпочивати, не бачити зароблених грошей. А потім я народила, і він не приїхав забирати мене з пологового будинку.
Спроба піти
Юля вирішила діяти «як мудра жінка» - хвалила чоловіка, говорила, що він сильний і хороший, вона б без нього пропала. Іноді їй здавалося, що все налагоджується, але частіше - що вже нічого не буде, як раніше.
Міша став частіше гуляти з друзями, іноді заходив на місцеві дискотеки. Завів нові знайомства, в тому числі, з дівчатами. Юля розуміла, що у чоловіка з'являється окреме від неї життя, але не знала, що з цим робити. Думала, що скандали все тільки погіршать, тому намагалася бути м'якою, не докоряти і не напружувати. А три роки тому дізналася, що Міша їй зраджує. І закотила скандал.
- Я кричала, що більше цього терпіти не буду, що я вже не пам'ятаю, коли ми востаннє гуляли або хоча б розмовляли не про комуналку й дитячий садок. А потім сказала: або ми щось змінюємо, або розходимося. Я не хочу сім'ю, в який кожен сам по собі. Це не сім'я.
Юля поставила Міші умови: якщо вони залишаються разом, то повинні все обговорювати. Сідати за стіл і розмовляти, кому, що не подобається, разом знаходити рішення проблем - як у нормальних сім'ях. Міша вислухав і погодився. А через тиждень знову став пропадати вечорами й приходити додому напідпитку. Тоді Юля вирішила, що рятувати більше нічого, взяла дітей і поїхала до батьків. На дзвінки Міші не відповідала. Він став телефонувати її сестрі, просити допомогти повернути Юлю. Через два тижні вона повернулася.
По дорозі в Полтаву думала: у нас складний період, але ж не буває сімей без складнощів. До другої вагітності все було добре. А потім ми просто обидва втомилися. Але все можна налагодити, тим більше тепер, коли Міша зрозумів, що йому без мене погано.
Після повернення Юлі Міша став набагато рідше гуляти з друзями й випивати. На зрадах теж не попадався. Вони завели традицію укладати дітей спати і йти на кухню, пити чай і розмовляти - розповідати, як пройшов день, будувати плани на майбутнє. В один з таких вечорів Міша сказав: «Досить жити по знімних квартирах або у батьків. Давай купимо будинок». Юля була щаслива. Здавалося, все можна почати з чистого аркуша.
Міша став частіше гуляти з друзями, іноді заходив на місцеві дискотеки. Завів нові знайомства, в тому числі, з дівчатами. Юля розуміла, що у чоловіка з'являється окреме від неї життя, але не знала, що з цим робити. Думала, що скандали все тільки погіршать, тому намагалася бути м'якою, не докоряти і не напружувати. А три роки тому дізналася, що Міша їй зраджує. І закотила скандал.
- Я кричала, що більше цього терпіти не буду, що я вже не пам'ятаю, коли ми востаннє гуляли або хоча б розмовляли не про комуналку й дитячий садок. А потім сказала: або ми щось змінюємо, або розходимося. Я не хочу сім'ю, в який кожен сам по собі. Це не сім'я.
Юля поставила Міші умови: якщо вони залишаються разом, то повинні все обговорювати. Сідати за стіл і розмовляти, кому, що не подобається, разом знаходити рішення проблем - як у нормальних сім'ях. Міша вислухав і погодився. А через тиждень знову став пропадати вечорами й приходити додому напідпитку. Тоді Юля вирішила, що рятувати більше нічого, взяла дітей і поїхала до батьків. На дзвінки Міші не відповідала. Він став телефонувати її сестрі, просити допомогти повернути Юлю. Через два тижні вона повернулася.
По дорозі в Полтаву думала: у нас складний період, але ж не буває сімей без складнощів. До другої вагітності все було добре. А потім ми просто обидва втомилися. Але все можна налагодити, тим більше тепер, коли Міша зрозумів, що йому без мене погано.
Після повернення Юлі Міша став набагато рідше гуляти з друзями й випивати. На зрадах теж не попадався. Вони завели традицію укладати дітей спати і йти на кухню, пити чай і розмовляти - розповідати, як пройшов день, будувати плани на майбутнє. В один з таких вечорів Міша сказав: «Досить жити по знімних квартирах або у батьків. Давай купимо будинок». Юля була щаслива. Здавалося, все можна почати з чистого аркуша.
Нові розчарування
Міша купив будинок, але не прописав в ньому ні Юлю, ні дітей. Вони прописані в квартирі в Чернігові, яка залишилася Юлі від бабусі.
