Історії

Іхтамнєти в Амстердамі

Як Україна боролася з Росією за скіфське золото
Віктор Васнецов, "Бій скіфів зі слов'янами", 1861 рік

Автор: Дмитро Фіонік

Фото та відео: Анна Чуданова

історії

Іхтамнєти в Амстердамі.

Як Україна боролася з Росією за скіфське золото

Віктор Васнецов, "Бій скіфів зі слов'янами", 1861 рік

Автор: Дмитро Фіонік

Фото та відео: Анна Чуданова

Скіфське золото повернеться в Україну. 26 жовтня Апеляційний суд Амстердаму ухвалив рішення передати колекцію "Крим. Золотий острів у Чорному морі" музейному фонду України. 2013 року виставка під такою назвою, до якої увійшли предмети з київського Музею коштовностей України та чотирьох кримських музеїв, відбувалася в Європі. Спочатку в Бонні, потім в Амстердамі – в університетському музеї імені Алларда Пірсона.


Закінчення амстердамської виставки збіглося з анексією Криму. Музей Алларда Пірсона опинився перед дилемою: кому віддавати "скіфське золото" – Києву чи російським "представникам кримських музеїв"? Коли рішення буде виконане – невідомо. У росіян зберігається право подати касаційну скаргу до Верховного суду Нідерландів. За зберігання колекції Україні вже довелося заплатити 122 тисячі євро

Частину колекції Києву вдалося вивезти з Амстердаму восени 2014 року. Йдеться про 19 предметів з Музею коштовностей України (розташований на території Києво-Печерської Лаври), страховою вартістю 10,5 млн євро.

Скіфське золото повернеться в Україну. 26 жовтня Апеляційний суд Амстердаму ухвалив рішення передати колекцію "Крим. Золотий острів у Чорному морі" музейному фонду України. 2013 року виставка під такою назвою, до якої увійшли предмети з київського Музею коштовностей України та чотирьох кримських музеїв, відбувалася в Європі. Спочатку в Бонні, потім в Амстердамі – в університетському музеї імені Алларда Пірсона.

Закінчення амстердамської виставки збіглося з анексією Криму. Музей Алларда Пірсона опинився перед дилемою: кому віддавати "скіфське золото" – Києву чи російським "представникам кримських музеїв"? Коли рішення буде виконане – невідомо. У росіян зберігається право подати касаційну скаргу до Верховного суду Нідерландів. За зберігання колекції Україні вже довелося заплатити 122 тисячі євро
Частину колекції Києву вдалося вивезти з Амстердаму восени 2014 року. Йдеться про 19 предметів з Музею коштовностей України (розташований на території Києво-Печерської Лаври), страховою вартістю 10,5 млн євро.
Виставка скіфського золота в Амстердамі (Фото: Bart Maat/EPA)
Фрагмент виставки "Крим. Золотий острів у Чорному морі" в Амстердамі
Фото: Bart Maat/EPA
Інші 546 предметів залишаються в Нідерландах. Експонати охоплюють тисячолітній період історії та належать до культур древніх народів, що населяли Крим: скіфів, сарматів, готів, гунів, греків. Ці коштовності знайшли в різний час біля півострова. Є в колекції знахідки дореволюційного періоду, є нещодавні. Але здебільшого ці артефакти були виявлені українськими археологами коштом Академії наук УРСР.
Початкова страхова ціна "кримських експонатів" 1,4 млн євро. Всі опитані нами експерти впевнені, що їхня оцінна вартість могла бути свого часу занижена кримськими музеями з метою оптимізації логістичних витрат. Зокрема, Людмила Строкова, яка очолювала Музей історичних коштовностей у 2004-16 роках, зазначає, що у звіті про безпеку Музею Алларда Пірсона, де, нагадаємо, зберігаються ці цінності, фігурує сума у 10 млн євро.

Багато предметів - єдині у світі. Якщо уявити, що вони потраплять на аукціон, то їхня оцінна вартість може стати початковою ціною. За скільки їх продадуть зрештою - не знає ніхто, – пояснює Людмила Строкова.

Багато предметів - єдині у світі. Якщо уявити, що вони потраплять на аукціон, то їхня оцінна вартість може стати початковою ціною. За скільки їх продадуть зрештою - не знає ніхто, – пояснює Людмила Строкова.

Не всі цінні експонати обов’язково золоті експонати. На фото: унікальна скіфська змієнога богиня (вона ж Діва Проростаюча) з вапняку та дерев'яні меблі - римський імпорт скіфів
Скільки б не коштувала кримська колекція, суперечка між Росією та Україною – не про гроші. А про право на історичну спадщину.

