Треба рухатися
Славутич на шляху між містом для АЕС та креативним містом
Замість монофункціонального міста-супутника АЕС Славутич прагне стати містом бізнесу, освіти, науки, культури і туризму. 2019 року він посів перше місце в рейтингу інвестиційно привабливих громад України, а 2020-го виграв статус Малої культурної столиці України. Liga.net за підтримки "Українського культурного фонду" розповідає про те, як розвивається наймолодше місто України.
Вісім республік, 14 кварталів
Славутич не схожий на жодне місто у світі, і цьому є два пояснення. По-перше, своєю появою він завдячує найбільшій техногенній катастрофі ХХ століття — аварії на Чорнобильській АЕС. Нове місто для евакуйованих із зони відчуження працівників станції почали будувати наприкінці 1986 року, а у 1988-му люди вже заселялися в нові будинки.
Для назви міста обрали давнє ім’я Дніпра, і вже це було ніби знаком, що Славутич буде не лише промисловим атомоградом, а шукатиме більш екологічну модель існування. Місто лежить на території Чернігівського Полісся, фактично посеред лісу. Жителі порівнюють його з санаторієм, де після мегаполісів відпочиває око і вухо. І згадують, що будівничі міста мали завдання зберегти якнайбільше дерев, їх навіть кутали в тілогрійки, щоб не пошкодити при будівництві. В деяких кварталах ліс підступає до самих будинків, і мої співрозмовники розвертають камеру ноутбука до вікна, щоб показати зелене гілля.

Поблизу міста немає промислових підприємств, немає радянських хімічних чи металургійних гігантів. Це дивує тих, хто опиняється в Славутичі вперше: людям здається, що атомоград має відповідно виглядати. “Щоб зрозуміти, що Славутич — не Чорнобиль, треба сюди один раз приїхати”, — каже мер міста Юрій Фомічев. І саме зовнішній вигляд є ще одним поясненням несхожості Славутича на жодне інше місто.
Проєктували і будували його спеціалісти з Української РСР та ще семи радянських республік, і сьогодні Славутич складається з тринадцяти кварталів різного архітектурного стилю. Наприклад, у єреванському на подвір’ях багатоповерхівок є мангали, а естонці, які приїжджають до міста, дивуються, що котеджі в талліннському кварталі – точно як у естонському селі. Славутич одразу став пам’яткою радянського неомодернізму в архітектурі.

Це дуже компактне місто. На 24 тисяч населення воно має площу майже 21 км², і в будь-яку точку міста можна дійти за 20 хвилин. Громадський транспорт у Славутичі не прижився, а для поїздки в супермаркет люди викликають таксі. Кілька служб пропонують єдиний тариф по місту – 35 – 40 гривень.

