ІсторІЇ
Не на того напали.
Хто такий Сергій Стерненко
Хто такий Сергій Стерненко
Автор: Дмитро Фіонік
Ілюстрації: Нікіта Кравцов
Ілюстрації: Нікіта Кравцов
ІсторІЇ
Не на того напали.
Хто такий Сергій Стерненко
Хто такий Сергій Стерненко
Автор: Дмитро Фіонік
Ілюстрації: Нікіта Кравцов
Ілюстрації: Нікіта Кравцов
Частина II
Короткий зміст попередньої серії. У частині I ми спробували розібратися - хто такий Сергій Стерненко і за що його судять. Перед нами амбітний студент, активіст, екс-голова одеського осередку Правого сектора. Можливо – максималіст. Із безліччю ворогів.
Стерненко і його дівчина пережили три напади. Під час останнього, 24 травня 2018 року, біля свого будинку Сергій смертельно поранив одного з нападників. Тому його звинувачують у вбивстві. 15 червня цього року Шевченківський суд Києва відправив його під домашній арешт.
У загальних рисах ми описали бійку, відштовхуючись від матеріалів Головного слідчого управління СБУ і свідчень учасників. Починається реконструкція словами: «Темряву розрізало світло фар якогось автомобіля...»
«Світло фар» – не художній прийом. Це дуже важлива деталь, можливо навіть – ключ до розгадки того, що насправді сталося того вечора. За цією деталлю криються інші, не згадані факти. З них ми і почнемо.
Стерненко і його дівчина пережили три напади. Під час останнього, 24 травня 2018 року, біля свого будинку Сергій смертельно поранив одного з нападників. Тому його звинувачують у вбивстві. 15 червня цього року Шевченківський суд Києва відправив його під домашній арешт.
У загальних рисах ми описали бійку, відштовхуючись від матеріалів Головного слідчого управління СБУ і свідчень учасників. Починається реконструкція словами: «Темряву розрізало світло фар якогось автомобіля...»
«Світло фар» – не художній прийом. Це дуже важлива деталь, можливо навіть – ключ до розгадки того, що насправді сталося того вечора. За цією деталлю криються інші, не згадані факти. З них ми і почнемо.
Тільки факти
Чи був взагалі напад? У відкритому доступі – невелика презентація СБУ, в якій говориться буквально так: «Дійсно, як свідчать матеріали справи, можна говорити про те, що І. Кузнєцов і О. Ісайкул ставили за мету залякати і нанести тілесні ушкодження С. Стерненку». Чомусь не згадана дівчина Стерненка, хоча, очевидно, їй також загрожувала розправа.
Розслідуються, нагадаємо, дві кримінальні справи: в одній із них Стерненко – жертва нападу, в іншій – підозрюваний у навмисному вбивстві. Обидві справи ведуть одні і ті самі слідчі СБУ.
Частина матеріалів стала відома Liga.net завдяки адвокатам сторін. Але і адвокати не мають всю повноту картини. На те є об'єктивні причини: адвокати Стерненка мають доступ до матеріалів справи, де він потерпілий. А їхні опоненти – «адвокати Портнова» – до справи, де потерпіла вдова Івана Кузнєцова. У кожної зі сторін є причини недоговорювати: врешті-решт, вони готуються до змагального процесу. І не хочуть відкривати всі карти відразу.
Уникаючи юридизмів, спробуємо перекласти поточну версію СБУ на повсякденну мову. Двоє загадкових типів, які перебиваються тимчасовими заробітками в якихось «охоронних структурах», із вимкненими телефонами напали біля під'їзду на Стерненка і його дівчину. Хотіли побити або познущатися, вбивати не планували.
Фізична перевага нападників очевидна: один із них - майстер спорту з боксу (Олександр Ісайкул), другий – міцний, двометровий хлопець, колишній десантник (Іван Кузнєцов). Стерненко хоч і займався дзюдо, але своєю комплекцією явно поступався нападникам. Дівчина взагалі виглядає як пір'їнка. Але - Стерненко захищався ножем.
І це та причина, через яку йому, окрім іншого, інкримінують носіння холодної зброї.
Коли молодики зрозуміли, що не на того напали, почали тікати в різні сторони. Одного (Кузнєцова) Стерненко наздогнав. Приблизно в ста метрах від під'їзду Кузнєцов помер. У слідчих є підстави припускати, що цей чоловік загинув від поранень, отриманих на цьому ж місці. Хоча Стерненко стверджує, що смертельні удари були нанесені біля під'їзду.
Розслідуються, нагадаємо, дві кримінальні справи: в одній із них Стерненко – жертва нападу, в іншій – підозрюваний у навмисному вбивстві. Обидві справи ведуть одні і ті самі слідчі СБУ.
Частина матеріалів стала відома Liga.net завдяки адвокатам сторін. Але і адвокати не мають всю повноту картини. На те є об'єктивні причини: адвокати Стерненка мають доступ до матеріалів справи, де він потерпілий. А їхні опоненти – «адвокати Портнова» – до справи, де потерпіла вдова Івана Кузнєцова. У кожної зі сторін є причини недоговорювати: врешті-решт, вони готуються до змагального процесу. І не хочуть відкривати всі карти відразу.
Уникаючи юридизмів, спробуємо перекласти поточну версію СБУ на повсякденну мову. Двоє загадкових типів, які перебиваються тимчасовими заробітками в якихось «охоронних структурах», із вимкненими телефонами напали біля під'їзду на Стерненка і його дівчину. Хотіли побити або познущатися, вбивати не планували.
Фізична перевага нападників очевидна: один із них - майстер спорту з боксу (Олександр Ісайкул), другий – міцний, двометровий хлопець, колишній десантник (Іван Кузнєцов). Стерненко хоч і займався дзюдо, але своєю комплекцією явно поступався нападникам. Дівчина взагалі виглядає як пір'їнка. Але - Стерненко захищався ножем.
І це та причина, через яку йому, окрім іншого, інкримінують носіння холодної зброї.
Коли молодики зрозуміли, що не на того напали, почали тікати в різні сторони. Одного (Кузнєцова) Стерненко наздогнав. Приблизно в ста метрах від під'їзду Кузнєцов помер. У слідчих є підстави припускати, що цей чоловік загинув від поранень, отриманих на цьому ж місці. Хоча Стерненко стверджує, що смертельні удари були нанесені біля під'їзду.
У цьому основний нюанс – смертельний удар був нанесений біля під'їзду або за 100 метрів від нього. Тому що в першому випадку – це самооборона, а в другому – справу можна кваліфікувати як умисне вбивство. І навіть – із особливим цинізмом. А умисне вбивство з особливим цинізмом підозрюваному загрожує довічним ув'язненням.
Ми можемо припустити, що схема того, що відбувалося, була складнішою: ті, хто бився, переміщувалися і зупинялися під час бійки. Що там реально було, знають тільки троє: Стерненко, його дівчина і боксер Ісайкул. Проте ключовий фігурант, тобто Ісайкул, перебрався до Німеччини, де зараз і проживає.
Liga.net відомо про те, що деякі свідчення слідчим Ісайкул все-таки встиг дати. Зокрема, розповів, що того вечора вони з Кузнєцовим зустрілися «по роботі» і пішли гуляти Одесою. Біля під'їзду натрапили на хлопця з ножем... Дуже цікаве свідчення.
По-перше, слова Ісайкула виключають версію недоброзичливців Стерненка, які припускають, що десь на вулиці стався конфлікт між націоналістом і простими одеськими хлопцями. Які з якогось дива йшли за ним.
По-друге, незрозуміло, чому двоє гостей Одеси (ні Ісайкул, ні Кузнєцов не були одеситами) обрали для нічної прогулянки житловий масив Фонтан. Навіщо вимкнули телефони? Питань багато.
Відсутність Ісайкула в Україні сильно гальмує слідство. Незрозумілий мотив нападників. У слідчих є спокуса списати це на хуліганство. У цьому випадку не треба шукати ні організаторів, ні замовників. Але на хуліганство це не схоже. Вся справа – в світлі фар.
Ми можемо припустити, що схема того, що відбувалося, була складнішою: ті, хто бився, переміщувалися і зупинялися під час бійки. Що там реально було, знають тільки троє: Стерненко, його дівчина і боксер Ісайкул. Проте ключовий фігурант, тобто Ісайкул, перебрався до Німеччини, де зараз і проживає.
Liga.net відомо про те, що деякі свідчення слідчим Ісайкул все-таки встиг дати. Зокрема, розповів, що того вечора вони з Кузнєцовим зустрілися «по роботі» і пішли гуляти Одесою. Біля під'їзду натрапили на хлопця з ножем... Дуже цікаве свідчення.
По-перше, слова Ісайкула виключають версію недоброзичливців Стерненка, які припускають, що десь на вулиці стався конфлікт між націоналістом і простими одеськими хлопцями. Які з якогось дива йшли за ним.
По-друге, незрозуміло, чому двоє гостей Одеси (ні Ісайкул, ні Кузнєцов не були одеситами) обрали для нічної прогулянки житловий масив Фонтан. Навіщо вимкнули телефони? Питань багато.
Відсутність Ісайкула в Україні сильно гальмує слідство. Незрозумілий мотив нападників. У слідчих є спокуса списати це на хуліганство. У цьому випадку не треба шукати ні організаторів, ні замовників. Але на хуліганство це не схоже. Вся справа – в світлі фар.
Світло фар
Стерненко, який пережив три напади, не виключає четвертий. Каже, що розуміє: кожен день може виявитися останнім. Померти не боїться, але й не планує. Планує боротися. Один із способів убезпечити себе від такого нападу – це розслідувати три попередні.
На тлі постійних конфліктів із МВС, ні у Стерненка, ні в інших одеських активістів надії на те, що правоохоронці знайдуть організаторів і замовників, немає. Тому протягом двох років сторона Стерненка проводила власне розслідування. Сторона Стерненка – це, власне, сам Сергій, його дівчина, кілька однодумців і, звичайно ж, адвокати.
Один із найбільш важливих трофеїв у самостійному розслідуванні – відео, на якому якийсь чоловік на жаргончику розповідає трохи про себе, трохи про Івана Кузнєцова, трохи про Олександра Ісайкула. А ще про ринок охоронних послуг в Одесі. Представляється як друг дитинства Івана Кузнєцова. Обличчя чоловіка не видно, голос змінений. Назвемо його Свідок.
На тлі постійних конфліктів із МВС, ні у Стерненка, ні в інших одеських активістів надії на те, що правоохоронці знайдуть організаторів і замовників, немає. Тому протягом двох років сторона Стерненка проводила власне розслідування. Сторона Стерненка – це, власне, сам Сергій, його дівчина, кілька однодумців і, звичайно ж, адвокати.
Один із найбільш важливих трофеїв у самостійному розслідуванні – відео, на якому якийсь чоловік на жаргончику розповідає трохи про себе, трохи про Івана Кузнєцова, трохи про Олександра Ісайкула. А ще про ринок охоронних послуг в Одесі. Представляється як друг дитинства Івана Кузнєцова. Обличчя чоловіка не видно, голос змінений. Назвемо його Свідок.
