Коли діти мовчать.
Як вижити після зґвалтування
ІСТОРІЇ
Текст: Тамара Балаєва
Илюстрації: Женя Олійник
ІСТОРІЇ

Коли діти мовчать. Як вижити після зґвалтуванняя

Текст: Тамара Балаєва
Ілюстрації: Женя Олійник

18 червня в спальному районі Львова 18-річний хлопець зґвалтував 11-річного хлопчика. Батьки дитини вже три місяці борються за реальний термін для кривдника свого сина і намагаються зробити так, щоб психологічна травма не вплинула на його життя.


Liga.net розповідає, як зґвалтування дитини змінило життя конкретної сім'ї, і що взагалі робити в подібній ситуації.

Добре, що живий
“Мене зґвалтували", говорить 11-річна дитина своїм батькам у коридорі їхньої львівської квартири. Хлопчика звати Стратон.

Годину тому батькові Стратона Олегу Яцківу зателефонувала його дружина, Софія, і сказала, що до неї прибігли друзі сина. Розповіли, що він пішов на торфовище з незнайомим хлопцем той попросив витягнути застряглий мопед. Стратон не повернувся.

Олег кинув роботу і поїхав додому. В голові крутилася одна думка: тільки б син був живий. Олег вбіг додому і побачив Стратона – пів секунди величезного полегшення. Ще через пів секунди помітив синець біля губи. І відразу почув: "Мене зґвалтували". Софія до того моменту вже зателефонувала до поліції.

Поліція їхала довго хвилин 20 або пів години. За цей час Стратон встиг розповісти, що трапилося. Вони з друзями гуляли на майданчику, до них підійшов хлопець модно одягнений, з борідкою, в темних окулярах і кепці. Сказав, що їздив тут недалеко на мопеді, і той застряг. Потрібно допомогти витягнути. Хлопець був схожий на YouTube-блогера, а Стратон любить все, що пов'язано з YouTube. Вони з друзями погодилися допомогти.

Сім'я Яцківих живе в спальному районі на околиці Львова Левандівка. Їхній будинок знаходиться в МЖК (молодіжний житловий комплекс) мікрорайоні з 10 або 12 багатоповерхівок. Поруч самозахоплені ділянки городів і лісосмуга на покладах торфу. Місцеві так і називають це місце "торфи".

Там майже не зустрінеш людей, лежать купки сміття, уздовж вузької стежки ростуть високі кущі. Щойно місцеві діти починають самі гуляти на вулиці, вони щодня чують від батьків: "Не ходи на торфи”.
Того дня Стратон і його друзі дійшли з модним хлопцем до стежки, що веде на торфи. Далі хлопці передумали йти, а Стратон пішов. Парубок дорогою розповідав про мопеди і свої поїздки до сусіднього села, про те, як займався баскетболом і зламав руку.

Коли вони зайшли трохи далі, Стратону стало страшно. Але тікати вже запізно і навряд чи вийде – хлопець старше і сильніше, ще й спортсмен. Вони прийшли на ділянку з саморобним будиночком у людський зріст. Всередині був килимок, пуфики і лавка. Там все і сталося. Синець біля губи у Стратона з'явився, коли він намагався кликати на допомогу, а хлопець затискав йому рот рукою.

Друзі чекали Стратона на безпечній території. Він все не повертався, і вони побігли до Софії. Потім побачили, як назад йде хлопець – і зняли його на відео. За ним вийшов Стратон.
“Батьки, йдемо на коридор”
Поліцейські зайшли до квартири, не представившись. "Двоє здорових накачаних типів і жіночка," – описує їх Олег Яцків. Вони запитали, що сталося, потім перезирнулися між собою і сказали: "А ну, батьки, йдемо на коридор".

– Ми вийшли, і вони запитали: "Чи будете писати заяву?". Я відповів: "Будемо", – згадує Олег. – Вони сказали: "Добре. Але ви ж знаєте, що все це буде довго тягнутися – експертизи, малого будуть тягати на допити?". Я відповів: "Я все знаю, і ми все це будемо робити. Інших варіантів не пропонуйте".

