Дьордь Шварц (угор. György Schwartz) народився в 1930 році в Будапешті в родині юриста і успішного діяча єврейської громади Тівадара Шварца. Однак в 1936 році на тлі зростаючого антисемітизму сім'я вимушено змінила прізвище на угорський варіант Шорош (Soros).

Соросу було 13 років, коли нацистська Німеччина окупувала Угорщину. І з цим пов'язаний один з численних міфів про нього. Єврейських дітей, яким більше не дозволялося ходити в школу, окупанти зараховували в "кур'єри". На другий день роботи Соросу наказали доставити за певними адресами повістки, згідно з якими юристам, чиї імена починалися на А і Б, потрібно було з'явитися в рабинську семінарію з ковдрою і їжею на 24 години.

"Батько велів мені роздати повістки, але попередити одержувачів, що, коли вони з'являться в семінарію, їх депортують", - розповів Сорос у своїй останній книзі "На захист відкритого суспільства".

Тівадар Шорош заплатив угорському службовцю Міністерства сільського господарства, щоб він дав притулок Джорджу у себе й видавав його за свого хрещеника-християнина на ім'я Сандор Кісс. Одного разу службовця викликали для опису майна єврейського аристократа, і він взяв з собою "хрещеника". Через десятиліття цей випадок перетворився в міф про те, що Сорос був пособником нацистів.

Після Другої світової війни в Угорщині до влади прийшли комуністи і нова соціалістична дійсність виявилася для Сороса тісною, тому в 1947 році він поїхав до Англії. Там вступив в Лондонської школи економіки, де викладав професор Карл Поппер.

"Книга Поппера "Відкрите суспільство і його вороги" вразила мене силою одкровення. Вона показала, що фашизм і комунізм мають багато спільного", - писав Сорос в одній зі своїх книг.

В університеті Сорос вперше зіткнувся з філантропією. Коли його викладачка дізналася, що вночі він працював офіціантом, вона звернулася до квакерів (один з видів протестантизму), які надіслали Соросу анкету. "Після того, як я її заповнив, вони прислали чек на 40 фунтів без будь-яких додаткових умов. Мене це вразило", - згадує Сорос в одній зі своїх книг.

У 1956 році він приїхав в Нью-Йорк і почав працювати в інвестиційних компаніях. У 1973 році заснував власний хедж-фонд - Фонд Сороса, який в 1978 році перейменували в Quantum Fund. Це до сих пір один з найуспішніших фондів, протягом чотирьох десятиліть Сорос домагався прибутковості 20-40% річних.

У 1992 році Сорос став відомий як "людина, яка розорила Банк Англії", заробивши мільярд доларів на падінні фунта стерлінга. Через 20 років він заявив, що метою були не тільки гроші: "Я свідомо дозволив цьому статися, щоб створити платформу, з якої я міг би говорити щодо інших питань. І це спрацювало. У мене з'явився голос, який можна було почути".

Сорос став Соросом в дев'яностих, писав журналіст Майкл Льюїс, який в 1994 році подорожував з мільярдером Східною Європою. "Одного разу він сказав мені: "Просто напишіть, що колишня Радянська імперія тепер називається Імперією Сороса", - зазначив журналіст у своїй статті.

Зараз Forbes оцінює статки бізнесмена в $ 8,6 млрд.

Але все це - створення імені та заробляння грошей - було лише частиною того, чим займався Сорос, пише Темкін в книзі "Вплив Сороса". Батько навчив його, що гроші - це засіб для досягнення мети, а сам бізнесмен пізніше сказав, що йому не дуже подобається заробляти гроші. Він просто майстер у цьому. Тому в 1979 році створив благодійний фонд Відкрите суспільство.

Сорос бачив місію фонду в наступному: по-перше, відкрити закриті суспільства і зробити авторитарні режими демократичними. По-друге, зробити відкриті суспільства життєздатними. По-третє, популяризувати критичне мислення.

Першим він захотів відкрити суспільство Південної Африки, спонсоруючи стипендії місцевих темношкірих студентів. Однак відвідавши регіон в 1980 році, Сорос виявив, що кількість чорношкірих студентів не збільшилася, оскільки влада використовувала його гроші не для доповнення внеску держави, а замість нього. Так благородна ідея виявилася заручником чужих меркантильних інтересів.

