"Батько має право".
Як працює організація, яка допомагає відбирати дітей у матерів
ІСТОРІЇ
Авторка: Тамара Балаєва
Ілюстрації: Лідія Голоско
ІСТОРІЇ
“Батько має право”.
Як працює організація, яка допомагає відбирати дітей у матерів
Авторка: Тамара Балаєва
Ілюстрації: Лідія Голоско
Громадська організація "Батько має право" допомагає батькам "повертати" своїх дітей – забирати їх у колишніх дружин після розлучення.
Типове "повернення" виглядає так: п'ять-вісім "активістів" приїжджають на декількох машинах, силою забирають дитину у матері та везуть у невідомому напрямку. За законодавством, це не вважається викраденням, адже дитину забрав рідний батько. Єдине, що залишається матері, – подавати в суд, який триватиме роками.

В офіс уповноваженого Верховної Ради з прав дитини з початку року звернулися 219 батьків, яким колишній чоловік або дружина не дають брати участь у вихованні дитини. Оцінити реальні масштаби проблеми складно – не всі звертаються до уповноваженого, а поліція не веде статистику щодо сімейного кіднепінгу.

Чому "Батько має право" залишається легальною організацією, як саме вона діє і чому дітей втягують у війни батьків – розбиралася LIGA.net.
Варі Швець в листопаді виповниться 10 років. Вона живе з татом – 45-річним Олександром Швецем. Він – засновник громадської організації "Батько має право", яка консультує батьків після розлучення і допомагає їм "захистити право на виховання власної дитини". На думку опонентів – допомагає батькам красти дітей у матерів.

Ексдепутатка і глава жіночого руху "За майбутнє" Ірина Суслова, яка займається розробкою законопроєкту про сімейний кіднепінг, каже, що мова про сотні випадків за останні кілька років. Причому не тільки в Києві, а й у всій Україні.

Свою маму – ексвокалістку гурту ВІА ГРА Дашу Медову – Варя не бачила понад три роки. Даша і Олександр розлучилися 2014 року. І відразу розпочали запеклі битви за дочку – з десятками, якщо не сотнями позовів до судів, спробами забрати дівчинку з залученням третіх осіб і обопільними звинуваченнями. У травні 2018 року Швець отримав рішення суду на свою користь і забрав Варю. Через кілька днів Даша пропала. Попри пошуки рідних і відкриту кримінальну справу, знайти її не можуть досі. Чи жива вона – теж невідомо.

Варя, за словами Олександра, живе щасливим і насиченим життям. Навчається в четвертому класі, ходить на фігурне катання, бокс, малювання і плавання. Бере уроки швидкочитання, англійської та іспанської мов. Її батько майже щодня викладає в фейсбук фото: ось Варя на ковзанці, ось вони купили рукавички для боксу, а ось дівчинка підтягується на турніку вдома і отримує від тата 500 гривень за кожне нове підтягування. Про маму, каже Олександр, Варя не згадує:

– Вона знає, що у неї є мати, знає, як її звуть. Три з половиною роки мати не приходить і не телефонує – це Варя теж знає, – пояснює Швець. – Сумує вона? А чого їй сумувати?
"Батько повернув дитину"
12 вересня 2021 року українські онлайн-ресурси облетіла новина: у селі Богданівка під Києвом зник трирічний хлопчик Діма. Його мама написала в фейсбуці: дитину з двору будинку забрав її колишній чоловік і організував для цього цілу спецоперацію. Приїхав на орендованій машині з чотирма чоловіками, один з яких і саджав хлопчика, який плакав, в авто. Трохи від'їхавши, вони кинули машину в полі та пересіли в іншу. Мама Діми написала заяву в поліцію.

Вже наступного дня правоохоронці повідомили, що хлопчик перебуває у батька, загрози його життю та здоров'ю немає. Батько Діми, Євген, теж дав коментар. Розповів, що приїхав на побачення з сином, побачив, що той хворий, і вирішив відвезти до лікаря. Четверо чоловіків нібито потрібні були для охорони – через неодноразові погрози від батька колишньої дружини. Де вони з сином перебувають, Євген не сказав. Але додав: "Батьківських прав я не позбавлений (...). Я можу бути з сином коли завгодно і скільки необхідно (...). Як і будь-який батько чи мати без заборони судового рішення".

Того самого дня на сторінці громадської організації "Батько має право" з'явився пост, який розпочинається словами: "Ще один мужній батько повернув свою дитину". У пості немає імен, але в розмові з LIGA.net засновник організації Олекандр Швець визнає: він дійсно написаний про ситуацію в Богданівці.

– Я не пам'ятаю, чи консультувався у мене цей батько, – людей багато, – каже Швець. – Але він точно був у нашій спільноті. Наскільки я знаю, там мати погано ставилася до дитини, і батько забрав її.

"Батько має право" з'явилася 2015 року – коли Даша Медова відвезла Варю до своїх батьків в Херсон і Олександр Швець намагався у будь-який спосіб повернути дочку. Приїжджав під будинок, де жила Варя, писав заяви в поліцію і органи опіки, звертався до судів і чиновників.

