Коли Руслана Думанська зателефонувала вдруге, нашу розмову перебив звук вибуху… Вона у тому автобусі опинилася разом зі своїм 15-річним сином. Телефонувала, аби знайти якийсь вихід з ситуації. Просила спростувати інформацію, що Кривош – психічно хворий. Просила, бо так того вимагав він.

Від його голосу йшли мурашки:

– Я сказав, підтягуй побільше журналістів. Тому що якщо почнеться штурм, я підірву автобус. І не тільки автобус. А й дистанційно підірветься бомба в людному місці! – кричав мені у слухавку терорист.

За кілька місяців я знайду ще одну людину, яка точно чула його голос. Але значно раніше.

В органах внутрішніх справ Сергій Полячук працював з 1996-го. З 1999-го – в Управлінні боротьби з організованою злочинністю. З 2003 до 2004-го – начальником слідства у луцькому міськвідділі УМВС. Сьогодні полковник Сергій Полячук – адвокат.

Саме він розслідував гучні справи, за які колишій семінарист Кривош вдруге потрапив за грати 2005-го (організація злочинного угруповання, розбійні напади, грабежі та вимагання). Зустрічаємося на порозі кав'ярні у центрі Луцька. З її вікна добре проглядається Театральний майдан, на якому вирували події 21 липня.

За іронією долі, того ранку, коли пролунали перші постріли, Полячук теж був у цій кав'ярні.

Замовляємо каву: я – звичне капучино, він – подвійне еспресо. Полячук багато курить і часто відповідає на телефонні дзвінки. Каже, погодився на цю зустріч тому, що справа Кривоша була чи не найцікавішою за час його служби у правоохоронних органах.

– Максим – людина дуже виважена, тактовна, – розповідає Сергій Полячук. – Я не кажу, що він законослухняний чи зразковий, просто так він себе тоді поводив. Ніколи не створював конфліктних ситуацій, ніколи не допускав принизливих висловлювань.

Слідство у справі Кривоша велося з 2004 року і тривало пів року. Полячук наголошує: розплутувати ці історії було надзвичайно цікаво саме з професійної точки зору:

– То була унікальна для того часу справа.

– Як вважаєте, чи змінився Кривош за 14 років?

Колишній слідчий затримує погляд на холодному еспресо:

– З того, що я бачу зараз, його поведінка не змінилася. Він тільки трохи погладшав, подорослішав. А мислення – фактично те ж. До речі, вже тоді Максим мав прізвисько Плохой.

– Він був схожий на психічно хворого? Чи були тоді такі підозри?

– Мені було дивним почути припущення про те, що він психічно хворий. Я не виключаю, що життя може накласти якийсь відбиток на людину, та й перебування в умовах ізоляції цьому могло сприяти, але він не був подібний на божевільного, – зауважує Сергій Полячук.

Розмова лишає особливий післясмак. В ньому є кава, цигарки і такі відчуття, наче ти щойно зустріла "комісара Катані" – героя з іншого життя.

Згодом мені доведеться ознайомитися з обвинувальним висновком тієї справи Кривоша, побувати у його рідному селі та розговорити ще кількох людей, які також добре пам’ятають "голос Кривоша". Все це дозволить реконструювати біографію "луцького терориста" і, зокрема, події початку й середини нульових на Волині.

Максим Кривош походить з інтелігентної родини. Мати – вчителька російської мови та літератури. Батько – професор Луцького технічного університету, винахідник.

Село Добре на Волині (Камінь-Каширський район, Полісся) є малою батьківщиною мами Максима Кривоша – Надії. Власне, й самого Максима, його брата Богдана та батька Степана, бо незадовго після одруження сім'я осіла саме тут.

Добренський сільський голова Микола Давидюк розповідає: Надія Денисівна вчителювала тут одразу після того, як з малими дітьми та чоловіком приїхала жити в село після короткого перебування в Оренбурзькій області (РФ), де якийсь час працював чоловік Степан.

Кого зі старших у селі не зачепиш, всі кажуть, що пам’ятають Максима "ще отаким-во маленьким", був він вихованим, скромним і хорошим хлопцем. А потім поїхав в Луцьк – і "так опустився чогось".

Коли в Доброму почули історію із захопленням Кривошем автобуса, то не здивувалися. Кажуть, після двох тюремних строків від Максима не варто було чекати, що він виправиться. Натомість і про дружину, і про сина, і про матір, і про бабусю Тетяну, говорять тільки як про людей чуйних, добрих і порядних.