Спочатку поліцейські допитували хлопчика вдома, потім приїхали ще три служби поліції. Всі ставили питання. Відчувалося, що поліцейські не вміють працювати з дітьми, і Стратон відповідав коротко.
На експертизу виїхали о 15:30. Коли сіли до машини, слідчий сказав Олегу: "Експертиза працює до четвертої. Якщо не встигнемо – треба чекати до завтра". Звичайною мовою це означає: "Не приймати душ до експертизи", адже потрібно, щоб збереглися біоматеріали злочинця. Олег попросив поліцейського дати по газах. Вони встигли.

На допитах Стратону доводилося десятки разів розповідати одне й те саме, а поліція, як відчував Олег, поводилася, ніби їм перед п'ятницею підкинули роботу, хоча вони вже хотіли відпочивати.

До вечора Олег знав, що підозрюваного затримали – це 18-річний Мирослав М.. Він і його батьки живуть тут на Левандівці. У батька є кілька кіосків із ковбасними виробами, мати працює у взуттєвому магазині. Мирослав навіть вчився в одній школі зі Стратоном, але вони не були знайомі.
У них є гроші, у нас – ні грошей, ні зв'язків. Треба піднімати резонанс, інакше нас просто зроблять винними
Олег і Стратон приїхали додому о дев'ятій вечора. Ні їсти, ні спати не хотілося. В голові Олега самі собою з'являлися спогади про схожі історії з новин.

– Наприклад, поліцейські під Києвом застрелили малого (31 травня 2019 року в Переяславі-Хмельницькому поліцейські в неробочий час стріляли у бляшанки, і куля потрапила в п'ятирічного Кирила Тлявова. За кілька днів хлопчик помер у лікарні. – Прим. ред.). Минув рік – і нікого не ув’язнили. Я подумав: ну тут так само буде. Почнуть тягнути два роки. Ті батьки будуть до нас ходити, сунути мені гроші. Або носити їх до прокуратури. Мені було неприємно це уявляти.

Олег, Софія, Стратон і його старший брат зібралися на кухні на сімейну нараду. Олег сказав: "У них є гроші, у нас – ні грошей, ні зв'язків. Треба піднімати резонанс, інакше нас просто зроблять винними. Що думаєте?". Сім'я почала радитися. Вирішили, через те, що Стратон відразу розповів про зґвалтування друзям, а коли приїхала поліція, до будинку збігся весь район, приховувати немає сенсу – всі і так все знають. Олег запитав сина: "Ти витримаєш, якщо ми будемо говорити про це публічно?". Стратон відповів: "Так". Олег і Софія відразу написали пост і розмістили його на Facebook-сторінці Софії. А потім лягли спати – рано вранці потрібно було їхати на впізнання.
Статистики не існує
Україна входить до 20 країн із найменшою кількістю зґвалтувань. За даними World Population Review, 2019 року в Україні скоєно 1,4 зґвалтувань на 100 000 населення (або 635 на 43 млн). За даними Офісу генпрокурора, минулого року було зареєстровно 148 зґвалтувань неповнолітніх.

Але ця статистика – неправдива. Більшість жертв зґвалтувань не заявляють про це до поліції. А іноді навіть не розуміють, що їх зґвалтували. За визначенням кримінального кодексу, зґвалтування – "вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої людини з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілого". Говорячи простою мовою, зґвалтування – це коли один із партнерів не давав явної вербальної або невербальної згоди на секс.

– Нас ґвалтують наші близькі, – говорить співзасновниця львівської організації "Центр "Жіночі перспективи" Марта Чумало. – Імовірність зґвалтування чоловіком, партнером, братом, батьком, вітчимом, другом сім'ї – в десятки разів більша, ніж незнайомцем на вулиці.

Марта не знає, на скільки потрібно множити офіційну статистику, щоб отримати реальну картину зґвалтувань в Україні – але каже, що помножила б "на 10, 100, 1000 – на дуже багато".
Адвокат і колишній слідчий з особливо важливих справ ГУ МВС Руслан Сушко каже, що правоохоронці завжди намагалися приховати зґвалтування. Такі справи складно розкривати, і з них часто виходять "висяки", які псують статистику. Тому поліцейські намагаються не реєструвати заяви про зґвалтування або реєструвати під іншими статтями – наприклад, нанесення легких тілесних ушкоджень. У практиці Сушка був випадок, коли зґвалтування зареєстрували як самоуправство.

