ІСТОРІЇ
Над фільмом працювали. Як фестиваль Docudays UA відбувся онлайн. Спойлер: чудово
Авторка: Оксана Савченко
ІСТОРІЇ
Над фільмом працювали. Як фестиваль Docudays UA відбувся онлайн. Спойлер: чудово
Авторка: Оксана Савченко
Фото надане пресслужбою фестивалю Docudays UA
Наприкінці березня-початку квітня відбувся міжнародний фестиваль документального кіно про права людини – Docudays UA. Захід виявився успішним з багатьох причин, але головний успіх, мабуть, у тому, що фестиваль знайшов свій спосіб вижити – незважаючи на локдаун. Ось уже два роки поспіль він проходить в онлайн-режимі.
Перша спроба була схожа на диво, друга – на перевірений часом маркетинговий хід. Такий формат не тільки не знизив інтерес глядача до новинок документального кіно, а й розширив аудиторію фестивалю. Як все це відбувалося?
Перша спроба була схожа на диво, друга – на перевірений часом маркетинговий хід. Такий формат не тільки не знизив інтерес глядача до новинок документального кіно, а й розширив аудиторію фестивалю. Як все це відбувалося?
Офлайн + онлайн = виживання
"З одного боку, це трохи сумно, – каже директорка комунікаційного департаменту фестивалю Дар'я Аверченко, – ми пам'ятаємо офлайновий фестиваль: гостей, зустрічі, повні кінозали. Все це з часом має повернутися в наше життя. З іншого боку, від онлайну нікуди вже не подітися. У нас завжди була платформа Docuspace (онлайн-кінотеатр). Ми постійно її розвивали, але вивести онлайн-кінотеатр на новий рівень вдалося тільки зараз".
Фото надане пресслужбою фестивалю Docudays UA
Офлайн + онлайн = виживання
"З одного боку, це трохи сумно, – каже директорка комунікаційного департаменту фестивалю Дар'я Аверченко, – ми пам'ятаємо офлайновий фестиваль: гостей, зустрічі, повні кінозали. Все це з часом має повернутися в наше життя. З іншого боку, від онлайну нікуди вже не подітися. У нас завжди була платформа Docuspace (онлайн-кінотеатр). Ми постійно її розвивали, але вивести онлайн-кінотеатр на новий рівень вдалося тільки зараз".
Фото надане пресслужбою фестивалю Docudays UA
Перегляд фільмів у онлайні платний, вартість квитка – 50 грн. Усі гроші отримує автор фільму. Такий формат, за словами Аверченко, допоміг розширити аудиторію, залучити регіональних учасників. За тиждень в онлайні було показано 105 фільмів, відбулося 30 віртуальних заходів, пройшло 249 зустрічей між іноземними та українськими документалістами. Обійшовся фестиваль у 14 млн грн. Кожен переможець отримав грошовий приз у $1000.
Щороку українське документальне кіно стає цікавішим. І один з основних факторів розвитку документалістики – Docudays UA. Це місце зустрічі іноземних фахівців і українських, тут відбуваються багато подій, які допомагають фільмам відбутися: тренінги, питчинг, зустрічі з продюсерами. На заході можна не тільки познайомитися з правильними людьми, а й поборотися за фінансування.
В українських реаліях це особливо важливо. Документалістові зняти картину за гроші, які виділяє Держкіно, часто неможливо. Для довідки – на короткий ігровий дебют виділяється 1,5 млн грн, на документальний повний метр можуть дати стільки ж. Водночас короткий метр іноді знімається за тиждень. А ось на створення гарного документального фільму йде кілька років.
Увесь цей час документалістам треба на щось жити. Халтура на додаткових проєктах, рекламі або серіалах (яку спробуй ще отримати) – завжди в мінус справі життя. Тож документаліст, щоб не "з'їхати" зі своєї картини, змушений десь шукати додаткові ресурси. Наприклад – на Docudays UA. Щоб потім не соромно було показати свої досягнення, знову ж таки, на Docudays UA.
Щороку українське документальне кіно стає цікавішим. І один з основних факторів розвитку документалістики – Docudays UA. Це місце зустрічі іноземних фахівців і українських, тут відбуваються багато подій, які допомагають фільмам відбутися: тренінги, питчинг, зустрічі з продюсерами. На заході можна не тільки познайомитися з правильними людьми, а й поборотися за фінансування.