Наступний пункт нашої подорожі – село Видричі, воно зовсім поряд, тут – могила і мала батьківщина Степана Кривоша, батька луцького терориста.

У старій батьківській хаті Кривошів вдасться застати дружину рідного дядька Максима Кривоша – Миколи, яка скаже:

– Усі жінки їхнього роду мучаться через чоловіків...

Це вона так про те, що пив і не цінував її чоловік Микола, точно так, на думку жінки, ставився до своєї дружини та дітей його брат Степан.

У цій хаті, з її слів, виросло десять дітей Кривошів. Батьки-колгоспники всіх вивели в люди і дали освіту.

Учитель історії Олександр Царук у розмові про родину Кривошів згадав, що в останні роки Степан Кривош дуже пив, часто приїздив у село і любив повторювати сам до себе: "Працюй, професоре, працюй".

"Я сказал, чтобы на памятнике отцу написали: «Любовь наша бессмертна»", – згадує Кривош у своїй біографічній книзі. На сільському цвинтарі у Видричах знаходимо ту саму батькову могилу, на пам'ятнику – і справді єдиний напис: "Любов наша безсмертна".

У 90-х Максим Кривош з батьками переїхав до Луцька, вчився у місцевій школі, був головою ради школи.

Наскільки шкільні роки могли вплинути на особистість Кривоша-злочинця? Серед епізодів з дитинства у спогадах луцького терориста є одна шкільна історія.

Максиму вісім років, він учень другого класу. Однокласнику Колі, який сидить у класі перед його партою, хтось пописав сорочку кульковою ручкою. Вчителька допитується, хто ж саме. "Следствие началось"…

"Ты это сделал? ". Мое "нет" никому не было нужно. Я расплакался и, задыхаясь, выдавил: это не я. И тут впервые в жизни узнал от учителя, для чего существует милиция. Она сказала, что если я не сознаюсь в содеянном, то вызовет милиционера с собакой и они заставят меня сознаться, поэтому для меня будет лучше сознаться уже. Сознался в том, чего не делал. Но самое страшное здесь то, что я поверил сам в это, осуждающие взгляды одноклассников убедили меня в моей виновности", – написав Кривош за багато років по тому.

Каже, пробачив вчительці давно. Але саме ця ситуація, запевняє, посіяла в ньому віру в те, "что я плохой".

Кінець 90-х – початок 2000-х. На Волині – чергова хвиля боротьби з організованою злочинністю. Лише за три місяці 1998 року волинські правоохоронці ліквідували 23 злочинних угрупування, порушили 129 відповідних кримінальних справ, арештували 40 лідерів цих банд.

На фоні таких подій Максим Кривош, використовуючи набутий на зоні досвід та зв’язки у кримінальному світі, збирає банду. Як свідчить обвинувальний висновок, під час добору кадрів до цього угруповання надає перевагу тим, хто має непогану фізичну підготовку і проблеми з законом.

Так він знаходить Віталія Смолія з Вінниччини, Едуарда Кревського із Закарпаття, мешканців Луцька Богдана Іванюка та Юрія Бугая і жителя Львівщини Василя Чорненького. Останній, до речі, був Кривошу кумом.

Лідер групи ретельно планує її діяльність, за кожним розписує ролі, чіткі правила поведінки.

Серед його "спорядження" – револьвер кустарного виробництва калібру 5,6 мм на 8 набоїв, газово-шумові пістолети, схожі на бойові, ножі. А також камуфльований формений одяг, який використовувався на той час працівниками спецпідрозділів органів внутрішніх справ. Та інші атрибути правоохоронців (наприклад, жезл, яким зупиняють автівки).

Січень 2001-го. Матір Максима Кривоша просить односельця, підприємця з Луцька, взяти на роботу сина, який щойно повернувся із зони. Кривош влаштовується на фірму "Інекс" заступником директора з комерційних питань. Й одразу планує одну зі своїх "кримінальних п’єс", як він сам у спогадах називав оборудки банди.

Одного дня до директора фірми вриваються невідомі. Називаються членами чеченського угрупування і вимагають гроші за кришування бізнесу. Погрожують. Повідомляють такі подробиці з життя родини, що тому стає страшно за рідних. Наступного дня "чеченці" призначають директору зустріч на перехресті біля села Баїв за Луцьком.