У той час він активно консультувався з юристами і шукав підтримки у батьків, які опинилися в схожій ситуації – не могли бачитися зі своїми дітьми. Спочатку створив у фейсбуці сторінку "Батько має право", де описував свої поневіряння. Потім – зареєстрував громадську організацію. Швець – офіційно єдиний член "Батько має право", інших батьків, що згрупувалися навколо неї, Олександр називає активістами.
Скільки людей неформально входять у "Батько має право" – невідомо. У їхній групі в фейсбуці – 12 000 учасників. Швець стверджує, що отримує по 20-30 дзвінків від батьків на день, а тих, кого він вже проконсультував, – "тисячі і тисячі".
За словами Олександра, він консультує батьків, колишні дружини яких не дають їм бачитися з дітьми, – розповідає про їхні права, надає психологічну підтримку і дає юридичні поради. У нього немає юридичної освіти, але за роки судових процесів з колишньою дружиною Швець вивчив тонкощі сімейного права.

За словами матерів, у яких колишні чоловіки забрали дітей, Швець знайшов лазівки в законодавстві та допомагає батькам безкарно "красти" синів і дочок. А потім супроводжує їх у судах і намагається робити так, щоб процеси тягнулися роками.

Швець каже, що консультує батьків безоплатно, а на життя заробляє роботою в рекламі. Щоправда, подробиць не розповідає. Його опоненти стверджують: Олександр давно поставив свої консультації на потік і бере за них 200-300 євро на годину.

Про біографію Швеця відомо небагато. Народився в Черкасах, навчався на викладача англійської та німецької мов, трохи працював в школі, далі "пішов в комерційні структури". 2015 року Швець брав участь у передачі на телеканалі "Тоніс" і виступав там у ролі експерта з "виховання рабинь". За словами оточення Олександра, до знайомства з Дашею Медовою він вів на одному з сайтів знайомств "Щоденник є*аря", який пізніше трансформувався в книгу про сексуальні експерименти, і термін "виховання рабинь" – саме звідти. Зараз на запитання про книгу і рабинь Швець відповідає:

– Я довго і досить глибоко досліджував сексуальність на власному досвіді. Але цей етап позаду. Книга? Не розумію, про що ви говорите.
“Варю забрали”
Даша Медова і Олександр Швець познайомилися 2010 року. Швець згадує: з компанією спільних друзів вони пішли в караоке, вона заспівала – і він закохався. Через кілька днів зробив пропозицію. Майже відразу одружилися.

Стосунки погіршилися після народження дитини. За версією Швеця, Варею займався переважно він – гуляв, водив до лікарів. Олександр розповідає, що Даша не особливо цікавилася дочкою й іноді йшла з дому – спочатку на кілька днів, потім місяців. Поверталася в "важкому стані", і Швець робив висновок, що вона "вела досить інтенсивне життя, можливо, вживала речовини". Але щоразу прощав.

– Чоловікам це притаманно, – пояснює Швець. – Вони не люблять змін. Та й ставлення до сім'ї у чоловіків і жінок різне. Чоловік сприймає шлюб як глобальний проєкт – на кшталт будівництва дому або кар'єри. Щось велике і назавжди. А жінка – як кішка. Сьогодні у неї любов, а завтра любов минає.

До кінця 2014 року стан Даші, за словами Швеця, зовсім погіршився – вона постійно влаштовувала скандали, майже не займалася дитиною і "робила демонстративні спроби суїциду". Олександр викликав з Херсона її батьків, але стало тільки гірше – батько Даші "щодня бухав і провокував бійки". Щоправда, інші учасники цих подій пам'ятають їх зовсім по-інакшому.

16 грудня 2014-го Швець на три тижні поїхав подорожувати в Антарктиду, Варя залишилася з мамою і дідусем. Запитуємо:

– Вам не було лячно залишати дочку в такій атмосфері?

– Як і багато чоловіків, я жив у синдромі довіри до дружини. Я думав, її ставлення до мене – це одне, а до дитини – зовсім інше. Але я помилявся.
Через два дні після від'їзду чоловіка Даша забрала Варю і поїхала з квартири. Швець у той момент був в Аргентині і написав звідти заяви в поліцію і Службу у справах дітей.
Згадує, що всі три тижні провів, як на голках, але сподівався, що це черговий сімейний скандал і він вщухне.

За три тижні Швець повернувся до Києва, почав телефонувати Даші – та не брала слухавку. Новин про Варю теж не було.

– До цього моменту я дуже любив колишню, навіть фанатично, – каже Олександр. За чотири з половиною години інтерв'ю він жодного разу не назвав Дашу на ім'я. – Але коли вона забрала Варю, цю любов як відрізало. Я увійшов в стан боротьби.

Даша подала на розлучення, і влітку 2015 року їх розлучили. Де перебуває Варя, Швець не знав, і почав подавати позови до суду – про визначення місця проживання дочки з ним і нецільове використання Дашею аліментів. Писав заяву уповноваженій з прав людини Валерії Лутковській та подавав до суду на неї. Кілька разів писав звернення до президента, генерального прокурора і мера Києва, скаржився на бездіяльність генпрокурора.

