До одноповерхового приміщення на задньому дворі стаціонару веде вузька стежина поміж дерев. Перекликаються птахи під байдужість тутешнього кота. Йому цікавіше обнюхувати службовий вхід для медиків.

У коридорі - неочікувано спокійно. Щойно, о 8 ранку, відбулася перезмінка. Одна бригада після добового чергування поїхала відсипатись додому, інша - підхопила пацієнтів.

Зараз їх - з десяток на загалом сорок місць. Не порівняти з квітнем-травнем, коли усі ліжка були заповнені й навіть присісти часу не було, пригадують медики. У ті гарячі місяці могла черга стояти зі "швидких" під дверима.

Інфекціоністка Вікторія Миколаївна пояснює це тим, що зараз багато легкої форми COVID-19, і сімейні лікарі навчилися лікувати легку форму самостійно:

Відділення складається з одного довгого коридору, широкі вікна праворуч і ліворуч показують, що відбувається у боксах.

Пацієнти з різних боксів між собою не перетинаються. Коли людину привозять, вона потрапляє у свій бокс з окремого входу. Він веде виключно до одного боксу і нікуди більше. Так коридор є безпечним простором медиків.

У кожному боксі є рація, вмонтована в стіну. Якщо людині зле, або вона хоче щось запитати, може зробити це дистанційно.

На медсестринському посту є ще монітор з камерами, виведеними в бокси з різних ракурсів, щоб відстежувати стан інфікованих. Наприклад, людина може зомліти і не встигнути покликати на допомогу.

Цю жінку за вікном удома чекають четверо дітей, чоловік і батьки. Заплющені очі, важке дихання, двостороння пневмонія. Руки прив'язані до ліжка, щоб випадково не вирвала інтубаційні трубки. Вона - єдина у відділенні, кому потрібен апарат штучної вентиляції легень.

У такому стані - уже тиждень. Сім'я терпіла до останнього. Не зв'язувалися з сімейним лікарем. У швидку набрали, аж коли жінка не могла встати з ліжка і задихалася.

- Чого вони чекали стільки часу? - майже риторично запитує заввідділення. Прогнози для жінки невтішні, але лікарі борються. У бокс заходить анестезіолог з медсестрою. Починають прочищати жінці дихальні шляхи, потім роздягають для процедур.

До таких важких пацієнтів лікарі заходять, буває, й щодесять хвилин, як є потреба. Або по 4-5 годин у боксі чергують. Від жінки медики виходять спітнілими, запашіла медсестра протирає обличчя на лобі, пасма волосся теж змокрілі.

З понад 150 пацієнтів, які від березня пройшли через відділення, не вижили п'ятеро. Дмитро Кабановський пам'ятає кожного з них: і бабусю 87 років з "букетом" хвороб, і 55-річного чоловіка з туберкульозом легень…

Пацієнти тут відповідають загальній статистиці по країні: найчастіше це літні люди і тих, у кого супутні хвороби: діабет, рак, серцеві хвороби тощо. Молодь теж була, але одиниці. Привозили як тих, хто чекав до останнього, так і тих, хто справно лікувався вдома під наглядом сімейного лікаря, але не кращало.

Упродовж доби людей рятує команда з реаніматолога, інфекціоніста, ще одного лікаря суміжної спеціальності, чотирьох медсестер і чотирьох санітарок. Одна бригада (загалом їх чотири) працює раз на чотири доби. Добу почергували - три вдома.

Наразі цього вистачає, бо пацієнтів не так багато. А коли відділення заповнене - рук бракувало.

Лікують пацієнтів симптоматично, оскільки ліків від коронавірусу не існує. Поступають з інтоксикацією - її треба прибрати, є рвота - зупинити, висока температрура - збити. Не може людина дихати, низька насиченість крові киснем (низька сатурація) - допомогти дихати, дати кисень.

- Як вам жити між двох світів - лікарняної коронавірусної реальності і шашликами, ТРЦ і забитими електричками? - питаю.

- Щоразу, коли бачимо заповнені електрички, розуміємо, що кілька людей звідти потім попадуть до нас, вони не просто катаються. Вплинути на це не можемо, тільки боремося з наслідками.

Неподалік жінки під ШВЛ-ом, в іншому боксі на ліжку сидить Микола з Коцюбинського. Правою рукою підтримує кисневу маску, вона полегшує дихання.