Новий фронт

Початок боротьби за кримську колекцію збігся з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі. По суті, було відкрито ще один фронт. "Перші тривожні дзвіночки пролунали навесні 2014 року, коли кримські музеї перестали виходити на зв'язок", - згадує ексзаступниця міністра культури Світлана Фоменко, яка на той час відповідала за міжнародну культурну співпрацю.


Реакція була досить швидкою - 13 травня 2014 року міністр культури Євген Нищук підписав наказ наказ №292 "Про передачу музейних предметів Національному музею історії України". Згідно з документом, всі експонати, які знаходяться на амстердамській виставці, мають бути передані до Києва "до стабілізації політичної ситуації в Автономній Республіці Крим".

Наказ, звичайно ж, виконано не було, але свою роль у подальшому судовому процесі він відіграв. Пізніше у Києві було створено міжвідомчу робочу групу з представників МЗС, Мін'юсту, Мінкульту та Генпрокуратури. Цю групу можна назвати штабом оперативного реагування.

Коли стало відомо, що "представники кримських музеїв" подали до суду Амстердаму позов щодо музею Алларда Пірсона з вимогою повернути експонати, Україна подала зустрічний позов.

Мін'юст ухвалив рішення залучити кваліфікованих юристів, внаслідок чого було найнято команду, яка складалася з голландських адвокатів фірми Bergh Stoop & Sanders N.V та українських юристів з АТ "АФ "Сергій Козьяков та Партнери"
Інтереси в суді "кримських музейників" представляла одна з найдорожчих юридичних компаній Нідерландів - Houthofof, а в першій інстанції - адвокат Міхель Ван Лювен. "Досвід та професійний рівень підготовки опонентів не можна було недооцінювати, - визнає партнер юридичної компанії "Сергій Козьяков та Партнери" Андрій Карнаухов.

Немає сумнівів, що бюджет росіян передбачав витрати на інформаційний супровід процесу. І, можливо, не лише інформаційний. "Ми якось одразу відчули, що перебуваємо в недружньому просторі, - описує свої враження від перших засідань Світлана Фоменко. - Чомусь напередодні суду у нас перестали працювати ноутбуки та мобільні телефони, навколо було багато російської преси та нібито незалежних журналістів, які ставили запитання на кшталт: "Вам потрібні трофеї у війні з Росією?"

Атака псевдоукраїнців

Офіційно Росія не була стороною конфлікту. І не могла бути. Відповідно до конвенції ЮНЕСКО від 14 листопада 1970 року, предмети культурної спадщини належать суверенній державі. В нашому випадку – Україні. Крим, зрозуміло, суверенною державою не є. А його анексію Нідерланди, як і весь ЕС засудили.


Схема, за допомогою якої російська сторона намагалася вивести золоту колекцію з українського музейного фонду, нагадує ретельно продумане шулерство. Позов про повернення артефактів до окупованого на той час Криму до суду Амстердаму подали підставні особи - кримські музейники, які представилися українськими юридичними особами.


"Музеї Криму" вели (і продовжують вести) подвійну гру. З одного боку, вони перереєструвалися як російські юрособи, з іншого - зберегли документи (а також реквізити, коди та печатки) українських установ.


Намагаючись реконструювати основні етапи процесу, ми відвідали юридичну компанію "Козьяков та Партнери". Одну з кімнат у цьому офісі можна вважати історичною: коли розпочався карантин, саме у ній українські юристи виходили на зв'язок із Амстердамом онлайн.


Сьогодні в офісі АО "Сергій Козьяков та Партнери" партнер Андрій Карнаухов та адвокат Андрій Пилипенко розташувалися на тих самих місцях і згадують, як українській стороні довелося доводити, що "українські кримські музеї" - не ті, за кого себе видають.

Сам факт того, що суд Амстердаму прийняв "кримський позов" до розгляду, здивував українських юристів та чиновників.
Йдеться не лише про конвенцію ЮНЕСКО. Як пояснює Андрій Карнаухов, у контракті, на підставі якого колекцію було відправлено в подорож Європою, було чітко прописано те, де мають вирішуватися подібні суперечки. Так от, вирішуватися вони мають у Києві, у Міжнародному комерційному арбітражному суді при торговельно-промисловій палаті України.
І це стало однією з причин, щоби запустити судовий процес не в Києві, а в Амстердамі. В Україні «підставні кримські музеї» було б одразу виведено на чисту воду. Логічно припустити, що план А росіян полягав у тому, що музей Алларда Пірсона, намагаючись уникнути конфлікту з українськими музеями, віддасть їм колекцію.

