Сергій Комісаренко на початку 2020 року ночами читав наукові публікації про коронавірус у своєму кабінеті в Інституті біохімії. І також сподівався, що до України нова хвороба не дійде.

І тоді, і зараз Комісаренко очолює напрям медико-біологічних наук у НАН України. Він опікується сімома науково-дослідними інститутами – п'ять у Києві, один у Харкові та Інститут біології клітин у Львові. Також він – голова відділу молекулярної імунології у президії Академії наук. Поєднувати зручно: між його кабінетом в Інституті біохімії та науковою лабораторією – всього 15 кроків, хоча будинки розташовані на різних вулицях.

– Великою подією для вчених стало, коли 11 січня 2020 року китайські дослідники опублікували повну структуру РНК-геному нового вірусу, – каже Комісаренко. – Це означало, що тепер можна набрати в комп'ютері цю структуру і побачити унікальність послідовності нуклеотидів, чим цей вірус відрізняється від інших і з чого складається. Якщо перекладати простою мовою, це як фрази. Ось ви відкриваєте книгу, читаєте кілька рядків і знаєте, що перед вами Дюма.

Коли у відкритому доступі з'явилася структура геному вірусу, це дозволило швидко створити діагностику – тести на коронавірус. Перші розробили вже за тиждень, а трохи пізніше їх почали робити у всьому світі. Далі вчені почали шукати ліки проти коронавірусу – думали, це триватиме кілька місяців, але дослідження не дали швидкий результат. І паралельно зайнялися розробкою вакцини.

– Було зрозуміло, що якщо робити вакцину традиційними методами, на це підуть роки, – продовжує Комісаренко. – Але є сучасні методи на основі нуклеїнових кислот – ДНК та РНК. Вчені, які зайнялися розробкою, вже мали досвід створення РНК- і ДНК-вакцин. Залишалося лише адаптувати їх до нового вірусу. Тому, наприклад, Moderna створила структуру своєї вакцини у комп'ютері за три дні – вчені просто прорахували, що треба змінити у вакцині, яку вже робили від еболи. Це було у січні, а 16 березня вакцину вже ввели першому добровольцю – розпочався перший етап клінічних випробувань.

мРНК-вакцини Moderna та Pfizer розробляли одночасно. Зареєстрували їх за спрощеною процедурою ще в тому самому 2020 році – що стало величезним успіхом, адже були побоювання, що чекати на вакцину доведеться не менше ніж рік. Трохи згодом зареєстрували ДНК-вакцину AstraZeneca.

– У всьому світі на розробку та дослідження вакцин виділяли величезні гроші, – пояснює Комісаренко. – Тільки за Трампа США виділили на їхнє створення близько $14 млрд. Частково – на виробництво AstraZeneca, частково – на Moderna. До речі, бюджет інституту алергії та інфекційних хвороб NIH, який займався розробкою вакцини для компанії Moderna – $7 млрд на рік. Так з'явилися ці вакцини.

Саме коли Сибірний та Комісаренко незалежно один від одного вирішили зайнятися розробкою вакцин від коронавірусу, Національний фонд досліджень України оголосив конкурс на грант “Наука для безпеки людини та суспільства”. Подати заявки можна було з середини травня до середини червня 2020 року. Бюджет фонду на всіх переможців був 100 млн грн. Академіки описали свої проєкти та обидва виграли. Комісаренко – трохи більш як 7 млн ​​грн, Сибірний – близько 10 млн. Перші гроші обом прийшли лише у жовтні. Але робота у лабораторіях розпочалася раніше – коштом власних резервів.

Сибірний докладно та захоплено розповідає про етапи роботи над вакциною. Сипле термінами, хоч і намагається говорити доступно:

– Дріжджі глікозилюють білки, але роблять це за грибним типом, а не за людським, – намагається пояснити Сибірний. – Тому ми вели роботу на двох штамах дріжджів – як би це сказати, олюднених. По-науковому такі дріжджі називаються гуманізованими. Один із цих штамів зробили американці, я купив. А другий вид дріжджів мені подарувала колега із Сеула. У результаті перспективнішими виявилися дріжджі, які я купив – на них утворювалося більше білка.

