Відео (18+)
Уроки харасмента
Три сповіді випускниць
київських гуманітарних вишів
київських гуманітарних вишів
Записала: Оксана Савченко
Відео та дизайн: Анна Чуданова
Монологи читають: Аліна Костикова,
Аліна Скорик, Анастасія Ренард
Відео та дизайн: Анна Чуданова
Монологи читають: Аліна Костикова,
Аліна Скорик, Анастасія Ренард
Відео (18+)
Уроки харасмента.
Три сповіді випускниць київських гуманітарних вишів
Записала:
Оксана Савченко
Відео та дизайн:
Анна Чуданова
Монологи читають:
Аліна Костикова,
Аліна Скорик,
Анастасія Ренард
Так виглядало індивідуальне заняття з акторської майстерності. Він – 60-річний викладач. Вона – 17-річна першокурсниця.
Це не сценка з якоїсь п'єси для дорослих, а життєва ситуація, для якої більш доречна не театральна лексика, а юридична термінологія: зґвалтування або сексуальне домагання. Більш широке визначення – харасмент. Ми не можемо сказати, скільки студенток пройшли через подібні "уроки". Але – багато. Дуже багато.
Це не сценка з якоїсь п'єси для дорослих, а життєва ситуація, для якої більш доречна не театральна лексика, а юридична термінологія: зґвалтування або сексуальне домагання. Більш широке визначення – харасмент. Ми не можемо сказати, скільки студенток пройшли через подібні "уроки". Але – багато. Дуже багато.
"Він замкнув двері, підійшов, силою опустив голову вниз, розстебнув ширінку. Поки я усвідомлювала, що взагалі відбувається, відбувалося це".
З розповіді колишньої студентки Київського естрадно-циркового училища:
З розповіді колишньої студентки Київського естрадно-циркового училища:
"Він замкнув двері, підійшов, силою опустив голову вниз, розстебнув ширінку. Поки я усвідомлювала, що взагалі відбувається, відбувалося це".
Так виглядало індивідуальне заняття з акторської майстерності. Він – 60-річний викладач. Вона – 17-річна першокурсниця.
Це не сценка з якоїсь п'єси для дорослих, а життєва ситуація, для якої більш доречна не театральна лексика, а юридична термінологія: зґвалтування або сексуальне домагання. Більш широке визначення – харасмент. Ми не можемо сказати, скільки студенток пройшли через подібні "уроки". Але – багато. Дуже багато.
Це не сценка з якоїсь п'єси для дорослих, а життєва ситуація, для якої більш доречна не театральна лексика, а юридична термінологія: зґвалтування або сексуальне домагання. Більш широке визначення – харасмент. Ми не можемо сказати, скільки студенток пройшли через подібні "уроки". Але – багато. Дуже багато.
42% українок стикалися з домаганнями. У нас є підстави припускати, що в творчому, зокрема, акторському середовищі цей відсоток вищий.
Анонімне інтернет-опитування серед акторів та актрис, ініційоване директоркою Дикого театру Ярославою Кравченко і театрознавицею Іриною Чужиновою, показав, що 70% респондентів зазнавали фізичного або психологічного насильства.
Вперше про харасмент в українських творчих вишах ми написали три місяці тому. Стаття викликала резонанс. У деяких вищих навчальних закладах студенти провели кілька розслідувань. Сценарист Богдан Панкрухин у Facebook почав публікувати розповіді колишніх студенток про сексуальні домагання з боку викладача Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (КНУТКіТ) і народного артиста Володимира Талашка.
Сам народний артист від коментарів утримується висловлюється вкрай скупо: мовляв, займався педагогікою. У Мінкульті пообіцяли провести службове розслідування.
До редакції LIGA.net продовжують надходити листи зі сповідями. Здебільшого це анонімні історії випускниць університету ім. Карпенко-Карого, Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв і Київського національного університету культури і мистецтв.
Ми попросили актрис озвучити монологи жертв харасмента. Перша сповідь – історія колишньої випускниці КНУТКіТ Юлії Бірзул про те, як педагог Володимир Талашко спробував допомогти їй "стати артисткою".
42% українок стикалися з домаганнями. У нас є підстави припускати, що в творчому, зокрема, акторському середовищі цей відсоток вищий.