Нами було зібрано докази того, що за тими адресами, де були зареєстровані українські музеї в Криму, вже зареєстровані юрособи за російським законодавством, – каже Андрій Карнаухов.

Нами було зібрано докази того, що за тими адресами, де були зареєстровані українські музеї в Криму, вже зареєстровані юрособи за російським законодавством, – каже Андрій Карнаухов.

– Ми показали квитки цих установ, на яких чітко видно реквізити російських осіб. А також виписки з Російського держреєстру юросіб.


Андрій Пилипенко додає:


– ...Знайшлися навіть внутрішні накази про передачу майна "українських кримських музеїв" на баланс російських.


Одним із найсильніших аргументів українців став згаданий наказ Мінкульту України №292 про передачу колекції до Києва: мовляв, якщо "українські кримські музеї" справді українські, то чому вони не виконали наказ свого керівництва?

Під час слухань по суті представниці "кримських музеїв" плакали (буквально), розповідаючи, як страждають діти корінного народу Криму, коли приходять до рідного музею і бачать голі стіни.

– На це важко було дивитися без усмішки, – каже Андрій Пилипенко. – Ролі жінок, що плачуть, були розписані заздалегідь, вони читали з папірця і намагалися накласти на текст живі емоції.

Досить переконливо про те, від чого насправді плачуть представники корінного народу Криму, згодом суду розповіла заступниця міністра МЗС України, кримська татарка Еміне Джапарова.

Проміжний підсумок: 14 грудня 2016 року Окружний суд Амстердаму ухвалив повернути колекцію тому, кому вона належить, тобто Україні. Цей вердикт залишився на папері: російська сторона відразу оскаржила це рішення у Апеляційному суді.

У господарському кодексі України знайшлося поняття "оперативне управління", яке російська сторона намагалася інтерпретувати трохи не як аналог права власності підставних музеїв. Вони наполягали на відсутності причин для видачі Мінкультом наказу №292, оскільки музейним колекціям після повернення до Криму ніщо не загрожуватиме.

Золоті експонати виставки: готські прикраси V століття нашої ери
Здоровий глузд начебто підказує, що аргумент сміхотворний. Але...

– Ось ви усміхаєтесь, – каже Андрій Пилипенко, – а насправді навколо цього "оперативного управління" було зламано величезну кількість списів.

На якомусь етапі кримсько-російська сторона почала підбивати свою аргументацію до того, що Крим взагалі має свою держвласність, окрему від державної власності України. Це була спроба обернути пункти конвенції ЮНЕСКО на свою користь.

– Вони намагалися дати нові трактування Конституції України, мовляв, повноваження АРК більші, ніж вони є насправді, – констатує Андрій Карнаухов.
Юридична казуїстика супроводжувалася емоційними виступами. Світлані Фоменко запам’яталося, як колаборанти-історики розповідали суду про те, що вільний Крим зробив свій вільний вибір, бо Росія багато що подарувала Криму. Зокрема – музеї, деякі з них з'явилися ще за часів Російської імперії, а якісь – у сталінський період.

Чи могли аргументи такого рівня справити враження на голландський суд? Складно сказати. Але побоювання українська сторона мала. Ці побоювання посилювало те, що головуючий суддя Апеляційного суду Амстердаму Дуко Ораньє, будучи адвокатом, протягом кількох років брав участь у справі "Промнефтьстрой" проти ВАТ "НК" "ЮКОС2". Він обстоював інтереси "Промнефтьстроя" разом з тими голландськими адвокатами, які нині представляють інтереси кримських музеїв.
Міжвідомча робоча група та українські юристи ухвалили непросте рішення: клопотати про відведення судді.

– Річ у тім, що для української судової практики відведення судді – звичайна справа, але в Нідерландах - надзвичайна подія, – коментує Андрій Карнаухов.

Судовий розгляд припинили до рішення про відведення. Восени 2019 року суд у Гаазі відхилив клопотання українців. Після чого українська команда ухвалила ще складніше рішення: просити про відведення цього ж судді повторно. Й у жовтні 2020 року, клопотання було задоволено.

Складається враження, що голландські судді детально вивчили історію України, починаючи з V-VII століть до нашої ери (такий вік деяких експонатів), закінчуючи новітньою історією. Сам судовий процес став її новим рядком.

