Роздумують Майкл Щур, Ахтем Сеітаблаєв та ще троє українців
Громадянин України - яким він має бути, аби країна розвивалася? Цьому треба десь окремо вчитися чи достатньо самого бажання? Чи потрібно вчити дітей бути громадянами зі школи?

LIGA.net спільно з Програмою сприяння громадській активності "Долучайся"та Освіторією в рамках національної премії Global Teacher Prize Ukraine вирішили пороздумувати про це і попросили поділитися своїми думками п'ятьох українців, громадянська позиція яких може стати прикладом для інших:
Громадянин - людина, яка чітко усвідомлює, яке в неї небо, яка земля, знає на середньому рівні (хоча б основу) етапи народження, розвитку і стратегічної мети розвитку країни, в якій вона живе.

Не треба розбиратися в кожному з питань на рівні спеціаліста, але як мінімум - бажати цього, мати впевненість у тому, що незалежність, твоя воля і свобода потребують праці. Безкоштовний сир - у мишоловці.
Я вважаю себе громадянином, утім, сказати, що був у молоді роки таким свідомим - напевно, буде перебільшенням. Але є нюанси.
Я - дитина депортованих кримських татар. З 5 класу знав, що бути кримським татарином і жити в СРСР - це непросто. Нас не існувало навіть у списку народів, які мешкають на території Союзу. Тобто де-факто ми є, а де-юре - немає.
З офіційних джерел лунали тези, що народ, до якого я належу, є зрадником. А я знаю своїх дідів, які повернулися з фронту з Другої світової війни з орденами і нагородами. Але коли повернулися до Криму в 1944 році, майже по три роки кожен з них шукали свої родини. Бо поки вони захищали країну, радянська влада військами НКВС депортувала їхніх батьків, дітей і дружин.

Чим дорослішим я ставав, тим більше інформації отримував від батьків, які були активними учасниками національного руху кримських татар на історичну батьківщину. В мені був дисонанс. З одного боку - подобалось, що так багато друзів, країна така велика, але в Крим жити поїхати не міг, було заборонено.

Коли вступив на акторський курс в Криму, на власні очі побачив наслідки радянської ідеології. Бачив людей, які дивилися на мене і моїх співвітчизників-кримських татар з напругою.

З'ясувалося, що їх готували до нашого приїзду, поширювали катастрофічну брехню. Наша вчителька з російської літератури через пів року після нашого вступу в 1989 році зізналася, що їх збирали на партзібрання і закликали бути обережними з кримськими татарами. Ми нібито особливо неакдекватні під час свята жертвоприношення, дітей на вулиці ловили. Ми здивувалися "Невже ви могли в це повірити?".

Чим дорослішим я ставав, тим більше розумів, наскільки важливо перед виборчою дільницею присвятити час вивченню кандидатів, партій, їх програм, що вони уже зробили, що ти бачив на власні очі. Бо інакше наступні 4-5 років країна може відкотитися у розвитку на 5-10-20 років назад.
А це не тільки твоє життя, це життя твоїх дітей. Ти можеш мало вірити в те, що твій голос щось вирішує, але якщо ти не політик чи діяч, який прямо може на щось впливати, голос - єдине, що в тебе є. Має бути свідоме голосування, не по приколу і не проти когось. Треба голосувати ЗА щось.

Кожна притомна людина хоче доброї старості для своїх батьків, високого рівня освіти для своїх дітей, хоче медичного, соціального та юридичного захисту. Коли ми про це говоримо, згадуємо приклади Сингапуру, Швейцарії, Швеції, Іспанії. Там вистачає своїх проблем, але вони вже іншого гатунку. З кого або з чого можна брати приклад? В час розвитку інтернету можна подивитися, розпитати, вивчити, як там живуть люди, чому їм вдається. Для цього не потрібно бути економістом з вищою освітою.
Навчатися потрібно скрізь. Як казав Жан-Батист Мольєр: "Я беру своє там, де його знаходжу". Тобто ти можеш побачити приклад або набути досвіду в неочікуваних місцях, які ніби не є такими, щоб там вивчати політику, економіку тощо.
Родина має вирішальне значення. Побут визначає свідомість. Тебе формують, починаючи з казок, мультфільмів, іграшок, книг, величезного культурного прошарку, в якому ЗМІ, мистецтво, освіта, якість викладання історії...

Якщо людину постійно накачувати певною інформацію з акцентами, емоціями, і вона нічого іншого не знає, то бачить світ тільки таким і не так часто критично замислюється, наскільки правдивим є це уявлення.

