Це був час, коли Україна розпочала випуск євробондів. Робота над цією темою змусила Ходачука вивчити англійську – за два місяці.

– Як вдалося її так швидко опанувати?

– Виходу не було. Я її вчив у школі, універі, але не володів нормально. А тут все спілкування, вся документація, всі конференц-коли, всі зустрічі англійською. І ти хочеш-не хочеш, перекладача-то немає, вчиш.
Зарплата в Мінфіні була маленька. Ходачуку врізався у пам'ять випадок:

– Пам'ятаю, яка була принизлива ситуація, коли я серед делегатів прилетів у США представляти економічні інтереси України під час роад-шоу випуску українських єврооблігацій. В аеропорту, щоб пройти огляд за прискореною процедурою потрібна була кредитна картка – а у мене не було. Всі інші делегати пройшли, а я ще довго стояв у черзі...

– І що ви тоді подумали?

– Мені стало прикро за нашу державу, яка так ставиться до людини, що обстоює інтереси країни на такому високому рівні. Насправді, ці думки пізніше прийшли, а тоді я думав, що треба досягти результату – залучити за мінімальної прибутковості бонди. З іншого боку, ті знання, які я отримав під час випуску євробондів, допомогли мені зробити перші великі гроші.

У 2009 році, під час світової фінансової кризи, Ходачук вже кілька років як працював у банку Хрещатик – заступником голови правління.

– Я прийшов у Хрещатик 28 жовтня 2003 року і за три дні, що залишилися в жовтні цього року, я отримав зарплату більшу, ніж я отримував у Мінфіні за місяць...

Під час кризи молодий банкір заробив перший мільйон:

– Тоді все полетіло вниз – котирування євробондів українських емітентів суттєво впали. Як зараз пам'ятаю, мною були відібрані для купівлі євробонди міста Києва, ПриватБанку і банку Форум. Був березень-квітень – папери, які раніше коштували $100, впали до $30. Погашення бондів мало відбутися в серпні-вересні цього ж року. Я підняв проспект емісії, знайшов аллокації бондів на первинному ринку, подивився хто покупці – побачив там багато знайомих американців, яких я добре знав, – вони тебе навиворіт вивернуть за один долар. У мене тоді було своїх $300 000, я пішов до знайомих банкірів і запропонував – зараз ми купуємо євробонди, я впевнений, що за чотири місяці вони істотно зростуть. Позичив у них $1 млн. Домовився, що прибуток ми поділимо навпіл, а якщо прибутку не буде, я їм поверну гроші. Я був упевнений в угоді. У підсумку в серпні-вересні того року ми продали бонди за номінальною вартістю – і заробили втричі всього за чотири місяці.

– Ми там з ними і познайомилися. Дуже класно тоді пофанились, згадує Олег. – А потім вокаліст Сергій Танчинець написав мені листа про те, що їм 17 років, вони можуть досягти набагато більшого і запитав, чи не хотів би я їм допомогти – взяти на себе управлінські функції. Я відповів за дві хвилини. Ми досі цей день – 30 жовтня – відзначаємо як друге народження групи.

– Ви ж не знали ринок шоу-бізнесу. Адже він специфічний. Як ви продумуєте стратегію з розкручування групи?

– У будь-якій складній ситуації має сенс подивитися на все очима людини, яка нічого не знає і не тямить. І тоді ти знаходиш рішення. Як у мене було з "Беz обмеженнь"? Їхня музика мене зачепила. Я її послухав повністю. Чи все мені підійшло? Так. Що треба для успіху такої групи? Донести людям цю музику – до того ж так, щоб вони її почули так само, як я. Як це можна зробити? Є телебачення, радіо, концерти. Є стримінгові платформи. Телебачення у цьому разі не годиться – у нас немає музичних каналів з широким охопленням. Радіо? Для того, щоб потрапити в гарячу ротацію, ти вже повинен бути відомим. Стримінгові платформи? Але на них до широкої аудиторії не достукаєшся. Залишилися живі концерти. Це і стало нашою стратегією. У 2018 році ми випустили новий альбом, оголосили тур по 40 містах і поїхали.

– І що – зали відразу збирали?

– Взагалі-то ні. Кожен концерт був збитковим. Кожен! Але ми робили рекламу. Невелику частину квитків все-таки купували. Решту ми роздавали правильним людям, наприклад, івент-менеджерам. Я розумів, після того, як ти почуєш "Беz обмежень", ти вийдеш із залу промоутером цієї групи...