Щоб зробити вакцину, команда Сибірного хотіла синтезувати на дріжджах білок-шипа – один зі структурних білків SARS-COV-2, яким вірус зв'язується із рецептором на поверхні клітин людських легень. Антитіла, що захищають організм від коронавірусу, теж насамперед зв'язуються з білком-шипа. Спочатку потрібно було зробити синтез гена, що кодує білок-шипа. Синтез потрібно було провести хімічним шляхом, і на замовлення Сибірного це зробили на фірмі у Німеччині. У результаті вчені отримали дріжджі, які синтезують фрагменти білка-шипа коронавірусу.

– Але у дріжджів є близько 2000 своїх білків та ще додатково білок вірусу, – Сибірний захоплюється і ніби переказує пригодницький фільм. – Треба було відокремити його від 2000 своїх! Це дуже складно, майже неможливо. Ми подумали: набагато краще буде, якщо дріжджі хай собі залишаються дріжджами, а цей чужорідний вірусний білок викидатимуть у зовнішнє середовище. І тут у нас виникла велика проблема. Ми робили все правильно, але білок не викидався, уявляєте?

Довелося йти складним шляхом та відокремлювати вірусний білок від 2000 дріжджових. Це було довго і нудно, але вчені впоралися. Сибірний докладно розповідає, з якими науковими проблемами вони зіткнулися під час роботи над вакциною. Хоча він і намагається говорити просто, без підготовки не зрозуміти. Лунають слова та словосполучення "рецептор-зв'язуювальний домен", "продуцент", "амінокислотні залишки", "секреторний варіант", "вірусоподібні частинки".

Коли один з етапів роботи був закінчений, потрібно було перевірити чи є імуногенними препарати, які зробили львів'яни. Тобто, чи викликає прототип вакцини імунну відповідь.

– І тут розпочалися не наукові проблеми. Усю імунологічну роботу мали робити кияни, – Сибірний не хоче казати, хто саме. – Але вони її не зробили, поставилися якось не зовсім серйозно. І я знайшов поляків.

Сибірний вже 25 років викладає у Жешуві – маленькому польському містечку неподалік українського кордону. За такий довгий термін він познайомився з колегами з усієї Польщі.

– У Ґданську є один академік, він погодився перевірити препарати на імуногенність та провести інші дослідження, – розповідає Сибірний. – Звісно, ​​за це треба було заплатити – близько 700 000 грн. Я написав листа прем'єр-міністрові Денису Шмигалю, але він не надійшов – у Кабміні багато коридорів, і десь у них він загубився. Потім зв'язався з Фондом досліджень, який надав нам грант, і вони сказали: робіть договір із Ґданським університетом, ми перекинемо частину грошей із вашого гранту туди. Ми зробили договір. Вони кажуть: “Погано. Переробляйте”. Попросили ще додаткові документи із Ґданська. Зрештою все зробили, а потім у Фонді відповіли, що вони забороняють перекидати гроші.

Сибірний кип'ятиться: він пообіцяв польським колегам, що гроші будуть, вони повірили і вже провели частину досліджень. А Фонд вирахував 700 000 грн із гранту і повернув до бюджету.

– Моя репутація підмочена капітально. Мені більше не довірятимуть! – Сибірний розмахує руками у вікні Zoom. Але швидко повертається до робочих моментів. – Ми передали до Ґданська 20 препаратів, і поляки з'ясували, що шість із них – дуже імуногенні. Тобто, викликають синтез великої кількості антитіл. Це дуже добре, але не до кінця. Адже деякі антитіла можуть бути неспецифічними саме до коронавірусу.

Щоб провести наступний етап досліджень та з'ясувати, як прототип вакцини діє на коронавірус, потрібно провести випробування на ньому – виростити вірус у контрольованих умовах у лабораторії та отримати певну його концентрацію. Такі досліди проводять у лабораторіях третього рівня біобезпеки – BSL-3. В Україні таких лабораторій немає, отже, доклінічні дослідження провести не можна.

– У Ґданську таких лабораторій теж немає, але є одна у Кракові. Професор звідти мені каже: "У мене своїх проєктів – вище даху, а тут ваш ще й без грошей", – Сибірний проводить рукою по чолі. – Але один чи два досліди на мишах він все одно провів, хоч і не з усіма препаратами.

Усі ці дослідження показали такий результат: сконструйовані у львівській лабораторії дріжджі синтезують білки коронавірусу або його вірусоподібні частинки. Вони викликають появу антитіл в організмах мишей, а ці антитіла нейтралізують зв'язування білка коронавірусу з рецептором на людській клітині та блокують розмноження коронавірусу на клітинах мавп. Тобто прототип вакцини на цьому етапі досліджень виявився ефективним.

