ІсторІЇ
Дожити до ранку. Хто і як допомагає пацієнтам діставати кисень після виписки з лікарні
Автор: Тамара Балаєва
Ілюстрації: Ілля Колесник
ІСТОРІЇ
Дожити до ранку.
Хто і як допомагає пацієнтам діставати кисень після виписки з лікарні

Автор: Тамара Балаєва
Ілюстрації: Ілля Колесник
“Сьогодні у нас залишилося шість апаратів. (…) Завтра віддаватимемо у порядку живої черги, кому попаде. Лікарні рекордними темпами виписують киснезалежних пацієнтів". Такий пост 23 листопада написала голова благодійного фонду "Свої" Леся Литвинова. Фонд від початку пандемії допомагає пацієнтам з коронавірусом та забезпечує їх кисневими концентраторами.

Кількість нових хворих щодня знижується – 29 листопада їх було 10 554, а ще 3 листопада – 27 377. Але в лікарнях все одно залишаються десятки тисяч пацієнтів. Оскільки перебіг хвороби у разі штаму дельта важчий, ніж раніше, хворі потребують кисню набагато довше – іноді протягом кількох місяців.

Згідно з наказом МОЗ, виписати з лікарні пацієнта можуть, якщо дотримані дві умови: сатурація (насиченість киснем крові) у хворого не нижча ніж 94 на потоці кисню 3-5 літрів на хвилину і він матиме можливість дихати за допомогою кисневого концентратора вдома. Насправді ці умови виконуються не завжди.
“Маму виписали із сатурацією 69”
Мамі Оксани Л. 61 рік. Трохи більше пів року тому вона захворіла на коронавірус. Стан був важким, ураження легень – майже 100%. Півтора місяця жінка провела у реанімації у ковідній лікарні. Ще півтора тижня – у тій самій лікарні, але вже у терапевтичному відділенні. У спокійному стані без руху сатурація була 88. За найменшої активності – наприклад, просто сісти на ліжку та відвести руку вбік – падала до 69. Відновлення обіцяло бути довгим, але одного дня лікарі поставили Оксану перед фактом: "У вашої мами вже немає коронавірусу. Сатурація 88. Ми її виписуємо".

– Я була шокована. Як везти додому людину, яка невідомо, чи переживе дорогу, і залежить від кисню? – згадує Оксана. – Вирішила діяти. Мама тремтячою рукою – у неї атрофувалися м'язи за півтора місяця – написала заяву головному лікарю, що відмовляється виписуватись. Реакції не було. Я викликала поліцію.

Після виклику поліції маму Оксани залишили у лікарні, а ставлення до неї було більш уважним – лікарі почали підходити частіше. Але за два тижні знову постало питання про виписку.

– На той час була сатурація 90 у спокійному стані та легенева недостатність третього ступеня, – згадує Оксана. – Я сказала, що поки не буде 92, маму не заберу. Знову здійняла кіпіш – погрожувала, що підніму все місто, знову викличу поліцію, приведу журналістів.
“Я пригрозила, що підніму все місто та покличу поліцію, якщо маму випишуть”
Після другого скандалу маму Оксани перевели у водолікарню там само, у Миколаєві. Трохи змінили схему лікування, і вже за десять днів вона поїхала додому із сатурацією 96. Але історія не закінчилася і на цьому.

– У водолікарні мамі кололи гормональний препарат, дозування якого потрібно знижувати що п'ять днів, – пояснює Оксана. – Наслідків зниження нам ніхто не пояснював. Мама повернулася додому, за кілька днів ми знизили дозування, і сатурація різко почала падати. Мама задихалася, а кисневого концентратора в нас удома не було. Я викликала швидку – щоб повернутись до лікарні, на кисень.

Швидка повезла маму Оксани до тієї самої лікарні, де вона лежала з коронавірусом. Звідти її доправили в іншу – адже коронавірусу вже немає.

– Приїхали, лікар оглянув і сказав мені: "Напевно, ваша мама вже не житиме", – згадує Оксана. – А потім з’ясувалось, що у цій лікарні, куди звозять пацієнтів і з міста, і з області, лише шість кисневих концентраторів. Мамі врешті виділили один, але зламаний. Сказали щогодини вимикати його на 20 хвилин. Але вночі вже на п'ятій хвилині вимкнення сатурація падала до 64.