Нинішнє судове рішення ще не фінал. Немає сумнівів – росіяни зі своїми квазіпозивачами (підставними "українськими" музеями) подадуть касацію до найвищої інстанції –Верховного суду Нідерландів. Як немає сумнівів у тому, що й там вони програють. Навіть якщо касаційний позов затягнеться ще на 1,5 року.

Українська спадщина

Семирічна судова війна між Росією та Україною тривала, повторимо, не за золото. А за фантастичних масштабів історичну спадщину. Як сказав у розмові з нами генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук, "скіфські артефакти - одна з візитівок України". Щоб зрозуміти, чому так склалося, є сенс відмотати історію країни на 2700 років назад.

Зі шкільної програми відомо, що кочові скіфські племена прийшли до причорноморських степів у VII столітті до нашої ери і протрималися тут до III століття нашої ери, а можливо, й довше. Майже тисячоліття. Вважається, що за своїм антропологічним типом вони були найближчими до сучасних осетинів і належали до іраномовної групи народів.
Проте скіфи не були етнічно однорідні: їх протодержавні спільноти являли собою союзи племен, між якими існувала певна ієрархія. Були скіфи кочівники та скіфи землероби. До землеробів цілком могли належати протослов'яни, які або були сусідами зі скіфами, або теж називалися скіфами. За версією радянського академіка, археолога Бориса Рыбакова, саме слово "слов'яни" походить від самоназви скіфів: "сколоти".
У сучасних слов'янських та тюркських народів є причини вважати скіфів своїми далекими предками. Скіфи любили золото та створили свій унікальний стиль – скіфо-сибірський. Чому скіфо-сибірський? Тому що ювелірні прикраси та предмети культу, виконані в цьому стилі, зокрема знаменитий скіфський олень, знаходять і на території Східної Європи і в Сибіру. Скіфські кургани є на Алтаї та в Саянах.
Скіфські табуни пройшли весь євразійський степ зі Сходу на Захід. Це дає привід припустити існування на величезному степовому просторі певної культурної спільноти. Але якщо навіть так, то основні центри історичної спільноти скіфів розташовувалися на території сучасної України.

Скіфолог, завідувач відділу польових досліджень Інституту археології НАН України Юрій Болтрик пояснює, що найбільші поселенські структури скіфів (городища, могильники) розташовані в Україні.
Якщо дивитися на карту, то видно, що курганні комплекси ніби описують межі: від Дунаю до середнього Дону.

Саме тут знаходяться найбагатші поховання – царів та скіфської знаті.
Якщо дивитися на карту, то видно, що курганні комплекси ніби описують межі: від Дунаю до середнього Дону.

Саме тут знаходяться найбагатші поховання – царів та скіфської знаті.
Юрій Болтрик згадує, що три роки тому польські колеги виявили курган зі скіфськими амфорами у басейні річки Вишня (притока річки Сян). Тому, говорячи про поширення скіфської культури у Східній Європі, цілком доречним є вираз: від Сяну до Дону.

"Немає сумнівів у тому, що ці люди зналися на чорноземах і українці прийняли від них у цьому сенсі естафету", - каже Юрій Болтрик. Зі слідами скіфів нинішні українці стикаються щодня, хоч і не завжди розуміють це. Багато сучасних трас та залізниць проходять маршрутами, прокладеними скіфами, а не виключено, що і ще раніше. Київ оперезаний складною системою Змієвих Валів, які відіграли свою оборонну роль не лише в давнину, а й під час Другої Світової.
Частину цих земляних фортифікаційних споруд було зведені за часів Київської Русі князем Володимиром, частина - належить до скіфського періоду. Володимир використовував скіфські вали та городища, добудовуючи їх за лініями річок: Ірпінь, Тетерів, Стугна, Рось. Побачити ці вали можна, звернувши з київської Окружної дороги у бік сіл Хотів, Круглик, Віта-Поштова.

Щільність скіфських поховальних споруд в Україні пояснює той факт, що у Києві зібрано найбагатші колекції скіфських артефактів (на другому місці лише російський Ермітаж). За словами Людмили Строкової, на балансі київських музеїв знаходиться 38 000 одиниць зберігання – предметів побуту, культу та прикрас скіфів.

З історичної карти скіфів стерли хвилі сарматів, гунів, готів та інших племен у період Великого переселення народів (почався у IV столітті нашої ери), які також залишили свій слід на українській землі.

Карта Змієвих Валів.

