Історії
Гроші на пам’ять. Як будівництво меморіалу в Бабиному Яру перетворилося на проблему національного масштабу
Авторка: Любов Величко
Історії
Гроші на пам’ять. Як будівництво меморіалу в Бабиному Яру перетворилося на проблему національного масштабу
Авторка: Любов Величко
Фото: Сергій Долженко/EPA
“Вони всі брешуть! Все – до єдиного слова!" – повторює сивочолий чоловік, який сидить за столом власного кабінету в Києво-Могилянської академії в оточенні книжок, грамот та картин. 74-річний дисидент і громадський діяч Йосиф Зісельс дуже емоційно реагує на аргументи тих, хто не погоджується з його баченням меморіалізації пам’яті жертв Бабиного Яру.
У висловлюваннях Зісельса факти змішуються з емоціями: "Вони брешуть, а я... В мене в Україні і за кордоном дуже великий авторитет. Невже ви можете поставити в один ряд моє слово проти їхнього слова?!”
У висловлюваннях Зісельса факти змішуються з емоціями: "Вони брешуть, а я... В мене в Україні і за кордоном дуже великий авторитет. Невже ви можете поставити в один ряд моє слово проти їхнього слова?!”
Йосиф Зісельс в своєму робочому кабінеті. Фото: Главком
Я прийшла до Зісельса в надії краще розібратися – чому для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру за 30 років в Україні не з'явилося ні музею, ні виставкового комплексу, ні інформаційного центру. Слухаючи палкі промови дисидента, всього за кілька хвилин після початку інтерв’ю я наче поринаю у транс. Мене охоплює гнітюче відчуття, що я – школярка, яка не зробила домашнього завдання і тепер вислуховує настанови сувороговчителя.
Але урок з історії вивчено. Під час німецької окупації у Бабиному Яру розстрілювали представників мирного населення Києва, військовополонених, радянських активістів, підпільників, членів ОУН та й взагалі всіх, хто не подобався окупаційній владі. Людей вбивали і за етнічною ознакою: євреїв – за те, що вони євреї, ромів – за те, що вони роми.
Центральною подією в історії Бабиного Яру стало масове знищення єврейського населення міста: 29-30 вересня 1941 року тут розстріляли майже 34 000 євреїв. Ця кількість не включає дітей віком до трьох років – їх просто не вносили до списків. Щоб зекономити набої, немовлят забивали до смерті або просто закопували живцем.
Восени 2021-го в Україні відбудуться жалобні заходи з нагоди 80-ї річниці трагедії в Бабиному Яру. Над увічненням пам’яті загиблих працює кілька громадських організацій зі схожими назвами. До цієї дати планується завершити перший етап великого меморіального комплексу вартістю $100 млн. Але є ризик, що жодного комплексу знов не буде. Чому?
Це питання просто неможливо не поставити Зісельсу. Справа в тому, що заостанні роки було щонайменше три великих спроби створення меморіального центру. І щоразу вони закінчувалися конфліктом. І щоразу – за участі Йосифа Зісельса.
Але урок з історії вивчено. Під час німецької окупації у Бабиному Яру розстрілювали представників мирного населення Києва, військовополонених, радянських активістів, підпільників, членів ОУН та й взагалі всіх, хто не подобався окупаційній владі. Людей вбивали і за етнічною ознакою: євреїв – за те, що вони євреї, ромів – за те, що вони роми.
Центральною подією в історії Бабиного Яру стало масове знищення єврейського населення міста: 29-30 вересня 1941 року тут розстріляли майже 34 000 євреїв. Ця кількість не включає дітей віком до трьох років – їх просто не вносили до списків. Щоб зекономити набої, немовлят забивали до смерті або просто закопували живцем.
Восени 2021-го в Україні відбудуться жалобні заходи з нагоди 80-ї річниці трагедії в Бабиному Яру. Над увічненням пам’яті загиблих працює кілька громадських організацій зі схожими назвами. До цієї дати планується завершити перший етап великого меморіального комплексу вартістю $100 млн. Але є ризик, що жодного комплексу знов не буде. Чому?
Це питання просто неможливо не поставити Зісельсу. Справа в тому, що заостанні роки було щонайменше три великих спроби створення меморіального центру. І щоразу вони закінчувалися конфліктом. І щоразу – за участі Йосифа Зісельса.
Спроба перша. Американський проєкт
Щоб перетворити місце смерті на єврейський центр відродженої нації в 2001 році міжнародна єврейська благодійна організація Joint (American Jewish Joint Distribution Committee) вирішила вкласти $10 млн у будівництво общинно-культурного комплексу “Спадщина”. На той час для Києва це була чимала інвестиція.
Автори проєкту мали на меті “увічнити пам’ять киян, загиблих у Бабиному Яру і створити наукову базу з історії Голокосту та історії єврейського народу в контексті української культури”. Благодійники планували відновити тут общинне життя в усіх його проявах: побудувати приміщення для общинної роботи, концертний зал, театр, кафе.
Пам’ятну стелу на місці майбутнього будівництва встановили у 60-у річницю трагедії в 2001 році. Подія набула всеукраїнського значення – в ній взяли участь президент Леонід Кучма та мер Києва Олександр Омельченко.
Автори проєкту мали на меті “увічнити пам’ять киян, загиблих у Бабиному Яру і створити наукову базу з історії Голокосту та історії єврейського народу в контексті української культури”. Благодійники планували відновити тут общинне життя в усіх його проявах: побудувати приміщення для общинної роботи, концертний зал, театр, кафе.
Пам’ятну стелу на місці майбутнього будівництва встановили у 60-у річницю трагедії в 2001 році. Подія набула всеукраїнського значення – в ній взяли участь президент Леонід Кучма та мер Києва Олександр Омельченко.
Пам’ятна стела, закладена в 2001 році американською організацією Joint, так і не перетворилася на общинний центр. Фото: Бабель
Президент України Леонід Кучма на церемоніїї, присвяченій 60-річчю массових розстрілів євреїв у вересні 1941 р. у Бабиному Яру, 30 вересня 2001 р. Фото: Сергій Супінський/EPA
Президент України Леонід Кучма на церемоніїї, присвяченій 60-річчю массових розстрілів євреїв у вересні 1941 р. у Бабиному Яру, 30 вересня 2001 р. Пам’ятна стела, закладена того року американською організацією Joint, так і не перетворилася на общинний центр. Фото: Сергій Супінський/EPA
Директор відділу ЗМІ та комунікації Joint Майкл Геллер пояснює: “Ми працювали у всьому колишньому Радянському Союзі, допомагаючи бідним євреям та розбудовуючи общинне життя більше трьох десятиліть. Єврейський громадський центр з меморіалом жертвам Бабиного Яру мав стати частиною мережі єврейських осередків у великих містах колишнього Радянського Союзу”.
Цю американську організацію в Україні добре знали. Наприклад, у 90-х Joint виділяв гранти для Асоціації єврейських громадських організацій та общин України (ВААД) та Чернівецького єврейського громадсько-культурного фонду, – керівником яких був і залишається Йосиф Зісельс.
Незважаючи на це, левова частка критики на адресу проєкту пролунала саме від Зісельса. А також від керівника Українського центру з вивчення історії Голокосту Анатолія Подольського та історика Віталія Нахмановича. Зокрема, Нахманович почав публікувати критичні статті в газеті “Євреї Євразії”, в якій був головним редактором.
У 2003 році Нахманович організував Громадський комітет “Бабин Яр”, до якого увійшло 18 осіб – історики, правозахисники та колишні політвʼязні. Ці люди об'єдналися, щоб разом домогтися створення державного заповідника, побудови музею Бабиного Яру та національного меморіалу пам’яті жертв Голокосту, фашизму та тоталітаризму.
Водночас проєкт Joint активісти охрестили “божевільною ідеєю, яка народилася в мізках американських “благодійників”та виступили категорично проти його реалізації. Аргументи: проєкт не був державним, а будівництво начебто планувалося на місцях розстрілів.
“Ми виступили проти з декількох причин, – коментує Йосиф Зісельс. – По-перше, Україна заслуговує суб’єктності і сама повинна робити всі визначні проєкти. Свій український погляд на історію вже 30 років виробляється українськими істориками. По-друге, вони хотіли побудувати центр "Спадщина" на місці розстрілів. Це категорично заборонено єврейською традицією”.
У розмові з LIGA.net один із керівників оргкомітету проєкту Joint, який попросив не називати його ім'я через сенситивність теми, згадує, що критика активістів Громадського комітету “Бабин Яр” лунала дуже гучно, але по суті будувалася на брехні. Він запевняє, що ніякого будівництва на кістках не планувалося: “Ми зібрали засідання ради єврейських організацій – там були представники 10-12 організацій. Усі дуже хотіли побудувати меморіальний комплекс. Для реалізації цього проєкту провели міжнародний конкурс, данський проєкт тоді виграв. Дивні виступи проти реалізації цього проєкту аргументувалися тим, що на місці майбутнього комплексу начебто були захоронення і там не можна будувати общинно-освітній центр. А насправді місце під комплекс знаходилося через дорогу від місця розстрілів! Ми зробили шурфування – і отримали висновок: захоронення на місці запланованого меморіалу не було”.
