Шлях Носорога. Як Олег Сенцов став тим, ким став, і про що його новий фільм
Авторка: Оксана Савченко
Фото: Олександр Чекменьов
ІСТОРІЇ
Шлях Носорога. Як Олег Сенцов став тим, ким став, і про що його новий фільм
Авторка: Оксана Савченко
Фото: Олександр Чекменьов
Фото: Олександр Чекменьов
Сенцов більше відомий світові, як бранець Кремля та громадський діяч, хоча він насамперед режисер. Його громадянська позиція хоч і невіддільна частина шляху справжнього художника, але все ж таки частина. Шлях Олега Сенцова у світ кіно завжди був непростий і переплетений з часом, коли відбувалося його становлення як особистості і творця. Якщо використати метафору – це стежка носорога, який крізь колючий чагарник пробиває дорогу до наміченої мети.
17 лютого у кінотеатрах стартує прокат другого повнометражного фільму Олега Сенцова – "Носоріг". Картина ґрунтується на реальних подіях. Головний герой – бандит і рекетир на прізвисько Носоріг.
Дія відбувається у 90-ті в українському промисловому місті. Тут варто згадати, що молодість режисера припала на ці роки. Атмосферу того часу він відчуває ідеально. Всі, хто застав перші роки після розвалу СРСР, відчують, що повернулися до свого старого району, мешканці якого знайомі до тремтіння в колінах.
Це просте, зрозуміле та цільне кіно. У характері самого Носорога є ледь вловимі риси героя "Нібелунгів" королевича Зігфріда, який напролом іде одною колись вибраною стежкою. І навіть коли мета виявляється
17 лютого у кінотеатрах стартує прокат другого повнометражного фільму Олега Сенцова – "Носоріг". Картина ґрунтується на реальних подіях. Головний герой – бандит і рекетир на прізвисько Носоріг.
Дія відбувається у 90-ті в українському промисловому місті. Тут варто згадати, що молодість режисера припала на ці роки. Атмосферу того часу він відчуває ідеально. Всі, хто застав перші роки після розвалу СРСР, відчують, що повернулися до свого старого району, мешканці якого знайомі до тремтіння в колінах.
Це просте, зрозуміле та цільне кіно. У характері самого Носорога є ледь вловимі риси героя "Нібелунгів" королевича Зігфріда, який напролом іде одною колись вибраною стежкою. І навіть коли мета виявляється
шлаком, а стежка приводить до урвища, залишається вірним собі.
Стрічка з бюджетом у 50 млн грн була створена у копродукції України, Польщі та Німеччини. Світова прем'єра відбулась на престижному 78-му Венеційському кінофестивалі у конкурсній програмі "Обрії". На Міжнародному фестивалі у Стокгольмі "Носоріг" отримав головний приз. А виконавця головної ролі Сергія Філімонова (непрофесійного актора, лідера неформального молодіжного руху "Гонор") було визнано найкращим актором, як у Стокгольмі, так і на Міжнародному кінофестивалі у Батумі. Це успіх.
Сказати, що шлях до нього був довгим – нічого не сказати. Сценарій до фільму Олег написав ще десять років тому, розпочав розробку проєкту в 2012 році. Представляв його на міжнародних пітчингах. Але через відомі події – незаконне утримання режисера у російській колонії – зміг повернутися до роботи лише у 2019 році.
Олег Сенцов продовжує йти стежкою носорога. Йти тим шляхом, який розпочався 15 років тому із захоплення творчістю американського класика Джерома Селінджера. Точніше, з його оповідання "Добре ловиться рибка-бананка".
Стрічка з бюджетом у 50 млн грн була створена у копродукції України, Польщі та Німеччини. Світова прем'єра відбулась на престижному 78-му Венеційському кінофестивалі у конкурсній програмі "Обрії". На Міжнародному фестивалі у Стокгольмі "Носоріг" отримав головний приз. А виконавця головної ролі Сергія Філімонова (непрофесійного актора, лідера неформального молодіжного руху "Гонор") було визнано найкращим актором, як у Стокгольмі, так і на Міжнародному кінофестивалі у Батумі. Це успіх.
Сказати, що шлях до нього був довгим – нічого не сказати. Сценарій до фільму Олег написав ще десять років тому, розпочав розробку проєкту в 2012 році. Представляв його на міжнародних пітчингах. Але через відомі події – незаконне утримання режисера у російській колонії – зміг повернутися до роботи лише у 2019 році.
Олег Сенцов продовжує йти стежкою носорога. Йти тим шляхом, який розпочався 15 років тому із захоплення творчістю американського класика Джерома Селінджера. Точніше, з його оповідання "Добре ловиться рибка-бананка".
Сенцов більше відомий світові, як бранець Кремля та громадський діяч, хоча він насамперед режисер. Його громадянська позиція хоч і невіддільна частина шляху справжнього художника, але все ж таки частина. Шлях Олега Сенцова у світ кіно завжди був непростий і переплетений з часом, коли відбувалося його становлення як особистості і творця. Якщо використати метафору – це стежка носорога, який крізь колючий чагарник пробиває дорогу до наміченої мети.
17 лютого у кінотеатрах стартує прокат другого повнометражного фільму Олега Сенцова – "Носоріг". Картина ґрунтується на реальних подіях. Головний герой – бандит і рекетир на прізвисько Носоріг. Дія відбувається у 90-ті в українському промисловому місті. Тут варто згадати, що молодість режисера припала на ці роки. Атмосферу того часу він відчуває ідеально. Всі, хто застав перші роки після розвалу СРСР, відчують, що повернулися до свого старого району, мешканці якого знайомі до тремтіння в колінах.
