Хроніка повсякденності. Історія Незалежності очима фотографа Олександра Глядєлова

Історії

Хроніка повсякденності.
Історія Незалежності очима фотографа Олександра Глядєлова

"Він співчуває цьому світу, передає повідомлення від тих, хто не має голосу, на кого суспільство вважає за краще не звертати уваги". Так охарактеризував творчість фотодокументаліста Олександра Глядєлова автор книги "Ukraine.The Best" Юрій Комельков. У цій книзі зібрані біографії 123 українських майстрів, що створюють сучасний культурний ландшафт країни. Серед них – учасник 40 персональних виставок, автор трьох книг, лауреат Шевченківської премії 2020 (фотопроєкт "Карусель") Олександр Глядєлов.

Кожен його портрет – малюнок чиєїсь долі. Разом з ним ми відібрали понад 40 його робіт, зроблених у період з 1991-го до 2020 року. Серед них немає ні парламентських баталій, ні кабінетних рукостискань. Проте є життя вулиці та крихкість душі пересічного українця. Хочеться сказати: маленького українця. Але насправді великого, бо вирвався з лихоліття 90-х, пройшов горнило двох революцій і однієї війни. Вижив. Змужнів і помудрішав.

22 червня 1992 року створена Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП). У деяких єпархіях відбувалися конфлікти за володіння храмами, зокрема, в Рівненській і Волинській областях. Точилася боротьба за кафедральний Свято-Троїцький собор у Луцьку. Він був переданий УПЦ КП, що викликало незгоду кліриків і парафіян УПЦ МП. Священик УПЦ КП, якого лупцює натовп, на думку протестувальників, мав віддати ключі від храму. Але – не віддав. Серпень 1992

Розпаювання колгоспних земель. Дніпропетровська область, село Ковпаківка, колгосп "Росія", березень 1991

Київ, січень 1997

Жінка торгує квітами на сходах підземного переходу, на тлі реклами кандидатів у народні депутати перед парламентськими виборами. Київ, березень 1994

Стихійна вулична торгівля. Станція метро "Героїв Дніпра". Київ, 1993

Безпритульний хлопчик просить їжу на ринку "Привоз". Одеса, червень 1997

Вітя Хасанов збирає милостиню на підтримку маленького, неофіційного притулку "Оазис", розташованого в селі в 30 кілометрах від Києва. Щодня хлопчики з притулку їхали до Києва просити милостиню і купувати на неї продукти. Назад вони поверталися пізно ввечері останнім автобусом або електричкою. Київ, станція метро "Либідська", лютий 1998

Четверта ранку. Безпритульний Діма заснув. У нього в кишені спільні сигарети. Слава обережно дістає їх, щоб покурити перед сном. Юра грає з запальничкою. Він щойно повернувся в групу після двотижневої відсутності. Київ, листопад 1996

Безпритульні Ігор і Сергій. Сергій помре за два роки на вулиці. Київ, майдан Незалежності, березень 1997

Літня дача одеського притулку "Світлий Дім". Кінбурнська коса, червень 1997

Вуличних хлопчиків затримала міліція після бійки за пакет з синтетичним клеєм. Дніпропетровськ, червень 1998

Приймальник-розподільник. У коморі. Київ, квітень 1997

Психоневрологічний інтернат для дівчат. Оленька. Львівська область, грудень 1999

Сімейний дитячий будинок Мартиненка. Вова. Одеса, травень 2001

Від автора: "Цього дня я закінчував знімати, вже збирався йти. Вова стояв на ганку – курча носилося навколо, дуже схвильоване. Я запитав:" Що це? "Вова відповів, що курча хоче забратися йому на голову." Як? Ти його посадиш? – Ні, воно саме забирається. – Та ну". Хлопчик сів на шпагат, і курча прямо по нозі, по футболці забралося йому на голову. Хлопчик обережно встав, щоб курча не впало. Я зробив знімок. Ось і вся історія. Зараз Вова танцюрист".

Льоша Кутусенко – хворий на СНІД, наркозалежний волонтер проєктів зменшення шкоди. Працював у програмах обміну шприців, автор брошур для наркозалежних, в яких просто і доступно викладені складні питання. Він був безпосередньою, зворушливою і трагічною людиною. Льоша робить ін'єкцію розчину опію. Одеса, жовтень 1998

Льоша Кутусенко помер від СНІДу 4 вересня 1999 року. Друзі з руху "Віра, Надія, Любов" на його могилі. Одеса, жовтень 1999

Пацієнт стаціонару одеського центру СНІД, у палаті інфекційної лікарні. Одеса, лютий 2005

Екзорцизм і радикальні релігійні практики як засіб позбавлення від наркозалежності. Одеська область, липень 1998

Пляж у Гідропарку. Київ, липень 1997

Беркут атакує протестувальників під час акцій "Україна без Кучми". Київ, 9 березня 2001

Лісоруб на карпатській лісосіці. Закарпаття, січень 2004

Бахчисарай, серпень 2004

Студенти-протестувальники йдуть до центрального корпусу університету імені Шевченка. Помаранчева революція. Київ, листопад 2004

Учасники протесту прямують в урядовий квартал. Помаранчева революція. Київ, листопад 2004

Сестри з сім'ї, яка існує в складних життєвих обставинах. Батькам надається підтримка, щоб була можливість зберегти дітей в сім'ї. Дніпропетровська область, село Степове, червень 2013

Студенти на Євромайдані. Київ, листопад 2013

"Новорічна ялинка" на Майдані. Київ, грудень 2013

Майдан, барикада, що палає. Київ, 19 лютого 2014

Учасники протесту ведуть узятого в полон бійця Внутрішніх військ. Київ, Хрещатик,
20 лютого 2014

Антиурядові демонстранти, вбиті снайперами. Хрещатик, 20 лютого 2014

Боєць батальйону "Донбас" відпочиває у дворі житлового будинку в Авдіївці.
Серпень 2014

Українські мінометники ведуть обстріл позицій супротивника в околицях Іловайська. Багатопілля, серпень 2014

Згорілий український танк. Село Грабське під Іловайськом, серпень 2014

Грабське під Іловайськом. За день до штурму. Серпень 2014

Офіцер Збройних сил України, командир взводу саперів Віталій Чорних перечікує мінометний обстріл у селі Грабське під Іловайськом. Він уцілів в Іловайську і зумів вивести своїх людей з оточення. Серпень 2014

Бійці батальйону "Донбас" надають допомогу побратиму, пораненому снайперським пострілом в обличчя, водночас відбувається огляд захоплених у вуличних боях бранців. Іловайськ, 19 серпня 2014