ІСТОРІЇ
Біологічна диверсія. Чому в Україні досі немає своєї вакцини від коронавірусу
Авторка: Тамара Балаєва
Ілюстрації: Лідія Голоско
ІСТОРІЇ
Біологічна диверсія. Чому в Україні досі немає своєї вакцини від коронавірусу

Авторка: Тамара Балаєва
Ілюстрації: Лідія Голоско
У жовтні 2020 року на сайті Офісу президента з’явилося багатообіцяльне повідомлення: "Президенту представили результати доклінічної фази дослідження оригінального українського кандидата у вакцини проти COVID-19". У тексті новини повідомлялося: дослідження тривали шість місяців і показали, що прототип вакцини "нейтралізує вірус COVID-19 у культурі інфікованих клітин людини", а створюється вакцина "на основі унікального підходу". Президент Володимир Зеленський обіцяв підтримувати цей напрям, а тодішній міністр охорони здоров'я Максим Степанов
– сприяти подальшим крокам у дослідженнях.

Відтоді минуло майже два роки. В Україні все ще немає вітчизняної вакцини від коронавірусу, а її розробка перетворилася на справжній детектив – вчені залазять у борги, щоб проводити дослідження, на власному ентузіазмі займаються декількома розробками одразу, а через відсутність грошей та підтримки в Україні шукають ресурси в Європі, Китаї та США. LIGA.net розбиралася, чому так відбувається і чи може бути інакше.
У жовтні 2020 року на сайті Офісу президента з’явилося багатообіцяльне повідомлення: "Президенту представили результати доклінічної фази дослідження оригінального українського кандидата у вакцини проти COVID-19". У тексті новини повідомлялося: дослідження тривали шість місяців і показали, що прототип вакцини "нейтралізує вірус COVID-19 у культурі інфікованих клітин людини", а створюється вакцина "на основі унікального підходу". Президент Володимир Зеленський обіцяв підтримувати цей напрям, а тодішній міністр охорони здоров'я Максим Степанов – сприяти подальшим крокам у дослідженнях.

Відтоді минуло майже два роки. В Україні все ще немає вітчизняної вакцини від коронавірусу, а її розробка перетворилася на справжній детектив – вчені залазять у борги, щоб проводити дослідження, на власному ентузіазмі займаються декількома розробками одразу, а через відсутність грошей та підтримки в Україні шукають ресурси в Європі, Китаї та США. LIGA.net розбиралася, чому так відбувається і чи може бути інакше.
Розробкою вакцини в Україні зараз займаються дві групи дослідників із Національної академії наук (НАН). Одна працює у Києві, під керівництвом професора Сергія Комісаренка – директора Інституту біохімії імені Палладіна та голови комісії з біозахисту при РНБО.
Друга – у Львові. Нею керує професор Андрій Сибірний, директор Інституту біології клітин. Про обидві ці розробки в інтернет зрідка просочуються новини. Здебільшого у дусі “перемоги” – про те, що у Польщі розпочалися випробування української вакцини, що для держави це пріоритетний напрям, а самі розробки ось-ось фінішують. Насправді все не зовсім так.
Розробкою вакцини в Україні зараз займаються дві групи дослідників із Національної академії наук (НАН). Одна працює у Києві, під керівництвом професора Сергія Комісаренка – директора Інституту біохімії імені Палладіна та голови комісії з біозахисту при РНБО.
Друга – у Львові. Нею керує професор Андрій Сибірний, директор Інституту біології клітин. Про обидві ці розробки в інтернет зрідка просочуються новини. Здебільшого у дусі “перемоги” – про те, що у Польщі розпочалися випробування української вакцини, що для держави це пріоритетний напрям, а самі розробки ось-ось фінішують. Насправді все не зовсім так.
Сибірний та Комісаренко вирішили розробляти вакцини від коронавірусу майже одночасно – навесні 2020 року. Обидва вчені стежили за новинами та науковими публікаціями про коронавірус. Спочатку не сприйняли нову хворобу всерйоз та думали, що до України не дійде – як у 2003 році не дійшла атипова пневмонія, а у 2012 році – MERS.

– Але сталося не так, як ми думали, – розповідає Андрій Сибірний відеозв'язком зі Львова. – Коронавірус прийшов в Україну, події розвивалися стрімко і, природно, постало питання про вакцину. Ми з колегами майже одразу вирішили, що спробуємо розробити свою.

Сибірний відразу зізнається: він вірусолог, все життя займався генною інженерією. Працював переважно з дріжджами.