За 23 роки роботи у Центрі "Жіночі перспективи" Марта Чумало пам'ятає лише кілька історій, коли справи про зґвалтування дійшли до суду, і винного покарали. У деяких випадках, коли не було фізичного насильства, довести винуватість насильника майже неможливо. Марта згадує одну з таких історій – до неї звернулася жінка, яку чоловік підозрював у зраді і зациклився на цьому.

– Вона не хотіла сексу з ним, і він вирішив, що вона зраджує. Найняв детектива для стеження, в людних місцях йому здавалося, що вона стріляє комусь очима і фліртує. Коли детектив довів, що зрад немає, чоловік вирішив, що дружина мастурбує. І перетворив її життя на пекло – міг серед ночі запхати руку в її білизну, починав виламувати двері до вбиральні, якщо вона затримувалася. До поліції вона з цим не ходила, хоча це сексуальне насильство. Але як його довести? У підсумку вони розлучилися, – каже Марта.
“Нас ґвалтують наші близькі”
Перед тим, як звертатися до поліції, жертва насильства або, якщо це дитина, її батьки повинні розуміти, на що йдуть. Це попередження звучить абсурдно, але на ньому наполягають і правозахисники, і Руслан Сушко.

Потрібно бути готовими, що судмедекспертом може бути чоловік, поліцейські і лікарі можуть ставити неприємні запитання або вставляти коментарі, недоречно жартувати. Доведеться кілька разів на допитах і слідчому експерименті детально розповідати і показувати, що і де відбулося. Не можна бути впевненим, що про вашу історію ніхто не дізнається від поліцейських і слідчих. Особливо це стосується маленьких містечок.

– Мені б хотілося закликати всіх постраждалих від насильства звертатися до поліції і говорити про свій досвід. Сказати, що це не страшно, і не варто боятися експертиз і допитів. Але я не можу так сказати, тому що майже всім, хто зважиться щось доводити, доведеться пройти сім кіл пекла, – каже Марта Чумало.

Вона радить потерпілим від сексуального насильства відразу заручатися підтримкою близьких людей (родичів, друзів) і правозахисних організацій – там допоможуть юридично і психологічно, будуть супроводжувати весь час, поки триває судовий розгляд.
Що робити після зґвалтування
Перша реакція людини після зґвалтування – піти в душ, змити з себе сліди насильства і переодягнутися. У стані шоку так можуть вчинити навіть ті, хто ніби як знає – до експертизи ходити в душ не можна. Мама Стратона, наприклад, спочатку помилково зателефонувала до пожежної служби замість поліції, а потім відправила хлопчика у ванну. Чоловік її зупинив.

Перше, що потрібно зробити, як розповідає Руслан Сушко, – зафіксувати сліди. Не прати і не викидати нижню білизну і решту одягу – на ній може бути біоматеріал насильника. Не ходити в душ.

– Потрібно відразу йти до поліції і вимагати, щоб там прийняли вашу заяву і провели судово-медичне дослідження, зафіксували тілесні ушкодження, якщо вони є, – розповідає Сушко. – Якщо поліція не хоче приймати заяву, наполягайте. Згідно із законом вони зобов'язані зробити це, внести протягом 24 годин дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань і почати саме розслідування.
Після заяви доведеться пройти судмедекспертизу. Там фіксують тілесні ушкодження – синці, садна, рани, і беруть мазки зі статевих органів.

– Поїхати просто до лікаря і попросити його зафіксувати пошкодження не можна. Потрібен судмедексперт. Якщо зґвалтування сталося не в його робочий час, доведеться чекати і не ходити в душ. А якщо в п'ятницю ввечері – чекати всі вихідні, – каже Сушко. – Але що пізніше зроблять експертизу, то складніше отримати позитивний результат. Тобто визнати, що зґвалтування було.

Потім потрібно буде ходити на допити і брати участь у слідчих діях – слідчому експерименті, упізнанні. Багато разів розповідати різним людям одне і те ж саме в подробицях.

– Треба враховувати, що в органах працюють люди з не дуже високим IQ, – попереджає Сушко. – Від них можна чекати чого завгодно. Якщо вони некоректно поводяться, разом з адвокатом можна писати скарги.

Якщо жертвою зґвалтування стала дитина, слідчі дії повинні проводити в присутності батьків або опікунів і людини з педагогічною освітою. Бажана, але необов'язкова присутність психолога.