Запитую про шахи:

– Граєте?

– Тато навчив.

– Ваш тато був успішною людиною?

– Мій тато був людиною чесною, яка важко заробляла свій хліб. Він працював інженером. Ми жили в середньому достатку. Не можна сказати, що мені чогось бракувало. Але надмірностей точно не було.
Ще тато дав пораду, якою Ходачук користується досі: якщо щось робиш, дивись на кілька кроків уперед, думай, що це спричинить, і як ти в умовах, що склалися, поводитимешся.

Дотримуючись цієї поради, Ходачук воліє з державними фінансами справ не мати. З цієї ж причини не подавав сценарій "Гуллівера" на пітчинг Держкіно.

– Спочатку я знав, що ми туди (на пітчинг) не підемо. Я не хочу торкатися до державних грошей. Тому що розумію: в нашій країні це в найближчому або віддаленому майбутньому може стати приводом для будь-яких звинувачень.

– Коли ви зрозуміли, що не треба мати справ з державою?

– Ну а ви коли зрозуміли, що судова система в нашій державі корумпована? У будь-який момент через цю систему тобі може "прилетіти".

– Як шукали $10 млн на картину?

– Інвестори мене знають як досить хорошого організатора. Але в цьому проєкті також задіяні майже всі мої гроші, які на той момент були вільними. Це важливо. Тому що, якщо ти не береш участь у проєкті по максимуму, ти нікого не зможеш до нього залучити.

– Скільки саме ваших грошей в цьому проєкті?

– Понад 50%.

– Ви можете назвати імена інвесторів?

– Щойно вони захочуть, вони самі розкриються.

Запитую, який був гонорар Майкла Райнена? Ходачук посміхається:

– Майкл Райнен – володар "Еммі". Я не називатиму вартість його роботи.

За його інтонацією розумію, що годі й перепитувати – не скаже.
Дізнаюся, що весь ліпсинг (синхронізація руху губ. – Ред.) мультфільму виконаний англійською. Оригінальне озвучування – англійською і записане в Нью-Йорку. Українська в фільмі – це дубляж.

Коли бізнесмен каже про "Гуллівер" він використовує анімаційну термінологію – шоти, лейаути, сторіборди. За його словами, за час роботи над проєктом він перечитав про анімацію всі книги, які можна було дістати в Україні.

– Я не думав, що створення мультфільму – це так важко. Якби розумів, скільки сил і грошей на це треба, не взявся б. Велика удача нашого проєкту зав'язана на двох дуже талановитих людях – режисері Іллі Максимові та продюсері Євгені Ярмилко. Ілля – неймовірна людина з візією. У якийсь момент я зрозумів, що не треба з ним сперечатися, треба просто довіритися – фільм у нього вже давно "знятий" у голові. Женя Ярмилко організовує і створює речі, в які вже давно ніхто не вірить, але якимось незрозумілим для всіх чином, він їх поєднує, робить керованими і такими, що працюють. Якщо я щось і далі робитиму в анімації, то тільки якщо ці двоє будуть зі мною в команді.

Оскільки Ходачук поставив собі за мету – зробити мультфільм за діснеївськими стандартами, то в якості консультанта, який би опікувався роботою аніматорів, найняв, як уже йшлося, режисера Тоні Бонілла (відомий роботами над мультфільмами "Зверополіс", "Льодовиковий період 3", "Ріо 2"). Перед Бонілла було ​​завдання: не ухвалювати жодного мультиплікаційного шоту (шот – це рух персонажа. – Ред.), якщо він не відповідатиме стандартам знаменитої кіностудії.

– Наші аніматори проти диснеївських виявилися досить слабкими, – розповідає Олег. – Тоні Бонілла фактично вчив хлопців анімації. Тож хоча до створення мультфільму ми взялися у червні 2017 року, перший двосекундний шот здали тільки в грудні 2018-го. Півтора року працювали над тим, щоб здати дві секунди. Ми не йшли на компроміс із якістю, тому що якщо вже я поставив собі за мету – маю йти до кінця. Ми здали перші дві секунди, потім, в січні, здали ще п'ять. Потім – дві хвилини.