Про те, що Даша відвезла дочку до батьків у Херсон, Швець дізнався випадково. Адвокат переслав йому фото Варі, яке Даша надсилала в поліцію після його заяви – щоб довести, що з дитиною все гаразд. На знімку дівчинка сиділа на лавці, до якої прикріплені замочки – як на мостах закоханих. Швець намагався впізнати місце. Порівнював зі знімками парків у Києві, просив подивитися знайомих – раптом хтось впізнає локацію. Це спрацювало. Один із друзів впізнав на фото центральний парк в Херсоні.
"Взяв дитину, сів у машину і поїхав"
З квітня 2015 року Швець став їздити в Херсон кілька разів на місяць. Приходив до приватного будинку батьків Даші, але ті закривали двері та запинали штори. Олександр згадує, як одного разу вони передали Варю родичам через вікно, і її повезли в інший будинок.

Швець почав писати пости на сторінці "Батько має право" і деякі з них ставив на рекламу в фейсбуці. Він відповідав усім батькам, які до нього зверталися. Слухав чужі історії, паралельно консультувався з юристами і намагався зрозуміти, які закономірності існують і як законодавство в теорії і на практиці працює щодо до дітей.

– Я багато разів спілкувався з Олександром Швецем на самому початку боротьби за Варю, – каже адвокат Олег Простибоженко. – Розповідав, як працює судова система, яким може бути розвиток подій. Він зрозумів закономірності та недоліки системи. Почав сам подавати позови до суду. Частина з них були маячнею, але Швець почав привертати увагу ЗМІ – збирав мітинги під Окружним адміністративним судом Києва, багато говорив, що права батьків порушуються. Це пішло телеканалами, і саме це стало відправною точкою популяризації "Батько має право".
У 2015-2018 роках ім'я Швеця дійсно часто з'являлося в ЗМІ – про нього і його боротьбу за Варю і права батьків писали тексти і знімали сюжети, він виступав як експерт.
Коли в "Батько має право" з'явилися активісти, Швець став брати їх із собою в поїздки в Херсон і знімати те, що відбувається там на відео. Олександр пояснює: він знав, що Даша залишила Варю і поїхала, чув, як бабуся і дідусь кричать на дівчинку і б'ють її, чекав провокацій від колишнього тестя, тому і брав із собою групу підтримки та відеооператора.

На сторінці "Батько має право" є відео однієї з поїздок Швеця в Херсон. На ньому Олександр і кілька чоловіків підбігають до дідуся і Варі, намагаються забрати у нього дитину. Дівчинка виглядає переляканою і обіймає дідуся.

У травні 2018 року Швець отримав рішення Святошинського суду Києва: змінити місце проживання дитини з матір'ю на місце проживання з батьком. Він забрав Варю, коли Даша виходила разом з нею з відділення поліції і на секунду відволіклась.

– Я просто забрав доньку, сів у машину і поїхав. Через 20 хвилин ми з Варею вже їли круасани на заправці, перед сном вона попросила мене купити їй босоніжки замість старих осінніх чобітків, в яких ходила навіть улітку. А через день назвала мене татом.

Після зникнення Даші Медової її батько Володимир Кобець заявив: "Від її колишнього чоловіка Олександра неодноразово надходили погрози на адресу Дар'ї. На засіданні суду Святошинського району Києва (...) Олександр Швець (...) відкритим текстом заявив, що моєї доньки Дарини вже немає в живих". У розмові з LIGA.net Швець стверджує зворотне:

– За моїми даними, вона живе своїм життям зі співмешканцем і просто ховається.

– Звідки у вас такі дані?

– Як кажуть юристи: "Мені стало відомо".

За фактом зникнення Даші Медової відкрито кримінальну справу. Її шукають понад два роки.
"Сашко, що за хрінь?"
Анна Чайковська познайомилася з Олександром Швецем 2008 року. Вона тоді була піарницею, він займався продажами у Київстарі. У вільний час вони відпочивали великою компанією – їздили на шашлики, ходили в ресторани. Швець справляв враження відчайдушного мандрівника, любителя бути в центрі уваги і широких жестів – міг зібрати дівчат з їхньої компанії в ресторані та сказати: "Я пригощаю".

У 2010 році Анна познайомилася з майбутнім чоловіком Юрієм і поступово випала із загальної компанії. Зі Швецем відносини підтримувала тільки в фейсбуці. Знала, що він одружився з Дашею Медовою, і лайкала їхні фотографії.

У 2015 році Швець раптово зателефонував зі словами: "У мене катастрофа. Даша забрала Варю. Я не знаю що робити".
Він ридав у слухавку, розповідав, як Даша зраджувала його з усіма, навіть з масажистом Варі, як не дає бачитися з коханою дочкою, і я моментально перейнялася, – згадує Анна. – У мене не вкладалося в голові, як це – забрати дитину у батька.
Чайковська була активною учасницею "мамських" спільнот та розповіла знайомим мамам про ситуацію Швеця. Ті теж перейнялися і вирішили: треба допомагати. Анна як колишня піарниця придумувала, як поширювати інформацію про Варю в соцмережах – вони з іншими мамами робили колажі й таблички, запустили флешмоб. Анна радила Олександру надрукувати та розкидати листівки, звертатися за підтримкою до знайомих і в спільноти батьків.