В українських реаліях це особливо важливо. Документалістові зняти картину за гроші, які виділяє Держкіно, часто неможливо. Для довідки – на короткий ігровий дебют виділяється 1,5 млн грн, на документальний повний метр можуть дати стільки ж. Водночас короткий метр іноді знімається за тиждень. А ось на створення гарного документального фільму йде кілька років.
Увесь цей час документалістам треба на щось жити. Халтура на додаткових проєктах, рекламі або серіалах (яку спробуй ще отримати) – завжди в мінус справі життя. Тож документаліст, щоб не "з'їхати" зі своєї картини, змушений десь шукати додаткові ресурси. Наприклад – на Docudays UA. Щоб потім не соромно було показати свої досягнення, знову ж таки, на Docudays UA.
Нове ім'я
У Docudays UA є фішка – щороку він співпрацює з новим художником, який розробляє айдентику фестивалю. Цього року вибір влучив у десятку. Анімаційна заставка стала відкриттям для широкого загалу самобутнього аніматора Анатолія Сурми.
Нове ім'я
У Docudays UA є фішка – щороку він співпрацює з новим художником, який розробляє айдентику фестивалю. Цього року вибір влучив у десятку. Анімаційна заставка стала відкриттям для широкого загалу самобутнього аніматора Анатолія Сурми.
Сурма – самоук, який опанував програми для 3D-анімації з нуля. Анатолій з Теофіполя, селища міського типу в Хмельницькій області. Працював залізничним робочим, дістав травму. Працювати за фахом більше не зміг. Почав малювати мультфільми на комп'ютері.
Його сюжети – інтерпретація подій, що відбуваються в селищі, відгук на політичні теми, а також дуже своєрідні римейки народних казок. Його анімаційний світ стерильний, як світ у п'єсах Беккета, і римується з реальністю настільки ж щільно, як маска на обличчі кожного, хто входить у супермаркет.
Після перегляду десятого мультфільму раптом розумієш, що вже не важливо, про що знімає Сурма. Важливо – як. Це гармонія за межею всього. Андеграунд, гостра потреба в якому виникає в такі переломні моменти, як пандемія.
Те, що Анатолій потрапив на фестиваль, – заслуга організаторів. Вони побачили його мульти в інтернеті, оцінили, з'їздили в гості та навіть зняли про нього шестихвилинний фільм. Мультфільми – те, чим він рятується.
Його сюжети – інтерпретація подій, що відбуваються в селищі, відгук на політичні теми, а також дуже своєрідні римейки народних казок. Його анімаційний світ стерильний, як світ у п'єсах Беккета, і римується з реальністю настільки ж щільно, як маска на обличчі кожного, хто входить у супермаркет.
Після перегляду десятого мультфільму раптом розумієш, що вже не важливо, про що знімає Сурма. Важливо – як. Це гармонія за межею всього. Андеграунд, гостра потреба в якому виникає в такі переломні моменти, як пандемія.
Те, що Анатолій потрапив на фестиваль, – заслуга організаторів. Вони побачили його мульти в інтернеті, оцінили, з'їздили в гості та навіть зняли про нього шестихвилинний фільм. Мультфільми – те, чим він рятується.
Під час особистої зустрічі з Дарією Аверченко перше запитання – про Сурму. Як його сприйняла аудиторія фестивалю?
– Багато хто думав, що Сурма – це творчий псевдонім і насправді він – столичний медіахудожник, – посміхається Дар'я.
І додає, що художник дуже хотів приїхати на фестиваль, але організатори не ризикнули запрошувати його в "червону зону", в якій зараз перебуває Київ.
Глядацький фідбек – не менш важлива складова, ніж сам твір. Цьогоріч організатори придумали заміну такого спілкування – кожен бажаючий міг задати своє запитання режисерові, записавши відеозвернення прямо на сторінці фільму. Але, навіть переглядаючи, як глядачі спілкуються з режисерами, не покидало відчуття, що ти – в одному з мультфільмів Сурми, в якому персонажі ніби розігрують у сотий раз колись написаний сюжет. В якому у властивій йому манері художник вимовляє: "Автор Анатолій Сурма. Мультфільм".
– Багато хто думав, що Сурма – це творчий псевдонім і насправді він – столичний медіахудожник, – посміхається Дар'я.
І додає, що художник дуже хотів приїхати на фестиваль, але організатори не ризикнули запрошувати його в "червону зону", в якій зараз перебуває Київ.
