Distress. Це англійське слово використовують, коли хочуть розповісти про розпач, небезпеку, лихо, кризу.
У фінансовому світі у нього є ще одне значення. Дистрес-активи – це те, що продається зі знижкою або дисконтом. В Україні це майже синонім іншого знакового фінансового терміна Non Performing Loans (кредити, які не обслуговуються) або NPL – абревіатури, без якої неможливо уявити сучасний банківський сектор України.
Що стоїть за цими англіцизмами? По-перше, культура кредитування в Україні, коли не повертають кредит, – звичайна практика навіть для найбільших бізнесменів. По-друге, люди, які навчилися заробляти навіть на такому дивному бізнесі, як дистрес-активи.
У масовій свідомості це пов'язано з напівлегальними фірмами, що зазвичай працюють як витуряйли боргів. Але це лише частина правди. Ринок проблемних активів – це насамперед складні юридичні конструкції, банкрутства та тривалі переговори, що крутяться довкола боргових активів вартістю $150 млн на рік.
LIGA.net зазирнула за лаштунки цієї цифри. Хто і як з нею працює і з чого вона виросла?
Велика історія ринку проблемних активів в Україні
"Коли в управління Фонду гарантування вкладів перейшло понад 90 неплатоспроможних банків, у країні не існувало ані ефективної системи аукціонів, ані професійних продавців токсичних активів, ані покупців, здатних придбати і відпрацювати такий масив. Нам довелося чи не з нуля створювати ринок електронних торгів", – згадує один із високопоставлених співрозмовників у ФГВФО.
У 2014-2015 роках фінансовий сектор України не мав вибору: війна і жорстка економічна криза означали, що велика частина балансів банків, яка вважалася активами, стане мертвим вантажем із необслуговуваних зобов'язань.
Але ринок проблемних активів, нехай і в дещо іншому вигляді, існував в Україні і до цього. Як він розвивався і з чого починався?
Етап перший. Народження легенди про поганого позичальника
"Це було аномально, кредити видавали будь-кому, адекватної ризикової політики не було навіть у великих іноземних банків, які щойно зайшли на український ринок", – розповідає один із менеджерів банку з іноземним капіталом.
Часто йшлося про валюту, а другий фінансовий продукт, який боляче вдарить по банках у майбутньому, – валютна іпотека. За словами гендиректора фінкомпанії "Дніпрофінансгруп" Олександра Скребеця, "поганий" кредитний спадок початку та середини нульових досі зустрічається у портфелях великих банків-банкрутів, таких як Надра Банк Дмитра Фірташа.
Кредитна експансія, зокрема у роздробі (загальний кредитний портфель банків у докризових 2000-х зростав на 30-70% щороку), спричинила дуже високий рівень "проблемки": інколи він перевищував 50%, писав у своєму дослідженні доктор економічних наук, член Ради НБУ Віктор Козюк.
Розуміння NPL тоді було дуже розмитим. За даними НБУ, на початку 2006 року офіційна частка проблемних кредитів загалом у системі становила лише 5,2% (у держбанках – 6,8%, у лідера роздробу ПриватБанку – 12,9 %, у банках з іноземним капіталом – 3,2%), що, на думку Віктора Козюка, неправдоподібно мало.
Чому цифри поганих кредитів були такими низькими? Відповідь – у самих банках. Вони намагалися власними силами вирішувати питання "проблемки": у кожної великої фінустанови був внутрішній колекшен департамент, тому попит на послуги спеціалізованих дистрес-компаній був мізерним, додає СЕО фінкомпанії "Фінрайт" Юрій Погорєлов.
Ринок не міг не розуміти, що згодом такі практики стануть проблемою. Першим зорієнтувався власник стрімко зростаючого тоді Дельта Банку Микола Лагун і 2006 року заснував першу в Україні спеціалізовану колекторську компанію Credit Collection Group (CCG). За інформацією "Інтерфакс-Україна", банкір інвестував у свій колекшн-бізнес майже $1 млн, або на той час приблизно 5 млн грн.
Етап другий. Криза 2008-го і перші "великі колектори"
У 2009 році саме CCG уклала одну з перших великих угод українського ринку з купівлі проблемних боргів. Компанія заплатила 3,4 млн грн за портфель роздрібних кредитів Правекс Банку 2005-2006 років з 60 тис. позичальниками з загальною сумою боргу 930 млн грн із дисконтом 99,6% від номінального розміру портфеля (видання "Комерсант" писало, що в цьому пулі більшість кредитів видавали за підробленими документами, це нібито сталося ще до продажу банку італійській групі Intesa Sanpaolo Леонідом Черновецьким).
На той час CCG була уже не єдиним серйозним гравцем ринку. Кількома роками пізніше компанія "Інвестохіллс Веста" придбала портфель валютної іпотеки УкрСиббанку, номіналом $650 млн. Ця угода досі залишається рекордною на українському ринку проблемних активів.