Це просте, зрозуміле та цільне кіно. У характері самого Носорога є ледь вловимі риси героя "Нібелунгів" королевича Зігфріда, який напролом іде одною колись вибраною стежкою. І навіть коли мета виявляється шлаком, а стежка приводить до урвища, залишається вірним собі.
Стрічка з бюджетом у 50 млн грн була створена у копродукції України, Польщі та Німеччини. Світова прем'єра відбулась на престижному 78-му Венеційському кінофестивалі у конкурсній програмі "Обрії". На Міжнародному фестивалі у Стокгольмі "Носоріг" отримав головний приз. А виконавця головної ролі Сергія Філімонова (непрофесійного актора, лідера неформального молодіжного руху "Гонор") було визнано найкращим актором, як у Стокгольмі, так і на Міжнародному кінофестивалі у Батумі. Це успіх.
Сказати, що шлях до нього був довгим – нічого не сказати. Сценарій до фільму Олег написав ще десять років тому, розпочав розробку проєкту 2012 року. Представляв його на міжнародних пітчингах. Але через відомі події – незаконне утримання режисера у російській колонії – зміг повернутися до роботи лише у 2019 році.
Олег Сенцов продовжує йти стежкою носорога. Йти тим шляхом, який розпочався 15 років тому із захоплення творчістю американського класика Джерома Селінджера. Точніше, з його оповідання "Добре ловиться рибка-бананка".
17 лютого у кінотеатрах стартує прокат другого повнометражного фільму Олега Сенцова – "Носоріг". Картина ґрунтується на реальних подіях. Головний герой – бандит і рекетир на прізвисько Носоріг. Дія відбувається у 90-ті в українському промисловому місті. Тут варто згадати, що молодість режисера припала на ці роки. Атмосферу того часу він відчуває ідеально. Всі, хто застав перші роки після розвалу СРСР, відчують, що повернулися до свого старого району, мешканці якого знайомі до тремтіння в колінах.
Це просте, зрозуміле та цільне кіно. У характері самого Носорога є ледь вловимі риси героя "Нібелунгів" королевича Зігфріда, який напролом іде одною колись вибраною стежкою. І навіть коли мета виявляється шлаком, а стежка приводить до урвища, залишається вірним собі.
Стрічка з бюджетом у 50 млн грн була створена у копродукції України, Польщі та Німеччини. Світова прем'єра відбулась на престижному 78-му Венеційському кінофестивалі у конкурсній програмі "Обрії". На Міжнародному фестивалі у Стокгольмі "Носоріг" отримав головний приз. А виконавця головної ролі Сергія Філімонова (непрофесійного актора, лідера неформального молодіжного руху "Гонор") було визнано найкращим актором, як у Стокгольмі, так і на Міжнародному кінофестивалі у Батумі. Це успіх.
Сказати, що шлях до нього був довгим – нічого не сказати. Сценарій до фільму Олег написав ще десять років тому, розпочав розробку проєкту 2012 року. Представляв його на міжнародних пітчингах. Але через відомі події – незаконне утримання режисера у російській колонії – зміг повернутися до роботи лише у 2019 році.
Олег Сенцов продовжує йти стежкою носорога. Йти тим шляхом, який розпочався 15 років тому із захоплення творчістю американського класика Джерома Селінджера. Точніше, з його оповідання "Добре ловиться рибка-бананка".
Рибка-бананка
Рибка-бананка
На зустріч Сенцов приходить вчасно. Він високий, під два метри на зріст, одягнений просто. Виглядає як спортсмен. У кафе кінотеатру, де ми домовилися про інтерв'ю, нам намагаються заборонити зйомку, аргументуючи тим, що для цього її треба погоджувати з керівництвом. Але коли режисера впізнають, питання вирішується на нашу користь.
Олег Сенцов народився 1976 року в кримському селі. Там і закінчив школу. До старших класів його цькували однокласники. І це загартувало його характер. Згодом, у своєму оповіданні "Школа" він напише: "Я ховався, тікав, захищався як міг, але тільки не скаржився і не просив пощади. [...] До школи я таки ходив немарно, вона мене дечому таки навчила, і не як обчислювати трикутнички […] – я навчився в ній ніколи не здаватися й не розмінюватися. Не здаватися. Не розмінюватися".
З 1993-го до 1998-го навчався у Кримській філії Київського державного економічного університету. Проте за фахом маркетолога працювати не пішов. Втім, як і більшість його однолітків. У своїй автобіографії напише: "З 9-00 до 18-00 – це не для мене, надвечір повбивав би всіх товаришів по службі".
Спогади про молодість резюмує коротко: "Багато було всього і в школі, і після школи теж – у в'язниці було трохи легше".
До 30 років займався бізнесом, пов'язаним з комп'ютерними іграми. Відкрив комп'ютерний клуб у Сімферополі. За свідченням його мами, викладався на повну – коли запускав свою справу схуд на 14 кг. Сам був кіберспортсменом, тренував інших хлопців, возив їх на міжнародні змагання. Брав участь у чемпіонатах, став чемпіоном України з кіберспорту.