Коли Швець розповів Анні про ідею громадської організації, яка буде допомагати батькам після розлучення знаходити спільну мову і на рівних брати участь у вихованні, вона була в захваті. Багато інших мам теж підтримали ініціативу.
Приблизно в цей час Анні раптом написала Даша Медова. Вона просила перестати допомагати Олександру, але Чайковська відповіла: "Він же тато". Тоді Даша написала: "Колись з вами станеться те саме, що і зі мною. І ви все зрозумієте ".
У 2016 році спілкування Анни зі Швецем суттєво порідшало, а потім зв'язок і зовсім увірвався. В її житті сталася особиста драма – вона дізналася, що чоловік її зраджував, і роз'їхалася з ним. Пізніше з'ясувалося, що чоловік Юра планує без її згоди вивезти дітей до Німеччини за підробленими документами.

– Я почала гуглити про батьків, які крадуть дітей, і нагуглила "Батько має право", – розповідає Анна. – Зателефонувала Саші та запитала: "Що за хрінь?". Він почав розповідати про поганих матерів, з якими діти страждають. Потім розмова зайшла про мою ситуацію з колишнім, і наприкінці я сказала: "Саша, тільки без фокусів. У нашу сім'ю не лізь. Пообіцяй мені". Він пообіцяв.

За кілька місяців Анна почала писати пости в фейсбуці про стосунки з колишнім чоловіком. Їх стали агресивно коментувати незнайомі чоловіки, в деяких коментарях дівчина побачила погрози. Анна зайшла на сторінки їхніх авторів – і з’ясувалося, що всі вони з "Батько має право".

Ми з Анною розмовляємо в дитячій зоні торговельного центру, її син бігає навколо. Коли поруч з нами зупиняються чоловіки, Анна відчутно напружується та озирається навсібіч.
– Через кілька днів я побачила на сторінці БМП репост моєї публікації про Юру з коментарем в дусі: "Чергова сука-колишня". Так я зрозуміла, що Юра і Швець вже в зв'язці, – згадує Анна.
Дівчина почала вивчати сторінку "Батько має право" в фейсбуці і познайомилася з колишніми дружинами батьків, які там є. На противагу вона створила свою організацію "Публічний контроль". Її метою є: "Повернути дітям право на спокійне і щасливе дитинство. Висвітлення подій в публічному просторі".

Колишній чоловік Анни почав судитися з нею за місце проживання дітей. Анна виграла суд. З дітьми Юрій не спілкується. Вона надсилала йому листи з повідомленням про графік зустрічей, про який вони домовлялися усно: Юрій повинен був забирати дітей в п'ятницю після школи і повертати в неділю ввечері. Колишній чоловік не заперечував графік в суді, але і не приїжджав у п'ятницю.

– Він приїжджав вдень у суботу, коли нас не було вдома, – каже Анна. – Хоча прекрасно знає наш спосіб життя і що у вихідні ми вдома не сидимо. Водночас розповідає, що я не даю йому спілкуватися з дітьми. Логіка залізна.
Коли Анна дізналася, що Даша Медова пропала, їй стало зле. Вона не могла не думати про те, як легко повірила Швецю, і вирішила дізнатися сторону Даші.
– Я почала писати її друзям і близькому оточенню, – згадує Анна. – Вони розповідали випадки, які бачили на власні очі – як Варя боялася тата і завмирала, коли він заходив до кімнати. Розповідали, що Даша скаржилася на побої, а потім Швець перекручував все так, ніби вона сама билася головою об стіну в неадекваті. Я намагалася розібратися і буквально по шматках зібрала образ Даші з розповідей її близьких. Вона, можливо, і не свята, але монстром, яким її малює Швець, вона точно не була.
"Не істери. Федя на морі"
Людмила Макаревич не бачила свого 11-річного сина Федю два з половиною роки. У липні 2019 року колишній чоловік Людмили, як зазвичай, забрав Федю на вихідні. Вони розлучилися 2013 року, і весь цей час батько постійно спілкувався з сином – вони разом гуляли, Федя ночував у тата, протягом тижня зідзвонювались. Розлучення Людмили та Кирила виглядало цивілізованим – без скандалів і маніпуляцій дитиною, з моральною та матеріальною участю батька в її житті.

7 липня 2019 року Людмила чекала, що Федя, як завжди у неділю, набере її з татового телефону і скаже: "Мам, тато вже везе мене додому, за 20 хвилин будемо. Зустрічай". Але замість Феді зателефонував Кирило. І сказав: "Не істери та не кричи. Федя на морі".
У мене був шок, – згадує Людмила. – Я почала запитувати: "Як це? Ти вкрав дитину? Де він? Де саме на морі?". Кирило повторив: "Дитина з татом на морі" і сказав, що вони повернуться з моря 31 липня. А ще – що вимикає телефон. Я не знала, що робити.
Людмила телефонувала їхнім спільним з Кирилом знайомим з проханням вплинути на нього. Кирило відповів їм: "Так Люда просто істеричка, а насправді все гаразд. Я – батько і маю право проводити час з дитиною".

– Він говорив спільним знайомим, що нібито я не давала йому бачитися з сином, – розповідає Людмила. – Але це неправда, і вони це розуміли – Кирило весь час викладав у фейсбук фотографії з сином, коли забирав його на вихідні. А щойно відвіз Федю – видалив ці світлини.