Оксана розуміла, що окрім неї, мамі ніхто не допоможе. Почала шукати справний концентратор, щоб привезти його прямо до лікарні. На щастя, знайти вдалося швидко – допомогла волонтерка Валентина Варава. Мати Оксани була з ним у лікарні ще два тижні, потім сатурація стабілізувалась, і її виписали додому. Цього разу остаточно.
Де взяти концентратор
Киснезалежні пацієнти, яких виписують із лікарень, можуть брати концентратори у безоплатну оренду в амбулаторіях у сімейних лікарів. Але робити це можуть лише ті, хто має декларацію з лікарем та довідку з лікарні про необхідність кисневої підтримки. Якщо в амбулаторії немає вільного концентратора або пацієнт не має декларації, він може взяти концентратор у благодійному фонді або скористатися послугами платного прокату (в середньому це коштує 400-700 грн на добу).

Благодійних фондів із великим парком кисневих концентраторів в Україні лише три. Це "Свої" у Києві – у фонду зараз понад 1200 концентраторів, він розсилає їх всією країною; "Корпорація монстрів" в Одесі – 540 концентраторів, переважно ними користуються жителі Одеси та області, але останнім часом з'явилися запити із сусідніх областей; "Крила надії" у Львові – 130 концентраторів, покривають місто та область.

Щодня до цих фондів звертаються сотні хворих – ті, хто не зміг дістати концентратор у сімейного лікаря.

Одна з них – Тетяна Б. Її мамі 56 років, з 2018 року у неї онкологічний діагноз, а нещодавно вона перехворіла на коронавірус.

– Ми захворіли всі разом – мій чоловік, я та мама, – згадує Тетяна. – Ми з чоловіком перенесли хворобу досить легко, а мамі раптом стало гірше – сатурація впала до 69, губи посиніли і сама вона раптом стала такого самого кольору, як її піжама, – сіра.

Тетяна хотіла викликати швидку, щоби маму відвезли до лікарні. Але жінка навіть у такому стані була проти: почала плакати та говорити, що у лікарні вона точно помре. Тетяна не знала, що робити. Зателефонувала сімейній лікарці, та сказала: потрібна або термінова госпіталізація, або кисневий концентратор. Тетяна запитала, де взяти концентратор. Лікарка відповіла: "Не знаю".

– Мама є членом спільноти "Афіна. Жінки проти раку". Ми описали ситуацію і запитали, що робити, – розповідає Тетяна. – Нам порадили звернутися до Лесі Литвинової у фонд "Свої" та взяти там концентратор. Я того самого дня під'їхала, забрала апарат та пульсоксиметр. Мені пояснили, як ним користуватися, і він був у нас 10 днів, поки мамі не стало відчутно краще.
"Телефонуйте у фонд, якщо почнете задихатися"
Фонд "Свої" з'явився 2014 року. Спочатку допомагав внутрішнім переселенцям, потім – онкохворим та паліативним пацієнтам. У 2020 році, коли розпочалася пандемія коронавірусу, фонд сконцентрувався на допомозі ковідним лікарням та пацієнтам. Нині – лише пацієнтам та окремим лікарям, яким довіряють засновники фонду.

– Ми швидко включилися в історію з коронавірусом, бо на прикладі 2014 року знаємо: навіть якщо держава і забезпечить адекватний менеджмент у гострій ситуації, це точно не буде швидко, – каже виконавча директорка фонду "Свої" Ірина Кошкіна. – Тому ми першими привезли в Україну сертифіковані костюми біологічного захисту та передавали їх до лікарень разом із кисневим та іншим обладнанням. У травні минулого року робили централізоване розведення кисню у відділеннях, коли ще майже ніде такого не було. Зараз займаємося концентраторами.

Фонд "Свої" почав працювати з пацієнтами понад рік тому – вони стали масово звертатися по концентратори минулого вересня. Коли наплив хворих та їхніх родичів став дуже великим, фонд почав збирати гроші та купувати техніку. Ще рік тому це було 70 концентраторів, зараз їх – понад 1200.

Щодня працівники фонду "Свої" отримують десятки дзвінків від людей, чиїх родичів виписують із лікарні та їм терміново потрібен кисневий концентратор.

– У деяких лікарнях виписують додому киснезалежних пацієнтів, а перед випискою дають наш телефон і кажуть: "Телефонуйте туди, якщо почнете задихатися", – розповідає Кошкіна.

Вона пояснює:

– Коли пацієнта виписують після діагнозу "коронавірус", він вважається пролікованим і перетворюється на хронічного хворого. А хронічного пацієнта госпіталізувати складно – зазвичай це відбувається у плановому порядку через електронне скерування сімейного лікаря.
Чому складно знайти концентратор
Ще три тижні тому пацієнтів із низькою сатурацією виписували додому, бо у лікарнях не було місць, каже засновниця фонду "Корпорація монстрів" Катерина Ножевнікова.