- Я хотіла прописати дітей в новому будинку, але брат Міші став його накручувати: «Ви не розписані. Вона пропише дітей, піде від тебе, знайде іншого мужика і буде жити в твоєму домі. А ти залишишся ні з чим». Міша купив будинок, але дітей так і не прописав.
Для Юлі це стало черговим розчаруванням, яке вона спробувала проковтнути. На Новий рік-2018 вони сиділи в новому будинку за столом перед телевізором. Блимали гірлянди, які Юля розвісила в кімнаті зі старшою дочкою. Опівночі Міша сказав: «Давай одружимося?». Юля перемкнула канал і відповіла: «Я подумаю». Замість радості або хоча б задоволення вона відчула бажання перемотати цю сцену на хвилину назад, коли пропозиції ще не прозвучало.
Після новорічної ночі ні Юля, ні Міша більше не згадували про весілля. Через пару місяців вона дізналася, що знову вагітна. Міша «не дуже зрадів». Майже всю вагітність у Юлі була загроза викидня, додому часто приїжджала швидка, Міші замість відпочинку вечорами доводилося возитися з дітьми.
- Ми все ще сідали пити чай вечорами, коли діти засинали. Але розмовляли тільки про фінанси, комуналку, садки. Такого, щоб посидіти поспілкуватися, як чоловік з дружиною, вже не було. Все пішло - любов, почуття. Залишилося тільки «треба» і «повинні».
- Я хотіла прописати дітей в новому будинку, але брат Міші став його накручувати: «Ви не розписані. Вона пропише дітей, піде від тебе, знайде іншого мужика і буде жити в твоєму домі. А ти залишишся ні з чим». Міша купив будинок, але дітей так і не прописав.
Для Юлі це стало черговим розчаруванням, яке вона спробувала проковтнути. На Новий рік-2018 вони сиділи в новому будинку за столом перед телевізором. Блимали гірлянди, які Юля розвісила в кімнаті зі старшою дочкою. Опівночі Міша сказав: «Давай одружимося?». Юля перемкнула канал і відповіла: «Я подумаю». Замість радості або хоча б задоволення вона відчула бажання перемотати цю сцену на хвилину назад, коли пропозиції ще не прозвучало.
Після новорічної ночі ні Юля, ні Міша більше не згадували про весілля. Через пару місяців вона дізналася, що знову вагітна. Міша «не дуже зрадів». Майже всю вагітність у Юлі була загроза викидня, додому часто приїжджала швидка, Міші замість відпочинку вечорами доводилося возитися з дітьми.
- Ми все ще сідали пити чай вечорами, коли діти засинали. Але розмовляли тільки про фінанси, комуналку, садки. Такого, щоб посидіти поспілкуватися, як чоловік з дружиною, вже не було. Все пішло - любов, почуття. Залишилося тільки «треба» і «повинні».
Перед карантином
Весь час між вагітностями Юля підробляла кухарем в кафе, але підробітки були нестабільними. Трохи більше півроку тому вона знайшла постійну роботу помічником кухаря в кафе біля будинку. Міша був виконробом на будівництві, як раз знайшов нову бригаду й дуже подружився з робітниками. Юлі це не подобалося: спочатку вони випивали разом пару раз в тиждень, потім через день, а далі Міша став щовечора «припливати додому вщент» і витрачати на п'янки майже всі гроші. Юля пред'являла претензії, Міша відповідав: «Ти мене задовбали. Кумариш. Відвали. Я заробляю, це мої гроші, чого ти влазиш?».
З грошима теж почалися проблеми. У Міші й раніше бували перерви між будівництвами, але тепер - частіше і довше. Остання така перерва стався в кінці лютого. Міша закінчив один об'єкт, а старт другого затягувався. Він два тижні не працював і пив з друзями.
- У мене є знайомі, які теж займаються будівництвом. Я пропонувала Міші зателефонувати їм і запитати про роботу. Він починав кричати: «Не лізь сюди, це не твоя справа! Ти думаєш, що ти працюєш - значить, така класна, а я поганий». Але я так не думала. Я просто хотіла жити нормально, а не дивитися, як він бухає.
Потім почався карантин. Кафе, в якому працює Юля, тимчасово закрилося. Щоб були хоч якісь гроші, вона почала підробляти - мила квартири і під'їзди. Але більшу частину часу стала проводити вдома, з Мішею і дітьми.