Від ролі міста-супутника АЕС Славутичу дісталася багата інфраструктура: п’ять спорткомплексів, два басейни, яхт-клуб, кіноконцертний комплекс, школа мистецтв тощо. Славутичани кажуть, що в місті є практично все, що треба для виховання та розвитку дитини. А компактність міста залишає людям ще один важливий ресурс — вільний час.
Звісно, у Славутичі є не все, що в мегаполісах. Скажімо, немає цілорічної ковзанки. Але якщо в Києві відвести дитину на ковзанку, то навряд чи вийде в цей день зайнятися ще чимось. Тут же все в пішохідній доступності, і діти займаються не менш як у трьох секціях.
Юрій Фомічев, мер Славутича
Життя після атомограду
Звісно, унікальність Славутича має і свій зворотний бік. Збудували його як мономісто, тобто більшість жителів працювали на одному підприємстві — атомній станції. Як і багато інших промислових міст, що втратили своє містоутворювальне підприємство, Славутич рано чи пізно мав постати перед питанням, як жити далі.
Славутич не зачепила криза1990-х. У 1995 році сюди приїздила Патрісія Каас, а в наступні рік-два в місті було близько сорока перших класів, згадує славутичанин Олександр Пантєєв. АЕС припинила роботу 2000 року, і ось тоді жителів накрила хвиля паніки.
Будь-яке місто має три стадії: народження, молодість і старість… Молодість Славутича була до 2000 року, всі ходили на роботу. Коли станцію зупинили, люди плакали, одягали траурні пов’язки. Я теж одягнув. З часом і наше місто стане старим.
Олександр Пантєєв, ліквідатор, житель Славутича з 1989 року
Після закриття станції кілька тисяч людей втратили роботу. Частина з них влаштувалася на нові підприємства. Їх відкрили в рамках створення Спеціальної економічної зони “Славутич”, яка передбачала податкові преференції для бізнесу. Це швейне виробництво, виробництво медичного інструментарію, канцтоварів, електричного та електронного устаткування, виробництво пов'язане з обробленням металу, 5 мережевих супермаркетів, інші підприємства. Частина почала працювати на “Атомремонтсервіс”, створенний у 2000 році ДП НАЕК
"Енергоатом". Зарплата на цих підприємствах не могла зрівнятися з зарплатою на станції, але все ж це були реальні робочі місця і реальні зарплати, і Славутич вижив. Сьогодні трохи більше третини надходжень до бюджету Славутича – від державного спецпідприємства “Чорнобильська АЕС” (займається безпечним виведенням станції з експлуатації), майже третина – від бізнесу.
У другій половині нульових сюди прийшов великий міжнародний проєкт – почалося будівництво нового конфайнменту для четвертого блоку, тобто накриття-арки терміном експлуатації 100 років. Проєкт фінансував Європейський банк реконструкції та розвитку і реалізовував французький консорціум НОВАРКА, а бюджет склав $1.4 мільярдів. Завдяки цьому до Славутича потягнулися нові жителі — добре оплачувані спеціалісти, зокрема й іноземці. 2019 року конфайнмент ввели в експлуатацію, і проєкт завершився, а славутичани знову постали перед питанням, як жити далі. “Новий виклик, боротьба триває”, — каже Арина Старовойтова, керівниця Агентства регіонального розвитку Славутицької міськради.
Міський голова Славутича називає лише дві перепони для розвитку міста. Перша — це загальносвітова урбанізація, рух до мегаполісів. З цим нічого не вдієш, але й тут для Славутича він бачить є добрі новини: “Чернігів оживає — Славутич виграє”.

Друга перешкода — це віддаленість міста й ускладнена логістика. Але й логістика покращується: українська частина траси Е65 з Києва до Чернігова зараз ремонтується, дорогу до Славутича відремонтували 2012 року. І хоч перспективи Інтерсіті до Славутича туманні, лишається ще водний шлях: якщо Дніпро поверне статус європейської судноплавної ріки, каже Фомічев, це відкриє нові перспективи для міста.
Славутич — найпівнічніший річковий порт на Дніпрі, менш як три кілометри до залізниці. Іншого такого поєднання вище Києва по Дніпру немає. Тому є перспективи хабу-терміналу, і тут інвестору цікаво – в першу чергу сільськогосподарському.
Юрій Фомічев, мер Славутича
Нові бізнеси в місті: підтримка підприємців
Адміністрація Славутича розуміє, що місту для розвитку потрібно диверсифікувати економіку, підтримувати бізнеси та працювати над своїм іміджем. “Ми не перенесемо місто ближче до Києва, але себе можемо змінити”, — каже мер. Але багато хто зі славутичан відзначають, що “змінити себе” й почати власну справу не так просто, бо в місті є установка на стабільність. Люди звикли до стабільної роботи на станції із доброю зарплатою.
Крутитися тут не було потреби, більшість жителів були всім необхідним забезпечені. Зараз треба переходити в бізнес, якщо хочеш лишитися в Славутичі.
Наталя Соломатіна, співзасновниця дитячої технічної студії TechStudio
Розміри Славутича дещо спрощують початок власної справи: великих черг у місті немає, всі всіх знають, а тому існує інший рівень довіри, ніж у великому місті. Наштовхуватися на “стіну” в державних установах не доводиться, додає Соломатіна.

На час локдаунів місто надало підприємцям “орендні канікули” на 600 тисяч гривень. Для підприємців проводять нетворкінги і навчання. Звісно, не всі, хто побували на тренінгах, починають свою справу. Але є кілька прикладів: хтось відкрив приватну психологічну практику, хтось – кондитерську.

