– Що таке серйозність? – спитав мій ліпший друг, сидячи на старому дивані, який не розкладався й не складався. Світ було видно через радянські вікна квартири. Під язиками в нас обох були шматки паперу, просоченого псіходеліками.

– Ну героїн – то серйозно, – відповів я, і ми засміялись. Досі думаю, що героїн – це серйозно.

Нас швидко перестав дивувати лінолеум, який рухався й ставав то вище, то нижче. Ми почали розмовляти. Говорили про різні речі, а деякі навіть запам’ятовували. Так був заснований мій щоденник. Ми назвали його “Щоденник наркомана”.

Я завжди вживав наркотики з друзями. Для цієї розповіді важливі двоє з них. Я зватиму їх напарник та напарниця. Напарник – сусід мого ліпшого друга, напарниця – його дівчина. Нас поєднували дві речі – університет і те, що ми троє були наркоманами з підліткового віку.

Перший раз я курив марихуану десь у 13 років зі старшокласниками перед уроками. Хотілося спробувати щось нове та заборонене. Я пішов на навчання накурений, мене веселило все навколо, було важко себе стримувати. Мені сподобалось.

Три роки тому я вживав амфетамін. Він дає можливість багато працювати й не спати. Я “сів” на нього, коли готувався до сесії. Три тижні поспіль нюхав кожен будній день. У вихідні відсипався, потім знов нюхав п’ять днів. Я дуже схуд й не помічав нікого й нічого навколо. Мене хвилювали тільки сесія та фен.

Сесія закінчилась за місяць, і я вирішив припинити вживання. Не вставав з ліжка п’ять днів, прокидався й засинав знову. Так я зіскочив, але потім ще повертався до фену.

Я не вживав фен останні півтора року. Але трава завжди була зі мною. Я перестав вважати її наркотиком. Вона давала можливість розслабитися, побачити світ простішим, ніж мені здавалося, забути про проблеми.

Все літо 2020 року ми з сусідом по квартирі викурювали з водного грам трави щодня. Коли приходив мій ліпший друг (теж майже щодня), міра збільшувалась. Іноді ми могли скурити два-три грами за вечір. Десь 3000 гривень я витрачав у місяць тільки на траву (грам трави коштує приблизно 250 гривень), ще близько 400 гривень – на сигарети.

У вересні все в моєму житті було на своїх місцях. Починався останній рік навчання в університеті, я заробляв зйомками відео, щодня бачився з друзями, через день – з дівчиною. Ми були разом п’ять років та збиралися з’їхатися. Для мене це було серйозним кроком, на якій я не наважувався. Мені було комфортно жити з сусідом, я не хотів втрачати цю легкість. Але хотів подорослішати.

11 вересня 2020 року ми з напарником та напарницею вирішили з’їсти психоделічні гриби. В залежності від того, в якому стані ти перебуваєш та яку дозу вжив, від психоделіків може статися трип або бедтрип.

У нас був приємний трип. Ми ходили, розмовляли трьома мовами, оскільки для кожного з нас зрозумілішою була одна з них. Ніхто не відчував себе зайвим. Все йшло ідеально.

На четвертій годині, а зазвичай гриби тримають десь годин шість, ми покурили трави. Світ перестав бути дивовижним, він став звичайним. Ми вийшли в парк і сіли на лавку. Напарник сказав:

– Я хотів би робити перерви. Вже не можу так існувати. Потрібно раз на півроку робити чистки. Ну знаєте, як відбілювання зубів?

Всі засміялись, але гриби й трава сильно діяли на нас, і ми підхопили цю ідею.

– Давайте на місяць зупинимося, типу повністю, – запропонував напарник. Ми погодилися провести місяць без усього, навіть алкоголю і сигарет. Але розуміли, що зовсім без них ніхто з нас не витримає, тому розробили систему:
– перший зрив – попередження;
– другий – ти купуєш грам трави на день закінчення експерименту, 1 листопада;
– третій – скидаєшся на гриби, але не вживаєш їх.

Зриви між собою називали штрафами. Домовилися: штрафом вважається вживання однієї речовини в необмеженій кількості один день.