Цю американську організацію в Україні добре знали. Наприклад, у 90-х Joint виділяв гранти для Асоціації єврейських громадських організацій та общин України (ВААД) та Чернівецького єврейського громадсько-культурного фонду, – керівником яких був і залишається Йосиф Зісельс.
Незважаючи на це, левова частка критики на адресу проєкту пролунала саме від Зісельса. А також від керівника Українського центру з вивчення історії Голокосту Анатолія Подольського та історика Віталія Нахмановича. Зокрема, Нахманович почав публікувати критичні статті в газеті “Євреї Євразії”, в якій був головним редактором.
У 2003 році Нахманович організував Громадський комітет “Бабин Яр”, до якого увійшло 18 осіб – історики, правозахисники та колишні політвʼязні. Ці люди об'єдналися, щоб разом домогтися створення державного заповідника, побудови музею Бабиного Яру та національного меморіалу пам’яті жертв Голокосту, фашизму та тоталітаризму.
Водночас проєкт Joint активісти охрестили “божевільною ідеєю, яка народилася в мізках американських “благодійників”та виступили категорично проти його реалізації. Аргументи: проєкт не був державним, а будівництво начебто планувалося на місцях розстрілів.
“Ми виступили проти з декількох причин, – коментує Йосиф Зісельс. – По-перше, Україна заслуговує суб’єктності і сама повинна робити всі визначні проєкти. Свій український погляд на історію вже 30 років виробляється українськими істориками. По-друге, вони хотіли побудувати центр "Спадщина" на місці розстрілів. Це категорично заборонено єврейською традицією”.
У розмові з LIGA.net один із керівників оргкомітету проєкту Joint, який попросив не називати його ім'я через сенситивність теми, згадує, що критика активістів Громадського комітету “Бабин Яр” лунала дуже гучно, але по суті будувалася на брехні. Він запевняє, що ніякого будівництва на кістках не планувалося: “Ми зібрали засідання ради єврейських організацій – там були представники 10-12 організацій. Усі дуже хотіли побудувати меморіальний комплекс. Для реалізації цього проєкту провели міжнародний конкурс, данський проєкт тоді виграв. Дивні виступи проти реалізації цього проєкту аргументувалися тим, що на місці майбутнього комплексу начебто були захоронення і там не можна будувати общинно-освітній центр. А насправді місце під комплекс знаходилося через дорогу від місця розстрілів! Ми зробили шурфування – і отримали висновок: захоронення на місці запланованого меморіалу не було”.
Бабин Яр: Історична ретроспектива
Історичні місця розташування кладовищ та розстрілів у Бабиному Яру.
Не бажаючи бути частиною скандалу, Joint відкликав проєкт. Обурені таким поворотом подій члени єврейських організацій оголосили Йосифу Зісельсу вищу міру засудження в єврейській громаді – “херем”. На що Зісельс відповів просто: “Мені начхати!”
Все ж, після довгих бурхливих обговорень у 2007 році, державний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" створили. Але державна концепція комплексної меморіалізації остаточно не затверджена і досі. Аж у 2019 році робоча група при Інституті історії України представила першу версію документу. Ще через два роки концепцію оновили, і зараз вона знову проходить етап громадського обговорення.
Все ж, після довгих бурхливих обговорень у 2007 році, державний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" створили. Але державна концепція комплексної меморіалізації остаточно не затверджена і досі. Аж у 2019 році робоча група при Інституті історії України представила першу версію документу. Ще через два роки концепцію оновили, і зараз вона знову проходить етап громадського обговорення.
Більшість пам’ятників в Бабиному Яру – це приватна або громадська ініціатива. Наприклад, пам'ятник підпільниці Тані Маркус (на фото – ліворуч) відкрили за ініціативи Єврейської конфедерації України та фонду Пам'ять Бабиного Яру. А монумент ”Ромська кибитка” з’явився силами Київського міського товариства історії та культури ромського народу ”Романіпе”. Фото: Ігор Туж
Спроба друга. Проєкт Коломойського
Чергова спроба створити меморіальний комплекс відбулася у 2011 році. Проєкт вартістю $50 млн просувала благодійна організація “Фонд пам’яті "Бабин Яр" під керівництвом глави “Європейського єврейського союзу” Ігоря Коломойського. Але розпочалося все трохи раніше. І без Коломойського.
Увагу одного з ініціаторів привернула занедбана будівля на території парку. Оскільки ця споруда вже існувала, логічно було б зробити саме її відправним пунктом майбутнього комплексу.
Рабин та президент Об'єднання іудейських релігійних організацій України Яков Дов Блайх пам’ятає, як саме народилася ця ініціатива. “До мене в синагогу прийшла людина з ідеєю на території парку біля метро Дорогожичі приватизувати триповерхову недобудову, яка стояла тут нікому не потрібна з 60-х років, – розповідає він. – Ця людина зі мною радилася: кому може бути цікаво приватизувати цю будівлю. І я познайомив свого гостя із Олександром Лойфенфельдом (на той час – член Опікунської ради Єврейської релігійної громади міста Києва та області. – Ред.), який згодом дійсно приватизував цю будівлю і взяв собі в партнери Вадима Рабіновича”.
У 2009 році для побудови меморіального комплексу “Фонд пам’яті “Бабин Яр” орендував у міста дві земельні ділянки загальною площею 7,8 гектарів. А наступного року Рабінович запропонував відомим євреям-бізнесменам Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову профінансувати проєкт, і ті погодились.
Вадим Рабінович тоді розповідав подробиці та ділився планами: “Проєкт затверджено в рамках міжнародного конкурсу: близько двох гектарів буде покрито величезним талесом (талес – молитовна хустка в іудаїзмі. – Ред.), а всередині нього буде музей. Поруч на чотирьох гектарах ми плануємо висадити 32 000 дерев, на кожному буде табличка з ім'ям людини, розстріляної у Бабиному Яру. На сьогодні точно встановлено імена саме такої кількості розстріляних в цьому місці. У центрі стоятиме величезне меморіальне дерево в пам'ять тих тисяч і тисяч людей, імена яких поки встановити не вдалося”.
Увагу одного з ініціаторів привернула занедбана будівля на території парку. Оскільки ця споруда вже існувала, логічно було б зробити саме її відправним пунктом майбутнього комплексу.
Рабин та президент Об'єднання іудейських релігійних організацій України Яков Дов Блайх пам’ятає, як саме народилася ця ініціатива. “До мене в синагогу прийшла людина з ідеєю на території парку біля метро Дорогожичі приватизувати триповерхову недобудову, яка стояла тут нікому не потрібна з 60-х років, – розповідає він. – Ця людина зі мною радилася: кому може бути цікаво приватизувати цю будівлю. І я познайомив свого гостя із Олександром Лойфенфельдом (на той час – член Опікунської ради Єврейської релігійної громади міста Києва та області. – Ред.), який згодом дійсно приватизував цю будівлю і взяв собі в партнери Вадима Рабіновича”.
У 2009 році для побудови меморіального комплексу “Фонд пам’яті “Бабин Яр” орендував у міста дві земельні ділянки загальною площею 7,8 гектарів. А наступного року Рабінович запропонував відомим євреям-бізнесменам Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову профінансувати проєкт, і ті погодились.
Вадим Рабінович тоді розповідав подробиці та ділився планами: “Проєкт затверджено в рамках міжнародного конкурсу: близько двох гектарів буде покрито величезним талесом (талес – молитовна хустка в іудаїзмі. – Ред.), а всередині нього буде музей. Поруч на чотирьох гектарах ми плануємо висадити 32 000 дерев, на кожному буде табличка з ім'ям людини, розстріляної у Бабиному Яру. На сьогодні точно встановлено імена саме такої кількості розстріляних в цьому місці. У центрі стоятиме величезне меморіальне дерево в пам'ять тих тисяч і тисяч людей, імена яких поки встановити не вдалося”.
Церемонія закладення першого каменю майбутнього меморіалу. Фото: Mignews
3 жовтня 2011 року відбулася церемонія закладання першого каменя. Як і в історії із Joint, на відкриття прийшов тодішній президент України Віктор Янукович та лідери найбільших єврейських організацій світу.
Віктор Янукович (у центрі), колишній прем'єр-міністр Микола Азаров (ліворуч) та ексспікер парламенту Володимир Литвин (праворуч) беруть участь під час церемонії біля пам'ятника жертвам нацистської різанини в Бабиному Яру, 03 жовтня 2011 р. Фото: Сергій Долженко/ЕРА
А потім на сцену вийшли громадські діячі разом з Йосифом Зісельсом. Громадський комітет “Бабин Яр” (не плутати з Фондом пам’яті "Бабин Яр") намагався заблокувати і цей проєкт. Мовляв, на ділянках, які взяв в оренду фонд, до 1937 року діяло Лукʼянівське єврейське кладовище.
Йосиф Зісельс пояснив позицію активістів вже відомими аргументами і натякнув на не бездоганну репутацію ініціаторів: “Іудаїзм забороняє будувати будь-що на кістках. Найбільший фахівець у цій сфері постановив, що власне на території Бабиного Яру не можна рити котловани або зводити великі обʼєкти, – каже Зісельс. – Я вважаю, що такі речі треба робити з чистими руками. Якщо різні негідники наближаються до цього проєкту, я мушу про це сказати”.
Краєзнавець, дослідник Києва Михайло Кальницький витратив багато часу на вивчення історичних карт, свідчень та документів про місця розстрілів та поховань у Бабиному Яру. Він зауважує, що навіть якщо на історичній мапі вказані межі кладовища, то це не означає, що вся територія на 100% використовувалась під захоронення.
Кальницький пояснює: “Замість того, щоб транслювати емоційні судження, достатньо визначити межі місць поховань. Історичні плани і археологія спростовують, що там, де планувалися будівельні роботи, були поховання”.
Радикально налаштованих активістів такі доводи не переконали – інформаційні атаки тривали довгий час – Коломойський здався і відмовився від цього проєкту.
Йосиф Зісельс пояснив позицію активістів вже відомими аргументами і натякнув на не бездоганну репутацію ініціаторів: “Іудаїзм забороняє будувати будь-що на кістках. Найбільший фахівець у цій сфері постановив, що власне на території Бабиного Яру не можна рити котловани або зводити великі обʼєкти, – каже Зісельс. – Я вважаю, що такі речі треба робити з чистими руками. Якщо різні негідники наближаються до цього проєкту, я мушу про це сказати”.
Краєзнавець, дослідник Києва Михайло Кальницький витратив багато часу на вивчення історичних карт, свідчень та документів про місця розстрілів та поховань у Бабиному Яру. Він зауважує, що навіть якщо на історичній мапі вказані межі кладовища, то це не означає, що вся територія на 100% використовувалась під захоронення.
Кальницький пояснює: “Замість того, щоб транслювати емоційні судження, достатньо визначити межі місць поховань. Історичні плани і археологія спростовують, що там, де планувалися будівельні роботи, були поховання”.
Радикально налаштованих активістів такі доводи не переконали – інформаційні атаки тривали довгий час – Коломойський здався і відмовився від цього проєкту.
Камінь – єдине, що залишилося від проєкту Ігоря Коломойського в Бабиному Яру. Фото: Kby.kiev.ua
У 2012 році Коломойський разом із бізнес-партнером Геннадієм Боголюбовим відкрили у Дніпропетровську найбільший у світі єврейський комплекс "Менора". Там само з’явився Музей пам'яті єврейського народу та Голокосту в Україні площею 2000 квадратних метрів.
Єврейський центр “Менора” у Дніпрі. Фото: dnipro.libr.dp.ua
Спроба третя. "Російський" проєкт
Чергова ідея створити меморіальний комплекс в Бабиному Яру з’явилася у 2016 році. Це наймасштабніший проєкт, загальний кошторис якого складає приблизно $100 млн.
На території Яру мають побудувати не лише музеї та інсталяції, присвячені подіям часів німецької окупації, а й Музей історії місця та Музей Куренівської трагедії. Також тут повинні з’явитися простір для молитви, освітній та науковий центр, майданчик для дискусій, бібліотека та архів, освітньо-ігровий простір для дітей та Центр реабілітації наслідків психологічної травми.
Задля реалізації проєкту створено Фонд і Міжнародний Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр” (BYHMC). Почалося з того, що доволі не публічний російсько-український бізнесмен Павло Фукс за $2,7 млн придбав ділянки Яру, що належали попередньому "монументалісту" Вадиму Рабіновичу.
Далі до проєкту долучилися інші представники великого бізнесу, головним чином, з України та Росії. Це важливий момент, оскільки проєкт постійно критикують за те, що він створюється на "російські гроші".
Внесемо ясність. Станом на сьогодні 50% проєкту повинні профінансувати громадяни України: відомий колишній боксер, а зараз бізнесмен Володимир Кличко, бізнесмен Віктор Пінчук та вже згаданий Павло Фукс (з 2014 року оформив українське громадянство. У червні 2021-го РНБО запровадила проти нього персональні санкції, після чого він вийшов зі складу наглядової ради проєкту). 49% припадає на підприємців з подвійним громадянством Росії та Ізраїлю, яких дійсно можна назвати російськими олігархами – Михайла Фрідмана та Германа Хана. Вони мають українське коріння: Михайло Фрідман – народився у Львові, Герман Хан – у Києві. Ще 1%, тобто $1 млн, вніс громадянин США, президент Світового єврейського конгресу Рональд Лаудер.
На території Яру мають побудувати не лише музеї та інсталяції, присвячені подіям часів німецької окупації, а й Музей історії місця та Музей Куренівської трагедії. Також тут повинні з’явитися простір для молитви, освітній та науковий центр, майданчик для дискусій, бібліотека та архів, освітньо-ігровий простір для дітей та Центр реабілітації наслідків психологічної травми.
Задля реалізації проєкту створено Фонд і Міжнародний Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр” (BYHMC). Почалося з того, що доволі не публічний російсько-український бізнесмен Павло Фукс за $2,7 млн придбав ділянки Яру, що належали попередньому "монументалісту" Вадиму Рабіновичу.
Далі до проєкту долучилися інші представники великого бізнесу, головним чином, з України та Росії. Це важливий момент, оскільки проєкт постійно критикують за те, що він створюється на "російські гроші".
Внесемо ясність. Станом на сьогодні 50% проєкту повинні профінансувати громадяни України: відомий колишній боксер, а зараз бізнесмен Володимир Кличко, бізнесмен Віктор Пінчук та вже згаданий Павло Фукс (з 2014 року оформив українське громадянство. У червні 2021-го РНБО запровадила проти нього персональні санкції, після чого він вийшов зі складу наглядової ради проєкту). 49% припадає на підприємців з подвійним громадянством Росії та Ізраїлю, яких дійсно можна назвати російськими олігархами – Михайла Фрідмана та Германа Хана. Вони мають українське коріння: Михайло Фрідман – народився у Львові, Герман Хан – у Києві. Ще 1%, тобто $1 млн, вніс громадянин США, президент Світового єврейського конгресу Рональд Лаудер.
Спонсори меморіального центру Голокосту "Бабин Яр"
Спонсори проєкту “Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр” на урочистій церемонії створення, 2016 рік. Фото: МЦГ “Бабин Яр”
29 вересня 2016 року на церемонію підписання меморандуму про створення меморіального комплексу прийшов президент України – цього разу Петро Порошенко.
“Разом із громадськими діячами та філантропами ініціював створення Першого Меморіального центру жертв Голокосту “Бабин Яр”, – написав Порошенко того дня на своїй сторінці у Фейсбуці. – Закликаю українську і світову громадськість долучатися до цієї ініціативи”.
“Разом із громадськими діячами та філантропами ініціював створення Першого Меморіального центру жертв Голокосту “Бабин Яр”, – написав Порошенко того дня на своїй сторінці у Фейсбуці. – Закликаю українську і світову громадськість долучатися до цієї ініціативи”.
Президент України Петро Порошенко та його дружина Марина Порошенко, президент Європейської ради Європейського Союзу Дональд Туск та прем'єр-міністр України Володимир Гройсман (краній праворуч) під час траурної церемонії у Бабиному Яру, 29 вересня 2016 р. Фото: Степан Франко/ЕРА
Наступного дня Йосиф Зісельс заявив в ефірі “Шустер Лайф”: "Вчора в парку Шевченка вперше президент України заявив, що він ініціює створення меморіалу в Бабиному Яру жертвам Голокосту. І це дуже важливо. До нього ні один президент цього не сказав. І ми як громадянське суспільство зробимо усе можливе, щоб змусити його стримати своє слово".
З плином часу позиція Порошенка та Зісельса зміниться на 180 градусів. Вони почнуть критикувати проєкт. Чому? Тези ті самі: меморіальний комплекс має звести держава і не можна будувати на кістках.
З плином часу позиція Порошенка та Зісельса зміниться на 180 градусів. Вони почнуть критикувати проєкт. Чому? Тези ті самі: меморіальний комплекс має звести держава і не можна будувати на кістках.
1
2
Фрагменти результатів наукового дослідження ПП “Пам’ять і слава” щодо проведення пошукових земляних робіт методом шурфування в межах Кирилівського православного кладовища на території Національного історико-меморіального заповідника “Бабин Яр“. Фото автора
Місце проведення шуфрування на території Кирилівського кладовища. Фото автора
1
2
Фрагменти результатів наукового дослідження ПП “Пам’ять і слава” щодо проведення пошукових земляних робіт методом шурфування в межах Кирилівського православного кладовища на території Національного історико-меморіального заповідника “Бабин Яр“. Фото автора
Місце проведення шуфрування на території Кирилівського кладовища. Фото автора
До старих аргументів додався ще один. Громадські організації, які очолює Зісельс, почали використовувати в інформаційному просторі тезу про те, що проєкт створений для дискредитації України та покращення іміджу російських мільярдерів Михайла Фрідмана та Германа Хана.Так у 2021 році з’явилися петиція про повернення до державного проєкту і позов до суду з метою скасування проєктної документації.
Представники BYHMC посилаються на висновки фахівців про те, що на місцях будівельних робіт немає поховань і доводять з документами у руках, що кожен об’єкт проходить державну експертизу. Показують прозору фінансову звітність. Заявляють, що вони прагнуть максимально залучити державу до проєкту.
Представники BYHMC посилаються на висновки фахівців про те, що на місцях будівельних робіт немає поховань і доводять з документами у руках, що кожен об’єкт проходить державну експертизу. Показують прозору фінансову звітність. Заявляють, що вони прагнуть максимально залучити державу до проєкту.
Громадські слухання щодо концепції BYHMC за участі громадськості, 5 липня 2017 року. Фото: Яна Барінова
“Всі донори та наглядова рада за те, щоб держава була всередині проєкту. Найближчим часом ми запропонуємо державі варіанти державно-приватного партнерства”, - говорить керівник BYHMC Максим Яковер.
Втім, критики не змінюють своїх тез. А прибічники проєкту – своїх. "Дискусія" йде по колу. І так, здається, буде вічно.
Ще у 2017 році у своїй колонці тодішній директор BYHMC Яна Барінова коментувала закиди активістів: “По суті ж і раніше, і тепер мова йде про те, що деякі єврейські лідери та пов'язані з ними історики і активісти не можуть прийняти той факт, що вони не є причетними до проєкту. Адже інформаційну війну проти нашого проєкту сьогодні ведуть ті ж люди, що і раніше. І методи вони застосовують уже випробувані – перш за все, апелюючи до політичних кіл і переводячи дискусію в ідеологічну площину.”
Учасники приватного проєкту вважають, що справжня причина нападок Зісельса в тому, що свого часу вони відмовились прийняти його в проєкт на запропонованих ним умовах – можливості контролю всіх наукових, творчих та фінансових процесів. “Зісельс хотів, завести в наглядову та громадську раду, а також в менеджмент організації 50% своїх людей. Нас це не влаштувало”, – прокоментуютували в BYHMC.
За гроші великого бізнесу на єврейські культурні проєкти точиться запекла конкуренція. Йосиф Зісельс свого часу сам просив у російського мільярдера Михайла Фрідмана гроші на створення галицько-єврейського музею, але знов-таки отримав відмову. "За тим проєктом, який міг відбутися у Львові – якби на нього дав гроші Фрідман, бо він сам зі Львова – не стояв би Путін", – зазначив Зісельс.
“Бачте пане Йосифе, якщо гроші для вас на музей у Львові, то пан Фрідман став львів’янином. А щойно він дав гроші на інший проєкт, то він став російським олігархом. Це все, що потрібно знати про те, що роздмухується навколо проєкту про російські гроші", – відповів заступник генерального директора Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" Руслан Кавацюк.
Позиція Петра Порошенка, який сам і благословив "російські гроші", а потім став критиком проєкту, також виглядає дивною. Не під диктофон один з керівників BYHMC пояснив зміну його ставлення тим, що в 2016 році вони попросили п’ятого президента закріпити в наглядовій раді проєкту постійного представника уряду або Адміністрації президента. Натомість Порошенко запропонував кандидатуру своєї дружини. В фонді заперечили – мовляв, якщо на наступних виборах оберуть іншого президента, на цьому ґрунті проєкт може загальмуватися через політичний аспект. Але переконати Порошенка не вдалося – і він образився.
Конфлікт загострився, коли в 2020 році президент Володимир Зеленський, як і його попередники, підтримав приватний проєкт. І призначив голову Офісу президента Андрія Єрмака співголовою робочої групи з питань створення меморіалу.
Втім, критики не змінюють своїх тез. А прибічники проєкту – своїх. "Дискусія" йде по колу. І так, здається, буде вічно.
Ще у 2017 році у своїй колонці тодішній директор BYHMC Яна Барінова коментувала закиди активістів: “По суті ж і раніше, і тепер мова йде про те, що деякі єврейські лідери та пов'язані з ними історики і активісти не можуть прийняти той факт, що вони не є причетними до проєкту. Адже інформаційну війну проти нашого проєкту сьогодні ведуть ті ж люди, що і раніше. І методи вони застосовують уже випробувані – перш за все, апелюючи до політичних кіл і переводячи дискусію в ідеологічну площину.”
Учасники приватного проєкту вважають, що справжня причина нападок Зісельса в тому, що свого часу вони відмовились прийняти його в проєкт на запропонованих ним умовах – можливості контролю всіх наукових, творчих та фінансових процесів. “Зісельс хотів, завести в наглядову та громадську раду, а також в менеджмент організації 50% своїх людей. Нас це не влаштувало”, – прокоментуютували в BYHMC.
За гроші великого бізнесу на єврейські культурні проєкти точиться запекла конкуренція. Йосиф Зісельс свого часу сам просив у російського мільярдера Михайла Фрідмана гроші на створення галицько-єврейського музею, але знов-таки отримав відмову. "За тим проєктом, який міг відбутися у Львові – якби на нього дав гроші Фрідман, бо він сам зі Львова – не стояв би Путін", – зазначив Зісельс.
“Бачте пане Йосифе, якщо гроші для вас на музей у Львові, то пан Фрідман став львів’янином. А щойно він дав гроші на інший проєкт, то він став російським олігархом. Це все, що потрібно знати про те, що роздмухується навколо проєкту про російські гроші", – відповів заступник генерального директора Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" Руслан Кавацюк.
Позиція Петра Порошенка, який сам і благословив "російські гроші", а потім став критиком проєкту, також виглядає дивною. Не під диктофон один з керівників BYHMC пояснив зміну його ставлення тим, що в 2016 році вони попросили п’ятого президента закріпити в наглядовій раді проєкту постійного представника уряду або Адміністрації президента. Натомість Порошенко запропонував кандидатуру своєї дружини. В фонді заперечили – мовляв, якщо на наступних виборах оберуть іншого президента, на цьому ґрунті проєкт може загальмуватися через політичний аспект. Але переконати Порошенка не вдалося – і він образився.
Конфлікт загострився, коли в 2020 році президент Володимир Зеленський, як і його попередники, підтримав приватний проєкт. І призначив голову Офісу президента Андрія Єрмака співголовою робочої групи з питань створення меморіалу.
Президент України Володимир Зеленський виступає під час траурної церемонії спільно із ізраїльським прем'єр-міністром Біньяміном Нетаньяху (не на фото) біля пам'ятника Мінорі , 19 серпня 2019 року. Фото: Сергій Долженко/EPA-EFE
Художник так бачить
Попри критику, проєкт потроху втілюється у життя. Усі факти, що стосуються трагедії, зібрано у так званий Базовий історичний наратив, підписано Меморандум про співпрацю з Міносвіти, Мінкультури та КМДА. Проведено архітектурний конкурс під патронатом ЮНЕСКО. Розпочався запис інтерв’ю з праведниками (тими українцями, які рятували євреїв) та їхніми нащадками. Зведені художні об’єкти “Місце для роздумів” та “Дзеркальне поле”.
Ключова подія останніх двох років, що примножила кількість критиків проєкту: на посаду художнього керівника було призначено російського режисера Іллю Хржановського. В нього, до речі, також знайшлося українське коріння – його матір родом з Вінничини.
За задумом Хржановського, меморіальний комплекс повинен стати унікальним витвором світового музейного мистецтва. І це не метафора. Команда Хржановського має намір розширити територію меморіалу й взагалі якісно змінити початковий проєкт.
Ключова подія останніх двох років, що примножила кількість критиків проєкту: на посаду художнього керівника було призначено російського режисера Іллю Хржановського. В нього, до речі, також знайшлося українське коріння – його матір родом з Вінничини.
За задумом Хржановського, меморіальний комплекс повинен стати унікальним витвором світового музейного мистецтва. І це не метафора. Команда Хржановського має намір розширити територію меморіалу й взагалі якісно змінити початковий проєкт.
Володимир Зеленський та Ілля Хржановський (ліворуч) )на відкритті інсталяції в День пам'яті жертв Холокосту. Фото: facebook.com/babynyar.memorial
Худрука Бабиного Яру критикують за натуралізм. Чи безпідставна ця критика? Хржановський доволі складна постать сучасного кінематографу. З одного боку, він – майстер з побудови художніх просторів. Під час зйомок артхаусного циклу "Дау" (700-годинна серія фільмів, у центрі яких біографія радянського фізика Льва Ландау) була створена найбільша знімальна локація у Європі. На місці басейну збудували макет інституту, який функціонував три роки. З іншого боку, Хржановський – це художник, який провокує. Він працює на межі етичних конвенцій. Іноді здається, що – за межею.
Його фільм "Дау" перетворився на скандал. Хржановського критикували за вкрай натуралістичні сцени сексу та насильства. Його хотіли притягнути до кримінальної відповідальності за те, що в зйомках брали участь немовлята з дитячого будинку Харкова, до голів яких прикріплювали щось схоже на електроди (на щастя, немовлята не постраждали).
Одним з акторів "Дау" став російський неонацист на прізвище Тєсак (громадянин РФ Максим Марцинкевич, помер восени минулого року у російській в’язниці), з яким режисер підтримував не тільки робочі, але й дружні зв’язки. Хржановський публічно висловлював повагу до Тєсака, називав його “людиною переконань”. Водночас спрямованість фільму – антитоталітарна.
Можливо, якби Хржановський зі своєї командою, був би лише високооплачуваним підрядником чи субпідрядником робіт, чергового скандалу не сталося б. Але засновники BYHMC зробили його обличчям проєкту.
Для значної частини українського суспільства вже сам факт призначення на таку посаду під час російської агресії російського режисера виглядає як провокація і неповага до України. А призначення діяча з таким бекграундом – взагалі важко пояснити.
"Художній керівник проєкту обраний не випадково, – коментує керівник BYHMC Максим Яковер. – З точки зору наглядової ради у нього є сума необхідних якостей: винятковий талант, відповідний досвід антитоталітарних проєктів, які відзначені великою кількістю міжнародних премій та нагород, глибоке розуміння пострадянських травм та контексту Голокосту, адже його власна сім‘я також була жертвою".
Ще однією плямою на репутації проєкту стало рішення РНБОУ про введення санкцій проти Павла Фукса у зв'язку з діяльністю фірми "Голден Деррік", яка отримувала дозволи на розвідку та видобуток нафти й газу у 2012-2013 роках поза конкурсом. Фукс зв'язок із фірмою заперечив і зібрався до суду, щоб захистити свою репутацію. Бізнесмен, як ми вже казали, вийшов із наглядової ради BYHMC, щоб "не завдавати організації додаткових юридичних і політичних ризиків".
Об'єктами нищівної критики стали не лише інвестори проєкту, а й члени громадської ради BYHMC. Наприклад, Йосиф Зісельс натякає на продажність членів ради: “Андрій Куликов пішов до громадської ради цього проєкту. Чому? Бо російський проєкт дав йому студію "Яр" і оплачує її. Людина доходить до певного віку і починає думати про побут, про родину, про статки”.
Андрій Куликов прокоментував закиди Зісельса: "Існує медіапроєкт "ЯR", котрим я не керую, котрий мені не належить і в межах співпраці з яким я записав два відеоінтерв'ю (за цю роботу гонорару не отримав і не мав наміру отримати). Далі ця робота припинилась, тому що ті два записи представляли подібні погляди, а люди інших поглядів не погоджувались на інтерв'ю, у тому числі відмовився і пан Зісельс. Задум, проте, полягав у тому, щоби представити різні погляди на проблему".
Куликов пояснює, що до громадської ради він погодився увійти, ще не знаючи всіх подробиць того, що відбувається довкола проєкту. "Тепер, коли з'явились вигадки щодо причин моєї участі у громадській раді, навіть якщо я бачу певні причини не брати участі в її роботі, я не готовий цю участь припинити, бо це створюватиме враження, що я поступився під тиском звинувачень, – каже він. – А поступатись під тиском брехливих звинувачень вважаю неправильним".
Інші члени громадської ради також відкидають звинувачення у тому, що їм заплатили за участь у проєкті. Президент Всеукраїнської єврейської ради Олександр Сусленський назвав такий закид “смішним” і зазначив, що сам давав гроші на проєкти Йосифа Зісельса. “Маячня! Мені ніхто ніколи не платив”, – додала генеральна директорка заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська.
Палкі дискусії навколо проєкту тривають. З кожним роком питання реалізації проєкту стає все більш заполітизованим. І це має наслідки. Коли BYHMC попросив Київраду виділити під проєкт додаткову земельну ділянку в оренду, депутати міськради від Європейської Солідарності, Голосу та кілька депутатів від Удару заблокували рішення.
Його фільм "Дау" перетворився на скандал. Хржановського критикували за вкрай натуралістичні сцени сексу та насильства. Його хотіли притягнути до кримінальної відповідальності за те, що в зйомках брали участь немовлята з дитячого будинку Харкова, до голів яких прикріплювали щось схоже на електроди (на щастя, немовлята не постраждали).
Одним з акторів "Дау" став російський неонацист на прізвище Тєсак (громадянин РФ Максим Марцинкевич, помер восени минулого року у російській в’язниці), з яким режисер підтримував не тільки робочі, але й дружні зв’язки. Хржановський публічно висловлював повагу до Тєсака, називав його “людиною переконань”. Водночас спрямованість фільму – антитоталітарна.
Можливо, якби Хржановський зі своєї командою, був би лише високооплачуваним підрядником чи субпідрядником робіт, чергового скандалу не сталося б. Але засновники BYHMC зробили його обличчям проєкту.
Для значної частини українського суспільства вже сам факт призначення на таку посаду під час російської агресії російського режисера виглядає як провокація і неповага до України. А призначення діяча з таким бекграундом – взагалі важко пояснити.
"Художній керівник проєкту обраний не випадково, – коментує керівник BYHMC Максим Яковер. – З точки зору наглядової ради у нього є сума необхідних якостей: винятковий талант, відповідний досвід антитоталітарних проєктів, які відзначені великою кількістю міжнародних премій та нагород, глибоке розуміння пострадянських травм та контексту Голокосту, адже його власна сім‘я також була жертвою".
Ще однією плямою на репутації проєкту стало рішення РНБОУ про введення санкцій проти Павла Фукса у зв'язку з діяльністю фірми "Голден Деррік", яка отримувала дозволи на розвідку та видобуток нафти й газу у 2012-2013 роках поза конкурсом. Фукс зв'язок із фірмою заперечив і зібрався до суду, щоб захистити свою репутацію. Бізнесмен, як ми вже казали, вийшов із наглядової ради BYHMC, щоб "не завдавати організації додаткових юридичних і політичних ризиків".
Об'єктами нищівної критики стали не лише інвестори проєкту, а й члени громадської ради BYHMC. Наприклад, Йосиф Зісельс натякає на продажність членів ради: “Андрій Куликов пішов до громадської ради цього проєкту. Чому? Бо російський проєкт дав йому студію "Яр" і оплачує її. Людина доходить до певного віку і починає думати про побут, про родину, про статки”.
Андрій Куликов прокоментував закиди Зісельса: "Існує медіапроєкт "ЯR", котрим я не керую, котрий мені не належить і в межах співпраці з яким я записав два відеоінтерв'ю (за цю роботу гонорару не отримав і не мав наміру отримати). Далі ця робота припинилась, тому що ті два записи представляли подібні погляди, а люди інших поглядів не погоджувались на інтерв'ю, у тому числі відмовився і пан Зісельс. Задум, проте, полягав у тому, щоби представити різні погляди на проблему".
Куликов пояснює, що до громадської ради він погодився увійти, ще не знаючи всіх подробиць того, що відбувається довкола проєкту. "Тепер, коли з'явились вигадки щодо причин моєї участі у громадській раді, навіть якщо я бачу певні причини не брати участі в її роботі, я не готовий цю участь припинити, бо це створюватиме враження, що я поступився під тиском звинувачень, – каже він. – А поступатись під тиском брехливих звинувачень вважаю неправильним".
Інші члени громадської ради також відкидають звинувачення у тому, що їм заплатили за участь у проєкті. Президент Всеукраїнської єврейської ради Олександр Сусленський назвав такий закид “смішним” і зазначив, що сам давав гроші на проєкти Йосифа Зісельса. “Маячня! Мені ніхто ніколи не платив”, – додала генеральна директорка заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська.
Палкі дискусії навколо проєкту тривають. З кожним роком питання реалізації проєкту стає все більш заполітизованим. І це має наслідки. Коли BYHMC попросив Київраду виділити під проєкт додаткову земельну ділянку в оренду, депутати міськради від Європейської Солідарності, Голосу та кілька депутатів від Удару заблокували рішення.
Конкуруюча фірма
Крім BYHMC, над увічненням пам’яті жертв Голокосту у Києві працює ще дві організації: Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" (далі – Заповідник) і Міжнародний меморіальний благодійний фонд "Бабин Яр" (далі – ММБФ). Заповідник будує музей з передбачуваною назвою: "Меморіальний музей пам’яті жертв Бабиного Яру" (далі – Музей).
Будівлю майбутнього музею пам’яті жертв Бабиного Яру розширили на території єврейського кладовища. Фото автора
А ММБФ збирає на цей Музей гроші. Куди ці гроші йдуть – не зрозуміло. Керує ММБФ – Йосиф Зісельс.
Чому не зрозуміло, куди йдуть гроші? Тому що будівництво Музею фінансує держава. Втім, у липні 2020 року на сайті ММБФ з’явилася стаття, в якій усіх охочих просять пожертвувати кошти для створення проєкту цього Музею. Значені також і реквізити для благодійних внесків.
Підставою для такого збору коштів ММБФ називає Меморандум про співпрацю з Мінкультом та Заповідником. “Згідно з меморандумом, сторони взяли на себе зобов’язання сприяти розробці та впровадженню музейної концепції Меморіального музею. (...) Наразі завданням Фонду є збір коштів, необхідних для створення проєкту Музею, включно з розробкою концепції. Загальна проєктна вартість робіт (із усіма кресленнями та деталями) становить близько 300 тис. дол. Половина вищезазначеної суми буде надана державою як частина вартості проєкту реконструкції будівлі, друга половина – близько 150 тис. дол. – має бути одержана з інших джерел”.
Чому не зрозуміло, куди йдуть гроші? Тому що будівництво Музею фінансує держава. Втім, у липні 2020 року на сайті ММБФ з’явилася стаття, в якій усіх охочих просять пожертвувати кошти для створення проєкту цього Музею. Значені також і реквізити для благодійних внесків.
Підставою для такого збору коштів ММБФ називає Меморандум про співпрацю з Мінкультом та Заповідником. “Згідно з меморандумом, сторони взяли на себе зобов’язання сприяти розробці та впровадженню музейної концепції Меморіального музею. (...) Наразі завданням Фонду є збір коштів, необхідних для створення проєкту Музею, включно з розробкою концепції. Загальна проєктна вартість робіт (із усіма кресленнями та деталями) становить близько 300 тис. дол. Половина вищезазначеної суми буде надана державою як частина вартості проєкту реконструкції будівлі, друга половина – близько 150 тис. дол. – має бути одержана з інших джерел”.
Меморандуму про співпрацю немає ні на офіційних порталах Мінкульту та НІМЗ “Бабин Яр”, ні на сайті ММБФ “Бабин Яр”. Копію цього документу на прохання ЛІГА.нет надав Йосиф Зісельс
Але у тексті Меморандуму не вказано, що сторони взяли на себе якісь зобов'язання. Натомість, тут йдеться про те, що цей документ є "декларацією про наміри, що не призводить до юридичних чи фінансових наслідків".
Отже, ні Мінкульт, ні Заповідник не мають права вимагати у благодійного фонду збирати кошти на будівництво музею. А благодійний фонд не зобов'язаний звітувати, скільки коштів він зібрав на будівництво музею і куди ці кошти витратив.
"Скільки коштів отримав чи отримує фонд, ми не можемо знати. Ми ж отримуємо фінансування тільки від держави", – наголосила директорка Заповідника Роза Тапанова, відповідаючи на запитання про те, чи передавав ММБФ кошти для Заповідника з моменту підписання Меморандуму.
Фінансових звітів фонд не публікує. А на запитання LIGA.net про причини відсутності публічної фінансової звітності, керівник організації Йосиф Зісельс відповів так: “Грошові справи – комерційна тайна. Спонсори Фонду отримують щорічні звіти. Ми гроші не передаємо (для будівництва Музею. - Ред.), а оплачуємо різні роботи для українського проєкту. Це навчання музейників передовим технологіям, переклад різних документів, зокрема концепції англійською мовою, оплата роботи зарубіжних рецензентів”.
На запитання, чи вдалося зібрати і передати для Заповідника $150 000, Йосиф Зісельс також не відповів. Натомість чомусь запитав: “А ви увійшли в образ Мата Харі?”
Йосиф Зісельс є засновником ще чотирьох благодійних фондів, їх звітність не публічна: “У нас нема громадських фондів, які фінансуються пересічними громадянами. В нас конкретні спонсори, які отримують регулярні звіти”, – прокоментував відсутність публічної фінансової звітності Зісельс.
Чи є успішною діяльність фондів та інших структур, якими опікується Зісельс? Не завжди. Йосиф Зісельс є головою Асоціації єврейських громадських організацій та общин (ВААД України). Проаналізувавши інші проєкти будівництва або реконструкції, до яких причетний ВААД, можна побачити, що організація не завжди знаходить гроші на їхню реалізацію.
Наприклад, на реконструкцію Бейт-Кадішін (так званий “Будинок прощання”) на єврейському кладовищі у Чернівцях потрібен мільйон євро. Але цю суму ВААД (якому у 2015 році міська влада Чернівців на 49 років передала будівлю Бейт-Кадішін в користування) вже шостий рік поспіль не може знайти. В ВААД кажуть, що у 2017 році уряд Німеччини виділив на цей проєкт всього 100 000 євро.
Отже, ні Мінкульт, ні Заповідник не мають права вимагати у благодійного фонду збирати кошти на будівництво музею. А благодійний фонд не зобов'язаний звітувати, скільки коштів він зібрав на будівництво музею і куди ці кошти витратив.
"Скільки коштів отримав чи отримує фонд, ми не можемо знати. Ми ж отримуємо фінансування тільки від держави", – наголосила директорка Заповідника Роза Тапанова, відповідаючи на запитання про те, чи передавав ММБФ кошти для Заповідника з моменту підписання Меморандуму.
Фінансових звітів фонд не публікує. А на запитання LIGA.net про причини відсутності публічної фінансової звітності, керівник організації Йосиф Зісельс відповів так: “Грошові справи – комерційна тайна. Спонсори Фонду отримують щорічні звіти. Ми гроші не передаємо (для будівництва Музею. - Ред.), а оплачуємо різні роботи для українського проєкту. Це навчання музейників передовим технологіям, переклад різних документів, зокрема концепції англійською мовою, оплата роботи зарубіжних рецензентів”.
На запитання, чи вдалося зібрати і передати для Заповідника $150 000, Йосиф Зісельс також не відповів. Натомість чомусь запитав: “А ви увійшли в образ Мата Харі?”
Йосиф Зісельс є засновником ще чотирьох благодійних фондів, їх звітність не публічна: “У нас нема громадських фондів, які фінансуються пересічними громадянами. В нас конкретні спонсори, які отримують регулярні звіти”, – прокоментував відсутність публічної фінансової звітності Зісельс.
Чи є успішною діяльність фондів та інших структур, якими опікується Зісельс? Не завжди. Йосиф Зісельс є головою Асоціації єврейських громадських організацій та общин (ВААД України). Проаналізувавши інші проєкти будівництва або реконструкції, до яких причетний ВААД, можна побачити, що організація не завжди знаходить гроші на їхню реалізацію.
Наприклад, на реконструкцію Бейт-Кадішін (так званий “Будинок прощання”) на єврейському кладовищі у Чернівцях потрібен мільйон євро. Але цю суму ВААД (якому у 2015 році міська влада Чернівців на 49 років передала будівлю Бейт-Кадішін в користування) вже шостий рік поспіль не може знайти. В ВААД кажуть, що у 2017 році уряд Німеччини виділив на цей проєкт всього 100 000 євро.
Розмови про відновлення “Бейт-Кадішін“ тягнуться з 90-х років, але досі реконструкцію не завершено. Фото: Lb.ua
ВААД об’єднує кілька сотень єврейських організацій. Чому ж така потужна структура протягом кількох років не може знайти 1 млн євро на реконструкцію єврейської святині?
Під час дискусій Зісельс часто вказує на підмочену репутацію опонентів і протиставляє їм свій авторитет. У нього, дійсно, великий авторитет. За радянських часів Зісельс обстоював права людини і страждав у таборах. Але вже у 90-х він перетворився на суперечливу постать.
Шестеро співрозмовників редакції кажуть, що проблема довіри до ВААД тягнеться з середини 90-х, коли президент ВААД Йосиф Зісельс опинився у центрі скандалу, пов’язаного з міжнародною шахрайською схемою, жертвами якої стали тисячі емігрантів.
Під час дискусій Зісельс часто вказує на підмочену репутацію опонентів і протиставляє їм свій авторитет. У нього, дійсно, великий авторитет. За радянських часів Зісельс обстоював права людини і страждав у таборах. Але вже у 90-х він перетворився на суперечливу постать.
Шестеро співрозмовників редакції кажуть, що проблема довіри до ВААД тягнеться з середини 90-х, коли президент ВААД Йосиф Зісельс опинився у центрі скандалу, пов’язаного з міжнародною шахрайською схемою, жертвами якої стали тисячі емігрантів.
Шахрайська схема
(На офіційному сайті ВААД у розділі “Програми” досі є Комітет по репатріації. Фото автора)
На початку 90-х майбутні емігранти з країн СНД перед від’їздом до Ізраїлю продавали усе своє майно і шукали спосіб, як перевезти готівку за кордон. Їм пропонували допомогу Комітети з питань репатріації, які діяли при ВААД в Росії та Україні. Комітети скеровували своїх відвідувачів до приватних фірм, які переказували кошти на рахунок ізраїльської компанії.
Російський сходознавець, громадський діяч, співпрезидент ВААД Росії Міхаіл Членов добре пам’ятає ті часи. Він розповідає: “ВААД мав програму, в якій було кілька, як ми тоді називали, "кошиків". Першим кошиком була, само собою зрозуміло, еміграція і свобода пересування. Я відмовився організувати комітети з репатріації, і тоді це перехопив Леонід Ройтман. Він зробив це в Росії, а Йосиф Зісельс разом з ним – в Україні та Молдові”.