Сорос тимчасово припинив роботу в Африці й переключився на Східну Європу, де почав фінансувати дисидентські групи. До благодійності в Південній Африці він повернувся в 1987 році, надавши фінансову допомогу в демонтажі системи апартеїду.

У Європі він допомагав Солідарності в Польщі і Хартії 77 у Чехословаччині. А в рідну Угорщину відправив сотні копіювальних апаратів Xerox, щоб підпільним виданням було легше поширювати інформаційні бюлетені.

Сорос допомагав молодим угорським опозиційним активістам, зокрема нинішньому прем'єр-міністрові країни Віктору Орбану. У 1989 році завдяки стипендії Сороса Орбан стажувався в Пембрук-коледжі Оксфорда.

Бізнесмен спробував повторити угорський успіх в Китаї, однак безуспішно. Прихильники режиму поширили досьє, згідно з яким Сорос - це агент ЦРУ, намагається використовувати фонд для підриву комунізму, пише Майкл Кауфман в біографії Сороса, написаній за його участю.

У 1989 році Сорос дізнався, що в китайському представництві фонду брали участь працівники держбезпеки. Він закрив фонд в Піднебесній і на відміну від Південної Африки - більше не повертався.

У 1987 році Сорос вирішив заснувати фонд в СРСР і попросив очолити його відомого дисидента і фізика Андрія Сахарова. Той відмовився і попередив Сороса: "Ви просто будете наповнювати каси КДБ доларами".

Але філантроп ризикнув і заснував фонд Культурна ініціатива. Сорос пожертвував $100 млн для підтримки російських вчених і $250 млн на програму з перегляду шкільних підручників. До 2003 року фонд вклав в Росію більше $1 млрд. У 2003 році Сорос вирішив ліквідувати російський фонд, а в 2015 році Генпрокуратура Росії визнала фонд "небажаною організацією".

"Виявилося, що мої партнери з Культурного фонду пов'язані з КДБ. Вони особисто сказали мені про це, коли ми гуляли на свіжому повітрі, уникаючи прослушки", - згадував Сорос у своїй книзі "На захист відкритого суспільства".

У 1990-х Сорос активно допомагав словацькому громадянському суспільству в боротьбі проти авторитарного режиму прем'єр-міністра Владіміра Мечіара.

"Мечіар намагається об'єднати Словаччину з Росією. Його амбіції - стати першим форпостом нової Російської імперії", - говорив Сорос в 1995-му. Тому в 1992 році він відкрив представництво фонду в Братиславі й надавав підтримку неурядовим організаціям.

Мечіару це не подобалося. Саме прем'єр Словаччини одним з перших став говорити про Сороса як про "мерзенного іноземця, який загрожує святості нації", пише Темкін в книзі "Вплив Сороса".

Зокрема, Мечіар вручив в 1995 році вищу журналістську премію антисемітському журналу, який регулярно публікував карикатури на Сороса в ярмулці, писала газета The New York Times. А на державному телебаченні організації, яким допомагав Сорос, називали "агентами ЦРУ".

Поворотною точкою в демонізації Сороса став 2004 рік. В цьому році Буш-молодший боровся за другий президентський термін. І Сорос прямо виступив проти нього: поразка Джорджа Буша стала для мільярдера "центральним фокусом життя". Це були перші вибори, коли Сорос публічно виділяв великі гроші на підтримку кандидата від демократів. В цілому Сорос витратив близько $27 млн, щоб допомогти кандидату від республіканців Джону Керрі перемогти Буша. Керрі програв.

Сорос настільки хотів поразки Буша, що опублікував книгу "Пузир американської переваги: ​​Ціна війни Буша в Іраку", де звинуватив оточення Буша у використанні терактів 11 вересня 2001-го як приводу для вторгнення до Іраку.

У відповідь республіканці намагалися всіляко очорнити Сороса. The Wall Street Journal назвала його "новим татом Варбаксом" (персонаж американських коміксів; багатий бізнесмен, який дбав про молоду дівчину). А спікер палати представників Денніс Хастерт в ефірі Fox News припустив, що Сорос отримує гроші з наркобізнесу.