Експеримент вирішили розпочати 1 жовтня. Я йшов додому і думав, що це гарне рішення – нарешті я зможу налагодити нормальне життя, витрачати гроші на квартиру з дівчиною, а не наркотики; час – на працю та саморозвиток, а не руйнування себе.

Наступного дня я поїхав у Харків – по роботі та заодно відвідати батьків. Кілька днів там не курив траву. Хотів підготуватися до експерименту та поступово кинути. У Харкові було нервово – я весь час мотався містом по роботі та замість того, щоб налагодити стосунки з мамою, посварився з нею.

Мені хотілося покурити, і я зробив це, щойно повернувся до Львова. Фарби навколо стали яскравіші, я розслабився та відчув себе щасливим.

У квартирі, де я жив у Львові, не курити було складно. Коли заходиш, одразу бачиш балкон, а там – водний. До кінця вересня я вигадував різні приводи, щоб курити, і курив траву щовечора, а весь день до того – сигарети.

За шість днів до початку експерименту я сказав:

– Останнім часом багато думаю про те, що наркотики на мене негативно впливають. Я тішусь, що жовтень скоро настане, але мені страшно пережити момент відмови.

– Жовтень буде хардкорним, але корисним, – відповів напарник.

За пару годин до початку експерименту ми зустрілись нашою трійцею й зробили фото на пам’ять. Ввечері 30 вересня пили алкоголь, курили цигарки та траву.

Настав жовтень, попереду було 44 640 хвилин витримки. Вже на другий день мій напарник витратив два своїх штрафи. Він покурив сигарети й марихуану.

На третій день до мене в парку підійшов молодий чоловік й попросив сигарету:

– Не курю, – відповів я, й на мене нахлинули приємні відчуття.

На четвертий день я мав знімати футбольний матч. Як же я тоді хотів пива. Хоча зазвичай мені не хочеться алкоголю.

На п’ятий день експерименту я помітив, що мій мозок прояснюється: простіше розуміти, що потрібно робити, та самому приймати рішення. Ще я подумав, що накурюсь, коли зрозумію, які перерви можу витримати. Інакше швидко почну курити щодня. Я хотів вийти на періодичність раз на два тижні. В мене були амбітні цілі.

У перший тиждень жовтня захворіла моя дівчина. Вона жила цей час в моїй квартирі, і це було щастя. Вона не ходила на роботу й мала багато часу, щоб готувати й просто бути поруч.

Я весь час працював, щоб не думати про наркотики. Забув, як відпочивати без них. Сидів за комп’ютером днями. Пам’ятаю, як монтував відео і відчув, як в скроні щось клацнуло – ніби нерв перемикнувся від напруги. Наступного дня я прокинувся зі зміною ракурсу свого зору. Наче ти дивишся прямо не з кутом 180 градусів, а трохи збоку. Мені стало страшно, але я знову сів працювати.

Напарниця сказала:

– Наркоман – це погано, але трудоголік – теж не завжди добре.
Наступного дня її почало “ломати”. Вона хотіла курити, почалось безсоння та проблеми з контролем емоцій. Вона плакала. А я практично щодня виходив на балкон до друзів, брав сіжку, не підпалював, але з насолодою “курив”. Це мене заспокоювало.

На сьомий день експерименту напарниця використала перший штраф і курила траву добу. Я став єдиним, хто ще тримався.

На восьмий день я не зміг заснути, на дев’ятий – весь час працював й почувався хворим. Наступного дня я зателефонував напарнику й попросив в нього грам трави, який хотів підігнати другу, що приїхав до Львова на вікенд. А напарник такий:

– Я програв. Вчора ввечері покурив, щоб заснути, – я почув це і зрозумів, що ані трохи не радію його програшу. Мені хотілось, щоб цей шлях пройшли ми троє, щоб наші життя змінилися. Траву я в нього так і не забрав.

Наша трійця домовилась, що напарник отримає ще один шанс, останній. Де-юре в той момент гра закінчилась. Але ми хотіли протриматись, і я розумів, що для цього напарнику потрібна гра.