Анонімне інтернет-опитування серед акторів та актрис, ініційоване директоркою Дикого театру Ярославою Кравченко і театрознавицею Іриною Чужиновою, показав, що 70% респондентів зазнавали фізичного або психологічного насильства.
Вперше про харасмент в українських творчих вишах ми написали три місяці тому. Стаття викликала резонанс. У деяких вищих навчальних закладах студенти провели кілька розслідувань. Сценарист Богдан Панкрухин у Facebook почав публікувати розповіді колишніх студенток про сексуальні домагання з боку викладача Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (КНУТКіТ) і народного артиста Володимира Талашка.
Сам народний артист від коментарів утримується висловлюється вкрай скупо: мовляв, займався педагогікою. У Мінкульті пообіцяли провести службове розслідування.
До редакції LIGA.net продовжують надходити листи зі сповідями. Здебільшого це анонімні історії випускниць університету ім. Карпенко-Карого, Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв і Київського національного університету культури і мистецтв.
Ми попросили актрис озвучити монологи жертв харасмента. Перша сповідь – історія колишньої випускниці КНУТКіТ Юлії Бірзул про те, як педагог Володимир Талашко спробував допомогти їй "стати артисткою".
“
Я не зрозуміла, як ми опинилися в спальні. Я вже лежала на ліжку, а він мене цілував
“
Я не зрозуміла, як ми опинилися в спальні. Я вже лежала на ліжку, а він мене цілував
Спочатку треба розповісти, за яких обставин я взагалі познайомилася з Володимиром Талашком. Я з дитинства займалася в театрі в нашому місті. Ми постійно їздили на різні фестивалі. На одному з них Талашко був членом журі.
Талашко – знана та відома людина. Всі ходили з ним познайомитись, взяти автограф і все таке. І ось мій викладач сказав йому, що я мрію поступити в театралку (мені тоді було 13 років). Талашко одразу сказав, що я – талант, що мені обов’язково потрібно вступати і дав візитівку, пообіцявши допомогти, показати університет Карпенка-Карого, познайомити з викладачами та підготувати до творчого відбору. Ну і мама моя звісно зберегла цю візитівку на майбутнє.
Приблизно через два роки, коли мені потрібно було їхати на творчий відбір, мама витягла цю візитівку і сказала: "Телефонуй! Така людина пообіцяла допомогти! Потрібно телефонувати!" Мені було незручно, але я йому зателефонувала.
Він відповів, що, звісно, пам’ятає мене і пообіцяв зустріти на вокзалі. Я тоді інтуїтивно відчула в цьому якусь неправду: як незнайома людина може пам’ятати мене за таких обставин та ще й через два-три роки?! Але ми з мамою вирішили, що такий шанс втрачати не можна.
Поїзд прибував рано вранці. Талашко зустрічав з квітами, на своїй машині. Поводився делікатно. Сказав: "Ще рано, університет поки що зачинений, тому поїдемо до мене поснідаємо. Я живу прямо на Ярославовому Валу. Послухаю програму вашу, скорегую щось. Після проведу вас в Карпенка, з усіма познайомлю". Мені було ніяково і лячно, життєвого досвіду ще жодного не було в 15 років. Але підозр ніяких теж не було, окрім незручності. До того ж переді мною був герой з фільму, який ми постійно переглядали всією родиною: "В бой идут одни старики". Майже нєбожитєль!
Короче, ми поїхали до нього. Нас зустріла його собака коллі. Талашко почав смажити картоплю, показувати свої фотоальбоми з картками зі знімальних майданчиків, розказувати історії про відомих акторів. В якийсь момент він запропонував мені: “Вам після поїзда потрібно помитися, прийняти душ!”
Мій дитячий мозок злякався. Душ був за дверима в кухні. Але що робити, що він про мене зараз подумає, якщо відмовлюсь? Що я якесь "село і люди"?.. А може від мене неприємно пахне... Ну, і я погодилась сходити в душ. Після ми поснідали, потім перейшли в залу і він почав прослуховування моєї програми. Сидів у кріслі навпроти мене.
Дістав фотоапарат. Запропонував мене пофотографувати, сказав, що це його хобі, що він усіх фотографує. Я думаю: "Ну, коли приїхала вже на акторський вступати, то потрібно і фотографуватись".