У 30 років вирішив знімати кіно. Намагався вступити на Вищі режисерські курси в Москві. Написав для цього автобіографію, яка потім увійшла до збірки його оповідань. Там є такі рядки: "Намагаюся вступити на режисерські курси. Не вступлю – пробиватимусь так, сам, без підготовки – не вперше". Як сказав, так і вчинив.
Олег Сенцов народився 1976 року в кримському селі. Там і закінчив школу. До старших класів його цькували однокласники. І це загартувало його характер. Згодом, у своєму оповіданні "Школа" він напише: "Я ховався, тікав, захищався як міг, але тільки не скаржився і не просив пощади. [...] До школи я таки ходив немарно, вона мене дечому таки навчила, і не як обчислювати трикутнички […] – я навчився в ній ніколи не здаватися й не розмінюватися. Не здаватися. Не розмінюватися".
З 1993-го до 1998-го навчався у Кримській філії Київського державного економічного університету. Проте за фахом маркетолога працювати не пішов. Втім, як і більшість його однолітків. У своїй автобіографії напише: "З 9-00 до 18-00 – це не для мене, надвечір повбивав би всіх товаришів по службі".
Спогади про молодість резюмує коротко: "Багато було всього і в школі, і після школи теж – у в'язниці було трохи легше".
До 30 років займався бізнесом, пов'язаним з комп'ютерними іграми. Відкрив комп'ютерний клуб у Сімферополі. За свідченням його мами, викладався на повну – коли запускав свою справу схуд на 14 кг. Сам був кіберспортсменом, тренував інших хлопців, возив їх на міжнародні змагання. Брав участь у чемпіонатах, став чемпіоном України з кіберспорту.
У 30 років вирішив знімати кіно. Намагався вступити на Вищі режисерські курси в Москві. Написав для цього автобіографію, яка потім увійшла до збірки його оповідань. Там є такі рядки: "Намагаюся вступити на режисерські курси. Не вступлю – пробиватимусь так, сам, без підготовки – не вперше". Як сказав, так і вчинив.
З книги "Хроніка одного голодування"
День одинадцятий
Я не перечитую того, що пишу в цьому щоденнику, але розумію, що часто описую свої сни. Це не дивно: у в'язниці, а особливо ось у таких ізольованих камерах, сон – часто найцікавіша подія, яка трапляється з тобою за день. І взагалі, мені здається, що найяскравіші сни сняться у в'язниці й у дитинстві.
Я не перечитую того, що пишу в цьому щоденнику, але розумію, що часто описую свої сни. Це не дивно: у в'язниці, а особливо ось у таких ізольованих камерах, сон – часто найцікавіша подія, яка трапляється з тобою за день. І взагалі, мені здається, що найяскравіші сни сняться у в'язниці й у дитинстві.
З книги "Хроніка одного голодування"
День одинадцятий
Я не перечитую того, що пишу в цьому щоденнику, але розумію, що часто описую свої сни. Це не дивно: у в'язниці, а особливо ось у таких ізольованих камерах, сон – часто найцікавіша подія, яка трапляється з тобою за день. І взагалі, мені здається, що найяскравіші сни сняться у в'язниці й у дитинстві.
Під час співбесіди Сенцов зчепився із майстром курсу режисером Валерієм Фокіним. Фокіну тоді було за п'ятдесят, Сенцову тридцять.
– Переді мною сидить така жорстка людина, Фокін, – згадує Олег. – І я бачу в ньому себе у 50 років, а він у мені, напевно, себе у 30. Фокін теж з України, з Дніпра. У нього є дуже класний фільм "До першої крові", заборонений в СРСР – про дітей, які грають у Зарницю (радянська військово-спортивна гра. – Ред.). Неймовірно круте кіно про дитячу жорстокість. І ще там була Сурікова (Алла Сурікова – російська кінорежисерка. – Ред.). Вона трохи мене боронила. І у фіналі співбесіди питає: "Олеже, я розумію, ви така жорстка людина, напевно, якісь люди вас у житті сильно образили?" І Фокін: "Та ти подивися на нього! Після нього тільки трупи залишаються".
Сенцов сміється. І розповідає далі.
– Мені сказали: "Молодий чоловіче, якщо ви такий розумний, їдьте до свого Сімферополя і самі знімайте кіно". Я поїхав до свого Сімферополя і сам став знімати кіно.
Не одразу. Спочатку зайнявся самоосвітою. Він переглянув майже всю кінокласику, проковтував щодня по чотири-п'ять фільмів. А потім поступив чітко за Тарантіно, який якось порадив кіношникам-початківцям: "Якщо у вас є $50 000 – знімайте своє кіно, а не платіть за кіношколу".
– У мене було $50 000, тому що я займався бізнесом. Вирішив, що я повчуся, познімаю короткі метри і потім візьмуся за свого "Гамера". У мене був план, і я йому слідував.
– Переді мною сидить така жорстка людина, Фокін, – згадує Олег. – І я бачу в ньому себе у 50 років, а він у мені, напевно, себе у 30. Фокін теж з України, з Дніпра. У нього є дуже класний фільм "До першої крові", заборонений в СРСР – про дітей, які грають у Зарницю (радянська військово-спортивна гра. – Ред.). Неймовірно круте кіно про дитячу жорстокість. І ще там була Сурікова (Алла Сурікова – російська кінорежисерка. – Ред.). Вона трохи мене боронила. І у фіналі співбесіди питає: "Олеже, я розумію, ви така жорстка людина, напевно, якісь люди вас у житті сильно образили?" І Фокін: "Та ти подивися на нього! Після нього тільки трупи залишаються".