Глядацький фідбек – не менш важлива складова, ніж сам твір. Цьогоріч організатори придумали заміну такого спілкування – кожен бажаючий міг задати своє запитання режисерові, записавши відеозвернення прямо на сторінці фільму. Але, навіть переглядаючи, як глядачі спілкуються з режисерами, не покидало відчуття, що ти – в одному з мультфільмів Сурми, в якому персонажі ніби розігрують у сотий раз колись написаний сюжет. В якому у властивій йому манері художник вимовляє: "Автор Анатолій Сурма. Мультфільм".
Національний зріз – 2021
Національний конкурс у рамках фестивалю з'явився 2016 року. Спочатку в ньому брали участь лише короткометражні е українські роботи, але з часом він переріс у повноцінний конкурс повнометражних фільмів. Цього року виявилося п'ять гідних робіт, плюс короткі метри.
Національний зріз – 2021
Національний конкурс в рамках фестивалю з'явився 2016 року. Спочатку в ньому брали участь лише короткометражні е українські роботи, але з часом він переріс у повноцінний конкурс повнометражних фільмів. Цього року виявилося п'ять гідних робіт, плюс короткі метри.
З української сторони в журі була Ольга Бірзул – культурна менеджерка і кураторка кінопрограм, а також керівниця напрямку кіно в Українському інституті. За її оцінкою, відібрані для конкурсу роботи – свідоцтво стрімкого зростання української документалістики: жодного прохідного фільму.
Ці стрічки свого часу виграли держфінансування і були добре прокачані на міжнародних майданчиках – брали участь у зарубіжних питчингах, їх творців консультували іноземні експерти.
– У мене були чудові колеги (мова про інших членів журі. – Ред.), – розповідає Ольга. – Мирося Ватаманюк – старша програмерка Канадського міжнародного кінофестивалю в Торонто Hot Docs (найбільший фестиваль документального кіно в Північній Америці. – Ред.) і Майкл Січинський – американський письменник і критик з Х'юстона.
Ці стрічки свого часу виграли держфінансування і були добре прокачані на міжнародних майданчиках – брали участь у зарубіжних питчингах, їх творців консультували іноземні експерти.
– У мене були чудові колеги (мова про інших членів журі. – Ред.), – розповідає Ольга. – Мирося Ватаманюк – старша програмерка Канадського міжнародного кінофестивалю в Торонто Hot Docs (найбільший фестиваль документального кіно в Північній Америці. – Ред.) і Майкл Січинський – американський письменник і критик з Х'юстона.
Весь український конкурс можна хоч зараз брати та показувати в ефірі якогось національного каналу. Було б бажання.
Ольга Бірзул
Весь український конкурс можна хоч зараз брати та показувати в ефірі якогось національного каналу. Було б бажання.
Ольга Бірзул
Ольга Бірзул ділиться враженнями про минулий захід:
– Окрім оцінки художньої цінності фільмів я мала можливість обговорити безпосередньо з моїми іноземними колегами потенціал наших фільмів для показу закордоном. Тут в Україні ми часто дивимося на кіно із замиленою оптикою і зчитуємо деякі меседжі без додаткового пояснення. Погляд ззовні допомагає розпізнати кривизну наших лінз і критично поставитися до матеріалу, прощупати фільм на предмет ясності та змістовності. Цього року так сталося, що всі п'ять конкурсних фільмів зроблені за класичною портретною формулою, але водночас стосуються абсолютно різних сторін української дійсності. Чесно кажучи, я й сама не очікувала, що "Земля Івана" Андрія Лисецького (головний приз конкурсу Docu/Україна) і "Сіль з Бонневілю" Семена Мозгового (особлива згадка журі Docu/Україна) будуть у топі у нас трьох. Але я не втомлююся повторювати, що потрапляння до офіційної селекції фестивалю – вже перемога. Весь український конкурс можна хоч зараз брати та показувати в ефірі якогось національного каналу. Було б бажання.
