"Не знаєш, як дихнути, щоб воздух у тебе зайшов"
В Україні - понад 50 000 офіційно зареєстрованих хворих на COVID-19. МОЗ ініціюватиме продовження карантину до вересня.

26 000 досі хворіють. 4 600 із них - у лікарнях з середніми та важкими формами, решта - вдома на самоізоляції, показують дані Національної служби здоров'я.
#1
репортаж із відділення, де лікують COVID-19
Яка ситуація зараз в лікарнях, наскільки вони справляються і наскільки можна бути готовими до потенційної другої хвилі, яку то прогнозують, то ні, на осінь? Ірпінська міська лікарня погодилася впустити журналіста LIGA.net у своє інфекційне відділення.
Про проєкт
Коли почалася неоголошена війна з Росією, ми почали дбати про армію, коли по нас вдарила епідемія коронавірусу - COVID-19 - всерйоз заговорили про стан медицини. Де ми зараз? Що відбувається в лікарнях, з медиками і нами, пацієнтами? Куди ми рухаємось і що це нам дасть? Чому одні лікарні хороші, а в інші - страшно потрапляти? І - головне - наскільки ми будемо готові до потенційного сплеску інфікованих коронавірусом восени? LIGA.net спільно з НСЗУ та БО «100% Життя», за підтримки проекту Агентства США з міжнародного розвитку - HealthLink спробує дослідити ці питання і знайти відповіді. Ми писатимемо про це найближчі два місяці. І також просимо допомоги читачів - пацієнтів та лікарів. Візьміть участь в нашому опитуванні про те, які проблеми української медицини виявив коронавірус, результати ми опублікуємо з коментарями експертів наприкінці проєкту.
візьми участь в опитуванні
я медик
я не медик
Тиша і сліпуча білизна
До одноповерхового приміщення на задньому дворі стаціонару веде вузька стежина поміж дерев. Перекликаються птахи під байдужість тутешнього кота. Йому цікавіше обнюхувати службовий вхід для медиків.

У коридорі - неочікувано спокійно. Щойно, о 8 ранку, відбулася перезмінка. Одна бригада після добового чергування поїхала відсипатись додому, інша - підхопила пацієнтів.

Зараз їх - з десяток на загалом сорок місць. Не порівняти з квітнем-травнем, коли усі ліжка були заповнені й навіть присісти часу не було, пригадують медики. У ті гарячі місяці могла черга стояти зі "швидких" під дверима.
Чому ж тоді так мало пацієнтів у відділенні, а статистика по країні показує впевнений ріст хворих?
Вікторія Миколаївна
Інфекціоністка
Інфекціоністка Вікторія Миколаївна пояснює це тим, що зараз багато легкої форми COVID-19, і сімейні лікарі навчилися лікувати легку форму самостійно:
- От як прекрасно працює сімейник у Ворзелі. Тут і електронне направлення, і таке, і рентген, і ПЛР. Шикарно. Приємно мати справу. Зараз таких уже більше, - каже, переглядаючи медичні картки пацієнтів. - Бо спочатку сімейники з переляку всіх до нас слали, треба чи ні. А коли зрозуміли, що слать уже нема куда, у нас тут в травні завал був, навчилися легкі форми самі лікувать. Зараз якщо присилають, то на 5-6 день хвороби.
Відділення складається з одного довгого коридору, широкі вікна праворуч і ліворуч показують, що відбувається у боксах.

Пацієнти з різних боксів між собою не перетинаються. Коли людину привозять, вона потрапляє у свій бокс з окремого входу. Він веде виключно до одного боксу і нікуди більше. Так коридор є безпечним простором медиків.

У кожному боксі є рація, вмонтована в стіну. Якщо людині зле, або вона хоче щось запитати, може зробити це дистанційно.