Макаревич написала заяву в поліцію. Кирила викликали до відділку, він дав пояснення: батьківських прав він не позбавлений і може проводити час з дитиною. Соціальна служба теж не може нічого вчинити: хлопцеві не загрожує небезпека, він перебуває з батьком.

Людмила майже перестала спати і на нервах схудла на 5 кг. За три тижні на морі Кирило дав Феді поговорити з мамою тільки двічі, і обидва рази був поруч. Людмила згадує, що син мовчав, коли вона запитувала, де він. А коли запитала: "Тато не дозволяє тобі говорити?", відповів: "Так".

Коли 31 липня Федя не повернувся додому, надії Людмили остаточно були зруйновані. Колишній чоловік заблокував її номер, тому вона знову почала просити друзів зателефонувати йому. Кирило відповів їм все те саме: "Дитина з татом, все гаразд".

– Я намагалася гуглити якісь організації, які допомагають в таких випадках. І тут згадала, що ще три тижні тому подруга мені сказала, що є такі неадеквати

– "Батько має право" – вони крадуть дітей. Вирішила подивитися, відкрила сторінку БМП і побачила третій пост зверху: Кирилко 12 липня вихвалявся, як "повернув собі право".
Людмила горнула сторінку "Батько має право" вниз і побачила фотографії 2017 року – Кирило разом з іншими "активістами" ходив у групі підтримки на чужі суди з приводу дітей. Горнула ще – а там фото з мітингу, де Швець говорить в мікрофон, навколо ті самі активісти, і серед них – Кирило разом з Федором.
Вже потім Людмила згадала: колишній чоловік змінився за пів року до того, як забрав Федю. Він перестав давати гроші на сина, почав дорікати їй у тому, що вона погана мати. Людмила подала на аліменти, і в аліментному рішенні прописано, що місце проживання Феді визначено – з матір'ю.

– Він почав раптово телефонувати серед тижня і казати, що хоче забрати дитину зі школи, – згадує Людмила. – Раніше він так не робив, розумів, що у Феді гуртки, у нас якісь плани, і треба домовлятися заздалегідь. Вже потім я зрозуміла, що це була підготовча робота перед викраденням. Батьки з БМП завжди так роблять, щоб потім звинуватити матерів – нібито вони не давали спілкуватися з дітьми.
Після 31 липня Кирило дозволив Людмилі поговорити телефоном з сином двічі – на його і її дні народження у 2020 році. Розмови були відеозв'язком, і Людмила чула, як Кирило каже дитині: "Федя, ти пам'ятаєш два правила: ти не називаєш адресу, де живеш, і в яку школу ходиш".
Уже два роки Людмила судиться з колишнім чоловіком і пише заяви в різні інстанції. Рік тому вона звернулася до Шевченківської райадміністрації – щоб та ухвалила рішення про визначення місця проживання Феді з нею.

– Кирило затягував розгляд, не говорив комісії, де живе дитина – нібито є загроза від матері, – розповідає Людмила. – А потім подав позов до суду на визначення місця проживання сина з ним, і комісія припинила розгляд справи. Суд тягнеться з грудня, і досі це тільки підготовчі засідання.
"Безкоштовно ніхто не допоможе"
Коли Швець боровся за Варю і вивчав сімейне право, він зрозумів: якщо один з батьків фізично забирає дитину в іншого, з погляду закону це не вважається викраденням.

– Він дізнався, що є така можливість, скористався нею для себе і почав розповідати про неї іншим, – каже адвокат Олег Простибоженко, який консультував Швеця на початку його шляху. Чи радив він Швецю такий підхід, Простибоженко не відповідає.

Ще одна людина, яка раніше входила до оточення Швеця, але вже кілька років не має стосунку до "Батько має право", – 46-річний Дмитро Плешков. Він розлучився з дружиною 2015 року – з її ініціативи. Відтоді вона не дає батькові бачитися з дочкою. Дмитро подавав до суду, приїжджав під під'їзд, щоб побачити доньку Алісу, розклеював листівки, почав вести в YouTube два канали про це. І, звичайно, шукав підтримки. Так 2015 року він познайомився зі Швецем.

– Він був таким самим відчуженим батьком, який всюди бігав, намагався розв'язати своє питання в правовому полі і кидався на решітки з криками: "Варя, Варя!". Звичайно, я перейнявся, – згадує Плешков. – Потім він зібрав навколо себе людей, почав досягати успіху в судах – це давало надію. Але коли його особисте питання вирішилося, все різко змінилося.
Плешков каже, що Швець спочатку нічого не обіцяв батькам – просто збирав навколо себе людей, об'єднаних спільною проблемою. Його риторика тоді була: потрібно вивчати правове поле, змінювати систему, підтримувати один одного. Про те, щоб відбирати дітей у матерів, не йшлося.
Коли питання з Варею вирішилося, "Батько має право" почала радикалізовуватися, і Плешков зрозумів, що "на безоплатній основі ніхто тобі не допоможе". На пряме запитання про гроші за послуги Швеця Плешков відповідає:

– У мене особисто він грошей не просив. Але стало зрозуміло, що хтось із татів у фаворитах, а хтось у загальній масовці – бігає на чужі суди і заходи. У Саші, коли він повернув Варю, вже не було того нерва і мотивів цим займатися. В повітрі почали витати ідеї про відбирання дітей, а я не поділяю такий підхід ні щодо батьків, ні щодо матерів. Тому я просто вийшов з цього руху.
Як працює "Батько має право"
Якщо відкинути лірику, схема дій Швеця виглядає приблизно так. До нього звертаються батьки, які розлучилися або розійшлися з дружинами і хочуть, щоб дитина жила з ними. Мотивація у батьків різна – комусь колишні дружини справді не дозволяють бачитися з дітьми, хтось вважає, що з ним сину або дочці буде краще, деякі мами п'ють або ведуть асоціальний спосіб життя. У частині випадків дитина служить інструментом помсти і маніпуляції. Яких випадків більше – невідомо.

Швець консультує. Як саме – він розповідає сам. Коли розмова заходить про це, Олександр починає говорити поставленим голосом, з паузами після риторичних запитань – як актор в театрі, який давно грає одну і ту саму роль.

– Спочатку я завжди запитую: "Навіщо тобі дитина?", – починає Швець. – Зазвичай усі кажуть: "Ну, хочу виховувати". Потім я ставлю просте запитання: "А виховувати – це як?". Вони відповідають: "Розповідати про добро і зло, кататися на велосипеді, готувати сніданки". Я кажу: "Чудово. А як ти можеш це робити, якщо бачитимешся з дитиною раз на тиждень? Просто чесно собі скажи, що твої мрії ніколи не здійсняться і цього ніколи не буде".
Так Швець підводить батьків до запитання: що робити? І сам ставить наступне: "А що тобі заважає жити з дитиною так, як ти хочеш? Є рішення суду, яке забороняє тобі готувати дитині сніданки та збирати її в школу? Це твоя дитина, бери й живи з нею".
Швець переказує цей самий діалог різними словами кілька разів. А потім наводить ще один приклад:

– Я можу запитати у батька: "Ти зі мною говориш мобільним телефоном? Він твій? Ти запитуєш у когось дозволу перед розмовою? Адже й дитина теж твоя?". Ось і вся консультація. Коли люди розлучаються, хтось подає в суд на участь у вихованні та роками не бачить своїх дітей. А хтось – просто бере і повертає.
Швець стверджує, що в самих "поверненнях" він участі не бере, і консультація обмежується повідомленням про таку можливість. Але є й інша думка.
– Вони готують покроковий план кілька місяців, – розповідає адвокат Михайло Гончаренко. Він представляє в суді Людмилу Макаревич і батьків Даші Медової. Останні два роки до нього звернулися близько десяти жінок, колишні чоловіки яких забрали дітей. – Спочатку вони визначають, хто з "активістів" братиме участь – зазвичай це чотири-сім чоловіків. Потім дізнаються графік життя колишньої дружини і дитини – коли і куди вони ходять, з ким постійно спілкуються. Далі винаймають квартиру, куди повезуть дитину, і орендують машину, на якій везтимуть.

У разі, коли мати сама віддає дитину – як це було з Людмилою, – така ретельна підготовка не потрібна.

– Чому часто дітей забирають за однією схемою – кілька чоловіків приїжджають на декількох машинах? – запитую у Швеця.

– Так відбувається не завжди. Я от дивлюся, як люди повертають дітей – і часто діти самі переходять до батьків. Наприклад, приходить дитина до тата на вихідні та каже: "Я не хочу повертатися до мами". З приводу групи підтримки – часто приїжджати навіть на побачення буває небезпечно. Не те, що повертати одному. Були випадки, коли батьків калічили, очі випікали кислотою, руки їм ламали. Тому і приїжджають по кілька людей, щоб було безпечніше.

Швець стверджує, що не координує дії батьків, які вирішили "повернути" дитину, і не радить їм, як краще це зробити.

– Люди, які так забирали дітей, мають стосунок до "Батько має право"?

– Ні, жодного. В організації немає членства, і я зробив так навмисно. Ми діємо в агресивному середовищі та розуміємо це. Псевдофеміністичні організації кажуть, що "батьки крадуть дітей". Перше, що ми їм відповідаємо: "Як можна вкрасти своє?".
Скільки коштує "забрати" дитину
Чоловік з близького оточення Швеця в 2015-2016 роках розповідає: в ті роки на те, щоб забрати дитину, батькові потрібно було близько $10 000. Схема така: спочатку потрібно створити обставини, привід для війни з колишньою дружиною. Наприклад, просити про зустрічі з дитиною в незручний для неї час і фіксувати відмови.

