Іхтамнєти в Амстердамі
Автор: Дмитро Фіонік
Фото та відео: Анна Чуданова
Іхтамнєти в Амстердамі.
Як Україна боролася з Росією за скіфське золото
Іхтамнєти в Амстердамі.
Як Україна боролася з Росією за скіфське золото
Автор: Дмитро Фіонік
Фото та відео: Анна Чуданова
Скіфське золото повернеться в Україну. 26 жовтня Апеляційний суд Амстердаму ухвалив рішення передати колекцію "Крим. Золотий острів у Чорному морі" музейному фонду України. 2013 року виставка під такою назвою, до якої увійшли предмети з київського Музею коштовностей України та чотирьох кримських музеїв, відбувалася в Європі. Спочатку в Бонні, потім в Амстердамі – в університетському музеї імені Алларда Пірсона.
Закінчення амстердамської виставки збіглося з анексією Криму. Музей Алларда Пірсона опинився перед дилемою: кому віддавати "скіфське золото" – Києву чи російським "представникам кримських музеїв"? Коли рішення буде виконане – невідомо. У росіян зберігається право подати касаційну скаргу до Верховного суду Нідерландів. За зберігання колекції Україні вже довелося заплатити 122 тисячі євро
Скіфське золото повернеться в Україну. 26 жовтня Апеляційний суд Амстердаму ухвалив рішення передати колекцію "Крим. Золотий острів у Чорному морі" музейному фонду України. 2013 року виставка під такою назвою, до якої увійшли предмети з київського Музею коштовностей України та чотирьох кримських музеїв, відбувалася в Європі. Спочатку в Бонні, потім в Амстердамі – в університетському музеї імені Алларда Пірсона.
Багато предметів - єдині у світі. Якщо уявити, що вони потраплять на аукціон, то їхня оцінна вартість може стати початковою ціною. За скільки їх продадуть зрештою - не знає ніхто, – пояснює Людмила Строкова.
Багато предметів - єдині у світі. Якщо уявити, що вони потраплять на аукціон, то їхня оцінна вартість може стати початковою ціною. За скільки їх продадуть зрештою - не знає ніхто, – пояснює Людмила Строкова.
Новий фронт
Новий фронт
Початок боротьби за кримську колекцію збігся з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі. По суті, було відкрито ще один фронт. "Перші тривожні дзвіночки пролунали навесні 2014 року, коли кримські музеї перестали виходити на зв'язок", - згадує ексзаступниця міністра культури Світлана Фоменко, яка на той час відповідала за міжнародну культурну співпрацю.
Реакція була досить швидкою - 13 травня 2014 року міністр культури Євген Нищук підписав наказ наказ №292 "Про передачу музейних предметів Національному музею історії України". Згідно з документом, всі експонати, які знаходяться на амстердамській виставці, мають бути передані до Києва "до стабілізації політичної ситуації в Автономній Республіці Крим".
Коли стало відомо, що "представники кримських музеїв" подали до суду Амстердаму позов щодо музею Алларда Пірсона з вимогою повернути експонати, Україна подала зустрічний позов.
Мін'юст ухвалив рішення залучити кваліфікованих юристів, внаслідок чого було найнято команду, яка складалася з голландських адвокатів фірми Bergh Stoop & Sanders N.V та українських юристів з АТ "АФ "Сергій Козьяков та Партнери"
Немає сумнівів, що бюджет росіян передбачав витрати на інформаційний супровід процесу. І, можливо, не лише інформаційний. "Ми якось одразу відчули, що перебуваємо в недружньому просторі, - описує свої враження від перших засідань Світлана Фоменко. - Чомусь напередодні суду у нас перестали працювати ноутбуки та мобільні телефони, навколо було багато російської преси та нібито незалежних журналістів, які ставили запитання на кшталт: "Вам потрібні трофеї у війні з Росією?"
