Історії

Однією лівою


Як Жан Беленюк взяв золото на Олімпіаді, незважаючи на травму правого плеча

Автор: Тамара Балаєва
Фото і відео: Анна Чуданова
Історії

Однією лівою


Як Жан Беленюк взяв золото на Олімпіаді, незважаючи на травму правого плеча

Автор: Тамара Балаєва
Фото і відео: Анна Чуданова
"Брат, ти з Куренівки, тобто наш пацан за кров’ю! Дізнаємося, хто тебе образив, дамо пи*ди!". Таке повідомлення вийшло на каналі "Життя Оболонського району" в телеграмі 13 серпня. Під ним – фото українського греко-римського борця Жана Беленюка з українським прапором на Олімпіаді в Токіо.

За кілька годин до цього Беленюк повідомив у своєму фейсбуці, що на Печерську в Києві до нього підійшли незнайомі молоді люди і почали ображати через темний колір шкіри: "Чорна мавпа щось знає про патріотизм?", "Вали до Африки!" .

Жан Беленюк – чемпіон Олімпіади-2020. Він єдиний з нашої збірної завоював золоту медаль у Токіо. До Беленюка олімпійське золото з греко-римської боротьби вигравав лише один українець – В'ячеслав Олійник. Було це 1996 року.

Беленюк тричі ставав чемпіоном Європи, перемагав на Європейських іграх і двічі ставав володарем титулу чемпіон світу. 2016 року Жан виграв срібну медаль на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро. А почав займатися боротьбою в дев'ять років.
Маленький, кучерявий, темношкірий

90-ті, Київ, вулиця Мостицька, де Куренівка переходить у житловий масив Виноградар. У дворі п'ятиповерхівки бабуся сидить на лавочці і колише візочок. У ньому – маленький кучерявий темношкірий хлопчик. Навколо – контингент, як у всіх спальних районах міст колишнього СРСР у 90-ті. Не найтолерантніші люди планети.

Беленюк ріс без батька і ніколи не знав його. Батько був руандійцем, навчався у Києві на конструктора військових літаків, але повернувся на батьківщину, коли мама Жана була вагітна. Пізніше загинув під час громадянської війни в Руанді.

Жан виріс з мамою і бабусею в однокімнатній квартирі на Виноградарі
Хлопчика виховували мама і бабуся. Вони жили в однокімнатній квартирі, мама працювала швачкою, бабуся підробляла прибиральницею на шовковому комбінаті.

Жан уривками пам'ятає себе з трьох років. Але конкретного моменту, коли б він подивився у дзеркало і зрозумів, що відрізняється від інших, не було. Каже, це відбувалося поступово:

– Я не пам'ятаю, як на мене реагували люди саме у ранньому дитинстві. Знаю тільки, що мамі й бабусі говорили щось неприємне. Ну, це ті люди, що несповна розуму. Потім я пішов до дитячого садочка, і там до мене не було питань. У початковій школі теж все було гаразд і навіть навпаки, я відчував до себе позитивний підвищений інтерес: "Клас, шоколадний хлопчик". Перші проблеми почалися в підлітковому віці – у класі шостому.

Ми спілкуємось у Маріїнському парку. Вибір місця не випадковий – Беленюк народний депутат, тому вдень він часто буває у Верховній Раді. Гуляти з Жаном у парку досить складно – що п’ять хвилин до нього підходять люди з проханням сфотографуватися, махають руками, кричать: "Ви чемпіон! Дякуємо!". Жан реагує спокійно – з усіма фотографується, тисне руки, посміхається. Здається, йому приємно, що його цінують.
Ми спілкуємось у Маріїнському парку. Вибір місця не випадковий – Беленюк народний депутат, тому вдень він часто буває у Верховній Раді. Гуляти з Жаном у парку досить складно – що п’ять хвилин до нього підходять люди з проханням сфотографуватися, махають руками, кричать: "Ви чемпіон! Дякуємо!". Жан реагує спокійно – з усіма фотографується, тисне руки, посміхається. Здається, йому приємно, що його цінують.
Розповідаючи про дитинство, Беленюк не хоче заглиблюватися в спогади про образи. Він тільки мимохідь каже: "Моє серце черствіло після кожного епізоду", маючи на увазі прояви расизму.

Шкільні друзі більш відверті. Однокласник і друг Жана Павло Щедрук згадує, що Беленюк завжди міг за себе постояти, і в класі до нього ставилися з повагою.

– Старші хлопці в школі могли сказати якусь грубість. Він відповідав тим самим, – розповідає Щедрук. – Пам'ятаю, в сьомому класі його намагався образити старшокласник. Жан відповів, і справа дійшла до бійки. Жан на той час серйозно займався боротьбою і виявився сильнішим. Старшокласники після цього заспокоїлися.

Беленюк і Щедрук дружать досі. У дитинстві вихідними днями потайки від батьків їздили на радіоринок дивитися на мобільні телефони і мріяли про те, що колись зможуть собі це дозволити. Зараз зустрічаються не так часто, але постійно на зв'язку. Жан навіть хрестив старшу дитину Павла і, коли є вільний час, з радістю гуляє з ним у зоопарку.

Беленюк каже, що в підлітковому віці стикався з расизмом набагато частіше, ніж розповідав про це друзям. Бився в тролейбусах, коли його ображали, уникав місць, де можна було зустріти скінхедів. Через це навіть не ходив на стадіон дивитися футбол, хоча сам грав у нього і любив цей вид спорту.
Три друга і секція боротьби

У дворі у Жана було два найкращих друга. Коли Беленюку було дев'ять, один з них загинув. Зламав шию під час дитячих пригод. Ця смерть сколихнула всіх навколо. Мами плакали, діти не розуміли, як це можливо – їхній ровесник і раптом помер.