Розвиток освіченої людини зі здоровим глуздом - це непросто для влади, бо такі люди вимагатимуть кращого життя і їх не проведеш гречкою або телебаченням. Вони незручні. Але якщо мріємо жити як розвинена країна, немає в нас іншого шляху.
Громадянин - це точно не тільки та людина, яка живе на території країни і має її паспорт. Можна жити в Україні і мати з нею дуже слабкий зв'язок, а можна бути далеко і думати про свою країну.

Ми з братом перейняли громадянську позицію від батьків. Мені було 9, коли був Майдан, була там з батьками.
Зараз не живу в Україні, але просуваю нашу культуру, мову тут, в американській школі, американським друзям, розповідаю про це на уроках політики та історії, приношу цими розмовами додаткову вартість, бо маю іншу перспективу з іншого континенту.
Мені цікаво все, що пов'язане з політикою - не вибори щоп'ять років, а те, що відбувається з нами щодня, коли ми взаємодіємо з іншими людьми. Цікаво, як взаємодіяти краще.
Ідеально - щоб всі громадяни були свідомими. Якщо хочеш бути хорошим громадянином - хочеш бути свідомим і робиш все для цього.

Свідомий громадянин для мене - це найперше про повагу:
до навколишнього середовища
це не лише про клімат, а й про маленькі речі: не викидати сміття на вулиці, не обписувати ліфт. Коли розумієш, що не один у цьому місті і будинку. Платити податки і голосувати важливо, але я ще не можу цього робити, мені 15, але можу робити маленькі речі.
до людей
навколо тебе
свідомий громадянин розуміє, що не всі однакові, він толерантний і як мінімум не заважає іншим. Не слухає музику на повну гучність, наприклад.

до себе
громадянин знає свої права, завдяки яким розуміє, що ніяка влада не може в нього їх забрати. Влада міняється, а громадяни залишаються.
Коли людина стає свідомою, хоче, щоб навколо були такі ж, щоб було краще і спокійніше жити. Сподівається, що 2-3 людини таких же буде поруч і вже буде на 2-3 пластикових пляшки на дорозі менше.

Ти не можеш народитися і одразу бути свідомим. Тебе може навчити сім'я. Наприклад, не смітити. З повагою до навколишнього середовища може допомогти влада - штрафами, наприклад. Щоб смітити було невигідно.

Громадянською освітою треба займатися не тільки зі школи, 5-10 класу, а ще з садочка. Мій братик - у третьому класі, знає Конституцію Америки, може цитувати Bill of rights (Білль про права). Їх вчать цьому з першого класу, була в них ярмарка прав і обов'язків. Йому в 9 років це цікаво, бо школа зацікавила цим з першого класу.
Свідомий громадянин - людина, яка цікавиться своєю державою і її розвитком, і бере безпосередню участь у формуванні держави.

Я себе таким не вважаю. Допомагаю країні, але не беру участі безпосередньої у її формуванні та зміні зсередини. Останній раз голосував, здається, ще коли Ющенка обирали.
Багато людей кажуть, що легко любити Україну з-за кордону. Не маю противаги цьому висновку, бо справді мало часу проводив в Україні в дитинстві. Зараз більше, бо почав займатись виноробством. Це великий ризик, але сподіваюся, що Україна все ж рухається в напрямку Європи. Я проїздив цілий світ, але мені важливо прив'язати себе до України. Виноробство - якір, який я закинув і мене тримає, хоча були пропозиції роботи в інших країнах.
Я ніколи не відривався від України. Родина тут, знаю, як процеси побудовані в Україні і як - за кордоном.
Прожив 6 років в Чехії, 7 років в Словаччині, 4 роки в Лондоні. Я приїхав до Словаччини у 2004 році, вони підписали меморандум, що заходять в Єврозону. Я бачив їхні трансформації, наскільки швидко все може змінюватися і розвиватися, як покращуватися для громадян, як самі люди від цього змінюються.

Вони вже не дивляться на владу як на заможних людей, які ними керують, а відкрито кажуть: "Ми - громадяни, і маємо право диктувати те, чого хочемо в своїй країні". Ці процеси яскраво пройшли на моїх очах.

Свідомого громадянина формує освіта. Мова не іде про глибинні знання у всіх сферах, не потрібно закінчувати для цього шість університетів. Просто ти розвиваєшся, спілкуєшся з людьми, читаєш іноземну пресу, цікавишся, як працює світ в цілому, чому люди роблять так, а не інакше. Коли людина вчиться, подорожує, бачить інші держави, які блага і права вони дають своїм громадянам, і повертається додому, розуміє, що саме треба змінювати тут.
Можна жити одним днем, але в 25-26 років це перестає приносити задоволення: нагулявся, натусився, а далі що? Людині потрібен сенс для існування.
Батьки мені постійно давали відчуття, що Україна - країна, де я народився, яку маю любити і намагатись зробити кращою. Що коли я змагаюсь під своїм ім'ям, презентую і свою країну.