З грошима теж почалися проблеми. У Міші й раніше бували перерви між будівництвами, але тепер - частіше і довше. Остання така перерва стався в кінці лютого. Міша закінчив один об'єкт, а старт другого затягувався. Він два тижні не працював і пив з друзями.
- У мене є знайомі, які теж займаються будівництвом. Я пропонувала Міші зателефонувати їм і запитати про роботу. Він починав кричати: «Не лізь сюди, це не твоя справа! Ти думаєш, що ти працюєш - значить, така класна, а я поганий». Але я так не думала. Я просто хотіла жити нормально, а не дивитися, як він бухає.
Потім почався карантин. Кафе, в якому працює Юля, тимчасово закрилося. Щоб були хоч якісь гроші, вона почала підробляти - мила квартири і під'їзди. Але більшу частину часу стала проводити вдома, з Мішею і дітьми.
Як карантин впливає на сім'ї
Правозахисники, які працюють з проблемою домашнього насильства, кажуть, що під час карантину випадки аб'юзу стаються частіше, а самі аб'юзери - агресивніше, з трьох причин. Перша - агресор і жертва цілодобово перебувають разом, вони не можуть відволіктися на роботі, піти в гості або провітрити голову в парку. Напруга виливається в зриви на близьких.
Друга причина зростання випадків домашнього насильства - звільнення або страх залишитися без роботи. Третя - алкоголь. Керівник притулку для потерпілих від домашнього насильства «Світло надії» (Полтава) Олена Чикурова розповідає, що за час карантину через притулок пройшли три жінки. У всіх - приблизно однакові історії: чоловіки залишилися без роботи, почали пити, дратуватися на дружину й дітей. Спочатку скандали, потім - рукоприкладство.
- У всіх трьох випадках це були не перші епізоди насильства. Все завжди відбувається стандартно: кілька років жертва терпить і сподівається, що щось зміниться. Потім відбувається пік насильства. Далі - затишшя до наступного епізоду. Згодом періоди затишшя скорочуються, а епізоди насильства стають більш агресивними. Карантин прискорює цей цикл. А далі ті, у кого є сили, йдуть. Решта живуть по накатаній, - розповідає Чикурова.
Друга причина зростання випадків домашнього насильства - звільнення або страх залишитися без роботи. Третя - алкоголь. Керівник притулку для потерпілих від домашнього насильства «Світло надії» (Полтава) Олена Чикурова розповідає, що за час карантину через притулок пройшли три жінки. У всіх - приблизно однакові історії: чоловіки залишилися без роботи, почали пити, дратуватися на дружину й дітей. Спочатку скандали, потім - рукоприкладство.
- У всіх трьох випадках це були не перші епізоди насильства. Все завжди відбувається стандартно: кілька років жертва терпить і сподівається, що щось зміниться. Потім відбувається пік насильства. Далі - затишшя до наступного епізоду. Згодом періоди затишшя скорочуються, а епізоди насильства стають більш агресивними. Карантин прискорює цей цикл. А далі ті, у кого є сили, йдуть. Решта живуть по накатаній, - розповідає Чикурова.
Переломний момент
Для Юлі перший тиждень карантину - один з кращих спогадів сімейного життя. Міша як ніби включився. Раніше його спілкування з дітьми закінчувалося питанням «Ну, як справи?». Тепер все змінилося.
- Ми все робили разом - замовили в інтернеті пазли і збирали їх, зробили будиночок собачці з великого конструктора, грали в настільні ігри. Я замісила тісто для вареників, чоловік його розкачав, ми зробили кружечки, і діти накладали туди капусту й картоплю. Вся кухня і діти в борошні, ми сміємося, купа фотографій, - в слухавці чути, що Юля каже, посміхаючись. - Я навіть не зрозуміла, в який момент все рухнуло. Все зламав один дзвінок.
Це був дзвінок від робочого з бригади - він покликав Мішу гуляти. Додому чоловік повернувся п'яний. На наступний день вирішив похмелитися - і знову напився. Пропав на кілька днів, а коли прийшов, був п'яний і злий. Юля промовчала.
- Але воно ж п'яне, і потрібно мене зачепити. Почалося: щось не так, це не так, навіщо ти накупила ці антисептики, гроші на них витрачаєш, а їх і так немає. Його зад* очує, що треба мити руки, ходити в масці. Він вважає, що коронавірусуне існує, його придумали, щоб викачувати з людей гроші. Каже: «Ти задовбали своєю хлоркою і доместосом». Я намагалася відповідати: «Навіть якщо ти в це не віриш, можеш це робити заради дітей?». Все без толку.