Подруга дитинства Беленюка Катерина Москаленко згадує:

– Це був шок і страх. Жан переживав цю смерть всередині себе, він не говорив з нами про це. Так само було, коли пізніше померла його бабуся. Я бачила, що йому дуже важко, але безпосередньо ми про це не розмовляли.

Жан і Катя зараз рідко спілкуються, але вона досі підтримує стосунки з його мамою – вони телефонують одна одній, Катя розповідає їй про своє життя і просить поради. Після Олімпіади в Токіо вони разом їздили до Борисполя зустрічати Жана.

У дитинстві Беленюк любив гратися з друзями у дворі
У першу річницю загибелі друга Жан та їхній третій товариш зустрілися на цвинтарі. Той сказав: "Знаєш, я тут на секцію греко-римської боротьби записався – якраз у твоїй школі. Тренер дуже прикольний. Не хочеш зі мною?". Жан хотів, а секція була безкоштовною – зірки збіглися.

– Відразу зрозумів, що це мій вид спорту, – каже Жан і ніби оживає. – Там були хлопці, які займалися вже по пів року, а я прийшов і на першому ж тренуванні поклав їх на лопатки. Я зрозумів: ну, це взагалі клас, б'єшся, валиш когось, а тебе ще й лаяти за це не будуть.

Першими тренерами Жана стали Віталій Киселиця та Олексій Добровольський. Вони досі займаються з дітьми, а тоді Киселиця тільки починав тренерську кар'єру і працював лише рік.

Беленюк почав ходити на тренування з боротьби тричі на тиждень, паралельно займався баскетболом. Для баскетболу потрібен був м'яч і форма, для боротьби – лише шорти і шкарпетки. Це було одним з аргументів під час вибору видів спорту – грошей на придбання дорогої екіпіровки і сплату за секції у сім'ї не було.

Вже через рік занять Беленюк почав брати участь у турнірах по Києву і відразу посідав призові місця. Але на виїзних змаганнях спочатку програвав.

– Пам'ятаю, ми поїхали на турнір у Васильківку Дніпропетровської області, – розповідає Беленюк. – Турнір був серйозний, за призові місця давали мобільні телефони, велосипеди. Я ганебно програв дві сутички, взагалі без шансів. На першій мене поставили на вуха – це коли суперник вчавлює тебе в мат практично догори ногами. Вважається, що так можуть поставити тільки новачків.



Киселиця згадує, як навчав Жана одному з прийомів – кидку. У хлопчика виходило, а потім він поїхав на змагання і програв. Після повернення розповів, що хотів зробити новий прийом, але суперник сам підхопив його і першим зробив кидок.

– І дивлюся на тренуваннях – а він перестав робити цей кидок. Я кажу: "Ти чому не робиш? У тебе добре виходило. Якщо ти програєш через якийсь прийом – відпрацьовуй його ретельніше". Після кількох поразок Жан став залишатися після тренувань і просити дати йому додаткові завдання.

Жану відразу сподобалася боротьба
Киселиця згадує, як навчав Жана одному з прийомів – кидку. У хлопчика виходило, а потім він поїхав на змагання і програв. Після повернення розповів, що хотів зробити новий прийом, але суперник сам підхопив його і першим зробив кидок.

– І дивлюся на тренуваннях – а він перестав робити цей кидок. Я кажу: "Ти чому не робиш? У тебе добре виходило. Якщо ти програєш через якийсь прийом – відпрацьовуй його ретельніше". Після кількох поразок Жан став залишатися після тренувань і просити дати йому додаткові завдання.

Жану відразу сподобалася боротьба
Коли Беленюк виходив на килим, все решта для нього
не існувало. Він майже відразу навчився вимикати хвилювання перед сутичкою. Можливо, саме це вміння стало однією зі складових його успіху.

– Якщо ти можеш впоратися з хвилюванням, перебороти себе психологічно, у тебе все вийде. Багато хто програє саме через хвилювання, – погоджується Киселиця.

На ті ж тренування, що й Беленюк, але в старшу групу, ходив хлопець у татуюваннях зі свастиками і Гітлером. Він був старший за Жана років на сім-вісім і не звертався до нього аніяк, окрім "Мавпа". Вони тренувалися в одному залі сім років, перетиналися в роздягальні і їздили на одні й ті самі збори.

– Я жодним чином на це не реагував, – відрізає Жан, але навіть зараз, майже через 20 років і дві олімпійські медалі, видно, що йому неприємно це згадувати. – Тренер поговорив з ним, щоб він не чіпав мене фізично. У бійку я не ліз – він був, можна сказати, вже здоровий мужик, а я підліток. Для мене цієї людини просто не існувало.
Уроки життя на зборах

У численних інтерв'ю Беленюк каже, що Віталій Киселиця, власне, замінив йому батька – був прикладом того, як має поводитися чоловік, учив не тільки боротьбі, але і прищеплював життєві цінності. А ще допомагав долати побутові труднощі.

– Коли мені було десять, ми поїхали до Криму на збори на місяць. Ходили у гори, жили в наметі, – згадує Жан. – Якось тренер дав мені завдання нести цілий день у поході пакет із цукром. Пакет був великий, але неміцний, п'ятикопійчаний. Я поклав його до рюкзака на речі, а ввечері дивлюся – цукор розсипався, весь одяг став брудним і липким. Але мені б і на думку не спало його прати! Та я й не вмів. Віталій Олександрович сказав: "Ось миска, ось порошок. Спочатку замочуєш, потім треш, потім вішаєш". Так я і навчився.