Сибірний називає виконану роботу лабораторними дослідженнями. Доклінічні слід проводити на живих організмах. Планувалося робити це на трансгенних мишах. Звичайні миші нечутливі до коронавірусу, проводити на них досліди немає сенсу. Штучно виведені трансгенні миші хворіють на ковід, у них підвищується температура, розвивається запалення легенів. Усе як у людей.

– Трансгенних мишей немає ні в Україні, ні в Польщі. Таку мишу потрібно везти зі США, і потім заражати її коронавірусом, – каже Сибірний. – Але одна миша коштує 180 євро… Словом, розв'язати це питання без грошей не вдалося.

Академік розповідав про дослідження та свої пригоди під час них на одному подиху. А потім раптово замовк, зітхнув і повідомив: “Я сказав би, на цьому наш проєкт і закінчився. Я звертався до міністра охорони здоров'я і його заступника з приводу продовження. Вони відповіли, що планів щодо масштабування проєкту вони не мають”.

Сергій Комісаренко більш стриманий у розповідях про свою розробку. І наголошує, що на відміну від Сибірного, який навіть у конкурсному проєкті Фонду досліджень заявляв про “розробку вакцини”, його команда називає свою роботу прототипом вакцини, її моделлю.

– Ми працювали понад рік та створили основу для вакцини, розробили методи, – пояснює Комісаренко. – А щоби наша розробка стала вакциною, потрібно переконатися, що вона захищає тварин та людей від зараження вірусом. Але в Україні немає лабораторій, де ми можемо перевірити це. Та й грошей у нас нема. Тому зараз я шукаю можливість зробити це безоплатно через ВООЗ чи, можливо, Інститут Роберта Коха у Німеччині.

Комісаренко пояснює власну стриманість так: у світі вчених не заведено афішувати свою наукову працю та її результати, поки немає впевненості, що вона працює. Вчений натякає: одне з українських підприємств зацікавилося його розробкою і, можливо, вироблятиме майбутню вакцину, якщо вона виявиться ефективною. Зараз це підприємство власним коштом проводить дослідження на імуногенність. Фінансування від гранту вже скінчилося.

– Грант був 7 млн. Найбільшою статтею видатків стало придбання обладнання та реактивів, – каже Комісаренко. – Якби грошей було більше, ми могли б, наприклад, запросити зарубіжних учених. У Таїланді розвивають медико-біологічні науки на непоганому рівні. Вони запросили до себе відомого американського вченого з Філадельфійського університету, який займається створенням мРНК-вакцин. Він приїхав і в Таїланді створили мРНК-вакцину.

Професор не дає чіткої відповіді на запитання, скільки потрібно грошей, щоб зробити вакцину. Каже, що за одними підрахунками це – 2,5-3 млрд грн, за іншими, зробленими ще до пандемії, – $3,5-4 млрд. Обидві ці суми включають створення прототипу вакцини, всі дослідження та виробництво.

На цьому історія із субодиничною вакциною Комісаренка, як і з вакциною Сибірного, поки що закінчується. Але обидва мають нові ідеї. Комісаренко хоче зробити в Україні мРНК-вакцину.

Команда Андрія Сибірного з вересня 2021 року теж займається новою розробкою – пероральної вакцини (у вигляді спрею) від коронавірусу на основі дріжджів. Працюють без фінансування, але прототип готовий.

– Від ковіду таких вакцин поки що немає, але вже є китайські та американські публікації на цю тему, – каже Сибірний. – Часто такі вакцини використовують у птахівництві. Є серйозні вірусні хвороби, від яких курчата масово здихають. Не будуть же кожному робити укол – просто розпорошують вакцину в курнику, курчата дихають і не хворіють.

Вчений стверджує, що технологія його нової вакцини може здешевити продукт у виробництві щонайменше у 10, а може, й у 100 разів. Але в будь-якому разі, йдеться про мільйони, якщо не десятки мільйонів євро – на клінічні дослідження та виробництво.

– Очищувати білок, як потрібно для нашої першої вакцини, – складно та дорого, – пояснює Сибірний. – А для пероральної вакцини, по суті, потрібні лише дріжджі. Україна випускає повно дріжджів, у Львові є завод, він виробляє 60% українських дріжджів та експортує їх за кордон.