– Потім слід винайняти квартиру, куди батько привезе дитину, – розповідає наш співрозмовник. Він попросив залишитися анонімним, щоб його не асоціювали зі Швецем. – Бажано найняти охоронця, адже мати дізнається про місце, і почне ходити туди зі своєю групою підтримки і, можливо, застосовувати фізичну силу. Далі потрібно орендувати іншу квартиру і відвезти дитину туди. Але щоб колишня думала, що дитина все ще в попередній квартирі, її теж потрібно продовжувати винаймати. Так може повторюватися кілька разів.
Паралельно з цим батько подає до суду на визначення місця проживання дитини. Суд триває рік-півтора. За цей час дитина звикає до батька, і суд ухвалює рішення на його користь. Логіка така: так, батько вчинив погано, забравши сина або дочку у матері. Але забирати дитину знову у людини, до якої вона звикла, – значить завдавати їй повторної травми.
– З "Батько має право" в суді працюють одні й ті самі юристи, а у висновках про психологічний стан дітей зазначаються одні й ті самі прізвища психологів, – каже Михайло Гончаренко. – У момент "викрадення" більшість дітей не хочуть йти до батька. Але вже за місяць, коли або тато сам налаштовує дитину, або це робить психолог, з дітьми стається істерика при вигляді матері й вони не хочуть до неї.

Михайло наводить приклади зі своєї практики: дитині, яку забрали, кажуть, що мама не хоче з нею спілкуватися. Набирають неправильний номер телефону і заявляють: "Ось бачиш, мама не бере слухавку, коли ми телефонуємо". Іноді кажуть, що мама хоче вкрасти та вивезти дитину.
Про те, скільки людей входять у "Батько має право", Швець не каже. Люди, які були близькі до організації, стверджують, що в ній є різні рівні – хтось просто підписаний на сторінку в фейсбуці, хтось є в групі, а хтось – у закритих чатах, за участь в яких Швець нібито бере гроші. Суми називаються тільки за чутками – членство в чатах БМП нібито коштує $300 на місяць, консультації Швеця – 200-300 євро на годину.
Швець кілька разів повторює: все, що він робить в "Батько має право", – абсолютно безкоштовно. Заробляє він на рекламі.

– "Батько має право" – хаб, дискусійний майданчик з різними рівнями, – пояснює він. – Є група з загальним доступом, а є закриті групи. Туди так просто не потрапити, я додаю тільки людей, які мені телефонували. Там батьки обмінюються досвідом, підтримують один одного психологічно і на судових процесах.

За даними глави платформи "Дитина має право" Наталії Демченко, до якої звертаються колишні дружини активістів з БМП, Швець також бере відсоток від суми, яку кожен батько сплачує адвокату.

Правда, каже Демченко, з деякими батьками адвокати працюють безоплатно – ті, хто не може заплатити грошима, ходять на суди щодо дітей в якості групи підтримки та приїжджають під під'їзд до колишніх дружин інших батьків. Це, до речі, теж один з методів "Батько має право" – батько приїжджає нібито на зустрічі з дитиною з п'ятьма-сімома чоловіками. Дитина боїться і не йде до батька, а матері виписують штраф – в разі, якщо графік побачень затверджений судом.

– Одна з матерів, у якій ваш активіст намагався забрати дитину, розповідає, що він приїжджав з сімома-вісьмома чоловіками до неї під під'їзд, залякував і ображав її. Таке дійсно було? – запитую Швеця.

– Все, що говорить ця жінка, – брехня. До її будинку приходили батьки разом з дітьми, бабусями та дідусями. Діти хотіли пограти з її донькою. Це були люди, які хотіли допомогти.
"Доведіть, що дитина страждає"
Батько або мати, у якого другий з батьків просто забрав дитину, мало що може зробити, щоб повернути її.

– Потрібно звернутися в поліцію, але вона кваліфікує такі справи як "самоуправство" і перекидає на ювеналів, – розповідає адвокат Михайло Гончаренко. – Ті кажуть: "Ми зателефонували батькові дитини, він сказав, що з дитиною все добре". Соціальна служба переводить стрілки на суд, а суд каже: "Доведіть, що дитина страждає. Де вона? Ви подали в розшук?". Тут знову включається поліція: "Навіщо подавати в розшук, якщо до нас прийшов батько і привів дитину?". Замкнене коло.
За словами представниці уповноваженого Верховної Ради з дотримання прав дитини і сім'ї Аксани Філіпішиної, з початку 2021 року до уповноваженого надійшли 219 звернень від батьків, чиє право на піклування і виховання своєї дитини було порушено. Зокрема, сюди входить і зміна місця проживання дитини без згоди другого з батьків. Співвідношення батьків і матерів, які звертаються з цього приводу, – приблизно 50 на 50.
– Проблема в тому, що в законодавстві немає норм про відповідальність за порушення рішень органів опіки та суду, – каже Філіпішина. – Наприклад, якщо суд визначив місце проживання дитини з одним із батьків, а другий забрав її – це можна трактувати як "умисне невиконання рішення суду". Батьки звертаються з цього приводу в поліцію, але справи розслідуються довго і неефективно.

Органи опіки, куди теж звертаються батьки, у яких забрали дітей, можуть тільки перевірити умови місця проживання дитини. Їх цікавить, чи чисто там, чи нагодована дитина, чи є у неї одяг та іграшки. На цьому їхня компетенція закінчується.