Директор, знаючи минуле Кривоша, бере його з собою на зустріч. У цьому і був розрахунок "режисера". Коли "чеченець" починає погрожувати бізнесмену і дістає газово-шумовий пістолет, Кривош ногою вибиває зброю з рук злочинця, нібито йому невідомого. За мить піднімає цей пістолет і стріляє в живіт бандиту. Той закривавлений падає на землю. Кривош із бізнесменом тікають.

Під час слідства з’ясувалося, що крові не було. Один із членів банди Кривоша просто розчавив під курткою пакет із фарбою. Ще якийсь час Кривош вимагає у свого директора $10 000 на лікування "чеченця", якого нібито поранив саме з його вини. Бізнесмен вирішує звернутися в міліцію – вимагання припиняються. Але заяву про злочин підприємець все ж напише.

Березень 2001-го. Уночі до будинку сільського голови Петра Матвійчука підійшли троє в масках. Постукали у вікно. Господар виходить на ґанок без жодних застережень. На нього нападають невідомі, душать, б’ють. На крик виходять дружина і донька. Погрожуючи револьвером, їх змушують сісти, прориваються в кімнату, де спить онук голови.

Рятує ситуацію сам господар, він виривається і погрожує спустити на злочинців кавказьку вівчарку. Ті тікають. Увесь цей час Максим Кривош разом зі ще одним членом банди чекають нападників неподалік у BMW.

Наступного ж ранку голова телефонує матері Кривоша. Та говорить з сином. За день той приїздить в Добре, обіцяє "по дружбі" знайти злочинців за $200. Ще за кілька днів на подвір’я сільської школи, до якої ходив малим і сам Максим Кривош, приїздить той самий BMW.

Оскільки голови нема на той момент у селі, злочинці вирішують вразити його дружину – директорку школи. Відкривають багажника іномарки і показують їй роздягненого, зв’язаного і облитого кров’ю чоловіка, який лежить там. Усе це задля того, щоб витребувати чергову суму за пошук і нібито розборки зі злочинцями.

Шок діє: наляканий голова привозить $100, потім ще $200. Це не спиняє Кривоша – він починає вимагати $2000. Тоді чоловік у відчаї телефонує землячці – мамі Кривоша. Та знов обіцяє поговорити із сином. І вимагання знов припиняються.

У ролі облитого кров’ю бандита з багажника виступив член банди Кривоша Богдан Іванюк. З обвинувального висновку відомо, що задля цієї постановки він навмисне купував кров свині на центральному ринку у Луцьку.

Квітень 2001-го. Киянин Сергій С. приїздить до Луцька купити дешеву автівку. На той час Луцьк – Мекка дешевих іномарок. Посередником у операції виступає знайомий Сергієві Богдан Іванюк.

Сергія С. зустрічають на луцькому вокзалі. Іванюк пригощає його у місцевому кафе. Розпивають алкоголь. Згодом ідуть в один із мікрорайонів міста. Іванюк на мить відходить у один із дворів, потім пояснює: купував наркотики. На безлюдній вулиці нізвідки з’являється червоний ВАЗ.

У авто – Максим Кривош зі своїм кумом у міліцейській формі. Вистрибують із салону, називаються працівниками карного розшуку і нібито вилучають в Іванюка наркотики, а слідом – і понад $3000, які мав із собою Сергій С. (на купівлю автівки).

"Правоохоронці" їдуть з місця подій. Увечері Богдан Іванюк віддасть Сергієві С. деякі його особисті речі, вилучені "міліцією" і скаже, що гроші йому довелося віддати, аби не порушували справу.

Червень 2002-го. Майже фінальна драма. Саме цей епізод виведе міліціонерів на сліди Кривоша та членів його банди.

7.30 ранку. На залізничному вокзалі у райцентрі Ківерці, що біля Луцька чергує таксі – вже знайомий нам ВАЗ. У той час потяг "Київ-Ковель" не мав зупинки в Луцьку. Всі, хто їхав на авторинок, добиралися з Ківерців.

Двоє киян Ярослав Г. та Віктор М. удосвіта зійшли з потягу, довго чекали маршрутку, зрештою вирішили скористатися таксі. Водій погодився довести недорого....

На півдорозі водій повідомив, що в місті вбили міліціонера, проводять спецоперацію, на всіх виїздах – беркутівці, тому пропонує об’їхати трасу.

Раптом на дорозі з’являються три хлопця у формі спецпідрозділу Беркут. Один із них – Максим Кривош. Перевдягнені бандити жезлом зупиняють таксі. Погрожуючи револьвером, відібравши у киян майже $10 000, "спецпризначенці" сідають у ВАЗ, що чекає збоку, – і "їдуть у невідомому напрямку".