Коли Міша став пропадати з друзями кожен день, Юля відправила двох старших дітей до батьків. Причин було дві. По-перше, Мішу стало дратувати, що діти шумлять і заважають йому спати вранці. Він став на них кричати. По-друге, вона переживала за їх безпеку, адже його друзі, як і він, не дотримуються карантину.
Я не могла вже знаходися з ним на одному периметрі. Будучи п'яним, він починав розповідати, що його не влаштовує, як я готую й прибираю, як мию посуд, як переставила меблі в будинку. Мені стало дуже образливо, і я зациклилася на цих образах.
Через тиждень Юля зрозуміла, що їм нема на що купувати продукти. Запаси круп, замороженого м'яса і картоплі, які вони робили на зиму, закінчилися. Міша не працював уже майже місяць.
- То один друг з цієї його бригади зателефонує: «Допоможи, братан, грошей немає», то інший. Він всім давав. Нам стали допомагати батьки з обох сторін. Але куди це годиться? У батьків теж немає роботи через карантин. Я знову пропонувала Міші вийти попрацювати з бригадою моїх знайомих. Він злився і кричав: «Я мужик, у мене все під контролем! Я не піду ні на кого працювати, у мене своя бригада».
- Ми все робили разом - замовили в інтернеті пазли і збирали їх, зробили будиночок собачці з великого конструктора, грали в настільні ігри. Я замісила тісто для вареників, чоловік його розкачав, ми зробили кружечки, і діти накладали туди капусту й картоплю. Вся кухня і діти в борошні, ми сміємося, купа фотографій, - в слухавці чути, що Юля каже, посміхаючись. - Я навіть не зрозуміла, в який момент все рухнуло. Все зламав один дзвінок.
Це був дзвінок від робочого з бригади - він покликав Мішу гуляти. Додому чоловік повернувся п'яний. На наступний день вирішив похмелитися - і знову напився. Пропав на кілька днів, а коли прийшов, був п'яний і злий. Юля промовчала.
- Але воно ж п'яне, і потрібно мене зачепити. Почалося: щось не так, це не так, навіщо ти накупила ці антисептики, гроші на них витрачаєш, а їх і так немає. Його зад* очує, що треба мити руки, ходити в масці. Він вважає, що коронавірусуне існує, його придумали, щоб викачувати з людей гроші. Каже: «Ти задовбали своєю хлоркою і доместосом». Я намагалася відповідати: «Навіть якщо ти в це не віриш, можеш це робити заради дітей?». Все без толку.
Коли Міша став пропадати з друзями кожен день, Юля відправила двох старших дітей до батьків. Причин було дві. По-перше, Мішу стало дратувати, що діти шумлять і заважають йому спати вранці. Він став на них кричати. По-друге, вона переживала за їх безпеку, адже його друзі, як і він, не дотримуються карантину.
Я не могла вже знаходися з ним на одному периметрі. Будучи п'яним, він починав розповідати, що його не влаштовує, як я готую й прибираю, як мию посуд, як переставила меблі в будинку. Мені стало дуже образливо, і я зациклилася на цих образах.
Через тиждень Юля зрозуміла, що їм нема на що купувати продукти. Запаси круп, замороженого м'яса і картоплі, які вони робили на зиму, закінчилися. Міша не працював уже майже місяць.
- То один друг з цієї його бригади зателефонує: «Допоможи, братан, грошей немає», то інший. Він всім давав. Нам стали допомагати батьки з обох сторін. Але куди це годиться? У батьків теж немає роботи через карантин. Я знову пропонувала Міші вийти попрацювати з бригадою моїх знайомих. Він злився і кричав: «Я мужик, у мене все під контролем! Я не піду ні на кого працювати, у мене своя бригада».
Останній скандал
Скандали стали ще частіше, коли друзі Міші почали приходити до них додому. Юля щодня мила підлогу, і її злило, що малознайомі п'яні люди заходять на кухню у взутті.
Спочатку вона говорила про це Міші наодинці, але роздратування приховати не намагалася: «Зовсім оборзіли. Нахабно приходять, як до себе додому. Якщо твоїм друзям так складно зняти взуття, бухайте у дворі. Мало того, що брудно, на цьому взутті може бути коронавірус!». Міша сприймав це в штики: «Ти зовсім збожеволіла зі своїм коронавірусом і твоїми довбаними антисептиками! Люди на цьому наживаються, а ти, як дура, витрачаєшся. Знайшла привід, щоб друзі до мене не приходили? Добре, я сказав, що попрошу їх знімати взуття. Закрили тему". Друзі продовжували ходити по будинку в взутті.