– Здебільшого ми в інституті займаємося молекулярною біологією – досліджуємо можливість створення високопродуктивних продуцентів (організми, що створюють з дешевих субстратів, наприклад, глюкози, сполуки високої вартості – наприклад, антибіотики, вітаміни. – Ред.) біоетанолу з відходів сільгоспвиробництва – соломи, кукурудзяних качанів, тирси, – розповідає Сибірний. – Почали займатися роботами щодо перетворення цих відходів на молочну кислоту. З неї роблять полілактат – біорозкладні полімери. Щоб не 20 млн років розкладалися, а рік-два.

Також Сибірний займається синтезом на дріжджах вітаміну В2. Це компонент для полівітамінів у фармакології та одна з основних добавок для корму тварин. І ще розробляє продуцент нового антибіотика.

– Понад десять років тому я створював основний компонент вакцини проти вірусного гепатиту Б, – згадує Сибірний. – Це серйозна хвороба, від неї можна померти. А хто не вмирає, з високою ймовірністю може померти від раку печінки. Ми займалися цією розробкою на замовлення американської фірми – теж на дріжджах. Я маю наукові публікації на цю тему. Та розробка і привела мене до вакцини від коронавірусу. Ми вирішили зробити такий продуцент поверхневого білка SARS-CoV-2 на дріжджах. Але у цій роботі є свої нюанси. А щоб розпочати її, потрібні були гроші.
Наука у пошуках грошей
Сергій Комісаренко на початку 2020 року ночами читав наукові публікації про коронавірус у своєму кабінеті в Інституті біохімії. І також сподівався, що до України нова хвороба не дійде.

І тоді, і зараз Комісаренко очолює напрям медико-біологічних наук у НАН України. Він опікується сімома науково-дослідними інститутами – п'ять у Києві, один у Харкові та Інститут біології клітин у Львові. Також він – голова відділу молекулярної імунології у президії Академії наук. Поєднувати зручно: між його кабінетом в Інституті біохімії та науковою лабораторією – всього 15 кроків, хоча будинки розташовані на різних вулицях.

– Великою подією для вчених стало, коли 11 січня 2020 року китайські дослідники опублікували повну структуру РНК-геному нового вірусу, – каже Комісаренко. – Це означало, що тепер можна набрати в комп'ютері цю структуру і побачити унікальність послідовності нуклеотидів, чим цей вірус відрізняється від інших і з чого складається. Якщо перекладати простою мовою, це як фрази. Ось ви відкриваєте книгу, читаєте кілька рядків і знаєте, що перед вами Дюма.

Коли у відкритому доступі з'явилася структура геному вірусу, це дозволило швидко створити діагностику – тести на коронавірус. Перші розробили вже за тиждень, а трохи пізніше їх почали робити у всьому світі. Далі вчені почали шукати ліки проти коронавірусу – думали, це триватиме кілька місяців, але дослідження не дали швидкий результат. І паралельно зайнялися розробкою вакцини.

– Було зрозуміло, що якщо робити вакцину традиційними методами, на це підуть роки, – продовжує Комісаренко. – Але є сучасні методи на основі нуклеїнових кислот – ДНК та РНК. Вчені, які зайнялися розробкою, вже мали досвід створення РНК- і ДНК-вакцин. Залишалося лише адаптувати їх до нового вірусу. Тому, наприклад, Moderna створила структуру своєї вакцини у комп'ютері за три дні – вчені просто прорахували, що треба змінити у вакцині, яку вже робили від еболи. Це було у січні, а 16 березня вакцину вже ввели першому добровольцю – розпочався перший етап клінічних випробувань.

мРНК-вакцини Moderna та Pfizer розробляли одночасно. Зареєстрували їх за спрощеною процедурою ще в тому самому 2020 році – що стало величезним успіхом, адже були побоювання, що чекати на вакцину доведеться не менше ніж рік. Трохи згодом зареєстрували ДНК-вакцину AstraZeneca.

– У всьому світі на розробку та дослідження вакцин виділяли величезні гроші, – пояснює Комісаренко. – Тільки за Трампа США виділили на їхнє створення близько $14 млрд. Частково – на виробництво AstraZeneca, частково – на Moderna. До речі, бюджет інституту алергії та інфекційних хвороб NIH, який займався розробкою вакцини для компанії Moderna – $7 млрд на рік. Так з'явилися ці вакцини.
“Ми не знали, як добре зробити мРНК-вакцину, тому вибрали іншу”
Комісаренко, як голова комісії з біозахисту при РНБО, ще на початку 2020 року почав вести переговори з українськими інститутами, які займаються синтезом ліків. Йшлося про можливий синтез в Україні одного з противірусних препаратів, який на той час вважався ефективним від коронавірусу. Препарат запатентований і Комісаренко хотів знайти шлях синтезу, який не повторював би вже наявну розробку. В інституті відповіли, що це зробити складно, переговори йшли повільно. У їхньому процесі з'явилися наукові роботи щодо неефективності цього препарату. Питання відпало само собою, і Комісаренко подумав: “Раз із ліками не виходить, треба зробити вакцину. У всьому світі починається гонка щодо її створення. Чому б і нам не спробувати?“.