У доклінічних дослідженнях пероральної вакцини, каже академік, можна пропустити етап мишей та випробовувати одразу на хом'яках, а потім на мавпах. Але питання знову у штучно виведеному коронавірусі, який може бути лише у лабораторії третього рівня безпеки, а в Україні такої немає.

– Колега з Кракова, з яким ми співпрацювали минулого разу, зайнятий. Подібні дослідження найчастіше проводять у розвинених країнах, – Сибірний починає говорити швидше і наче прикидає варіанти на ходу. – Але я знайшов наукові публікації на цю тему. Автори розробляють свої вакцини – не пероральні, і зараз тестують їх на тваринах. Я думаю, вони можуть зацікавитися нашою розробкою, адже ми маємо те, чого немає у них.

Сибірний планує написати листи іноземним колегам, розповісти про свої розробки, не видаючи секретів, та попросити їх безоплатно провести доклінічні дослідження – на трансгенних мишах, хом'яках, а потім, можливо, і на мавпах.

– А якщо ніхто не погодиться проводити дослідження безоплатно?

– Можна, звичайно, вчинити інакше. Чекати, доки в Україні з'явиться лабораторія, де можна працювати з коронавірусом. Хоча навіть коли вона з'явиться, доклінічні дослідження однаково потрібно закінчувати на макаках. А віварій із макаками у нас навряд чи з'явиться найближчим часом. Все одно треба везти матеріал за кордон.

Сибірний то починає мріяти про виробництво пероральної вакцини – каже, що можна організувати його у Львові, місцевий дріжджовий завод зацікавлений. То каже, що не уявляє, як проводити клінічні дослідження на людях – потрібно багато вакцинного матеріалу та добровольців, яким платять гроші за участь в експерименті, лікарі.

– Думаю, Україна ні за що не платитиме, – каже Сибірний. – У грудні я був на нараді в МОЗ і запитав головного санітарного лікаря Ігоря Кузіна, як міністерство фінансуватиме роботи з вакцин. Він відповів, що таких планів немає, оскільки у них є угода щодо CoronaVac у Харкові – її привозитимуть до України та фасуватимуть на місцевому підприємстві. Очевидно, міністерство вважає, що на цьому воно свою функцію виконало.

Про жодну з українських розробок вакцин від коронавірусу поки що немає наукових публікацій. Тому оцінити їхню конкурентність колеги не можуть. Сибірний та Комісаренко з іронією говорять про розробки один одного. Якщо узагальнити, кожен із них називає роботу іншого безперспективною.

Сем'янків веде далі:

– В українських реаліях, коли лікарням не вистачає обладнання для лікування пацієнтів прямо зараз, виділяти гроші на дослідження вакцин, які можуть з'явитись колись у майбутньому, можливо, справді недоцільно.

– А навіщо тоді виділили гроші з гранту у 2020 році, майже 20 млн грн?

– Мені здається, це було популістське рішення минулого міністра, – відповідає Сем'янків. – Тоді на ринку не було вакцин, весь світ проводив дослідження, і заголовки про власні розробки миттєво ставили Україну на один рівень із передовими науковими центрами світу. Це добре звучить, але практично не працює.

Інше питання, чи потрібна Україні власна вакцина від коронавірусу у 2022 році? Експерти відповідають на нього: "Ні". Пояснення – цілком раціональне. Дефіциту вакцин у світі наразі немає, ринок заповнений. Та й Україні не вигідно витрачати гроші на дослідження та виробництво, з огляду на те, що зараз ми переважно отримуємо вакцини безоплатно, в рамках COVAX – всесвітньої ініціативи щодо забезпечення рівного доступу до вакцин від коронавірусу.

– Навіть якщо уявити, що українська вакцина вже з'явилася, наскільки вона буде привабливою для інших країн, щоб вони її купували? Адже інші виробники на ринку вже рік, і до них є довіра, – каже голова Національної технічної групи експертів із питань імунопрофілактики Федір Лапій. – Але навіть якщо ми говоримо про внутрішнє використання нашої вакцини, я маю сумнів, що багато українців оберуть її для себе. Зараз вони можуть вибирати між Moderna, Pfizer, AstraZeneca, CoronaVac та все одно крутять носом. Нашій вакцині просто не довірятимуть.