Талашко – знана та відома людина. Всі ходили з ним познайомитись, взяти автограф і все таке. І ось мій викладач сказав йому, що я мрію поступити в театралку (мені тоді було 13 років). Талашко одразу сказав, що я – талант, що мені обов’язково потрібно вступати і дав візитівку, пообіцявши допомогти, показати університет Карпенка-Карого, познайомити з викладачами та підготувати до творчого відбору. Ну і мама моя звісно зберегла цю візитівку на майбутнє.
Приблизно через два роки, коли мені потрібно було їхати на творчий відбір, мама витягла цю візитівку і сказала: "Телефонуй! Така людина пообіцяла допомогти! Потрібно телефонувати!" Мені було незручно, але я йому зателефонувала.
Він відповів, що, звісно, пам’ятає мене і пообіцяв зустріти на вокзалі. Я тоді інтуїтивно відчула в цьому якусь неправду: як незнайома людина може пам’ятати мене за таких обставин та ще й через два-три роки?! Але ми з мамою вирішили, що такий шанс втрачати не можна.
Поїзд прибував рано вранці. Талашко зустрічав з квітами, на своїй машині. Поводився делікатно. Сказав: "Ще рано, університет поки що зачинений, тому поїдемо до мене поснідаємо. Я живу прямо на Ярославовому Валу. Послухаю програму вашу, скорегую щось. Після проведу вас в Карпенка, з усіма познайомлю". Мені було ніяково і лячно, життєвого досвіду ще жодного не було в 15 років. Але підозр ніяких теж не було, окрім незручності. До того ж переді мною був герой з фільму, який ми постійно переглядали всією родиною: "В бой идут одни старики". Майже нєбожитєль!
Короче, ми поїхали до нього. Нас зустріла його собака коллі. Талашко почав смажити картоплю, показувати свої фотоальбоми з картками зі знімальних майданчиків, розказувати історії про відомих акторів. В якийсь момент він запропонував мені: “Вам після поїзда потрібно помитися, прийняти душ!”
Мій дитячий мозок злякався. Душ був за дверима в кухні. Але що робити, що він про мене зараз подумає, якщо відмовлюсь? Що я якесь "село і люди"?.. А може від мене неприємно пахне... Ну, і я погодилась сходити в душ. Після ми поснідали, потім перейшли в залу і він почав прослуховування моєї програми. Сидів у кріслі навпроти мене.
Дістав фотоапарат. Запропонував мене пофотографувати, сказав, що це його хобі, що він усіх фотографує. Я думаю: "Ну, коли приїхала вже на акторський вступати, то потрібно і фотографуватись".
Тут і розпочалося це: "А ось тут припустіть, тут зніміть". Так він мене роздягнув до пояса, а потім почав до мене чіплятися.
Тут і розпочалося це: "А ось тут припустіть, тут зніміть". Так він мене роздягнув до пояса, а потім почав до мене чіплятися.
Я була просто шокована, не знала, що мені взагалі робити в цій ситуації, як все зупинити і втекти з цієї квартири.
У Київ я потрапила вперше, не розуміла, де я, мобільного телефону в мене не було, був лише квиток додому на вечір. Я не зрозуміла, як ми опинилися в спальні. Я вже лежала на ліжку, а він мене цілував. В той момент я згадала дівчину з нашого колективу, яка постійно вдавала, що втрачає свідомість, привертаючи до себе увагу (так ми гадали).
І ось в цій ситуації я теж удала, що втратила свідомість. Причому я це зробила двічі або тричі. Я типу приходила до тями, щоб перевірити, що відбувається. Талашко дуже злякався. Він одразу почав питати, що зі мною, чи я чимось хворію? Я відповіла, що останнім часом зі мною таке відбувається, почала на ходу щось вигадувати, і він реально злякався.
До цього він взагалі ніяк не реагував на моє розгублене: "Що ви робите, мені незручно, припиніть". Тому ідея з втраченою свідомістю була просто спасінням. Я швидко одягнулася, почала ломитися в двері. Собака на мене загарчав. Талашко сказав: "Не переживайте, все добре, ми ж з вами друзі!"
Почав розповідати, яка я талановита, обіцяв провести мене в інститут, з усіма познайомити, перейшов на "Ви", став розмовляти майже пошепки. Він мене дійсно провів до Карпенка-Карого, по дорозі туди я вся тряслася, взагалі вже не думаючи про будь-який творчий відбір.
Ми прийшли. Він показав мені двері інституту, побажав успіху і пішов. До творчого відбору залишалося кілька годин, я не могла ні з ким спілкуватися, думала лише про те, що сталося. А ще про те, що в нього залишилися мої речі – маленький пакет, в якому був квиток додому. Я розуміла, що мені потрібно буде знову йти в цю квартиру...
Творчий відбір я пройшла. І до вечора тинялася на Львівській площі, – боялася загубитися. Десь за годину до поїзда я постукала в його двері, забрала свої речі. На вокзал мене повіз Талашко. Я знову не змогла йому відмовити. Чому? Не знаю. Можливо, тому, що не знала дороги. Можливо, через те, що не усвідомлювала, як діяти в такій ситуації.
Приїхала додому. Мама розпитувала подробиці, як все пройшло, я їй нічого не розповіла. Тоді вона ще наполягла зателефонувати пану Володимиру і подякувати за все. Мені довелося це зробити, щоб вона ні про що не здогадалася.
Вже приїхавши на іспити, я боялася йти повз кіоски з пресою. Всюди мені марилися мої "оголені" фото. Мені здавалося, от-от і я їх точно побачу. А потім побачила Талашка в інституті.
Я провалила іспит. Не стала навіть чекати результатів і сказала мамі, яка на цей раз поїхала зі мною, що отримала низький бал. Я не могла там бути. У мене було відчуття, що Талашко всім про мене розказав, що всі знають про те, що сталося і вважають мене за шльондру. Я і сама не знала, як це все назвати… Почуття були дуже змішані. Але точно розуміла – тут я вчитися не зможу і не хочу.
Травму, що він мені тоді завдав, я переживала дуже довго. Але то вже, напевно, друга частина історії.
У Київ я потрапила вперше, не розуміла, де я, мобільного телефону в мене не було, був лише квиток додому на вечір. Я не зрозуміла, як ми опинилися в спальні. Я вже лежала на ліжку, а він мене цілував. В той момент я згадала дівчину з нашого колективу, яка постійно вдавала, що втрачає свідомість, привертаючи до себе увагу (так ми гадали).
І ось в цій ситуації я теж удала, що втратила свідомість. Причому я це зробила двічі або тричі. Я типу приходила до тями, щоб перевірити, що відбувається. Талашко дуже злякався. Він одразу почав питати, що зі мною, чи я чимось хворію? Я відповіла, що останнім часом зі мною таке відбувається, почала на ходу щось вигадувати, і він реально злякався.
До цього він взагалі ніяк не реагував на моє розгублене: "Що ви робите, мені незручно, припиніть". Тому ідея з втраченою свідомістю була просто спасінням. Я швидко одягнулася, почала ломитися в двері. Собака на мене загарчав. Талашко сказав: "Не переживайте, все добре, ми ж з вами друзі!"
Почав розповідати, яка я талановита, обіцяв провести мене в інститут, з усіма познайомити, перейшов на "Ви", став розмовляти майже пошепки. Він мене дійсно провів до Карпенка-Карого, по дорозі туди я вся тряслася, взагалі вже не думаючи про будь-який творчий відбір.
Ми прийшли. Він показав мені двері інституту, побажав успіху і пішов. До творчого відбору залишалося кілька годин, я не могла ні з ким спілкуватися, думала лише про те, що сталося. А ще про те, що в нього залишилися мої речі – маленький пакет, в якому був квиток додому. Я розуміла, що мені потрібно буде знову йти в цю квартиру...
Творчий відбір я пройшла. І до вечора тинялася на Львівській площі, – боялася загубитися. Десь за годину до поїзда я постукала в його двері, забрала свої речі. На вокзал мене повіз Талашко. Я знову не змогла йому відмовити. Чому? Не знаю. Можливо, тому, що не знала дороги. Можливо, через те, що не усвідомлювала, як діяти в такій ситуації.