Жертва зґвалтування має право на будь-якому етапі ознайомитися з матеріалами справи. Це теж краще робити з адвокатом.

– У більшості випадків слідство не знаходить достатньо доказів, щоб справа дійшла до суду, – визнає Сушко. – Закон не говорить, якими повинні бути докази і скільки їх повинно бути, щоб покарати кривдника. Але очевидно, що, наприклад, якщо на тілі є сліди побиття – довести зґвалтування буде простіше.
“Самі винні”
У першу ніч після того, що сталося, експертизи і допитів, Олег Яцків і його дружина Софія не спали. Мучилися, зітхали і переверталися з боку на бік. Вранці з'ясувалося, що син теж не зміг заснути. Далі було впізнання, де Стратон відразу вказав на Мирослава, і вечір, який Олег не пам'ятає – все як у тумані.

Наступного дня Олег поїхав на суд із обрання запобіжного заходу. Перед засіданням до нього підійшов адвокат сім'ї підозрюваного і запропонував поговорити. Олег тоді відповів: "Давайте розмовляти в судовому порядку". Зараз він додає: "Я подумав, що він почне мені пропонувати гроші, а я не хочу навіть слухати про це. Для мене це не питання торгу". Більше сім'я Мирослава на зв'язок не виходила.

Того ж дня суд обрав для Мирослава запобіжний захід – 60 діб під вартою без права застави. З того часу перебування під вартою продовжували вже двічі.
На сторінці Софії Яцків періодично з'являються пости з новинами щодо справи. Під найпершими були сотні коментарів. Переважно – слова підтримки. Але були і особисті повідомлення: "Ви самі винні, що це сталося". У розмовах Олега Яцківа зі знайомими теж все неоднозначно: багато хто давав зрозуміти, що не схвалює рішення сім'ї зробити справу публічною: "Ну сталося і сталося. Назад час не повернеш. А навіщо все це?".

Близько двох десятків людей написали Софії, що з ними в дитинстві сталося те ж саме.

– Все це були жінки. Жодна з них не подала заяву до поліції, – каже Олег. – Деякі не сказали навіть батькам – боялися їхньої реакції або було соромно. А хтось сказав, і батьки не повірили.
Почав боятися чужих і залишатися вдома наодинці
Батьки Стратона наступного дня після зґвалтування звернулися до психотерапевткині з Києва. Вона працює з дітьми, які пережили травмуючий досвід. Ще за день Софії зателефонував мер Львова Андрій Садовий – дав контакти психотерапевткині у Львові і сказав, що оплатить послуги адвоката.

Стратон не хоче спілкуватися зі сторонніми людьми про те, що трапилося. Тому Олег і Софія описують терапевтам, як він себе поводить, і як вони спілкуються з сином, а фахівці коригують.

– Наприклад, коли ми чекали впізнання, малий хотів рухатися – його ковбасило, він пританцьовував. Терапевткиня потім сказала: "Йому потрібно вискакати цю енергію. Якщо він так робить, значить, психіка реагує нормально", – говорить Олег.

Стратон і до цього був активною дитиною – він любить штовхатися, грати і боротися з іншими дітьми, раніше ходив на паркур. Є компанія друзів, з якими він гуляє. Любить комп'ютери і технології. Навіть може сам встановити Windows.

Мама Стратона, Софія, працює з дошкільнятами. Олег – менеджер із продажу.
Останніми трьома місяцями він не ходить на роботу – трохи займається справами дистанційно, решту часу проводить із сином. Психотерапевткині порадили не нагадувати дитині про те, що трапилося. Але і не уникати цієї теми – наприклад, якщо потрібно поговорити про розслідування.

Перед початком нового навчального року в родині хвилювалися тільки Олег і Софія. Стратон чекав зустрічі з однокласниками з нетерпінням – через карантин вони не бачилися майже півроку. Олег не питає сина безпосередньо, чи не було в школі неприємних ситуацій, але щоранку спостерігає – чи з радістю Стратон збирається на уроки. Поки що так.
– Зараз він прийде зі школи, ми пообідаємо і будемо займатися музикою. Я почав вчити його теорії музики та грі на фортепіано – тому, що сам пам'ятаю з музичної школи, – розповідає Олег. – Потім допоможу з уроками і дам йому кілька годин пограти на комп'ютері.

