Суто теоретично чи для банкіра Лавренчука?

Ви спитаєте 10 людей - буде, можливо, 10 різних відповідей.

Я колись прочитав, що банкіром є власник банку або його генеральний менеджер. Виходить не так багато є банкірів. Хоча є день банкіра (я ставлю взагалі під сумнів це свято).

Власне, якщо ти банкір, ти вже голова банку. Кар'єра практично або зроблена, або вибір - не такий великий. Це може бути ще один більший банк, або ще один інакший банк. Це не є щось драматично інше. Тому виникає якийсь інший критерій успішності. В моєму випадку це репутація професійності.

Останні роки я найбільше опікуюся корпоративною культурою організації, пошуком талантів. Чим більше бачиш людей розумних, тим більше насолоди від цього. Це середовище є дуже високоінтелектуальною публікою, яка творить і тебе цим захоплює.

Про те, що Валерія Гонтарева (фінансист і інвестбанкір, голова НБУ з 19 червня 2014 року по 15 березня 2018 року. - Ред.) рекомендувала мене та Романа Шпака на посаду голови НБУ, я дізнався з газет. З одного боку – приємно, коли тебе згадали. А з іншого боку, зрозуміло, що може бути розмова, і треба визначитися, як до цього ставитись.

Спочатку я не думав, що моя кандидатура - вірний сценарій для Нацбанку і для мене. Гонтарева не була добре підтримана ключовими політичними діячами в Україні. Пам'ятаєте той штучно придуманий балаган навколо Національного банку України, з гробами і з піснями три місяці підряд? Мені здавалося, що туди має піти людина, яка має консолідовану підтримку 3-5 ключових людей в Україні. Маю на увазі - політично впливових людей, які би пообіцяли підтримувати голову НБУ не тільки морально, але й організаційно. Тому що той безлад зі штучними демонстраціями для цивілізованої країни - це зовсім ненормально. А в період фінансової кризи, війни неприйнятно зовсім.

Як кар'єра - це було цікаво. Але не в усіх напрямках я був підготовлений. Відбулися різні консультації, в тому числі зустрічі з президентом. Коли 5-7 людей, точку зору яких я високо ціную, сказали, що це треба для країни, то я подумав, що буде неправильно не дослухатися.

Чесно кажучи, психологічні уроки брав, тренінги з публічних дискусій. Голова Національного банку має багато комунікувати з суспільством і доводити стратегію в різних формах – і популярних, і професійних. Публіка на той час не була приязною до Національного банку. Зараз значно краще.

Чи час пройшов. А тоді була ну просто катастрофа, така агресія була.

А фінально, я вважаю, вийшов ідеальний сценарій. Я, по-перше, знаю Смолія (Яків Смолій - діючий голова НБУ. - Ред.) як дуже порядну, знаючу людину. По-друге, він був перший заступник [Гонтаревої], який під час кризи керував дуже вдало.

Очевидно, що це прем'єр-міністр, міністр фінансів, і президент, і [спікер] парламенту, і міністр внутрішніх справ, звісно.

Нещодавно один із членів Ради Національного банку розповів мені про свою поїздку до Стокгольму. Він запитав: "Коли у вас конфлікт з міністром фінансів або іншими урядовцями стосовно монетарної політики, витрат, цінних паперів, які інструменти ви використовуєте? На що голова центрального банку Швеції відповів: "Ми домовляємося". "А коли ви не домовилися, то які у вас є важелі?" Відповідь: "Ми домовляємося".

Навіть у нашому банку бувають конфлікти між керівниками, які мають різні точки зору. Але, коли рішення прийняте, то його виконують всі. Це означає - ми домовилися, навіть якщо рішення прийнято не з твоєї ініціативи. "End of discussion", - як казав колись мій шеф доктор Степич. І це філософія. Я до неї йшов дуже багато років. Я думаю, це дуже шкодить нам, - прагнення обов'язково перемогти.

Я це не ставлю під сумнів.