А тепер тези Свідка. Ваня (він же – Кузя) був «гідним пацаном», але за півроку до смерті пішов по похилій: борги, наркотики, сімейні сварки. З дружиною Лесею разом вже не жив. Ймовірна причина – фінансові проблеми. Цитата: «Дуже багато у нього було боргів, винен був усім, винен був багато. (...) Після смерті Вані Лесі за Ваню борги виписували...» Єдиним роботодавцем Вані за останні півроку був якийсь Подобєдов (він же – Обід).
Олександр Подобєдов – це 29-річний фінансово успішний житель міста Чорноморська (володіє декількома елітними авто). Раніше судимий. Займається тим, що можна назвати охоронним бізнесом по-одеськи. Характеристика Свідка: Подобєдов це «головний тітушковод» мера Одеси Геннадія Труханова.
Забігаючи наперед, відзначимо, що восени 2018-го до ЗМІ потрапили фотографії бланків кримінальної справи зі схемами пересування Подобєдова. Тобто Подобєдов фігурує не тільки в розслідуванні активістів, але й у матеріалах офіційного слідства.
Жорсткі характеристики в устах Свідка пов'язані з притаманною йому манерою говорити і являють собою оціночні судження, які можуть бути підтверджені або спростовані за підсумками слідства. Ми лише цитуємо Свідка, не погоджуючись із ним, але й не спростовуючи його слів.
Цитата: «Як я бачу: Подобєдов скористався пацаном, його проблемною ситуацією в житті...» Вані дуже потрібні були гроші, і він готовий був на все. За три дні до смерті він шукав спільника. За роботу, яку треба було зробити в інтересах Подобєдова, пропонувалася тисяча доларів. Що за робота? Знову цитата: «Там треба нацика одного відп****ти, коротше, малолітка, таке собі... Тисяча доларів просто за те, щоб дати п**ди якомусь малолітці, який наламує Труханову якісь теми, зрозумів?»
Зі слів Свідка виходить, що Ваня не наводив довідки про Стерненка, не розумів, із ким доведеться мати справу. А Подобєдов не попередив і, тим самим, підставив нещасного Ваню, який переживав чорну смугу своєї долі.
Ваня, звичайно, знайшов спільника – Олександра Ісайкула. Свідок дає останньому характеристику: відмінний боєць. Чи були озброєні Кузнєцов та Ісайкул? Таких деталей Свідок не знає, але пам'ятає, що Ваня завжди ходив із ножем і взагалі дуже любив зброю. Подобєдов, за інформацією Свідка, Ваню не озброював.
Олександр Подобєдов – це 29-річний фінансово успішний житель міста Чорноморська (володіє декількома елітними авто). Раніше судимий. Займається тим, що можна назвати охоронним бізнесом по-одеськи. Характеристика Свідка: Подобєдов це «головний тітушковод» мера Одеси Геннадія Труханова.
Забігаючи наперед, відзначимо, що восени 2018-го до ЗМІ потрапили фотографії бланків кримінальної справи зі схемами пересування Подобєдова. Тобто Подобєдов фігурує не тільки в розслідуванні активістів, але й у матеріалах офіційного слідства.
Жорсткі характеристики в устах Свідка пов'язані з притаманною йому манерою говорити і являють собою оціночні судження, які можуть бути підтверджені або спростовані за підсумками слідства. Ми лише цитуємо Свідка, не погоджуючись із ним, але й не спростовуючи його слів.
Цитата: «Як я бачу: Подобєдов скористався пацаном, його проблемною ситуацією в житті...» Вані дуже потрібні були гроші, і він готовий був на все. За три дні до смерті він шукав спільника. За роботу, яку треба було зробити в інтересах Подобєдова, пропонувалася тисяча доларів. Що за робота? Знову цитата: «Там треба нацика одного відп****ти, коротше, малолітка, таке собі... Тисяча доларів просто за те, щоб дати п**ди якомусь малолітці, який наламує Труханову якісь теми, зрозумів?»
Зі слів Свідка виходить, що Ваня не наводив довідки про Стерненка, не розумів, із ким доведеться мати справу. А Подобєдов не попередив і, тим самим, підставив нещасного Ваню, який переживав чорну смугу своєї долі.
Ваня, звичайно, знайшов спільника – Олександра Ісайкула. Свідок дає останньому характеристику: відмінний боєць. Чи були озброєні Кузнєцов та Ісайкул? Таких деталей Свідок не знає, але пам'ятає, що Ваня завжди ходив із ножем і взагалі дуже любив зброю. Подобєдов, за інформацією Свідка, Ваню не озброював.
Версія і факти озвучені і з ними треба щось робити, замовчати – вже не вийде. Їх можна лише підтвердити або спростувати
Якщо зіставити фотографії бланків кримінальної справи та інші деталі, добуті в ході розслідування активістів, то вимальовується така картина. За кілька годин до нападу біля будівлі Одеської облдержадміністрації зустрілися декілька чоловік і обговорили план дій. Це були організатори і виконавці.
Організатори заходу: Олександр Подобєдов і Віталій Посувайло (кум Подобєдова). Ремарка від Свідка: «Віталік біля Подобєдова постійно терся... Теж пацанів підтягував на подібні акції, теж на цьому заробляв...» Виконавці: заручники ситуації, яким, судячи з усього, просто дуже потрібні були гроші – Іван Кузнєцов і Олександр Ісайкул.
За якийсь час до нападу виконавці зайняли свої позиції у дворі житлового будинку. Тут також знаходився і автомобіль Подобєдова – світлий ауді. У потрібний момент Подобєдов подав сигнал – моргнув фарами, після чого все і сталося.
Ми усвідомлюємо, що слова Свідка, здобуті не в ході офіційного слідства, не можуть бути для суду прямими доказами. Більш того, ми не знаємо, Свідок – це реальна людина або актор. І навіть якщо реальна, якщо на нього вийде офіційне слідство, то він може відмовитися від своїх же свідчень. Але – версія і факти озвучені. І з ними треба щось робити. Промовчати – вже не вийде. Залишається тільки підтвердити або спростувати.
Найнеприємніший, мабуть, для Стерненка і його адвокатів поворот буде в тому випадку, якщо сам Свідок, чиє ім'я і особистість будуть встановлені (можливо, вже встановлені), відмовиться від своїх слів. Але і до цього сценарію Стерненко готовий. Він стверджує, що Свідок не єдиний. Що б із ним не сталося, з'являться інші свідки.
Якщо суд просто проігнорує показання Свідка (свідків), Стерненко має намір вдатися, як він каже, «до міжнародних механізмів захисту».
Організатори заходу: Олександр Подобєдов і Віталій Посувайло (кум Подобєдова). Ремарка від Свідка: «Віталік біля Подобєдова постійно терся... Теж пацанів підтягував на подібні акції, теж на цьому заробляв...» Виконавці: заручники ситуації, яким, судячи з усього, просто дуже потрібні були гроші – Іван Кузнєцов і Олександр Ісайкул.
За якийсь час до нападу виконавці зайняли свої позиції у дворі житлового будинку. Тут також знаходився і автомобіль Подобєдова – світлий ауді. У потрібний момент Подобєдов подав сигнал – моргнув фарами, після чого все і сталося.
Ми усвідомлюємо, що слова Свідка, здобуті не в ході офіційного слідства, не можуть бути для суду прямими доказами. Більш того, ми не знаємо, Свідок – це реальна людина або актор. І навіть якщо реальна, якщо на нього вийде офіційне слідство, то він може відмовитися від своїх же свідчень. Але – версія і факти озвучені. І з ними треба щось робити. Промовчати – вже не вийде. Залишається тільки підтвердити або спростувати.
Найнеприємніший, мабуть, для Стерненка і його адвокатів поворот буде в тому випадку, якщо сам Свідок, чиє ім'я і особистість будуть встановлені (можливо, вже встановлені), відмовиться від своїх слів. Але і до цього сценарію Стерненко готовий. Він стверджує, що Свідок не єдиний. Що б із ним не сталося, з'являться інші свідки.
Якщо суд просто проігнорує показання Свідка (свідків), Стерненко має намір вдатися, як він каже, «до міжнародних механізмів захисту».
Маніпуляція
Після інциденту – буквально через 11 годин, вранці – на сайті Страна.ua з'явилася стаття під довгим заголовком: «Це чисте вбивство, а не самооборона». В Одесі націоналіст Стерненко зарізав десантника. Як це сталося насправді?».
Це складно сконструйований фейк. Містить пряму брехню із посиланням на «джерело Страна.ua в поліції»: «Сергій Стерненко повертався зі своєю дівчиною додому. За квартал до цього у нього стався словесний конфлікт із двома незнайомими хлопцями». В матеріалах справи, як вже говорилося, немає інформації про те, що інциденту передував словесний конфлікт за квартал від будинку Стерненка.
Далі джерело натякає на те, що радикал-націоналіст Стерненко сам порізав собі руку. З тексту можна зробити висновок, що конфлікт теж затіяв Стерненко, так як загиблий, за свідченням матері, був неконфліктним.
У статті багато маніпулятивної напівправди. Джерело стверджує, що «хлопці не були озброєні». У адвокатів сторін досі таких відомостей немає. Робити подібні імперативні твердження 25 травня було абсурдно. Ісайкул був затриманий не відразу – у нього лишалось достатньо часу, щоб позбутися зброї.
Автор усією силою свого таланту б'є на жалість і підкреслює, що загиблий був десантником: «...Стерненко наздогнав десантника і буквально розпоров йому живіт». Ну, або таке: «Чувак, ми викликали швидку, чекай», – це все, що сказав Стерненко вмираючому десантнику». Кузнєцов дійсно проходив строкову службу у 25-десантній бригаді, але це було в 2011 році.
Масштаб трагедії у статті посилюється тим, що у «зарізаного десантника» залишилася дружина і троє дітей (про те, що діти від різних жінок, не згадується). Наводиться бесіда зі старенькою матір'ю...
Є в тексті і правда: вірно вказані дати народження дійових осіб. Старенька мати на інвалідних ходунках – не вигаданий персонаж. І кримінальну справу за ст. 115 «Умисне вбивство» дійсно відкрили. Закінчується текст переліком «попередніх злодіянь» Стерненка.
Маніпулятивна публікація задала наратив – «Стерненко вбивця». Сколотити подібний фейк одна людина за одну ніч не могла (а під текстом зазначене одне ім'я і реальний співробітник видання). На створення такого матеріалу потрібен день-два. За умови, що у журналіста є контакти родичів загиблого. Якщо їх немає – тиждень. А тут – глупа ніч.
Це складно сконструйований фейк. Містить пряму брехню із посиланням на «джерело Страна.ua в поліції»: «Сергій Стерненко повертався зі своєю дівчиною додому. За квартал до цього у нього стався словесний конфлікт із двома незнайомими хлопцями». В матеріалах справи, як вже говорилося, немає інформації про те, що інциденту передував словесний конфлікт за квартал від будинку Стерненка.