Атака псевдоукраїнців
Офіційно Росія не була стороною конфлікту. І не могла бути. Відповідно до конвенції ЮНЕСКО від 14 листопада 1970 року, предмети культурної спадщини належать суверенній державі. В нашому випадку – Україні. Крим, зрозуміло, суверенною державою не є. А його анексію Нідерланди, як і весь ЕС засудили.
Схема, за допомогою якої російська сторона намагалася вивести золоту колекцію з українського музейного фонду, нагадує ретельно продумане шулерство. Позов про повернення артефактів до окупованого на той час Криму до суду Амстердаму подали підставні особи - кримські музейники, які представилися українськими юридичними особами.
"Музеї Криму" вели (і продовжують вести) подвійну гру. З одного боку, вони перереєструвалися як російські юрособи, з іншого - зберегли документи (а також реквізити, коди та печатки) українських установ.
Намагаючись реконструювати основні етапи процесу, ми відвідали юридичну компанію "Козьяков та Партнери". Одну з кімнат у цьому офісі можна вважати історичною: коли розпочався карантин, саме у ній українські юристи виходили на зв'язок із Амстердамом онлайн.
Сьогодні в офісі АО "Сергій Козьяков та Партнери" партнер Андрій Карнаухов та адвокат Андрій Пилипенко розташувалися на тих самих місцях і згадують, як українській стороні довелося доводити, що "українські кримські музеї" - не ті, за кого себе видають.
Нами було зібрано докази того, що за тими адресами, де були зареєстровані українські музеї в Криму, вже зареєстровані юрособи за російським законодавством, – каже Андрій Карнаухов.
Нами було зібрано докази того, що за тими адресами, де були зареєстровані українські музеї в Криму, вже зареєстровані юрособи за російським законодавством, – каже Андрій Карнаухов.
– Ми показали квитки цих установ, на яких чітко видно реквізити російських осіб. А також виписки з Російського держреєстру юросіб.
Андрій Пилипенко додає:
– ...Знайшлися навіть внутрішні накази про передачу майна "українських кримських музеїв" на баланс російських.
Одним із найсильніших аргументів українців став згаданий наказ Мінкульту України №292 про передачу колекції до Києва: мовляв, якщо "українські кримські музеї" справді українські, то чому вони не виконали наказ свого керівництва?
Під час слухань по суті представниці "кримських музеїв" плакали (буквально), розповідаючи, як страждають діти корінного народу Криму, коли приходять до рідного музею і бачать голі стіни.
– На це важко було дивитися без усмішки, – каже Андрій Пилипенко. – Ролі жінок, що плачуть, були розписані заздалегідь, вони читали з папірця і намагалися накласти на текст живі емоції.
Досить переконливо про те, від чого насправді плачуть представники корінного народу Криму, згодом суду розповіла заступниця міністра МЗС України, кримська татарка Еміне Джапарова.
Проміжний підсумок: 14 грудня 2016 року Окружний суд Амстердаму ухвалив повернути колекцію тому, кому вона належить, тобто Україні. Цей вердикт залишився на папері: російська сторона відразу оскаржила це рішення у Апеляційному суді.
У господарському кодексі України знайшлося поняття "оперативне управління", яке російська сторона намагалася інтерпретувати трохи не як аналог права власності підставних музеїв. Вони наполягали на відсутності причин для видачі Мінкультом наказу №292, оскільки музейним колекціям після повернення до Криму ніщо не загрожуватиме.
– Ось ви усміхаєтесь, – каже Андрій Пилипенко, – а насправді навколо цього "оперативного управління" було зламано величезну кількість списів.
На якомусь етапі кримсько-російська сторона почала підбивати свою аргументацію до того, що Крим взагалі має свою держвласність, окрему від державної власності України. Це була спроба обернути пункти конвенції ЮНЕСКО на свою користь.
– Вони намагалися дати нові трактування Конституції України, мовляв, повноваження АРК більші, ніж вони є насправді, – констатує Андрій Карнаухов.