Але ж життя не є black and white, чорне і біле. Я не кажу про питання, які порушують монетарну стратегію. Я про вміння домовлятися і взаємну підтримку.

Голова банку - це не зовсім комфортно, але, очевидно, не порівняти. Дуже важливо себе "намовити", налаштувати. Я намовив так: якщо розглядати цей крок як жертву, то треба відмовлятися. Будь-яка людина, яка робить такий крок проти власного бажання, - не буде мати успіху, буде мучеником, чесно. І коли я сам собі це сказав, я розслабився.

Це як невідома земля. Коли мандрівник бере вітрило, спитайте у нього: "Куди?" За океан. Португальці, я вичитав у Фрідмана, перші пішли на глибокі води. Чого туди ходити? Тут же впродовж берега можна було до Африки доїхати. Пошук нового - природній для людей. Португальці взяли на себе ризик і побудували інші човни. У порівнянні з цим, піти працювати на Інститутську 9, - не такий вже і challenge. Нічого, що я в жарт перевів?

Fun - не в сенсі "розвага", а в тому, що життя набере нових фарб.

Проект може бути дуже вдалим або невдалим. Налаштуйся на добро та йди з добрими намірами. В мене не було інших намірів, крім професійних. В мене немає фірм, компаній, галузей, щоб десь пересмикнути з інвесторами і так далі.

Є виклик – налаштуємося на позитив, і далі було все легко. Коли б це була жертовність, то всім навколо було б важко.

За останні 15-20 років ставлення до банків в світі значно погіршилося. Україна - не виняток.

Мені видається, що недостатньо прийняти закон, щоб люди відчули: тепер ми захищені і довіряємо банкам. Але, якщо у банкірів домінують добрі наміри, якщо їхня робота побудована на принципах, які зрозумілі людям, то через якийсь час довіра почне збільшуватися. Драконівські контролі над банками зроблені для того, щоб зруйнувати традицію "деньги любят тишину", коли банки асоціюються з чимось темним, незрозумілим. Банки тепер навіть візуально ставлять скло, відкривають двері, запрошують дітей.

Банки мають припинити і припиняють зараз приховані комісії, які дуже розчаровують людей. Те, що банки банкрутують, є навіть менш шкідливим, ніж щоденна нечесна робота.

Банкрутство - це ще не "пропали гроші". Просто далі нема перспективи - ключі на стіл, виплатив залишки і переважно розрахувалися. Принаймні так в прозорому суспільстві мало б бути.

Захист прав споживачів – це є шлях до відновлення довіри до банків.

Це складно. До функціонування fintech набагато менше вимог, тоді як до банків запроваджені дуже великі штрафи. Можна говорити, що в якійсь мірі "перетиснули", тому банки уникають ризикованих операцій і впроваджують такі обмеження. Мені, як споживачу, це зрозуміло.

Чи взяти контроль над операціями з "ПЕПами", political exposed persons, - це всі урядовці, або дипломати, або кандидати в президенти...

Або депутати, або прокурори.

Уявляєте собі кількість папірців? Це ж не банки придумали, це ті ж депутати прийняли закони. Але чому вони їх прийняли? Тому що ми підписали партнерство з Європейським Союзом щодо впровадження регламентів ЄС, і там те саме. Чи можна було це не робити? Давайте я вас запитаю: може, не треба?

Ми можемо виконувати, просто нам це не зручно. Або депутати, або прокурори.

Проблема - не така складна, як ви озвучуєте. Можливо, ми неефективно робимо впровадження. Тож давайте попрацюємо над впровадженням, ніж будемо від цього відмовлятися. Бо є багато причин не робити реформи.

Десь я читав, що ефективність менеджера на пострадянському просторі складає 25% від ефективності американського менеджера.