Приїхала додому. Мама розпитувала подробиці, як все пройшло, я їй нічого не розповіла. Тоді вона ще наполягла зателефонувати пану Володимиру і подякувати за все. Мені довелося це зробити, щоб вона ні про що не здогадалася.
Вже приїхавши на іспити, я боялася йти повз кіоски з пресою. Всюди мені марилися мої "оголені" фото. Мені здавалося, от-от і я їх точно побачу. А потім побачила Талашка в інституті.
Я провалила іспит. Не стала навіть чекати результатів і сказала мамі, яка на цей раз поїхала зі мною, що отримала низький бал. Я не могла там бути. У мене було відчуття, що Талашко всім про мене розказав, що всі знають про те, що сталося і вважають мене за шльондру. Я і сама не знала, як це все назвати… Почуття були дуже змішані. Але точно розуміла – тут я вчитися не зможу і не хочу.
Травму, що він мені тоді завдав, я переживала дуже довго. Але то вже, напевно, друга частина історії.
“
Усе частіше мені хотілося кинути училище і піти в монастир
“
Усе частіше мені хотілося кинути училище і піти в монастир
У 15 років я була вже досить популярною. Гастролювала всією Україною, виступала як співачка з відомими артистами. Закінчилося все зі вступом до Естрадно-циркового училища (нині Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв. – Прим. Ред.). Мені було 17 років.
Коли я вступала, була незайманою. Перший сексуальний досвід у мене був з викладачем. Назвемо його – Б. Йому тоді було близько 60. Так вийшло, що після цього моя затребуваність як артистки пішла на спад.
Спочатку я не розуміла, що у Б інтерес до мене в такому плані. Але якісь моменти в його поведінці від самого початку напружували. Наприклад, під час зустрічі він з усіма студентками цілувався в губи, мало не в засос. Але все-таки він користувався авторитетом, був народним артистом.
Я думала: раптом це нормально для акторського середовища. Потім почало відбуватися щось гірше. На самих лекціях якийсь неймовірний бруд тік у нього з рота. Першокурсникам він говорив, що акторові треба займатися сексом геть з усіма. Нібито це розкриває творчий потенціал. Навчання у нього мене точно ніяк не розкрило, а затиснуло на багато років.
Сталося це в училищі. Він покликав мене в аудиторію займатися акторською майстерністю. Замкнув двері, підійшов, силою опустив голову вниз, розстебнув ширінку. Поки я усвідомлювала, що взагалі відбувається, відбувалося це. Наступного дня він поводився так, ніби нічого не було.
Я пручалася. Казала: "Я не для цього вступила на ваш курс. Я хотіла з вами займатися акторською майстерністю". А він: "Так, так. Хотіла, хотіла". І коли я йому чітко сказала "не хочу", він мені відповів: "Але ти ж хочеш вчитися".
Коли мав відбутися черговий урок "акторської майстерності", попросила свого друга мене захистити. Так зване індивідуальне заняття відбувалося на другому поверсі старої будівлі на Михайлівській.
Б замкнув двері, а мій друг почав стукати в них. Спочатку Б не відчиняв. Тоді друг реально почав вибивати двері. Б озвірів, відчинив двері та почав кричати в своїй звичній манері: "Якого х*ра?! Ми тут працюємо". Здається, друг тоді втік, але Б був уже настільки злий, що йому перехотілося. З того часу Б зненавидів мого друга, який був студентом цього ж училища. І при студентах кричав на мене: "Щоб я його тут більше не бачив!"
Коли я вступала, була незайманою. Перший сексуальний досвід у мене був з викладачем. Назвемо його – Б. Йому тоді було близько 60. Так вийшло, що після цього моя затребуваність як артистки пішла на спад.
Спочатку я не розуміла, що у Б інтерес до мене в такому плані. Але якісь моменти в його поведінці від самого початку напружували. Наприклад, під час зустрічі він з усіма студентками цілувався в губи, мало не в засос. Але все-таки він користувався авторитетом, був народним артистом.
Я думала: раптом це нормально для акторського середовища. Потім почало відбуватися щось гірше. На самих лекціях якийсь неймовірний бруд тік у нього з рота. Першокурсникам він говорив, що акторові треба займатися сексом геть з усіма. Нібито це розкриває творчий потенціал. Навчання у нього мене точно ніяк не розкрило, а затиснуло на багато років.
Сталося це в училищі. Він покликав мене в аудиторію займатися акторською майстерністю. Замкнув двері, підійшов, силою опустив голову вниз, розстебнув ширінку. Поки я усвідомлювала, що взагалі відбувається, відбувалося це. Наступного дня він поводився так, ніби нічого не було.
Я пручалася. Казала: "Я не для цього вступила на ваш курс. Я хотіла з вами займатися акторською майстерністю". А він: "Так, так. Хотіла, хотіла". І коли я йому чітко сказала "не хочу", він мені відповів: "Але ти ж хочеш вчитися".
Коли мав відбутися черговий урок "акторської майстерності", попросила свого друга мене захистити. Так зване індивідуальне заняття відбувалося на другому поверсі старої будівлі на Михайлівській.
Б замкнув двері, а мій друг почав стукати в них. Спочатку Б не відчиняв. Тоді друг реально почав вибивати двері. Б озвірів, відчинив двері та почав кричати в своїй звичній манері: "Якого х*ра?! Ми тут працюємо". Здається, друг тоді втік, але Б був уже настільки злий, що йому перехотілося. З того часу Б зненавидів мого друга, який був студентом цього ж училища. І при студентах кричав на мене: "Щоб я його тут більше не бачив!"
Б примушував, шантажував, залякував. Ця ситуація тривала два роки. Я якось у нього спробувала запитати – він так чинить з усіма своїми студентками, – він не відповів.
Б примушував, шантажував, залякував. Ця ситуація тривала два роки. Я якось у нього спробувала запитати – він так чинить з усіма своїми студентками, – він не відповів.
Він казав, що любить мене, але це якось дико все виглядало. Одного разу ми прийшли з одногрупником до нього додому привітати з днем народження. Педагог все-таки. Принесли коньяк його улюблений, там була і його дружина. Тож ми вчотирьох сіли за стіл. Вона поставила чай. Про щось нейтральне говорили, а я не могла натягнути на голову всю цю ситуацію. І раптом його дружина заплакала. Я бачила її душу в цей момент. І зрозуміла, що вона знає.
Він на її сльози взагалі ніяк не відреагував. Спокійно сидів. Потім сказав мені: "Ходімо, покуримо". Коли ми вийшли в коридор, він відразу став казати, як любить мене і почав лізти цілуватися. Щойно дружина перед ним ридала, а він...
Спочатку я хотіла все розповісти директору училища, але не розповіла – мене б ніхто не став слухати. Через постійний психологічний тиск і насильство було нестерпно важко.
Щоб розслабитися, почала пити. Якось у гуртожитку студенти запропонували покурити траву. Алкоголь і наркотики допомагали на короткий час. Потім я стала просто бухати і курити траву щодня.
Піти в училище і не випити якогось легкого алкогольного напою, стало неможливим. Одного разу на занятті викладач (не Б, інший) запитав: "А скажіть чесно, хто пив?" Я промовчала. Не знаю, зауважив він, що це я чи ні. Але мені стало так соромно. Після цього ніколи більше не пила перед заняттями.
І ще почала розуміти, що залежна від алкоголю і трави. Занурилася в релігію. Читала Священне Писання, ходила в храм і навіть жила при храмі якийсь час – займалася служінням. Господь допоміг мені назавжди позбутися алкогольної та наркотичної залежності.
Якийсь час жила в двох різних світах. Перший це був храм. А другий – училище. Перший був духовним і чистим. Другий – вульгарним і брудним. Все частіше мені хотілося кинути училище і піти в монастир.
Весь третій рік у мене виходило уникати Б. Тоді він став розповідати студентам, яка у мене погана репутація, що я нездара і таке інше. У мене не було репертуару. Я була непідготовлена до іспитів. Кілька разів намагалася змінити педагога, але ніхто не хотів псувати стосунки з Б. Прямим текстом про це говорили.
Я абияк здала екстерном іспит. І потім Господь послав мені вокальний контракт за кордоном. Я пішла в академку на рік. По суті, втекла від Б. У Б, до речі, свого часу Данилко навчався, так він пішов з другого курсу з училища.
Колись я дуже хотіла бути актрисою. Однак після пережитого до сцени у мене виникла відраза.
Протягом багатьох років я намагаюся повернути те відчуття радості, веселощів і щастя, які були у мене в 17 років. Але тільки зараз починаю щось відчувати.
Мене відвернуло від сексу. Багато років я взагалі ним не займалася. Для мене досі це здається брудним, навіть з коханою людиною.
Він на її сльози взагалі ніяк не відреагував. Спокійно сидів. Потім сказав мені: "Ходімо, покуримо". Коли ми вийшли в коридор, він відразу став казати, як любить мене і почав лізти цілуватися. Щойно дружина перед ним ридала, а він...
Спочатку я хотіла все розповісти директору училища, але не розповіла – мене б ніхто не став слухати. Через постійний психологічний тиск і насильство було нестерпно важко.
Щоб розслабитися, почала пити. Якось у гуртожитку студенти запропонували покурити траву. Алкоголь і наркотики допомагали на короткий час. Потім я стала просто бухати і курити траву щодня.
Піти в училище і не випити якогось легкого алкогольного напою, стало неможливим. Одного разу на занятті викладач (не Б, інший) запитав: "А скажіть чесно, хто пив?" Я промовчала. Не знаю, зауважив він, що це я чи ні. Але мені стало так соромно. Після цього ніколи більше не пила перед заняттями.
І ще почала розуміти, що залежна від алкоголю і трави. Занурилася в релігію. Читала Священне Писання, ходила в храм і навіть жила при храмі якийсь час – займалася служінням. Господь допоміг мені назавжди позбутися алкогольної та наркотичної залежності.
Якийсь час жила в двох різних світах. Перший це був храм. А другий – училище. Перший був духовним і чистим. Другий – вульгарним і брудним. Все частіше мені хотілося кинути училище і піти в монастир.
Весь третій рік у мене виходило уникати Б. Тоді він став розповідати студентам, яка у мене погана репутація, що я нездара і таке інше. У мене не було репертуару. Я була непідготовлена до іспитів. Кілька разів намагалася змінити педагога, але ніхто не хотів псувати стосунки з Б. Прямим текстом про це говорили.
Я абияк здала екстерном іспит. І потім Господь послав мені вокальний контракт за кордоном. Я пішла в академку на рік. По суті, втекла від Б. У Б, до речі, свого часу Данилко навчався, так він пішов з другого курсу з училища.
Колись я дуже хотіла бути актрисою. Однак після пережитого до сцени у мене виникла відраза.
Протягом багатьох років я намагаюся повернути те відчуття радості, веселощів і щастя, які були у мене в 17 років. Але тільки зараз починаю щось відчувати.
Мене відвернуло від сексу. Багато років я взагалі ним не займалася. Для мене досі це здається брудним, навіть з коханою людиною.
“
Весь цей треш відбувався ніби на гуморі
“
Весь цей треш відбувався ніби на гуморі
УКульку є така фішка. Якщо тобі треба з платного відділення перевестися на бюджет, вирішити питання з гуртожитком, перейти з одного факультету на інший, ти можеш звернутися з проханням до N: "Мені дуже треба, можна, будь ласка..." І він допоможе. Коли N приїжджає, студенти налітають на нього зі своїми проханнями.
Я тоді тільки вступила і хотіла перевестися з одного відділення на інше. Довго стояла в цьому натовпі студентів під кабінетом. Він приїхав ближче до опівночі.
Потім ми всі сиділи в його кабінеті, писали заяви. І коли всі питання були вирішені, до мене підійшов чи то його водій, чи то охоронець і сказав: "Підемо до машини". Пояснив, що N пропонує з'їздити в ресторан, поговорити. Це виглядало дивно, але я дійсно подумала, що ми всього лише з'їздимо в ресторан.
Їхали в різних машинах. Коли опинилися за межею міста, стало лячно. Приїхали в його заміський будинок. До останнього я все ж сподівалася, що це буде "поспілкуватися по душах". Ми вечеряли. Він жартував. Розповідав історії. Поводився так, ніби нічого такого не відбувається. Наче все за планом. Під жарти. "Ти така прикольна. Красива. Клас!" Ну а далі: "Підемо кліп подивимося". Так все і сталося.