Апогеєм став вечір на початку квітня. Міша в черговий раз прийшов додому з трьома друзями і горілкою. Не роззуваючись, вони пройшли на кухню. Юля покликала чоловіка поговорити в кімнату: «Я тебе просила, щоб вони не ходили у взутті. Вони не вдома. Я тебе попереджала, що зараз карантин, і вони можуть принести це [коронавірус] нам».
- Я намагалася говорити спокійно, без скандалу. Але він почав кричати. А потім вийшов до друзів і каже: «Давайте роззувайтеся». Повертається до мене: «Задоволена?». Я щось відповіла, він розмахнувся і з усієї дурі мене вдарив. Дав ляща при всіх. Я сказала: «Ти пошкодуєш про це», одяглася, забрала дитину, вийшла на вулицю й викликала поліцію.
Юля написала заяву, що Міша не дотримується карантину, ставить під загрозу здоров'я її та дітей, п'є, влаштовує вдома розбірки. Міша посміхався і говорив поліцейським, що це сімейні справи, вони самі розберуться. Юля попросила поліцію відвезти її в «Світло надії». Притулок їй рекомендувала подруга, яка сама пару місяців тому пішла від чоловіка. Міша не намагався її зупинити, тільки розгублено запитав: «Юля, що ти робиш?».
Юля провела в «Світлі надії» два дні. Приходила в себе й розмовляла з психологом. Вони шукали варіанти, що робити далі. Юля зрозуміла, що, якщо повернеться до Міші, її чекають суцільні скандали, але тепер уже з бійками - грань перейдена. Жити одній в Полтаві теж немає сенсу - знімати квартиру занадто дорого.
- З психологом ми вирішили, що я звернуся до безкоштовного адвоката і дізнаюся, чи можливо подати на позбавлення батьківських прав. А поки подам на аліменти. Розмовляли про те, як розпоряджатися бюджетом, як поговорити з дітьми, щоб їх не травмувати, - Юля зітхає.
Через два дні її забрали з притулку батьки. У цьому домі чекали двоє старших дітей. Юлю здивувало, що вони не запитали, де тато. Вона збирається пожити у батьків до кінця карантину. Відчуває себе спокійніше - займається будинком і грає з дітьми у дворі. Телефон Міші заблокувала, він зрідка телефонує її сестрі запитати, як справи.
Спочатку вона говорила про це Міші наодинці, але роздратування приховати не намагалася: «Зовсім оборзіли. Нахабно приходять, як до себе додому. Якщо твоїм друзям так складно зняти взуття, бухайте у дворі. Мало того, що брудно, на цьому взутті може бути коронавірус!». Міша сприймав це в штики: «Ти зовсім збожеволіла зі своїм коронавірусом і твоїми довбаними антисептиками! Люди на цьому наживаються, а ти, як дура, витрачаєшся. Знайшла привід, щоб друзі до мене не приходили? Добре, я сказав, що попрошу їх знімати взуття. Закрили тему". Друзі продовжували ходити по будинку в взутті.
Апогеєм став вечір на початку квітня. Міша в черговий раз прийшов додому з трьома друзями і горілкою. Не роззуваючись, вони пройшли на кухню. Юля покликала чоловіка поговорити в кімнату: «Я тебе просила, щоб вони не ходили у взутті. Вони не вдома. Я тебе попереджала, що зараз карантин, і вони можуть принести це [коронавірус] нам».
- Я намагалася говорити спокійно, без скандалу. Але він почав кричати. А потім вийшов до друзів і каже: «Давайте роззувайтеся». Повертається до мене: «Задоволена?». Я щось відповіла, він розмахнувся і з усієї дурі мене вдарив. Дав ляща при всіх. Я сказала: «Ти пошкодуєш про це», одяглася, забрала дитину, вийшла на вулицю й викликала поліцію.
Юля написала заяву, що Міша не дотримується карантину, ставить під загрозу здоров'я її та дітей, п'є, влаштовує вдома розбірки. Міша посміхався і говорив поліцейським, що це сімейні справи, вони самі розберуться. Юля попросила поліцію відвезти її в «Світло надії». Притулок їй рекомендувала подруга, яка сама пару місяців тому пішла від чоловіка. Міша не намагався її зупинити, тільки розгублено запитав: «Юля, що ти робиш?».