Щосуботи сім'я їздить на дачу – там Олег і Стратон люблять стригти траву. А щонеділі – сідають до машини і їдуть околицями Львова.

– Ми проводили так вихідні і раніше. Багато людей писали нам, запрошували в гості, пропонували якісь розваги для дітей. Але ми не хочемо міняти уклад життя. І психотерапевткині радять – поменше змін і стресів.

Стратон змінився тільки в двох речах. Йому почали снитися кошмари, він почав боятися незнайомців і залишатися вдома наодинці.

– То вони в таксі їхали з дружиною, і Стратон злякався водія. То ми з друзями поїхали відпочивати, і там був схожий на того типа чоловік. Стратон відразу стиснувся, настрій зіпсувався.

Олег і Софія просили прокуратуру скоріше закінчити слідство. Хлопчик повинен свідчити в суді, і до цього батьки не можуть піти з ним на інтенсивну психотерапію. Психологи сказали, що після неї події почнуть стиратися з пам'яті. Але до суду їх потрібно пам'ятати.

Прокурор обіцяв Олегу передати справу до суду через чотири місяці – в середині жовтня. Але нещодавно Мирославу знову продовжили термін перебування під вартою – до 19 листопада. Щоразу перед такими засіданнями Олег і Софія переживають – а раптом підозрюваного відпустять під домашній арешт, і завтра він буде вже в Польщі?
Чому діти мовчать
Більшість зґвалтувань дітей роблять люди з найближчого кола – родичі або друзі сім'ї. Ті, кому дитина довіряє. Зґвалтування – завжди нещасний випадок і може статися з ким завгодно. Але можна мінімізувати шанси. Розмовляти з дитиною про її особисті кордони і самим дотримуватися їх (наприклад, питати дозволу перед обіймами), чути слово "ні" від дитини, а не говорити: "Ти ще маленький, я краще знаю, як треба". Розповідати, що є частини тіла, які не можна давати чіпати дорослим, і частини тіла дорослих, яких не варто торкатися. У спілкуванні з дитиною на ці теми використовувати назви статевих органів, а не евфемізми. Це важливо, щоб дитина могла чітко сказати, що сталося, а не розповідати, що "дядько попросив мене поділитися своїм печивом". Таке повідомлення батьки можуть пропустити.

Від того, наскільки довірчі стосунки між дитиною і батьками, залежить, чи скаже він їм про те, що трапилося.
– Не говорять, в основному, діти, батьки яких багато від них чекають: "Будь слухняним", "Добре вчися". І тих, хто схильний до контролю, – розповідає психологиня, координаторка роботи з дітьми та підлітками Інституту психології здоров'я Наталія Пашко. В моїй практиці була дівчинка, яка розповідала, що їй у соцмережах постійно пише якийсь чоловік. Вона не говорила про це мамі – боялася, що та заборонить їй користуватися соцмережами або почне контролювати їх.

Діти не говорять про те, що трапилося батькам, тому що бояться їх більше, ніж насильника. Якщо батьки часто кажуть: "От якби ти краще вчився..." або "Якби ти був слухняним...", діти, швидше за все, будуть відчувати себе винними в події.
Психологія зґвалтування
Те, що відбувається з психікою людини після зґвалтування, називається посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Ми звикли до цього терміну в контексті людей, які повернулися з війни, але насправді до ПТСР може призвести будь-яка травмувальна подія.

– Від тижня до місяця після зґвалтування людина може ніяк не реагувати на нього і жити, ніби нічого не змінилося, – розповідає психологиня фонду "Слов'янське серце" Юлія Ромашко. – Потім починаються відкати спогадів, так звані флешбеки. Людина ніби провалюється в травмувальну подію. Вона може відчувати ті ж запахи, звуки, почуватися, як і в момент зґвалтування.

Через захисні механізми психіки, які блокують спогади, жертви зґвалтувань якщо і приходять до психолога, то не відразу – іноді через кілька місяців, іноді за рік або навіть більше. Зазвичай це відбувається, коли людині стає складно жити зі своїми почуттями і спогадами, вони починають впливати на все її життя. Наприклад, якщо зґвалтування зазнала жінка, у якої є постійний партнер, вона не може займатися з ним сексом. Або у неї раптом починаються панічні атаки або фобії, які вона не пов'язує зі зґвалтуванням. Батьки дітей і підлітків після зґвалтування не знають, як реагувати і, свідомо чи ні, не можуть прийняти їх до сім'ї після цього.