Американська кампанія-2004 стала для Сороса поворотною точкою, говорив екскеруючий директор фонду Сороса Роб Джонсон в інтерв'ю для книги Темкін. І Сорос "почав готуватися до демонізації".

У 2004 році крім республіканців про Сороса заговорив і президент Росії Володимир Путін. Серед причин, чому Сорос став для Путіна особистим ворогом, була підтримка фондом Міхеїла Саакашвілі в Грузії.

У 2003 році в Грузії пройшли парламентські вибори. Офіційні результати показали перемогу чинної влади, хоча екзитпол, який, зокрема, підтримав фонд Сороса, показав очевидну перевагу опозиційних сил. Люди повірили екзитполу й в Грузії почалася революція. У результаті Саакашвілі дійсно був обраний президентом в ході чесної кампанії. Виконавчий директор грузинського представництва фонду Сороса Олександр Ломая став міністром освіти. Крім того, фонд виділив $5 млн на фінансування держапарату Грузії протягом півроку.

Російські ЗМІ заявили, що Сорос є "касиром" Саакашвілі, а Путін порадив лідерам центральноазіатських республік закрити фонди Відкрите суспільство, писав Сорос у своїй книзі.

Ще однією причиною ненависті Путіна стала стаття Сороса в журналі The New York Review of Books від 2000 року, в якій автор розкрив, як бізнесмен Борис Березовський допомагав Путіну стати президентом.

Примітно, що в 1997 році Сорос зробив хірургічно точний прогноз майбутнього РФ: "Система грабіжницького капіталізму, що встановилася в Росії, настільки жорстока, що люди цілком можуть звернутися до харизматичного лідера, який обіцяє національне відродження ціною громадянських свобод".

Мабуть, далі й найуспішніше демонізація Сороса пройшла в рідній Угорщині. У 2010-му прем'єр-міністром став Віктор Орбан. Щоб підтримувати популярність і перемогти на наступних виборах, Орбану потрібен був "ворог нації". Американські політтехнологи Артур Фінкельштейн і Джордж Бірнбаум запропонували на цю роль Сороса.

Фінансист, який роздає мільярди доларів на абстрактні цілі, виявився ідеальним кандидатом. Орбан перевибори виграв, а кампанія проти Сороса запустила нову хвилю антисемітизму в Європі.

Орбан при владі вже десять років і продовжує експлуатувати ідею Сорос - загроза Угорщини. Декілька років тому він звинуватив Сороса в спробах "зруйнувати Угорщину, наповнивши її мусульманськими біженцями".

Успіх Орбана-сорособорця припав до душі багатьом авторитарним і популістським політикам в Європі. У 2017 році державне румунське телебачення звинуватило Сороса у фінансуванні протестів проти корупції влади, а лідер соціал-демократів Лівіу Драгня припустив, що Сорос замовив його вбивство. У 2018 році президент Туреччини Реджіп Ердоган звинуватив Сороса у фінансуванні протестних акцій в республіці в 2013 році, назвавши його "знаменитим угорським євреєм".

У 2019 адвокат президента США Дональда Трампа Рудольф Джуліані заявив, що Сорос стояв за призначеннями послів США в Україні, в тому числі Марі Йованович, і користується послугами агентів ФБР. Сам Трамп не відставав і в 2018 році заявив, що не виключає фінансування Соросом "каравану мігрантів" на кордоні США і Мексики. Загалом, якщо вам щось не подобається, завжди є пояснення.

І Україна не залишилася осторонь.

Спочатку Сорос не планував відкривати фонд в Україні і допомагати країні, повідомив LIGA.net ексвиконавчий директор фонду Відродження (1998-2017) Євген Бистрицький. Однак українському меценату Богдану Гаврилишину вдалося умовити бізнесмена.

"Сорос сказав, що створює фонд в Росії. Він запитав мою думку про те, чи не варто в Україні створити його філію. Я запропонував йому створити не філію, а окремий фонд. Сорос сказав, що в Україні, на його думку, не завжди правильно поводилися з євреями. Я відповів, що, мовляв, "не всі євреї святі, а ми не всі чорти". Відповідь йому сподобалася, і він запропонував мені бути представником його інтересів ", - згадував Гаврилишин в інтерв'ю Дзеркалу тижня в 1997 році.