Далеко не всі, кого грабувала банда Кривоша, написали заяви про злочин. Серед потерпілих були й родичі Максима, які не хотіли кидати тінь на сім’ю. Не виключено, що найдраматичніші епізоди у справу кримінального ватажка не увійшли. Це не завадило йому на 8,5 років знову опинитися на зоні.

"Камеры зоны и кельи монастыря – это два идеальных места писать себя начисто. А в моём случае – два в одном – камера расположена в бывшей келье", – писав Максим Кривош під дахом Сокальської виправної колонії №47 на Львівщині. Установа, справді, знаходиться у стінах колишнього монастиря бернардинів.

Камера і церква супроводжують Кривоша все життя. Коли йому дали слово на судовому засіданні, він заявив, що спершу мав намір захопити місцевий собор. Театральний майдан у Луцьку, у центрі якого розгорталися події, межує з подвір’ям Свято-Троїцького собору ПЦУ.

У цьому ж дворі розташована духовна семінарія, студентом якої Максим Кривош був перед тим, як потрапити за грати вперше. В яких обставинах Кривош вирішив присвятити себе служінню Богу, але так і не присвятив?

То був особливий час для української церкви. Початок 90-х. Зі створенням УПЦ Київського патріархату 1992 року першим єпископом Луцьким та Волинським став владика Спиридон (Олег Бабський).

Нині випускники семінарії згадують, що Максим Кривош, будучи семінаристом, належав до неформального угрупування, яке вважалося охороною владики Спиридона. Останній мав недобру славу серед священнослужителів Волині.

На початку 1994-го з лав УПЦ КП Бабський перейшов до УПЦ Московського патріархату. А згодом – опинився серед служителів одного з відгалужень так званої неканонічної Істинно православної церкви. Був проголошений архієпископом Луцьким і Волинським. Нині покійний.

Після появи новин про Кривоша та заручників чоловік з Рівного, дехто Василь Коновалюк написав у себе на фейсбуці, що впізнав у ньому людину, яка його обікрала. Назвався священиком.

Мовляв, Кривош обіцяв йому допомогти продати старовинні хрести та ікони, натомість зник з ними. Згодом з’явився з перебинтованою рукою, розповів, що його затримали працівники СБУ, відібрали всі речі, відтак нічого на антикварних хрестах та іконах той не заробив. Мало того, в СБУ нібито вимагали хабаря від Кривоша. Тому той прийшов просити гроші у Коновалюка. Принаймні, така версія самого Коновалюка.

У Василя Коновалюка та Максима Кривоша – чимало спільного. Обидва з Луцька. В обох батьки працювали в ЛНТУ й були авторитетними науковцями. Батько Василя Коновалюка – Дмитро Коновалюк – вважається одним із засновників цього вишу та є автором словника технічних термінів.

Обоє – небайдужі до бездомних тварин. Храм Коновалюка у Рівному цікавий тим, що при ньому діє притулок для собак. А сам єпископ Іов (він же Василь Коновалюк) часто збирає гроші на харчі та лікування для тварин.

Нині Коновалюк (єпископ Іов) – ієрарх так званої Української автономної істинно-православної церкви. Тієї ж неканонічної релігійної організації, яку представляв і Спиридон (Бабський).

Посилаючись на коронавірус, Іов-Василь Коновалюк з Рівного погодився лише письмово відповісти на запитання про свої стосунки з Кривошем. І категорично заперечив факт давнього знайомства.

"Мені його порекомендували у конкретній нагальній ситуації, він справив добре враження, бо лагідно поставився до собак (навіть придбав їм кості), був небагатослівним і конкретним. Сказав, що років п'ять уже займається антикваріатом і може допомогти мені саме заради тварин. І я погодився, бо іншого вибору в мене не було", – пояснив настоятель "катакомбного храму", як називають його парафію в Рівному.

Як християнин він його жаліє і щиро бажає спокутувати свої провини: "Єдине добре діло він, на мою думку, під час своєї "епопеї" таки зробив: закликав президента зробити заяву щодо перегляду фільму "Земляни" (документальний фільм 2005 року, знятий зоозахисником Шоном Монсоном, про жорстоке ставлення до тварин у світі та їх експлуатацію людьми. – Ред.).