– Найжахливіше, що дитина або підліток може почути від батьків після зґвалтування: "Навіщо ти гуляв у цьому місці?", "Навіщо пішов із цією людиною?", – розповідає Ромашко. – Це звучить як звинувачення, хоча жодної провини дитини в цьому немає. Те, що сталося, – нещасний випадок, який міг статися з кожним.
“Найжахливіше, що батьки можуть сказати дитині після зґватування: “Навіщо ти гуляв у цьому місці?””
Наталія Пашко каже, що дітей більше ранить не насильство, а реакція дорослих – недовіра, звинувачення або навіть надмірний жах.

– Дитина сприймає світ через те, як на нього реагують дорослі. Якщо вона розповіла про зґвалтування, а дорослі почали непритомніти, дитина вважатиме, що з нею сталося щось жахливе, і ще більше зануриться в цю подію. Не потрібно розпитувати подробиці, цікавитися, чи було страшно і боляче. Таким чином, дорослі неусвідомлено нав'язують дитині свої емоції, – каже Наталя Пашко.

Вона радить вислухати дитину, показати, що ви їй вірите, сказати, що вона не винна і запитати, що ви можете зараз для неї зробити. Виклик поліції – теж терапія для дитини. Вона побачить, що світ реагує на те, що сталося і, отже, є справедливість.

Дорослу людину більше травмує не зґвалтування, а власна реакція на нього. Жінка звинувачує себе, що не змогла захиститися, що вона слабка і неправильна. Завдання психотерапії в цьому випадку – допомогти пережити почуття, викликані зґвалтуванням, показати, що людина не стала поганою після пережитого. Коли це станеться, воно стане фактом біографії. При згадці про нього на очі не будуть навертатися сльози, і не буде здаватися, що життя закінчилося.
– Під час роботи з такими травмами добре допомагає метод наративу, – говорить Юлія Ромашко. – Людина розповідає всю історію частинами в безпечному оточенні. Фахівець допоможе подивитися на ситуацію під іншим кутом і прийняти, що зґвалтування – випадковість, ви зробили все, що могли. Часто жертви насильства саме психологу розповідають найповнішу історію. Розповідати її іншим людям буває соромно або здається, що ця історія вб'є того, хто її почує.

Безпосередньо робота з такою травмою – це чотири-п'ять зустрічей із психотерапевтом. Більше часу йде на те, щоб звикнути жити з тим, що трапилося.
Жити далі
Стратон живе життям звичайного школяра і так само ходить гуляти один із друзями. Батьки не бояться відпускати сина і навіть навпаки – з'явилося відчуття, ніби з району вигнали скаженого пса і стало в 10 разів безпечніше.

Олег не звинувачує себе і не вважає, що життя закінчилося 18 червня на торфах. Просто намагається робити все, щоб наслідки травми не були катастрофічними – і для Стратона, і для них із Софією.

– Головне – що малий живий. І що ми підтримали його, встали на його захист. Він бачить, що злочинця судять, а значить, у світі є справедливість. Я хочу, щоб він знав це.
Матеріал подготовлено за підтримки
Матеріал створено в рамках проєкту "Ментальне здоров'я нації: Дестигматизація", який впроваджує LIGA.net за підтримки "Медійної програми в Україні", що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Друзі, якщо ви хочете опублікувати цей матеріал у своєму медіа, ми не проти. Але не забудьте вказати Liga.net як першоджерело.
Ми існуємо для читачів і завдяки читачам. Сьогодні, щоб продовжувати публікувати новини, інтерв'ю, статті та репортажі, нам необхідні гроші. І ми звертаємося не до великого бізнесу, а до читачів.

Ми просимо вас оформити щомісячну пожертву на підтримку проєкту. Будь-яка допомога, особливо якщо вона регулярна, допомагає нам працювати. 50, 100, 200 грн – це наша можливість планувати графік публікацій.

Будь ласка, підпишіться на будь-яку пожертву на нашу користь. Дякуємо.
Дмитро Фіонік
редактор
Дата: 26.09.2020

Верстка: Анна Андреєва.

© 2020 Усі права захищено.
Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ
[email protected]
Made on
Tilda