Юля провела в «Світлі надії» два дні. Приходила в себе й розмовляла з психологом. Вони шукали варіанти, що робити далі. Юля зрозуміла, що, якщо повернеться до Міші, її чекають суцільні скандали, але тепер уже з бійками - грань перейдена. Жити одній в Полтаві теж немає сенсу - знімати квартиру занадто дорого.
- З психологом ми вирішили, що я звернуся до безкоштовного адвоката і дізнаюся, чи можливо подати на позбавлення батьківських прав. А поки подам на аліменти. Розмовляли про те, як розпоряджатися бюджетом, як поговорити з дітьми, щоб їх не травмувати, - Юля зітхає.
Через два дні її забрали з притулку батьки. У цьому домі чекали двоє старших дітей. Юлю здивувало, що вони не запитали, де тато. Вона збирається пожити у батьків до кінця карантину. Відчуває себе спокійніше - займається будинком і грає з дітьми у дворі. Телефон Міші заблокувала, він зрідка телефонує її сестрі запитати, як справи.
Що далі
У правозахисників немає такої статистики, але, за їхніми спостереженнями, під час карантину до них звертаються більше жінок, готових на конкретні кроки, ніж раніше. Олена Лемко, яка курирує у Вінниці антикризову квартиру, в тому числі, для жертв домашнього насильства, розповідає: з початку березня у неї попросили допомоги три жінки, які зважилися піти від чоловіків. Зазвичай таких буває одна-дві за півроку. Такі ж відчуття - у Олени Кривуляк з «Ла Стради».
- Ті, хто вмів спілкуватися й слухати іншу людину до карантину, знаходять спільну мову і зараз. Решта вихлюпують свою агресію на близьких, - каже Кривуляк. І додає, що карантин у довгостроковій перспективі сильно вплине на українські сім'ї. Хтось зважиться на розлучення, хтось відкриє для себе близьких заново і почне проводити з ними більше часу, а хтось зрозуміє, що в родині є проблеми і хоча б спробує їх вирішити - розмовами по душах, здійсненням спільної мрії або психотерапією.
Думки Юлі поки плутаються. Вона каже, що точно не повернеться до Міші й додає, що в цей раз він теж не намагається повернути її. Можливо, вона візьме дітей і поїде до Чернігова. Чого в словах Юлі більше - рішучості почати нове життя в незнайомому місці з трьома дітьми, або образи - навряд чи знає вона сама або психотерапевт зі «Світла надії», з яким вона підтримує зв'язок. У цієї історії все ще відкритий фінал.
- Ті, хто вмів спілкуватися й слухати іншу людину до карантину, знаходять спільну мову і зараз. Решта вихлюпують свою агресію на близьких, - каже Кривуляк. І додає, що карантин у довгостроковій перспективі сильно вплине на українські сім'ї. Хтось зважиться на розлучення, хтось відкриє для себе близьких заново і почне проводити з ними більше часу, а хтось зрозуміє, що в родині є проблеми і хоча б спробує їх вирішити - розмовами по душах, здійсненням спільної мрії або психотерапією.
Думки Юлі поки плутаються. Вона каже, що точно не повернеться до Міші й додає, що в цей раз він теж не намагається повернути її. Можливо, вона візьме дітей і поїде до Чернігова. Чого в словах Юлі більше - рішучості почати нове життя в незнайомому місці з трьома дітьми, або образи - навряд чи знає вона сама або психотерапевт зі «Світла надії», з яким вона підтримує зв'язок. У цієї історії все ще відкритий фінал.
ЕКСПЕРТИЗА
Вбивство по-домашньому
– В історії Юлі насильство було скоріше психологічним, ніж фізичним. Ляпас став точкою неповернення. Чоловік пив, влаштовував скандали, не працював, приводив друзів у брудних черевиках. Він начебто й не вимагав нічого від дружини, просто тріпав їй нерви і хотів, щоб вона мирилася з його поведінкою. Примушував її до покірності.
Що вважати насильством, залежить від індивідуальних особливостей людини - характеру, темпераменту, виховання. Насильство - це коли порушується баланс прав і обов'язків. Хтось плює на ваші права, але змушує виконувати обов'язки - застосовуючи фізичну силу, відбираючи гроші або за допомогою залякування і цькування (психологічне насильство).
Повернемося до Юлі та її чоловіка. Може людина пити, якщо їй так хочеться? Звичайно, це її право. Але у нього є і обов'язки, прописані сімейним і цивільним кодексом. Забезпечувати сім'ю, виховувати дітей, давати їм можливість вчитися, відпочивати і розвиватися. Чоловік Юлі не робив цього. Значить, баланс прав і обов'язків не дотримувався. Це вже насильство.