Далі джерело натякає на те, що радикал-націоналіст Стерненко сам порізав собі руку. З тексту можна зробити висновок, що конфлікт теж затіяв Стерненко, так як загиблий, за свідченням матері, був неконфліктним.
У статті багато маніпулятивної напівправди. Джерело стверджує, що «хлопці не були озброєні». У адвокатів сторін досі таких відомостей немає. Робити подібні імперативні твердження 25 травня було абсурдно. Ісайкул був затриманий не відразу – у нього лишалось достатньо часу, щоб позбутися зброї.
Автор усією силою свого таланту б'є на жалість і підкреслює, що загиблий був десантником: «...Стерненко наздогнав десантника і буквально розпоров йому живіт». Ну, або таке: «Чувак, ми викликали швидку, чекай», – це все, що сказав Стерненко вмираючому десантнику». Кузнєцов дійсно проходив строкову службу у 25-десантній бригаді, але це було в 2011 році.
Масштаб трагедії у статті посилюється тим, що у «зарізаного десантника» залишилася дружина і троє дітей (про те, що діти від різних жінок, не згадується). Наводиться бесіда зі старенькою матір'ю...
Є в тексті і правда: вірно вказані дати народження дійових осіб. Старенька мати на інвалідних ходунках – не вигаданий персонаж. І кримінальну справу за ст. 115 «Умисне вбивство» дійсно відкрили. Закінчується текст переліком «попередніх злодіянь» Стерненка.
Маніпулятивна публікація задала наратив – «Стерненко вбивця». Сколотити подібний фейк одна людина за одну ніч не могла (а під текстом зазначене одне ім'я і реальний співробітник видання). На створення такого матеріалу потрібен день-два. За умови, що у журналіста є контакти родичів загиблого. Якщо їх немає – тиждень. А тут – глупа ніч.
Одне з двох. Або порівняно з журналістом Страна.ua Джеймс Бонд нервово курить, так як автор зробив неможливе. Протягом декількох годин розбудив безліч людей, роздобув досьє на ключових фігурантів і, судячи з усього, помотався між Одесою і Чорноморськом, проводячи розслідування або...
...Цю роботу виконали співробітники МВС, зацікавлені через певні обставини в дискредитації Стерненка. І злили нашвидкуруч створений компромат, до якого журналіст додав дещицю солі і порошинку амбри.
Додамо до цього ту обставину, що можлива участь деяких представників одеської поліції в організації замаху на Стерненка – причина, через яку розслідуванням займається саме СБУ (докладніше про це в Частині I).
Юристи Портнова зробили багато зусиль, щоб справу Стерненка передали від СБУ до МВС. У цьому випадку їм було б легше отримати доступ до закритих матеріалів слідства. Юристи Портнова – це щось на зразок тіньового Головного слідчого управління МВС. Зараз стане зрозуміло чому.
...Цю роботу виконали співробітники МВС, зацікавлені через певні обставини в дискредитації Стерненка. І злили нашвидкуруч створений компромат, до якого журналіст додав дещицю солі і порошинку амбри.
Додамо до цього ту обставину, що можлива участь деяких представників одеської поліції в організації замаху на Стерненка – причина, через яку розслідуванням займається саме СБУ (докладніше про це в Частині I).
Юристи Портнова зробили багато зусиль, щоб справу Стерненка передали від СБУ до МВС. У цьому випадку їм було б легше отримати доступ до закритих матеріалів слідства. Юристи Портнова – це щось на зразок тіньового Головного слідчого управління МВС. Зараз стане зрозуміло чому.
Ця ілюстрація не є карикатурою на жодну дійову особу цієї статті, а символізує загальну стурбованість художника недосконалістю українського правосуддя
Адвокати Портнова
Так звані юристи Портнова – це адвокатське об'єднання «Креденс» (зареєстроване в 2005 році, але тоді була інша назва – «Фаринник і партнери»). Засновник – Василь Фаринник. Керуючий партнер – Олег Татаров. Обидва – вихідці з міліції. Фаринник у минулому був начальником Головного слідчого управління, заступником міністра МВС. А Татаров у 2011 році обіймав посаду заступника начальника Головного слідчого управління. Нині він – адвокат і професор юриспруденції.
Як про професіоналів, що про них відгукуються непогано. «Фаринник – справжній слідчий і опер, – розповідає про нього один із колишніх підлеглих. – Матюгальник, правда, страшний і взагалі жорсткий. На Геннадія Москаля чимось схожий. Але якщо ти чесно робив свою роботу, то відчував себе за ним як за кам'яною стіною. Чи чесна він людина? Я не вірю в те, що в нашій структурі на такій посаді могли працювати кришталеві люди».
Серйозним професійним досягненням Фаринника вважається те, що свого часу він створив групу слідчих, зловивших декількох маніяків під Києвом та в Криму. Створив і, що не менш важливо, не заважав їм працювати. Координував взаємодію слідчих, оперативників, представників пенітенціарної служби та експертних груп. Під керівництвом Фаринника в Україні почала зароджуватися певна криміналістична школа.
Про його політичні погляди мало що відомо. Колись був членом карликової партії «Незалежність», яка ратувала за підвищення соціального забезпечення ветеранів МВС (створена екс-міністром МВС України і останнім легітимним прем'єром Криму Анатолієм Могильовим).
З екс-главою адміністрації президента Андрієм Портновим Фаринника пов'язують роки співпраці і, можливо, дружба. Портнов не був співзасновником об'єднання «Креденс», але, судячи з усього, є одним із основних замовників компанії. Дух Портнова ніби незримо витає на двох поверхах бізнес-центру «Олімпійський», у розмовах співробітників іноді проскакує фраза: «Як сказав Андрій Володимирович...»
Як про професіоналів, що про них відгукуються непогано. «Фаринник – справжній слідчий і опер, – розповідає про нього один із колишніх підлеглих. – Матюгальник, правда, страшний і взагалі жорсткий. На Геннадія Москаля чимось схожий. Але якщо ти чесно робив свою роботу, то відчував себе за ним як за кам'яною стіною. Чи чесна він людина? Я не вірю в те, що в нашій структурі на такій посаді могли працювати кришталеві люди».
Серйозним професійним досягненням Фаринника вважається те, що свого часу він створив групу слідчих, зловивших декількох маніяків під Києвом та в Криму. Створив і, що не менш важливо, не заважав їм працювати. Координував взаємодію слідчих, оперативників, представників пенітенціарної служби та експертних груп. Під керівництвом Фаринника в Україні почала зароджуватися певна криміналістична школа.
Про його політичні погляди мало що відомо. Колись був членом карликової партії «Незалежність», яка ратувала за підвищення соціального забезпечення ветеранів МВС (створена екс-міністром МВС України і останнім легітимним прем'єром Криму Анатолієм Могильовим).
З екс-главою адміністрації президента Андрієм Портновим Фаринника пов'язують роки співпраці і, можливо, дружба. Портнов не був співзасновником об'єднання «Креденс», але, судячи з усього, є одним із основних замовників компанії. Дух Портнова ніби незримо витає на двох поверхах бізнес-центру «Олімпійський», у розмовах співробітників іноді проскакує фраза: «Як сказав Андрій Володимирович...»
Кадровий кістяк фірми, зі зрозумілих причин, складають вихідці з МВС
Кадровий кістяк фірми, зі зрозумілих причин, складають вихідці з МВС. Справу Стерненка веде колишній міліціонер: екс-начальник слідчого відділу Оболонського районного управління внутрішніх справ Києва, полковник Станіслав Свириденко.
Піднімаючись у ліфті на 23-й поверх, відчуваєш занепокоєння. Що вище піднімаєшся, то виразніше розумієш: ось зараз юристи Портнова вщент рознесуть цілісну картину події 24 травня 2018 року в Одесі на Фонтанській дорозі. А раптом і правда, Стерненко – маніяк?
Але – ні. Ніхто нічого подібного не доводить. Перше ж питання Станіславу Свириденку, підкреслено нейтральне, яке не має стосунку до справи, раптом виявляється зовсім не нейтральним і має прямий стосунок відразу до всього. І до справи, і до політики, і до особистих образ.
Піднімаючись у ліфті на 23-й поверх, відчуваєш занепокоєння. Що вище піднімаєшся, то виразніше розумієш: ось зараз юристи Портнова вщент рознесуть цілісну картину події 24 травня 2018 року в Одесі на Фонтанській дорозі. А раптом і правда, Стерненко – маніяк?
Але – ні. Ніхто нічого подібного не доводить. Перше ж питання Станіславу Свириденку, підкреслено нейтральне, яке не має стосунку до справи, раптом виявляється зовсім не нейтральним і має прямий стосунок відразу до всього. І до справи, і до політики, і до особистих образ.
Слідчий колишнім не буває
З вікон кабінету Станіслава Свириденка відкривається розкішний вид на Київ. Господар кабінету інтелігентний, ввічливий і дипломатичний. Притаманна йому стриманість і обережність у висловлюваннях – риса, властива більш держслужбовцю, ніж адвокату. Дається взнаки багаторічна робота в МВС.
Свириденко не старий, йому трохи за сорок, міг би ще служити, але чомусь вирішив змінити вид діяльності. Звідси, власне, і перше питання:
– Чому ви звільнилися з органів?
– У 2015 році я не пройшов переатестацію, - в його голосі вчувається прохолодність: – Мені сказали, що я – шлейф злочинної влади. Претензій до моїх професійних якостей не було.
Фразу «питань до мого професіоналізму не було» він вимовляє як би для проформи, розуміючи, що співрозмовник йому не повірить. Насправді – вірю. На роботу до адвокатського об'єднання Василя Фаринника та Олега Татарова могли взяти або хорошого слідчого або дуже хорошого.
Свириденко продовжує:
– Коли я очолював слідчий підрозділ в Оболонському районі Києва, мені доводилося затримувати учасників масових заворушень...
– Тобто Революцію гідності ви називаєте «масовими заворушеннями»?
– Будете каву? Я вважаю, що більшу частину активних дій під час Майдану можна розцінювати як масові заворушення. Я бачив, як горіли міліцейські машини, як... – полковник Свириденко підбирає слова: – як наносили тілесні ушкодження співробітникам міліції, як їх вбивали.
– У ті дні всі жили в страху...
– Розумію, про що ви, і здогадуюся, що ви були, умовно кажучи, по той бік барикад.
– Так, був по той бік.
– Я розумів, що протестувальники не були в звичайному сенсі злочинцями. Я ж районний слідчий, і знаю, що таке криміналітет. Вважаю, що протестувальники стали заручниками сценарію, який розіграли представники інших держав...
Бесіда на цю тему може тривати вічно. Тому в якийсь момент не дуже ввічливо перебиваю:
– Станіславе Володимировичу, різниця у поглядах не завадить нам говорити про Стерненка?
– Звичайно, не завадить.