– Окрім оцінки художньої цінності фільмів я мала можливість обговорити безпосередньо з моїми іноземними колегами потенціал наших фільмів для показу закордоном. Тут в Україні ми часто дивимося на кіно із замиленою оптикою і зчитуємо деякі меседжі без додаткового пояснення. Погляд ззовні допомагає розпізнати кривизну наших лінз і критично поставитися до матеріалу, прощупати фільм на предмет ясності та змістовності. Цього року так сталося, що всі п'ять конкурсних фільмів зроблені за класичною портретною формулою, але водночас стосуються абсолютно різних сторін української дійсності. Чесно кажучи, я й сама не очікувала, що "Земля Івана" Андрія Лисецького (головний приз конкурсу Docu/Україна) і "Сіль з Бонневілю" Семена Мозгового (особлива згадка журі Docu/Україна) будуть у топі у нас трьох. Але я не втомлююся повторювати, що потрапляння до офіційної селекції фестивалю – вже перемога. Весь український конкурс можна хоч зараз брати та показувати в ефірі якогось національного каналу. Було б бажання.
Кадр із фильму “Земля Івана”. Фото надане пресслужбою фестивалю Docudays UA
– Чому "Земля Івана" перемогла?
– Це той випадок, коли є баланс між формою та змістом. Андрій Лисецький – талановитий і досвідчений оператор, тому фільм вийшов дуже гарний і атмосферний. З іншого боку – ясність і цілісність. Це портрет народного художника Івана Приходька, який живе в абсолютній гармонії з природою і своєю улюбленою справою. Він живе у звичайній хаті десь під аеропортом Бориспіль, малює наївні, але чудові картини, майструє дерев'яні іграшки, готує їжу в печі і скоріше схожий на діда Панаса з програми "На добраніч, діти", ніж на сучасного пенсіонера, який знає, що почому та хто за кого. Його побутом можна милуватися нескінченно. Проте режисер, мені хотілося б так думати, з кращих міркувань вирішує влаштувати долю художника і познайомити його зі світом сучасного мистецтва. Ось це зіткнення модерної культури й архаїки, міського та буколічного стає ключовим у фільмі. Водночас після перегляду складно позбутися нав'язливого запитання: чи щасливий ти, міський житель, у цьому стрімкому світі? Особливо, якщо цей світ паралізований епідемією і локдаунами. Мабуть, це і є той універсальний рівень, до якого пробився фільм, не втративши своєї культурної автентичності.
Ольга Бірзул розповідає, що цього року в конкурсну програму Docudays UA потрапило п'ять фільмів, які брали участь у різних проєктах Українського інституту. Більшість цих фільмів отримали на кінофестивалі призи. Зокрема, "Сіль з Бонневілю" також відзначило своїм призом Студентське журі. Це історія про двох азартних байкерів, які вирішили взяти участь в щорічному мотоциклетному змаганні на Бонневільському озері в американському штаті Юта. Туди з усього світу з'їжджаються кастомні мотоцикли. Українська команда готує до змагання старий добрий ІЖ. А у режисера врешті виходить роуд-муві не так про спорт, як про дружбу.
– Це той випадок, коли є баланс між формою та змістом. Андрій Лисецький – талановитий і досвідчений оператор, тому фільм вийшов дуже гарний і атмосферний. З іншого боку – ясність і цілісність. Це портрет народного художника Івана Приходька, який живе в абсолютній гармонії з природою і своєю улюбленою справою. Він живе у звичайній хаті десь під аеропортом Бориспіль, малює наївні, але чудові картини, майструє дерев'яні іграшки, готує їжу в печі і скоріше схожий на діда Панаса з програми "На добраніч, діти", ніж на сучасного пенсіонера, який знає, що почому та хто за кого. Його побутом можна милуватися нескінченно. Проте режисер, мені хотілося б так думати, з кращих міркувань вирішує влаштувати долю художника і познайомити його зі світом сучасного мистецтва. Ось це зіткнення модерної культури й архаїки, міського та буколічного стає ключовим у фільмі. Водночас після перегляду складно позбутися нав'язливого запитання: чи щасливий ти, міський житель, у цьому стрімкому світі? Особливо, якщо цей світ паралізований епідемією і локдаунами. Мабуть, це і є той універсальний рівень, до якого пробився фільм, не втративши своєї культурної автентичності.
Ольга Бірзул розповідає, що цього року в конкурсну програму Docudays UA потрапило п'ять фільмів, які брали участь у різних проєктах Українського інституту. Більшість цих фільмів отримали на кінофестивалі призи. Зокрема, "Сіль з Бонневілю" також відзначило своїм призом Студентське журі. Це історія про двох азартних байкерів, які вирішили взяти участь в щорічному мотоциклетному змаганні на Бонневільському озері в американському штаті Юта. Туди з усього світу з'їжджаються кастомні мотоцикли. Українська команда готує до змагання старий добрий ІЖ. А у режисера врешті виходить роуд-муві не так про спорт, як про дружбу.