Чи могли аргументи такого рівня справити враження на голландський суд? Складно сказати. Але побоювання українська сторона мала. Ці побоювання посилювало те, що головуючий суддя Апеляційного суду Амстердаму Дуко Ораньє, будучи адвокатом, протягом кількох років брав участь у справі "Промнефтьстрой" проти ВАТ "НК" "ЮКОС2". Він обстоював інтереси "Промнефтьстроя" разом з тими голландськими адвокатами, які нині представляють інтереси кримських музеїв.
– Річ у тім, що для української судової практики відведення судді – звичайна справа, але в Нідерландах - надзвичайна подія, – коментує Андрій Карнаухов.
Судовий розгляд припинили до рішення про відведення. Восени 2019 року суд у Гаазі відхилив клопотання українців. Після чого українська команда ухвалила ще складніше рішення: просити про відведення цього ж судді повторно. Й у жовтні 2020 року, клопотання було задоволено.
Складається враження, що голландські судді детально вивчили історію України, починаючи з V-VII століть до нашої ери (такий вік деяких експонатів), закінчуючи новітньою історією. Сам судовий процес став її новим рядком.
Нинішнє судове рішення ще не фінал. Немає сумнівів – росіяни зі своїми квазіпозивачами (підставними "українськими" музеями) подадуть касацію до найвищої інстанції –Верховного суду Нідерландів. Як немає сумнівів у тому, що й там вони програють. Навіть якщо касаційний позов затягнеться ще на 1,5 року.
Українська спадщина
Семирічна судова війна між Росією та Україною тривала, повторимо, не за золото. А за фантастичних масштабів історичну спадщину. Як сказав у розмові з нами генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук, "скіфські артефакти - одна з візитівок України". Щоб зрозуміти, чому так склалося, є сенс відмотати історію країни на 2700 років назад.
Скіфолог, завідувач відділу польових досліджень Інституту археології НАН України Юрій Болтрик пояснює, що найбільші поселенські структури скіфів (городища, могильники) розташовані в Україні.
Саме тут знаходяться найбагатші поховання – царів та скіфської знаті.
Саме тут знаходяться найбагатші поховання – царів та скіфської знаті.
"Немає сумнівів у тому, що ці люди зналися на чорноземах і українці прийняли від них у цьому сенсі естафету", - каже Юрій Болтрик. Зі слідами скіфів нинішні українці стикаються щодня, хоч і не завжди розуміють це. Багато сучасних трас та залізниць проходять маршрутами, прокладеними скіфами, а не виключено, що і ще раніше. Київ оперезаний складною системою Змієвих Валів, які відіграли свою оборонну роль не лише в давнину, а й під час Другої Світової.
Щільність скіфських поховальних споруд в Україні пояснює той факт, що у Києві зібрано найбагатші колекції скіфських артефактів (на другому місці лише російський Ермітаж). За словами Людмили Строкової, на балансі київських музеїв знаходиться 38 000 одиниць зберігання – предметів побуту, культу та прикрас скіфів.
З історичної карти скіфів стерли хвилі сарматів, гунів, готів та інших племен у період Великого переселення народів (почався у IV столітті нашої ери), які також залишили свій слід на українській землі.
Карта Змієвих Валів.
Опубліковано у статті Змієви Вали у журналі “Знання та праця”, 1969 р
У цей період Україну можна порівняти з аеродинамічною трубою Європи, так багато народів через неї пролетіло, – каже Федір Андрощук.
Усі ці подробиці не просто цікаві, вони допомагають зрозуміти: історія Криму органічно вписується в історію України. Коли кримська колекція нарешті опиниться у виставковій залі Національного музею історії України, її не буде вирвано з археологічного контексту, як заявляли в суді представники російської сторони.
Тут, мабуть, варто додати, що багато кримських дослідників після анексії змушені були перебратися до Києва і є співробітниками Інституту археології НАН України. Вивчення археологічних знахідок триватиме. Чому це важливо?