Киснезалежних пацієнтів медики часом змушені були виписувати, оскільки на піку пандемії у лікарнях не вистачало місць. Така ситуація була ще на початку листопада. Олена Масалітіна, інфекціоніст Центральної районної лікарні Первомайська (Миколаївська область) розповідала:

– Коли місць немає, хтось їде до інших лікарень, хтось чекає у черзі. Сьогодні люди чекали шість годин. Взяти когось ми можемо, тільки коли випишемо більш-менш стабільного хворого. Того, хто хоча б може доїхати додому без кисневого концентратора, а далі взяти його в оренду у сімейного лікаря і бути вдома на кисневій підтримці. Раніше виписували тих, у кого сатурація 94 та вище (норма – сатурація 95-100%; зниження цього показника смертельно небезпечне. – Ред.). Таких щодня було по п'ятеро-шестеро. Зараз виписуємо із сатурацією 89, навіть 85.

Така ситуація була, нагадаємо, на початку листопада. Нині нових пацієнтів менше, ця проблема вже не така гостра.

– Іноді родичі самі забирають хворих додому, а іноді лікарі виписують без їхнього бажання, – каже Ножевнікова. – Національна служба здоров'я (НСЗУ) виділяє гроші на кожного хворого, але ця сума не залежить від тривалості лікування. Пацієнти з дельтою можуть лежати у лікарні і півтора, і два місяці. В ідеалі доліковувати мають у терапевтичних та пульмонологічних відділеннях. Але таких відділень мало, і пацієнтів виписують додому.

Ножевнікова каже, що люди часто звертаються з проханнями про оренду концентраторів у фонди, бо у багатьох досі немає декларації із сімейним лікарем (без неї отримати концентратор не можна), та й самих концентраторів у амбулаторіях мало. Щоб взяти апарат у "Корпорації монстрів", пацієнту потрібен лише паспорт, ідентифікаційний код та довідка про те, що він потребує кисню.

– Дякувати богу, зараз черги на концентратори немає, – каже Ножевнікова. – У нас зараз близько 50 вільних машин, і ми надсилаємо їх навіть до інших областей – Миколаївської, Вінницької, Рівненської – туди, де немає фондів, які допомагають.

Ще два тижні тому, за словами Ножевнікової, ситуація була набагато важчою – у фонді був лист очікування і люди могли чекати на концентратор добу або дві. А тим часом – викручувалися хто як може. Хтось залишався в лікарні, хтось шукав комерційний прокат, а хтось просто відкривав вікна у квартирі, лягав на живіт, робив дихальну гімнастику, терпів та чекав.
“Іноді лікарі хочуть швидше виписати конфліктних пацієнтів”
Голова фонду "Крила надії" Наталія Липська каже, що у Львові ситуація з кисневими концентраторами контрольована, але випадки, коли треба втрутитися та допомогти, все ж таки трапляються:

Фонд "Крила надії" провів велику інформаційну кампанію у Львові та області – на радіо та телебаченні розповідали, що концентратори можна брати у сімейних лікарів та як це робити. Але іноді проблеми у пацієнтів виникають і на цьому етапі:

– Сімейні лікарі можуть не дати концентратор із двох причин, – каже Наталя. – Або вже всі роздали, або лікар не зміг чи не захотів розібратися, як працювати з апаратом та як його видавати. У такому разі ми надсилаємо пацієнтам список, скільки концентраторів отримала кожна амбулаторія, щоб їм було чим апелювати.
“Люди залишаються наодинці з цими історіями”
Фонд "Крила Надії" має свій критерій для виписування пацієнтів після ковіду додому. Працівники фонду розповідають про нього родичам пацієнтів та лікарям:

– Потрібно намагатися, щоб сатурація без кисню була не нижчою за 88, – каже Липська. – Адже часто трапляються відключення електроенергії, а концентратор працює від розетки. Світло вимикають на п'ять годин, а буває і довше. Були випадки, коли люди під’єднувалися до блоку безперебійного живлення для комп'ютера, автомобільних акумуляторів. Хтось ставив бензиновий генератор на балконі, хоча це й небезпечно. Я знаю випадки, коли нічого цього не було і люди просто намагалися дожити до ранку – лежали на животі, робили дихальну гімнастику.