– За мРНК-вакцину вирішили не братися – ми не знали, як зробити її добре, – розповідає професор. – Так, структура геному вірусу є у відкритому доступі, але там багато прихованих нюансів, так званих ноу-хау. Технологія вакцини запатентована, і щоб дізнатися про деякі речі, потрібно заплатити великі гроші. Наприклад, Moderna нещодавно продала Японії технологію за $1 млрд. Але Україна б нікому не дала мільярд, це зрозуміло. Ми знали, як зробити субодиничну вакцину, використовуючи протеїни поверхні вірусу. І навесні 2020 року вирішили зайнятися нею.

У субодиничних вакцинах використовуються специфічні фрагменти вірусу, які має розпізнати імунна система. У якості таких фрагментів можуть бути білки або цукри. У разі розробки Комісаренка це білок – протеїн. Більшість вакцин із календаря дитячих щеплень – субодиничні. Наприклад, від кашлюку, правця, дифтерії та менінгококового менінгіту.

На розробку субодиничної вакцини були потрібні гроші. Інститут біохімії їх не мав. Плюс, інститут не має права займатися розробками, які не записані в плані на кілька років наперед. Комісаренко говорить про ці труднощі й відразу робить ліричний відступ із вкрапленнями політики:

– Справжня наука – це коли ви шукаєте нове, ще нікому невідоме, тож результати пошуку важко передбачити. Це зрозуміло? А коли Верховна Рада каже: “Поясніть, будь ласка, над чим ви зараз працюєте, що з цього вийде і що це дасть для народного господарства” – це не наука, а її застосування до чогось. Наука – пошук нових знань. Ти приблизно знаєш, що шукаєш, намагаєшся знайти, але що отримаєш – не знаєш.
"Моя репутація підмочена капітально"
Саме коли Сибірний та Комісаренко незалежно один від одного вирішили зайнятися розробкою вакцин від коронавірусу, Національний фонд досліджень України оголосив конкурс на грант “Наука для безпеки людини та суспільства”. Подати заявки можна було з середини травня до середини червня 2020 року. Бюджет фонду на всіх переможців був 100 млн грн. Академіки описали свої проєкти та обидва виграли. Комісаренко – трохи більш як 7 млн ​​грн, Сибірний – близько 10 млн. Перші гроші обом прийшли лише у жовтні. Але робота у лабораторіях розпочалася раніше – коштом власних резервів.

Сибірний докладно та захоплено розповідає про етапи роботи над вакциною. Сипле термінами, хоч і намагається говорити доступно:

– Дріжджі глікозилюють білки, але роблять це за грибним типом, а не за людським, – намагається пояснити Сибірний. – Тому ми вели роботу на двох штамах дріжджів – як би це сказати, олюднених. По-науковому такі дріжджі називаються гуманізованими. Один із цих штамів зробили американці, я купив. А другий вид дріжджів мені подарувала колега із Сеула. У результаті перспективнішими виявилися дріжджі, які я купив – на них утворювалося більше білка.

Щоб зробити вакцину, команда Сибірного хотіла синтезувати на дріжджах білок-шипа – один зі структурних білків SARS-COV-2, яким вірус зв'язується із рецептором на поверхні клітин людських легень. Антитіла, що захищають організм від коронавірусу, теж насамперед зв'язуються з білком-шипа. Спочатку потрібно було зробити синтез гена, що кодує білок-шипа. Синтез потрібно було провести хімічним шляхом, і на замовлення Сибірного це зробили на фірмі у Німеччині. У результаті вчені отримали дріжджі, які синтезують фрагменти білка-шипа коронавірусу.

– Але у дріжджів є близько 2000 своїх білків та ще додатково білок вірусу, – Сибірний захоплюється і ніби переказує пригодницький фільм. – Треба було відокремити його від 2000 своїх! Це дуже складно, майже неможливо. Ми подумали: набагато краще буде, якщо дріжджі хай собі залишаються дріжджами, а цей чужорідний вірусний білок викидатимуть у зовнішнє середовище. І тут у нас виникла велика проблема. Ми робили все правильно, але білок не викидався, уявляєте?