Кадр із фильму “Сіль з Бонневилю”. Фото надане пресслужбою фестивалю Docudays UA
Минулоріч "Сіль", перебуваючи на фінальній стадії виробництва, брала участь в Ukrainian Doc Preview, шоу-кейсі українських документальних проєктів для міжнародних експертів, організованому спільно Docudays UA і Українським інститутом. Мета шоу-кейсу – ефективний міжнародний нетворкінг, що дозволяє документалістам інтегруватися в професійне міжнародне співтовариство і знаходити партнерів у вигляді продюсерів, сейлз-агентів, дистриб'юторів, а також презентувати свої майбутні фільми тим, хто добирає стрічки для міжнародних фестивалів. Шоу-кейс не тільки дає проєктам-учасникам доступ до ключових гравців документальної кіноіндустрії, але і підвищує помітність українського кіно на міжнародній арені. Щороку в світі знімаються сотні документальних фільмів. Конкуренція – серйозна.
І знову про гроші
Docudays UA – це не тільки святковий захід. Одна з його програм – це, наприклад, робота в колоніях. Працівники фестивалю організовують там кіноклуби, проводять дискусії з ув'язненими після переглядів документалок. Ці покази відбуваються в рамках проєктів Мандрівного Docudays UA та DOCU/Клубів. Клуби функціонують протягом року. А Мандрівний подорожує регіонами з жовтня до кінця грудня.
І знову про гроші
Docudays UA – це не тільки святковий захід. Одна з його програм – це, наприклад, робота в колоніях. Працівники фестивалю організовують там кіноклуби, проводять дискусії з ув'язненими після переглядів документалок. Ці покази відбуваються в рамках проектів Мандрівного Docudays UA та DOCU/Клубів. Клуби функціонують протягом року. А Мандрівний подорожує регіонами з жовтня до кінця грудня.
Також зустрічі проводять у регіонах. Фільми показують у міських бібліотеках, сільських клубах. Організатори пояснюють місцевим адептам документалістики, як показувати кіно, яким проєктором, дають гроші на обладнання такого клубу. Для залучення широкої аудиторії запрошують місцевих селебриті й активістів.
На все це потрібні гроші. Попри те, що перегляди в онлайн-кінотеатрі платні, зібрані кошти не можуть покрити такі масштабні проєкти. Ще є благодійна допомога. Але більшість задумів вдається втілити, тому що фестиваль активно співпрацює з посольством Швеції та є грантоотримувачем програми SIDA.
– У нас благодійників цілий список, але здебільшого завдяки підтримці посольства ми цього року знову провели захід онлайн, – пояснює Дар'я Аверченко. – Для того, щоб отримати грант, треба стратегічно плануватися. Добре проходити аудити. Надавати такий план розвитку, який би наші шведські донори прийняли і затвердили.
Спільний знаменник: секрет успіху фестивалю в чесності. Перед глядачами, кіноіндустрією та фінансовими донорами. Таке ось чесне кіно.
Posts scriptum. Під час локдауну Docudays UA на сайті в режимі онлайн запустив показ фільмів-переможців, який триватиме до 23 квітня.
На все це потрібні гроші. Попри те, що перегляди в онлайн-кінотеатрі платні, зібрані кошти не можуть покрити такі масштабні проєкти. Ще є благодійна допомога. Але більшість задумів вдається втілити, тому що фестиваль активно співпрацює з посольством Швеції та є грантоотримувачем програми SIDA.
– У нас благодійників цілий список, але здебільшого завдяки підтримці посольства ми цього року знову провели захід онлайн, – пояснює Дар'я Аверченко. – Для того, щоб отримати грант, треба стратегічно плануватися. Добре проходити аудити. Надавати такий план розвитку, який би наші шведські донори прийняли і затвердили.
Спільний знаменник: секрет успіху фестивалю в чесності. Перед глядачами, кіноіндустрією та фінансовими донорами. Таке ось чесне кіно.
Posts scriptum. Під час локдауну Docudays UA на сайті в режимі онлайн запустив показ фільмів-переможців, який триватиме до 23 квітня.
Дата: 10.04.2021
Верстка: Анна Андреєва
Верстка: Анна Андреєва
© 2021 Усі права захищено.
Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