Сенцов сміється. І розповідає далі.
– Мені сказали: "Молодий чоловіче, якщо ви такий розумний, їдьте до свого Сімферополя і самі знімайте кіно". Я поїхав до свого Сімферополя і сам став знімати кіно.
Не одразу. Спочатку зайнявся самоосвітою. Він переглянув майже всю кінокласику, проковтував щодня по чотири-п'ять фільмів. А потім поступив чітко за Тарантіно, який якось порадив кіношникам-початківцям: "Якщо у вас є $50 000 – знімайте своє кіно, а не платіть за кіношколу".
– У мене було $50 000, тому що я займався бізнесом. Вирішив, що я повчуся, познімаю короткі метри і потім візьмуся за свого "Гамера". У мене був план, і я йому слідував.
З книги "Хроніка одного голодування"
День шістдесятий
Ще одна кругла дата, яка нічого не означає. Все важче про щось писати, все важче просто писати. Але треба продовжувати триматися за цей щоденник як за поручень.
Ще одна кругла дата, яка нічого не означає. Все важче про щось писати, все важче просто писати. Але треба продовжувати триматися за цей щоденник як за поручень.
З книги "Хроніка одного голодування"
День шістдесятий
Ще одна кругла дата, яка нічого не означає. Все важче про щось писати, все важче просто писати. Але треба продовжувати триматися за цей щоденник як за поручень.
– Знаю, що ви зняли фільм за оповіданням Селінджера "Добре ловиться рибка-бананка".
– Так. Це моя перша робота і жахлива. У мене було нуль освіти та нуль досвіду.
– А чому саме за це оповідання взялися?
– Подобався Селінджер. Вирішив, що не писатиму сам сценарій, а зніматиму на основі чогось серйозного. Але насправді Селінджера дуже важко екранізувати. Здавалося, що так все круто виходить, а виявилася повною хе*нею, але це досвід. Я пройшов процес від початку до кінця.
Потім він зробив перший повний метр "Гамер" – про кіберспортсмена. Сенцов знав тему геймерів достеменно. У 2012 році фільм потрапив на конкурс престижного Роттердамського кінофестивалю. Майже одразу режисер розпочав підготовку до зйомок наступного проєкту – "Носоріг".
Далі – Майдан, у якому режисер взяв активну участь. У травні 2014 року був заарештований у Сімферополі. ФСБ Росії звинуватила його у керуванні терористичною групою, яка мала намір підірвати пам'ятник Леніну. У серпні 2015 року Північно-Кавказький військовий окружний суд у Ростові-на-Дону засудив Сенцова до 20 років ув'язнення з відбуванням покарання в колонії суворого режиму. З цього моменту до нього прийшла світова слава. Коштувала вона йому дорого – п'ять років зжерла в'язниця.
– Так. Це моя перша робота і жахлива. У мене було нуль освіти та нуль досвіду.
– А чому саме за це оповідання взялися?
– Подобався Селінджер. Вирішив, що не писатиму сам сценарій, а зніматиму на основі чогось серйозного. Але насправді Селінджера дуже важко екранізувати. Здавалося, що так все круто виходить, а виявилася повною хе*нею, але це досвід. Я пройшов процес від початку до кінця.
Потім він зробив перший повний метр "Гамер" – про кіберспортсмена. Сенцов знав тему геймерів достеменно. У 2012 році фільм потрапив на конкурс престижного Роттердамського кінофестивалю. Майже одразу режисер розпочав підготовку до зйомок наступного проєкту – "Носоріг".
Далі – Майдан, у якому режисер взяв активну участь. У травні 2014 року був заарештований у Сімферополі. ФСБ Росії звинуватила його у керуванні терористичною групою, яка мала намір підірвати пам'ятник Леніну. У серпні 2015 року Північно-Кавказький військовий окружний суд у Ростові-на-Дону засудив Сенцова до 20 років ув'язнення з відбуванням покарання в колонії суворого режиму. З цього моменту до нього прийшла світова слава. Коштувала вона йому дорого – п'ять років зжерла в'язниця.
Ошпарю до опіків
Ошпарю до опіків
14 травня 2018 року, перебуваючи в колонії "Білий ведмідь" у Лабитнангі, Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування, вимагаючи звільнення 64 українських політв'язнів, які перебувають у російських в'язницях. Голодування тримав 145 днів. Водночас вів щоденник, який назвав "Хроніка одного голодування" за аналогією з книгою Харукі Муракамі "Хроніки заводного птаха" (саме її він у той час читав).
Щоденник вів щодня.
– Я не думав, що виживу, – буденно каже Олег. – Не був певен, що у мене ці записи не заберуть. Вести тюремні щоденники, перебуваючи під постійним наглядом, було надто нахабно з мого боку, але я все одно писав. Говорив усім, що пишу фантастичну книгу. У мене дуже поганий почерк. Вони просто не змогли прочитати те, що я писав. Хоча щодня переглядали.
– І нічого не зрозуміли?
– Вони дуже прості хлопці. Як вони казали: "Ваше ОБСЄ далеко, а ми тут". У Лабитнангі все далеко від тебе, а він, тюремник, ось тут із тобою. І ти у його руках.