Фонд Відродження був створений в 1990 році з представниками українських організацій. Серед них були: Юрій Щербак (Зелений світ), Павло Мовчан (Просвіта) і Борис Олійник (Фонд культури). Також до ради директорів фонду приєдналися Іван Дзюба, Дмитро Павличко, Володимир Василенко і Валентин Симоненко.

У той час завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ Леонід Кравчук всіляко сприяв повноцінній роботі фонду, каже Бистрицький. З ініціативи Кравчука фонду виділили будинок на вулиці Артема, 46 (зараз - Січових стрільців), який в 1940-і був побудований за іронією долі угорськими військовополоненими для сім'ї генерала Ватутіна.

У 1994 році, вже будучи президентом, Кравчук указом доручив органам влади сприяти роботі фонду. Зараз цей указ стоїть в рамці в кабінеті виконавчого директора фонду Олександра Сушка.

"Уявіть, якби зараз таке підписали. А тоді це вважалося нормальним. Це були часи, коли з цього кабінету без проблем можна було зателефонувати в кабінет президента", - розповідає LIGA.net Сушко.

Золотим періодом в історії фонду він називає і першу половину президентства Леоніда Кучми. Тоді була розгорнута максимально можлива діяльність: стипендії науковцям і студентам, допомога звільненим у запас військових, масштабне видавництво україномовних книг.

Сушко показує рукою в бік книжкової шафи і каже, що більшість книг були видані за підтримки фонду в 1990-ті - на початку 2000-х. Бистрицький уточнює, що фонд підтримав переклад українською мовою понад 670 книг з економіки, історії, соціології та філософії.

Сорос покладав на Кучму великі надії. Вони познайомилися в 1994 році, коли Кучма був ще кандидатом в президенти.

"Річард Ніксон, колишній американський президент, запросив нас двох на ланч. Доля розпорядилася так, що в цей день Ніксон помер, і нам з Кучмою довелося обідати вдвох. Він справив на мене враження, як більш енергійний і відданий справі, ніж його попередник", - згадував Сорос в 2001 році.

Філантроп запропонував Кучмі допомогу в реформах і організував групу економічних радників на чолі з шведським економістом Андерсом Ослундом.

Перші хмари прийшли з убивством журналіста Георгія Гонгадзе. Відносини Заходу з українською владою погіршилися. Сорос не залишився в стороні. У березні 2001 року він опублікував статтю в Financial Times під назвою "Відступіться, пане Кучма".

"Після багатообіцяючого початку, я зі страхом спостерігав спад в ділових якостях Кучми... Якщо пан Кучма турбується за виживання України, як самостійної демократичної країни, він повинен відповідати за свої дії й передати свої обов'язки прем'єр-міністру, конституційно визначеному наступнику, якщо до цього призведуть результати слідства", - заявив Сорос.

Кучма до поради філантропа не прислухався. Більш того, главою своєї адміністрації зробив Віктора Медведчука, який в 2003-2004 роках сформував основний кістяк меседжів, з якими сьогодні атакують Сороса і його фонд.

У 2004 році Сорос публічно заявив, що "темники" (так звані інструкції для медіа, як висвітлювати ті чи інші події) - це "робота Медведчука, який хоче порадувати Росію".

"Я не знаю пана Медведчука. Але я знаю, що він постраждає, якщо український ринок стане відкритим. Тому що його бізнес (як я розумію) полягає в тому, щоб вимагати гроші в інших бізнесменів, пропонуючи натомість допомогу влади", - сказав Сорос в інтерв'ю Дзеркалу тижня в ході візиту в Україну.

За кілька днів до цього дирекція Лівадійського палацу-музею в Криму відмовила в наданні приміщення для міжнародної конференції за участю Сороса "через роботи, які проводяться там пожежними".

На думку Сороса, джерелом "негостинності" був Медведчук. Наступного дня активісти організації Братство Дмитра Корчинського спочатку закидали яйцями кортеж Сороса в Києві, а потім кинули в бізнесмена пакет з майонезом перед початком форуму правозахисних організацій.