На медсестринському посту є ще монітор з камерами, виведеними в бокси з різних ракурсів, щоб відстежувати стан інфікованих. Наприклад, людина може зомліти і не встигнути покликати на допомогу.
Дмитро Кабановський
завідувач відділення
- З інфекційними хворими все особливо непередбачувано. Одного дня може не поступити жодного, а на наступну зміну - одразу 5-10. Прийняв зміну, коли всі стабільні, а за 10-15 хв може все змінитися й уся зміна буде бігти і когось реанімувати", - пояснює завідувач відділення Дмитро Кабановський, поки підходимо єдиним довгим коридором до вікна боксу, де лежить у комі пацієнтка.
Під ШВЛ-ом
Цю жінку за вікном удома чекають четверо дітей, чоловік і батьки. Заплющені очі, важке дихання, двостороння пневмонія. Руки прив'язані до ліжка, щоб випадково не вирвала інтубаційні трубки. Вона - єдина у відділенні, кому потрібен апарат штучної вентиляції легень.

У такому стані - уже тиждень. Сім'я терпіла до останнього. Не зв'язувалися з сімейним лікарем. У швидку набрали, аж коли жінка не могла встати з ліжка і задихалася.
- Чого вони чекали стільки часу? - майже риторично запитує заввідділення. Прогнози для жінки невтішні, але лікарі борються. У бокс заходить анестезіолог з медсестрою. Починають прочищати жінці дихальні шляхи, потім роздягають для процедур.
До таких важких пацієнтів лікарі заходять, буває, й щодесять хвилин, як є потреба. Або по 4-5 годин у боксі чергують. Від жінки медики виходять спітнілими, запашіла медсестра протирає обличчя на лобі, пасма волосся теж змокрілі.
Хто не вижив
З понад 150 пацієнтів, які від березня пройшли через відділення, не вижили п'ятеро. Дмитро Кабановський пам'ятає кожного з них: і бабусю 87 років з "букетом" хвороб, і 55-річного чоловіка з туберкульозом легень…

Пацієнти тут відповідають загальній статистиці по країні: найчастіше це літні люди і тих, у кого супутні хвороби: діабет, рак, серцеві хвороби тощо. Молодь теж була, але одиниці. Привозили як тих, хто чекав до останнього, так і тих, хто справно лікувався вдома під наглядом сімейного лікаря, але не кращало.
Упродовж доби людей рятує команда з реаніматолога, інфекціоніста, ще одного лікаря суміжної спеціальності, чотирьох медсестер і чотирьох санітарок. Одна бригада (загалом їх чотири) працює раз на чотири доби. Добу почергували - три вдома.

Наразі цього вистачає, бо пацієнтів не так багато. А коли відділення заповнене - рук бракувало.
- Це 24 години на ногах без сну. Якщо годину вдасться подрімати - пощастило. Лікар обходить пацієнтів, каже, як лікувати впродовж дня, тоді медсестра виконує ці призначення, санітарки тричі на день всі бокси прибирають-миють і роздають їжу, - розповідає про графік бригади заввідділення.
Лікують пацієнтів симптоматично, оскільки ліків від коронавірусу не існує. Поступають з інтоксикацією - її треба прибрати, є рвота - зупинити, висока температрура - збити. Не може людина дихати, низька насиченість крові киснем (низька сатурація) - допомогти дихати, дати кисень.
- Головне - в жодному разі не затягувати, якщо відчуваєте, що захворіли, - застерігає Кабановський. - Коли люди тижнями сидять вдома і думають, що саме пройде - оце найстрашніше. Якщо вчасно звернувся і немає важкої супутньої хвороби - у 99% випадків буде все гаразд.
- Як вам жити між двох світів - лікарняної коронавірусної реальності і шашликами, ТРЦ і забитими електричками? - питаю.

- Щоразу, коли бачимо заповнені електрички, розуміємо, що кілька людей звідти потім попадуть до нас, вони не просто катаються. Вплинути на це не можемо, тільки боремося з наслідками.
"Хай прийдуть, я їм розкажу"
Неподалік жінки під ШВЛ-ом, в іншому боксі на ліжку сидить Микола з Коцюбинського. Правою рукою підтримує кисневу маску, вона полегшує дихання.