Темп набирали повільно, але упевнено:

– У листопаді 2020-го ми закінчили мультфільм, – продовжує він. – В анімаційній студії на постійній основі у нас працювало 30-35 аніматорів. Плюс близько 30 на аутсорсі у всьому світі – в Німеччині, Австралії, Бразилії, Великій Британії, США. І це команда тільки аніматорів, ми не кажемо зараз про художників й інший персонал, який працював над картиною. Нам вдавалося здавати п'ять хвилин мультфільму на місяць. Для нашої команди це хороший показник.

– Я пам'ятаю цю еволюцію – коли спочатку ми демонстрували дистриб'юторам трейлер і від нас усі відмахувалися: "Ну який з цього регіону може бути мультфільм? У вас немає ні школи, ні якісної анімації". Але ми наполегливі, – Ходачук посміхається. – Нам сказали: "Покажіть 20 хвилин повного мультфільму, тоді говоритимемо з вами". Ми зробили 20 хвилин, показали. – "Так, добре. Але покажіть 40 хвилин. Тоді розмовлятимемо". Зробили, показали. Отримали оцінку: "У Східній Європі такої якості мультфільм ніколи не робили!"

До моменту, коли західним агентам і дистриб'юторам було показано 40 хвилин мультфільму, Ходачук і компанія вже кілька років брали участь у кінофорумах.

У 2019 році був укладений контракт з агентом – компанією All Rights Entertainment з офісами в Гонконгу, Парижі та Лос-Анжелесі, яка продає мультфільм у всьому світі.

– Перші угоди підписали з провідними гравцями. У нас настанова – працюємо тільки з топовими дистриб'юторами. Такий дистриб'ютор повинен заплатити нам мінімальну гарантію. Він мусить ризикувати своїми грошима через те, що був зацікавлений якісно просувати продукт. Плюс у нас умова – це повинен бути кінотеатральний показ, а не цифровий. На цей момент підписані угоди з 70 країнами. Зараз ми перебуваємо в активній стадії переговорів – можливо, кількість країн, в які буде проданий мультфільм, збільшиться до 80.

– США входять в це число?

– Входять, але з США складно. У них 55 000 екранів. Більше тільки в Китаї – там 65 000. Ми ведемо переговори, як щодо одного ринку, так і щодо іншого. Річ у тім, що в США у великих студій фактично монополія в кінотеатрах. Вони викуповують цілі слоти показів і ставлять фільми на власний розсуд. Щоб туди зайти – це місце треба перекуповувати. З комерційного погляду, через таку ноунейм-студію, якою ми є зараз, робити дистрибуцію в цьому регіоні поки нерентабельно. Ми туди підемо, якщо побачимо, що цей ринок нам до снаги. Якщо все вдасться з першим кіно, то з другим або третім ми увійдемо на американський ринок.

– У вас великі ризики. Що відчуває, як мислить людина, яка ризикує такими грошима?

– З огляду на ту кількість країн, куди фільм вже проданий, ми повинні відбити гроші. Чому я спочатку планував вихід на світовий ринок? Тому що зробити якісний продукт і заробити на ньому тільки в Україні неможливо. У нас найуспішнішим у прокаті був "Король Лев", який зібрав 130 млн грн. Ми з нашим мультфільмом перед пандемією ставили завдання зібрати в Україні 100 млн грн. Але зараз – я не знаю. Враховано все, крім ризику пандемії. Люди і у нас, і в світі просто не ходять у кіно. Касові збори впали не те що в рази – на порядок. На це я не можу вплинути.

Якою буде комерційна історія "Гуллівера" в умовах пандемії, зрозуміло, передбачити складно. Але успіх вимірюється не тільки в швидкому прибутку. Ходачуку вже вдалося багато чого досягти. Він відкрив вікно можливостей для десятків українських аніматорів. Говорячи про художників, Олег кинув фразу:

– Людині мистецтва, щоб домогтися комерційного успіху, потрібен тямущий менеджер. Якщо немає менеджерської команди, комерційного успіху ти не досягнеш. Хіба що після смерті.

Завдяки Ходачуку та його команді у багатьох людей мистецтва з'явився шанс відбутися за життя. Невеликий приклад: кілька аніматорів після практики на "Гуллівері" влаштувалися працювати на Sony Pictures Imageworks Inc. – це американська компанія з візуальних ефектів і комп'ютерної анімації зі штаб-квартирою у Ванкувері, в яку тисячі професіоналів з усього світу щороку надсилають резюме. А ще – в Україні зароджується анімаційна школа світового рівня. І це, звичайно ж, тільки початок.