Проте Кучма розпорядився надати Лівадійський палац для проведення конференції. "Легенда говорить про зіткнення двох близьких Кучмі людей - Медведчука та Пінчука. Перший був категорично проти співпраці з Соросом. Другий - відкритий до цього. Врешті-решт Кучма прислухався до Пінчука. Не знаю, наскільки це правда, але легенда досить правдоподібна", - розповідає Сушко.

За його словами, дуже часто Віктор Пінчук залишався чи не єдиною людиною біля Кучми, яка зупиняла президента від "найнебезпечніших кроків, які могли б привести до повного розриву з принципами демократії".

Пінчук і Сорос активно співпрацювали в сфері благодійності. А ось у відносинах американського бізнесмена і української влади до 2004 року був застій і Відродження сконцентрувалося на прямій роботі з громадськими організаціями. Багато що змінив Майдан-2004.

Агонія навколо "зовнішнього втручання" почалася в парламенті задовго до президентських виборів. У грудні 2003 року Верховна Рада створила слідчу комісію з питань "встановлення фактів закордонного втручання у фінансування виборчих кампаній в Україні". Однією з авторок проєкту постанови була Юлія Тимошенко. А за створення комісії голосував, зокрема, Пінчук.

Комісія на чолі з комуністом Валерієм Мішурою підготувала попередній звіт, в якому грунтовно пройшлася по Соросу і його фонду. У звіті йдеться про те, що створені Соросом організації "здані в оренду американським спецслужбам".

На той момент директором фонду був Бистрицький. Він підготував відповідь на звіт комісії, яку надав LIGA.net. У ній він спростовував звинувачення на адресу Сороса. А в самому кінці перерахував тодішніх і колишніх нардепів, чия громадська діяльність була підтримана фондом. І в списку є Віктор Медведчук.

Свого часу, за інформацією екснардепа Миколи Томенка, Спілка адвокатів України, головою якої до 2006 року був Медведчук, отримала три гранти від фонду Сороса на суму $87 677. Бистрицький не зміг згадати подробиці кейса, проте підтвердив LIGA.net, що грант надавався.

Наступним "втручанням" Сороса в справи України для конспірологів став Майдан-2004. Тоді фонд підтримав проведення незалежного екзитполу, який показав перемогу Віктора Ющенка над Віктором Януковичем у другому турі президентських виборів. Результати екзитполу стали однією з причин, що спонукали до акцій протесту проти фальсифікацій. У 2005 році Сорос спростував звинувачення у фінансуванні Помаранчевої революції.

"Від лідерів Майдану був запит до фонду про пряму допомогу, але наша відповідь була негативна. Навіть у вирішальні моменти не може йтися про пряме політичне втручання", - заявив Сушко в коментарі LIGA.net.

Каденція Ющенка пройшла для фонду суперечливо. З одного боку, фонд допоміг реалізувати і впровадити незалежне тестування (ЗНО). Велику роль в цьому зіграла менеджерка фонду, а в 2016-2019 роках міністрерка освіти і науки Лілія Гриневич.

"Це був період, коли такі речі ще можна було зробити. Ющенко тоді не втручався в ці процеси", - говорить LIGA.net Бистрицький. За його словами, тоді ж почався масштабний проєкт зі створення центрів безоплатної правової допомоги. Також друкувалися нові підручники, які прийшли на заміну радянським.

З іншого боку, політична криза 2006-2007 років негативно позначилася на реформах. "В середині каденції президентства Ющенка почалося істотне зниження рівня інтересу Сороса до подій в Україні. Це можна простежити за інтенсивністю його візитів в Україну, яка істотно знизилася", - зазначив Сушко.

З 2005 по 2014 американський бізнесмен був у Києві двічі. У 2005 році зустрівся з Ющенком, а в 2008-му - з прем'єркою Тимошенко. Після зустрічі з нею заступник голови секретаріату Ющенка Ігор Пукшин заявив, що обвалу гривні в листопаді того року сприяв "фінансовий спекулянт" Сорос.