Завжди для мене було найвищим досягненням і честю - грати за Збірну України. І це було водночас емоційно найважче. Бо коли програєш, це нелегко.
У мене троє дітей. Живемо сім'єю в Угорщині, але подам зараз документи, щоб вони отримали українські паспорти. Завжди думав, що в Україні заборонене подвійне громадянство, але вичитав законодавство, що якщо я подаю документи за моїх дітей, вони не попадають під заборони. А вже у 18 років можуть обрати, на якому залишитися.

Виховую дітей за моральним правом, пояснюю, що можна робити, а чого ні. Сподіваюся, з цього потім вони робитимуть правильні висновки щодо того, що коїться в світі і навколо них. Не хочу вкладати свої висновки в їхні голови, вони мають сформувати свої.

Для мене це важливо, бо я батько і хочу, щоб вони були причетні до України, тут живуть їхні дідусь і бабуся, прабабуся, тато звідси, інші родичі, хочу, щоб вони могли приїхати сюди і почуватися громадянами України.
Не вважаю себе свідомим громадянином, бо його образ в моїй голові взагалі не співпадає зі мною. Це людина, яка регулярно приділяє частину свого часу на користь громаді, будь-кому, крім самої себе та родичів, і при цьому не отримує за це гроші.

Я роблю щось епізодично, не регулярно, через склад свого характеру. Особливо останнім часом хочеться замкнутися в підвалі в бункері, почекати, щоб всі про мене забули, і тоді почати думати про те, що хочу далі робити.
Не думаю, що знання з політики чи економіки обов'язкові, аби бути свідомим громадянином. Вони точно не зайві, але питання швидше в тому, чи хоче людина витрачати свій час і взяти щось у зону своєї відповідальності чи ні. Коли хоче, тоді наступне питання, може вона це робити чи ні.
Якщо людина не хоче нічого додаткового на себе брати - в цьому немає нічого поганого. Мені здається, що краще для суспільства і спільноти мати людину, яка добре виконує свої обов'язки і не відволікається ні на що, ніж людину, яка намагається бути всюди і нічого не встигає.
На першому місці - хороше виконання своїх обов'язків. Якщо ти це робиш, ти вже достатньо свідомий громадянин. Сходи на вибори, зроби свідомий вибір, зроби ідеально свою роботу, за яку отримаєш гроші - ти офігенний громадянин. Якщо після цього в тебе ще лишився час, сили, і бажання приділити увагу спільним інтересам чи будь-чому іншому - роби, будеш гуру просто!

Мінімальний набір свідомого громадянина - вибори, і в чоловіків ще військовий обов'язок. У цьому контексті я - свідомий громадянин "на мінімалках". Пішов в армію за повісткою, не по своїй волі. Мене не змушували, але є частина людей, які не чекали повістки і самі пішли служити. Ходжу на вибори, намагаюсь дотримуватися правил дорожнього руху, дуже відповідально до цього ставлюся, бо це - індикатор стосунків у суспільстві. Здав на водійські права чесно без жодних "вливань", тільки офіційно заплатив по чеку. Тим не менш, після запровадження камери фіксування вже отримав два "листи щастя".

Там спірна ситуація, але ок, заплатив, не збираюся судитися. Певно, свідомий громадянин оплатив би штраф, а потім почав би доводити системі, що там знак стоїть не зовсім коректно, і водії плутаються. Свідомий - той, хто допомагає виправляти якісь баги.
Чи потрібно підлітків вчити бути свідомими громадянами? Думаю, як тільки ми почнемо на них тиснути, отримаємо зворотній ефект. Підлітки - це підлітки. Вони мають зламати попередній лад і збудувати новий, ще кращий. Вимагати від них вписуватись в правила, які вигадали дорослі - це не спрацює.
Хай тусуються, воюють, протестують, вимагають і добиваються. Ми ж такими самими були! Якби мені хтось в школі намагався пояснити, що ти маєш бути відповідальнішим, ніж ти є, і ще ставити за це оцінку - я б ту школу кинув би, напевно. Згадую уроки правознавства, де мають дати основи прав. Згадую зубріння Конституції і все бажання відпадає.

Швидше підлітків може зацікавити робота над чимось. Коли 15-річний чи 18-річний будує репетиційну базу, куди ходять репетирувати всі довколишні гурті-початківці, це ж прояви оцього "Я корисний для всіх". Хай підлітки роблять і вдосконалюють те, що їм цікаво. Якщо це будувати паркан навколо свого інтровертського світу - прекрасно, хай це буде їхній ідеальний паркан.
Громадянин - це людина, яка критично мислить, свідомо користується громадянськими правами, залучена у життя громади, спільноти, де вона живе. Це проактивна людина, яка має активну усвідомлену позицію.