Мама Беленюка досі підтримує стосунки з його друзями дитинства
Киселиця згадує всі ці моменти без сантиментів, навіть підкреслено сухо. На звання другого батька не претендує. А перший майстер-клас з прання пам'ятає зовсім інакше і за інших обставин:

– Не те, щоб я вчив його життя, але прати дійсно вчив, – згадує тренер. –Було так. Ми приїхали на збори в Івано-Франківську область. Я зайшов до кімнати, де жив Жан, а там по всій підлозі розкидані шкарпетки. Він каже: "Я прати не вмію". Я відповів: "Тоді викидай, а завтра одягай нові. Багато в тебе шкарпеток?". Мовчить. Ну, кажу, або навчу тебе прати. Я завжди хлопцям намагався доводити, що потрібно бути самостійними, стежити за собою.

До кінця середньої школи стало зрозуміло, що потрібно вибирати – серйозно займатися навчанням або спортом. Мама Беленюка хотіла, щоб він вступив до технічного вишу і після дев'ятого класу йшов готуватися до нього в коледж. Але 2005 року Жан виграв чемпіонат України серед юнаків та вирішив по-своєму – на користь спорту.

Другий вибір приблизно водночас перед Беленюком поставив Киселиця. Тренер сказав: "Час вибирати між баскетболом і боротьбою. На двох стільцях не всидиш". Беленюк не сприйняв його слова як ультиматум і продовжив ходити в обидві секції. Але через кілька місяців у баскетбольній сказали, що переведуть його до платної групи – як невисокого, а отже, і не особливо перспективного спортсмена. Вибір було зроблено на користь боротьби.

Після школи Жан вступив до Інституту фізкультури і продовжував боротися. Бабуся на той час уже померла, мама поїхала на заробітки за кордон, і Беленюк жив один. Грошей не було, перспективи в спорті були невиразними, Жан відчував себе втомленим, нікому не потрібним і втраченим.

Жан відразу почав посідати призові місця на міських змаганнях з боротьби

– Я тоді травмував плече і не міг тренуватися якийсь час. Душа не лежала, і я намагався хоч якось заробити на життя, – згадує Беленюк. – Хотів влаштуватися офіціантом, консультантом у магазині, ким завгодно. Роздрукував і носив всюди своє резюме, але марно.

Жан кілька місяців намагався розробляти руку, але все було марно. Вона боліла і нила, та й сам Беленюк відчував себе, як ця рука.

А потім одного дня зібрався і поїхав на тренувальні збори.

– Чомусь там рука перестала боліти – ми з тренером її залікували. Я почав більше тренуватися, і вже в 2010 році став бронзовим призером чемпіонату світу серед юніорів, в 2011 – взяв срібло, – згадує Жан. – Відтоді все і почалося.

Жан відразу почав посідати призові місця на міських змаганнях з боротьби
– Я тоді травмував плече і не міг тренуватися якийсь час. Душа не лежала, і я намагався хоч якось заробити на життя, – згадує Беленюк. – Хотів влаштуватися офіціантом, консультантом у магазині, ким завгодно. Роздрукував і носив всюди своє резюме, але марно.

Жан кілька місяців намагався розробляти руку, але все було марно. Вона боліла і нила, та й сам Беленюк відчував себе, як ця рука.

А потім одного дня зібрався і поїхав на тренувальні збори.

– Чомусь там рука перестала боліти – ми з тренером її залікували. Я почав більше тренуватися, і вже в 2010 році став бронзовим призером чемпіонату світу серед юніорів, в 2011 – взяв срібло, – згадує Жан. – Відтоді все і почалося.

Володимир Шацьких тренує Беленюка з 2012 року.

(Фото Національного олімпійського комітету)

Володимир Шацьких тренує Беленюка з 2012 року.

(Фото Національного олімпійського комітету)



Перемогти Васю

Чемпіон світу з греко-римської боротьби Володимир Шацьких закінчив спортивну кар'єру 2012 року і став тренером української збірної. До цього він двічі виступав на Олімпійських іграх, але не виборов призових місць. З 2018 року він – особистий тренер Беленюка (хоча і неофіційно).

Володимир живе у швидкому ритмі. Тому призначає інтерв'ю опівночі. До цього часу він зайнятий, а вранці їде. Коли він перетинає площу перед НСК "Олімпійським", хтось із його знайомих кричить, розтягуючи слова на кшталт рефері у боксі: "Так це ж – Володимир Володимирович Шацьких!".

Перед завершенням спортивної кар'єри Шацьких намагався потрапити на Олімпіаду в Лондоні. Беленюк теж був претендентом на участь у цій Олімпіаді, але в іншій ваговій категорії. У обох не склалося. Від України тоді поїхав Василь Рачиба та посів восьме місце.

Шацьких - чемпіон світу з греко-римської боротьби
Перемогти Васю

Чемпіон світу з греко-римської боротьби Володимир Шацьких закінчив спортивну кар'єру 2012 року і став тренером української збірної. До цього він двічі виступав на Олімпійських іграх, але не виборов призових місць. З 2018 року він – особистий тренер Беленюка (хоча і неофіційно).

Володимир живе у швидкому ритмі. Тому призначає інтерв'ю опівночі. До цього часу він зайнятий, а вранці їде. Коли він перетинає площу перед НСК "Олімпійським", хтось із його знайомих кричить, розтягуючи слова на кшталт рефері у боксі: "Так це ж – Володимир Володимирович Шацьких!".

Перед завершенням спортивної кар'єри Шацьких намагався потрапити на Олімпіаду в Лондоні. Беленюк теж був претендентом на участь у цій Олімпіаді, але в іншій ваговій категорії. У обох не склалося. Від України тоді поїхав Василь Рачиба та посів восьме місце.

