Громадянин України - яким він має бути, аби країна розвивалася? Цьому треба десь окремо вчитися чи достатньо самого бажання? Чи потрібно вчити дітей бути громадянами зі школи?

LIGA.net спільно з Програмою сприяння громадській активності "Долучайся"та Освіторією в рамках національної премії Global Teacher Prize Ukraine вирішили пороздумувати про це і попросили поділитися своїми думками п'ятьох українців, громадянська позиція яких може стати прикладом для інших:

Коли вступив на акторський курс в Криму, на власні очі побачив наслідки радянської ідеології. Бачив людей, які дивилися на мене і моїх співвітчизників-кримських татар з напругою.

З'ясувалося, що їх готували до нашого приїзду, поширювали катастрофічну брехню. Наша вчителька з російської літератури через пів року після нашого вступу в 1989 році зізналася, що їх збирали на партзібрання і закликали бути обережними з кримськими татарами. Ми нібито особливо неакдекватні під час свята жертвоприношення, дітей на вулиці ловили. Ми здивувалися "Невже ви могли в це повірити?".

Чим дорослішим я ставав, тим більше розумів, наскільки важливо перед виборчою дільницею присвятити час вивченню кандидатів, партій, їх програм, що вони уже зробили, що ти бачив на власні очі. Бо інакше наступні 4-5 років країна може відкотитися у розвитку на 5-10-20 років назад.

А це не тільки твоє життя, це життя твоїх дітей. Ти можеш мало вірити в те, що твій голос щось вирішує, але якщо ти не політик чи діяч, який прямо може на щось впливати, голос - єдине, що в тебе є. Має бути свідоме голосування, не по приколу і не проти когось. Треба голосувати ЗА щось.

Кожна притомна людина хоче доброї старості для своїх батьків, високого рівня освіти для своїх дітей, хоче медичного, соціального та юридичного захисту. Коли ми про це говоримо, згадуємо приклади Сингапуру, Швейцарії, Швеції, Іспанії. Там вистачає своїх проблем, але вони вже іншого гатунку. З кого або з чого можна брати приклад? В час розвитку інтернету можна подивитися, розпитати, вивчити, як там живуть люди, чому їм вдається. Для цього не потрібно бути економістом з вищою освітою.

Родина має вирішальне значення. Побут визначає свідомість. Тебе формують, починаючи з казок, мультфільмів, іграшок, книг, величезного культурного прошарку, в якому ЗМІ, мистецтво, освіта, якість викладання історії...

Якщо людину постійно накачувати певною інформацію з акцентами, емоціями, і вона нічого іншого не знає, то бачить світ тільки таким і не так часто критично замислюється, наскільки правдивим є це уявлення.

Розвиток освіченої людини зі здоровим глуздом - це непросто для влади, бо такі люди вимагатимуть кращого життя і їх не проведеш гречкою або телебаченням. Вони незручні. Але якщо мріємо жити як розвинена країна, немає в нас іншого шляху.

Ідеально - щоб всі громадяни були свідомими. Якщо хочеш бути хорошим громадянином - хочеш бути свідомим і робиш все для цього.

Свідомий громадянин для мене - це найперше про повагу:

Коли людина стає свідомою, хоче, щоб навколо були такі ж, щоб було краще і спокійніше жити. Сподівається, що 2-3 людини таких же буде поруч і вже буде на 2-3 пластикових пляшки на дорозі менше.

Ти не можеш народитися і одразу бути свідомим. Тебе може навчити сім'я. Наприклад, не смітити. З повагою до навколишнього середовища може допомогти влада - штрафами, наприклад. Щоб смітити було невигідно.

Громадянською освітою треба займатися не тільки зі школи, 5-10 класу, а ще з садочка. Мій братик - у третьому класі, знає Конституцію Америки, може цитувати Bill of rights (Білль про права). Їх вчать цьому з першого класу, була в них ярмарка прав і обов'язків. Йому в 9 років це цікаво, бо школа зацікавила цим з першого класу.

Свідомого громадянина формує освіта. Мова не іде про глибинні знання у всіх сферах, не потрібно закінчувати для цього шість університетів. Просто ти розвиваєшся, спілкуєшся з людьми, читаєш іноземну пресу, цікавишся, як працює світ в цілому, чому люди роблять так, а не інакше. Коли людина вчиться, подорожує, бачить інші держави, які блага і права вони дають своїм громадянам, і повертається додому, розуміє, що саме треба змінювати тут.

Батьки мені постійно давали відчуття, що Україна - країна, де я народився, яку маю любити і намагатись зробити кращою. Що коли я змагаюсь під своїм ім'ям, презентую і свою країну.

Завжди для мене було найвищим досягненням і честю - грати за Збірну України. І це було водночас емоційно найважче. Бо коли програєш, це нелегко.