У цей момент приносять каву. У маленьких філіжаночках, заповнених наполовину. Дуже міцну.
Свириденко не старий, йому трохи за сорок, міг би ще служити, але чомусь вирішив змінити вид діяльності. Звідси, власне, і перше питання:
– Чому ви звільнилися з органів?
– У 2015 році я не пройшов переатестацію, - в його голосі вчувається прохолодність: – Мені сказали, що я – шлейф злочинної влади. Претензій до моїх професійних якостей не було.
Фразу «питань до мого професіоналізму не було» він вимовляє як би для проформи, розуміючи, що співрозмовник йому не повірить. Насправді – вірю. На роботу до адвокатського об'єднання Василя Фаринника та Олега Татарова могли взяти або хорошого слідчого або дуже хорошого.
Свириденко продовжує:
– Коли я очолював слідчий підрозділ в Оболонському районі Києва, мені доводилося затримувати учасників масових заворушень...
– Тобто Революцію гідності ви називаєте «масовими заворушеннями»?
– Будете каву? Я вважаю, що більшу частину активних дій під час Майдану можна розцінювати як масові заворушення. Я бачив, як горіли міліцейські машини, як... – полковник Свириденко підбирає слова: – як наносили тілесні ушкодження співробітникам міліції, як їх вбивали.
– У ті дні всі жили в страху...
– Розумію, про що ви, і здогадуюся, що ви були, умовно кажучи, по той бік барикад.
– Так, був по той бік.
– Я розумів, що протестувальники не були в звичайному сенсі злочинцями. Я ж районний слідчий, і знаю, що таке криміналітет. Вважаю, що протестувальники стали заручниками сценарію, який розіграли представники інших держав...
Бесіда на цю тему може тривати вічно. Тому в якийсь момент не дуже ввічливо перебиваю:
– Станіславе Володимировичу, різниця у поглядах не завадить нам говорити про Стерненка?
– Звичайно, не завадить.
У цей момент приносять каву. У маленьких філіжаночках, заповнених наполовину. Дуже міцну.
Як виглядали події того вечора, з точки зору Свириденка? Насправді питання я формулював кілька хвилин, розповідаючи про те, що вже знаю. Що в цій реконструкції правда, що неправда, що напівтона?
Адвокат реагує стримано, пояснює, що скласти цілісну картину, виходячи з наявних у нього фактів, поки не можна. Всіх матеріалів кримінальної справи, в якій Стерненко виступає як потерпілий, у нього немає. Тому зупиняємося на деталях:
– Ви згодні з тим, що на Стерненка напали Кузнєцов та Ісайкул?
– Версія про напад заслуговує того, щоб прийняти її до уваги. Її треба або підтвердити, або спростувати. Мені невідомі безперечні докази того, що Кузнєцов та Ісайкул чатували на Стерненка під під'їздом. З того повідомлення про підозру, з яким я ознайомився, не побачив – ні за логікою викладу, ні за стилістикою, – що у слідчого є такі докази.
– Можливо, Стерненко і його дівчина самі вирішили напасти на двох хлопців?
– Впевнений, що вони теж не планували напад, швидше за все, вони просто поверталися додому і єдине, що планували – випити чаю і лягти спати.
Кава, яку нам принесли, настільки смачна, що хочеться погоджуватися з кожним словом співрозмовника. Але питання в нотатнику дуже неоднозначні:
– Ви ж бачили ролик, у якому невідомий чоловік розповідає про те, як готувався замах?
– В цьому ролику, до речі, мова йде не про те, що Стерненка треба вбити, а... йому нібито збиралися нанести тілесні ушкодження...
– Буквально так: відп****ти.
Станіслав Володимирович морщиться, але погоджується:
– Я не хотів так говорити, але – ви сказали. Так. Але не вбити, не покалічити... Доказів того, що у Кузнєцова та Ісайкула були ножі або інші предмети, спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень, не бачу.
– Тобто, виходить, напад на Стерненка все ж був?
– Я допускаю, що не було.
– А що ж було, конфлікт?
– Так.
– Ісайкул і Кузнєцов конфліктували зі Стерненком до цього інциденту? Або, можливо, була якась нецензурна лайка у дворі? Словом, що за конфлікт?
– Наскільки я знаю, там було кілька секунд на спілкування, якщо так можна сказати.
– Дивіться. Навіть якщо ми винесемо за дужки загальний одеський контекст, все одно вимальовується картинка: йдуть юнак і дівчина, їм назустріч двоє невідомих молодиків спортивної зовнішності... Наскільки я знаю, Стерненко і дівчина зійшли з дороги, після чого хлопці теж змінили траєкторію своєї прогулянки і зустріч відбулася біля під'їзду...
– Додамо до цієї картинки те, що у Стерненка був ніж. Ви можете заперечити, що до цього на нього нападали. Але це також може свідчити про його стресовий стан. Він, можливо, чекав нападу, озирався...
Адвокат описує тривожну обстановку, в якій останні місяці жив Стерненко, пояснює, що занепокоєння могло посилитися в темний час доби. І обережно натякає на те, що реальної загрози не було, але Стерненко міг діяти так, ніби вона була.
– Станіслав Володимирович, ви ж наводили довідки про Кузнецова та Ісайкула. Чим ці люди заробляли собі на життя?
– Останнім часом підробляли в охоронних структурах.
– Тобто, вони випромінювали цілком реальну небезпеку...
– Ну чому? Образ охоронця може асоціюватися, наприклад, із захистом.
Тут залишається лише знизати плечима:
– В українських реаліях злочинні угруповання теж іноді називають себе охоронними фірмами...
Свириденко теж знизує плечима. Згадую чергову деталь:
– Як пояснити те, що у них були відключені мобільні телефони? Значить, вони йшли на справу?
– Люди різні. Для мене, наприклад, гуляти з вимкненим телефоном ненормально, а для когось – норма.
Я намагаюся поставити себе на місце присяжного і пропоную співрозмовнику виступити в тій же ролі:
– ...Давайте проведемо уявний експеримент. Комусь із ваших близьких треба пройти близько одинадцятої вечора через житловий масив в Одесі, перед вами вибір: назустріч повинна вийти пара – або зовні схожа на Кузнєцова та Ісайкула, або на Стерненка і його дівчину. Яку пару зустрічних перехожих ви оберете?
– Хлопця і дівчину, тут нема про що говорити.
– Скажіть, не тільки як адвокат, але і як досвідчений слідчий, ви дійсно вважаєте, що нападу не було?
– П'ятдесят на п'ятдесят, – і, трохи зітхаючи, додає: – На всі питання має відповісти слідство. Якщо і був напад, то він закінчився у той момент, коли Ісайкул і Кузнєцов почали тікати. У будь-якому разі Кузнєцов та Ісайкул не очікували, що Стерненко буде з ножем і не припускали такого опору.
Адвокат реагує стримано, пояснює, що скласти цілісну картину, виходячи з наявних у нього фактів, поки не можна. Всіх матеріалів кримінальної справи, в якій Стерненко виступає як потерпілий, у нього немає. Тому зупиняємося на деталях:
– Ви згодні з тим, що на Стерненка напали Кузнєцов та Ісайкул?
– Версія про напад заслуговує того, щоб прийняти її до уваги. Її треба або підтвердити, або спростувати. Мені невідомі безперечні докази того, що Кузнєцов та Ісайкул чатували на Стерненка під під'їздом. З того повідомлення про підозру, з яким я ознайомився, не побачив – ні за логікою викладу, ні за стилістикою, – що у слідчого є такі докази.
– Можливо, Стерненко і його дівчина самі вирішили напасти на двох хлопців?
– Впевнений, що вони теж не планували напад, швидше за все, вони просто поверталися додому і єдине, що планували – випити чаю і лягти спати.
Кава, яку нам принесли, настільки смачна, що хочеться погоджуватися з кожним словом співрозмовника. Але питання в нотатнику дуже неоднозначні:
– Ви ж бачили ролик, у якому невідомий чоловік розповідає про те, як готувався замах?
– В цьому ролику, до речі, мова йде не про те, що Стерненка треба вбити, а... йому нібито збиралися нанести тілесні ушкодження...
– Буквально так: відп****ти.
Станіслав Володимирович морщиться, але погоджується:
– Я не хотів так говорити, але – ви сказали. Так. Але не вбити, не покалічити... Доказів того, що у Кузнєцова та Ісайкула були ножі або інші предмети, спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень, не бачу.
– Тобто, виходить, напад на Стерненка все ж був?
– Я допускаю, що не було.
– А що ж було, конфлікт?
– Так.
– Ісайкул і Кузнєцов конфліктували зі Стерненком до цього інциденту? Або, можливо, була якась нецензурна лайка у дворі? Словом, що за конфлікт?
– Наскільки я знаю, там було кілька секунд на спілкування, якщо так можна сказати.
– Дивіться. Навіть якщо ми винесемо за дужки загальний одеський контекст, все одно вимальовується картинка: йдуть юнак і дівчина, їм назустріч двоє невідомих молодиків спортивної зовнішності... Наскільки я знаю, Стерненко і дівчина зійшли з дороги, після чого хлопці теж змінили траєкторію своєї прогулянки і зустріч відбулася біля під'їзду...
– Додамо до цієї картинки те, що у Стерненка був ніж. Ви можете заперечити, що до цього на нього нападали. Але це також може свідчити про його стресовий стан. Він, можливо, чекав нападу, озирався...
Адвокат описує тривожну обстановку, в якій останні місяці жив Стерненко, пояснює, що занепокоєння могло посилитися в темний час доби. І обережно натякає на те, що реальної загрози не було, але Стерненко міг діяти так, ніби вона була.
– Станіслав Володимирович, ви ж наводили довідки про Кузнецова та Ісайкула. Чим ці люди заробляли собі на життя?
– Останнім часом підробляли в охоронних структурах.
– Тобто, вони випромінювали цілком реальну небезпеку...
– Ну чому? Образ охоронця може асоціюватися, наприклад, із захистом.
Тут залишається лише знизати плечима:
– В українських реаліях злочинні угруповання теж іноді називають себе охоронними фірмами...
Свириденко теж знизує плечима. Згадую чергову деталь:
– Як пояснити те, що у них були відключені мобільні телефони? Значить, вони йшли на справу?
– Люди різні. Для мене, наприклад, гуляти з вимкненим телефоном ненормально, а для когось – норма.
Я намагаюся поставити себе на місце присяжного і пропоную співрозмовнику виступити в тій же ролі:
– ...Давайте проведемо уявний експеримент. Комусь із ваших близьких треба пройти близько одинадцятої вечора через житловий масив в Одесі, перед вами вибір: назустріч повинна вийти пара – або зовні схожа на Кузнєцова та Ісайкула, або на Стерненка і його дівчину. Яку пару зустрічних перехожих ви оберете?
– Хлопця і дівчину, тут нема про що говорити.
– Скажіть, не тільки як адвокат, але і як досвідчений слідчий, ви дійсно вважаєте, що нападу не було?
– П'ятдесят на п'ятдесят, – і, трохи зітхаючи, додає: – На всі питання має відповісти слідство. Якщо і був напад, то він закінчився у той момент, коли Ісайкул і Кузнєцов почали тікати. У будь-якому разі Кузнєцов та Ісайкул не очікували, що Стерненко буде з ножем і не припускали такого опору.
У Станіслава Володимировича є одна риса, що підкуповує: про кого б не йшлося, він не відгукується про людей однозначно погано
На цей момент каву вже випито і нам приносять дві пляшки мінеральної води в склі. Поки Свириденко наливає її, я продовжую:
– Ви наполягаєте на тому, що Стерненко вчинив умисне вбивство. Але тоді треба розуміти мотив, умисел... Навіщо йому було вбивати Кузнєцова? Щоб зараз ходити по судах і жити під статтею із загрозою довічного ув'язнення? Давайте відверто: він психічно хворий?
– Ні, він, звичайно, не психічно хворий, я цього не стверджую. Я ж бачу як він володіє собою, як відчуває аудиторію, як виступає... Але на той момент... Я вважаю, що у нього виник раптовий умисел.
– Спалах гніву?
– Ні, раптовий умисел і гнів – це не одне і те саме, це різні речі.
– А мотив?
– Думаю, на це питання могли б відповісти судові психіатри.
– З вашої точки зору, Стерненко все-таки відноситься до кримінального типу особистості, він психопат?
Окуляри Свириденка злегка блиснули:
– На той момент, під час інциденту, він міг проявити себе як психопат. Але знову-таки, це маю вирішувати не я, а корифеї у своїй сфері. Вони б ставили йому такий спектр питань, який би розклав особистість Стерненка по полицях, зокрема і ситуацію 24 травня 2018 року.
– І все-таки, мотив?
– Ну, скажімо, він міг побоюватися, що Кузнєцов повернеться, щоб помститися.
Далі Свириденко описує характер поранень Кузнєцова, досить довго доводячи, що смертельний удар йому був завданий майже за сто метрів від під'їзду. Що стосується суперечностей у різних експертизах, то Свириденко вважає, що протиріччя там невелике. В одній експертизі зазначено, що деякі тілесні ушкодження наносилися при вертикальному положенні тіла, в іншій, що в горизонтальному. Щодо іншого відрізняються не експертизи, а висновки і коментарі експертів.
Адвокат вдови загиблого, Лесі Кузнєцової, ніби полемізує зі своїм опонентом – адвокатом Стерненка, який, у свою чергу, стверджує, що при таких пораненнях людина могла пробігти сто метрів і більше.
– Я конструктивно ставлюся до досліджень адвокатів Стерненка, вони захищають свого клієнта і роблять свою роботу сумлінно, але у мене, знаєте, теж є певні знання в судовій медицині. Так, в умовах сильного стресу, при такому пораненні в серце, людина може переміщатися, але треба враховувати й інші поранення. Якщо ми розглянемо повну картину, – підсумовує Свириденко, – то очевидно, що потерпілий не міг пробігти сто метрів. Мене ніхто не переконає в протилежному.
У Станіслава Володимировича є одна приваблива риса: про кого б не йшлося, він не говорить про людей однозначно погано. Навіть про своїх опонентів, зокрема, про Стерненка. У його висловлюваннях є фрази: «Людина зі стрижнем». Або: «Це тільки на перший погляд здається, що він беззахисний ботанік. Окуляри, образ. Насправді він не ботанік, він сильна особистість...»
Наче ботанік не може бути сильною особистістю. Але – тим не менш, не ботанік, так не ботанік.
– Ви наполягаєте на тому, що Стерненко вчинив умисне вбивство. Але тоді треба розуміти мотив, умисел... Навіщо йому було вбивати Кузнєцова? Щоб зараз ходити по судах і жити під статтею із загрозою довічного ув'язнення? Давайте відверто: він психічно хворий?
– Ні, він, звичайно, не психічно хворий, я цього не стверджую. Я ж бачу як він володіє собою, як відчуває аудиторію, як виступає... Але на той момент... Я вважаю, що у нього виник раптовий умисел.
– Спалах гніву?
– Ні, раптовий умисел і гнів – це не одне і те саме, це різні речі.
– А мотив?
– Думаю, на це питання могли б відповісти судові психіатри.
– З вашої точки зору, Стерненко все-таки відноситься до кримінального типу особистості, він психопат?
Окуляри Свириденка злегка блиснули:
– На той момент, під час інциденту, він міг проявити себе як психопат. Але знову-таки, це маю вирішувати не я, а корифеї у своїй сфері. Вони б ставили йому такий спектр питань, який би розклав особистість Стерненка по полицях, зокрема і ситуацію 24 травня 2018 року.
– І все-таки, мотив?
– Ну, скажімо, він міг побоюватися, що Кузнєцов повернеться, щоб помститися.
Далі Свириденко описує характер поранень Кузнєцова, досить довго доводячи, що смертельний удар йому був завданий майже за сто метрів від під'їзду. Що стосується суперечностей у різних експертизах, то Свириденко вважає, що протиріччя там невелике. В одній експертизі зазначено, що деякі тілесні ушкодження наносилися при вертикальному положенні тіла, в іншій, що в горизонтальному. Щодо іншого відрізняються не експертизи, а висновки і коментарі експертів.
Адвокат вдови загиблого, Лесі Кузнєцової, ніби полемізує зі своїм опонентом – адвокатом Стерненка, який, у свою чергу, стверджує, що при таких пораненнях людина могла пробігти сто метрів і більше.
– Я конструктивно ставлюся до досліджень адвокатів Стерненка, вони захищають свого клієнта і роблять свою роботу сумлінно, але у мене, знаєте, теж є певні знання в судовій медицині. Так, в умовах сильного стресу, при такому пораненні в серце, людина може переміщатися, але треба враховувати й інші поранення. Якщо ми розглянемо повну картину, – підсумовує Свириденко, – то очевидно, що потерпілий не міг пробігти сто метрів. Мене ніхто не переконає в протилежному.
У Станіслава Володимировича є одна приваблива риса: про кого б не йшлося, він не говорить про людей однозначно погано. Навіть про своїх опонентів, зокрема, про Стерненка. У його висловлюваннях є фрази: «Людина зі стрижнем». Або: «Це тільки на перший погляд здається, що він беззахисний ботанік. Окуляри, образ. Насправді він не ботанік, він сильна особистість...»
Наче ботанік не може бути сильною особистістю. Але – тим не менш, не ботанік, так не ботанік.
Прошу його охарактеризувати інших фігурантів цієї історії. Зрештою, Свириденко чи не єдиний чоловік, який не тільки збирав про них довідки, але й мав можливість поспілкуватися особисто з Лесею Кузнєцовою та Олександром Ісайкулом. Хто вони?
– Я б загалом сказав так, – починає Свириденко і ненадовго замислюється: – Це середньостатистичні люди. Освітній рівень? Достатній. Якщо ви питаєте про стосунки в родині... – Свириденко наливає собі ще трохи мінералки. – Ви, напевно, маєте на увазі те відео, де говориться, що Кузнєцов із Лесею не жив? Я коли це відео подивився, відразу ж зателефонував Лесі. Вона у цьому плані для мене – основне джерело інформації... Леся сказала, що вони були сім'єю, того дня він виходив з їхнього спільного будинку. Про проблеми з наркотиками вона нічого не знає. Вас цікавлять якісь деталі?
– Звичайно.
– Леся, ви, напевно, знаєте, заробляє тим, що співає в ресторані. Така, творча людина. І у неї сережка в носі. Я цього не можу зрозуміти.
– Ісайкул?
– Тренер висловлюється про нього дуже позитивно. Та і я з великою повагою ставлюся до спортсменів. Ісайкул знаходиться за кордоном, офіційно працевлаштований.
– Ким працює?
– Не знаю. Але я вважаю, що сам факт того, що людина змогла знайти себе за кордоном, характеризує його позитивно.
– Наскільки тісно ви з ним спілкувалися?
– Недовго і в телефонному режимі. Він мені перший зателефонував, запитав, чи ми готові надати йому правову допомогу, я сказав, що готові. Він сам повинен вирішити, чи потрібне йому наше адвокатське об'єднання. Я вам зараз дуже чесно відповідаю – як на духу.
Свириденко дає негативну оцінку тим, хто, за його словами, «влаштував процесуальний тероризм» із повідомленням про підозру покійному Кузнєцову. Мова йде про керівництво слідчих СБУ і про представників Офісу генпрокурора. Вважає, що виконавці постійно перебувають у стані пресингу, їм не дають нормально розслідувати всі обставини.
– Їх підганяють і в результаті вони не тільки не роблять, що повинні, але і порушують права – і моєї підзахисної, і Стерненка, – адвокат дістає книжечку – кримінально-процесуальний кодекс. Гортає і показує норми, які були порушені, коли Стерненка викликали до СБУ (ще до вручення підозри).
Підливає собі мінералки і продовжує:
– А вручення підозри покійному це взагалі нонсенс. Це суперечить практиці Європейського суду з прав людини і здоровому глузду...
– Ну, добре, ви як слідчий, як би вчинили?
– Я як слідчий вважаю, що розслідування необхідно довести до кінця. Зараз такий момент, коли слідчих потрібно не навантажувати іншою роботою. Вони повинні змахнути зі столу все зайве, розкласти перед собою всі експертизи, залучити, як я вже говорив, кращих фахівців... Ви зрозумійте, немає і не буде такої експертизи, яка могла б стати єдиним і безумовним доказом. Тут треба розглядати докази в їхній сукупності, складати мозаїку. На жаль, провести таку роботу в умовах цього галасу навколо Стерненка складно.
– Цей галас піднімають не тільки прихильники Стерненка, але і його вороги...
– Сила дії дорівнює силі протидії.
– Повністю згоден...
Адвокат починає говорити більш емоційно:
– Якщо чесно, не розумію, чому такий резонанс. Стерненко, що, лауреат Нобелівської премії, дуже заслужена людина? Ну – активіст, ну і що? Знаєте, я з простої сім'ї, народився в селі і для мене заслужена людина – це видатний лікар або вчитель. А хто такий Стерненко? Такий самий громадянин, як Кузнєцов або Ісайкул.
– Резонанс цієї справи пов'язаний, зокрема, з тим, що в цій справі бере участь ваше адвокатське об'єднання, яке асоціюють із Андрієм Портновим. Погодьтеся, не кожна людина може дозволити собі такий елітний захист, як у Лесі Кузнєцової. Вона ж не настільки заможна людина...
– Може, ще кави? Я з етичних міркувань не хотів би говорити про оплату наших послуг. Так, я згоден, що у Лесі елітний захист. Але ж і у Стерненка елітний захист. Хтось же за нього також платить. І за інформаційний, скажімо так, супровід на користь Стерненка...
На цій багатозначній ноті ми зі Станіславом Володимировичем прощаємося. Не під диктофон, вже біля самих дверей, він пояснює і показує як Стерненко, з його точки зору, орудував ножем, завдаючи смертельне поранення в серце. Ось так і ось так.