До нього в бокс можна заходити без захисного костюму, повторні тести показали негативний результат. Але з легенями досі не все гаразд.

Інфекціоністка Вікторія Миколаївна міряє йому рівень кисню в крові. 98. Хороший результат.

- Вам все время не хочеться під маску?
- Неа.
- Точно? Ми вже говорили з вами про психологічну залежність.
- Точно. Я хочу пройтися, щоб льогкі самі натурально могли робить. Але вони настільки поражені, що не виконують в повному обйомі свою функцію.
Лікарка слухає легені. Чисто.
- Хм, що ж вам таке дає... Давайте контрольний рентген зробимо.
- Це не ваша вина, то сімейний лікар все так запустив, - обурюється дідусь. - 10 днів температура 39, а вони хочуть наблюдать.

Він тут найдовше з усіх пацієнтів - майже місяць. Миколі досі важко дихати. Щоб розмовляти, робить ковток води. Видихає.

- Мені вдома стало зле. Лучше не ставало. На другий день температура, недобре. Набрав сімейного лікаря, вона каже: "П'ємо парацетамол і наблюдаємся". П'ю. Хуже і хуже. Температура догори. Знову дзвоню. "Наблюдаємся, мєст нема", - каже про стаціонарне лікування. Кажу, може мені на ковід здать чи рентген. Нє, каже.

З третього разу таки направили на тест. Чоловік розповідає, що пішов в поліклініку, заплатив 120 грн за тест. Через два дні, поки чекав результату, температура уже підскочила до 39,5, зателефонували медики: "Не получився ваш мазок, треба перездать".

- Люди добрі, ви в своєму умі? З 39 температури мені треба іти в поліклініку перездавать! Трохи є маразму. Пішов, знову здав. Чувствую - горю. І я на 103, попав сюда по скорій серед ночі. Лікарі моментально начали спасать. Десять раз за день заходив до мене лікар, температуру збивали.

Миколу обурює, що в країні з початком пандемії одразу не перекрили кордони і дозволили завезти вірус. Називає свою хворобу "подарком від государства". Розповідає, зараз легені працюють лише на 3/4. Показує, як. Намагається вдихнути на повні груди - закашлюється.

- Саме більше мене турбує халатність наших людей. Є такі, що ходять без маски, але можуть бути носіями зарази. Хай прийдуть, я їм розкажу, як колючою проволокою через свій зад протягувать це все. Ігнорують те, що треба робити, а коли сюди попадають - думка міняється через 12 годин з катетерами під крапельницями.

Ким працював 52-річний Віталій, видає його статечна виструнчена постава. У званні підполковника пішов на військову пенсію, закінчив службу в Національній академії оборони, навчав там офіцерів.

Живе у Ворзелі в приватному будинку, має дружину і двох дітей.

Віталій захворів 29 червня. Відчував слабкість, 2-3 дні була температура, але симптоми пройшли.

- Думаю: "Піднявся, хух". Але десь за кілька днів якась тошнота, їсти не хотів. Запах пропав зовсім.

Так схуд на 3кг. Серце почало тиснути. Швидка приїхала, зробили кардіограму. Кажуть:" Серце здорове. Симулянт чи шо?". Потім флюорографію зробив. Теж все в порядку. Тоді вирішив протестуватися на коронавірус. Викликав приватну лабораторію, заплатив 1800 грн, і вже на наступний день отримав результат - позитивний.

Так потрапив до інфекційного відділення. Каже, за кілька годин тут його поставили на ноги і зміг їсти молочну кашу.

Віталій повторює, що коронавірус - підступний, не всі в нього вірять. Каже, теж раніше скептично ставився. Думав, хтось дописує цифри для статистики або якоїсь вигоди.

- Коли наше міністерство щось робить, воно ж має на чомусь основуватись, правда? Запустили електрички ж. Завжди вважав себе практичною людиною, яка кроки наперед прораховує, а тут… Думаю, в разів 10 більше людей захворіли і перехворіли, ніж каже статистика. Якби не моя інтоксикація, я би теж проскочив мимо (статистики - Ред.). Психологія в людини яка? Подалі відмежуватись, що це мене не стосується. Потім приходить усвідомлення, що ти можеш нашкодити іншим. Захворів - здавай тести!

На ліжку в сусідньому боксі сидить бабуся Марія в окулярах за книжкою. "Я в книжковому клубі уже 11 років" - усміхається.