Довелося йти складним шляхом та відокремлювати вірусний білок від 2000 дріжджових. Це було довго і нудно, але вчені впоралися. Сибірний докладно розповідає, з якими науковими проблемами вони зіткнулися під час роботи над вакциною. Хоча він і намагається говорити просто, без підготовки не зрозуміти. Лунають слова та словосполучення "рецептор-зв'язуювальний домен", "продуцент", "амінокислотні залишки", "секреторний варіант", "вірусоподібні частинки".
“У Ґданську перевірили 20 препаратів і з'ясували, що шість з них – дуже імуногенні”
Коли один з етапів роботи був закінчений, потрібно було перевірити чи є імуногенними препарати, які зробили львів'яни. Тобто, чи викликає прототип вакцини імунну відповідь.

– І тут розпочалися не наукові проблеми. Усю імунологічну роботу мали робити кияни, – Сибірний не хоче казати, хто саме. – Але вони її не зробили, поставилися якось не зовсім серйозно. І я знайшов поляків.

Сибірний вже 25 років викладає у Жешуві – маленькому польському містечку неподалік українського кордону. За такий довгий термін він познайомився з колегами з усієї Польщі.

– У Ґданську є один академік, він погодився перевірити препарати на імуногенність та провести інші дослідження, – розповідає Сибірний. – Звісно, ​​за це треба було заплатити – близько 700 000 грн. Я написав листа прем'єр-міністрові Денису Шмигалю, але він не надійшов – у Кабміні багато коридорів, і десь у них він загубився. Потім зв'язався з Фондом досліджень, який надав нам грант, і вони сказали: робіть договір із Ґданським університетом, ми перекинемо частину грошей із вашого гранту туди. Ми зробили договір. Вони кажуть: “Погано. Переробляйте”. Попросили ще додаткові документи із Ґданська. Зрештою все зробили, а потім у Фонді відповіли, що вони забороняють перекидати гроші.

Сибірний кип'ятиться: він пообіцяв польським колегам, що гроші будуть, вони повірили і вже провели частину досліджень. А Фонд вирахував 700 000 грн із гранту і повернув до бюджету.

– Моя репутація підмочена капітально. Мені більше не довірятимуть! – Сибірний розмахує руками у вікні Zoom. Але швидко повертається до робочих моментів. – Ми передали до Ґданська 20 препаратів, і поляки з'ясували, що шість із них – дуже імуногенні. Тобто, викликають синтез великої кількості антитіл. Це дуже добре, але не до кінця. Адже деякі антитіла можуть бути неспецифічними саме до коронавірусу.

Щоб провести наступний етап досліджень та з'ясувати, як прототип вакцини діє на коронавірус, потрібно провести випробування на ньому – виростити вірус у контрольованих умовах у лабораторії та отримати певну його концентрацію. Такі досліди проводять у лабораторіях третього рівня біобезпеки – BSL-3. В Україні таких лабораторій немає, отже, доклінічні дослідження провести не можна.
"Трансгенних мишей потрібно везти з США. Одна миша коштує 180 євро"
– У Ґданську таких лабораторій теж немає, але є одна у Кракові. Професор звідти мені каже: "У мене своїх проєктів – вище даху, а тут ваш ще й без грошей", – Сибірний проводить рукою по чолі. – Але один чи два досліди на мишах він все одно провів, хоч і не з усіма препаратами.

Усі ці дослідження показали такий результат: сконструйовані у львівській лабораторії дріжджі синтезують білки коронавірусу або його вірусоподібні частинки. Вони викликають появу антитіл в організмах мишей, а ці антитіла нейтралізують зв'язування білка коронавірусу з рецептором на людській клітині та блокують розмноження коронавірусу на клітинах мавп. Тобто прототип вакцини на цьому етапі досліджень виявився ефективним.

Сибірний називає виконану роботу лабораторними дослідженнями. Доклінічні слід проводити на живих організмах. Планувалося робити це на трансгенних мишах. Звичайні миші нечутливі до коронавірусу, проводити на них досліди немає сенсу. Штучно виведені трансгенні миші хворіють на ковід, у них підвищується температура, розвивається запалення легенів. Усе як у людей.

– Трансгенних мишей немає ні в Україні, ні в Польщі. Таку мишу потрібно везти зі США, і потім заражати її коронавірусом, – каже Сибірний. – Але одна миша коштує 180 євро… Словом, розв'язати це питання без грошей не вдалося.