Як і Зісельс, Леонід Ройтман на той час був відомим громадським діячем, керував кількома єврейськими організаціями і займався благодійністю. Леонід Ройтман відкрив у Росії велику мережу офісів Комітету з питань репатріації, метою якого була допомога бажаючим виїхати до Ізраїлю. Аналогічні регіональні центри з репатріації при ВААД України під керівництвом Йосифа Зісельса діяли в багатьох містах, зокрема у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Вінниці, Хмельницькому тощо.
Керівник Комітету з репатріації України Йосиф Зісельс пояснював, що це саме він знайшов компанії ("Юкрейн хаус", "Херріот інвестмент", "Teuton Investment Limited" та ін.), які почали займатися переведенням коштів до Ізраїлю. І Леонід Ройтман не приховував, що він є засновником фірм, які брали участь у схемі (Міжнародний центр з вивчення та поширення іудаїзму "Відродження", Ізраїльська міжнародна інвестиційна компанія "Відродження" та приватна компанія “Ізрасоб”).
За свої послуги посередники просили 2-5% від суми переказу. Але пропонували і альтернативний – більш вигідний – варіант співпраці. Якщо клієнт забирає кошти не одразу, а через кілька місяців, він не лише не сплачує за переказ, а й отримує всю суму і 20% річних на додачу. Багато кому така схема сподобалася. Хоча по суті це щось схоже на фінансову піраміду.
“Це не ми брали гроші, – пояснює Йосиф Зісельс. – Ми консультували, у нас були певні домовленості з бізнесменами – до кого ми направляємо тих людей. В нас була консультативна служба. Але ці люди підписували з ними угоди, а не з нами”.
Гроші, які Леонід Ройтман отримував від емігрантів, він вкладав у бізнес, нерухомість та зарплати найманим працівникам Комітетів з питань репатріації. Близько $3,5 млн пожертвував на різні благодійні організації.
У 95-му році Зісельс казав: “Фірми, які вдало переказують гроші, спонсорують нашу діяльність. Завдяки їм ми встали на ноги, створили систему соціального захисту євреїв України і надаємо їм допомогу” (газета "Вікна" від 29.06.1995).
В якийсь момент приватні компанії просто відмовилися повертати іммігрантам їхні кошти: російських репатріантів обікрали на $18 млн, українських – на $6,1 млн. За підрахунками ізраїльської поліції, від афери постраждали сотні українських родин. А загальна кількість постраждалих з України та Росії – понад дві тисячі.
Ось свідчення однієї з постраждалих: “Ми з чоловіком здали $6000 7 грудня 1994 року в Ізраїльському інформаційному культурному центрі у Києві на вул. Курська, 6, кімната номер 38 (поруч з робочим кабінетом голови ВААД України Йосифом Зісельсом. – Ред). Договір склали з фірмою "Teuton Investment Limited" в особі директора пана Романа Спектора (на той момент – віцепрезидент ВААД Росії. – Ред.). Але коли приїхали до Ізраїлю, гроші не отримали”.
Йосиф Зісельс публічно заявляв, що за три роки з України до Ізраїлю було переведено близько $12 млн. Згодом поліція Ізраїлю з'ясувала, що половина цих коштів ($6,1 млн) безслідно зникла.
Така ситуація викликала різкі оцінки у єврейському середовищі. Керівниця відділу СНД Єврейського агентства Алла Леві говорить: “Я бачу, що дуже багато репатріантів, які зіткнулися з проблемою зникнення грошей добре знайомі з Йосифом Зісельсом. Я розумію, що вони покладалися на його авторитет і колишні заслуги. Йосиф Зісельс шукає партнерів по відповідальності за те, що сталося. Але відповідальність повністю лежить на очолюваній ним організації”.
На початку 90-х майбутні емігранти з країн СНД перед від’їздом до Ізраїлю продавали усе своє майно і шукали спосіб, як перевезти готівку за кордон. Їм пропонували допомогу Комітети з питань репатріації, які діяли при ВААД в Росії та Україні. Комітети скеровували своїх відвідувачів до приватних фірм, які переказували кошти на рахунок ізраїльської компанії.
Російський сходознавець, громадський діяч, співпрезидент ВААД Росії Міхаіл Членов добре пам’ятає ті часи. Він розповідає: “ВААД мав програму, в якій було кілька, як ми тоді називали, "кошиків". Першим кошиком була, само собою зрозуміло, еміграція і свобода пересування. Я відмовився організувати комітети з репатріації, і тоді це перехопив Леонід Ройтман. Він зробив це в Росії, а Йосиф Зісельс разом з ним – в Україні та Молдові”.
Як і Зісельс, Леонід Ройтман на той час був відомим громадським діячем, керував кількома єврейськими організаціями і займався благодійністю. Леонід Ройтман відкрив у Росії велику мережу офісів Комітету з питань репатріації, метою якого була допомога бажаючим виїхати до Ізраїлю. Аналогічні регіональні центри з репатріації при ВААД України під керівництвом Йосифа Зісельса діяли в багатьох містах, зокрема у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Вінниці, Хмельницькому тощо.
Керівник Комітету з репатріації України Йосиф Зісельс пояснював, що це саме він знайшов компанії ("Юкрейн хаус", "Херріот інвестмент", "Teuton Investment Limited" та ін.), які почали займатися переведенням коштів до Ізраїлю. І Леонід Ройтман не приховував, що він є засновником фірм, які брали участь у схемі (Міжнародний центр з вивчення та поширення іудаїзму "Відродження", Ізраїльська міжнародна інвестиційна компанія "Відродження" та приватна компанія “Ізрасоб”).
За свої послуги посередники просили 2-5% від суми переказу. Але пропонували і альтернативний – більш вигідний – варіант співпраці. Якщо клієнт забирає кошти не одразу, а через кілька місяців, він не лише не сплачує за переказ, а й отримує всю суму і 20% річних на додачу. Багато кому така схема сподобалася. Хоча по суті це щось схоже на фінансову піраміду.
“Це не ми брали гроші, – пояснює Йосиф Зісельс. – Ми консультували, у нас були певні домовленості з бізнесменами – до кого ми направляємо тих людей. В нас була консультативна служба. Але ці люди підписували з ними угоди, а не з нами”.
Гроші, які Леонід Ройтман отримував від емігрантів, він вкладав у бізнес, нерухомість та зарплати найманим працівникам Комітетів з питань репатріації. Близько $3,5 млн пожертвував на різні благодійні організації.
У 95-му році Зісельс казав: “Фірми, які вдало переказують гроші, спонсорують нашу діяльність. Завдяки їм ми встали на ноги, створили систему соціального захисту євреїв України і надаємо їм допомогу” (газета "Вікна" від 29.06.1995).
В якийсь момент приватні компанії просто відмовилися повертати іммігрантам їхні кошти: російських репатріантів обікрали на $18 млн, українських – на $6,1 млн. За підрахунками ізраїльської поліції, від афери постраждали сотні українських родин. А загальна кількість постраждалих з України та Росії – понад дві тисячі.
Ось свідчення однієї з постраждалих: “Ми з чоловіком здали $6000 7 грудня 1994 року в Ізраїльському інформаційному культурному центрі у Києві на вул. Курська, 6, кімната номер 38 (поруч з робочим кабінетом голови ВААД України Йосифом Зісельсом. – Ред). Договір склали з фірмою "Teuton Investment Limited" в особі директора пана Романа Спектора (на той момент – віцепрезидент ВААД Росії. – Ред.). Але коли приїхали до Ізраїлю, гроші не отримали”.
Йосиф Зісельс публічно заявляв, що за три роки з України до Ізраїлю було переведено близько $12 млн. Згодом поліція Ізраїлю з'ясувала, що половина цих коштів ($6,1 млн) безслідно зникла.
Така ситуація викликала різкі оцінки у єврейському середовищі. Керівниця відділу СНД Єврейського агентства Алла Леві говорить: “Я бачу, що дуже багато репатріантів, які зіткнулися з проблемою зникнення грошей добре знайомі з Йосифом Зісельсом. Я розумію, що вони покладалися на його авторитет і колишні заслуги. Йосиф Зісельс шукає партнерів по відповідальності за те, що сталося. Але відповідальність повністю лежить на очолюваній ним організації”.
Злочин та покарання
Як ізраїльські та українські правоохоронці розслідували справу про гроші репатріантів і кого притягли до відповідальності
У середині 90-х приватні компанії, пов’язані з ВААД, ошукали кілька тисяч репатріантів. Суть схеми: майбутні емігранти продавали майно і передавали гроші комерційним фірмам. Ті зі свого боку брали на себе зобов’язання з відсотками повернути кошти власникам вже в Ізраїлі. .
Зісельс був очільником ВААД і вважає себе невинним, каже, що в Ізраїлі до нього претензій нема, мовляв, “я сам поїхав в Ізраїль, і сам дав свідчення поліції“.