Є полярні речі: реактивність і проактивність. Реактивна людина не має власної стратегії і самостійних рішень, шукає причини того, що з нею відбувається, у зовнішніх обставинах. Не назву її свідомим громадянином.
Натомість проактивна має цінності (свобода, відповідальність, різноманіття, права людини), за якими сама обирає, як реагувати на зовнішні чинники, і головне - вона бере на себе відповідальність. Бачить можливості у проблемах, а не тільки жаліється. Вміє проаналізувати ситуацію і знайти шляхи її вирішення. Для мене це громадянин. Такою людиною складно маніпулювати.
А ще справжній громадянин може співпрацювати з іншими. Один у полі воїн, але чим більше спільнота, тим досяжнішим є вирішення певної проблеми. "Хочеш іти швидко - йди наодинці, хочеш іти далеко - йдіть разом". Свідомий громадянин має попутників.
Свідомий громадянин - людина освічена. Маю на увазі і формальну, і неформальна, й інформальну освіту. Це людина, яка працює над собою, аналізує свій досвід, ставить запитання, рефлексує з приводу того, що відбувається навколо.

Щоб бути свідомим громадянином, достатньо бажання як першопричини для подальшого саморозвитку. Наприклад, після якоїсь події до людини приходить розуміння, що бути громадянином - це брати участь у прийнятті спільного рішення. І це може стати першим кроком до змін. Навчатися громадянським компетентностям ніколи не пізно.

Звісно, набагато краще і природніше, коли таке "приховане навчання" відбувається в родині. Якщо в сім'ї говорять, що усі політики, які беруть хабарі, погані, але при цьому ходять до лікаря з конвертом - це погано, це гасла, а не дії. Навчає родинне середовище.

Модель поведінки в родині має величезне значення. Коли в сім'ї не просто говорять, а з повагою ставляться до інших, беруть участь в житті своєї вулиці, території біля будинку тощо.

Вчитися варто і потрібно впродовж життя. Світ неоднозначний, постійно змінюваний, немає стабільності. Можна розвивати медіаграмотність, навички проєктного менеджменту або ненасильницької комунікації.
Якщо ми говоримо про школу, то громадянська освіта - це наскрізне навчання, наскрізний розвиток. Зараз законодавством України визначено 4 наскрізні лінії у навчальних програмах для 5-9 класів. Одна з них - громадянська відповідальність, що має бути органічно вплетена в усі уроки.

В ідеалі громадянин має бути патріотом. Знання та критичне розуміння таких базових складових, як історії, мови, літератури потрібні, це надає укоріненості, сили, впевненості. Потрібна не шароварщина, а сучасне переосмислення традиційних моментів. Я дуже люблю ДахаБраха. Марко Галаневич пропагує українську етномузику в сучасному унікальному форматі. Як і Наталка Гайда, Іван Малкович, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Олександр Ткачук, які пропагують українську культуру драйвово і багатовимірно.

Важливим є і зміст, тобто чого навчаються діти, і середовище, де цей зміст засвоюється. Якщо на уроках вчать права людини, як приймати рішення, а у шкільному середовищі це не практикують, цей зміст не буде засвоюватися. Також важливо, щоб не одна чи дві вчительки говорили та моделювали підходи до розвитку громадянських компетентностей, а щоб це була загальношкільна культура, що ґрунтується на спільних цінностях.
У героїв нашого матеріалу були різні вчителі громадянської освіти: батьки-патріоти, небайдужі однолітки, активісти та культурні діячі. Сьогодні навички та знання про те, що означає бути свідомим громадянином, українським школярам передають їхні вчителі.

Ми переконані, що вчителі важливі. Освіторія та Global Teacher Prize Ukraine за підтримки Програми сприяння громадській активності "Долучайся" оголосили пошук найкращого вчителя громадянської освіти. Переможець поїде на Всесвітній економічний форум у Давосі та отримає сучасний ноутбук. Встигніть номінувати найкращих до 1 серпня.
Спецпроєкт підготовлений в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст спецпроєкту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов'язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Текст: Ірина Андрейців
Фото: pixabay.com, washingtonpost.com, maps-kiev.com, unian.ua, uainfo.org, volodymyrets.city, kr.depo.ua, bizon-media.com.ua, www.google.com/maps/unn.com.ua
Верстка: Дмитрий Шелестинский



Дата публикации: 29.07.2020 г.





© 2019 Все права защищены.

Информационное агентство ЛІГАБізнесІнформ

Made on
Tilda