Академік розповідав про дослідження та свої пригоди під час них на одному подиху. А потім раптово замовк, зітхнув і повідомив: “Я сказав би, на цьому наш проєкт і закінчився. Я звертався до міністра охорони здоров'я і його заступника з приводу продовження. Вони відповіли, що планів щодо масштабування проєкту вони не мають”.
Мрії про українську мРНК-вакцину
Сергій Комісаренко більш стриманий у розповідях про свою розробку. І наголошує, що на відміну від Сибірного, який навіть у конкурсному проєкті Фонду досліджень заявляв про “розробку вакцини”, його команда називає свою роботу прототипом вакцини, її моделлю.

– Ми працювали понад рік та створили основу для вакцини, розробили методи, – пояснює Комісаренко. – А щоби наша розробка стала вакциною, потрібно переконатися, що вона захищає тварин та людей від зараження вірусом. Але в Україні немає лабораторій, де ми можемо перевірити це. Та й грошей у нас нема. Тому зараз я шукаю можливість зробити це безоплатно через ВООЗ чи, можливо, Інститут Роберта Коха у Німеччині.

Комісаренко пояснює власну стриманість так: у світі вчених не заведено афішувати свою наукову працю та її результати, поки немає впевненості, що вона працює. Вчений натякає: одне з українських підприємств зацікавилося його розробкою і, можливо, вироблятиме майбутню вакцину, якщо вона виявиться ефективною. Зараз це підприємство власним коштом проводить дослідження на імуногенність. Фінансування від гранту вже скінчилося.

– Грант був 7 млн. Найбільшою статтею видатків стало придбання обладнання та реактивів, – каже Комісаренко. – Якби грошей було більше, ми могли б, наприклад, запросити зарубіжних учених. У Таїланді розвивають медико-біологічні науки на непоганому рівні. Вони запросили до себе відомого американського вченого з Філадельфійського університету, який займається створенням мРНК-вакцин. Він приїхав і в Таїланді створили мРНК-вакцину.

Професор не дає чіткої відповіді на запитання, скільки потрібно грошей, щоб зробити вакцину. Каже, що за одними підрахунками це – 2,5-3 млрд грн, за іншими, зробленими ще до пандемії, – $3,5-4 млрд. Обидві ці суми включають створення прототипу вакцини, всі дослідження та виробництво.

На цьому історія із субодиничною вакциною Комісаренка, як і з вакциною Сибірного, поки що закінчується. Але обидва мають нові ідеї. Комісаренко хоче зробити в Україні мРНК-вакцину.
“Наша вакцина може не працювати на варіантах вірусу, які ще з'являться”
– З'явився омікрон, і він дуже відрізняється від уханьського варіанта коронавірусу, з якого все розпочиналося, – каже академік. – Тому наша субодинична вакцина може виявитися дуже слабкою проти омікрону або взагалі не працювати на варіантах вірусу, які можуть з'явитися. У мРНК-вакцину можна легко вносити зміни, підлаштовуючи її під різні варіанти вірусу.

Комісаренко розповідає: ВООЗ зараз допомагає створювати мРНК-вакцину Південній Африці. Він був на вебінарі на цю тему і почав вести переговори, щоб Україну також включили до проєкту, і наші вчені могли навчитися створювати мРНК-вакцини.

– Я шукаю різні варіанти. Один із них – щоб президент України домовився з президентом США, і той умовив Moderna передати нам технологію безоплатно, – каже Комісаренко. – Але навіть у такому разі потрібне обладнання, реагенти, час вчених. Все це коштує багато грошей. Щось подібне було, коли президенти Франції, ПАР та генеральний директор ВООЗ у червні минулого року домовилися створювати мРНК-вакцину для ПАР. Для цього в Південно-Африканській республіці створили фонд приблизно у $60-90 млн. У фінансуванні бере участь благодійний фонд Білла і Мелінди Гейтс, міжнародні організації, плюс державні гроші, і вже є перші результати створення мРНК-вакцини. Комісаренко планує зустріч керівництва Академії наук з керівництвом МОЗ – адже щоб розпочати роботу над новою вакциною, потрібне соціальне замовлення, а зробити його може лише МОЗ.

– Але у них може бути інша думка. Можливо, вони хочуть купувати вакцину, – розмірковує Комісаренко. – Я хочу переконати їх, що створення власної мРНК-вакцини має бути частиною державної політики, нашою стратегічною метою.
"Виробляти вакцину будемо за кордоном"
Команда Андрія Сибірного з вересня 2021 року теж займається новою розробкою – пероральної вакцини (у вигляді спрею) від коронавірусу на основі дріжджів. Працюють без фінансування, але прототип готовий.