Цікава деталь. У грудні минулого року був затриманий колишній спільник Максима Кривоша, член його злочинного угрупування, який 18 років (!) перебував у розшуку. Як повідомив начальник головного управління Нацполіції у Волинській області полковник поліції Юрій Крошко, йдеться про лучанина Богдана Іванюка. Це той самий Іванюк, чиє "зкривавлене" тіло колись демонстрували директорці школи. Затриманий він був у Кривому Розі, де працював... священиком.

Аль Капоне став тюремним бібліотекарем, а Максим Кривош – відмовився. Ілюстрація Нікіта Кравцов

Коли Кривоша етапуватимуть у херсонську колонію, левову частину багажу складатимуть книжки. У тому ще одна особливість "луцького терориста".

Під час другого тюремного терміну він отримає багато звісток з волі. В нього народиться син. Він втратить батька. Згодом – матір. Пережити важкі обставини йому допоможе тюремна бібліотека.

Відбуваючи друге ув’язнення, Кривош певний час перебував на обліку як схильний до суїциду. Через що з ним працював психолог. Саме він якось запропонував ув’язненому стати бібліотекарем. Кривош відмовився, позаяк для нього обіймати будь-яку посаду – це бути коліщатком у системі, яку він зневажає.

Він описав цей момент у своїх спогадах: "Сегодня вызвал меня психолог и предложил стать библиотекарем зоны. Странным иногда образом жизнь пытается исполнить желания человека. Ей, видимо, виднее, что и как ему нужно. Дело в том, что работать в библиотеке моя давняя мечта. Нет, не работать, а жить в ней… Создать свою библиотеку, сидеть в ней и слушать мудрое спокойствие книг, вдыхать их аромат. Спрятаться за баррикаду из книг от лжи мира. Психолог удивился моему отказу".

Це цитата з його книги "Філософія злочинця", написаної в ті роки. Рукописи автор передавав дружині. Твір частково являє собою автобіографію, частково – схожий на філософський трактат. 200 з лишком сторінок роздумів про себе, свій шлях у житті, філософію злочинів та філософію свободи – усе це щедро пересипане цитатами Ніцше та інших (найчастіше російських) класиків.

Основна ідея Кривоша не нова й іноді нагадує творчість то Сімони Вейль, то Достоєвського. Ось одна з паралелей. Головний герой роману Федора Достоєвського "Злочин і покарання" Родіон Раскольников, перед тим як зарубати стару лихварку, написав філософське есе, головна думка якого звучить так: "...Всі, не те що великі люди, але і ті що трохи з колії виходять, тобто трохи здатні сказати що-небудь новеньке, повинні, за природою своєю, бути неодмінно злочинцями..."

Стаття Раскольникова називалася "Про злочин". Знавець кримінальної психології Достоєвський цю думку сформулював і розвінчав. Через 150 років Максим Кривош (Плохой) в книзі з майже аналогічною назвою повторив цю тезу на всі лади, але не розвінчав, а довів до абсурду. На його думку, що небезпечніше злочин, то богоподібнішим стає злочинець.

Чи можна вважати Кривоша письменником, що відбувся? Важко сказати. Він власним коштом видав книгу у 2014-му в луцькому видавництві "Волиньполіграф" накладом 400 примірників. Світ дізнався про неї тільки після подій на Театральному майдані в Луцьку.

За словами колишнього адвоката Кривоша Сергія Тиможинського, поки триває слідство, знайшлася людина, яка придбала право публікувати його книгу. Не виключено, що одним з прихованих мотивів луцького терориста якраз і була популяризація власної творчості.

Слоган книги "Я можу" логічно було б продовжити словами: "... Опинитися за гратами". Ілюстрація Нікіта Кравцов

За подіями 21 липня на Театральному майдані у Луцьку пильно стежила одна незвичайна людина в Києві з метою передбачити кожний наступний крок злочинця.

Завідувач відділу психологічних досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Юрій Ірхін – кращий кримінальний профайлер в Україні. Значну частину свого життя він присвятив створенню психологічних портретів вбивць. Полковник Ірхін вже кілька років як не працює в структурі МВС, але колеги з органів попросили його про допомогу.

Питання життя і смерті. Правоохоронцям треба було знати: чи буде терорист-ексцентрик стріляти чи підривати себе разом з заручниками. Вдивляючись у монітор, Ірхін ділився враженнями зрозумілою колегам мовою.

Невеликий фрагмент з внутрішньої переписки: "За 100-бальною шкалою "сволочизму" – на 90% наволоч. Очевидний соціопат – ненавидить суспільство. За великим рахунком, люди для нього – сміття і носії зла. Але водночас може любити і, найімовірніше, любить когось конкретно".