У мене троє дітей. Живемо сім'єю в Угорщині, але подам зараз документи, щоб вони отримали українські паспорти. Завжди думав, що в Україні заборонене подвійне громадянство, але вичитав законодавство, що якщо я подаю документи за моїх дітей, вони не попадають під заборони. А вже у 18 років можуть обрати, на якому залишитися.

Виховую дітей за моральним правом, пояснюю, що можна робити, а чого ні. Сподіваюся, з цього потім вони робитимуть правильні висновки щодо того, що коїться в світі і навколо них. Не хочу вкладати свої висновки в їхні голови, вони мають сформувати свої.

Для мене це важливо, бо я батько і хочу, щоб вони були причетні до України, тут живуть їхні дідусь і бабуся, прабабуся, тато звідси, інші родичі, хочу, щоб вони могли приїхати сюди і почуватися громадянами України.

Мінімальний набір свідомого громадянина - вибори, і в чоловіків ще військовий обов'язок. У цьому контексті я - свідомий громадянин "на мінімалках". Пішов в армію за повісткою, не по своїй волі. Мене не змушували, але є частина людей, які не чекали повістки і самі пішли служити. Ходжу на вибори, намагаюсь дотримуватися правил дорожнього руху, дуже відповідально до цього ставлюся, бо це - індикатор стосунків у суспільстві. Здав на водійські права чесно без жодних "вливань", тільки офіційно заплатив по чеку. Тим не менш, після запровадження камери фіксування вже отримав два "листи щастя".

Там спірна ситуація, але ок, заплатив, не збираюся судитися. Певно, свідомий громадянин оплатив би штраф, а потім почав би доводити системі, що там знак стоїть не зовсім коректно, і водії плутаються. Свідомий - той, хто допомагає виправляти якісь баги.

Хай тусуються, воюють, протестують, вимагають і добиваються. Ми ж такими самими були! Якби мені хтось в школі намагався пояснити, що ти маєш бути відповідальнішим, ніж ти є, і ще ставити за це оцінку - я б ту школу кинув би, напевно. Згадую уроки правознавства, де мають дати основи прав. Згадую зубріння Конституції і все бажання відпадає.

Швидше підлітків може зацікавити робота над чимось. Коли 15-річний чи 18-річний будує репетиційну базу, куди ходять репетирувати всі довколишні гурті-початківці, це ж прояви оцього "Я корисний для всіх". Хай підлітки роблять і вдосконалюють те, що їм цікаво. Якщо це будувати паркан навколо свого інтровертського світу - прекрасно, хай це буде їхній ідеальний паркан.

Звісно, набагато краще і природніше, коли таке "приховане навчання" відбувається в родині. Якщо в сім'ї говорять, що усі політики, які беруть хабарі, погані, але при цьому ходять до лікаря з конвертом - це погано, це гасла, а не дії. Навчає родинне середовище.

Модель поведінки в родині має величезне значення. Коли в сім'ї не просто говорять, а з повагою ставляться до інших, беруть участь в житті своєї вулиці, території біля будинку тощо.

Вчитися варто і потрібно впродовж життя. Світ неоднозначний, постійно змінюваний, немає стабільності. Можна розвивати медіаграмотність, навички проєктного менеджменту або ненасильницької комунікації.

Якщо ми говоримо про школу, то громадянська освіта - це наскрізне навчання, наскрізний розвиток. Зараз законодавством України визначено 4 наскрізні лінії у навчальних програмах для 5-9 класів. Одна з них - громадянська відповідальність, що має бути органічно вплетена в усі уроки.

В ідеалі громадянин має бути патріотом. Знання та критичне розуміння таких базових складових, як історії, мови, літератури потрібні, це надає укоріненості, сили, впевненості. Потрібна не шароварщина, а сучасне переосмислення традиційних моментів. Я дуже люблю ДахаБраха. Марко Галаневич пропагує українську етномузику в сучасному унікальному форматі. Як і Наталка Гайда, Іван Малкович, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Олександр Ткачук, які пропагують українську культуру драйвово і багатовимірно.

Важливим є і зміст, тобто чого навчаються діти, і середовище, де цей зміст засвоюється. Якщо на уроках вчать права людини, як приймати рішення, а у шкільному середовищі це не практикують, цей зміст не буде засвоюватися. Також важливо, щоб не одна чи дві вчительки говорили та моделювали підходи до розвитку громадянських компетентностей, а щоб це була загальношкільна культура, що ґрунтується на спільних цінностях.

У героїв нашого матеріалу були різні вчителі громадянської освіти: батьки-патріоти, небайдужі однолітки, активісти та культурні діячі. Сьогодні навички та знання про те, що означає бути свідомим громадянином, українським школярам передають їхні вчителі.

Ми переконані, що вчителі важливі. Освіторія та Global Teacher Prize Ukraine за підтримки Програми сприяння громадській активності "Долучайся" оголосили пошук найкращого вчителя громадянської освіти. Переможець поїде на Всесвітній економічний форум у Давосі та отримає сучасний ноутбук. Встигніть номінувати найкращих до 1 серпня.