Коли Сенцов голодував, кінематографісти різних країн розгорнули кампанію на його підтримку. Президентка Європейської кіноакадемії Агнешка Голланд в інтерв'ю про Сенцова сказала таке: "Він режисер, у нього друзі в різних країнах, він член Європейської кіноакадемії (насправді Сенцов на той момент відмовився від членства. – Ред.). Він не помре мовчки. Його опір частково є самопожертвою на користь тих, хто не має його ступеня популярності».
Якоїсь миті режисер запише в щоденнику: "У перспективі подальші втрати свідомості, а потім незворотні зміни в голові, почну божеволіти остаточно. Але, мені здається, що я вже на початку цього шляху. Закінчити життя в дурдомі – не найкраща доля, але що буде, те буде. Ні, це не покірність долі, а лише частина прийняття будь-якого її рішення, нехай найсуворішого, або навпаки підлого".
Сенцову двічі пропонували членство в Європейській кіноакадемії, але він відмовлявся від нього, аргументуючи тим, що ще не заслужив. Кіноакадеміком став уже після того, як "Носоріг" потрапив до Венеції.
Щоденник вів щодня.
– Я не думав, що виживу, – буденно каже Олег. – Не був певен, що у мене ці записи не заберуть. Вести тюремні щоденники, перебуваючи під постійним наглядом, було надто нахабно з мого боку, але я все одно писав. Говорив усім, що пишу фантастичну книгу. У мене дуже поганий почерк. Вони просто не змогли прочитати те, що я писав. Хоча щодня переглядали.
– І нічого не зрозуміли?
– Вони дуже прості хлопці. Як вони казали: "Ваше ОБСЄ далеко, а ми тут". У Лабитнангі все далеко від тебе, а він, тюремник, ось тут із тобою. І ти у його руках.
Коли Сенцов голодував, кінематографісти різних країн розгорнули кампанію на його підтримку. Президентка Європейської кіноакадемії Агнешка Голланд в інтерв'ю про Сенцова сказала таке: "Він режисер, у нього друзі в різних країнах, він член Європейської кіноакадемії (насправді Сенцов на той момент відмовився від членства. – Ред.). Він не помре мовчки. Його опір частково є самопожертвою на користь тих, хто не має його ступеня популярності».
Якоїсь миті режисер запише в щоденнику: "У перспективі подальші втрати свідомості, а потім незворотні зміни в голові, почну божеволіти остаточно. Але, мені здається, що я вже на початку цього шляху. Закінчити життя в дурдомі – не найкраща доля, але що буде, те буде. Ні, це не покірність долі, а лише частина прийняття будь-якого її рішення, нехай найсуворішого, або навпаки підлого".
Сенцову двічі пропонували членство в Європейській кіноакадемії, але він відмовлявся від нього, аргументуючи тим, що ще не заслужив. Кіноакадеміком став уже після того, як "Носоріг" потрапив до Венеції.
З книги "Хроніка одного голодування"
День сімдесят перший
Життя стає якимось дуже ясним і простим, коли з'являється відчуття, що воно може закінчитися прямо сьогодні.
День сімдесят четвертий
Втома, слабкість, апатія. Але якщо я зараз здамся, то буду себе зневажати до кінця своїх днів, і не важливо, з якого боку паркану вони пройдуть.
З книги "Хроніка одного голодування"
День сімдесят перший
Життя стає якимось дуже ясним і простим, коли з'являється відчуття, що воно може закінчитися прямо сьогодні.
День сімдесят четвертий
Втома, слабкість, апатія. Але якщо я зараз здамся, то буду себе зневажати до кінця своїх днів, і не важливо, з якого боку паркану вони пройдуть.
У щоденниках він часто пише про книги, які прочитав під час голодування, про види з маленького віконця сортиру і про те, що в травні нарешті почав танути сніг. А ще про пісні, які випадково почув по радіо, коли сидів у карцері.
Тоді ж Олег побічно взяв участь у зйомках фільму за власною п'єсою "Номери", який знімав все-таки не він, а інший режисер.
Про ставлення Олега до роботи свідчить такий щоденниковий запис: "Після невдалої та зірваної постановки мого другого фільму я вирішив, що завжди сам продюсуватиму свої майбутні картини…. А тут, навпаки, хочуть зліпити кіношку нашвидкуруч, за півтора місяця. Її ж все одно візьмуть на всі фестивалі, бо на ній стоятиме моє ім'я... Шкода, що цензура не пропускає листи з матом, а то я написав би ще міцніше, щоб мене таки почули з того боку. Мене важко розлютити і довести до точки кипіння, але якщо комусь це вдасться, то йому варто остерігатись - ошпарю до опіків! Злий такий, що досі не можу відійти, аж навіть забув про голодування, і я, і мій притихлий організм". Це був 143-й день голодування.
Кажу Сенцову, що фільм "Номери" вийшов дуже слабким... Запитую, чи не соромно йому було представляти його на Берлінале, чи не виникло бажання прибрати своє ім'я з титрів?
– Я не став знімати своє ім'я, бо не міг підвести людей, які пішли за мною, – відповідає він. – Я ніколи не боявся брати відповідальність. Бувають перемоги, бувають поразки. І ти не можеш покинути команду ні в разі першого, ні в разі другого.
Тоді ж Олег побічно взяв участь у зйомках фільму за власною п'єсою "Номери", який знімав все-таки не він, а інший режисер.