Ізраїльський адвокат Максим Сапожніков, який понад 20 років надає юридичні послуги щодо всього спектру відносин між українськими та ізраїльськими громадянами та компаніями, пояснив, чому в ізраїльської поліції немає претензій до громадянина України Йосифа Зісельса: "Правоохоронні органи Ізраїлю можуть розслідувати злочини, які відбулися за кордоном проти громадянина Ізраїлю. Але це стосується лише тих випадків, коли громадянину Ізраїлю була загроза життю, здоров'ю або волі, цей перелік не стосується злочинів майнового характеру. До таких випадків не зараховуються фінансові махінації, від яких постраждав громадянин Ізраїлю".
Але це не означає, що ізраїльска влада зовсім не цікавилася діяльністю російських та українських злочинців. Цю справу назвали найбільшим шахрайством з імігрантами в історії Ізраїлю. Аферу широко висвітлювала місцева преса (як тут, тут і тут). А в 1996 році питання вкрадених грошей обговорювалося під час парламентських слухань.
Адвокат постраждалих Я. Хасдая вважав, що Зісельс має відношення до схеми: “Центр змови розташовувася у Москві. Є дві людини, які виконали головні ролі в цій справі. Ройтман – головна людина у Росії, Зісельс – головна людина в Україні. Між ними був зв'язок”.
У 2001 році Ізраїль компенсував імігрантам із держбюджету 75% втрачених коштів. Як і Йосиф Зісельс, Леонід Ройтман відмовився визнавати свою вину. Але в 2004 році Ройтмана як громадянина Ізраїлю суд Єрусалиму засудив за шахрайство та крадіжку до десяти років – які він провів в ізраїльській в'язниці та сплатив штраф 1 млн шекелів.
До відповідальності були також притягнуті деякі функціонери ВААД України. Зокрема, виконавча директорка ВААД Любов Бакшт як особа, яка офіційно відповідала за фінансову діяльність ВААД, за участь в афері опинилася за гратами – своє покарання відбула в одеській в’язниці.
А от київські правоохоронці два кримінальні провадження за фактом шахрайства, вчиненим за попереднім зговором групою осіб, до суду так і не довели. За даними голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС у місті Києві Віктора Нечитайла, у 1997 році (тобто через три роки після того, як стався скандал) правоохоронці порушили кримінальну справу №55-674 проти Йосифа Зісельса за статтею про шахрайство, але через чотири роки закрили її "у зв'язку з відсутністю в діях Зісельса Й.С. та ін. складу злочину".
Розслідування вів слідчий Залізничного райвідділку міста Києва Андрій Прокашев. Йому не вдалося знайти та допитати фігурантів справи: керівника ВААД Йосифа Зісельса та Анатолія Шинделя – директора кількох компаній, на чиї рахунки надходили кошти від іммігрантів, бо за місцем прописки вони не проживали.
"Глухарь" – так називають подібні справи на професійному сленгу правоохоронці. "Там навіть потерпілих не було можливості допитати – всі в Ізраїлі вже перебували”, – пригадує Андрій Прокашев.
Через десять років матеріали справи знищили й історія про велику аферу перетворилася на легенду.
У середині 90-х приватні компанії, пов’язані з ВААД, ошукали кілька тисяч репатріантів. Суть схеми: майбутні емігранти продавали майно і передавали гроші комерційним фірмам. Ті зі свого боку брали на себе зобов’язання з відсотками повернути кошти власникам вже в Ізраїлі. .
Зісельс був очільником ВААД і вважає себе невинним, каже, що в Ізраїлі до нього претензій нема, мовляв, “я сам поїхав в Ізраїль, і сам дав свідчення поліції“.
Ізраїльський адвокат Максим Сапожніков, який понад 20 років надає юридичні послуги щодо всього спектру відносин між українськими та ізраїльськими громадянами та компаніями, пояснив, чому в ізраїльської поліції немає претензій до громадянина України Йосифа Зісельса: "Правоохоронні органи Ізраїлю можуть розслідувати злочини, які відбулися за кордоном проти громадянина Ізраїлю. Але це стосується лише тих випадків, коли громадянину Ізраїлю була загроза життю, здоров'ю або волі, цей перелік не стосується злочинів майнового характеру. До таких випадків не зараховуються фінансові махінації, від яких постраждав громадянин Ізраїлю".
Але це не означає, що ізраїльска влада зовсім не цікавилася діяльністю російських та українських злочинців. Цю справу назвали найбільшим шахрайством з імігрантами в історії Ізраїлю. Аферу широко висвітлювала місцева преса (як тут, тут і тут). А в 1996 році питання вкрадених грошей обговорювалося під час парламентських слухань.
Адвокат постраждалих Я. Хасдая вважав, що Зісельс має відношення до схеми: “Центр змови розташовувася у Москві. Є дві людини, які виконали головні ролі в цій справі. Ройтман – головна людина у Росії, Зісельс – головна людина в Україні. Між ними був зв'язок”.
У 2001 році Ізраїль компенсував імігрантам із держбюджету 75% втрачених коштів. Як і Йосиф Зісельс, Леонід Ройтман відмовився визнавати свою вину. Але в 2004 році Ройтмана як громадянина Ізраїлю суд Єрусалиму засудив за шахрайство та крадіжку до десяти років – які він провів в ізраїльській в'язниці та сплатив штраф 1 млн шекелів.
До відповідальності були також притягнуті деякі функціонери ВААД України. Зокрема, виконавча директорка ВААД Любов Бакшт як особа, яка офіційно відповідала за фінансову діяльність ВААД, за участь в афері опинилася за гратами – своє покарання відбула в одеській в’язниці.
А от київські правоохоронці два кримінальні провадження за фактом шахрайства, вчиненим за попереднім зговором групою осіб, до суду так і не довели. За даними голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС у місті Києві Віктора Нечитайла, у 1997 році (тобто через три роки після того, як стався скандал) правоохоронці порушили кримінальну справу №55-674 проти Йосифа Зісельса за статтею про шахрайство, але через чотири роки закрили її "у зв'язку з відсутністю в діях Зісельса Й.С. та ін. складу злочину".
Розслідування вів слідчий Залізничного райвідділку міста Києва Андрій Прокашев. Йому не вдалося знайти та допитати фігурантів справи: керівника ВААД Йосифа Зісельса та Анатолія Шинделя – директора кількох компаній, на чиї рахунки надходили кошти від іммігрантів, бо за місцем прописки вони не проживали.
"Глухарь" – так називають подібні справи на професійному сленгу правоохоронці. "Там навіть потерпілих не було можливості допитати – всі в Ізраїлі вже перебували”, – пригадує Андрій Прокашев.
Через десять років матеріали справи знищили й історія про велику аферу перетворилася на легенду.
На кого працюєте?
...Під кінець зустрічі Йосиф Зісельс не приховує свого роздратування: “Для чого вам згадувати ці старі історії?! Комусь, значить, вигідно піднімати цю тему… Я ж сам про еміграцію до Ізраїлю в своїй книжці написав! Таке враження, що ви – не патріот. На кого ви працюєте? На Росію?! Подивимось, що ви напишете...”
Прийшовши додому, я почала шукати ту книжку, про яку мені говорив Зісельс. І таки знайшла її. А коли прочитала, то не побачила там ні слова про шахрайську схему з емігрантами. Ну от – ще один привід для сумного висновку.
Чи можна довіряти відомому громадському діячу, чиє ім’я звучить у контексті шахрайських схем? Чи можна вірити українським олігархам, якщо саме слово "олігарх" викликає негативні асоціації? Чи можна залишити без контролю діяльність меценатів, які мають громадянство країни-агресора і бізнес яких залежить від Кремля?
Процес меморіалізації жертв Бабиного Яру знов під загрозою, бо участь у ньому беруть люди з великими плямами на репутації. Тому, говорячи про Бабин Яр, ми більше згадуємо про конфлікти, взаємні образи та звинувачення, а не нові художні об’єкти та імена загиблих. І це – страшно.
Прийшовши додому, я почала шукати ту книжку, про яку мені говорив Зісельс. І таки знайшла її. А коли прочитала, то не побачила там ні слова про шахрайську схему з емігрантами. Ну от – ще один привід для сумного висновку.
Чи можна довіряти відомому громадському діячу, чиє ім’я звучить у контексті шахрайських схем? Чи можна вірити українським олігархам, якщо саме слово "олігарх" викликає негативні асоціації? Чи можна залишити без контролю діяльність меценатів, які мають громадянство країни-агресора і бізнес яких залежить від Кремля?
Процес меморіалізації жертв Бабиного Яру знов під загрозою, бо участь у ньому беруть люди з великими плямами на репутації. Тому, говорячи про Бабин Яр, ми більше згадуємо про конфлікти, взаємні образи та звинувачення, а не нові художні об’єкти та імена загиблих. І це – страшно.
Дата: 24.07.2021
Верстка: Анна Андреєва
Верстка: Анна Андреєва