Під час карантину знайшлося достатньо охочих займатися онлайн. Ольга підрахувала, що протягом року вона відпрацьовує 146 тренувальних годин у 21 онлайн-групі. Набір груп відбувається що два тижні, складаються вони з 25-30 осіб.

Коли надходження від онлайн-тренувань перевалили за 15 000 грн на місяць, Ольга зрозуміла, що настав час відкривати ФОП. Сьогодні невеликий спортивний стартап дає близько $2000 на місяць. Але йдеться не лише про гроші. Заняття спортом – джерело енергії для Ольги, її сім'ї та сотень її підписників.

Ольга Яценко – непрофесійний спортсмен. Але – професійний творець ідеальних світів: перекладачка з англійської, сценаристка та письменниця. До захоплення спортом її письменницька кар'єра складалася вдало. Повісті під псевдонімом Ади Самарки друкували товсті журнали. За роман "Мільфіорі, або Популярні казки, адаптовані для сучасного дорослого читання" 2012 року вона отримала Нову Пушкінську премію.

Літературна творчість, за її словами, була способом змінити реальність. Але по-справжньому ідеальний світ їй вдалося створити тільки зараз. Як він виглядає?

Київ, вулиця Баренбойма. Ми з Ольгою сидимо біля спортклубу, який розташовано в будівлі, зведеній у 60-ті комсомольцями на суботниках (ця інформація є тут, на дошці). Довкола похмурі гуртожитки та панельні дев'ятиповерхівки. Біля клумби, заваленої опалим листям, стоїть скульптура одноногого футболіста, який б'є по м'ячу. Ударна нога давно кимось відбита. Ліворуч нас – вид на міст, яким іноді мчать поїзди метро в бік Позняків. Для когось цей краєвид видасться апокаліптичним. Але для неї тут – територія щастя.

Ольга у спортивних штанях, шапці та куртці. У руках пакет, з якого виглядає краєчок репродукції якоїсь картини. Її розповідь про своє перетворення з письменниці на тренера звучить буденно. Молодші діти – акробати. Спочатку з її боку був просто інтерес до того, як вони займаються спортом. А потім вона й сама захопилася акробатикою. У результаті почала вчити таких самих дорослих людей, як і вона, стійкам на руках і спичагу (елемент гімнастики – силовий вихід у стійку на руках зі складання). Літературу поки що залишила. На запитання чому відповідає так:

– Коли я писала – це був спосіб змінити реальність. Створювала світи, обставини, ситуації з розвитком подій. А зараз немає бажання щось змінювати. У мене тепер така реальність, яку хочеться їсти ложкою.

Один із секретів – старша тренерка Галина Синявська, у групі якої тренуються діти Олі. У Галини Миколаївни унікальна система – тренерка взяла найкраще з добротної радянської гімнастичної спадщини та зробила ці методики більш людяними та прогресивними. Плюс старша тренерка – перфекціоністка. Навіть із незначного фрагмента роботи вона здатна зробити шедевр.

– Я ж адаптую спортивні технології для звичайної людини, – усміхається Ольга. – Напевно, дається взнаки бекграунд, пов'язаний з перекладами. Ти ж не перекладаєш слово в слово, а розумієш суть і потім її з тією самою тональністю намагаєшся відтворити, пропускаючи через себе і приправляючи почуттями та розумінням. Те, чим я зараз займаюся, – перекладаю спортивну реальність мовою звичайних людей і таким чином роблю спорт цікавим.

Вона пише пости про стійки на руках та спичаги в інстаграмі. В них весело і детально розбирає складові елементів акробатики на "запчастини". Читають Ольгу й чинні інструктори з йоги та звичайні люди, що захоплюються спортом. Письменницькі навички допомогли їй зробити онлайн-тренування під час карантину успішними та прибутковими. І розширити коло учнів.

Себе Ольга називає інсайдером у спортивній секції та пояснює це так:

Запитую про перші онлайн-уроки. Ольга сміється:

– На той момент я зовсім не зналася на всіх цих онлайн-платформах – це був темний ліс. Тому для першої трансляції ми використали дідівський спосіб та зробили прямий ефір через Facebook. За доступ до групи поставили символічну платню. І почали проводити тренування щодня.

Старша тренерка протягом усього карантину стоїчно переглядала щоденні заняття та вносила до них корективи. Спочатку тренування тривали дві години. Поступово з'явилася структура та план, який написала Галина Синявська. Після кожного тренування вона проводила з Ольгою роботу над помилками.

– Ще один момент – у нашій сім'ї є чинні спортсмени, яким ці тренування потрібні, – пояснює Ольга. – Ми наче не відриваємо щось там від себе, не корячимося на килимку, аби цю справу продати. Ми займаємося насамперед для себе. Під час карантину був період, коли я сама тренувала доньок, і наше онлайн-тренування найжорстокішої ЗФП (загальна фізична підготовка. – Авт.) було їхнім справжнім тренуванням як спортсменів. Іншим людям я просто давала можливість доєднатись до нас, але фокус уваги у мене завжди був на дітях. Я не намагалася комусь сподобатись чи під когось підлаштуватись.

За час карантину Ользі вдалося вивести формулу успішного (нехай і маленького) спортивного бізнесу у мережі. У ній присутні три елементи: якість продукту, згуртована команда учасників і щедрість.

Ефективність та різноманітність тренувань забезпечив союз із заслуженою тренеркою з акробатики. Якість подання вправ – діти-спортсмени. Плюс Оля ставила невелику ціну за тижневий курс – близько 500 грн, а записи тренувань залишалися у клієнтів назавжди.