Було ніяково, я не знала, що зробити, що сказати. У цей момент я перебувала ніби в ступорі.
Я тоді тільки вступила і хотіла перевестися з одного відділення на інше. Довго стояла в цьому натовпі студентів під кабінетом. Він приїхав ближче до опівночі.
Потім ми всі сиділи в його кабінеті, писали заяви. І коли всі питання були вирішені, до мене підійшов чи то його водій, чи то охоронець і сказав: "Підемо до машини". Пояснив, що N пропонує з'їздити в ресторан, поговорити. Це виглядало дивно, але я дійсно подумала, що ми всього лише з'їздимо в ресторан.
Їхали в різних машинах. Коли опинилися за межею міста, стало лячно. Приїхали в його заміський будинок. До останнього я все ж сподівалася, що це буде "поспілкуватися по душах". Ми вечеряли. Він жартував. Розповідав історії. Поводився так, ніби нічого такого не відбувається. Наче все за планом. Під жарти. "Ти така прикольна. Красива. Клас!" Ну а далі: "Підемо кліп подивимося". Так все і сталося.
Було ніяково, я не знала, що зробити, що сказати. У цей момент я перебувала ніби в ступорі.
Не можна сказати, що було насильство, але примус – був. Ти ж уже перебуваєш у цьому будинку. Ти ж уже прийшла. І що, бігти?
Не можна сказати, що було насильство, але примус – був. Ти ж уже перебуваєш у цьому будинку. Ти ж уже прийшла. І що, бігти?
Але ти не знаєш, куди бігти, тому що хрін знає, де ти є! У тебе ні грошей, щоб поїхати, нічого.
Навіть не пам'ятаю, що він говорив. Весь цей треш відбувався ніби на гуморі, він же такий весь легкий, веселий. Потім він сказав водієві, підкинути мене до найближчого метро. Той підвіз. Все.
Коли ми бачилися в універі, він ніяк не показував, що знайомий зі мною. Перший рік навчання, коли згадували його в спільній компанії – внутрішньо віддавалося сильно. Ти ж ходиш з цією таємницею. Зараз я вже інакше ті події сприймаю – так, це було, це треба відпустити. Хочеться все забути.
Хоча іноді я думаю – ну, навіщо сіла в ту машину?! І це його "поїхали поспілкуємося, я тебе нагодую". Який ресторанчик о дванадцятій ночі?!
Те, що він возить у свій заміський будинок дівчаток, – факт. Але як про це заявити, якщо тоді ти не пручалася? Так, поїхала сама. Так, було лячно. Так, потім було соромно. Але ти ж не пручалася.
Дехто скаже, мовляв, сама цього хотіла. Я про себе знаю, що не хотіла. Про те, що сталося нікому не розповіла. Соромно було. Якщо сталося, значить, дала привід, дала зрозуміти, що зі мною так можна. Це я тоді так думала. Зараз – інакше.
Навіть не пам'ятаю, що він говорив. Весь цей треш відбувався ніби на гуморі, він же такий весь легкий, веселий. Потім він сказав водієві, підкинути мене до найближчого метро. Той підвіз. Все.
Коли ми бачилися в універі, він ніяк не показував, що знайомий зі мною. Перший рік навчання, коли згадували його в спільній компанії – внутрішньо віддавалося сильно. Ти ж ходиш з цією таємницею. Зараз я вже інакше ті події сприймаю – так, це було, це треба відпустити. Хочеться все забути.
Хоча іноді я думаю – ну, навіщо сіла в ту машину?! І це його "поїхали поспілкуємося, я тебе нагодую". Який ресторанчик о дванадцятій ночі?!
Те, що він возить у свій заміський будинок дівчаток, – факт. Але як про це заявити, якщо тоді ти не пручалася? Так, поїхала сама. Так, було лячно. Так, потім було соромно. Але ти ж не пручалася.
Дехто скаже, мовляв, сама цього хотіла. Я про себе знаю, що не хотіла. Про те, що сталося нікому не розповіла. Соромно було. Якщо сталося, значить, дала привід, дала зрозуміти, що зі мною так можна. Це я тоді так думала. Зараз – інакше.