Про ставлення Олега до роботи свідчить такий щоденниковий запис: "Після невдалої та зірваної постановки мого другого фільму я вирішив, що завжди сам продюсуватиму свої майбутні картини…. А тут, навпаки, хочуть зліпити кіношку нашвидкуруч, за півтора місяця. Її ж все одно візьмуть на всі фестивалі, бо на ній стоятиме моє ім'я... Шкода, що цензура не пропускає листи з матом, а то я написав би ще міцніше, щоб мене таки почули з того боку. Мене важко розлютити і довести до точки кипіння, але якщо комусь це вдасться, то йому варто остерігатись - ошпарю до опіків! Злий такий, що досі не можу відійти, аж навіть забув про голодування, і я, і мій притихлий організм". Це був 143-й день голодування.
Кажу Сенцову, що фільм "Номери" вийшов дуже слабким... Запитую, чи не соромно йому було представляти його на Берлінале, чи не виникло бажання прибрати своє ім'я з титрів?
– Я не став знімати своє ім'я, бо не міг підвести людей, які пішли за мною, – відповідає він. – Я ніколи не боявся брати відповідальність. Бувають перемоги, бувають поразки. І ти не можеш покинути команду ні в разі першого, ні в разі другого.
Про прощення
Про прощення
"Носоріг" виявився дуже довгим проєктом – від задуму до фіналу минуло, нагадаємо, близько десяти років. Зрозуміло, що великі перерви у роботі не могли не позначитися на фільмі.
– Фінал "Носорога" спочатку був іншим?
– Спочатку у фіналі була пісня "Дурачок" Єгора Лєтова. Сценарій писався до війни, і тоді це було доречно. А зараз погано ставити російськомовну пісню наприкінці такого фільму. Тому для фіналу кілька текстів написав Жадан, було записано пісню. Епізод було знято. Знімали ми довго. Він став найдорожчим у фільмі. Але у процесі монтажу довелося від нього відмовитись.
– Чому?
– Не вписувався. Щоб цей фінал спрацював, треба було до нього підвести. Я це погано зробив. В іншому сценарій як написаний, так і знятий. Усі сказали, коли подивилися кіно, що побачили таку саму історію, як і у сценарії. Це добре, коли ти мало губиш під час зйомки. Втрати завжди є. Просто коли вони маленькі – ти впорався.
– А ви вважаєте фільм жорстким?
– Однозначно, це найжорсткіше моє кіно.
– "Носоріг" чіпляє ще й тому, що там немає надуманості. Принаймні так здається.
– Я знаю, як цей світ виглядає. І після в'язниці у мене з'явився досвід, який не вплинув на сценарій, але вплинув на моє розуміння героїв.
– У вас там катують людей, і вони не кажуть, де гроші. Це вигадано?
– Ні. Я спілкувався зі злочинцями, які катували своїх жертв, намагаючись дізнатися, де гроші, ті не сказали, їх убили, але грошей так і не знайшли. У моїй голові деякі такі епізоди живуть роками, і я хочу, щоб вони з'явилися на екрані.
– Фінал "Носорога" спочатку був іншим?
– Спочатку у фіналі була пісня "Дурачок" Єгора Лєтова. Сценарій писався до війни, і тоді це було доречно. А зараз погано ставити російськомовну пісню наприкінці такого фільму. Тому для фіналу кілька текстів написав Жадан, було записано пісню. Епізод було знято. Знімали ми довго. Він став найдорожчим у фільмі. Але у процесі монтажу довелося від нього відмовитись.
– Чому?
– Не вписувався. Щоб цей фінал спрацював, треба було до нього підвести. Я це погано зробив. В іншому сценарій як написаний, так і знятий. Усі сказали, коли подивилися кіно, що побачили таку саму історію, як і у сценарії. Це добре, коли ти мало губиш під час зйомки. Втрати завжди є. Просто коли вони маленькі – ти впорався.
– А ви вважаєте фільм жорстким?
– Однозначно, це найжорсткіше моє кіно.
– "Носоріг" чіпляє ще й тому, що там немає надуманості. Принаймні так здається.
– Я знаю, як цей світ виглядає. І після в'язниці у мене з'явився досвід, який не вплинув на сценарій, але вплинув на моє розуміння героїв.
– У вас там катують людей, і вони не кажуть, де гроші. Це вигадано?
– Ні. Я спілкувався зі злочинцями, які катували своїх жертв, намагаючись дізнатися, де гроші, ті не сказали, їх убили, але грошей так і не знайшли. У моїй голові деякі такі епізоди живуть роками, і я хочу, щоб вони з'явилися на екрані.
З книги "Хроніка одного голодування"
День сто тридцять четвертий
З вікна туалету відкривається чудовий краєвид на частину міста та найближчий ліс. Дерева вбралися у золотаво-жовте, і це все дуже красиво, по-кіношному, виглядає у щільному ранковому тумані. Але довго стояти в сортирі та витріщатися у маленьке віконце – це занадто навіть для творчого арештанта.
З вікна туалету відкривається чудовий краєвид на частину міста та найближчий ліс. Дерева вбралися у золотаво-жовте, і це все дуже красиво, по-кіношному, виглядає у щільному ранковому тумані. Але довго стояти в сортирі та витріщатися у маленьке віконце – це занадто навіть для творчого арештанта.