– Я б загалом сказав так, – починає Свириденко і ненадовго замислюється: – Це середньостатистичні люди. Освітній рівень? Достатній. Якщо ви питаєте про стосунки в родині... – Свириденко наливає собі ще трохи мінералки. – Ви, напевно, маєте на увазі те відео, де говориться, що Кузнєцов із Лесею не жив? Я коли це відео подивився, відразу ж зателефонував Лесі. Вона у цьому плані для мене – основне джерело інформації... Леся сказала, що вони були сім'єю, того дня він виходив з їхнього спільного будинку. Про проблеми з наркотиками вона нічого не знає. Вас цікавлять якісь деталі?
– Звичайно.
– Леся, ви, напевно, знаєте, заробляє тим, що співає в ресторані. Така, творча людина. І у неї сережка в носі. Я цього не можу зрозуміти.
– Ісайкул?
– Тренер висловлюється про нього дуже позитивно. Та і я з великою повагою ставлюся до спортсменів. Ісайкул знаходиться за кордоном, офіційно працевлаштований.
– Ким працює?
– Не знаю. Але я вважаю, що сам факт того, що людина змогла знайти себе за кордоном, характеризує його позитивно.
– Наскільки тісно ви з ним спілкувалися?
– Недовго і в телефонному режимі. Він мені перший зателефонував, запитав, чи ми готові надати йому правову допомогу, я сказав, що готові. Він сам повинен вирішити, чи потрібне йому наше адвокатське об'єднання. Я вам зараз дуже чесно відповідаю – як на духу.
Свириденко дає негативну оцінку тим, хто, за його словами, «влаштував процесуальний тероризм» із повідомленням про підозру покійному Кузнєцову. Мова йде про керівництво слідчих СБУ і про представників Офісу генпрокурора. Вважає, що виконавці постійно перебувають у стані пресингу, їм не дають нормально розслідувати всі обставини.
– Їх підганяють і в результаті вони не тільки не роблять, що повинні, але і порушують права – і моєї підзахисної, і Стерненка, – адвокат дістає книжечку – кримінально-процесуальний кодекс. Гортає і показує норми, які були порушені, коли Стерненка викликали до СБУ (ще до вручення підозри).
Підливає собі мінералки і продовжує:
– А вручення підозри покійному це взагалі нонсенс. Це суперечить практиці Європейського суду з прав людини і здоровому глузду...
– Ну, добре, ви як слідчий, як би вчинили?
– Я як слідчий вважаю, що розслідування необхідно довести до кінця. Зараз такий момент, коли слідчих потрібно не навантажувати іншою роботою. Вони повинні змахнути зі столу все зайве, розкласти перед собою всі експертизи, залучити, як я вже говорив, кращих фахівців... Ви зрозумійте, немає і не буде такої експертизи, яка могла б стати єдиним і безумовним доказом. Тут треба розглядати докази в їхній сукупності, складати мозаїку. На жаль, провести таку роботу в умовах цього галасу навколо Стерненка складно.
– Цей галас піднімають не тільки прихильники Стерненка, але і його вороги...
– Сила дії дорівнює силі протидії.
– Повністю згоден...
Адвокат починає говорити більш емоційно:
– Якщо чесно, не розумію, чому такий резонанс. Стерненко, що, лауреат Нобелівської премії, дуже заслужена людина? Ну – активіст, ну і що? Знаєте, я з простої сім'ї, народився в селі і для мене заслужена людина – це видатний лікар або вчитель. А хто такий Стерненко? Такий самий громадянин, як Кузнєцов або Ісайкул.
– Резонанс цієї справи пов'язаний, зокрема, з тим, що в цій справі бере участь ваше адвокатське об'єднання, яке асоціюють із Андрієм Портновим. Погодьтеся, не кожна людина може дозволити собі такий елітний захист, як у Лесі Кузнєцової. Вона ж не настільки заможна людина...
– Може, ще кави? Я з етичних міркувань не хотів би говорити про оплату наших послуг. Так, я згоден, що у Лесі елітний захист. Але ж і у Стерненка елітний захист. Хтось же за нього також платить. І за інформаційний, скажімо так, супровід на користь Стерненка...
На цій багатозначній ноті ми зі Станіславом Володимировичем прощаємося. Не під диктофон, вже біля самих дверей, він пояснює і показує як Стерненко, з його точки зору, орудував ножем, завдаючи смертельне поранення в серце. Ось так і ось так.
Хто платить за Стерненка
Хто фінансує розкрутку позитивного образу Стерненка, хто і скільки платить його елітному захисту, тобто адвокатам? Відповідь на перше питання – ніхто. Стерненко охоче роздає інтерв'ю, постійно генерує інформприводи. Та й сам є ходячим медіа. На каналі «Стерненко на зв'язку» 127 000 підписників і ця кількість постійно зростає.
Його дівчина за освітою журналіст і займається комунікаціями. В разі чого – може допомогти порадою і зв'язками. Вона ж його іміджмейкер і редактор.
Тепер про адвокатів. Хто і скільки платить юристам – це питання, звичайно ж, до них. Стерненка захищають кілька адвокатів: Віталій Коломієць, Микола Оріховський, Масі Найєм, Андрій Писаренко та Віталій Титич.
За кілька днів до першого засідання з обрання для підозрюваного Стерненка попереднього запобіжного заходу, ми сидимо з Віталієм Коломійцем на лавочці біля Володимирського собору і п'ємо каву з паперових стаканчиків. Ставити відразу і в лоб запитання, скільки вам платять, не дуже ввічливо. Тому якийсь час просто обговорюємо перспективи майбутнього процесу.
Коломієць подумки сперечається з опонентами, розбиває їхні аргументи і доводить, що вся їхня стратегія зводиться до того, щоб «грати на порожнечі».
– Їхня найближча мета, – Коломієць кладе ногу на ногу, – загнати Стерненка в глухий кут – у СІЗО або під домашній арешт, а згодом – добити.
– У сенсі?
– У прямому. Якщо було три напади, якщо виконавцю інкримінують хуліганство, значить, замовників шукати ніхто не збирається. Що завадить у цьому випадку організувати четвертий замах? Хто може гарантувати Стерненку безпеку в СІЗО? Домашній арешт теж обмежує його можливості щодо організації своєї безпеки...
– Віталій, вибачте. Як компромат на Стерненка часто використовують аргумент про те, що за ним хтось стоїть, що у Стерненка круті юристи, за яких, знову ж таки, хтось платить... Хто? Скільки?
– Ніхто і ніскільки. Знаєте, для нас, для мене, це як продовження Майдану. Сергій же і сам юрист, ми підказуємо, а він пише, готує якісь форми. Для нього це хороша практика...
– Але ж ви не можете працювати безкоштовно?
– У нас є й інші клієнти. Поки справа Стерненка забирає у нашого адвокатського об'єднання не більше десяти відсотків робочого часу, нам не потрібна компенсація. Якщо буде більше – доведеться щось вирішувати. А поки так.
– Навіщо вам це?
Його дівчина за освітою журналіст і займається комунікаціями. В разі чого – може допомогти порадою і зв'язками. Вона ж його іміджмейкер і редактор.
Тепер про адвокатів. Хто і скільки платить юристам – це питання, звичайно ж, до них. Стерненка захищають кілька адвокатів: Віталій Коломієць, Микола Оріховський, Масі Найєм, Андрій Писаренко та Віталій Титич.
За кілька днів до першого засідання з обрання для підозрюваного Стерненка попереднього запобіжного заходу, ми сидимо з Віталієм Коломійцем на лавочці біля Володимирського собору і п'ємо каву з паперових стаканчиків. Ставити відразу і в лоб запитання, скільки вам платять, не дуже ввічливо. Тому якийсь час просто обговорюємо перспективи майбутнього процесу.
Коломієць подумки сперечається з опонентами, розбиває їхні аргументи і доводить, що вся їхня стратегія зводиться до того, щоб «грати на порожнечі».
– Їхня найближча мета, – Коломієць кладе ногу на ногу, – загнати Стерненка в глухий кут – у СІЗО або під домашній арешт, а згодом – добити.
– У сенсі?
– У прямому. Якщо було три напади, якщо виконавцю інкримінують хуліганство, значить, замовників шукати ніхто не збирається. Що завадить у цьому випадку організувати четвертий замах? Хто може гарантувати Стерненку безпеку в СІЗО? Домашній арешт теж обмежує його можливості щодо організації своєї безпеки...
– Віталій, вибачте. Як компромат на Стерненка часто використовують аргумент про те, що за ним хтось стоїть, що у Стерненка круті юристи, за яких, знову ж таки, хтось платить... Хто? Скільки?
– Ніхто і ніскільки. Знаєте, для нас, для мене, це як продовження Майдану. Сергій же і сам юрист, ми підказуємо, а він пише, готує якісь форми. Для нього це хороша практика...
– Але ж ви не можете працювати безкоштовно?
– У нас є й інші клієнти. Поки справа Стерненка забирає у нашого адвокатського об'єднання не більше десяти відсотків робочого часу, нам не потрібна компенсація. Якщо буде більше – доведеться щось вирішувати. А поки так.
– Навіщо вам це?
На носок його туфлі сідає голуб. Коломієць посміхається і не проганяє його. Голуб киває-киває. Напевно, в такт думкам:
– Завдяки справі Стерненка мені не соромно жити. Не соромно, навіть якщо камера стоїть у туалеті.
– А там є прихована камера?
– Хто зна. Справа Стерненка нас всіх дуже дисциплінує. Які можуть бути джерела компромату: лазня, наркотики, подружні зради... Треба бути чистим за всіма пунктами.
Ми ще довго розмовляємо. Адвокат показує роздруківки експертиз. Доводить, що Кузнєцов із пораненням у серце міг не тільки тікати, але й чинити опір. Відчувається, що лекції із судової медицини в академії – а Коломієць закінчив Київську академію МВС – не пройшли для нього дарма. Він, здається, підготував цілу монографію про те, як поводять себе під час військових дій солдати з аналогічними пораненнями.
Невеликий відступ. Того дня я випив тижневу норму кави і завдяки Віталію Коломійцю дізнався про судову анатомію стільки, що зміг би написати реферат, гідний студента третього курсу медінституту. Все це, звичайно, дуже цікаво, але в якийсь момент стало здаватися, що це надлишкова інформація. Ретранслювати подібні знання нема потреби. Та й самому вони, швидше за все, не стануть у нагоді.
Інтерес адвоката до впливу адреналіну на функціонування серцевих шлуночків зрозумілий: від того, де саме і як нанесені удари Кузнєцову, може залежати подальша доля Стерненка. Але після того, як стала зрозуміла загальна ситуація, мені було вже байдуже, в якому місці і в якій позі був поранений нападник. А нюансів ставало все більше і більше. При цьому за дрібними деталями ховалося щось настільки величезне, що можна і не помітити.