Опубліковано у статті Змієви Вали у журналі “Знання та праця”, 1969 р

У цей період Україну можна порівняти з аеродинамічною трубою Європи, так багато народів через неї пролетіло, – каже Федір Андрощук.

У цей період Україну можна порівняти з аеродинамічною трубою Європи, так багато народів через неї пролетіло, – каже Федір Андрощук.

Скіфія розпалася на окремі протодержавні утворення, які поступово зникли. Найдовше частина скіфів утримувалась у Криму. З цієї причини у кримських музеях взагалі і в тій колекції, що була відправлена до Амстердаму, детально представлено пізньоскіфський період. "Крим схожий на посудину з вузьким горлечком, в якій виявилося безліч народів", - доповнює картину Юрій Болтрик.

Усі ці подробиці не просто цікаві, вони допомагають зрозуміти: історія Криму органічно вписується в історію України. Коли кримська колекція нарешті опиниться у виставковій залі Національного музею історії України, її не буде вирвано з археологічного контексту, як заявляли в суді представники російської сторони.

Тут, мабуть, варто додати, що багато кримських дослідників після анексії змушені були перебратися до Києва і є співробітниками Інституту археології НАН України. Вивчення археологічних знахідок триватиме. Чому це важливо?

Скіфи та багато інших стародавніх народів не мали розвиненої писемності і про їхню культуру та долю ми можемо розмірковувати значною мірою з археологічних знахідок. Завдяки сучасним технологіям предмети перетворюються на текст, який можна розшифрувати. Як це відбувається, можуть розповісти в Інституті археології.

Голоси предків

Завідувач відділу польових досліджень Інституту археології НАН України Юрій Болтрик дістає з полиці товстий каталог виставки "Крим. Золотий острів у Чорному морі". І поки господар кабінету перераховує видатних археологів, які знайшли той чи інший артефакт, ми дивимося картинки.

скифская курильница
Погляд мимоволі зупиняється на найбільшому золотому виробі - скіфському шоломі з гравіюванням бою (був серед 19 експонатів, які повернулися до Києва восени 2014-го):
- Цікаво, скільки важить...
– Це не шолом, – каже археолог.
- Тобто?
- Це воталка.
- Вибачте?
Виявляється, це ковпак, яким накривали траву, що димила. Свого роду "курильниця". На маківці шолома є маленький отвір, через який виходив димок... У цей момент до кабінету входить колега із сусіднього кабінету.
- Знайомтесь, це Віталій Васильович Отрощенко, завідувач відділу енеоліту та епохи бронзи, - представляє гостя Юрій Болтрик: - Він саме і відправляв подібну курильницю на експертизу.

Доктор історичних наук, автор однієї з методик дослідження курганів Віталій Отрощенко доповнює розповідь:

– На внутрішній поверхні цих предметів виявили сліди десятків трав. Зараз вже можна сказати, що скіфи застосовували фітотерапію, ароматерапію, використовували трави в ароматичних цілях і... як наркотики. Хоча вино також дуже любили. Пили нерозбавленим.

- Так-так, - додає Юрій Болтрик. - Те вино, яке вони імпортували з Гераклеї, було досить густим.

Враховуючи "військовий" орнамент золотого "шолома", можна припустити, що за його допомогою скіфські воїни з елітних підрозділів вдихали наркотичні речовини перед боєм. Які саме використовували компоненти, сказати складно, але канабіс у цьому букеті був точно присутній.

Найцінніші предмети у кримській колекції не завжди є золотими. Унікальний артефакт - вапнякова скульптура змієногої богині (вона ж - Діва Проростаюча). Скіфи вірили, що від її випадкового зв'язку з Гераклом народилося троє синів, один із яких став родоначальником царської династії.
Ще одна родзинка кримської експозиції - кілька дерев'яних лакових скриньок, що вставлялися за принципом матрьошки одна в одну. Мало того, що скриньки не із золота, то вони ще й не скіфські, а китайські. Точніше так: це китайський імпорт пізніх скіфів. Доказ того, що через Крим пролягав Великий Шовковий шлях. Свого часу Україна відправляла їх на реставрацію до Японії. За свою роботу японський майстер отримав нагороду від імператора.
деревянные шкатулки, I век нашей эры, китайский импорт скифов
Унікальні експонати: дерев'яні скриньки, I століття нашої ери, китайський імпорт скіфів
Кожен предмет у каталозі – як портал у паралельний світ. Говорячи мовою поета Максиміліана Волошина, вони розповідають про "Безвестных стран разбитые заставы./Могильники забытых городов./Размывы, осыпи, развалины и травы/Изглоданных волною берегов."
У колекції, дійсно, є речі, які повертають пам'ять про "безвестные страны". Як наприклад, предмети середини V - початку VI століття нашої ери: діадема, намисто, каблучки, сережки, жіночий одяг, прикрашений золотом та гранатами, золота голка. Такі сліди перебування у Криму давніх німців - готів.