Усі сторони сходяться в одному: щоб дітей не забирали та не позбавляли їх можливості спілкуватися з обома батьками, потрібно змінювати всю систему, а не окремі її компоненти.
На думку Михайла Гончаренка, поліція повинна кваліфікувати викрадення дітей одним з батьків не як "самоуправство", а як "незаконне позбавлення волі" – і тоді викрадачеві буде загрожувати не штраф, а термін до трьох років. Але щоб так було, ставлення поліції до таких справ має змінитися: зараз, за ​​словами Аксани Філіпішиної, їх просто складають на полицю, вважаючи, що це сімейні проблеми, з якими кожна сім'я розбереться сама.
Далі – потрібно змінювати законодавство. Причому починаючи з термінології:

– В Європі немає поняття батьківських прав, там є батьківська відповідальність, – каже адвокат Олег Простибоженко. – А це – зовсім інша справа. Адже право – його хочеш реалізуєш, не хочеш – ні. Але якщо у батьків є обов'язок спілкуватися з дитиною та виховувати її, то його потрібно виконувати. Наприклад, якщо суд вирішив, що батько зустрічається з дитиною тричі на тиждень – він повинен зустрічатися. А зараз батьки сприймають це як право: хочу прийду, не хочу – прийду.

Те саме каже і Наталя Демченко з "Дитина має право". З 2018 року в Україні штрафують батьків, які порушують право на визначені судом зустрічі другого з батьків з дітьми. Якщо простіше, не приводять дитину на побачення. Але буває і так, що мама або тато, з якими живе дитина, виділяє час, збирає дитину на зустріч, та чекає – а другий з батьків просто не приходить. І важелів впливу на нього немає.

Ще одна больова точка в судових процесах щодо дітей – вони тягнуться роками, і один з батьків може не бачити дитину весь цей час.
Простибоженко вважає: суд на самому початку повинен ухвалити, з ким живе дитина, поки триває процес. І якщо другий з батьків викраде сина або дочку – це буде вважатися порушенням рішення суду, а це – штраф до 17 000 гривень або позбавлення волі до трьох років. На думку Простибоженка, відповідальність за невиконання рішення суду потрібно зробити тільки кримінальною – і тоді це працюватиме.

– Якщо батько вкрав дитину, суд повинен відразу винести рішення про повернення. Немає повернення? Тоді нехай включається поліція, – каже Простибоженко.

В цьому разі поліції буде простіше розібратися, хто у кого вкрав дитину. Зараз бувають випадки, коли обоє батьків по черзі насильно забирають сина чи дочку одне в одного.
Щоб суди не тягнулися роками, потрібно об'єднати в одну сімейну справу всі питання про дитину – місце проживання, графік спілкування з кожним з батьків і дозвіл на виїзд за кордон, – продовжує Простибоженко. – І якщо ви звернетеся в суд з одного питання, автоматично вирішаться відразу три.
До комплексного вирішення проблеми в Україні поки далеко, але кроки в цьому напрямку вже робляться. Офіс уповноваженого з прав людини зараз бере участь в розробці законопроєкту про сімейний кіднепінг – він передбачає відповідальність аж до кримінальної за те, що один з батьків перешкоджає іншому виховувати свою дитину і піклуватися про неї. Цей законопроєкт вже подавали до Верховної Ради, але на етапі першого читання повернули на доопрацювання.

– Все, звичайно, залежить від конкретного випадку, – каже Аксана Філіпішина. – Кримінальна відповідальність в законопроєкті буде можлива, наприклад, за викрадення дитини за участю групи осіб. Потрібно також передбачити незворотність покарання: якщо батько змінив місце проживання дитини без згоди другої сторони – дитину повинні негайно відбирати, а потім враховувати ці обставини в суді.

У будь-якому разі, батьки повинні знати, що за викрадення дитини на них чекає відповідальність, а не безкарність – як зараз.
Жити звичайним життям
Поки рецепта для всіх немає, війни між батьками та матерями тривають. І кожен намагається знайти в них свій шлях до перемоги. Олександр Швець вже два роки судиться з батьками Даші Медової – вони хочуть бачитися з онукою, він проти. Щоразу на засіданнях Швець говорить одне і те саме: Варя сама не хоче бачити бабусю і дідуся, а він не може її змушувати.

Анна Чайковська почувається винною перед батьками Даші за те, що допомагала Швецю у війні проти їхньої дочки. Зараз вона веде в фейсбуці сторінку "Знайти Дашу Медову" і канал в телеграмі, присвячений діяльності Швеця. Коли Анна їде містом і бачить жінок зі світлим волоссям, завжди вдивляється в обличчя – раптом це Даша. Анна допомагає матерям, у яких забрали дітей, і, здається, вважає справою життя закрити "Батько має право".

Людмила Макаревич теж судиться з колишнім чоловіком і вірить, що Федя повернеться додому. Вона хоче просто жити з сином звичайним життям – зі сніданками, зборами в школу й осінніми прогулянками. Як раніше.

Дмитро Плешков вже понад два роки не намагається побачитися з дочкою. Він веде два канали на YouTube і блог у фейсбуці про неї та свою історію. Сподівається, що Аліса виросте, побачить все це і зрозуміє, що тато завжди її любив і чекав.

Про що думають, як живуть і що насправді відчувають діти: Варя, Федя і Аліса – невідомо. У них, здається, про це і не запитують.

БІльше СпецпроЄктІв
Дата: 23.10.2021
Верстка: Анна Андреєва

© 2021 Усе права захищені.

Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ

[email protected]