То чи буде стріляти на ураження? Висновок: наміри, що декларує, серйозні, можуть бути реалізовані. Пізніше Ірхін визнав, що невдоволений портретом. Деякі деталі не збігалися. З одного боку – екстремальна рішучість терориста, з іншого – запрограмованість доволі егоїстичного суб’єкта на подальше життя".

Деякі риси, які, напевно, на той момент найменше цікавили правоохоронців, найбільш цікаві зараз: "Носій ідеї визнання власної значимості людьми, що його оточують. Психологічно заразний, позаяк одержимий боротьбою зі вселенським "злом", а тому максимально ймовірно, може мати послідовників, адептів".

Усі, хто спілкувався з Кривошем під час слідства, кажуть, що це – злочинець, який вірить в ті істини і правила, що сам для себе прописав.

– Чим відрізняється Максим Кривош від усього іншого криміналітету, з яким вам доводилося мати справу? – запитую колишнього адвоката Максима Кривоша, в минулому працівника карного розшуку, лучанина Сергія Тиможинського.

Сергій каже: Кривош – інший.

– Він відрізняється інтелектом. Казати, що він класичний злочинець у мене язик не повернеться.

Що вирізняє Максима Кривоша з-поміж іншого криміналітету на думку колишнього слідчого Сергія Полячука?

– Найменше зараз хочу дискредитувати Максима як людину, зважаючи на принцип презумпції невинуватості. Бачив, що з його боку були навіть заходи піклування про людей в автобусі. Це певною мірою характеризує його. Моя думка про цей теракт: він якийсь дуже дивний. З того, що я спостерігав: він фактично сам здався. Хоча був ризик, що все могло піти не за його сценарієм. Це може свідчити про те, що щось впливало на обставини, – каже Полячук.

Версію про те, що діями Кривоша могли керувати ззовні, що його злочин на Театральному майдані був чиєюсь постановкою, часто можна почути з уст не тільки обивателів, а й деяких колишніх правоохоронців.

Якщо спростити всі конспірологічні сценарії до однієї схеми, то вийде приблизно так. Кривошем та його мотивами скористалися у своїх цілях сильні світу цього. Мовляв, для когось це був піар, для когось – можливість отримати нові посади та генеральські погони.

Начальник головного управління Нацполіції Волині полковник Юрій Крошко, за участі якого і відбувалася спецоперація із затримання луцького терориста, відкидає будь-яку конспірологію. Його аргумент: якби це була постановка, то її режисери якимось чином намагалися б заохотити виконавців тих чи інших ролей. Але цього не сталося:

– Ніхто ж не отримав ні звань, ні нагород, навіть грамоти ніхто нікому не дав. Тому версія про постановку – це маячня.

То навіщо Кривош вчинив те, що вчинив? Можна припустити, що окрім бажання самоствердитись, привернути увагу до своєї творчості, був ще один мотив.

Після другого ув’язнення Максим Кривош начебто не давав правоохоронцям приводу цікавитися своєю персоною. Жив разом з дружиною і сином у Дубно, іноді торгував антикваріатом, допомагав безпритульним тваринам на волонтерських засадах. Тихе, звичайне життя. Але тільки на перший погляд.

Майже одразу після звільнення, у 2014-му, він "засвітився" у черговій гучній справі. Його прізвище фігурувало у справі про викрадення у Дубно 12-річного хлопчика з заможної родини. Школяра намагалися заштовхати в автомобіль, проте хлопчина вирвався. Автівку знайшли спаленою, а вину організаторів не довели. Не виключено, що Кривош міг бути причетним до цього або іншого злочину.

Й чергове ув’язнення було б справою часу. А опинитися за гратами Кривош хотів за максимально "поважною" статтею. В його реальності тероризм це круто – ця теза, до речі, криється на сторінках його ж твору.

На зоні це гарантувало б йому авторитет і можливість наступні надцять років займатися літературною творчістю у звичних умовах. Навіть якщо теракт на Театральному і чиясь "постановка", вона абсолютно вписується у ймовірні плани терориста. ‘

"Ничего кроме того как быть крутым я не умею", – писав Кривош у своїй книзі. І, напевно, весь комплекс його мотивів можна звести саме до бажання бути крутим.

Чи круто це все? Навряд чи може бути крутим бунт нереалізованої людини, відчай особистості, яка не знайшла себе у соціумі.