Ці скарби знайдено не так давно – 2007 року у некрополі біля стародавнього городища Кітей неподалік села Завітне. Розкопки велись Керченською охоронно-археологічною експедицією під керівництвом українського археолога Олександра Єрмоліна.

Більшість склепів некрополя були пограбовані у різні епохи, але декілька поховань якимось дивом збереглося. Серед них - багатий склеп із 25-річною готкою. Археологи дали дівчині умовне ім'я: принцеса Ольга. Чи була вона принцесою, невідомо, але знатною особою – точно

У колекції, дійсно, є речі, які повертають пам'ять про "безвестные страны". Як наприклад, предмети середини V - початку VI століття нашої ери: діадема, намисто, каблучки, сережки, жіночий одяг, прикрашений золотом та гранатами, золота голка. Такі сліди перебування у Криму давніх німців - готів.

Ці скарби знайдено не так давно – 2007 року у некрополі біля стародавнього городища Кітей неподалік села Завітне. Розкопки велись Керченською охоронно-археологічною експедицією під керівництвом українського археолога Олександра Єрмоліна.

Більшість склепів некрополя були пограбовані у різні епохи, але декілька поховань якимось дивом збереглося. Серед них - багатий склеп із 25-річною готкою. Археологи дали дівчині умовне ім'я: принцеса Ольга. Чи була вона принцесою, невідомо, але знатною особою – точно
Через рік Олександр Єрмолін виявив ще два недоторкані готські поховання початку VI століття: чоловіка і жінки. Сімейний склеп, у якому, найімовірніше, поховані чоловік та дружина. Разом зі зброєю, коштовностями, а також запасом їжі та вина, що мало покращити їхню подорож до предків. Олександр Єрмолін може довго описувати мечі, футляри та золоті жіночі браслети, інкрустовані гранатами (частина цих знахідок нині знаходиться в Амстердамі). Але найцікавіше тут інше.

Про те, що в Криму жили готи, писав ще візантійський історик Прокопій Кесарійський, автор праць "Про споруди" та "Війна з готами" (середина VI століття нашої ери). Зокрема, з його описів випливає, що на півострові є країна Дорі, де з давніх-давен живуть готи, що відкололися від армії Теодоріха Великого (король східних готів, який завоював наприкінці V століття майже всю територію сучасної Італії). Назва країни походить від столиці – Дороса. Але точних кордонів Дорі історики не знали.
Існує версія, що Дорос - це історична назва фортеці Мангул, розташованої в Бахчисарайському районі. Вважалося, що там, у південно-західному Криму, знаходилося і князівство готів. Однак знахідки та дослідження Олександра Єрмоліна дозволяють припустити, що країна Дорі розташовувалась на Керченському півострові. А городище Кітей це і є Дорос. Якщо так, то експедиція Єрмоліна відкрила цілу країну.

Колись українським археологам вдасться накреслити карту загубленого в часі князівства, дізнатися, у що вірила і про що мріяла "принцеса Ольга". Але для цього їм потрібно буде повернутися до Криму, щоби продовжити перервану роботу. І цей час обов'язково настане. А поки що українські вчені мають бути впевнені, що коштовності "принцеси Ольги" та інші артефакти не вирушать до Ермітажу.
"Ми розуміємо, що несемо відповідальність за історичну спадщину не лише українців, а й інших європейських націй", – каже гендиректор Національного музею історії Федір Андрощук, якому невдовзі доведеться прийняти на баланс скарби стародавніх скіфів, сарматів, греків та германців. 
Більшість істориків, з якими нам вдалося поспілкуватися, впевнені й у тому, що після деокупації, коли б це не відбулося, експонати з колекції "Крим. Золотий острів у Чорному морі" повернуться на півострів. І це не просто риторика, а юридично оформлене рішення. Про це йдеться у наказі Міністерства культури України №292 від 13 травня 2014 року. У тому самому наказі, що росіяни безуспішно оскаржували в амстердамському суді. І витратили на це сім років.

БІльше СпецпроЄктІв
Дата: 23.10.2021
Верстка: Анна Чуданова

© 2021 Все права защищены.

Информационное агентство ЛИГАБизнесИнформ

[email protected]