Те, що відбувається з психікою людини після зґвалтування, називається посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Ми звикли до цього терміну в контексті людей, які повернулися з війни, але насправді до ПТСР може призвести будь-яка травмувальна подія.
– Від тижня до місяця після зґвалтування людина може ніяк не реагувати на нього і жити, ніби нічого не змінилося, – розповідає психологиня фонду "Слов'янське серце" Юлія Ромашко. – Потім починаються відкати спогадів, так звані флешбеки. Людина ніби провалюється в травмувальну подію. Вона може відчувати ті ж запахи, звуки, почуватися, як і в момент зґвалтування.
Через захисні механізми психіки, які блокують спогади, жертви зґвалтувань якщо і приходять до психолога, то не відразу – іноді через кілька місяців, іноді за рік або навіть більше. Зазвичай це відбувається, коли людині стає складно жити зі своїми почуттями і спогадами, вони починають впливати на все її життя. Наприклад, якщо зґвалтування зазнала жінка, у якої є постійний партнер, вона не може займатися з ним сексом. Або у неї раптом починаються панічні атаки або фобії, які вона не пов'язує зі зґвалтуванням. Батьки дітей і підлітків після зґвалтування не знають, як реагувати і, свідомо чи ні, не можуть прийняти їх до сім'ї після цього.
– Найжахливіше, що дитина або підліток може почути від батьків після зґвалтування: "Навіщо ти гуляв у цьому місці?", "Навіщо пішов із цією людиною?", – розповідає Ромашко. – Це звучить як звинувачення, хоча жодної провини дитини в цьому немає. Те, що сталося, – нещасний випадок, який міг статися з кожним.