Шацьких - чемпіон світу з греко-римської боротьби
Василь понад рік був головним супротивником Жана. Беленюк і зараз добре пам'ятає це протистояння:

– За один рік я програв Василю двічі. А втретє – опосередковано. Я програв хлопцю, який потім програв іншому хлопцю. А пізніше у нього виграв Вася.

Рачиба старший за Беленюка на дев'ять років і тоді був більш потужним фізично. Для Жана було важливо перемогти суперника, він вивчав коронні прийоми Василя, багато тренувався – і в кінці 2013 року виграв сутичку з Рачибою, "підібрав до нього ключики".

– Коли на килимі ви супротивники, а в житті доводиться перетинатися, це позначається на відносинах?

– Інколи так, інколи ні. Але я, як правило, не дружу з конкурентами. Василя я поважав як старшого товариша. Але так буває не завжди. Конкуренція спочатку вносить неприязнь у стосунки. Зазвичай спортсмени з однієї вагової категорії не дружать.

Беленюк увійшов до еліти світового спорту 2014 року, коли став чемпіоном Європи. Тоді він з перевагою в один бал виграв поєдинок з фіном Рамі Хієтаніємі в Вантаа (Фінляндія). Відтоді, говорить Шацьких, Жан вже не міг опуститися нижче. Того ж року він взяв бронзу на чемпіонаті світу, а 2015-го вперше став чемпіоном світу на змаганнях у Лас-Вегасі.

– Перед чемпіонатом світу тоді були Європейські ігри, і Жан взяв на них срібло, – згадує Шацьких. – Але це тільки зіграло нам на руку! Він амбітний спортсмен, і якщо є помилка, працюватиме, поки її не виправить. А саме тоді він пропустив прийом суперника і багато працював після цього.

Жан з дитинства мріяв про собаку. Зараз Касперу 12 років
Три хвилини в Ріо

2016 року Беленюк поїхав на Олімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро. І дійшов до фіналу. Від золотої медалі його відділяла одна сутичка – з грузином Давітом Чакветадзе, який тоді якраз поміняв спортивне громадянство і виступав за Росію.

У Беленюка з Чакветадзе вже була історія відносин. 2015 року Жан програв йому в фіналі Європейських ігор і на турнірі в Баку. Того року Беленюк виграв чемпіонат світу, а Чакветадзе дійшов там тільки до чвертьфіналу. Можна сказати, що до Олімпіади 2016 рахунок між ними був 2: 1 на користь Чакветадзе. Попереду чекав головний у житті обох спортсменів поєдинок. І Беленюк програв.

– У першому періоді сутички все йшло нормально. Залишалося три хвилини після перерви, які й вирішили весь результат, – розповідає Беленюк. – Суддя ставив мене у партер двічі (коли один зі спортсменів у боротьбі перебуває у положенні лежачи, цього разу був високий партер – на колінах – прим.ред.), причому вдруге незрозуміло, за що було це покарання. Коли рахунок був 7: 2, мені потрібно було розкриватися, але я втратив ще два бали.
Три хвилини в Ріо

2016 року Беленюк поїхав на Олімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро. І дійшов до фіналу. Від золотої медалі його відділяла одна сутичка – з грузином Давітом Чакветадзе, який тоді якраз поміняв спортивне громадянство і виступав за Росію.

У Беленюка з Чакветадзе вже була історія відносин. 2015 року Жан програв йому в фіналі Європейських ігор і на турнірі в Баку. Того року Беленюк виграв чемпіонат світу, а Чакветадзе дійшов там тільки до чвертьфіналу. Можна сказати, що до Олімпіади 2016 рахунок між ними був 2: 1 на користь Чакветадзе. Попереду чекав головний у житті обох спортсменів поєдинок. І Беленюк програв.

– У першому періоді сутички все йшло нормально. Залишалося три хвилини після перерви, які й вирішили весь результат, – розповідає Беленюк. – Суддя ставив мене у партер двічі (коли один зі спортсменів у боротьбі перебуває у положенні лежачи, цього разу був високий партер – на колінах – прим.ред.), причому вдруге незрозуміло, за що було це покарання. Коли рахунок був 7: 2, мені потрібно було розкриватися, але я втратив ще два бали.

Жан з дитинства мріяв про собаку. Зараз Касперу 12 років
На відео фіналу боляче дивитися. Жан бореться до останніх секунд, під кінець – якось особливо завзято. Коли звучить фінальний свисток, Чакветадзе кричить і, здається, плаче від щастя, а Беленюк відходить убік, опустивши голову. На нагородженні він ніби не знає, куди себе подіти. Розглядає свої руки, перебирає квіти в подарованому букеті. Має такий вигляд, ніби його світ зруйнувався.
Володимир Шацьких пам'ятає фінальну зустріч у Ріо по секундах:

– Жан спочатку так повів поєдинок, що Чакветадзе практично погодився з поразкою перед перервою – опустив голову, зламався. Але річ у тім, що суддя був його тренером ще в Грузії. Під час перерви суддя підійшов до нього і почав щось активно говорити грузинською, – Шацьких смішно імітує грузинську мову. – Я бачив, що Чакветадзе підбадьорився і зрозумів, що його підтримають. Тож нам рано розслаблятися і відчувати себе переможцями.
Шацьких розповідає спортивні тонкощі, які свідчать про те, що суддя допоміг Чакветадзе виграти. Після Олімпійських ігор про нечесне суддівство фінальної сутички говорив у ЗМІ і сам Беленюк, і тодішній міністр спорту Ігор Жданов. Але переграти нічого вже не можна було.

Після поразки Жан усамітнився і перестав розмовляти. Шацьких намагався обговорити з ним поєдинок – хоча не знав, що сказати. Підбадьорював: "Жан, ти ще молодий. Завоюєш своє золото". Беленюк слухав і мовчав.

– Наступного ранку Жану зателефонувала мама і підтримала. Сказала: "Не гніви Бога, радій срібній медалі". Це повернуло його до реальності, – згадує Володимир.

Беленюк важко переживав поразку в Ріо
Беленюк під час нашої зустрічі явно не хоче розмовляти про Ріо. Кидає кілька коротких фраз:

– Спочатку я був засмучений. Навіть плакав на п'єдесталі. А потім повернувся в Олімпійське селище і зрозумів: блін, ну це срібна медаль на Олімпіаді, все ж таки! Є хлопці, які стають чемпіонами Європи та світу, а на Олімпіаду так і не потрапляють. Або потрапляють, але не посідають призові місця. А я все одно вписав своє ім'я в олімпійську історію вже тоді.

З Чакветадзе Беленюк відтоді не зустрічався. Хоча хотів би взяти реванш.

– Щоправда, 2019 року Чакветадзе боровся зі спортсменом з Азербайджану і програв йому. Потім я боровся з тим самим спортсменом і виграв, – розповідає Жан. – Отже, непрямий реванш відбувся.

Відразу після Ріо Беленюк і Шацьких почали готуватися до Олімпіади-2020. Виграти на ній золото стало для Беленюка ідеєю фікс. Він розумів: від першого місця в Ріо його відділяв лише крок, точніше, три хвилини другого періоду фінального двобою. Наздоганяти ці три хвилини Беленюку довелося наступні п'ять років.
"Ти будеш класним міністром спорту"

2019-го у Беленюка з'явилася друга робота. Президент Володимир Зеленський особисто запросив Жана у свою команду – і той погодився.

– Ми із Зеленським знайомі з 2017-го, на виборах я голосував за нього, – каже Беленюк. – А 2019-го він запросив мене до себе в кабінет і сказав, що бачить у мені класного міністра спорту. Я відповів, що не можу – готуюся до Олімпіади. Тоді він сказав, що все одно запрошує мене в команду.

Беленюк сумнівався. Говорив тренеру: "Володимировичу, я, напевно, відмовлюся". Шацьких умовляв погодитися і обіцяв підлаштовувати під Жана графік тренувань.

З 2019 року Беленюк - депутат Верховної Ради
– Я йому казав: "Іди в парламент, щоб підтримувати спорт", – згадує тренер. – Жан за ці два роки багато зробив – завдяки йому підняли зарплати тренерам у дитячих спортивних школах, він просуває закон про меценатство.

Жан поєднував підготовку до Олімпіади з роботою в Раді
Ставши депутатом, Беленюк зрозумів, що в політиці все складніше і повільніше, ніж він думав. Наприклад, Жан допомагав чемпіонові світу-2019 з біатлону Дмитру Підручному отримати квартиру в Тернополі, на це пішло майже два роки.

– Виявилося, що питання з квартирою не вирішується на рівні Верховної Ради або міністерства спорту. Квартиру має виділити місцева влада, а для цього потрібно комунікувати з головою ОДА та мером. Я всього цього не знав. Та й взагалі, зрозумів, що деякі речі в політиці або нездійсненні, або здійснюються довго. Навіть для мінімальних зрушень потрібно багато часу, – каже Беленюк.
Самому Беленюку квартира теж далася нелегко. Київська влада обіцяла подарувати спортсмену житлову площу ще після перемоги на чемпіонаті світу 2015 року. Але отримав її Жан тільки 2018-го. І то після публічних нагадувань Віталію Кличку.

Після чемпіонату Європи 2016 року, де Беленюк завоював золоту медаль, він написав у інстаграмі: "Цю перемогу я присвячую нашому меру Кличку Віталію Володимировичу! Сподіваюсь на те, що він людина слова, і дану мені обіцянку виконає якомога швидше! Тоді як мені належить прославляти Київ і всю Україну". Хештегом до посту було слово "квартира".


За два місяці до Олімпіади Беленюк взяв відпустку в Раді

45 днів перед Олімпіадою

Право брати участь у Олімпіаді потрібно заслужити – поїхати на чемпіонат світу чи Європи, де розігруються так звані ліцензії, і взяти там призове місце.

Беленюк взяв ліцензію восени 2019 року – він виграв золото на чемпіонаті світу в Нур-Султана, перемігши у фіналі угорця Віктора Лерінца. На початку 2020 року на чемпіонат Європи вирушив 22-річний український борець Семен Новіков – і несподівано взяв золото. Виграв у фіналі поєдинок з тим самим Лерінцем.
45 днів перед Олімпіадою

Право брати участь у Олімпіаді потрібно заслужити – поїхати на чемпіонат світу чи Європи, де розігруються так звані ліцензії, і взяти там призове місце.

Беленюк взяв ліцензію восени 2019 року – він виграв золото на чемпіонаті світу в Нур-Султана, перемігши у фіналі угорця Віктора Лерінца. На початку 2020 року на чемпіонат Європи вирушив 22-річний український борець Семен Новіков – і несподівано взяв золото. Виграв у фіналі поєдинок з тим самим Лерінцем.

За два місяці до Олімпіади Беленюк взяв відпустку в Раді
Відразу після чемпіонату Новіков заявив, що хоче поїхати на Олімпіаду – і між спортсменами розпочалася війна. Вони обмінювалися образливими словами у соцмережах і ЗМІ, а що відбувалося між ними, їх тренерами і Федерацією греко-римської боротьби за закритими дверима – невідомо. У розмові з Liga.net Беленюк згадує, що перед Олімпіадою конфлікт між ним і Новіковим досяг такого напруження, що їм було складно тренуватися разом. Але на пряме запитання про конфлікт Жан відповідає:

– У мене немає конфлікту з Новіковим. Він і його тренер думали, що йому потрібно їхати на Олімпіаду замість мене. Але це їхня особиста думка. Всі бачили, як ми тренуємося і хто перемагає у тренувальних поєдинках.