У 2010-му рівень визнаних банками NPL у системі зріс до 15,8% (майже 125 млрд грн). Роком раніше Верховна Рада ухвалила закон, який полегшив фінсектору списання "проблемки": різницю, яка створюється після продажу боргу з дисконтом, дозволили зараховувати до витратної частини. До цього сума списань потребувала від банків додаткових зобов'язань з податку на прибуток.
Як наслідок, наприкінці 2009 року банки почали активно продавати свої NPL. Крім Правекс Банку великими продавцями були Індекс-Банк (згодом Креді Агріколь Банк), СЕБ, ОТП Банк, БТА Банк, Кредобанк, Ренесанс Кредит (нині – частина ПУМБ), UniCredit (сьогодні його поглинув Альфа-Банк), Платинум Банк (збанкрутував 2016 року).
Купували активи найбільші фінкомпанії, які вміли працювати з дистрес-активами: окрім CCG та "Інвестохіллс Веста" це були "Укрборг", eCall, "Укрфінанс", CredEx. Вартість цих активів становила 5-10% від номіналу.
Банки хотіли за першої-ліпшої нагоди позбутися "проблемки". Такі угоди були радше технічними, ніж ринковими.
"У 2011 році рівень проблемних кредитів становив 65%, – розповідає СЕО одного з банків із західним капіталом. – Тоді ми провели першу масштабну чистку і майже 80% "поганого" портфеля перепоступилися українській фінкомпанії, яка теж належала PKO. Решту хотіли реструктурувати, але надії справдилися лише на третину".
Етап третій. Падіння "динозаврів" і часи "дикого Заходу"
Водночас Фонд погасив зобов'язання цих банків перед вкладниками у межах гарантованої суми 200 тис. грн (загалом на 90 млрд грн). У 2015 році ФГВФО, яким тоді керував Костянтин Ворушилін, зробив перші спроби компенсувати ці витрати через продаж активів на біржових майданчиках за принципом "зі складу" (активи, вартістю до 10 мінзарплати, або 14,5 тис. грн).
Спочатку залучали кілька десятків бірж, але їм нарікали на непрозорість, про яку й досі ходять легенди. У 2016-му основним каналом стала платформа Мін'юсту СЕТАМ, та згодом їй почали закидати непрозорість та ручне управління продажами. Нею були незадоволені навіть у Фонді гарантування та Нацбанку.
"Стверджувати, що Фонд продавав активи своїм людям, не можна. Перед ним стояло завдання – продавати, – згадує Погорєлов. – Але ані ринок, ані ФГВФО не розуміли, як працювати з таким масивом активів".
Загалом, у той період ФГВФО виручив 107 млн грн у 2014 році та 1,2 млрд грн у 2015-му.
Етап четвертий. Епоха Prozorro
"У 2014 році нам треба було знайти відповідь на питання, як визначати правильну ціну на такі активи, хто має бути покупцем тощо, – нещодавно розповідала на одній з публічних подій директорка-розпорядниця Фонду Світлана Рекрут. – Ми знайшли її. По-перше, прозорість. У цьому нам дуже допомогли Prozorro.Sales. По-друге, однакові для всіх процедури та правила. По-третє, під час ціноутворення повноцінно працює лише балансова вартість".
Prozorro.Sale допомогли ФГВФО поставити продажі на потік і зробили його домінуючим учасником ринку. Ще одна важлива річ: із Фондом почали співпрацювати іноземні майданчики-консультанти (DebtX, First Financial Network), які намагалися продавати найбільші активи ФГВФО закордонним покупцям.
Волков з "Інвестохіллс Веста" оцінює ринок "проблемки" в Україні приблизно у $150 млн на рік, 70% яких становлять продажі Фонду гарантування. Найзнаковіші угоди ФГВФО – продаж недобудованого ТРЦ Республіка у Києві за 777 млн грн на Prozorro, одеського стадіону Чорноморець за 193 млн грн через First Financial Network, борги великих українських бізнесменів.
У заставі – активи бізнесменів Костянтина Жеваго і Тараса Барщовського, які володіють відповідно шинним заводом Росава та компанією Яблуневий Дар (зокрема, виробляє соки торгової марки Galicia). Загальна заборгованість за цими кредитами становить 18 млрд грн.
Але є й недолік роботи через Prozorro.Sale: можливість купувати борги самими позичальниками. Так, наприклад, свої зобов'язання з великою знижкою викупив власник корпорації "УкрАвто" (АвтоЗАЗ) Таріел Васадзе, олігарх Костянтин Жеваго та власники мережі маркетів "Велика кишеня". Хоча конкуренція, яку створює система, змушує боржників купувати свої борги дорожче, ніж у середньому на ринку, розповідає директорка Фонду Світлана Рекрут.