Коли я потрапив в групу Raiffeisen, зіткнувся з тим, що кількість поштових повідомлень – 100 в день. Всі мої колеги американські, австрійські до кінця дня обов'язково відповідають на них. Запитайте Лавренчука, на скільки листів він з його традиціями і уміннями (бо я думав, що ефективний менеджер) відповідав… Я до цих пір на всі не встигаю відповісти, чесно вам скажу. Дещо залишається на вихідні. Я над цим і сміюся, і плачу, тому що я собі думав, що я класний.

В організації багатьох речей нам треба скоріше додавати. А якщо ми будемо завдання збавляти, тому що на нас бюрократія тисне, то треба розписатися, що просто це не наш світ. Може, в якийсь період буде складно, навіть дуже складно, але коли є той fun, як я казав, і добрі наміри, то ця складність не виглядає безнадійно-драматичною. Тому я - за збільшення кількості реформ і завдань.

І ще я думаю, що в менеджменті має бути zero tolerance до невдах, особливо на державному рівні. Якщо хто не справляється, треба подякувати, міняти і рухатися далі.

Дивіться, якщо інфляція наприклад 10%, я вам дав гроші 100 одиниць, ви мені вернули через рік 100 одиниць, я отримав тільки 90 в реальності. Тобто мені треба покрити інфляцію.

Інфляція у нас висока, тому що не платять податки.

Бюджету не вистачає грошей, друзі мої. Нічого, що я так звузив?

Так. Коли в бюджеті немає грошей. А їх немає, тому що мало податків. А податки не платять, тому що нам здається, що вони високі. Це неправильно. Це не тільки питання порядності, це рівень життя в країні.

"Что делать?" – написано. Це програма, яку в 2015 році, здається, підписали і уряд, і Національний банк, і яка називається Меморандум з Міжнародним валютним фондом. Її писали висококваліфіковані фахівці, які до того ж з розумними людьми радилися. Треба робити те, що сьогодні впроваджується, тільки краще, швидше, можливо більш вимогливо, але не дебатувати.

Конкурентне середовище змінилося сильно. Державні банки, які сьогодні займають 60%+ по тих чи інших параметрах, стають сильнішими гравцями у всіх відношеннях: і в професійному, і в обсягах, і в технологічному...

Є закон про спостережні ради [в держбанках - Ред.). Методологія їх формування говорить про залучення ще більшої експертизи, включаючи міжнародну. Є перемовини про вхід в капітал держбанків Європейського банку реконструкції та розвитку, IFC і інших міжнародних фінансових організацій. Уявіть собі такий інститут, як Citibank або Raiffaisen, але в особі Ощадбанку, Укргазбанку, або Привату. Я в цьому вбачаю дуже серйозне поглиблення конкуренції.

Від того, що банків було 180, а тепер 80, конкуренції менше не стає. З тими змінами, що я назвав, вона буде навіть більш жорстка, ніж була.

Наша економіка - дуже маленька. Гравців ще дуже багато, щоб заходити і створювати свої частки на ринку.

У нас конкуренція за якийсь пивзавод, який змінює банки раз на півроку. Нових клієнтів мало з'являється. Навіть, якщо буде зростання економіки на 7%, дай Боже, у нас сьогодні $100 млрд економіка, а буде 107. Це не 700 мільярдів, не трильйон, щоб зайшли глобальні банки.

А якщо зайде невеличкий банк, то з нашими гравцями не так легко конкурувати, тому що вони добре озброєні. Це і досвід трьох криз фінансових, і наявність останні роки міжнародного менеджменту, і роль МВФ.

Я також читав, що біткоін поховає долар, гривню і інші фіатні валюти. Я не кажу, що криптовалюта, - це погано, але інтелектуальні традиції, які закладені у традиційний фінансовий сектор, мають свою цінність.

Ми не можемо нехтувати викликами Google чи Amazon, це справжні великі гравці в своїх сегментах. Але поки що я не думаю, що з'являться fintech-компанії в житловій іпотеці або у фінансуванні "Антонова".

Ми не маємо в своїх планах саме судову перспективу.