До нього в бокс можна заходити без захисного костюму, повторні тести показали негативний результат. Але з легенями досі не все гаразд.

Інфекціоністка Вікторія Миколаївна міряє йому рівень кисню в крові. 98. Хороший результат.
- Вам все время не хочеться під маску?
- Неа.
- Точно? Ми вже говорили з вами про психологічну залежність.
- Точно. Я хочу пройтися, щоб льогкі самі натурально могли робить. Але вони настільки поражені, що не виконують в повному обйомі свою функцію.
Лікарка слухає легені. Чисто.
- Хм, що ж вам таке дає... Давайте контрольний рентген зробимо.
- Це не ваша вина, то сімейний лікар все так запустив, - обурюється дідусь. - 10 днів температура 39, а вони хочуть наблюдать.

Він тут найдовше з усіх пацієнтів - майже місяць. Миколі досі важко дихати. Щоб розмовляти, робить ковток води. Видихає.

- Мені вдома стало зле. Лучше не ставало. На другий день температура, недобре. Набрав сімейного лікаря, вона каже: "П'ємо парацетамол і наблюдаємся". П'ю. Хуже і хуже. Температура догори. Знову дзвоню. "Наблюдаємся, мєст нема", - каже про стаціонарне лікування. Кажу, може мені на ковід здать чи рентген. Нє, каже.
З третього разу таки направили на тест. Чоловік розповідає, що пішов в поліклініку, заплатив 120 грн за тест. Через два дні, поки чекав результату, температура уже підскочила до 39,5, зателефонували медики: "Не получився ваш мазок, треба перездать".

- Люди добрі, ви в своєму умі? З 39 температури мені треба іти в поліклініку перездавать! Трохи є маразму. Пішов, знову здав. Чувствую - горю. І я на 103, попав сюда по скорій серед ночі. Лікарі моментально начали спасать. Десять раз за день заходив до мене лікар, температуру збивали.
Миколу обурює, що в країні з початком пандемії одразу не перекрили кордони і дозволили завезти вірус. Називає свою хворобу "подарком від государства". Розповідає, зараз легені працюють лише на 3/4. Показує, як. Намагається вдихнути на повні груди - закашлюється.

- Саме більше мене турбує халатність наших людей. Є такі, що ходять без маски, але можуть бути носіями зарази. Хай прийдуть, я їм розкажу, як колючою проволокою через свій зад протягувать це все. Ігнорують те, що треба робити, а коли сюди попадають - думка міняється через 12 годин з катетерами під крапельницями.
Підполковник
Ким працював 52-річний Віталій, видає його статечна виструнчена постава. У званні підполковника пішов на військову пенсію, закінчив службу в Національній академії оборони, навчав там офіцерів.

Живе у Ворзелі в приватному будинку, має дружину і двох дітей.
- Останній раз був у 1970 році в лікарні, - сміється. - Коварна ця хвороба (COVID-19 - Ред.). Скільки я в Києві був на своїй машині по справах, з людьми спілкувався, з сослуживцями. Рідко їздив, не кожен день, коли вже запустили електрички. Старався їздити на своїй машині. Не чіпляло з березня, а тут оп - і є.
Віталій захворів 29 червня. Відчував слабкість, 2-3 дні була температура, але симптоми пройшли.
- Думаю: "Піднявся, хух". Але десь за кілька днів якась тошнота, їсти не хотів. Запах пропав зовсім.
Так схуд на 3кг. Серце почало тиснути. Швидка приїхала, зробили кардіограму. Кажуть:" Серце здорове. Симулянт чи шо?". Потім флюорографію зробив. Теж все в порядку. Тоді вирішив протестуватися на коронавірус. Викликав приватну лабораторію, заплатив 1800 грн, і вже на наступний день отримав результат - позитивний.