Терпіти насильство чи ні - вибір кожного. З мого досвіду, люди з певного віку (років з двох) не змінюються, і «я його зліпила з того, що було» не працює. У цій історії Юля відреагувала на насильство й пішла.
Далі їй потрібно вимагати від чоловіка виконувати його обов'язки - платити аліменти, брати участь у вихованні дітей і ділити будинок через суд. Навіть якщо чоловік працює неофіційно, і у нього немає «білого» доходу, йому призначать аліменти з розрахунку середньої зарплати по місту, в якому він живе, - в Полтаві. Майнові спори вирішуються однаково що для шлюбу зі штампом у паспорті, що для цивільних партнерств.
У цій конкретній ситуації марно звертатися в поліцію, щоб вплинути на чоловіка. Це потрібно робити, коли люди з якихось причин не можуть роз'їхатися. Наприклад, коли я працював міліціонером, кожні два тижні одна жінка приводила до нас «на виховні бесіди» сина, який її бив. Вони не могли роз'їхатися, і на якийсь час це допомагало.
Важливо не запускати домашнє насильство. Десь у 2001 році в моїй практиці був випадок, коли 50-річний син-художник постійно бив літніх батьків і відбирав у них пенсії. Якось батько сховав трохи грошей, а син їх знайшов, розлютився й штрикнув батька ножем. Той помер в лікарні і перед смертю попросив: «Ти його сильно не карай. Він все-таки мій син». Можливо, якби батьки не терпіли побої сина, а зверталися в міліцію, історія закінчилася б по-іншому.
Законодавчо є багато способів протидії домашньому насильству. Починаючи від адміністративних (штрафи, арешт на 15 діб, громадські роботи) і закінчуючи кримінальними (судові заборони на наближення, позбавлення волі). Механізми є, а бажання ними користуватися у правоохоронців немає. Випадки домашнього насильства псують статистику, та й мороки з ними багато.
Люди бачать, що звернення в поліцію не приносять користі, тому не телефонують. А якщо й телефонують, поліція може не захотіти приїхати або складати протокол. Саме тому наша статистика випадків домашнього насильства на карантині так відрізняється від європейської. У всіх країнах зростання, і тільки у нас «все добре».
Ситуація з домашнім насильством - не те, що можна виправити миттєво. Розкажіть бабусі в дикому селі: «Дід б'є вас десятиліттями - це насильство. Ви повинні були скаржитися в поліцію». Що вона відповість? Швидше за все: «Яке насильство, любчику? Ти про що?". Щоб ситуація змінювалася, потрібно поколіннями виховувати в людях самоповагу, з пелюшок розповідати про права людини, і чим людина відрізняється від тварини. Тільки тоді кожен буде знати, що для нього насильство, а що ні.
Що вважати насильством, залежить від індивідуальних особливостей людини - характеру, темпераменту, виховання. Насильство - це коли порушується баланс прав і обов'язків. Хтось плює на ваші права, але змушує виконувати обов'язки - застосовуючи фізичну силу, відбираючи гроші або за допомогою залякування і цькування (психологічне насильство).
Повернемося до Юлі та її чоловіка. Може людина пити, якщо їй так хочеться? Звичайно, це її право. Але у нього є і обов'язки, прописані сімейним і цивільним кодексом. Забезпечувати сім'ю, виховувати дітей, давати їм можливість вчитися, відпочивати і розвиватися. Чоловік Юлі не робив цього. Значить, баланс прав і обов'язків не дотримувався. Це вже насильство.
Терпіти насильство чи ні - вибір кожного. З мого досвіду, люди з певного віку (років з двох) не змінюються, і «я його зліпила з того, що було» не працює. У цій історії Юля відреагувала на насильство й пішла.
Далі їй потрібно вимагати від чоловіка виконувати його обов'язки - платити аліменти, брати участь у вихованні дітей і ділити будинок через суд. Навіть якщо чоловік працює неофіційно, і у нього немає «білого» доходу, йому призначать аліменти з розрахунку середньої зарплати по місту, в якому він живе, - в Полтаві. Майнові спори вирішуються однаково що для шлюбу зі штампом у паспорті, що для цивільних партнерств.
У цій конкретній ситуації марно звертатися в поліцію, щоб вплинути на чоловіка. Це потрібно робити, коли люди з якихось причин не можуть роз'їхатися. Наприклад, коли я працював міліціонером, кожні два тижні одна жінка приводила до нас «на виховні бесіди» сина, який її бив. Вони не могли роз'їхатися, і на якийсь час це допомагало.