У 2007 році, виступаючи на українському сніданку в швейцарському Давосі на тему енергетики, Сорос закликав прем'єр-міністра Януковича підтримати свою ініціативу щодо прозорості в корупційній нафтогазовій сфері. Аналогічні програми він допоміг реалізувати в Казахстані і Азербайджані. Янукович нічого не відповів.

Зате відповіли силовики, коли Янукович став президентом. Його каденція почалася зі спроб СБУ тиснути на фонд, розповідає Сушко. До одержувачів грантів приходили слідчі і перевіряли документацію. А в 2011 році регіонали звинуватили самого Сороса у фінансуванні податкового Майдану й "підготовці в Україні сценарію Єгипту і Лівії".

Після силового розгону Євромайдану в грудні 2013 року фонд призупинив будь-яку співпрацю з владою. У той же час фонд організовував евакуацію поранених людей, в тому числі за кордон (у першу чергу, до Польщі). Після зміни влади фонд активізував роботу. Якщо в 2013-му бюджет фонду був близько 70 млн грн, то в 2014-му вже 103 млн. За наступні п'ять років видаткова частина Відродження зросла до 335 млн грн.

Сам Сорос закликав лідерів Євросоюзу організувати терміновий план допомоги Україні за аналогією з "планом Маршалла", а в 2015 році президент Петро Порошенко нагородив бізнесмена орденом Свободи.

Фонд Відродження сприяв створенню стратегічних дорадчих груп при міністерствах, які допомагали напрацьовувати план реформ. Зокрема, адміністративно-територіальну, освітню та медичну. Остання не була імплементована в повному обсязі, оскільки міністр охорони здоров'я Олександр Квіташвілі не зміг скористатися напрацюваннями експертів, говорить LIGA.net Бистрицький.

Також, за його словами, фонд підтримав план корпоратизації наглядової ради НАК Нафтогаз України. "Були залучені незалежні експерти. Це дорого коштувало фонду і були виділені окремі гроші фонду Відкрите суспільство. Також ми профінансували компанію з впровадження механізму субсидій", - розповів Бистрицький.

Реформу Нафтогазу Сорос вважав одним із головних завдань нової української влади. "Робота в галузі енергозбереження, скорочення споживання газу, сприяння внутрішньому видобутку нафти і газу. Все це усуне залежність України від Росії в енергетичній сфері", - говорив бізнесмен в інтерв'ю Савіку Шустеру в 2014 році.

Коли плани реформ були напрацьовані і прийшов час їх імплементувати, почався опір, каже Бистрицький. "Одним із проявів опору стало введення Радою е-декларування для антикорупційних активістів в 2017 році. Для нас це був шок", - зізнається ексдиректор фонду.

В кінці 2018 року почалася активна кампанія проти Сороса, точніше "майбутнього кандидата від Сороса" на майбутніх президентських виборах. Друга хвиля почалася вже після перемоги Володимира Зеленського, коли стало зрозуміло, що він рухається не в тому напрямку, на який розраховували його опоненти, каже Сушко. Зараз спостерігається третя хвиля, пов'язана з обранням Джо Байдена.

Сушко вважає, що за спробами дискредитувати Сороса і його фонд стоїть Росія і її сателіти в Україні. "А також частина нашої традиційної олігархії, яка усвідомила, що європейський вектор загрожує тому, як вони звикли отримувати прибуток", - вважає він.

Під олігархами, в першу чергу, він має на увазі Ігоря Коломойського. І в цій ситуації Сорос виступає не як особистість, а як уособлення західного вектора розвитку України.

За словами директора фонду, Росія і олігархи сподіваються "перепрошити ідею українського патріотизму". "У їх системі координат патріот повинен бути проти Заходу. Якщо вони це проштовхнуть, то Росія запросто проковтне таку Україну. Сорос - це просто зручна мішень. І опоненти мені кажуть про це прямим текстом", - пояснює він.

Чи дістають Сороса нападки з України? В кінці 2019 року в інтерв'ю The Guardian філантроп говорив про "незавершений, але перспективний політичний прогрес", досягнутий в Україні.