З книги "Хроніка одного голодування"
День сто тридцать четвертий
З вікна туалету відкривається чудовий краєвид на частину міста та найближчий ліс. Дерева вбралися у золотаво-жовте, і це все дуже красиво, по-кіношному, виглядає у щільному ранковому тумані. Але довго стояти в сортирі та витріщатися у маленьке віконце – це занадто навіть для творчого арештанта.
– А як прийшла ідея сцени, яка відбувається під пісню "Если с другом вышел в путь "?
– Я коли придумав сцену, то хотів пустити текст як у караоке по екрану. Проте зупинився – бо прикол приколом, але, головне, не зажартуватися. Я бачив це як картинку – ось картинка така народилася – чому не знаю, – але я розумів, що вона працюватиме.
– Люди, які народилися в СРСР, зрозуміють контекст одразу, а іноземці чи молодь?
– Їм треба пояснювати. Що це була пісня, яка лунала у піонерських таборах, а ці хлопці, що йдуть вулицею, виховані у Радянському Союзі. І коли Союз розвалився, вони стали бандитами і йдуть на справу з друзями під пісеньку з дитинства.
– Про що для вас "Носоріг"?
– Про важливу християнську категорію – про прощення. Чи можна простити? – Христос на хресті простив.
– Простити можна будь-кого?
– Якщо людина кається, якщо шкодує щиро, звісно, можна.
– Ви публікували у соцмережах новину про те, що Палича (садиста, начальника донецького концтабору "Ізоляція") взяла СБУ. Його можна простити?
– Я таких паличів багато зустрічав. Простити їх важко. Потрібно знати – а чи кається сам Палич? Чи готові його простити ті, кого він катував? Важке запитання. Ця проблема порушується в "Носорогу": чи можна головного героя вибачити? Мистецтво ставить запитання, а не дає відповіді. Запитання це більше не до нього, а до нас – чи ми готові йти до кінця в прощенні? Підставляти ліву щоку, коли б'ють по правій. Коли у фільмі Носорогу кажуть "покайся", він у слова не вірить. Він що, покається і все закінчиться? Адже він звик: "встав, відповів". Багато хто вимовляє цю фразу і не розуміє її значення. А мається на увазі дуже конкретна річ. Під "відповісти" розуміється фізичне покарання, яке б'є по гідності. У "Носорогу" головний герой розуміє покаяння – конкретно. Через біль. Коли його б'ють – кожен удар він сприймає як удар за когось, хто загинув з його вини. І не захищається. Бо кається.
– Я коли придумав сцену, то хотів пустити текст як у караоке по екрану. Проте зупинився – бо прикол приколом, але, головне, не зажартуватися. Я бачив це як картинку – ось картинка така народилася – чому не знаю, – але я розумів, що вона працюватиме.
– Люди, які народилися в СРСР, зрозуміють контекст одразу, а іноземці чи молодь?
– Їм треба пояснювати. Що це була пісня, яка лунала у піонерських таборах, а ці хлопці, що йдуть вулицею, виховані у Радянському Союзі. І коли Союз розвалився, вони стали бандитами і йдуть на справу з друзями під пісеньку з дитинства.
– Про що для вас "Носоріг"?
– Про важливу християнську категорію – про прощення. Чи можна простити? – Христос на хресті простив.
– Простити можна будь-кого?
– Якщо людина кається, якщо шкодує щиро, звісно, можна.
– Ви публікували у соцмережах новину про те, що Палича (садиста, начальника донецького концтабору "Ізоляція") взяла СБУ. Його можна простити?
– Я таких паличів багато зустрічав. Простити їх важко. Потрібно знати – а чи кається сам Палич? Чи готові його простити ті, кого він катував? Важке запитання. Ця проблема порушується в "Носорогу": чи можна головного героя вибачити? Мистецтво ставить запитання, а не дає відповіді. Запитання це більше не до нього, а до нас – чи ми готові йти до кінця в прощенні? Підставляти ліву щоку, коли б'ють по правій. Коли у фільмі Носорогу кажуть "покайся", він у слова не вірить. Він що, покається і все закінчиться? Адже він звик: "встав, відповів". Багато хто вимовляє цю фразу і не розуміє її значення. А мається на увазі дуже конкретна річ. Під "відповісти" розуміється фізичне покарання, яке б'є по гідності. У "Носорогу" головний герой розуміє покаяння – конкретно. Через біль. Коли його б'ють – кожен удар він сприймає як удар за когось, хто загинув з його вини. І не захищається. Бо кається.
– Подекуди Носоріг каже речі, які нагадують творчість Віктора Цоя. Наприклад, фраза: "Сильна людина шукає силу у середині себе".
– Ну так, Цой – та людина, яка вплинула на мене найбільше свого часу, коли я формувався – років у 12-13. Людей, які на мене впливали, я не знав особисто – це відбувалося через книги, кіно, музику.
Сенцов неймовірно працездатний режисер. У фільмі грали непрофесійні актори, і іноді, щоб досягти потрібного результату, він робив по 20-40 дублів.
– Я роблю дублі доти, доки наступний дубль не виходить краще, ніж попередній. Або коли в мене закінчувався час. Є дублі зі стріляниною, коли в тебе один-два, ну, три дублі, більше не буде, бо ресурси обмежені. Але акторські сцени я робив до кінця, всі знають, що 20 – це нормальне число. І майже завжди брав останні сцени на монтажі. У фільмі лише одна сцена, де я взяв сьомий дубль. Переважна більшість кадрів увійшла у фільм, я знімав багато дублів, але не знімав зайвий матеріал. Це, з одного боку, правильно, ти можеш максимально добре зробити те, що хочеш, але з іншого боку – немає маневру на монтажі. Це стримує. Так багато хто працює. Бергман так працював – у нього все було розраховано. Не було зайвого. Я знаю, що знімаю і навіщо.