– Від ковіду таких вакцин поки що немає, але вже є китайські та американські публікації на цю тему, – каже Сибірний. – Часто такі вакцини використовують у птахівництві. Є серйозні вірусні хвороби, від яких курчата масово здихають. Не будуть же кожному робити укол – просто розпорошують вакцину в курнику, курчата дихають і не хворіють.

Вчений стверджує, що технологія його нової вакцини може здешевити продукт у виробництві щонайменше у 10, а може, й у 100 разів. Але в будь-якому разі, йдеться про мільйони, якщо не десятки мільйонів євро – на клінічні дослідження та виробництво.

– Очищувати білок, як потрібно для нашої першої вакцини, – складно та дорого, – пояснює Сибірний. – А для пероральної вакцини, по суті, потрібні лише дріжджі. Україна випускає повно дріжджів, у Львові є завод, він виробляє 60% українських дріжджів та експортує їх за кордон.

У доклінічних дослідженнях пероральної вакцини, каже академік, можна пропустити етап мишей та випробовувати одразу на хом'яках, а потім на мавпах. Але питання знову у штучно виведеному коронавірусі, який може бути лише у лабораторії третього рівня безпеки, а в Україні такої немає.
“За кордоном можуть зацікавитись нашою розробкою, адже в нас є те, чого немає в них”
– Колега з Кракова, з яким ми співпрацювали минулого разу, зайнятий. Подібні дослідження найчастіше проводять у розвинених країнах, – Сибірний починає говорити швидше і наче прикидає варіанти на ходу. – Але я знайшов наукові публікації на цю тему. Автори розробляють свої вакцини – не пероральні, і зараз тестують їх на тваринах. Я думаю, вони можуть зацікавитися нашою розробкою, адже ми маємо те, чого немає у них.

Сибірний планує написати листи іноземним колегам, розповісти про свої розробки, не видаючи секретів, та попросити їх безоплатно провести доклінічні дослідження – на трансгенних мишах, хом'яках, а потім, можливо, і на мавпах.

– А якщо ніхто не погодиться проводити дослідження безоплатно?

– Можна, звичайно, вчинити інакше. Чекати, доки в Україні з'явиться лабораторія, де можна працювати з коронавірусом. Хоча навіть коли вона з'явиться, доклінічні дослідження однаково потрібно закінчувати на макаках. А віварій із макаками у нас навряд чи з'явиться найближчим часом. Все одно треба везти матеріал за кордон.

Сибірний то починає мріяти про виробництво пероральної вакцини – каже, що можна організувати його у Львові, місцевий дріжджовий завод зацікавлений. То каже, що не уявляє, як проводити клінічні дослідження на людях – потрібно багато вакцинного матеріалу та добровольців, яким платять гроші за участь в експерименті, лікарі.

– Думаю, Україна ні за що не платитиме, – каже Сибірний. – У грудні я був на нараді в МОЗ і запитав головного санітарного лікаря Ігоря Кузіна, як міністерство фінансуватиме роботи з вакцин. Він відповів, що таких планів немає, оскільки у них є угода щодо CoronaVac у Харкові – її привозитимуть до України та фасуватимуть на місцевому підприємстві. Очевидно, міністерство вважає, що на цьому воно свою функцію виконало.
“Україна ні за що платити не буде”
За словами Сибірного, наприкінці минулого року він зустрічався з міністром охорони здоров'я Віктором Ляшком і говорив йому про пероральну вакцину. Міністр відповів: “Це цікаво. Надсилайте листа з подробицями проєкту”. На початку грудня вчений надіслав листа в електронному та паперовому варіантах, але відповіді так і не отримав.

– Я сто разів телефонував йому на мобільний, він не відповідав, – згадує Сибірний. – Набрав секретаря. Вона відповіла, що міністр отримав проєкт, а відповідає він чи ні його справа. Із цього я роблю висновок, що держава не зацікавлена.

Якщо Сибірному вдасться домовитися і провести всі фази досліджень за кордоном, а його вакцина виявиться ефективною, то з огляду на її перевагу в ціні справа може дійти до виробництва.

– Але й виробляти ми тоді будемо за кордоном, до України розробка не матиме жодного стосунку. На цьому етапі держава не зробила для пероральної вакцини нічого, хіба що українські громадяни працювали над вакциною без фінансування, – каже Сибірний.