Хто покупці?
У Фонді свої активи часто називають квитками на війну. Це точний опис багаторазових судових баталій навколо боргу, які зазвичай проходить покупець дистрес-активів. За словами Волкова, майже 90% витрат його компанії – це юридичні кости, решта – витрати, зокрема, на піар, щоб захиститися від інформаційних атак несумлінних позичальників.
Хто ж купував квитки на судову війну у Фонду гарантування? LIGA.net підготувала мінірейтинг основних покупців, зважаючи на два основні критерії – кількість аукціонів та фактична сума покупок.
Нарізно вони можуть спотворювати картину: велика кількість аукціонів могла вивести у топ компанії-спойлери, які активно беруть участь у торгах, але майже ніколи не купують. Лідер за сумою також не показник. Наприклад, найбільший покупець Фонду гарантування компанія "Солтекс капітал" заплатила 777 млн грн за єдиний, але супердорогий лот – недобудований ТРЦ Республіка.
Тому редакція використовувала обидва параметри, але з обмеженням: у компанії має бути не менше 50 аукціонів, на яких вона здійснювала покупки, а загальна сума угод – не менше 50 млн грн. На українському ринку 19 таких фінкомпаній.
Як ці компанії роблять бізнес?
По-перше, більшість "ентузіастів" цього ринку – колишні банкіри, які зокрема працювали у банках-банкрутах. По-друге, сума стартових інвестицій залежить від сегменту: у роздробі достатньо $300-500 тис., у корпоративному секторі потрібно не менше $5-10 млн, говорить Андрій Волков.
"Наш цикл колекшена портфеля, як роздрібного, так і корпоративного, триває від півтора до трьох років, – розповідає він. – Тож ми навіть ще не закінчили роботу з активами, які придбали наприкінці 2018 року".
Скільки на цьому можна заробити? Волков описує це так: "Усі вважають, що ми купуємо активи за копійки і неабияк заробляємо. Але кожна інвестована копійка після надзусиль дає нам у найліпшому випадку півтори".
Інший великий сегмент проблемних боргів, які виходили на ринок того часу, – працюючі банки. За даними НБУ, у середині 2017 року рівень NPL у системі становив 57,7% – найвищий показник у світі. Саме тоді банки під тиском НБУ визнали більшу частину проблемних активів.
У 2017-2018 роках перепоступкою NPL-портфелів активно займалися Правекс Банк, ОТП Банк, Сбербанк, Райффайзен Банк Аваль, УкрСиббанк. Покупцем стала ще одна група – професійні інвестбанкіри, зокрема ICU і Concorde Capital.
Андрій Волков оцінює їхній продаж у $50 млн.
Етап п'ятий. Життя після Фонду гарантування
Відхід такого продавця може підкосити український дистрес-ринок, але на його місце можуть прийти інші великі власники NPL – українські держбанки, вважає Скребецький з "Дніпрофінансгруп".
"Я хочу сказати держбанкам: не проґавте момент, адже ринок уже існує, капітал на ньому є, – заявляла Рекрут під час відеоконференції Kyiv Post 31 березня. – Якщо ви не встигнете узяти його на себе, він піде в інше місце, а вам доведеться витратити багато часу, щоб повернути його назад".
На початок 2021 року 70% кредитного портфеля держбанків, разом із ПриватБанком, не обслуговувалося. Це десятки мільярдів гривень потенційних дистрес-активів на відкритому ринку. Та чи готові держбанки стати його учасниками?
"Ми плануємо активізувати продаж, але проблема в тому, як навчити персонал працювати з ризиками, – розповідала на конференції Kyiv Post голова наглядової ради Укрексімбанку Оляна Гордієнко. – Яку ціну затверджувати? Що відповідати на питання прокуратури, яка точно колись прийде? Йдеться не лише про нинішню ситуацію, люди тримають в голові, що влада може змінитися і через кілька років їх запитають, чому вони вирішили продати і на якій підставі затвердили саме таку ціну".
У держбанків не так багато часу, щоб відповісти на ці питання. За прогнозами Рекрут, ринок може швидко згорнутися вже цього року, коли Фонд закриє останній продаж. Але фінансисти вірять у світле майбутнє "поганих" активів. Проблемні активи держбанків також цікаві для ринку, навіть якщо йдеться про "політичні" кредити у їхніх портфелях, вважає Волков.
"Ринок є, але ступінь його зрілості під питанням, – підсумовує він. – Поки що на ньому є лише невеликі локальні кредити. Але вже сформувалася інфраструктура у вигляді Prozorro, і це велика перевага".
Ілюстрації і верстка: Дмитро Кругліков, Юлія Виноградська
Дата публикації: 29.04.2021 р.
© 2021 Усі права захищені.
Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