Ще одна характеристика Сенцова – він ніколи не виглядає жалюгідним. Виснаженим – так, стомленим – так, на секунду розгубленим – так. Але жалюгідним ніколи. Людина-кремінь – хоч би як пафосно це звучало. Під час інтерв'ю лише один раз він здався зворушливим. Коли говорив про в'язницю, згадуючи, як почув у карцері Бумбокс, пісню "Вахтерам" – за стіною працювало радіо.
– Тут мені всі кажуть – вас так підтримували. Але коли ти там, від тебе це так далеко. Ти сидиш один, ти п'ять років перебуваєш в оточенні ворогів, які тебе вважають терористом, нацистом, невідомо ким. Це важко. І такі моменти, як із Бумбоксом, дуже дорогі.
На останнє запитання – про те, коли зніме свій фільм про перебування у російській в'язниці, відповідає без сентиментів:
– Знімати треба, як відболить.
– Ну так, Цой – та людина, яка вплинула на мене найбільше свого часу, коли я формувався – років у 12-13. Людей, які на мене впливали, я не знав особисто – це відбувалося через книги, кіно, музику.
Сенцов неймовірно працездатний режисер. У фільмі грали непрофесійні актори, і іноді, щоб досягти потрібного результату, він робив по 20-40 дублів.
– Я роблю дублі доти, доки наступний дубль не виходить краще, ніж попередній. Або коли в мене закінчувався час. Є дублі зі стріляниною, коли в тебе один-два, ну, три дублі, більше не буде, бо ресурси обмежені. Але акторські сцени я робив до кінця, всі знають, що 20 – це нормальне число. І майже завжди брав останні сцени на монтажі. У фільмі лише одна сцена, де я взяв сьомий дубль. Переважна більшість кадрів увійшла у фільм, я знімав багато дублів, але не знімав зайвий матеріал. Це, з одного боку, правильно, ти можеш максимально добре зробити те, що хочеш, але з іншого боку – немає маневру на монтажі. Це стримує. Так багато хто працює. Бергман так працював – у нього все було розраховано. Не було зайвого. Я знаю, що знімаю і навіщо.
Ще одна характеристика Сенцова – він ніколи не виглядає жалюгідним. Виснаженим – так, стомленим – так, на секунду розгубленим – так. Але жалюгідним ніколи. Людина-кремінь – хоч би як пафосно це звучало. Під час інтерв'ю лише один раз він здався зворушливим. Коли говорив про в'язницю, згадуючи, як почув у карцері Бумбокс, пісню "Вахтерам" – за стіною працювало радіо.
– Тут мені всі кажуть – вас так підтримували. Але коли ти там, від тебе це так далеко. Ти сидиш один, ти п'ять років перебуваєш в оточенні ворогів, які тебе вважають терористом, нацистом, невідомо ким. Це важко. І такі моменти, як із Бумбоксом, дуже дорогі.
На останнє запитання – про те, коли зніме свій фільм про перебування у російській в'язниці, відповідає без сентиментів:
– Знімати треба, як відболить.
З книги "Хроніка одного голодування"
День сто сорок четвертий
Згадав про лист, що вразив мене в останній пошті. Від хлопця тридцяти шести років із Західної України, який працює водієм фургончика з написом "Хліб". Він написав, що незабаром його день народження, але до нього знову ніхто не прийде, бо не має друзів. Сумний та щирий текст людини з явними психічними, але не злими відхиленнями. Пригадався одразу Форрест Гамп та мій син, у якого досі теж немає друзів. Захотілося написати щось цьому хлопцеві, якось підбадьорити, підзібрати, стати його нехай далеким і неблизьким, але другом за листуванням.
Згадав про лист, що вразив мене в останній пошті. Від хлопця тридцяти шести років із Західної України, який працює водієм фургончика з написом "Хліб". Він написав, що незабаром його день народження, але до нього знову ніхто не прийде, бо не має друзів. Сумний та щирий текст людини з явними психічними, але не злими відхиленнями. Пригадався одразу Форрест Гамп та мій син, у якого досі теж немає друзів. Захотілося написати щось цьому хлопцеві, якось підбадьорити, підзібрати, стати його нехай далеким і неблизьким, але другом за листуванням.
З книги "Хроніка одного голодування"
День сто сорок четвертий
Згадав про лист, що вразив мене в останній пошті. Від хлопця тридцяти шести років із Західної України, який працює водієм фургончика з написом "Хліб". Він написав, що незабаром його день народження, але до нього знову ніхто не прийде, бо не має друзів. Сумний та щирий текст людини з явними психічними, але не злими відхиленнями. Пригадався одразу Форрест Гамп та мій син, у якого досі теж немає друзів. Захотілося написати щось цьому хлопцеві, якось підбадьорити, підзібрати, стати його нехай далеким і неблизьким, але другом за листуванням.
БІльше СпецпроЄктІв
Дата: 29.01.2022
Верстка: Анна Андреєва
Верстка: Анна Андреєва
© 2022 Усі права захищені.
Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