Хірург Ігор Гайда їсть шаурму на Хрещатику в Києві. 21 січня, локдаун, перший день після 17-градусних морозів. Ігор прокинувся о шостій ранку в Черкасах, о сьомій виїхав до Києва і вже о 10.00 був у Міністерстві охорони здоров'я. Його запросили "поговорити про ситуацію".

30 червня від коронавирусу помер його батько, завідувач хірургічним відділенням поліклініки №2 в Черкасах Олег Гайда. Сім'ям медиків, які заразилися на коронавірус на роботі і померли від нього, належать компенсації – близько 1,6 млн грн. Медпрацівникам, які важко перенесли коронавірус і отримали інвалідність, – понад 650 000 грн.

Проте перед цим спеціальна комісія має розслідувати причини хвороби і встановити, що працівник медустанови заразився саме на роботі. Це обов'язково у всіх випадках – і якщо медпрацівник перехворів у легкій формі та вийшов на роботу, і якщо він отримав ускладнення та інвалідність, і якщо помер.

Олег Гайда, за словами його сина, дотримувався всіх заходів безпеки, щоб не захворіти. Міняв 20 масок на день, постійно користувався антисептиком, не ходив нікуди, крім роботи.

Він захворів у червні. Температура підвищилася в день, коли від коронавирусу помер його старший брат, теж медик Іван Гайда. Вони були близькі, і Олег важко переживав спочатку хворобу, а потім смерть брата.

Тест на коронавірус показав позитивний результат тільки з третього разу. Водночас у Гайди була двостороння пневмонія, легені вражені на 70%. Хірург лежав у лікарні – спочатку на кисневому концентраторі, а коли стало зовсім погано, його перевели в реанімацію та підключили до апарату штучної вентиляції легенів (ШВЛ). У той же день помер.

Для розслідування причин хвороби Олега Гайди комісія зібралася вже 2 липня. У той час, за законодавством, головою комісії в разі смерті був представник Державної служби з питань праці, а її членами – представники Фонду соцстраху та профспілки, інженер з охорони праці медустанови, де працював лікар. Комісія мала провести розслідування за 15 днів, а за цей час – зібрати близько 36 довідок на майже сотні аркушів А4. Якщо комісія не встигала – термін не обмежувався. На практиці такі розслідування тривали кілька місяців.

За 2020 рік комісії встигли розглянути менше третини всіх випадків захворювань медиків. Поки розслідування не закінчено, перехворілому на коронавірус медпрацівникові не виплачують лікарняний – його розмір залежить від рішення комісії.

Розслідування відбувається так. Глава комісії надсилає запит у лабораторний центр (колишня санітарно-епідеміологічна служба) на проведення епідеміологічного розслідування. Епідеміологів в кожній області – щонайбільше десять, хворих на коронавірус медиків – тисячі. Тому епідрозслідування може тривати місяцями – до того ж, його терміни не прописані в законодавстві. Поки комісія не отримає висновки епідеміолога, не зможе працювати далі. Вони – ключові для всього розслідування. Там пишуть, де і коли саме заразився медик.

– Зрозуміти це на 100% неможливо, – вважає завідувачка відділом охорони праці Київської міської профспілки працівників охорони здоров'я Анжела Мартинюк. У 2020 році вона була членом комісій з розслідування причин захворювання медиків. – Лікар міг заразитися на роботі, в маршрутці, в ліфті, в магазині. Держслужба з питань праці вимагала від комісії малювати місце, де медик міг заразитися. Як це можна зробити? Хіба що намалювати план евакуації з лікарні і з закритими очима поставити крапку. Це просто маразм.

У випадку з Олегом Гайдою епідеміолог не зміг визначити точне місце і час його зараження. У висновку так і написано: "не встановлено". Після епідеміолога комісії потрібно отримати висновок профпатолога – таких лікарів на кожну область один-два, і вони теж завантажені роботою. Паралельно – зібрати виписки про те, що працівник проходив медогляд, сертифікати на засоби індивідуального захисту, показання хворого і його колег і багато іншого.

Далі комісія приймає рішення більшістю голосів – заразився медик на роботі чи ні. У разі Олега Гайди комісія ще в липні 2020-го постановила: заразився на роботі. Проти був лише одна особа – представник Фонду соцстраху.

Галині Радловській 42 роки. З 18-ти вона працює медсестрою в районній лікарні в селі Монастириська Тернопільської області. У березні-квітні 2020 року це село першим прийняло на себе удар коронавірусу в Україні.

У медиків в Монастириському на початку епідемії не було ані засобів захисту, ані знань про коронавірус. У місцевій лікарні перехворіли 45 лікарів і медсестер. Галина Радловська була однією з перших, а її хвороба протікала у важкій формі.