У січні 2020 року, виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Сорос заявив, що світ живе в переломний момент історії. Найбільші держави світу - Китай, США і Росія - в руках потенційних або реальних диктаторів, а ряди авторитарних правителів продовжують зростати. "Націоналізм не просто не зупинено, а, навпаки, продовжує посилюватися", - підкреслив він.

На думку бізнесмена, якщо китайському лідеру Сі Цзіньпіну вдасться повністю впровадити систему соціальних кредитів, він "зробить реальністю оруеллівську авторитарну систему". І тоді "для відкритого суспільства не залишиться місця в такому світі".

Але Соросу вже 90 років. Світ, який він хотів побачити, навряд чи стане таким в найближчі десятиліття. Так невже справа всього його життя - відкриття закритих суспільств - закінчилася крахом і майже $17 млрд витрат фонду по всьому світу не принесли бажаного результату. Чи можна сказати, що Сорос програв?

"Коли Сорос починав свою діяльність, в світі існували ілюзії щодо лінійності шляху. Тобто демократія перемагає і потрібно трохи зусиль, щоб вона перемогла остаточно. Зараз таких ілюзій в світі немає. Тому боротьба за відкрите суспільство - це нескінченний процес, який в горизонтах життів наших поколінь залишатиметься перманентним полем битви. Сорос це усвідомлює", - говорить LIGA.net Сушко.

За його словами, навіть зрілі демократії можуть деградувати: "Але якщо припинити боротьбу, то деградація прискориться. У закритому суспільстві дуже багато спокус".
У свою чергу Бистрицький вважає, що Соросу вдалося досягти результатів. "Є прекрасний приклад країн Балтії, де фонд Сороса успішно функціонував. Болгарія, Польща, Грузія, Молдова. Скрізь є паростки європейського вибору", - вважає він.

Налаштований оптимістично і сам Сорос. "Можна мріяти про подібність статуту ООН, який виник після Другої світової. Він належним чином би завершив нинішній цикл конфліктів між США і Китаєм і відновив би міжнародне співробітництво, зробивши можливим процвітання відкритих суспільств", - пише Сорос у своїй книзі "На захист відкритого суспільства".

У практичній площині завдання не відрізняються від поставлених 40 років тому. Доступність якісної освіти, що зміцнює незалежність особистості і розвиває критичне мислення. Саме це, на думку Сороса, є довгостроковою стратегією людства. Тому на початку 2020 року він виділив $1 млрд на створення університетської мережі. Здається, здаватися він не збирається.

Однак це лише план. На нього, до того ж, потрібно багато грошей. Що буде з фондом Відкрите суспільство після смерті Сороса - ось питання, яке цікавить багатьох.

У 2017 році Сорос передав фонду більшу частину свого статку - $18 млрд. За словами Сушка, потенційно це дозволить виживати фонду дуже довгий час. До того ж бюджет фонду складається не тільки з коштів Сороса.

"Ми хочемо стати хабом міжнародних донорів для українського громадянського суспільства. Зокрема, ЄС, уряди Швеції та Канади, Міністерства закордонних справ Німеччини. Вони формують близько 30% бюджету фонду. І з кожним роком ця частка зростає", - говорить директор фонду Відродження.

Сам Сорос каже, що зробив все можливе, щоб підготувати фонд до його відсутності. "Я бачу великі можливості для фондів. Є безліч ворогів в різних куточках світу і є ціла галузь, яка намагається демонізувати мене. Проте я готовий зробити внесок, якщо ми зможемо запропонувати щось цінне, навіть коли потрібно буде використовувати основний капітал нашого фонду" , - резюмував Сорос в книзі "На захист відкритого суспільства".

"Сорос думав, що фонди проіснують до 2010 року, а потім він їх закриє. У нього була така ідея, - розповів LIGA.net Бистрицький. - Але стався злам. Він відчув, що розвинув настільки потужну систему громадських інституцій, що вирішив продовжити це. В тому числі і після його смерті. До нескінченності".

У своїй останній книзі Сорос каже: "На особистому рівні я дуже пишаюся ворогами. Переглядаючи їх список, я відчуваю, що іноді вчиняв правильно. Однак хочу, щоб цей перелік був коротший. Я і мої фонди зробимо все можливе, щоб зменшити його".