Дні йшли один за одним, минуло вже два тижні експерименту. Роботи меншало, я злітав з орбіти, яку вважав нормою фізично й морально. Мене дратувало все – пачки сигарет, які я випадково бачив, запах тютюну. Моя дівчина. Навіть вечори на кухні з ліпшим другом та сусідом, які я завжди любив. Те, що сусід продавав траву, і весь час хтось приходив її купувати.

Фармацевтка в аптеці порадила пити біфрен. Я не хотів на нього сідати, тому вживав не постійно. Так само валер’янку. Кожну речовину, що мала мене заспокоїти, сприймав, як ще один наркотик.

У середині жовтня напарник покликав на “звану” вечерю. Були він, я, найкращий друг і наші дівчата. Ми поїли, а потім грали в крокодила. Несподівано це було весело. Раніше ми грали в крокодила в неадекваті, й я не думав, що це може бути цікаво у тверезому стані.

Я був щасливий, але потім ми з дівчиною почали сваритися. Сварилися довго, аж поки не лягли спати. Зранку я прокинувся та зрозумів, що злість на неї за ніч не пройшла. Таке було вперше. Пам’ятаю, як бив стіну кулаками, а дівчина втекла з квартири. Я розплакався, як дитина. Найбільше мені хотілося покурити сигарету.

В якийсь момент я зателефонував татові та попросив номер психіатра, що був у його сестри. Він відмовився, бо не хотів щось їй пояснювати. Я розповів батькам, що іноді курив траву. Тато був злий, а мама розхвилювалася, почитала про це в інтернеті та перестала зі мною спілкуватися.

Я втратив впевненість у собі й почав думати, що всі навколо бажають мені зла. Постійно сварився з сусідом та дівчиною. Справ щодо навчання все більшало, а організованості в мене – меншало.

У 15-й день експерименту, на екваторі, ми вирішили покурити марихуану. Я вдихнув дим й відчув, що в житті все просто. Ліг спати й прокинувся в паніці. Було страшно.

На двадцятих числах експерименту мій мозок почав відмовлятися думати. Потрібно було затвердити тему диплому. Я хотів, щоб це був документальний фільм про наркотики, але що в ньому буде – не міг придумати.

Мені здавалося, що я нічого не встигаю. На 24-й день я покурив знову. Скурив кілька водних за вечір, а наступного ранку нічого не пам’ятав. Раніше з травою у мене такого не бувало.

Були місцеві вибори. В Харкові знову виграв Кернес, майже мертвий. Білорусь закрила кордони для всіх країн, крім Росії, на підставі коронавірусу. Я почав вірити в анексію Харківської області, проаналізував події та вирішив, що це цілком можливо у найближчі 5-10 років. Я почав боятися за свою сім’ю. Такі страхи були невластиві мені раніше.

27 жовтня у моєї дівчини був день народження, а мені не виплатили гроші за роботу. Коли ми зустрілись, я подумав, що цей день – наше прощання. Ми стільки сварились за останній місяць, що я не знав, чи можемо ми бути щасливі знову. Того дня в нас вийшло. Ми були з моїм сусідом, найкращим другом і напарницею. Всім було весело. Ми з дівчиною були щасливі без наркотиків. Вона була щаслива без наркотиків все життя.

На 29-й день експерименту я поїхав у Київ по роботі і повернувся додому хворим чи майже хворим. В мене був дивний стан. Я нібито виграв у грі, але все в моєму житті зруйнувалось. Друзі відсвяткували закінчення експерименту вживанням наркотиків, а я тримався далі. Для мене це стала найважливіша з координат.

Йшов 32-й день вже мого особистого експерименту.

Я зустрівся з колишніми одногрупниками. Два хлопці, кожен з них влаштовувався в житті й мав стабільну роботу. Потім йшов додому, і туди ж їхав мій п’яний друг, бо випадково замовив таксі до мене, а не до себе, напарниця в непритомному стані й ще кілька друзів. Всі вони веселились. Я був злий і вигнав всіх з квартири. Два моїх друга пішли їсти гриби. Через день сусід сказав, що з’їжджає.