Було якесь дуже важливе питання, яке абсолютно не цікавить ні адвоката, ні, напевно, суддів і прокурорів. Ні вже, тим більше, юристів Портнова. Не цікавить нікого і, можливо, не має відповіді. Я забув про нього, потім згадав і знову забув. Питання, порівняно з яким вся судова медицина, кримінальний кодекс і навіть загальна теорія права – це як горобці, які випадково залетіли до клітки птаха Гамаюн.
Звучить воно довго: як таке може бути, щоб худий юнак з інвалідністю, тримаючи в одній руці пакет із кефіром, а в іншій – руку коханої дівчини, раптом перетворився на Бетмена, змусив тікати майстра спорту з боксу і його двометрового подільника?
У той же вечір у мене була можливість поставити це питання самому Сергію. Відповідь:
– Просто виходу не було – я ж не міг утекти! Я не міг сказати дівчині: потримай кефір, я пішов, у мене важливі справи. А далі вийшло те, що вийшло.
– Завдяки справі Стерненка мені не соромно жити. Не соромно, навіть якщо камера стоїть у туалеті.
– А там є прихована камера?
– Хто зна. Справа Стерненка нас всіх дуже дисциплінує. Які можуть бути джерела компромату: лазня, наркотики, подружні зради... Треба бути чистим за всіма пунктами.
Ми ще довго розмовляємо. Адвокат показує роздруківки експертиз. Доводить, що Кузнєцов із пораненням у серце міг не тільки тікати, але й чинити опір. Відчувається, що лекції із судової медицини в академії – а Коломієць закінчив Київську академію МВС – не пройшли для нього дарма. Він, здається, підготував цілу монографію про те, як поводять себе під час військових дій солдати з аналогічними пораненнями.
Невеликий відступ. Того дня я випив тижневу норму кави і завдяки Віталію Коломійцю дізнався про судову анатомію стільки, що зміг би написати реферат, гідний студента третього курсу медінституту. Все це, звичайно, дуже цікаво, але в якийсь момент стало здаватися, що це надлишкова інформація. Ретранслювати подібні знання нема потреби. Та й самому вони, швидше за все, не стануть у нагоді.
Інтерес адвоката до впливу адреналіну на функціонування серцевих шлуночків зрозумілий: від того, де саме і як нанесені удари Кузнєцову, може залежати подальша доля Стерненка. Але після того, як стала зрозуміла загальна ситуація, мені було вже байдуже, в якому місці і в якій позі був поранений нападник. А нюансів ставало все більше і більше. При цьому за дрібними деталями ховалося щось настільки величезне, що можна і не помітити.
Було якесь дуже важливе питання, яке абсолютно не цікавить ні адвоката, ні, напевно, суддів і прокурорів. Ні вже, тим більше, юристів Портнова. Не цікавить нікого і, можливо, не має відповіді. Я забув про нього, потім згадав і знову забув. Питання, порівняно з яким вся судова медицина, кримінальний кодекс і навіть загальна теорія права – це як горобці, які випадково залетіли до клітки птаха Гамаюн.
Звучить воно довго: як таке може бути, щоб худий юнак з інвалідністю, тримаючи в одній руці пакет із кефіром, а в іншій – руку коханої дівчини, раптом перетворився на Бетмена, змусив тікати майстра спорту з боксу і його двометрового подільника?
У той же вечір у мене була можливість поставити це питання самому Сергію. Відповідь:
– Просто виходу не було – я ж не міг утекти! Я не міг сказати дівчині: потримай кефір, я пішов, у мене важливі справи. А далі вийшло те, що вийшло.
Процес над Стерненком – це історія народження політичного діяча. Для літератури і кінематографу, сюжет не новий. Найкраще з творів на подібну тему – казка Євгена Шварца «Дракон». Коротко сюжет: мандрівний лицар Ланцелот забрів до міста, колись захопленого драконом, зустрів дівчину, якій загрожувала біда, вбив дракона, одружився і став головною людиною в місті.
Тут безліч збігів. Починаючи з того, що Стерненко схожий на Ланцелота навіть за своїми соціально-демографічними характеристиками. Ланцелот прийшов звідкись із півдня, Стерненко – з Одеси. Ланцелот дещо наївний у своїх політичних поглядах – Стерненку дорікають максималізм. До поєдинку з драконом Ланцелот був дев'ятнадцять разів поранений легко, п'ять разів важко і три рази смертельно. На тілі Стерненка безліч бойових відмітин, на нього тричі робили замах.
Дракон теж пізнаваний. У казці у нього складна роль – монаршого титулу або президентської посади немає. Він досить неформальний. Це, швидше, кримінальний авторитет, який замінює собою нормальний держапарат – кришує місто, збирає данину їдлом і дівчатами. У нього три голови і різні обличчя. То він з'являється у вигляді грубуватого солдафона, то, як стриманий і високочолий пан, то ще якось. Ось і в нашому випадку у дракона безліч облич.
То колишній заступник голови адміністрації Януковича, заслужений юрист України Андрій Портнов заявить, що його мета – домогтися для Стерненка довічного ув'язнення. Депутат Олександр Дубінський почне лобіювати вручення Стерненку підозри. То слуга народу Максим Бужанський обізве Стерненка побутовим вбивцею. То прокинеться голова харківського громадського активіста Михайла Добкіна і розповість про роль у справі Стерненка світової закуліси. Додамо сюди діячів із Комітету порятунку України у вигнанні і гопників із підворіття.
Не треба бути політичним аналітиком, щоб побачити у всьому цьому багатоголів'ї того самого ящіра, який у лютому 2014 року, помахуючи пораненими крилами, полетів у бік Ростова. А нині виповзає частинами на Печерських пагорбах.
У творі Шварца на допомогу герою приходять ті, про кого Ланцелот раніше не знав. Торговці килимами принесли йому килим-літак, капелюшний майстер накинув на нього шапку-невидимку, коваль вручив щит і меч. Щось подібне відбувалося і під час суду про обрання запобіжного заходу для Стерненка.
Підтримати його прийшли представники різних поглядів та політичних таборів. Навіть ті, кого Стерненко не очікував побачити. Багато людей – сотні. І, як це часто в житті буває, не прийшли ті, на кого він чекав.
У стороні, не привертаючи особливої уваги, стояв одеський побратим Стерненка, голова міського осередку Народного руху Михайло Кузаконь. Приїхав з Ужгорода найкращий експерт із поранень, хірург 125-ї гірсько-піхотної бригади, який провів десятки операцій в умовах бою, Олександр Данилюк. Та інші шановані люди, яких юрист Портнов назвав «бродячим кублом».
Біля суду можна було побачити екс-голову Митної служби Максима Нефьодова і екс-міністра інфраструктури Володимира Омеляна. Було досить багато народних депутатів від Слуги народу, Голоса, Батьківщини та Європейської солідарності. Перезиралися один із одним хлопці, озброєні піротехнікою. Трохи незвично було бачити поруч пацанів у чорних майках і ліберальних панянок із ЛГБТ-символікою.
У казці люди і тварини, які зібралися на площі, знайомляться один із одним, намагаючись знайти спільну мову. Кіт нявкає, ослик плескає вухами. Так і тут було відчуття, що люди, які прийшли підтримати Стерненка, ніби придивляються один до одного.
Кілька годин на під спекотним сонцем стояла екс-міністр охорони здоров'я Уляна Супрун. Що змусило її прийти? Перш ніж відповісти на це питання, пані Уляна робить крок назад:
– Що вас дивує?
– Все-таки Стерненка називають радикалом...
– А що таке радикал? Ось ви, наприклад, були на Майдані?
– Так.
– Тоді ви теж радикал. Ви журналіст?
– Так.
– Якщо ви журналіст і не знаєте, що таке радикал, якщо у вас немає дефініції цього поняття, то ви не можете писати про Стерненка, – і ще раз, переконано: – Ні, не можете.
У казки Шварца, звичайно, щасливий кінець. Дракон недооцінив противника і програв. Йому здавалося смішним, що якийсь хлопчисько наважився кинути виклик. Драконова голова міркувала так: «Доведеться побитися. Та відверто кажучи, я не шкодую про це, я тут не так давно розробив дуже цікавий удар лапою ен в ікс напрямку. Зараз спробуємо його на тілі».
Вороги Стерненка постійно його недооцінюють. Під час другого нападу, нагадаємо, він затримав і знешкодив виконавця. Під час третього – змусив тікати двох бугаїв. Наступний етап – судовий процес. І знову паралелі.
Судове засідання щодо обрання попереднього запобіжного заходу нагадувало бій у небі між драконом і Ланцелотом. Бійки в будівлі суду і навколо неї були пов'язані з тим, що суд відмовився пропускати до залу всіх бажаючих: все-таки карантин.
Незрозуміло, як подібний поворот подій міг передбачити Шварц, але... В книзі подільник дракона, бургомістр, оголошує: «Слухайте наказ. Щоб уникнути епідемії хвороб очей, і тільки тому, на небо дивитись забороняється. Що відбувається на небі, ви дізнаєтеся з комюніке, яке в разі потреби буде випускати особистий секретар пана дракона».
Що ж ми бачимо? Дракон отримав по шиї і завдав кілька ударів у відповідь. Стерненко опинився під двомісячним домашнім арештом. Оголошений антракт. Робити прогнози не хочеться. Шанси на перемогу у Стерненка-Ланцелота безумовно є. Незалежно від результату судових розглядів, він стане політичною фігурою. З невеликим застереженням: якщо виживе.
Тут безліч збігів. Починаючи з того, що Стерненко схожий на Ланцелота навіть за своїми соціально-демографічними характеристиками. Ланцелот прийшов звідкись із півдня, Стерненко – з Одеси. Ланцелот дещо наївний у своїх політичних поглядах – Стерненку дорікають максималізм. До поєдинку з драконом Ланцелот був дев'ятнадцять разів поранений легко, п'ять разів важко і три рази смертельно. На тілі Стерненка безліч бойових відмітин, на нього тричі робили замах.
Дракон теж пізнаваний. У казці у нього складна роль – монаршого титулу або президентської посади немає. Він досить неформальний. Це, швидше, кримінальний авторитет, який замінює собою нормальний держапарат – кришує місто, збирає данину їдлом і дівчатами. У нього три голови і різні обличчя. То він з'являється у вигляді грубуватого солдафона, то, як стриманий і високочолий пан, то ще якось. Ось і в нашому випадку у дракона безліч облич.
То колишній заступник голови адміністрації Януковича, заслужений юрист України Андрій Портнов заявить, що його мета – домогтися для Стерненка довічного ув'язнення. Депутат Олександр Дубінський почне лобіювати вручення Стерненку підозри. То слуга народу Максим Бужанський обізве Стерненка побутовим вбивцею. То прокинеться голова харківського громадського активіста Михайла Добкіна і розповість про роль у справі Стерненка світової закуліси. Додамо сюди діячів із Комітету порятунку України у вигнанні і гопників із підворіття.