Зрештою все вирішилося: на Олімпіаду їде Беленюк, а Новіков вирушить разом з ним як спаринг-партнер на тренуваннях уже в Токіо.

Беленюк відразу почав готуватися. Вони з Шацьких домовилися: за два місяці до Олімпіади спортсмен візьме відпустку за свій рахунок в Раді. Володимир прикинув, що цього часу вистачить, щоб привести Жана до піку його форми.

Активна підготовка до Олімпіади має такий вигляд. Спочатку – 21 день базового збору в середньогір'ї. Цього разу – в Закопане у Польщі. Гори потрібні, щоб на висоті спортсмени відчували кисневе голодування. Воно викликає зміни в організмі, які дають максимальний ефект через 45 днів – якраз до першого поєдинку на Олімпіаді. В горах борці отримують максимальне навантаження – вони роблять сходження, бігають кроси, займаються на тренажерах і – у меншій мірі – борються на килимі. Після Закопаного – 14 днів килимового збору на базі в Конча-Заспі.

Перед самою Олімпіадою – тиждень "підводки" і шліфування ваги. Тренування стають більш розслабленими. Організм ніби занурюється в "яму". Багато спортсменів некомфортно почуваються у цей час – їм здається, що у них нічого не виходить, стають невпевненими. Але до початку Олімпіади набувають пікової форми. Це називається ефектом суперкомпенсації.

Взяти золото на Олімпіаді було для Жана ідеєю фікс

Взяти золото на Олімпіаді було для Жана ідеєю фікс
Секрет Беленюка

Олімпіада в Токіо розпочиналася 23 липня, але перші виступи Беленюка на ній мали відбутися 3 серпня. Виїжджати до Токіо потрібно було за тиждень.

12 липня у Жана був насичений день – зустріч із президентом, презентація нової форми олімпійської збірної і вечірнє тренування. Шацьких був задоволений – Беленюк вже виходив з "ями" і починав набирати форму. До виступів на Олімпіаді залишалося три тижні.

Тренер хотів увечері влаштувати Жану легке тренування, але той попросив поставити його в поєдинок з Новіковим – і впевнено виграв.

Олімпійські призери збираються на зустріч з президентом
– Після тренування Жан залишився на ще один поєдинок, який мав бути легким, – згадує Шацьких. – І тут сталося це. Килим був мокрий, під час кидка Жан приземлився на лікоть – і рука зісковзнула. Його плечовий суглоб пішов під пахву у мене на очах.

Що було далі – всі учасники подій пам'ятають, як у тумані. Жан відразу зрозумів, що це вивих. Було нестерпно боляче. До нього підбіг тренер, коридором вже бігла лікарка з пакетом льоду. Шацьких говорив Жану: "Розслаб плече. Поки не розслабиш, суглоб не стане на місце, і ти можеш все собі порвати". Жан не міг розслабитися, плече заклинило.

Лікарка збірної Наталія Криворот і один з тренерів почали перевертати Беленюка на спину, і у якийсь момент суглоб став на місце. "Отже, всі розриви і розтягнення можуть регенеруватись", – промайнуло в голові у Шацьких.

– Жан був дуже блідий. Я дала йому нашатир, вколола знеболювальне, приклала лід, і ми почали фіксувати плече, – згадує лікарка Наталія. – Поклали Жана на кушетку, і я вперше побачила, як він плаче. Я говорила, що все буде добре, зараз поїдемо на МРТ, а завтра від самого ранку до лікаря. Він нічого не відповідав.

У Жана у той момент перед очима пронеслися п'ять років щоденної підготовки до Олімпіади. В голові було одне запитання: чи зможе він виступати в Токіо? Про те саме думали тренер і лікарка. Але вголос ніхто нічого не говорив. Поки їхали в машині на МРТ, Шацьких намагався підбадьорювати: "Ну суглоб вийшов – потім зайшов. З ким не буває, Жан, сам розумієш". Говорив щось, аби не мовчати.

МРТ зробили годині о сьомій вечора, але за результатами Шацьких сказали заїхати близько 11.00. Жан поїхав додому відпочивати. Гострого болю в руці вже не було, вона просто постійно нила.

– Я пообіцяв Жану, що зателефоную, коли заберу результати МРТ. Приїхав об 11.00, прочитав висновок, а там – суцільні розриви, все відірвано, розірвано, розтягнуто, – згадує Володимир. – Я написав: "Жан, я не забрав висновок". Він відразу сполошився: "Як це не забрали?". Зрештою я скинув йому фотографію виписки. Дивлюся – він зовсім знітився.

О 8 ранку наступного дня Беленюк, Шацьких і Наталія були вже у лікаря. Його вердикт прозвучав однозначно: з такою травмою – жодної Олімпіади. Потрібна операція і реабілітація. Всі троє мовчки сіли в машину і поїхали до іншого лікаря.

– Цей інший лікар зазвичай налаштований оптимістично, а тут каже: шість тижнів у лангеті (пов'язка з гіпсу – прим.ред.) І без варіантів, – розповідає Шацьких.

Тренер сам колись отримав таку саму травму під час змагань, тому в його голові вже визрів приблизний план дій зі швидкої реабілітації.

Після травми Беленюк тиждень не міг підняти праву руку
Жан згадує, як вони вийшли від лікаря, сіли в машину, і Володимир Володимирович сказав: "Все буде добре. Ми все зробимо, і ти поїдеш на Олімпіаду. Головне, щоб ти не боявся боротися". Наталія його підтримала. Про травму вирішили нікому не говорити.

Беленюк слухав це і думав: "Блін. Щойно два лікарі сказали, що це нереально. Кому вірити?". До середини шляху Жан вирішив: "Буду робити, як каже тренер, і все. Роби що повинен, і будь що буде".

У перші три дні рука Беленюка була зафіксована лангетом. Потім Наталія зняла пов'язку. Рука повисла, як батіг.
– Я знав, що він спочатку не зможе підняти руку. Він теж це начебто знав, але все одно засмутився. Ми стали робити найпростіші вправи – трохи піднімати руку, прокручувати кисть у різні боки. Наступного дня ці ж вправи далися Жану набагато легше, і він повеселішав, – згадує тренер. – Я підбадьорював його, говорив, що з кожним днем буде покращення. А до Олімпіади стане зовсім добре. Він посміхався, ніби думав: ну так, розповідай мені казки. Але йому нічого не залишалося, окрім як вірити. І він повірив.

Жан вирішив, що у всякому разі поїде до Токіо. А якщо щось трапиться – за п'ять днів до виступів можна замінити спортсмена, і тоді здійсниться бажання Новікова.

Через шість днів після вивиху Наталія запропонувала Беленюку провести сеанс психотерапії – їй самій вона колись допомогла позбавитися від заїкання. У ролі психотерапевта була сама Наталія.

Вони розмовляли кілька годин. Жан шукав відповідь, навіщо йому потрібна була травма. І знайшов. Він зрозумів, що якщо зараз переможе себе, стати чемпіоном на килимі буде нескладно. Потрібно сконцентруватися на собі і своїй роботі, забути про плітки, інтриги і конкурентів - і тоді все вийде. А потім Жан закрив очі і побачив Гранд-Каньйон. Він сказав Наталії: "Я відчуваю масштабність того, що на мене чекає".
"Боже, скоріше б це закінчилося"

За тиждень до виступів збірна полетіла в Токіо. І тільки там Жан знову почав тренуватися на килимі – боротися.

– Я нікому не довіряв його. Сам ставав з ним на килим і боровся, - розповідає Шацьких. – Я розумів, що якщо супротивник зробить необережний рух, суглоб може знову вивалитися. А якщо я зроблю – що ж, це буде моя вина.

Беленюк виступав на Олімпіаді в Токіо у ваговій категорії до 87 кг. У категорії до 63 кг поїхав виступати 22-річний борець Парвіз Насібов. З Жаном вони – старі знайомі.

Шацьких сам боровся з Беленюком на тренуваннях після травми. (Фото Національного олімпійського комітету)
Парвіз народився і частину дитинства провів у Азербайджані. Пізніше вони з сім'єю переїхали до Миколаєва. Парвіз отримав українське громадянство і потрапив до складу збірної України з греко-римської боротьби. Про Беленюка він чув і раніше: "Хай там що, він темношкірий, а я азербайджанець – теж темний хлопець. Ось і звертав увагу".

2015 року Жан і Парвіз почали зустрічатися на зборах і потроху спілкуватися. Парвізу сподобалося, що Беленюк "бореться, як професор" – у нього завжди є стратегія і план. Сам Парвіз, за його ж словами, тоді боровся сумбурно, але з часом почав намагатися вибудовувати кожну сутичку, вивчати слабкі місця противника і тиснути на них.

Коли Жан травмував плече, Парвіз перебував у тому ж залі. Він почув крик або, як він це називає, "звук розчарування" і побачив, як Беленюк схопився за плече.

– У наступні три тижні ми перетиналися на базі. Він був засмученим і розчарованим – я його таким ніколи не бачив, – каже Парвіз.

Він до останнього думав, що Жан не поїде на Олімпіаду. А якщо навіть поїде, як боротиметься однією рукою?

– 2016 року я за сім днів до чемпіонату світу підвернув ногу. Протягом тижня так хвилювався, що схуд на 5 кг. Нога весь час боліла, але я поїхав. Вийшов на килим і не зміг зібратися. Весь поєдинок думав про ногу і програв.

Коли наші спортсмени прилетіли в Токіо, до змагань залишався тиждень. Жан і Парвіз жили в сусідніх кімнатах. Вранці будили один одного, о восьмій годині йшли здавати тест на коронавірус, потім снідали, відпочивали годину і вирушали на тренування. Далі був обід, відпочинок і прогулянка перед вечерею.

– Ми не думали про боротьбу. Весь час спілкувалися, жартували, приколи якісь один одному розповідали. Через пандемію нам не можна було нікуди їхати з олімпійського селища, і всі дні були однаковими, – згадує Парвіз.

Олімпіада була в розпалі, і змагання з багатьох інших видів спорту тоді вже закінчилися. Жан і Парвіз часто зустрічали в селищі людей із золотими медалями. Всі навколо аплодували і вітали їх. Парвіз у такі моменти мріяв про свою майбутню медаль, а Жан повторював: "Боже, скоріше б це закінчилося".

Щоранку Жану кололи знеболювальне, робили процедури для руки. Тренувався він мало і обережно. Пояснював це так: "Якщо рвати руку, то вже на змаганнях. Якщо там щось трапиться – я якось доборюсь. А поки побережу плече".

На змаганнях Жан ніколи не знає, з ким боротиметься завтра
Ще перед поїздкою Жан і Шацьких знали, що на Олімпіаду їдуть 15 суперників у ваговій категорії Беленюка. Вивчили сильні і слабкі сторони кожного, відкоригували техніку боротьби з урахуванням травми. За день до змагань Шацьких знав, з ким саме Беленюк боротиметься завтра і в якому порядку. Але у тренера і спортсмена є договір: Жан дізнається про це тільки вранці в день поєдинку.

– Якщо я скажу йому ввечері, він не зможе заснути. Буде продумувати стратегію і боротися всю ніч, – каже Шацьких.

Так було і цього разу. Володимир дізнався, що перший двобій на Олімпіаді у Беленюка буде з сербом Зурабом Датунашвілі – Жан програв йому на чемпіонаті Європи у квітні 2021 року. Тренер напружився – тим паче, перша сутичка завжди найскладніша, але Беленюку нічого не сказав.
– Ввечері я гортав інстаграм, і в якомусь спортивному пабліку побачив картинку, де зображені я і серб. І зрозумів, що перший поєдинок буде з ним, – згадує Беленюк. – Вирішив, що не біда, будемо боротися. Не став зациклюватися на цьому.

– І у вас вийшло не зациклюватися?

– Я психологічно стійкий. Іноді я бачу, через що переймаються люди, і думаю: мені б і на думку не спало через це хвилюватись. Хіба є сенс нервувати? Я знав, якої помилки припустився з сербом на чемпіонаті Європи, і знав, як її виправити. От і все.

3 серпня поєдинки Беленюка і Насібова відбувалися майже паралельно. Шацьких ледве встигав бігати від одного килима до іншого. Жан і Парвіз вигравали. Вони обидва вийшли до фіналу.
Камінь з плечей

Вранці перед фіналом Жан зустрівся з Парвізом. Вони побажали один одному удачі, але кожен був "у своїй атмосфері". Першим боровся Насібов – і програв.

– Перемога у півфіналі зіграла зі мною злий жарт, – каже Парвіз із гіркотою. – Я дав волю емоціям, радів, що медаль уже в будь-якому разі є.

– Ви думаєте, що розслабилися?

– Я не думаю. Я знаю. Але нічого. Отже, у Бога свої плани на мене, я ще молодий, попереду Олімпіада в Парижі, – Парвіз на секунду замовкає. – Але коли є перше місце, як можна радіти другому?

Беленюк у фіналі боровся з угорцем Віктором Лерінцем. Жан говорить, що ще перед поєдинком знав, що на 60% перемога вже у нього в кишені.

Беленюк і Шацьких обіймаються після перемоги у фіналі Олімпіади. (Фото Національного олімпійського комітету)
– Я боровся з ним вісім разів до цього і завжди перемагав. Та й психологічно, якось інтуїтивно майже завжди розумієш, чого вартий твій супротивник і чи потрібно його боятися.

На початку третього дня, 4 серпня, світ облетіла новина: Беленюк виграв перше золото для України на Олімпіаді в Токіо. Телефони мами Жана і його колишніх тренерів розривалися. А Беленюк, закутавшись у прапор України, за хвилину вже давав своє перше інтерв'ю як олімпійський чемпіон:

– Я, напевно, поки не усвідомлюю, що зробив. Це був дуже довгий і дуже важкий шлях. Я почав займатися в дев'ять років, зараз мені 30, і нарешті це сталося. Дякую всім, хто підтримував, хто вірив у мене, – Жан говорив дуже швидко, його обличчя блищало від поту, а сам він був швидше розгубленим, ніж щасливим. На останніх словах закрив обличчя руками, ніби витираючи сльози.

Коли ми прогулюємось Маріїнським парком, Беленюк каже, що у той момент не міг зрозуміти, що відчуває – радість змішалася зі спустошенням від усього пережитого під час підготовки.

– Я нічого не міг сказати після фіналу. Ком стояв у горлі. Я їхав до селища весь у сльозах, зайшов у свій номер, впав на ліжко і заплакав. Я взагалі не схильний так ридати. Але тоді я відчував, що в мене камінь впав з плечей, – говорить Жан і після паузи продовжує. – Якби я програв у фіналі, ніхто не робив би знижку на травму. Навпаки, всі б говорили: "Якого дідька ти туди поперся?". Це тиснуло на мене психологічно. І після перемоги, нарешті, перестало.

На вулиці до Беленюка постійно підходять люди і просять зробити фото
Відтоді як Беленюк виграв для України золото, минув рівно місяць. Він розсікає на електросамокаті центром Києва, щодня бере участь у різних заходах, дає інтерв'ю, знімається в кліпах і соціальних проєктах.

І хоча Жан встає о шостій ранку і їздить у справах до дев'ятої вечора, це для нього – канікули. Пауза, щоб видихнути і подумати, що робити далі. Завершувати спортивну кар'єру і займатися політикою або робити операцію на плечі, відновлюватися і знову випробовувати себе і долю на Олімпіаді в Парижі через три роки.
Шацьких і Киселиця сподіваються, що Беленюк піде з великого спорту – всіх цілей досягнуто, до того ж є травма. Навіщо себе мучити? Жан, незважаючи на втому, говорить про можливий Париж зі спортивним інтересом. Ніби хоче стати першим в історії України дворазовим чемпіоном Олімпійських ігор. І можливо, стане. Але ця мета для Беленюка – не єдина:

– Олімпійські ігри – найвища спортивна точка мого життя. Але чи головна це подія – наразі не знаю. Я хочу створити сім'ю. Хочу, щоб з'явилися діти. Коли це станеться, я буду абсолютно щасливий.


У підготовці матеріалу брав участь Олесь Сахан.

Фото Національного олімпійського комітету

Фото Національного олімпійського комітету

Дата: 04.09.2021

Автор: Тамара Балаєва

Верстка: Юлія Виноградська


© 2021 Усі права захищені.

Інформаційне агентство ЛИГАБизнесИнформ

[email protected]