2020 року в Славутичі провели конкурс бізнес-проєктів для надання безвідсоткових кредитів для нових бізнесів. Один із переможців — автобус для вечірок і святкувань PartySlavBus. Як розповідає власниця цього бізнесу Руслана Шагова, зараз майже всі замовлення — дитячі дні народження у форматі “все по-дорослому”. Автобус виїжджає до Дніпра, в ліс — і працює як мобільний караоке-бар і кафе.
У квітні 2021 року в Славутичі відкрили муніципальний бізнес-парк загальною площею 1500 м² для стартапів і невеликих підприємств. Він розташувався у реконструйованій частині виробничої будівлі і пропонує оренду за 3,77 гривні за м² (тоді як середня по місту — близько 200–250 грн). Крім низької оренди, приваблювати підприємців бізнес-парк може і тим, що оформити всі папери і почати користуватися приміщенням можна швидко, за 72 години. Обов’язкові умови для того, щоб стати резидентом бізнес-парку: реєстрація бізнесу в Славутичі та відкриття нових робочих місць.

На кінець травня бізнес-парк має трьох орендарів: підприємство “Атомремонтсервіс” зайняло офісні приміщення, а два виробничі простори – вироби з гіпсу та шиття одягу. Керівниця Агентства регіонального розвитку Арина Старовойтова розповідає, що хотіли б мати у Славутичі виробництво пива — бо і так люди думають, що в Славутичі варять однойменне пиво.
Цільова аудиторія в Славутичі вузька, але зарплата хороша, 16 – 17 тисяч в середньому. Тож люди вибагливі. В нас є п’ять супермаркетів, де в малому місті таке знайдете?
Арина Старовойтова, керівниця Агентства регіонального розвитку Славутицької міськради
Але в Славутичі не сподіваються лише на постійних жителів міста. Привабити сюди нових людей може туризм, зокрема науковий, а також освіта.
Нові люди в місті: освіта, туризм, фрилансери
Можливість наукового туризму зараз втілена в конференції INUDECO, її тема — зняття з експлуатації об’єктів ядерної енергетики та відновлення довкілля. Щороку вона приймає учасників з різних країн, цього року — з 23-х, щоправда, більшість взяли участь онлайн. Але карантин закінчиться, а розвивати бренд Славутича як міста для наукових подій у цій сфері Славутич зможе й надалі.

Щоб утримати в місті або привабити сюди молодь, Славутичу потрібен університет. У місті немає вишу з денною формою навчання, тільки філія КПІ проводить довузівську підготовку та курси підвищення кваліфікації. Але місто домовилося з Чернігівською політехнікою: якщо наберуть групу з комп’ютерних наук із акцентом на штучний інтелект, нейронні мережі та атомну енергетику, вона почне навчання з вересня 2021 року.
Водночас мер міста бачить більше перспектив для Славутича не в класичній університетській освіті, бо все ж таки молоді люди хочуть жити у більшому місті, а в інтенсивному короткостроковому навчанні. Курси для дорослих по виведенню з експлуатації об’єктів ядерної енергетики тут уже проводять.

А що ж зі звичним туризмом? Не так давно у Славутичі відкрили Туристично-інформаційний центр. “Доки немає Туристично-інформаційного центру, місто не чекає туристів”, — казала Арина Старовойтова, захищаючи проєкт перед депутатами. Найвідоміший туристичний об’єкт розташований за межами міста – це сама станція, до якої 40 хвилин електричкою. І ця електричка – це вже туристична атракція. Та й сам Славутич з його архітектурою теж цікавий об’єкт. Місто може забезпечити два повні дні для туриста, і ось яким чином.
Приїжджаєш до Славутича, ночуєш, сідаєш у робочу електричку і їдеш на АЕС. Там є свої програми, наприклад, можна потрапити під арку в захисному костюмі. Після цього в нас постійна “ніч у музеї”: турист відвідує Музей аварії і розвитку міста. Другий день — архітектурна екскурсія Славутичем, пішохідна або на велосипеді. На третій день можна поїхати до Чернігова або історичного міста Любеч.
Арина Старовойтова, керівниця Агентства регіонального розвитку Славутицької міськради
Інтенсивного туристичного потоку до Славутича немає, не в останню чергу через пандемію. Але навіть протягом 2020 року тут були групи. Для прикладу, до Славутича регулярно їдуть учасники семінарів з трансцендентальної медитації: “Вони мені казали: якщо хочеш, ми Лінча привеземо”, — згадує Старовойтова розмову про кінорежисера Девіда Лінча. Невдовзі після нашого інтерв’ю Туристично-інформаційний центр чекає на приїзд сорока байкерів.