Додам два коментаря, цікавих, як на мене. Дійсно, ми сформували резерви на весь портфель одразу, як виникла агресія і території стали під окупацією. Але формування резервів, ще не означає списані кредити і остаточно сформовані збитки. Багато з позичальників, що постраждали від війни, мають бізнес не тільки в Донецьку, Луганську, але й в інших областях. Вони продовжували контактувати з нами і, на відміну від кризи 2008-2009 років, коли, наприклад, тільки по Одесі, де не було війни, наш банк втратив більше 2 млрд грн, по Донецьку і Луганську багато кредитів були врегульовані. Поведінка клієнтури, яка мігрувала з Луганська, Донецька, і відтворила бізнес в Києві, у Львові, або в інших місцях заслуговує на те, щоб не одну книжки написати.

Ми, українці, є очевидно ін'єктовані, чи як це називається, війною. Емоційно кожен із нас знає ціну питання. Треба віддати належне колегам в російському банку: серед них є напевно ті, хто розділяє політику Росії, і ті, хто не розділяє, але в наших відносинах домінує порядність, людяність і розуміння цієї катастрофи.

Я був би міністром економіки, якби знав відповідь на це запитання. Наприклад, ми багато фінансуємо аграрний бізнес. Після того, як ринок Росії був закритий, 18 місяців пішло на відновлення ринків. Були відкриті ринки Північної Африки, арабських країн, були якісь маленькі квоти в Європі, всі були заповнені за півтора місяці. Відкрили ринки Латинської Америки. Очевидно, що ця втрата могла бути заміщена, потрібен був лише час.

Для якихось галузей це може бути три-п'ять років. Очевидно, що там, де можна швидко, і там, де треба швидко, війна не є предметом обговорення. Але там, де є безальтернативні речі, як менеджер я припускаю, що треба наступити на мозоль.

Саме так. Де ви взяли це слово гарне? Колись хорвати мені казали: "У вас все буде добре. У нас теж була агресія. 10 років пройде і все відновиться". Вектор вірний, робимо правильно. Є план, десь вдається, десь не вдається. Ми будемо там, де треба і в хорошій якості. Але потрібне стратегічне терпіння.

Одного разу, коли я був заступником голови Ощадбанку, мене покликали на УТ1 в прямий ефір. Я побачив себе в запису, і це був такий сором. Оце "бе-ме" - просто жах.

Аргумент другий - рок-н-рол. Українською він просто шикарний. Можна Славу Вакарчука згадати, чи Скрипку, чи Братів Гадюкіних легендарних. Я трошки музицирую і мені очевидно, що рок-н-рол українською і російською – це просто два різних жанри.

А ще я як раз почав вчити англійську, і вирішив, що я, на той час російськомовний, краще навчуся стрибати з мови в мову, якщо перейду в побуті на українську.

Як людина організована, я вирішив скрізь спілкуватися українською мовою, особливо вдома. Я сім'ї своїй, дружині і доньці, сказав: я говорю українською, мені це треба. Бажано, щоб і ви зі мною. З часом я привчився це правило не порушувати.

Я всім колегам кажу, що це такий fun і розвага говорити українською в ресторанах чи на базарах. Ти завжди отримуєш кращу ковбасу в магазині, в ресторанах думають, що ти з Канади. Це fun великий, і я тішуся тим.

Думаю, що так. Бо це кожен день і це така щирість.

Прямо зараз? Я купив собаку. Він мене чекає біля воріт, коли я приїжджаю. І кожен день, десь ближче до 5 вечора, я починаю про це мріяти. Ніколи не знав, що собака може мати таку любов беззастережну, або я до неї. Я ще не знаю, хто до кого більше.

А якщо серйозно, я вам сказав на початку, що я позитивіст. Я не тільки вірю в майбутнє України, я бачу багато хорошого зараз. Багато зробленого і багато сильних людей.

А мрію я, щоб це відчуття самодостатності і сили у нас стало масовим. Мріється мені, що скоро ми будемо мати оце відчуття комфорту, коли поважаємо один одного і всіх разом. Такого вже багато, але скоро буде ще більше.