У лютому 2020 року Галина перехворіла односторонньої пневмонією і лежала в лікарні. Після хвороби взяла двотижневу відпустку, щоб відновитися. А потім вийшла на перше чергування – це збіглося зі спалахом COVID-19 в Монастириському.

– Ми чули тоді, що багато випадків коронавіруса в Китаї, що люди масово вмирають, – згадує Галина, коли ми розмовляємо по відеозв'язку. – Але де ми і де Китай? Думали, до нас не дійде. Нам дали в лікарні маски й рукавички, але ми ще не особливо їх використовували.

На першому чергуванні Галини в лікарню приходили люди, яким ставили діагноз грип (саме слово "коронавірус" тоді було в дивину). Медсестра згадує молодого чоловіка, який приїхав з-за кордону. Вона робила йому експрес-тест на грип і була без маски. Тест виявився позитивним. Пізніше з'ясувалося, що у молодої людини був коронавірус. Радловська вважає, що заразилася від нього.

На другому чергуванні, через чотири дні, Галина була вже в масці та рукавичках. Увечері прийшла додому, і їй стало погано – нудота, ломота в тілі, слабкість. Поміряла температуру – 39,2. Галина пила жарознижувальне, температура опускалася до 37,8, а потім знову піднімалася. Так тривало день, а наступного Галина вирішила піти до сімейного лікаря. Дійшла до реєстратури і втратила свідомість. Медсестри викликали швидку. Це було 13 березня.

Спочатку Галину поклали у відділення терапії, але в першу ж ніч їй стало важко дихати.

– Я задихалася, як риба. Чергова лікарка підключила мене до кисневого концентратора. Вранці мене майже непритомну забрали в реанімацію, – згадує Галина. Про те, що це може бути коронавірус, вона тоді не думала.

П'ять днів Галина провела на ШВЛ. Потім ще тиждень – то на кисневому концентраторі, то знову на ШВЛ. Тест на коронавірус виявився позитивним.

– У реанімації було просто нестерпно. Там повинно стояти п'ять ліжок, але нас було семеро – всі з коронавірусом. Ліжка доставили в проходи. Лежали всі разом – чоловіки та жінки. Ніхто не вставав навіть у туалет. Пам'ятаю, я прийшла до тями після ШВЛ, сіла на ліжку і сказала: "Господи, ти або забери мене, або допоможи", – згадує Галина.

За півтора тижні в реанімації на очах у медсестри померли шестеро. Особливо їй запам'яталася 63-річна жінка, яка спочатку була на ШВЛ, а потім – на кисневому концентраторі.

– Вона важко дихала і в напівзабутті весь час зривала з себе маску. Медсестра була одна на сімох і не встигала за всіма дивитися і поправляти маску. Ця жінка померла. Я впевнена, що якби поруч із нею хтось був, вона б вижила, – каже Галина.

Коли Галині по кращало і вона повністю перейшла на кисневий концентратор, то попросила лікарів перевести її в іншу палату. Перевели в єдину вільну – там в "мирний" час відновлюються алкоголіки.

Щоб переїхати в окрему палату, Галині потрібен був особистий кисневий концентратор. Вона зовсім не могла дихати сама, а апарат, під яким вона лежала раніше, залишився в реанімації. Тому сім'я медсестри спочатку орендувала концентратор, а потім – придбала на AliExpress за 32 000 грн. Пізніше місцева влада повернула Галині 25 000 грн.

Ще в реанімації у Радловської сильно підвищився рівень цукру в крові – до показника 22, коли норма 3,5-5,7. Їй почали колоти інсулін.

Галина вставала вранці, робила зарядку, хоча було складно, снідала, а потім весь день дивилася у вікно – "кого привезли, а кого винесли". Десь за тиждень змогла ходити навколо ліжка – на довжину трубки від концентратора. В середині квітня вже виходила з палати на 15 хвилин під час дезінфекції – посидіти на стільці біля дверей з кисневою маскою.

За півтора місяці в лікарні сім'я Галини витратила близько 120 000 грн. Попри те що частину ліків у лікарні давали безкоштовно.

– Я – медсестра, у чоловіка сезонні заробітки. Не знаю, що б ми робили, якби не допомагали діти, які працюють за кордоном, – зітхає Радловська.

Наприкінці квітня Галині знову зробили тест на коронавірус – він був негативний. 1 травня жінку виписали додому. Перед випискою лікар сказав: "Дихати без концентратора ти вже ніколи не будеш. Звикай жити так".

Галина намагалася звикнути. Пила таблетки для відновлення легеневої тканини, від тиску, для зниження рівня цукру. Останні п'є досі – після коронавирусу у медсестри почався діабет, і цукор вдалося знизити тільки до рівня 6,8.