Крім того, на час карантину до Славутича переїжджали ті, хто працює віддалено, зокрема, кілька IT-команд: винайняли котеджі, і навіть розглядали Славутич як постійну локацію. Син Юрія Фомічева працює в Києві в ІТ індустрії, але коли приїхав додому під час карантину, сказав, що колись обов’язково повернеться сюди з власним проєктом. Люди цінують Славутич за його ритм, де можна сповільнитися й відпочити від стресу великого міста.
“Культура замість промисловості” — це звучить як фантазія, проте в усьому світі постіндустріальні міста намагаються по-різному заробляти на культурі. В цьому напрямку рухається і Славутич, тільки в цій формулі не “замість”, а “плюс”.
Нові люди в місті: культурні події
2014 року у Славутичі вперше відбувся міжнародний фестиваль кіно та урбаністики “86” і відтоді проходив щовесни до 2018 року. На “86” приїздили світові кінорежисери та урбаністи, публіка з Києва та інших великих міст — цей фестиваль допоміг Славутичу усвідомити роль великих і малих культурних подій для міста. За час існування “86” тут відкрилися хостели, ресторан, кафе.
Коли вперше приїхав фестиваль “86”, нашим підприємцям казали: треба поставити каву, будуть гості. Але підприємці не схотіли, і кав’ярня приїздила аж зі Львова. Але на другий і третій рік вони вже побачили, що треба рухатися, адже приїздять кілька тисяч людей.
Юрій Фомічев, мер Славутича
Відтоді в місті відбулися кілька міжнародних архітектурних шкіл та семінарів, наприклад, урбаністичний воркшоп Львівської політехніки та Віденського технічного університету. Такі події, хоч і охоплюють малу аудиторію, багато значать для іміджу міста в Україні та за кордоном. “Ці міні проєкти ще не відкривають нові бізнеси, але показують, що міська влада відкрита”, — каже Арина Старовойтова і наводить приклад діджей-сету в каналізаційному люку.
Сьогодні Славутич використовує ті можливості, які є в Україні для розвитку креативного сектору міста. 2019 року він отримав грант від програми Уряду та Мінкульту “Малі міста великі враження” на проведення артрезиденції (а другу резиденцію 2020 року провели вже власними силами). А минулого року переміг у конкурсі на Малу культурну столицю (великою став Маріуполь). Бюджет цього проєкту — більше 14 мільйонів гривень, з яких третину має покрити місто, а решту — Український культурний фонд.
У 2021 в Малій культурній столиці, місті Славутич, відбудеться чотири ключові події, що об'єднають креативний, інтелектуальний, творчий потенціал:
1
SESAM 2021 POLIKLINIKA
Фестиваль для архітекторів. У серпні відбудеться міжнародний семінар студентів-архітекторів від Європейської Архітектурної Студентської Асамблеї, які житимуть в будівлі колишньої поліклініки досліджутимуть тему охорони здоров'я та його зв'язку з архітектурою.
2
OPEN FORMAT ART RESIDENCE
Арт-резиденція семантичного сюрреалізму для митців, проходитиме в open format в три етапи та складатиметься з серії виставок семантичного сюрреалізму, трьох окремих підпроєктів та науково-практичної конференції. Готуються події: "Тривимірне мистецтво у VR", проєкт "Фото-Графіка" та "Медіа Арт".
3
ЗОЛОТА ОСІНЬ СЛАВУТИЧА
Фестиваль для майбутніх медійників. Найвідоміший, найулюбленіший міжнародний молодіжний фестиваль демократії, телебачення, преси та творчості для майбутніх медійників. Фестиваль буде проводитись вже у 28 раз!
4
GOLDenFEST
Щорічний культурно-мистецький захід для людей "золотого віку". В програмі — дискусійні зустрічі у форматі "живої" бібліотеки "Вік щастя", майстер-класи з живопису, йоги, кулінарії, вечірки та кіноперегляди, спортивні змагання та конкурси виконавської майстерності зі співу, танцю, живопису та інших мистецтв.
Отже, Слачутич творитиме! Та продовжить закріплювати за собою імідж відкритого міста, сповненого креативных подій, відкритого для туристів з України та всього світу.
Автор: Світала Ославська
Фото: надані міською радою міста Славутич; фото Григорія Веприка та Ігоря Лишиленко  
Верстка і дизайн: Дмитро Кругліков, Юлія Виноградська


Дата публікації: 05.06.2021 р.

© 2021 Усі права захищені.
Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