Не треба бути політичним аналітиком, щоб побачити у всьому цьому багатоголів'ї того самого ящіра, який у лютому 2014 року, помахуючи пораненими крилами, полетів у бік Ростова. А нині виповзає частинами на Печерських пагорбах.
У творі Шварца на допомогу герою приходять ті, про кого Ланцелот раніше не знав. Торговці килимами принесли йому килим-літак, капелюшний майстер накинув на нього шапку-невидимку, коваль вручив щит і меч. Щось подібне відбувалося і під час суду про обрання запобіжного заходу для Стерненка.
Підтримати його прийшли представники різних поглядів та політичних таборів. Навіть ті, кого Стерненко не очікував побачити. Багато людей – сотні. І, як це часто в житті буває, не прийшли ті, на кого він чекав.
У стороні, не привертаючи особливої уваги, стояв одеський побратим Стерненка, голова міського осередку Народного руху Михайло Кузаконь. Приїхав з Ужгорода найкращий експерт із поранень, хірург 125-ї гірсько-піхотної бригади, який провів десятки операцій в умовах бою, Олександр Данилюк. Та інші шановані люди, яких юрист Портнов назвав «бродячим кублом».
Біля суду можна було побачити екс-голову Митної служби Максима Нефьодова і екс-міністра інфраструктури Володимира Омеляна. Було досить багато народних депутатів від Слуги народу, Голоса, Батьківщини та Європейської солідарності. Перезиралися один із одним хлопці, озброєні піротехнікою. Трохи незвично було бачити поруч пацанів у чорних майках і ліберальних панянок із ЛГБТ-символікою.
У казці люди і тварини, які зібралися на площі, знайомляться один із одним, намагаючись знайти спільну мову. Кіт нявкає, ослик плескає вухами. Так і тут було відчуття, що люди, які прийшли підтримати Стерненка, ніби придивляються один до одного.
Кілька годин на під спекотним сонцем стояла екс-міністр охорони здоров'я Уляна Супрун. Що змусило її прийти? Перш ніж відповісти на це питання, пані Уляна робить крок назад:
– Що вас дивує?
– Все-таки Стерненка називають радикалом...
– А що таке радикал? Ось ви, наприклад, були на Майдані?
– Так.
– Тоді ви теж радикал. Ви журналіст?
– Так.
– Якщо ви журналіст і не знаєте, що таке радикал, якщо у вас немає дефініції цього поняття, то ви не можете писати про Стерненка, – і ще раз, переконано: – Ні, не можете.
У казки Шварца, звичайно, щасливий кінець. Дракон недооцінив противника і програв. Йому здавалося смішним, що якийсь хлопчисько наважився кинути виклик. Драконова голова міркувала так: «Доведеться побитися. Та відверто кажучи, я не шкодую про це, я тут не так давно розробив дуже цікавий удар лапою ен в ікс напрямку. Зараз спробуємо його на тілі».
Вороги Стерненка постійно його недооцінюють. Під час другого нападу, нагадаємо, він затримав і знешкодив виконавця. Під час третього – змусив тікати двох бугаїв. Наступний етап – судовий процес. І знову паралелі.
Судове засідання щодо обрання попереднього запобіжного заходу нагадувало бій у небі між драконом і Ланцелотом. Бійки в будівлі суду і навколо неї були пов'язані з тим, що суд відмовився пропускати до залу всіх бажаючих: все-таки карантин.
Незрозуміло, як подібний поворот подій міг передбачити Шварц, але... В книзі подільник дракона, бургомістр, оголошує: «Слухайте наказ. Щоб уникнути епідемії хвороб очей, і тільки тому, на небо дивитись забороняється. Що відбувається на небі, ви дізнаєтеся з комюніке, яке в разі потреби буде випускати особистий секретар пана дракона».
Що ж ми бачимо? Дракон отримав по шиї і завдав кілька ударів у відповідь. Стерненко опинився під двомісячним домашнім арештом. Оголошений антракт. Робити прогнози не хочеться. Шанси на перемогу у Стерненка-Ланцелота безумовно є. Незалежно від результату судових розглядів, він стане політичною фігурою. З невеликим застереженням: якщо виживе.
Замість післямови
Замість післямови
Процес над Стерненком – це історія народження політичного діяча. Для літератури і кінематографу, сюжет не новий. Найкраще з творів на подібну тему – казка Євгена Шварца «Дракон». Коротко сюжет: мандрівний лицар Ланцелот забрів до міста, колись захопленого драконом, зустрів дівчину, якій загрожувала біда, вбив дракона, одружився і став головною людиною в місті.
Тут безліч збігів. Починаючи з того, що Стерненко схожий на Ланцелота навіть за своїми соціально-демографічними характеристиками. Ланцелот прийшов звідкись із півдня, Стерненко – з Одеси. Ланцелот дещо наївний у своїх політичних поглядах – Стерненку дорікають максималізм. До поєдинку з драконом Ланцелот був дев'ятнадцять разів поранений легко, п'ять разів важко і три рази смертельно. На тілі Стерненка безліч бойових відмітин, на нього тричі робили замах.
Дракон теж пізнаваний. У казці у нього складна роль – монаршого титулу або президентської посади немає. Він досить неформальний. Це, швидше, кримінальний авторитет, який замінює собою нормальний держапарат – кришує місто, збирає данину їдлом і дівчатами. У нього три голови і різні обличчя. То він з'являється у вигляді грубуватого солдафона, то, як стриманий і високочолий пан, то ще якось. Ось і в нашому випадку у дракона безліч облич.
То колишній заступник голови адміністрації Януковича, заслужений юрист України Андрій Портнов заявить, що його мета – домогтися для Стерненка довічного ув'язнення. Депутат Олександр Дубінський почне лобіювати вручення Стерненку підозри. То слуга народу Максим Бужанський обізве Стерненка побутовим вбивцею. То прокинеться голова харківського громадського активіста Михайла Добкіна і розповість про роль у справі Стерненка світової закуліси. Додамо сюди діячів із Комітету порятунку України у вигнанні і гопників із підворіття.
Не треба бути політичним аналітиком, щоб побачити у всьому цьому багатоголів'ї того самого ящіра, який у лютому 2014 року, помахуючи пораненими крилами, полетів у бік Ростова. А нині виповзає частинами на Печерських пагорбах.
У творі Шварца на допомогу герою приходять ті, про кого Ланцелот раніше не знав. Торговці килимами принесли йому килим-літак, капелюшний майстер накинув на нього шапку-невидимку, коваль вручив щит і меч. Щось подібне відбувалося і під час суду про обрання запобіжного заходу для Стерненка.
Підтримати його прийшли представники різних поглядів та політичних таборів. Навіть ті, кого Стерненко не очікував побачити. Багато людей – сотні. І, як це часто в житті буває, не прийшли ті, на кого він чекав.
У стороні, не привертаючи особливої уваги, стояв одеський побратим Стерненка, голова міського осередку Народного руху Михайло Кузаконь. Приїхав з Ужгорода найкращий експерт із поранень, хірург 125-ї гірсько-піхотної бригади, який провів десятки операцій в умовах бою, Олександр Данилюк. Та інші шановані люди, яких юрист Портнов назвав «бродячим кублом».
Біля суду можна було побачити екс-голову Митної служби Максима Нефьодова і екс-міністра інфраструктури Володимира Омеляна. Було досить багато народних депутатів від Слуги народу, Голоса, Батьківщини та Європейської солідарності. Перезиралися один із одним хлопці, озброєні піротехнікою. Трохи незвично було бачити поруч пацанів у чорних майках і ліберальних панянок із ЛГБТ-символікою.
У казці люди і тварини, які зібралися на площі, знайомляться один із одним, намагаючись знайти спільну мову. Кіт нявкає, ослик плескає вухами. Так і тут було відчуття, що люди, які прийшли підтримати Стерненка, ніби придивляються один до одного.
Кілька годин на під спекотним сонцем стояла екс-міністр охорони здоров'я Уляна Супрун. Що змусило її прийти? Перш ніж відповісти на це питання, пані Уляна робить крок назад:
– Що вас дивує?
– Все-таки Стерненка називають радикалом...
– А що таке радикал? Ось ви, наприклад, були на Майдані?
– Так.
– Тоді ви теж радикал. Ви журналіст?
– Так.
– Якщо ви журналіст і не знаєте, що таке радикал, якщо у вас немає дефініції цього поняття, то ви не можете писати про Стерненка, – і ще раз, переконано: – Ні, не можете.
У казки Шварца, звичайно, щасливий кінець. Дракон недооцінив противника і програв. Йому здавалося смішним, що якийсь хлопчисько наважився кинути виклик. Драконова голова міркувала так: «Доведеться побитися. Та відверто кажучи, я не шкодую про це, я тут не так давно розробив дуже цікавий удар лапою ен в ікс напрямку. Зараз спробуємо його на тілі».
Вороги Стерненка постійно його недооцінюють. Під час другого нападу, нагадаємо, він затримав і знешкодив виконавця. Під час третього – змусив тікати двох бугаїв. Наступний етап – судовий процес. І знову паралелі.
Судове засідання щодо обрання попереднього запобіжного заходу нагадувало бій у небі між драконом і Ланцелотом. Бійки в будівлі суду і навколо неї були пов'язані з тим, що суд відмовився пропускати до залу всіх бажаючих: все-таки карантин.
Незрозуміло, як подібний поворот подій міг передбачити Шварц, але... В книзі подільник дракона, бургомістр, оголошує: «Слухайте наказ. Щоб уникнути епідемії хвороб очей, і тільки тому, на небо дивитись забороняється. Що відбувається на небі, ви дізнаєтеся з комюніке, яке в разі потреби буде випускати особистий секретар пана дракона».
Що ж ми бачимо? Дракон отримав по шиї і завдав кілька ударів у відповідь. Стерненко опинився під двомісячним домашнім арештом. Оголошений антракт. Робити прогнози не хочеться. Шанси на перемогу у Стерненка-Ланцелота безумовно є. Незалежно від результату судових розглядів, він стане політичною фігурою. З невеликим застереженням: якщо виживе.
Ми існуємо для читачів і завдяки читачам. Сьогодні, щоб продовжувати публікувати новини, інтерв'ю, статті та репортажі, нам необхідні гроші. І ми звертаємося не до великому бізнесу, а до читачів.
Ми просимо вас оформити щомісячну пожертву на підтримку проекту. Будь-яка допомога, особливо якщо вона регулярна, допомагає нам працювати. 50, 100, 200 грн - це наша можливість планувати графік публікацій.
Будь ласка, підпишіться на будь-яку пожертву на нашу користь. Дякуємо.
Ми просимо вас оформити щомісячну пожертву на підтримку проекту. Будь-яка допомога, особливо якщо вона регулярна, допомагає нам працювати. 50, 100, 200 грн - це наша можливість планувати графік публікацій.
Будь ласка, підпишіться на будь-яку пожертву на нашу користь. Дякуємо.
Дмитро Фіонік
редактор
Дата: 9.07.2020
Верстка: Анна Андреєва
Верстка: Анна Андреєва