Наразі він готує патенти на обидва свої прототипи вакцини – в Україні та Європі. Патент на першу вакцину буде спільним з академіком із Ґданська – так Сибірний намагається компенсувати 700 000 грн, які Національний фонд досліджень обіцяв заплатити за досліди, але не заплатив. Далі у планах – наукова публікація та переговори із закордонними колегами.
Приватні розробки вакцин
2020 року в Україні починала займатися розробкою вакцини від коронавірусу ще одна група вчених. Це була приватна розробка науково-виробничої компанії Діапрофмед. Саме про неї, за словами Комісаренка, і йшлося на нараді у президента в жовтні 2020 року. LIGA.net у Діапрофмеді відповіли, що розробкою вакцини давно не займаються через відсутність фінансування. З головою наглядової ради компанії Миколою Співаком зв'язатися не вдалося – він не відповів на листа, а у відділі проблем інтерферону та імуномодуляторів, яким він завідує в Інституті мікробіології та вірусології імені Заболотного НАН України, кілька днів поспіль відповідали, що він зайнятий.

Восени 2021 року з'явилися новини про те, що у Харкові розпочнуть виробництво китайської вакцини CoronaVac. Повідомлялося, що займатиметься ним підприємство Лекхім – саме воно від початку виступає посередником між Україною та китайським виробником вакцини, компанією Sinovac. У Лекхімі відмовили LIGA.net у коментарі на цю тему, у МОЗ відповіли, що запуск виробничої лінії планується у першому кварталі 2022 року, але “попереду ще дозвільні та інспекційні процедури”.

– Також Лекхім розробляє власну вакцину, – йдеться у відповіді міністерства на запит LIGA.net. – Це спільна робота із Харківським інститутом мікробіології, який запропонував власну методику інактивації вірусу. Експерименти проходять в Одеському протичумному інституті, а лабораторну частину роботи заплановано на весну цього року. Але це нешвидкий процес.

Головний санітарний лікар Ігор Кузін восени 2021 року заявляв, що корпорація “Індар” працює над запровадженням дослідницької програми локалізації мРНК-вакцини в Україні і весь процес виробництва повністю відбуватиметься у нас. "Навіть реагенти мають постачати вітчизняні хімзаводи", – сказав тоді Кузін.
“Нашій вакцині не довірятимуть”
Про жодну з українських розробок вакцин від коронавірусу поки що немає наукових публікацій. Тому оцінити їхню конкурентність колеги не можуть. Сибірний та Комісаренко з іронією говорять про розробки один одного. Якщо узагальнити, кожен із них називає роботу іншого безперспективною.
– Є ризик, що вони мають рацію, – каже кандидат медичних наук, медблогер MedGoblin Андрій Сем'янків. – І Сибірний, і Комісаренко – професійні вчені, і цілком може виявитися, що вони не помиляються щодо оцінок робіт один одного. Просто іноді складно побачити проблему та недоліки в тому, що робиш сам.
– Є ризик, що вони мають рацію, – каже кандидат медичних наук, медблогер MedGoblin Андрій Сем'янків. – І Сибірний, і Комісаренко – професійні вчені, і цілком може виявитися, що вони не помиляються щодо оцінок робіт один одного. Просто іноді складно побачити проблему та недоліки в тому, що робиш сам.
Без наукових публікацій, ґрунтуючись лише на новинах у медіа, складно робити висновки навіть про те, в чому саме полягає ідея розробки, не кажучи вже про її ефективність.

– Наприклад, словосполучення “вакцина на дріжджах” може означати багато речей і нічого не означати, – додає Сем'янків.

Чи вірять самі розробники вакцин, що їхні дослідження дійдуть до кінцевого продукту – незрозуміло. Але, здається, є сумніви навіть у них. Чи вірить у це МОЗ та президент? На запит LIGA.net у міністерстві відповіли ухильно: "Керівництво МОЗ планує візит до Інституту біології клітин у Львові та обговорення їхніх напрацювань". І додали, що міністерство "готове до активної роботи з українськими вченими".

– Питання про державну підтримку створення вакцин від коронавірусу – неоднозначне, – каже Андрій Сем'янків. – По-перше, перші новини про розробку українських вакцин з'явилися ще за міністра охорони здоров'я Степанова, коли було не зовсім зрозуміло, як ухвалювалися рішення. По-друге, гроші, які надаються на розробку вакцини, – зовсім не те, що гроші на, умовно, дослідження зірок. Вакцина – прикладний інструмент, і якщо на неї дають гроші, має бути конкретний результат їхнього використання, а не просто вчені погралися та купили мишей за 180 євро.
“Маю сумніви, що багато українців виберуть для себе нашу вакцину”
Сем'янків веде далі:

– В українських реаліях, коли лікарням не вистачає обладнання для лікування пацієнтів прямо зараз, виділяти гроші на дослідження вакцин, які можуть з'явитись колись у майбутньому, можливо, справді недоцільно.