– На відміну від інших онлайн-тренерів, які продають записи своїх тренувань з обмеженим терміном дії (коли клієнт купує курс і має право займатися один місяць. – Авт.), – каже Ольга. – У моїй ситуації я дарувала довічний доступ до тренувань. Відео було завантажене у секретні плей-листи, до яких мали доступ учні, які придбали курс.

– Це не працювало у мінус?

– Абсолютно. Спочатку мені ще говорили знайомі, що учні позаймаються у мене два тижні, заберуть курс і більше не повернуться. Нічого подібного. Продукт, який я роблю, є унікальним і його дуже складно повторити. (Мається на увазі команда спортсменів-дітей та участь професійного тренера у формуванні тренувань. – Авт.).

Ольга дає учням фідбек. Кожен може записати на відео вправу та отримати оцінку рівня виконання або пораду, як виправити помилку. Відео з вправами надсилали з усіх частин світу – можна було побачити і нічний Нью-Йорк за вікном учня, і захід сонця в Алмати, і пальму в Африці, і розмазану війною вулицю в Авдіївці. Коли карантин закінчився, в Ольги виявилося близько 200 людей, які хотіли займатися постійно.

– У тебе траплялися обломи?

– Ні, але я бачила чужі. Коли інструктори намагалися налагодити бізнес, брали кредити або продавали свої машини, потім орендували зали, ремонтували їх, а потім були в жорсткому мінусі, бо ніхто не приходив. Вони не з того починали.

– А з чого треба починати?

– З себе. З ідеї, яку ти розвиваєш. Орендувати зал має сенс, коли про тебе знають. Ще до карантину я створила перший курс підвищення якості особистої практики. Галина Миколаївна дала мені послідовність вправ, і я мала її на комусь обкатати. Не лише на собі. Я кинула клич серед знайомих. Прийшло чотири багатодітні мами. Протягом трьох місяців ми збирались у мене тричі на тиждень і займались. У підсумку дві людини сіли на шпагат, одна стала на рівну стійку на руках, ще одна злилася. Але насправді це було три місяці роботи практично в нуль. Тому що тоді у мене тренування коштувало 50 грн.

– Ти витрачаєш гроші на рекламу у соцмережах?

– Ні. Це марно і дорого. Сарафанне радіо нехай працює. Людям самим має бути в кайф від того, що вони знайшли мою сім'ю. Коли я ділюся своїми тренуваннями – я ділюся частиною свого життя.

Ще один секрет успішності онлайн-тренувань Яценко в тому, що вона, як уже йшлося, регулярно веде інстаграм з акробатики, в якому детально розписує, як правильно робити той чи той елемент. На сьогодні у неї близько 4000 постів з фотографіями, що ілюструють пояснення.

– Щоби вести блог, довелося відкласти справи, відпочинок, перегляди кінофільмів. Увечері всі вечеряють, а я сиджу в телефоні та пишу пости, – згадує Ольга. – За всієї моєї поваги до професійних тренерів, у них немає часу на те, щоб сидіти та прискіпливо розжовувати, пояснювати простим людям, як правильно робити вправи. А я цим займаюсь.

Розпитую в Ольги, навіщо дорослим людям, що відбулися, освоювати стійки на руках та інші елементи акробатики. Відповідає філософськи:

– Ніякого зиску стійка суспільству не дає. Суспільству корисні здорові та щасливі люди. Ну, а стійка на руках – це свобода, яку ми можемо собі дозволити. У кожному дорослому є дитина – я називаю це розбудити внутрішнього акробата. Тяжка робота з тілом дає радість. У цьому подоланні є якась частка бунтарства. Є ж екстремали, які люблять лазити скелями, їдуть до екзотичних країн, їдять там якусь дивну небезпечну їжу, спілкуються зі стрьомними провідниками, стирають ноги в кров у походах, тягнуть на собі важкі наплічники і все для того, щоб зійти на вершину в якомусь Непалі. І це у них називається відпустка. У нас те саме – є гора, яка вабить, тільки вона всередині нас, і є можливості тіла, які можна розвинути, щоб освоїти та підкорити вершину. Це шлях свободи.

Ольга каже, що іноді під час проведення онлайн-тренувань втрачається відчуття часу та відстані. Деякі учні живуть за тисячі кілометрів від неї. Після важкого тренування, коли люди підходять попрощатися ближче до екрана, в них однакові вирази облич. У звичайному житті люди часто вдають того, ким вони не є, а потужне фізичне тренування ніби скидається з них усе несправжнє.

– Ти щось нове про людей зрозуміла?

Ольга посміхається:

– Так. Я зрозуміла, що люди хороші.

Вона дивиться на годинник. Час розпочинати тренування. Ми прощаємось. Вона, дбайливо прихопивши пакет, іде до зали. Я за звичкою лізу в телефон перевірити соцмережі й натрапляю на її пост: "Сьогодні вранці дорогою на стоянку ми побачили репродукцію когось з епохи Відродження, що лежала в осінньому листі, хто за детального огляду виявився Фра Бартоломео. Розумієте? Лісовий масив, баки для сміття, і тут – Флорентійська школа живопису, XVI століття. Прекрасний друк! Розірваний календар 2001 року. Що могли, ми, звичайно, врятували і потягли додому (додому зі сміття ми забираємо тільки тварин коли що), але у нас періодично відбуваються такі моменти, коли я так ясно розумію, що це сам Господь спілкується зі мною таким чином. От серйозно. Ці репродукції поклали там у листі спеціально для мене, і я їх забрала".