Так потрапив до інфекційного відділення. Каже, за кілька годин тут його поставили на ноги і зміг їсти молочну кашу.
- Якби не інтоксикація, я би не був в лікарні, - розповідає. Адже температура вище 37.5 не підвищувалася, й легені чисті.
Віталій повторює, що коронавірус - підступний, не всі в нього вірять. Каже, теж раніше скептично ставився. Думав, хтось дописує цифри для статистики або якоїсь вигоди.

- Коли наше міністерство щось робить, воно ж має на чомусь основуватись, правда? Запустили електрички ж. Завжди вважав себе практичною людиною, яка кроки наперед прораховує, а тут… Думаю, в разів 10 більше людей захворіли і перехворіли, ніж каже статистика. Якби не моя інтоксикація, я би теж проскочив мимо (статистики - Ред.). Психологія в людини яка? Подалі відмежуватись, що це мене не стосується. Потім приходить усвідомлення, що ти можеш нашкодити іншим. Захворів - здавай тести!
Бабуся, на яку чекають онуки
На ліжку в сусідньому боксі сидить бабуся Марія в окулярах за книжкою. "Я в книжковому клубі уже 11 років" - усміхається.

У неї троє дітей і сім онуків. Молодшим - 5 і 7 років.
- Письмо мені написали: "Бабусю, ми тебе любимо, видужуй швидше, ждемо вдома", - сміється, на очах зблискують сльози. - Вони люблять, щоб бабушка їм книжечку почитала, заспівала.
Марія чекає, коли можна буде додому. Тішиться, що може вже самостійно вільно пройтися кімнатою, бо до лікарні цього зробити не могла.
- Я можу нагнутися, щоб помити лице, бо раніше не могла. Так важко було. Зараз можу і зарядку зробити, - усміхається.
Марія 35 років відпрацювала "в лісхозі" бухгалтером, а потім переїхали з чоловіком до села в приватний будинок. Вдвох пораються на городі і доглядають за циплятами.

Коли жінка поралася в грядках тиждень тому, помилася після роботи, відчула - задихається.
- Не знаєш, як дихнути, щоб воздух у тебе зайшов. Наче зараз упадеш і більше нічого з тобою не буде, - пригадує ті дні. - Не думала, що в інфекційне попаду. Просто погано було.
Звернулась до своєї сімейної лікарки, популярної серед місцевих. Вона послухала: "Щось мені ваші легені не нравляться". Медсестра, яка робила кардіограму, зронила: "У вас руки посиніли, губи посиніли".

Марію прокапали, але ставало тільки гірше. Тож сімейна лікарка викликала швидку прямо до амбулаторії, і звідти 6 липня жінку привезли в інфекційне відділення. Тоді в неї ще не було підтвердженого діагнозу, але була підозра. ПЛР-тест її підтвердив.
- Не знаю, як то так. Свіже повітря у нас, як з кимось общаєшся, то у масці. Додержувалися правил, бо возраст такий, що в групі риска.
Навіть не предпологала, шо то таке може бути. Дивлюся, як тут лікарі бігають, ніч не сплять, мотаються, других спасають, дзвонки з каждого блока, кому погано. Дай боже, щоб найшли якісь препарати, щоб люди так не мучалися.

Зараз Марія чекає на виписку. Вдома займеться тим, "що всігда", сміється. Спочатку відпочине від крапельниць, бо втомлюють, а далі - по хазяйству.

- Ципляток доглядати, дєдушка мій каже: "Мені важко". І маленький город. І - жити. Дальше жити, - усміхається. Кілька секунд мовчить.