На 39-й день експерименту моя дівчина була у мене вдома. Ми сварились. Я поїхав на день народження колишнього сусіда. Зустрів там напарницю. В ній був нікотин, алкоголь і трава. Коли ми йшли до таксі, вона впала й почала трястись в під’їзді. Я попросив друга дати води, їй стало краще. Я хотів швидше до своєї дівчини, а вона не готова була мене приймати ні уві сні, ні наяву.

Десь у той час я звернувся до психіатра, й він виписав мені купу колес.

Життя без наркотиків набагато краще, ніж з наркотиками. Але наркоману, щоб це дізнатись, потрібний час і зміни. Іноді один вечір і грам грибів можуть змінити тобі все життя. Насправді ж, життя змінюють не гриби, а рішення й люди, що опинились навколо.

Раніше я брав траву у своєму холодильнику, а гроші рахував у грамах. Тепер в холодильнику пусто. Я зрозумів, що наркотики надовго лишають нас дітьми, що готові грати й мати спільну мету – дістати щось, вжити, а потім тішитись від того, як класно. Кожен хоче відчувати себе дитиною. Але настає час виростати.

Зараз кожен мій ранок починається з антидепресантів, а кожен вечір закінчується іншими колесами від психіатра. Ця зацикленість не стане ритуалом, яким були для мене наркотики.

Кожен день став складним. Цілому світу байдуже, що я кинув звички. Для світу я такий самий, просто дивний. Найкращий друг – все ще найкращий друг, але часу ми проводимо менше. Так само з колишнім сусідом, напарником та напарницею. Дівчина кинула мене. Проте стосунки з батьками поступово налагоджуються.

Я замкнувся в собі й багато читаю. Почав займатись спортом замість куріння.
Хочу знов знайти себе й бути впевненим так само, як зранку 11 вересня.

74-й день експерименту... Він досі триває й може тривати завжди. Якщо я буду вірити й обіцяти собі. Й не вірити наркоману всередині.

– Регулярне та довготривале вживання марихуани не викликає органічних уражень мозку. Але є багато експериментально-психологічних досліджень, що показують: за кілька років у курців марихуани знижується рівень інтелекту, гострота реакції та мислення.

Ніхто не пробує наркотики з думкою “Хочу стати наркоманом”. Зазвичай люди думають, що просто відчують щось нове, розширять своє світосприйняття. Але підступність так званої вуличної марихуани – у тому, що спочатку вона викликає ейфорію, а потім організм звикає. За кілька років потрібна вже більша доза, а згодом навіть вона не дає відчуттів, що були колись. Саме тому більшість наркологів вважають, що марихуана – стартова сходинка до більш важких наркотиків.

Я 15 років працюю у стаціонарі психіатричної лікарні, і до мене часто привозять молодих людей з психічними розладами. Ледь не у кожного третього в анамнезі – вживання наркотиків за наростаючою: спочатку трава, потім кислота і так далі.

Алгоритму, як правильно кидати куріння марихуани, не існує. Я жодного разу не бачив людину, яка б йшла лікуватися саме, щоб кинути траву. Зазвичай люди вирішують зіскочити, коли трави вже не вистачає та з’явилося щось важче.

Не бачу сенсу в центрах реабілітації для наркозалежних. Адже вони лише ізолюють людину від можливості купити наркотики, не лікуючи її. За пів року, коли людина вийде з центру, вона буде хотіти вжити наркотики не менше, ніж до того. Більш дієво, як на мене, лікуватися в наркологічній клініці, де людина проходить медикаментозну та психотерапію, або психологічні консультації щодо боротьби з залежностями.

У випадку з марихуаною можна спробувати кинути самому, як зробив герой цієї історії. Але потрібно пам’ятати, що у більшості випадків розлад рецидивує, і три місяці відмови – рано, щоб казати про успіх. Будь-яка стресова ситуація – сварка з дівчиною, проблеми з навчанням, роботою чи грошима, фізична травма – можуть повернути до звичного способу втечі від реальності. Щоб цього не сталося, потрібно постійно докладати вольові зусилля та не заміняти марихуану іншою залежністю – наприклад, від алкоголю чи транквілізаторів, як це часто буває.