– Мене ж звільнили з роботи і лікарняні не заплатили, – каже Галина монотонним голосом, перераховуючи події, які трапилися з нею після коронавируса. Пізніше її адвокат Ірина Іванів розповіла, що майже відразу після виписки медсестру попросили написати заяву на звільнення з лікарні. Сказали, що вона нібито заразилася на коронавірус від чоловіка, довго була на лікарняному, а тепер не зможе працювати за станом здоров'я.

До серпня Галина постійно була на кисневому концентраторі. Вона живе в приватному будинку, і вхід у кімнату – через високі сходи на другий поверх. Удома вона возила за собою концентратор, як чемодан на коліщатках, а коли хотіла погуляти у дворі, чоловік спускав його сходами. Сама Галина зробити цього не могла – він важить 20 кг.

Медсестра почала тренуватися. Ходила сходами вниз і вгору – спочатку один раз, потім все більше. Займалася на велотренажері, робила зарядку.

Коли вони з чоловіком їздили в Тернопіль на комісію щодо інвалідності, довелося купити електрогенератор, щоб можна було дихати в дорозі. Інвалідність дали – третю групу. Галина повернулася додому, розповіла про це дітям по телефону. Ті перетелефонували за годину і сказали: "Мама, з таким ураженням легень вам належить друга група. Давайте шукати адвоката". Пенсія у разі інвалідності третьої групи – 50% від розміру пенсії за віком, другої групи – 90%.

Уже за тиждень після адвокатського запиту Галині поміняли групу на другу.

– Мені просто прийшло повідомлення, що вони помилилися, тому спочатку дали не ту групу, – згадує медсестра.

Галина Радловська вже дев'ять місяців не виходить нікуди далі свого двору. Зараз вона підключається до кисневого концентратора тільки вночі. Днем обходиться без нього, вже може готувати їжу, прибирати. Але якщо багато рухається, з'являється задишка.

Раніше Галина любила ходити в гості та приймати друзів у себе. Тепер боїться захворіти на коронавірус вдруге і тому намагається не перетинатися з людьми.

– Ані в гості, ані в магазин – нікуди не ходжу. Іноді чоловік возить мене до церкви, але я всередину не заходжу, тільки стою у дворі, – розповідає медсестра. – Коли бачу людей без масок, мені аж погано стає – не пильнуєте себе, так хоч про інших подумайте.

Після хвороби у Галини з'явилися проблеми з пам'яттю – вона забуває вимикати газову плиту, хоча раніше такого не траплялося, не може запам'ятати назви препаратів, які постійно п'є. Стала часто плакати без причини та почувається самотньою і відрізаною від світу:

– Раніше я весь час була на роботі. Мені подобалося – колектив дружний, не нудно. На Новий рік зателефонували медсестри з мого відділення привітати. Я побачила їх всіх разом – і так важко стало на душі, – по відеозв'язку видно, що Галина намагається придушити сльози. – Але що поробиш? Головне, що всі живі.

У районній лікарні Монастириського району в середині січня Liga.net сказали, що розслідування у справі Галини завершиться до кінця місяця. Але воно все ще триває.

На 14 січня 2021 року був призначений розгляд справи Ігоря Гайди в суді по суті. Фонд соцстраху надав на ньому новий доказ – довідку, що пацієнт, від якого, ймовірно, заразився Гайда-старший, у той день був на роботі – адже є облік робочого часу.

– Те, що лікар і медсестра підтвердили, що пацієнт був у поліклініці, а в електронній системі є запис про прийом – виходить, до ж..пи? А то, що принесли папірець з приватної фірми, що він нібито був на роботі з 8 до 5, – це так? – запитує Гайда і підвищує голос від обурення. Після нового доказу суд перенесли ще на два тижні.

Ігор Гайда приїжджав до Києва на зустріч у МОЗ 21 січня. Основний посил зустрічі: "Ми на вашому боці. Вважаємо, що виплати потрібно заплатити. Але вже розпочався суд, ми нічого не вирішуємо".

Після зустрічі в МОЗ ми з Гайдою ходили туди-сюди Хрещатиком, щоб не замерзнути. Він гарячкував:

– Держава звикла, що люди у нас махають рукою і не домагаються справедливості. Медсестра з мого відділення хворіла на ковід, лежала в реанімації. Тепер у неї хронічна дихальна недостатність. Інший колега втратив слух на одне вухо. Що вони отримали? Дірочку від бублика.

Гайда чекав на чергове засідання суду у своїй справі – воно було призначено на 28 січня. Відчувалося, що він сумнівається в позитивному рішенні. І одночасно – що не збирається здаватися. Говорив, що якщо рішення суду буде не на його користь, подасть на апеляцію.

– А якщо і її відхилять?

– Повірте, я дуже винахідлива людина. Я працюю хірургом у державній лікарні. Обладнання немає, а операції робити треба. Я знаходжу вихід. Невже хтось думає, що я не знайду його тут?

28 січня суд так і не ухвалив рішення у справі Гайди. Нове засідання буде 12 лютого.