Скіфи та багато інших стародавніх народів не мали розвиненої писемності і про їхню культуру та долю ми можемо розмірковувати значною мірою з археологічних знахідок. Завдяки сучасним технологіям предмети перетворюються на текст, який можна розшифрувати. Як це відбувається, можуть розповісти в Інституті археології.
Голоси предків
Завідувач відділу польових досліджень Інституту археології НАН України Юрій Болтрик дістає з полиці товстий каталог виставки "Крим. Золотий острів у Чорному морі". І поки господар кабінету перераховує видатних археологів, які знайшли той чи інший артефакт, ми дивимося картинки.
– Це не шолом, – каже археолог.
- Тобто?
- Це воталка.
- Вибачте?
- Знайомтесь, це Віталій Васильович Отрощенко, завідувач відділу енеоліту та епохи бронзи, - представляє гостя Юрій Болтрик: - Він саме і відправляв подібну курильницю на експертизу.
Доктор історичних наук, автор однієї з методик дослідження курганів Віталій Отрощенко доповнює розповідь:
– На внутрішній поверхні цих предметів виявили сліди десятків трав. Зараз вже можна сказати, що скіфи застосовували фітотерапію, ароматерапію, використовували трави в ароматичних цілях і... як наркотики. Хоча вино також дуже любили. Пили нерозбавленим.
- Так-так, - додає Юрій Болтрик. - Те вино, яке вони імпортували з Гераклеї, було досить густим.
Враховуючи "військовий" орнамент золотого "шолома", можна припустити, що за його допомогою скіфські воїни з елітних підрозділів вдихали наркотичні речовини перед боєм. Які саме використовували компоненти, сказати складно, але канабіс у цьому букеті був точно присутній.
Найцінніші предмети у кримській колекції не завжди є золотими. Унікальний артефакт - вапнякова скульптура змієногої богині (вона ж - Діва Проростаюча). Скіфи вірили, що від її випадкового зв'язку з Гераклом народилося троє синів, один із яких став родоначальником царської династії.
Ці скарби знайдено не так давно – 2007 року у некрополі біля стародавнього городища Кітей неподалік села Завітне. Розкопки велись Керченською охоронно-археологічною експедицією під керівництвом українського археолога Олександра Єрмоліна.
Більшість склепів некрополя були пограбовані у різні епохи, але декілька поховань якимось дивом збереглося. Серед них - багатий склеп із 25-річною готкою. Археологи дали дівчині умовне ім'я: принцеса Ольга. Чи була вона принцесою, невідомо, але знатною особою – точно
Ці скарби знайдено не так давно – 2007 року у некрополі біля стародавнього городища Кітей неподалік села Завітне. Розкопки велись Керченською охоронно-археологічною експедицією під керівництвом українського археолога Олександра Єрмоліна.
Більшість склепів некрополя були пограбовані у різні епохи, але декілька поховань якимось дивом збереглося. Серед них - багатий склеп із 25-річною готкою. Археологи дали дівчині умовне ім'я: принцеса Ольга. Чи була вона принцесою, невідомо, але знатною особою – точно
Про те, що в Криму жили готи, писав ще візантійський історик Прокопій Кесарійський, автор праць "Про споруди" та "Війна з готами" (середина VI століття нашої ери). Зокрема, з його описів випливає, що на півострові є країна Дорі, де з давніх-давен живуть готи, що відкололися від армії Теодоріха Великого (король східних готів, який завоював наприкінці V століття майже всю територію сучасної Італії). Назва країни походить від столиці – Дороса. Але точних кордонів Дорі історики не знали.
Колись українським археологам вдасться накреслити карту загубленого в часі князівства, дізнатися, у що вірила і про що мріяла "принцеса Ольга". Але для цього їм потрібно буде повернутися до Криму, щоби продовжити перервану роботу. І цей час обов'язково настане. А поки що українські вчені мають бути впевнені, що коштовності "принцеси Ольги" та інші артефакти не вирушать до Ермітажу.
Верстка: Анна Чуданова
© 2021 Все права защищены.
Информационное агентство ЛИГАБизнесИнформ