Керівництво фонду вже зверталося до МОЗ та обласного департаменту охорони здоров'я з проханням про постійну комунікацію з обленерго – щоб медики передавали електрикам адреси тих, хто перебуває на домашній кисневій підтримці. Наскільки ефективна така комунікація – поки що незрозуміло.

Про аналогічні випадки розповідає Ірина Кошкіна із фонду "Свої": коли вільного концентратора немає ні у фонді, ні в амбулаторії, коли швидка не встигає госпіталізувати пацієнта, коли концентратор є, але він ламається, або раптово вимикають світло. Результат у цих ситуаціях може бути трагічним.

– Люди залишаються наодинці з цими історіями, – каже Кошкіна. – Хтось офіційно чи ні домовляється з лікарнею, щоб повернутися туди на день-два, доки знайдеться концентратор. Хтось шукає та купує балони з киснем, а хтось бігає з кисневою подушкою. Варіантів маса, але жоден із них не можна вважати нормальним.
Брати у свої руки
Оксана Л. відтоді, як вилікувала маму, стала допомагати іншим людям, які зіткнулися з такою самою ситуацією – їх виписують із лікарні з низькою сатурацією.

– Я просто почала говорити всім друзям та знайомим: “Якщо у вас виникають проблеми – звертайтеся до мене, я знаю, як діяти”, – розповідає Оксана. – Багато питань вдається вирішувати постом у фейсбуці чи дзвінком на місцеву ковідну гарячу лінію.

Наразі Оксана на зв'язку з двома дівчатами – в обох мам виписали із низькою сатурацією. Вони потребують не тільки кисню, а й іншого лікування в лікарні. Одна із Києва, інша з Миколаєва.

– Коли таке стається, я раджу спочатку піти до завідувача відділення та начмеда і просто поговорити, – розповідає Оксана. – Якщо не допомагає, написати заяву на ім'я головного лікаря про те, що ви відмовляєтесь виписуватись, та послатися на наказ МОЗ №722 – у ньому прописані стандарти надання допомоги у разі коронавірусу. Пам'ятайте, що ніхто не може виписати вашого родича, доки ви не поїдете до амбулаторії та не візьмете там виписку про те, що вам дадуть концентратор. Якщо концентратора немає – повинні лікувати до повного одужання.

Оксана радить робити відео, на якому видно стан родича перед випискою. Якщо нічого не допомагає – телефонувати на гарячу лінію до міського, обласного департаментів охорони здоров'я та до МОЗ.

– Люди не знають багатьох нюансів, – каже Оксана Л. – Наприклад, після транспортування сатурація зазвичай обвалюється. Коли виписують пацієнта із сатурацією 80, його не везуть додому на швидкій, не заносять на ношах. Йому потрібно якось подолати сходи, якщо сім'я не може сплатити за приватну швидку.
“Якщо концентратора немає, повинні лікувати до повного одужання”
Аналогічні поради дає Катерина Ножевнікова – не погоджуватися на виписку та наполягати на своєму:

– Люди не знають своїх прав, не знають, що їх не мають виписувати, – розповідає Ножевнікова. – Ми всім пояснюємо, як поводитися, родичі йдуть у лікарні, і хтось зі скандалом, хтось без, але домагаються скасування виписки. Не було жодного випадку, коли б пацієнта вигнали після того, як він заявив про свої права. Потрібно лише відкрити рота і почати говорити.


За словами першого заступника міністра Олександра Комариди, киснезалежні пацієнти "не підлягають виписці". Але якщо все ж таки виписують – радить повідомляти про це у НСЗУ, щоб вони провели перевірку.

– Для первинної допомоги справді закупили 15 000 концентраторів, і лікарі мають видавати їх пацієнтам, – каже Комарида. – Але не тим, кого виписують, а тим, хто тільки-но захворів на коронавірус, звернувся до лікаря і поки не госпіталізується.

Мама Оксани Л. одужала та повернулася до звичайного життя. Оксана каже, що вона "бігає, як кізочка, і пече пиріжки". Хепі-енд цієї історії написала сама Оксана, яка змушена була подолати безліч проблем. Якби вона зволікала хоч раз – невідомо, чим усе закінчилося б.

– Усім, хто з цим стикається, я говорю: боріться до кінця, бо від ваших зусиль залежить життя вашого родича. Але я бачу, що боротися мало хто готовий, – каже Оксана.

БІльше СпецпроЄктІв

Дата: 04.12.2021

Верстка: Анна Андреєва

© 2021 Усі права захищено.

Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ

[email protected]