- І іншим розказувать про оце все, щоб берегли себе. Бо це - страшна хвороба.
Як лікарня готувалась до прийому хворих. Уроки для інших
Інфекційне відділення Ірпінської міської лікарні - нетипове для України. Ще взимку, розповідають медики, вони почали продумувати, що робитимуть, якщо вірус дійде в Україну. Рахували, скільки треба людей, який графік роботи, які медикаменти потрібні, чого бракує, розповідає заввідділення:
- На той момент - взимку - у нас ще ні кисню не було, нічого.
Звернулись до керівництва, залучили місцевих бізнесменів і владу. Уже 22 березня почали ремонт, і за 19 днів переробили відділення. Фактично знесли все до стін і нафарширували обладнанням, поставили систему вентиляції, очистки води, купили генератор кисню.
- Нам зробили все, що ми попросили, - каже Дмитро Кабановський. - Тому коли хворі почали поступати, у нас уже все було готове: ліки, засоби захисту, паніки не було.
Наступного дня після завершення ремонту відділення почало приймати перших пацієнтів.
- Ми ще в січні почали готуватися, купувати засоби захисту лікарям, вести переговори про ремонт. Розуміли, що це буде в країні. Тому мені тут дивна позиція держави, коли зіштовхнулися з проблемою забезпеченості лікарень в березні, - каже керівник лікарні Антон Довгопол.
Розповідає, як прийшов до місцевої влади зі словами: "Ребята, ви розумієте, що в нас буде ковід? Ні? А він буде!". Розказав, що потрібно лікарні, і процес пішов.

Каже, 70% коштів на ремонт інфекційного відділення вклали місцеві підприємці, решту - місцева влада. Не було проблем і закупити апарати штучної вентиляції легень - просто тому, що спохватилися і замовили їх швидше за інших.
Тому коли Національна служба здоров'я оголосила, що може заключати договори з лікарнями і платити їм за допомогу хворим на коронавірус, Ірпінська лікарня "напрошувалась", розповідає Довгопол. Лікарня підписала договір на лікування COVID-19 з НСЗУ на 15 млн грн.

Якби вона не була достатньо оснащена і укомплектована лікарями, не змогла би підписати договір і отримати кошти.
Наприклад, обов'язково має бути відділення або палати інтенсивної терапії, ліжка для інтенсивної терапії з доступом до кисню через кисневі розетки. Також мають бути дотримані інші вимоги. Адже за тарифом НСЗУ по лікуванню COVID у стаціонарі людина безоплатно отримує: тестування, лабораторні та інструментальні дослідження (ЕКГ, загальний клінічний аналіз крові та сечі, біохімічний аналіз крові, визначення рівня глюкози крові), кисневу підтримку, інтенсивну терапію та підключення до ШВЛ та ЕКМО за необхідністю, знеболення тощо.
- Я усвідомлював, що ми заходимо в реформу (з 1 квітня в другий етап - Ред.), що будуть виживати ті лікарні, які будуть в тренді. А трендом був COVID. Тому основні зусилля поклали на інфекційне відділення. Готуватися треба. Кажуть: "Реформу скасують". А я кажу: "Реформа є, і нам треба навчитись з нею жити". На січень в нас помісячний бюджет був 7 млн грн, а зараз - 9 млн. Якщо порівняти за рік, самі розумієте.
Як іншим лікарням України підготуватися до потенційного напливу хворих восени? У Довгопола відповідь одна - писати листи. Усім. І просити допомоги:
- Найближчі 2 роки COVID не зникне і нам треба з ним жити.
візьми участь в опитуванні
я медик
я не медик
Матеріал створено в рамках проєкту «Здоров'я української медицини: Обстеження», який впроваджує LIGA.net за підтримки з НСЗУ та БО «100% Життя», за підтримки проекту Агентства США з міжнародного розвитку — HealthLink. Зміст матеріалів є відповідальністю НСЗУ та БО «100% Життя» і не обов'язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів Америки.
Друзі, якщо ви хочете опублікувати цей матеріал у своєму медіа, ми не проти. Але не забудьте вказати Liga.net як першоджерело.
Текст та фото: Ірина Андрейців
Верстка: Дмитро Шелестинський



Дата публікації: 16.07.2020 г. © 2019 Всі права захищені.
Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ
Made on
Tilda