– А навіщо тоді виділили гроші з гранту у 2020 році, майже 20 млн грн?

– Мені здається, це було популістське рішення минулого міністра, – відповідає Сем'янків. – Тоді на ринку не було вакцин, весь світ проводив дослідження, і заголовки про власні розробки миттєво ставили Україну на один рівень із передовими науковими центрами світу. Це добре звучить, але практично не працює.

Інше питання, чи потрібна Україні власна вакцина від коронавірусу у 2022 році? Експерти відповідають на нього: "Ні". Пояснення – цілком раціональне. Дефіциту вакцин у світі наразі немає, ринок заповнений. Та й Україні не вигідно витрачати гроші на дослідження та виробництво, з огляду на те, що зараз ми переважно отримуємо вакцини безоплатно, в рамках COVAX – всесвітньої ініціативи щодо забезпечення рівного доступу до вакцин від коронавірусу.

– Навіть якщо уявити, що українська вакцина вже з'явилася, наскільки вона буде привабливою для інших країн, щоб вони її купували? Адже інші виробники на ринку вже рік, і до них є довіра, – каже голова Національної технічної групи експертів із питань імунопрофілактики Федір Лапій. – Але навіть якщо ми говоримо про внутрішнє використання нашої вакцини, я маю сумнів, що багато українців оберуть її для себе. Зараз вони можуть вибирати між Moderna, Pfizer, AstraZeneca, CoronaVac та все одно крутять носом. Нашій вакцині просто не довірятимуть.
Вакцина потрібна, але не від ковіду
Проте власна вакцина – це свобода. І вчені, і експерти сходяться в одному: розробляти свої вакцини потрібно загалом, а не конкретно від коронавірусу, щоб бути незалежними та конкурентними на міжнародному ринку через 10, 20 чи навіть 100 років. Власна вакцина в цьому контексті важлива не як захист від коронавірусу, а як один із проявів розвитку фундаментальної науки та біотехнологій.

Про це говорить Комісаренко і додає: “Я щоразу розповідаю, що, на мою думку, це важливо для країни. А країна щоразу відповідає: “Так, це чудово, і ви маєте рацію. Але в нас немає жодної копійки”.

Обмеження доступу деяких країн до вакцин цілком можна використовувати як біологічну зброю, вважає Сем'янків. Він упевнений: оскільки Україна не має надійних партнерів у світі, непогано б розвивати цей напрям. Але це завдання не на кілька років. Потрібна державна програма розвитку цієї галузі, довгострокові проєкти досліджень і, звичайно, бюджет на них.

– Наші вчені цілком могли б працювати у міжнародній кооперації, за грантової підтримки держави, – розмірковує Лапій. – Якщо є Oxford/AstraZeneca, де Oxford – університет у Британії, а AstraZeneca – фармкомпанія, то чому не бути кооперації, наприклад, Львівського інституту та німецької фармкомпанії? Україна тільки виграє від цього – і у рейтингу вчених, і у їхньому досвіді. Важливо розуміти, що вакцина – кінцевий продукт, має компоненти. І багато науково-дослідних груп у світі працюють саме над ними – наприклад, ад'ювантом – речовиною, яка посилює імунну відповідь. Ми також можемо піти таким шляхом.

Лапій веде далі: важливо, щоб гроші на дослідження не були подарунком від держави. Має бути система грантів, за яку зможуть конкурувати науково-дослідні групи. Це стимулюватиме розробників розвиватися.

Вчені, хоч і стикаються із цілком земними проблемами, налаштовані більш романтично. А може навіть авантюрно. У віконці Zoom Андрій Сибірний сидить на тлі стіни, обвішаної фотографіями свого інституту та якимись сертифікатами. Наприкінці нашої зустрічі він каже:

– З усією цією історією з вакциною я ніби опинився усередині детективу, де ніхто нікого не вбиває. Ми щось робимо, розгадуємо загадки природи. Окрім наукових проблем, розв’язуємо ще організаційні та фінансові. Це нормально, адже ідеальних умов не буває. І, можливо, так навіть цікавіше.

Поки готувався цей текст, Сибірний повідомив, що вже написав листи з пропозицією про співпрацю іноземним колегам і отримав позитивну відповідь.

БІльше СпецпроЄктІв

Дата: 19.02.2022

Верстка: Анна Андреєва

Використані фото: files.nas.gov.ua, uk.wikipedia.org, facebook.com/andrii.semianki


© 2022 Усі права захищено.

Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ

[email protected]