Важливо не запускати домашнє насильство. Десь у 2001 році в моїй практиці був випадок, коли 50-річний син-художник постійно бив літніх батьків і відбирав у них пенсії. Якось батько сховав трохи грошей, а син їх знайшов, розлютився й штрикнув батька ножем. Той помер в лікарні і перед смертю попросив: «Ти його сильно не карай. Він все-таки мій син». Можливо, якби батьки не терпіли побої сина, а зверталися в міліцію, історія закінчилася б по-іншому.
Законодавчо є багато способів протидії домашньому насильству. Починаючи від адміністративних (штрафи, арешт на 15 діб, громадські роботи) і закінчуючи кримінальними (судові заборони на наближення, позбавлення волі). Механізми є, а бажання ними користуватися у правоохоронців немає. Випадки домашнього насильства псують статистику, та й мороки з ними багато.
Люди бачать, що звернення в поліцію не приносять користі, тому не телефонують. А якщо й телефонують, поліція може не захотіти приїхати або складати протокол. Саме тому наша статистика випадків домашнього насильства на карантині так відрізняється від європейської. У всіх країнах зростання, і тільки у нас «все добре».
Ситуація з домашнім насильством - не те, що можна виправити миттєво. Розкажіть бабусі в дикому селі: «Дід б'є вас десятиліттями - це насильство. Ви повинні були скаржитися в поліцію». Що вона відповість? Швидше за все: «Яке насильство, любчику? Ти про що?". Щоб ситуація змінювалася, потрібно поколіннями виховувати в людях самоповагу, з пелюшок розповідати про права людини, і чим людина відрізняється від тварини. Тільки тоді кожен буде знати, що для нього насильство, а що ні.
Куди звертатися жінкам в разі домашнього насильства
Гаряча лінія громадської організації «Ла Страда»: 0 800 500 335, 116 123.
Тут можна отримати психологічну підтримку, правову консультацію, разом з фахівцями розробити алгоритм виходу з ситуації. Тут же постраждалих при необхідності можуть скоординувати з притулками для жертв домашнього насильства в кожному регіоні.
На цей же номер можна повідомляти, якщо поліція відмовляється фіксувати випадок домашнього насильства. Для цього потрібно знати прізвища й звання правоохоронців, номер поліцейського жетона або екіпажу. «Ла Страда» передає такі повідомлення в Нацполіцію, і правоохоронці починають реагувати.
Тут можна отримати психологічну підтримку, правову консультацію, разом з фахівцями розробити алгоритм виходу з ситуації. Тут же постраждалих при необхідності можуть скоординувати з притулками для жертв домашнього насильства в кожному регіоні.
На цей же номер можна повідомляти, якщо поліція відмовляється фіксувати випадок домашнього насильства. Для цього потрібно знати прізвища й звання правоохоронців, номер поліцейського жетона або екіпажу. «Ла Страда» передає такі повідомлення в Нацполіцію, і правоохоронці починають реагувати.
Матеріал подготовлено за підтримки
Матеріал створено в рамках проєкту «Ментальне здоров'я нації: Дестигматизація», який впроваджує LIGA.net за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Ми існуємо для читачів і завдяки читачам. Сьогодні, щоб продовжувати публікувати новини, інтерв'ю, статті та репортажі, нам необхідні гроші. І ми звертаємося не до великому бізнесу, а до читачів.
Ми просимо вас оформити щомісячну пожертву на підтримку проекту. Будь-яка допомога, особливо якщо вона регулярна, допомагає нам працювати. 50, 100, 200 грн - це наша можливість планувати графік публікацій.
Будь ласка, підпишіться на будь-яку пожертву на нашу користь. Дякуємо.
Ми просимо вас оформити щомісячну пожертву на підтримку проекту. Будь-яка допомога, особливо якщо вона регулярна, допомагає нам працювати. 50, 100, 200 грн - це наша можливість планувати графік публікацій.
Будь ласка, підпишіться на будь-яку пожертву на нашу користь. Дякуємо.
Дмитро Фіонік
редактор
Дата: 09.05.2020
У матеріалі використано ілюстрації Дмитра Шелестинського. Верстка: Анна Андреєва
© 2020 Усе права захищено. Інформаційна агенція ЛІГАБізнесІнформ
[email protected]
У матеріалі використано ілюстрації Дмитра Шелестинського. Верстка: Анна Андреєва
© 2020 Усе права захищено. Інформаційна агенція ЛІГАБізнесІнформ
[email protected]