У неї троє дітей і сім онуків. Молодшим - 5 і 7 років.

- Письмо мені написали: "Бабусю, ми тебе любимо, видужуй швидше, ждемо вдома", - сміється, на очах зблискують сльози. - Вони люблять, щоб бабушка їм книжечку почитала, заспівала.

Марія чекає, коли можна буде додому. Тішиться, що може вже самостійно вільно пройтися кімнатою, бо до лікарні цього зробити не могла.

Марія 35 років відпрацювала "в лісхозі" бухгалтером, а потім переїхали з чоловіком до села в приватний будинок. Вдвох пораються на городі і доглядають за циплятами.

Коли жінка поралася в грядках тиждень тому, помилася після роботи, відчула - задихається.

Звернулась до своєї сімейної лікарки, популярної серед місцевих. Вона послухала: "Щось мені ваші легені не нравляться". Медсестра, яка робила кардіограму, зронила: "У вас руки посиніли, губи посиніли".

Марію прокапали, але ставало тільки гірше. Тож сімейна лікарка викликала швидку прямо до амбулаторії, і звідти 6 липня жінку привезли в інфекційне відділення. Тоді в неї ще не було підтвердженого діагнозу, але була підозра. ПЛР-тест її підтвердив.

Навіть не предпологала, шо то таке може бути. Дивлюся, як тут лікарі бігають, ніч не сплять, мотаються, других спасають, дзвонки з каждого блока, кому погано. Дай боже, щоб найшли якісь препарати, щоб люди так не мучалися.

Зараз Марія чекає на виписку. Вдома займеться тим, "що всігда", сміється. Спочатку відпочине від крапельниць, бо втомлюють, а далі - по хазяйству.

- Ципляток доглядати, дєдушка мій каже: "Мені важко". І маленький город. І - жити. Дальше жити, - усміхається. Кілька секунд мовчить.

- І іншим розказувать про оце все, щоб берегли себе. Бо це - страшна хвороба.

Інфекційне відділення Ірпінської міської лікарні - нетипове для України. Ще взимку, розповідають медики, вони почали продумувати, що робитимуть, якщо вірус дійде в Україну. Рахували, скільки треба людей, який графік роботи, які медикаменти потрібні, чого бракує, розповідає заввідділення:

Звернулись до керівництва, залучили місцевих бізнесменів і владу. Уже 22 березня почали ремонт, і за 19 днів переробили відділення. Фактично знесли все до стін і нафарширували обладнанням, поставили систему вентиляції, очистки води, купили генератор кисню.

- Нам зробили все, що ми попросили, - каже Дмитро Кабановський. - Тому коли хворі почали поступати, у нас уже все було готове: ліки, засоби захисту, паніки не було.

Наступного дня після завершення ремонту відділення почало приймати перших пацієнтів.

Розповідає, як прийшов до місцевої влади зі словами: "Ребята, ви розумієте, що в нас буде ковід? Ні? А він буде!". Розказав, що потрібно лікарні, і процес пішов.

Каже, 70% коштів на ремонт інфекційного відділення вклали місцеві підприємці, решту - місцева влада. Не було проблем і закупити апарати штучної вентиляції легень - просто тому, що спохватилися і замовили їх швидше за інших.

Тому коли Національна служба здоров'я оголосила, що може заключати договори з лікарнями і платити їм за допомогу хворим на коронавірус, Ірпінська лікарня "напрошувалась", розповідає Довгопол. Лікарня підписала договір на лікування COVID-19 з НСЗУ на 15 млн грн.

Якби вона не була достатньо оснащена і укомплектована лікарями, не змогла би підписати договір і отримати кошти.

Наприклад, обов'язково має бути відділення або палати інтенсивної терапії, ліжка для інтенсивної терапії з доступом до кисню через кисневі розетки. Також мають бути дотримані інші вимоги. Адже за тарифом НСЗУ по лікуванню COVID у стаціонарі людина безоплатно отримує: тестування, лабораторні та інструментальні дослідження (ЕКГ, загальний клінічний аналіз крові та сечі, біохімічний аналіз крові, визначення рівня глюкози крові), кисневу підтримку, інтенсивну терапію та підключення до ШВЛ та ЕКМО за необхідністю, знеболення тощо.

Як іншим лікарням України підготуватися до потенційного напливу хворих восени? У Довгопола відповідь одна - писати листи. Усім. І просити допомоги: